Быт і чесноти міста Калинова

Быт і чесноти міста Калинова

Город Калинов, зображений А. М. Островським в п'єсі «Гроза», — те й реальний місто, типовий для Росії 1960;х років ХІХ століття, і узагальненим образом російського купецтва, і символ Росії середини минулого століття, у целом.

В основі композиції п'єси — принцип контрасту. Краса, гармонія волзького пейзажу протистоїть жорстокість і несправедливості людської жизни.

«Чудеса, істинно потрібно сказати, чудеса! Вигляд незвичайний! Краса! Душа радіє. П’ятдесят років щодня дивлюся на Волгу і всі надивитися не можу». Цими захопленими словами механика-самоучки Кулигина починається п'єса. Та, живуть поруч із Кулигиным, недобачають краси природы.

Дикой, Кабаниха, Феклуша, городяни неосвічені і духовно убогі. Феклуша розповідає, що вогняного змія для швидкості придумали. Для чого Кабаниха помічає, що, хай хоч золотом обсипають, але він на не поїде. Дикій вважає, що гроза Богом на кару посилається. Городяни впевнені, що Литва з неба упала.

Кулигин дає точну характеристику калиновцам. Він критикує жорстока мораль жителів міста, міщанську грубість. Горює про «бідності нагольной». Розповідає, як в них же в місті з заздрості друг до друга торгівлю підривають, як у гербових аркушах кляузи строчать на ближніх. Як вона потім позиваються, заспокоюючи себе думками: «Я потрачусь, та вже і їй у копійку станет».

Кулигин характеризує і сімейні підвалини міста. За високими парканами ллються «невидимі і нечутні» сльози. Кабаниха «жебраків обділяє, а домашніх заїла совсем».

Нравственные закони життя людей підмінюються в Кали-нове законом сили, влади й грошей. Дикій, найбагатша людина у місті, дня неспроможна прожити без сварки. Чималі кошти розв’язують йому руками і дають можливість безкарно куражитися з усіх, хто бідний і матеріально від цього залежний. Люди йому ніщо. «Ти черв’як. Захочу — помилуюся, захочу — роздавлю», — говорить він про Кулигину. Але хоч і страшний Дикій своєї неприборканістю, внутрішньо це слабка людина. Навіть Кабаниха помічає: «Проте й чест-те невелика, оскільки воюешь-то ти з бабами».

Дикой збагачується, обманюючи найманих робітників, причому не вважає цю злочином. «Не доплачу нею якою-небудь копійці на людини, а й у мене від цього тисячі складаються», — хвалькувато говорить він про городничему. «Хто має гроші, той намагається бідного закабалити, щоб її праці дарові ще багато грошей наживати». Представник закону приймає одкровення Дикого як належне, оскільки сам від багатія в зависимости.

Кабаниха, на відміну Дикого, приховує свої непорядні вчинки за брехливою чеснотою. Від його самодурства найбільше страждає Катерина. Волелюбна натура, вона може жити у сім'ї, де молодший беззаперечно підпорядковується старшому, дружина — чоловіку, де придушується будь-яке прагнення волі й прояв власної гідності. «Воля» для Кабанихи — слово лайливе. «Дочекаєтеся! Поживете волі!» — загрожує вона молодим. Для Кабанихи найважливіше не реальний порядок, яке зовнішній прояв. Її обурює, що Тихін, виїжджаючи зі вдома, не наказує Катерину, як поводитися, та й вміє наказати, а дружина не кидається в ноги чоловіку і виє, щоб показати свою любов. Кабаниха заспокоює себе тільки тим, що з ній дедалі по-старому, а потім уже вона побачить. З вікових традицій Кабанова взяла найгірше, отримала найжорстокіші форми, що виправдовують деспотизм. Коли її синові кажуть: «Врагам-то прощати треба, добродій», він відповідає: «Іди поговори з маменькой, що вона тобі цього скажет».

В місті Калинове панують користь і лють. Ні простору живим почуттям і розуму. Брехня і обман, ставши повсякденним явищем в життя, калічать душі людей. Життєвий принцип Варвари — «роби, що хочеш, аби шито так крито було». За таким самим закону живе і Кудряш. Він «благословляє» Бориса зустріч із Катериною, лише просить остерігатися: собі шкоди не завдати й її біду не увігнати. Ці герої повністю позбавлені свідомості відповідальності за вчинки. Тихін — людина добра, та його доброта не рятує Катерину від трагедії. Його безвольність це не дає йому захистити не лише дружину, але й самого. Матеріальна залежність робить безсилим перед дядьком і Бориса, недієздатного відстояти свою людську достоинство.

Гроза нависла над містом Калиновім. У 60-ті роки ХІХ століття сам повітря просякнуте ідеєю звільнення людської особистості. І тому, відчуваючи наближення нове життя, шумлять самодури в «Грозі». Шумлять і сердяться, тому що влада їх кончается.

Самоубийство Катерини — прояв незгоди зі старим укладом й життєвої позицією «сильних світу цього». М. А. Добролюбов пише: «Вона гребує миритися, гребує користуватися жалюгідним животінням, яке їй дають на обмін на її живу душу».

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.