Розділ 2. Модальні синтаксеми як основні експлікатори авторської модальності

Членування модальних синтаксем зі значенням суб'єктивної авторської модальності

Модальність — універсальна синтаксична категорія властива будь-якому висловленню, що вибудуване за граматичним зразком речення: «модальність — категорія синтаксична і не виявляється поза реченням у морфологічних категоріях способу чи часу. Це вищий реченнєвий параметр, інша категорійна структура, що може моделюватися лише в реченні сукупністю формальних засобів і не виявлятися у них поза реченням» [19, с. 224−225].

Кожне речення характеризується наявністю об'єктивної модальності, під якою розуміють уміщені в замкненій системі абстрактних синтаксичних категорій значення відношення повідомлюваного до дійсності, тобто значення реальності / ірреальності. Такі значення знаходять свій вияв при протиставленні парадигм речення [27, с. 375]. Водночас окремі речення, крім об'єктивної модальності, можуть мати ще й суб'єктивну модальність.

М. У. Каранська цілком слушно зауважує, що суб'єктивна модальність (власний погляд мовця) означає: «повідомлюване в реченні правдиве чи сумнівне, як належало б його розцінювати й ставитись до нього, в якому відношенні воно з іншими явищами в світі буття та ін.» [13, с. 141]. У свою чергу І. І. Слинько вважає, що суб'єктивна модальність витлумачується досить-таки широко, позаяк під неї підводяться «не тільки такі значення, які так чи інакше стосуються модальності, тобто ставлення розмовляючого до висловленого, його ймовірність чи неймовірність, експресивність, а й такі, що спрямовані на пояснення пунктуації усіх вставних слів, у тому числі виділення частин висловленого, зв’язки між ними, адресат висловленого і навіть протиставлення раніше сказаному» [27, с. 375]. Однак такого підходу науковець не підтримує, а тому переконливо доводить, що поняття суб'єктивної модальності необхідно дещо звузити і не ототожнювати з пунктуаційними правилами вставних слів [Там само].

За переконливими твердженнями Г. Почепцова, суб'єктивною модальністю є репрезентація ставлення мовця до висловлювання (впевненість / невпевненість, згода / незгода, експресивна оцінка). Мовні засоби цього виду модальності - це: 1) порядок слів; 2) інтонація; 3) лексичні повтори; 4) модальні слова; 5) дієслова; 6) вигуки; 7) вставні слова, словосполучення та речення; 8) порядок слів у реченні [24, с. 180].

Говорячи про суб'єктивну модальність, не можна оминути увагою авторську суб'єктивну модальність, на основі якої можна «відчути авторську суб'єктивність, почути авторський голос, сприйняти внутрішнім чуттям образ авторської особистості» [2, с. 267]. У цьому зв’язку важливими є думки В. Н. Телії про те, що суб'єктивне ставлення того чи того автора до навколишньої дійсності, намагання вплинути на реципієнта, витлумачення подій з погляду суб'єкта мовлення створюю експресивний план тексту, під яким дослідниця розуміє «такий набір використаних у ньому мовних засобів, який дозволяє найбільш виразно уявити зміст тексту і ставлення автора до нього, внаслідок чого посилюється вплив на емоційну, інтелектуальну і вольову сфери реципієнта» [28, с. 153].

Увесь спектр модального потенціалу модальних синтаксем доцільно простежити на прикладі творчості українських митців. Письменники залучають у палітру своїх творів усі відомі модальні синтаксеми, що так чи так взаємодіють з цілим набором лексичних та граматичних засобів, відтворюючи тим самим різноманітні значеннєві відтінки, як-от:

• 1) вірогідність, упевненість, достовірність: Невихід на співанку трьох голосів вона, безсумнівно, сприйняла б як тяжку особисту образу (Ю. Смолич); В дорозі він, Пронька Сокіл, безумовно, буде дуже корисний Павликові (О. Донченко); Голос, що пролунав у коридорі, належав, безперечно, командирові корабля Журбі (Д. Ткач); Дівчинка, справді, як та квіточка, розпукується; таке славне дитяточко (Марко Вовчок); Йому, напевно, важко, цьому худорлявому кельнерові, але він все ж говорить (П. Колесник); Ото попоходиш за плугом, попотягаєш чепіги, то й, зрозуміло, втома бере своє (О. Ковінька); Ну, та, звісно, на те й ходиться біля винограду, на те й працюється, щоб мати користь (М. Коцюбинський); Добра такого таки зроду У мене, правда, не було (Т. Шевченко); Я, природно, не бажав би зв’язувати себе такою обіцянкою (І. Кулик); Велике діло, що ти надумав! (Леся Українка);
• 2) недостовірності, гаданості, припущення, непевності, можливості або ймовірності: А Лука, видимо, не поспішався та все говорив до Марка ласкаво й запобігливо (А. Микитенко); Щось, видно, хороше твердив Шестірний! (П. Мирний); В дорогу Григорій узяв чимало всякого харчу, але більше всього тютюну; та чи не найбільше, мабуть, запасся терпінням (О. Довженко); Пісня, здавалось, бриніла вже в ньому (М. Коцюбинський); Соломія була убрана, неначе в яке свято: вона, очевидячки, сподівалась старостів (І. Нечуй-Левицький); Вогонь буйнішав, та пожежі, либонь, ніхто й не гасив (О. Ільченко);
• 3) емоційних оцінок: На жаль, тут не було ніяких сумнівів: донька не повернеться (Ю. Яновський); Ну, слава Богу, се я дуже радий, що ти вернувсь до праці (Леся Українка); А тут, на сором мені, люди йдуть на поле та ще юрбами (І. Нечуй-Левицький); Скоїлось, як на гріх, ще торік по весні (М. Кропивницький); - Оце було йду вулицею та й чую, як люди говорять: — Ну та й гарна ж, нівроку, удовина дочка!.. (І. Нечуй-Левицький); А Сидір Іванович, ніде гріха діти, в подяку за допомогу перекидав дівчині то зайву верейку січки, то зайве відро жому (С. Добровольський);
• 4) джерела повідомлення: На думку Федоренка, до ворожої застави лишилося яких-небудь півтораста кроків (Я. Качура); Нічого аморального в його одруженні з Жанною, на погляд Сидора Сидоровича, не було (Л. Дмитерко); Не плакали друзі. / Бо сльози, / Як кажуть, / Солдати в обози / Здають ще до першого бою (П. Воронько); Для неї, по-моєму, велика шкода, що вона не пішла на ширшу дорогу, а зачинилась у сім'ї (Леся Українка); Кохання, по-вашому, така нікчемниця, що вийняв з душі, як гроші з кишені, та й поклав на долоні?.. (М. Кропивницький); Як на мене, то не тісна була б з тобою хата (Леся Українка);
• 5) порядку висловлень, зв’язку їх в основному висловленні чи протиставлення двох висловлень: Я не зважив на годинник і, виявляється, потрапив на кінцевий етап цієї цікавої події (І. Ле); Слів таких, наприклад, Як «не можна», як «нема», Доня змалку не сприймала Взагалі і зокрема (С. Воскрекасенко); - А скільки процентів дали б купці, приміром? — спитав отець Палладій (І. Нечуй-Левицький); Уже аж під горбом Артем, нарешті, умовив-таки матір вернутися (А. Головко); Вона єднала його з командними пунктами, з сусідами і з тилами, єднала, зрештою, з самою Батьківщиною (О. Гончар); А Галі, своєї старшої сестри, Вустимко, по-перше, не боїться, а, по-друге, — їй нема коли шукати його (І. Багмут); У Джаншемира відлягло від серця: отже, можна спокійно сидіти на Орі до весни (З. Тулуб); Чисте небо не налягало на гори, а, навпаки, своєю високою легкою синявою довершувало, гармонійно доповнювало їх (О. Гончар); Глина, бур’ян, — все летіло з боків униз. Карпо, однак, виліз (П. Мирний); Риба билася й підстрибувала, як скажена, не справляючи, проте, на двох старих запорожців, що тут-таки сиділи, належного враження (О. Довженко);
• 6) активізації уваги: З ділом, бач, у нас ніколи / Не розходяться слова (П. Дорошко); І, уявіть собі, бере всього-на-всього три карбованці на місяць (М. Коцюбинський); Дивіться лиш, он майстер коло брами зустрівся з органістом і магістром (Леся Українка); - Голова в мене розболілась так, що, вірите, ледве до ліжка доплентався, — скривився Макар Іванович (М. Коцюбинський); А може, ти, пробач, його розтринькав, як то буває молодечий звичай? (Леся Українка); Даруйте на слові, але ви більше ніж помиляєтесь (І. Микитенко);
• 7) характеру того чи того висловлення, а також способу репрезентації думок і типів їх оформлення: Власне кажучи, по всіх п'єсах дядя Ваня грав самого себе (Ю. Яновський); Одним словом, нам потрібні провідники (О. Гончар); - Та вона проворна: це правда, але, сказати по правді, дуже робоча (І. Нечуй-Левицький); Але, так мовити, чудо у нас це — дерево (справжнє, живе дерево) росте на дахові і навіть дає тінь… (М. Коцюбинський); - А як же це трапилось? Невже проспали? — Атож. Точніше сказати, дали себе приспати (А. Головко);
• 8) ступеня узвичаєності висловленого: Воно прийшло, як завжди, неждано-негадано (О. Гончар); Цілими днями, бувало, просиджує хлопець над книжкою (А. Головко); І не доїм, і не досплю; / Усе, було, тружусь, роблю… (Л. Глібов); Коли, траплялося, випивав, то не було біди гіршої від нього (Г. Хоткевич); Рідна хата, як водиться, старшому братові зосталася (П. Мирний) тощо.

Дуже часто автори застосовують модальні синтаксеми для надання висловленням іронічного або зневажливого відтінку, наприклад: Гей, слухай, чи ти п’яна, чи, може, змерзла? (Леся Українка).

Досить-таки чисельний фактичний матеріал свідчить про частоту використання тих чи тих вставних одиниць. До прикладу, для репрезентації емоційної оцінки найчастіше використовуються конструкції з прийменником на: Під ногами була безодня, та, на щастя, вона вхопилась за купу очерету й вилізла (М. Коцюбинський); На превелике диво, Замфір не пручався (М. Коцюбинський); Ще й, на моє нещастя, прийшла мені на думку страшна тітка Наталія (І. Нечуй-Левицький); Піднялась — ледве-ледве повзе, та ще, на лихо, нікого нема їй назустріч (Г. Квітка-Основ'яненко), Але, на жаль, безводникинаші не мають ще ні голосу, ані мільйонів (О. Гончар).

Ступінь узвичаєності передається конструкціями з прийменником як: А ввечері, як звичайно, треба ганяти голубів (Ю. Смолич); Вдарив, як ведеться, безкозиркою об землю (Ю. Смолич); Та й визнання до новелістів, як правило, приходить після смерті (П. Загребельний).

Номінації джерел здебільшого мають вигляд сполучень із прийменниками за, з, по, на: За його словами, мені на роду написано втопитись (Ю. Яновський); Операція, на їх думку, минула напрочуд удало (Ю. Смолич); На її погляд, він був гарний (М. Коцюбинський); Мар’я дивилася з печі на неї і - по очах видно — сумувала (П. Мирний).

Ставлення до способу оформлення певних думок зачасту репрезентується у вигляді дієприслівникових чи інфінітивних висловів (одним словом, кажучи, власне кажучи, інакше кажучи, по правді сказавши, правду сказати, до слова мовити, так би мовити та ін.): А взагалі, одним словом кажучи, це значить: «ану посуньтеся трохи, панове-добродії Міхни та Пирогові всякі» (А. Головко); Як же можна отак піти, щезнути, попросту сказавши — утекти без сліду? (Г. Хоткевич); Василь, признатись по правді, боїться того сухого дерева (І. Цюпа).

З метою активізації співрозмовника найчастіше використовуються означено-особові форми 1-ї та 2-ї особи теперішнього часу або ж 2-га особа наказового способу: Вони, бачиш, без високої політики ніяк не можуть обійтися (М. Стельмах), Та от, уяви собі, і не довелось (А. Головко); Послухайте лиш, молодці, я добрую вам раду дам (І. Котляревський).

Стосовно морфологічних засобів репрезентації авторської суб'єктної модальності, то модальні синтаксеми доцільно розмістити у такій частотній послідовності:

• 1 місце — відмінкові та прийменниково-відмінкові форми субстантивів: — Вирив вам дучки в повний профіль… Не дуже, правда, розкішно, але сухо (О. Гончар); Я робив усе, що він мені наказував. Зрештою, не лишилося вибору (І. Микитенко); Солідність роботи їх, без сумніву, була понад всяку конкуренцію: вже висиділо на них п’ять поколінь і ще п’ятнадцять висидить (Г. Хоткевич); Коїлось, як на гріх, ще торік по весні (М. Кропивницький); На його думку, стаття написана нецензурно (М. Коцюбинський);
• 2 місце — модальні та предикативні прислівники: Невихід на співанку трьох голосів вона, безсумнівно, сприйняла б як тяжку особисту образу (Ю. Смолич); Катерина, достеменно, як кілька хвилин тому Слава, не могла повірити, що це Суліман (І. Вільде); Боярин, очевидно, завагувався, але лиш на хвилю (І. Франко);
• 3 місце — дієслівні особові, безособові та інфінітивні форми: А, знаєш, мені набридло вже сидіти й тебе чекати (Ю. Яновський); Гірш за те їй не любився, / Що, бачиш, в Трої народився / І мамою Венеру звав (І. Котляревський); - Можете сказати,. яка кількість води отут грається з скеллям, ну, скажімо, протягом доби? (І. Ле);
• 4 місце — відмінкові форми займенників із прийменниками: Крім того, я активно захищаю спортивну честь нашого радгоспу (О. Гончар); Про мене ж, хай воно й ніколи, те царство Боже, не приходить! (Леся Українка); Між іншим, ви помічали, з кого виходить найбільше героїв у бою? (О. Гончар);
• 5 місце — прислівники числівникового та займенникового походження: Так от: по-перше, я не пан тобі, Захарку, і звуть мене Микола Йванович. По-друге, у гостиниці сьогодні нікого не докличешся із слуг! (П. Тичина); Для неї, по-моєму, велика шкода, що вона не пішла на ширшу дорогу, а зачинилась у сім'ї (Леся Українка); - А ми, по-твоєму, хто? — вигукнув котрийсь із натовпу фронтовиків, що стіною стояли перед самим ґанком (О. Гончар);
• 6 місце — частки та модальні слова: В дорогу Григорій узяв чимало всякого харчу, але більше всього тютюну; та чи не найбільше, мабуть, запасся терпінням (О. Довженко); Може, справді нездужаєш? (Т. Шевченко).

М. О. Гарсія де Хесус принагідно зауважує, що вставні конструкції суб'єктивної та об'єктивної модальності виконують впливову функцію, а вставлені одиниці вносять додаткову необхідну для читача інформацію, суб'єктивна модальність для них є факультативною [7, с. 92]. У цьому зв’язку варто вказати на можливість вставлених конструкцій виражати певні додаткові відтінки зображення: Цікаві (нігде правди діти) підкралися, щоб ізлякать (Т. Шевченко), Не поскупує з «кушиком приличным» (його слова), аби собі дістать Венеру ту (М. Рильський); Скільки раз (та, правда, не так уже й часто бувало це) отак… спинявся він на горбі, на цьому самому місці (А. Головко).

Отже, для репрезентації авторської суб'єктивної модальності використовуються різні типи модальних синтаксем.