Роман «Майстер і Маргарита» — підсумкове твір М. А. Булгакова

Роман «Майстер і Маргарита» — підсумкове твір М. А. Булгакова

Талант М. А. Булгакова дав російській літературі чудові твори, які є відбитком як сучасної письменнику епохи, а й справжньої енциклопедією людських душ. На початку 20-х ним було задуманий роман «Інженер з копитом», але з 1937 року автор дає їй іншу назву — «Майстер і Маргарита». Роман виявився останньої книгою М. А. Булгакова. І написано його так, як автор, заздалегідь відчуваючи, що це її останній твір, хотів вкласти у нього на всі сто все своє нестримність фантазії, всі свої найголовніші думки й несподівані відкриття, всю свою душу. «Майстер і Маргарита» — творіння незвичайне, небачене досі в російської літератури. Це неймовірний, безумно талановитий сплав гоголівської сатири і дантівської поезії, сплав високої професійності і низького, смішного і лирического.

М. А. Булгаков писав «Майстра й Маргариту» як історично й психологічно достовірну книжку про час і людях, і тому роман став свого роду унікальним людським «документом» тієї примітною епохи. І тоді водночас це глибоко філософське розповідь, спрямована у майбутнє, є тією книгою попри всі часи, чому сприяє її найвища художність. У цьому є всі підстави вважати, автора мало розраховував розуміння і визнання його роману современниками.

В романі «Майстер і Маргарита» панує щаслива свобода творчу фантазію за всієї суворості композиційної задуму. Сатана править великий бал, а натхненний Майстер, сучасник Булгакова, творить свій безсмертний роман — працю усім своїм життя. Там прокуратор Іудеї відправляє на страту Христа, а поруч метушаться, подличают, пристосовуються, віддають близьких цілком земні громадяни, які населяють Садові і Бронные вулиці 20—30-х років ХХ століття. Сміх і сум, радість і біль перемішані там воєдино, як у житті, але в високого рівня концентрації, яка Доступна лише казці, поемі. «Майстер і Маргарита» це і є лирико-философская поема в прозі про кохання та моральному борг, про людяності зла, про істинності творчості, що завжди є подоланням нелюдськості, поривом до світла і добру.

События в «Майстрі і Маргариті» починаються «якось навесні, за годину небувало спекотного занепаду, у Москві, на Патріарших ставках». У Києві з’являються Сатана та її свита.

Дьяволиада, одне із улюблених авторських мотивів, тут, в «Майстрі і Маргариті», настільки реалістична, що може служити блискучим прикладом гротескно-сатирического оголення протиріч живої дійсності, оточуючої персонажів роману. Воланд грозою проноситься над булгаковської Москвою, жорстоко караючи низькість, брехня, підлість, жадібність. Особливу правдоподібність подій автор надає, закінчуючи роман епілогом, у якому розповідає про життя героїв протягом кількох наступних років. І ми, читаючи його, чітко розуміємо сидячого під липами на Патріарших ставках працівника Інституту минуле й філософії професора Івана Миколайовича Понырева, охопленого нездоланним занепокоєнням під час дня повного місяця. Але чомусь, коли буде перегорнуто остання сторінка роману, виникає непереборне почуття легкого смутку, що завжди залишається після спілкування з великим, байдуже, чи це книга, фільм чи спектакль.

Сама ідея розмістити у Москву 1930;х князя пітьми й його почет, уособлюють сили, які піддаються жодним законам логіки, була глибоко новаторській. Воланд з’являється у Москві, щоб «випробувати» героїв роману, віддати належне Майстру і Маргариті, що зберіг любов, і вірність одна одній, покарати хабарників, лихоимцев, зрадників. Суд з них вершиться за законам добра, вони стануть перед людським судом. Суддею ним буде час, як стало воно суддею для жорстокого п’ятого прокурора Іудеї Понтія Пілата. На думку М. А. Булгакова, у ситуації і зла боротися слід зловмисниками, щоб відновити справедливість. У цьому вся — трагічний ґротеск роману. Воланд повертає Майстру його роман про Понтии Пілаті, який Майстер спалив нападі розпачу й страху. Міф про Пілаті і Ієшуа, відтворений у книзі Майстра, переносить читача в початкову еру духовної цивілізації людства, стверджуючи думка, що протиборство добра і зла — вічно, воно у самих обставин життя, у душі людини, здатної на піднесені пориви та уярмленої хибними, минущими інтересами сьогоднішнього дня.

Фантастический поворот сюжету дозволяє письменнику розгорнути маємо цілу галерею персонажів дуже непривабливо-непорядного виду. Раптова зустріч із нечистої силою здирає маски лицемірства від усіх цих берлиозов, латунских, майгелей, никаноров Івановичів та інші. Сеанс чорної магії, який Воланд із своїми помічниками дає у столичному вар'єте, в буквальному, і переносному значенні «оголює» деяких зрителей.

Не диявол страшний автора і її улюбленою героям. Диявола, мабуть, для М. А. Булгакова справді немає, •як не боголюдину. У його романі живе інша, глибока віра у чоловіки й людяність, непорушні моральні закони. Для М. А. Булгакова моральний закон є частиною душі чоловіки й повинен бути незалежним від релігійного жаху перед прийдешнім відплатою, прояв якого легко побачити в безславної загибелі начитану, але безсовісного атеїста, очолював МАССОЛИТ.

И Майстер, головним героєм булгаковської книжки, створив роман про Христі і Пілаті, теж далекий від релігійності в християнському, канонічному розумінні. Їм написана на історичному матеріалі книга величезної психологічної виразності. Цей роман про роман хіба що сконцентрував у собі протиріччя, що приречені розв’язувати проблему і підтверджувати правоту своїх рішень всім своїм життям наступні покоління, кожна мисляча і страждаючи личность.

Мастер у романі не зміг перемогти. Зробивши його переможцем, М. А. Булгаков порушив б закони художньої правди, змінив би своєму почуттю реалізму. Але песимізмом віє від фінальних сторінок книжки? Не забудемо: землі у Майстра залишився учень, прозрілий Іван Понырев, колишній Бездомний; землі у Майстра залишився роман, якому призначена довга жизнь.

«Мастер і Маргарита» — складне твір. Про романі зазначалося багато, а буде вказано ще більше. Існує безліч тлумачень знаменитого роману. Про «Майстрі і Маргариті» ще багато думатимуть, багато писать.

«Рукописи не горять», — вимовляє одне із героїв роману. М. А. Булгаков у самому справі намагався спалити свою рукопис, але ці не дало йому полегшення. Роман продовжував жити. Майстер пам’ятав його напам’ять. Рукопис було відновлено. Після смерті письменника вона вже питання скоро знайшла читачів у багатьох країнах мира.

Ныне творчість Михайла Афанасійовича Булгакова одержало заслужене визнання, стало невід'ємною частиною нашого культури. Проте зовсім в повному обсязі осмисленими, проговорюються і освоєно. Читачам його романів, повістей, п'єс судилося по-своєму зрозуміти його твори і відкрити нові цінності, таящиеся у затінках авторського замысла.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.