Фінансова структура страхової компанії

Під структурою компанії розуміються насамперед зв’язки, що існують між різними частинами організації для досягнення її мети. Це поділ роботи на окремі завдання, що виконуються керівництвом, галузевими та функціональними управліннями (департаментами), відділами, секторами й іншими підрозділами центрального офісу та регіональної мережі компанії.

Фінансову структуру страхової компанії утворюють:

• — засоби власників страхових полісів або технічні резерви;
• — засоби акціонерів, вільні резерви або активне сальдо.

Технічні резерви необхідні для покриття невиплачених зобов’язань перед власниками страхових полісів.

У страхуванні, відмінному від страхування життя, засоби акціонерів називають вільними резервами.

" Вільні резерви — частка власних коштів страховика, не пов’язана із зобов’язаннями власників страхових полісів. Ці резерви можуть використовуватись на розсуд страховика, але частина з них має зберігатися для задоволення вимог органів державного нагляду щодо забезпечення резерву платоспроможності." [8, с.293].

Засоби акціонерів використовують для виплати дивідендів акціонерам, для нагромадження додаткових сум, що використовуються для врегулювання неочікуваної збільшеної кількості претензій.

Для забезпечення страхових зобов’язань зі страхування життя та медичного страхування формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів з цих видів страхування.

Методику формування резервів зі страхування життя, обсяги страхових зобов’язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні терміни дії договорів страхування життя визначає Уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю. Отже, всі страхові резерви розподіляють на технічні резерви та резерви страхування життя (математичні резерви).

Згідно до Закону України «Про страхування» є два різновиди технічних резервів:

• — резерв для покриття незароблених премій;
• — резерв для покриття збитків, який включає зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників.

Виличина резервів для покриття незароблених премій на будь — яку звітну дату (згідно з чиним законодавством України) встановлюється залежно від сумм надходжень страхових платежів за відповідними видами страхування в кожному з трьох кварталів щодо періоду, який передує цій з вітній даті, і обчислюється в такому порядку:

• а) сума надходжень страхових платежів у першому кварталі цього періоду множиться на ¼;
• б) сума надходжень страхових платежів у другому кварталі множиться на ½;
• в) сума надходжень страхових платежів у третьому кварталі множиться на ¾.

Одержані добутки додаються.

Із страхування життя та медичного страхування законодавство України зобов’язує страховика створювати і вести облік двох резервів:

• — довгострокових зобов’язань (математичні резерви). Величина математичних резервів обчислюється актуарно окремо за кожним договором з урахуванням темпів зростання інфляції;
• — резерв належних виплат страхових сум.

Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунку.

Кошти резервів зі страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов’язаний обліковувати кошти резервів зі страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Власні засоби страховика можуть використовуватись з метою отримання процентного доходу або приросту капіталу. Кінцевою метою вкладень засобів страхової компанії є досягнення здатності виконувати свої зобов’язання щодо страхового відшкодування. Важливо, щоб прагнення отримати якомога більший дохід не супроводжувалось надмірним ризиком.

Страхуванню відмінному від страхування життя, головною проблемою для страховика є неочікуваний значний розмір збитків, що примушує його продавати свої вкладення іноді навіть собі на шкоду. Тому страховики тримають готівкові депозитні вклади та легколіквідні активи і уникають тих активів, які не можна реалізувати за короткі строки (нерухомість, земельні ділянки). Інвестиції страховика мають приносити достатній дохід для того, щоб акціонерам можна було сплачувати пристойні дивіденди, а будь-які збитки від страхових операцій були б урівноважені прибутками від інвестування власних засобів.