Управление відсотковим ризиком в комерційному банке

Російська економічна академія им. Г. В. Плеханова.

Міжгалузевий інститут підвищення кваліфікації и.

Перепідготовки керівні кадри і фахівців ____________________________________________________________________________.

__________________.

Спеціальність: «Фінанси і кредит».

ДИПЛОМНА РАБОТА.

Тема: «Управління відсотковим ризиком в.

комерційному банке".

Студент:

Алешечкина Марина Игорьевна.

_____________________________.

Керівник дипломної работы:

Боботкова Зінаїда Федорівна кандидат економічних наук доцент.

_____________________________.

|"Допустить до захисту" | | | |Директор Уральського відділення | | | |МИПК РЭА им. Г. В. Плеханова | | | |кандидат філософських наук | | | |доцент | | | |__________________В.В.Помыкалов | | | | | | | |"____" ____________2003 р. |.

Москва 2003.

Запровадження 4.

1 Відсотковий ризик у системі банківських ризиків 7.

1.1 Ризики банківській діяльності 7.

1.1.1 Класифікація банківських ризиків і управління ними 7.

1.1.2 Мета і завдання управління банківськими ризиками 10.

1.2 Сутність і важливе місце управління відсотковим ризиком у системі керування банком 12.

1.3 Чинники відсоткового ризику 15.

1.4 Методики оцінки рівня відсоткового ризику 17.

1.4.1 Гэп менеджмент 17.

1.4.2 Аналіз тривалості портфеля 22.

1.5 Висновки 26.

2 Управління відсотковим ризиком 28.

2.1 Загальні принципи управління відсотковим ризиком в російських банках 28.

2 2 Управління ризиками в КБ «Уралвнешторгбанк» 30.

2.1.1 ОРГАНИЗАЦИЯ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ КБ «Уралвнешторгбанк» 30.

2.2.2. ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ в КБ «Уралвнешторгбанк» 30.

2.2.3 Політика КБ «Уралвнешторгбанк» у сфері управління ризиками 32.

2.3 Управління відсотковим ризиком й освоєно основні форми відсоткового ризику в КБ «Уралвнешторгбанк» 34.

2.3.1 Форми відсоткового ризику в КБ «Уралвнешторгбанк» 34.

2.3.2 Управління відсотковим ризиком в КБ «Уралвнешторгбанк» 40.

2.3.3 Гэп менеджементосновна методику оцінки відсоткового ризику в.

КБ «Уралвнешторгбанк» 41.

2.4 Управління відсотковим ризиком через показник дюрации 45.

2.5 Гэп менеджмент і аналіз тривалості як поточного й залучення стратегічного управління відсотковим ризиком 47.

2.6 Методи усунення дисбалансу чутливості до змін відсоткові ставки 50.

2.7 Методи зниження відсоткового ризику 52.

2.7.1 Способи мінімізації відсоткового ризику в КБ «Уралвнешторгбанк».

2.7.2 Страхування банківського відсоткового ризику 54.

2.8 Висновки 55.

3 Практичне використання комплексної методики управління відсотковим ризиком з прикладу ВАТ «Уралвнешторгбанк» 57.

3.1 Огляд фінансових результатів КБ «Уралвнешторгбанк» 57.

3.2 Показники діяльності банку поточних умовах 58.

3.2.1. Розрахунок відсоткового ризику з допомогою методики Гэпменеджемент 58.

3.2.2. Розрахунок відсоткового ризику з допомогою показника дюрации 62.

3.3 Застосування ефективної методики управління відсотковим ризиком з прикладу КБ «Уралвнешторгбанк» 65.

3.3.1 Заходи з оздоровленню ситуації та мінімізації відсоткового ризику 65.

3.3.2 Зміна структури активів виходячи з результатів ГЭПменеджменту 66.

3.3.3 Результат застосування методики як поточного управління 68.

3.3.4 Зміна структури активів і пасивів підставі даних ГЭПменеджменту і дюрации 71.

3.4 Ефективність використання комплексної методики. 71.

3.5 Висновки 73.

Укладання 75.

Література 79.

Література 79.

Додаток 1 Класифікація банківських ризиків 81.

Додаток 2 Методи усунення дисбалансу чутливості до змін відсоткові ставки 82.

Додаток 3 Баланс КБ «Уралвнешторгбанк» 83.

Звіт прибутки і збитках 85.

Додаток 4 Дані з метою оцінки відсоткового ризику з допомогою методики ГЭП-менеджемент в вихідному варіанті 87.

Додаток 5 Дані про відсоткових ставках 89.

Додаток 6 Розрахунки Чистого відсоткового прибутку і Чистій відсоткової маржі 91.

Додаток 7 Дані до розрахунку дюрации 92.

Додаток 8 Дані до розрахунку ГЭП після зміни структури активів 94.

Додаток 9 Дані до розрахунку дюрации після зміни структури активів 96.

Додаток 10 Дані з урахуванням зміни структури активів і пасивів 97.

Діяльність банків із залученням ресурсів мусить бути заснована на старанно продуману стратегію управління активами і пасивами. Без цього політика залучення призведе до втрат, бо може бути, що передплачувати залучені ресурси доведеться йти в надто високій ціні. Для забезпечення надійності своєї роботи банку необхідно створити систему управління ризиками, здатну виявляти ризики, вимірювати їхньої величини, забезпечувати їх моніторинг, утримувати необхідні інструменти, і процедури реагування на виникаючі загрози. Така система має базуватися на виробленої банком політиці щодо управління рисками.

Управління ризикамиключове завдання банківського менеджменту. Особливістю управління банківськими ризиками і те, будь-які рішення носять явно виражений суб'єктивного характеру. А, аби до мінімуму помилки управління, особі, що бере рішення необхідно мати правильне уявлення про джерела виникнення ризиків, знання основних взаємозв'язків між характеристиками діяльності банку і станом зовнішньої економічної середовища. Сказане однаковою мірою належить як до всієї сукупності ризиків, і до окремих видів. Однією з ризиків, із якими випадає постійно зустрічатися сучасному банку, поруч із кредитним ризиком і ризиком ліквідності, є відсотковий ризик (ризик відсоткової ставки). Робота з управлінню останнім представляє собою одна з стратегічних напрямів будь-якого банку. Нерідко уміння банку управляти ризиком відсоткової ставки залежить саме її існування — навіть якщо в банку взагалі відсутні проблеми з возвратностью вкладених коштів (комерційних і міжбанківських кредитів), що, звісно, маловероятно.

Управління відсотковим ризиком одна із найважливіших ланок управління банком загалом. Тому подати повної картини взаємин держави і зв’язків, які виникають за управлінні відсотковим ризиком, визначити область застосовності різних методик управління ним. Ця проблема є ще досить теоретично розробленої, що, як слідство, який завжди вирішується практично. Річ у тім, що у своєї сутності відсотковий ризик набуває помітне впливом геть діяльність банків лише за умов стабільної економіки, розвиненою інфраструктури ринку як наслідок, жорсткій конкуренції. У нестійкою ж економіці, за високої інфляції, банки зазвичай перекладають відсотковий ризик на клієнтів, встановлюючи велику відмінність між ставками залучення іноземних і розміщення. Тим самим було знижується платоспроможність клієнтів, і, відповідно, збільшується ризик ліквідності банків. Однак у останнє час підвищився інтерес російських банкірів до процентному ризику. Особливістю цього виду ризику і те, що він у суті, вимагає складних математичних методів для охоплення всіх джерел його виникнення, правильного вимірювання, і адекватного реагування. У час існують відомі методики управління відсотковим ризиком у сфері ринку цінних паперів, які можна використані при управлінні відсотковим ризиком у банку. Слід зазначити, щодо нашого часу основний проблемою російських банків була проблема кредитного ризику. Слабко розвинена правову базу й не дуже опрацьовані механізми кредитування вели до істотним втрат. Згодом розробили методики, що дозволяють з високим рівнем надійності проводити кредитні операції. Кредитні ризики в різних банків поступово згладжуються. Тож у час головним напрямом підвищення ефективності роботи банку є вдосконалення керування ним загалом. До такого управлінню, в першу чергу, належить управління відсотковим ризиком. Саме якісного управління ним залежить сьогодні конкурентоспроможність і стабільність діяльності банку. Отже, об'єктом цього дослідження є діяльність КБ «Уралвнешторгбанка» із управління рисками.

Предметом дослідження є відсотковий ризик, і навіть діяльність КБ «Уралвнешторгбанка» із управління відсотковим риском.

Метою роботи є підставою розробка рекомендацій КБ «Уралвнешторгбанк» для вдосконалення управління відсотковим ризиком, саме з визначення кордонів Шотландії й умов застосовності методик управління відсотковим ризиком в комерційному банке.

Досягнення мети вирішити такі задачи:

1. вивчити сутність, особливість банківських ризиків і важливе місце відсоткового ризику у системі рисков;

1. визначити теоретичні основи використання різних методик оцінки відсоткового ризику (сфера дії, чинники та вплив) в комерційному банке;

2. вивчити існуючі методики оцінки й управління відсотковим риском;

1. розглянути особливості діяльності з управлінню відсотковим ризиком в.

КБ «Уралвнешторгбанк».

1. Визначити ефективність окремих методик управління відсотковим ризиком розробити і рекомендації з їхньої использованию.

Ця робота має таку структуру: запровадження, три глави, заключение.

Перша глава: визначено види ризиків, суть і стала місце відсоткового ризику у системі банківських ризиків, методики оцінки, а як і чинники, які б виникненню цього виду риска.

Другий розділ: розглянуті принципи управління ризиками і зокрема відсотковим ризиком в КБ «Уралвнешторгбанк», і навіть форми відсоткового ризику, які мають місце у даному кредитному установі, вивчені існуючі методики управління відсотковим ризиком, їхні переваги й недоліки, і навіть сформована схема управління відсотковим ризиком в банке,.

Третя глава: здійснено застосування комплексної методики управління відсотковим ризиком з прикладу КБ «Уралвнешторгбанк». За підсумками даних запропоновані заходи із єдиною метою оптимізації структури активів і пасивів. У результаті зроблена оцінка ефективність використання практично запропонованої схеми управління відсотковим риском.

1 Відсотковий ризик у системі банківських рисков.

1.1 Ризики банківській деятельности.

1.1.1 Класифікація банківських ризиків і управління ими.

Будь-який економічний суб'єкт своєї діяльності стикається з подіями та чинниками, що він неспроможна регулювати й точно пророкувати. Понад те, це відбувається за кожен її роботи і в кожен час. У середовищі сучасних теоріях стало прийнято враховувати вплив таких невизначеностей на функціонування громадських організацій і пропонувати різні методи зниження їх несприятливого на результат. Отже, було запроваджено поняття риска.

Ризик — небезпека несприятливого впливу змін різних чинників на результати деятельности.

Класифікація банківських ризиків представленій у додатку 1.

Розглянемо види ризиків більш подробно.

Залежно від сфери дії ризики бувають загальні та спеціалізовані. Загальні ризики виникають в усіх банків, а спеціалізовані пов’язані з конкретними напрямами діяльності банків. Спеціалізація ризиків можна проводити по клієнтам банку, за галузями, по операціям, по функціональному призначенню і т.д.

За характером обліку банківські ризики діляться на ризики по балансовими і по забалансовым операциям.

Найчастіше кредитний ризик, що виникає по балансовими операціям, поширюється і позабалансові операції, наприклад, під час банкрутства підприємства. Важливим є правильний облік ступеня можливих збитків одному й тому ж діяльності, що проходить одночасно по балансовими, так і з позабалансовим рахунках [3].

По можливостям і методам регулювання ризики бувають відкриті й закриті. Відкриті ризики не підлягають регулювання. Закриті ризики регулюються шляхом проводити політику диверсифікації, тобто шляхом широкого перерозподілу кредитів на дрібних сумах, наданих велику кількість клієнтів за збереження загального обсягу операцій банку; запровадження депозитних сертифікатів; страхування кредитів і депозитів; проведення продуманої політики щодо управлінню активами і пасивами і др.

За методами розрахунку ризики можуть носити комплексний (загальний) і приватний характер. Комплексний ризик розраховується для всієї структури балансу. Приватний ризик розраховується для конкретної операції чи групі операций.

За впливом на результати діяльності ризики бувають чистими і спекулятивними. Чисті ризики завжди тягнуть у себе втрати для банку, а спекулятивні при різному розвитку подій можуть надавати додаткову прибыль.

Залежно від сфери впливу чи виникнення банківського ризику вони поділяються на зовнішні і внутренние.

До зовнішніх ставляться ризики, які пов’язані з діяльністю банку або клієнта, політичні, економічні та інші. Це втрати, що у результаті розпочатої війни, революції, націоналізації, заборонити платежі зарубіжних країн, консолідації боргів, запровадження ембарго, скасування імпортної ліцензії, загострення економічної кризи країни, стихійних біду. Розглянемо дані види ризиків подробно.

Ринкові ризикипов’язані зі змінами в перераспределительных відносинах. До ринкових ризиків ставляться зміну ринкової кон’юнктури, то є різку зміну цін, попиту й пропозиції, а як і можливі кризові явища, як у внутрішніх ринках, і на міжнародних. Найчастіше аналізованим ризиком серед ринкових є інфляційний [7].

Країнні ризики — це можливість, що внаслідок економічних чи політичних причин сама держава чи підприємства, функціонуючі на його території, не зможуть виконати свої зобов’язання. Ці ризики поділяються на економічні та політичні. Економічні пов’язані з колишніми державними реформами економіки (податковим, митним), а до політичних ставляться заборони торгівлі, і економічних відносин із окремими регіонами, державні перевороти, націоналізація, відмови урядів у виконанні зобов’язань по політичних причин. До географічним ризикам відносять кліматичні, ризики стихійних лих, екологічні ризики та інші. Дані ризики пов’язані з різними катаклізмами, виникаючими у природі [1].

Внутрішні ризики своєю чергою діляться на втрати по основою і з допоміжної діяльності банку. Перші представляють саму распространённую групу ризиків: кредитний, відсотковий, валютний і відповідний ринковий ризики. Другі включають втрати із формування депозитів, ризики по не основним видам діяльності, ризики банківських зловживань [10].

Розглянемо основні види внутрішніх банківських ризиків більш подробно.

1.Кредитный ризик — ймовірність втрат надходжень у в зв’язку зі невчасним поверненням позичальником основного боргу та відсотків у ній, або повного не поверненню коштів. (1).

2.Процентный ризик — можливість понести збитки внаслідок непередбачених, несприятливих для банку змін відсоткові ставки і значного зменшення маржі, відомості її нанівець або до негативному показнику. Відсотковий ризик виникає у випадках, коли збігаються терміни повернення наданих залучених коштів чи коли ставки по активним і пасивним операціям встановлюються в різний спосіб (фіксовані ставки проти змінних і навпаки). У разі прикладом може служити ситуація, коли кошти запозичаються терміном по змінним ставками, а кредити видаються на термін за фіксованими ставками для те, що перемінні ставки не перевищать очікуваний рівень. Отже, цей ризик впливає доходи банку, економічну вартість активів, зобов’язання і забалансовые інструменти. Основні форми відсоткового ризику, якому піддаються банки, такі: ризик встановлення нової ціни, що виникає у зв’язку з різницею сроков (для фіксованих відсоткових ставок) і встановленням нової цены.

(для плаваючих відсоткові ставки) банківських активів, пасивів і забалансових позицій; ризик кривою дохідності, що виникає у зв’язку з змінами нахилу і форми кривою дохідності; базисний ризик, що виникає у зв’язку з недосконалої кореляцією зароблених і сплачених різноманітні інструментам відсотків; варіантність, що виникає у зв’язку з прямо вираженими чи подразумеваемыми опціонами, умонтованими в численні банківські активи і пасиви і забалансовые портфелі [13].

3.Валютный ризик — небезпека валютних (курсових) втрат, що з зміною курсів іноземних валют стосовно національної валюти [6].

4.Рыночный ризик — означає можливі втрати, непередбачувані витрати через зміну ринкову вартість активів чи пасивів, зміни ступеня їх ліквідності. Особливо піддаються що така ризику вкладення цінних паперів [4].

5. Ризик із формування депозитів (ресурсної бази) — ймовірність збільшення витрат за залученню ресурсів у разі зміни ситуації на фінансовому ринку. Депозитна політика банку має мета забезпечити банк ресурсами на певний час за ціною реалізації певних активних операцій. Її здійснення означає рішення двох протилежних завдань: стабільність ресурсної бази й мінімізація витрат з формування [1].

6.Риск структури капіталу — втрати, пов’язані про те, що активи і пасиви банку не узгоджені за термінами. Приміром, банк який вклав значні кошти клієнтів в кредитні операції з терміном погашення, перевищують терміни залучення ресурсів за зміни ситуації над ринком може зазнати як додаткові видатки (у разі подорожчання ресурсів), і виявитися банкрутом через визнання неплатоспроможним (критичне стан над ринком ресурсів — масове изъятие).

7.Риск банківських зловживань — збитки, пов’язані із недостатньою кваліфікацією банківського персоналу, а також із корисливими цілями, які переслідують його сотрудники.

8.Риск незбалансованої ліквідності - небезпека втрат у разі нездатності банку покрити свої зобов’язання в пассивам балансу вимогами за активами. Виявляється у процесі масового запитання вкладів клієнтами банку (включаючи масовий достроковий відгук коштів із термінових і ощадних вкладів). У цьому слід розрізняти внутрішню й зовнішню ліквідність [2]. Отже, оскільки кожен банк піддається різних видів ризиків, то відповідно ставати актуальною проблема управління ризиками з метою їхнього минимизации.

1.1.2 Мета і завдання управління банківськими рисками.

Стратегія управління ризиками включає низку этапов:

1. виявлення чинників, збільшують і які зменшують конкретний вид ризику під час здійснення певних банківських операций;

2. аналіз виявлених чинників з погляду сили на риск;

3. оцінка конкретної риска;

4. встановлення оптимального розміру риска;

5. аналіз окремих операцій із погляду відповідності прийнятного рівню риска;

6. розробка заходів щодо зниження ризику. | |.

Основне завдання регулювання ризиків є підтримання прийнятних співвідношень прибутковості з показниками безпеки і ліквідності в процесі управління активами і пасивами банку, тобто мінімізація банківських втрат. Ефективне управління рівнем ризику має вирішувати цілий ряд проблем — від відстежування (моніторингу) ризику до його вартісної оцінки. Рівень ризику, що з тим чи іншим подією, постійно змінюється з динамічного характеру зовнішнього оточення банків. Це змушує банк регулярно уточнювати своє місце над ринком, оцінювати ризику тих чи інших подій, переглядати відносини з клієнтами, і оцінювати якість власних активів і пасивів, отже, коригувати свою політику сфері управління ризиками. Кожен банк повинен думати скоріш про мінімізації своїх ризиків. Це необхідне його виживання. Мінімізація ризиків — це за зниження втрат, інакше звана управлінням ризиками. Усе це передбачає розробку кожним банком власної стратегії управління ризиками, тобто основ політики прийняття рішень, в такий спосіб, щоби вчасно і послідовно використовувати усі можливості розвитку банку і водночас утримувати ризики на прийнятному і керованому уровне.

Мета і завдання стратегії управління ризиками великою мірою визначаються постійно мінливих зовнішньої економічної середовищем, у якій доводиться працювати банку. У основу банківського управління ризиками повинні бути покладено такі принципи: прогнозування можливих джерел збитків чи ситуацій, здатних принести збитки, їх кількісне вимір; фінансування ризиків, економічне стимулювання їх зниження; відповідальність обов’язок керівників держави і співробітників, чіткість політики та правових механізмів управління ризиками; координируемый контроль ризиків в усіх підрозділах і службам банку і плідне спостереження за ефективністю процедур управління ризиками; запобігання (попередження) виникнення ризиків чи його мінімізаціязавершальний, найважливіший етап процесу управління рисками.

[7].

Банк мусить уміти вибирати таких ризиків, який може правильно оцінити й якими здатний зможе ефективно управляти. Вирішивши прийняти певний ризик, банк має бути готовим керувати ним, відстежувати його. Це володіння навичками якісної оцінки відповідних процесів. Приміром, розглянемо відсотковий ризик. За сферою впливу він своїм внутрішнім ризиком банку, оскільки що відбуваються зміни у відсоткових ставках для даного банку може бути негативними, а будь-якої іншої - позитивними. Це від проведеної банком політики. Зовнішні ж ризики всім суб'єктів тягнуть негативні наслідки. Відсотковий ризик залежить від структури балансу банку, незважаючи те що, що інструменти, з допомогою яких здійснюється управління відсотковим ризиком, можуть відбиватися на забалансових рахунках, у кінцевому результаті вони надають свою дію через статті балансових рахунків, тому відсотковий ризик є балансовими ризиком. Цей ризик є регульованим (відкритим) комплексним ризиком. Він має спекулятивний характер, оскільки різне рух відсоткові ставки може викликати як збитки, і додаткові прибыли.

А, щоб це представити необхідно розглянути відсотковий ризик у системі керування банком.

1.2 Сутність і важливе місце управління відсотковим ризиком у системі керування банком.

У чому полягає відсотковий ризик? При управлінні відсотковим ризиком потрібно вирішувати такі проблеми, як визначення про причини і чинників ризику, визначення способів оцінки, визначення методів управління. І тому треба сформувати чітке уявлення у тому, яке займає відсотковий ризик у системі керування банком. Створимо спрощену модель управління банком, що включає перерахування основних ризиків, з яких здійснюється управління, особливості управління ними, відмінність їхню відмінність від інших ризиків та його роль і впливом геть загальний результат деятельности.

Типові зовнішні ризики. Не піддаються нормальної оцінки якості та управлінню. Вони є або суто індивідуальними ризиками кожному за банку. Приміром, політичний ризик у великих банків зовсім інший, ніж в дрібних. Великі банки можуть їм активно управляти, ще, їм прибутковість перестав бути головна мета. Або є всім однаково непередбачуваними, наприклад кон’юнктурні і екологічні. Таким чином, дуже складно ці ризики виділяти на окрему область дослідження. Їх вплив можна приблизно оцінити й, якщо це потрібно, вводити в моделі інших ризиків, як залишкові ризики. Різноманітним методикам оцінки піддаються внутрішні ризики. Це кредитний, відсотковий, ризик незбалансованої ліквідності, і Міжнародний валютний риск.

Кредитний ризик виникає у стосунках між конкретним банком з конкретним клієнтом. Причиною ризику є неправильна оцінка кредитоспроможності клієнта. Чинниками ризику є неправильний розмір кредиту, зрадлива форма видачі кредиту, недостатнє забезпечення та інших. Те є розмір ризику залежить від проведеної банком роботи з клієнтом. Для такої роботи необхідні дані про стан імені клієнта й в меншою мірою даних про сам банк. При кредитному ризик можна обчислити розмір втрат. Оскільки відомо, виконав чи клієнт договір чи немає, у якому обсязі. З іншого боку, з метою оцінки кредитного ризику банк не цікавить, рахунок яких коштів він видає кредит. Середньозважена сума всіх кредитних ризиків є загальний кредитний ризик. У такому вигляді він входить у загальну модель управління банківськими ризиками. Відсотковий ризик у що свідчить протилежний кредитному. Банк невпевнений, поверне йому кредитор гроші, кредитор не знає, залишить чи банк плату за позику тому рівні тощо. Усе це приклади ризиків фінансової складової діяльності виникаючих особисто між учасниками угоди. Проте, якщо іншому банку пропонуватиме більш низькі ставки за кредитами, то позичальнику стане невигідно продовжувати кредитуватися у старого банку, бо за цьому нестиме які диктував витрати. І тут результати даного позичальника гірше, ніж в інших аналогічних, кредитуемых у другому банку. Тобто, на результати вплине зміна довкілля, на відміну першого випадку, коли на результати впливає зміна всередині самої системи банк — позичальник. Тоді для оцінки відсоткового ризику необхідно уявити про навколишньому середовищі і показниках у банку, куди ця середовище воздействует.

Відсотковий ризик характеризує загальну структуру операцій банку, оскільки необхідно оцінити вплив довкілля протягом усього систему — банк. У цьому конкретні відносини з кожним позичальником і кредитором відходять другого план. Головними стають агрегированные показатели.

Валютний ризик багато в чому аналогічний процентному. Будь-яка зміна курсів валют можна зводити до зміни дохідності коштів, вкладених у той чи інший валюту. Зміна курсів тягне зміну прибутковості. Проте відмінність у тому, що валюта є безстроковим активом, без дати погашення. Інструменти управління валютним ризиком багато в чому повторюють інструменти управління відсотковим риском.

Ризик незбалансованої ліквідності пов’язані з недоліком грошових коштів в банку на конкретний час. Якщо це недолік невеликий, порівняно з усіма активами банку, його можна компенсувати на грошовому ринку. Коли доходить до масове востребование вкладів, але це відбувається, зазвичай, лише за фінансових кризи, то банку доведеться вдаватися до нестандартним методам регулювання. І тут будуть задіяні спеціальні заходи антикризового одужання. Що стосується запозичення коштів у грошовому ринку підтримки ліквідності вплив на результат визначатиметься рівнем відсоткові ставки на ринку. Але для управління ризиком незбалансованої ліквідності треба користуватися інформацією, схожою при управлінні відсотковим ризиком, а окремих випадках ризик ліквідності можна зводити до процентному.

Отже, виходить дві групи ризиків, яких застосовуються різні методи управління. Це ризики приватного характеру, у яких оцінюються конкретні відносини між банком і клієнтом, і комплексні ризики, що є характеристиками роботи банку, загалом, по порівнянню із навколишньою ситуацією (таблица1.1). Ця класифікація є найзручнішою під час розгляду області дії і торговельних центрів регулювання ризиків, позаяк у основі поділу лежить ознака впливу на результати діяльності банка.

Таблиця 1.1.

Розподіл ризиків на комплексні й потужні приватні | | | |Приватні |Комплексні | |- кредитний; |- відсотковий; | |- операційний. |- валютний; | | |- незбалансованої ліквідності. |.

Існують принципові розбіжності між приватними і комплексними ризиками. Приватні ризики виникають на даний момент початку дії операції. Приміром, кредитний ризик виникає під час укладання кредитного договору. Доти моменту не існує. Комплексні ризики виникають проблеми з часу створення банку і присутні протягом усього своєї діяльності. Приватні ризики завершують свою дію після закінчення конкретної операції. З цього випливає, що комплексним ризикам треба застосовувати довгострокові методи управління, які були постійними у часі, тому що ці ризики присутні безупинно на діяльності банку. До приватним ризикам можна застосовувати різні методи, наприклад, різні підприємства, залежно від своїх особливостей, можуть піддаватися різним методам оцінки кредитоспроможності. Для управління комплексними ризиками необхідно аналізувати всю діяльність банку цілому, на усіх напрямах. Доступ до такої інформації має сенс тільки відділ активно-пасивних операцій, аналітичний відділ та інші відділи загального управління банком.

Отже, керувати відсотковим ризиком необхідно мати агрегированную інформацію про всієї діяльності банку, що з вкладенням і притягненням коштів. Цю інформацію повинна пройти процес обробки приватних ризиків, після цього вона є джерелом з метою оцінки відсоткового ризику. Слід також враховувати те, що у діяльність банку впливають різноманітні чинники: економічна ситуація, кон’юнктура ринку, а так ж довкілля. Розглянемо згадані чинники більш подробно.

1.3 Чинники відсоткового риска Для початку визначимо досліджувану систему, умови де вона існує, її елементи та зв’язку з-поміж них, тобто чинники, які б виникненню цього виду риска.

Відсотковий ризик — небезпека отримання несприятливих результатів через зміну відсоткових ставок.

Небезпека отримання несприятливих результатів для банку виявляється у отриманні збитків чи недоотримання прибутку, або у падінні вартості банку. Слід звернути увагу, що прибуток банку перестав бути незалежним показником. Вона характеризує як діяльність самого банку, а й ринкову ситуації у цілому. Наприклад, під час кризи 1998 року, напевно, все банки отримали збитки чи значно знизився рівень прибутку, але це значить що цей рік вони працювали гірше ніж зазвичай. Багато банках мали відбутися оздоровчі заходи. Нагромаджені помилки у управлінні фінансовими інститутами проявилися у кризу над ринком, у результаті банки мала б переглянути свою політику більш продуманому напрямі. Тобто результати діяльності банку тісно пов’язані з общерыночной ситуацією. Отже, на результати діяльності впливає як поведінка самого банку, і навколишня среда.

Отже, розглядаємо систему, що складається з цих двох підсистем банку і навколишнього середовища. Навколишню середу приймаємо некерованої підсистемою, а банк управляемой.

Єдина причина відсоткового ризику це нестабільність відсоткових ставок (з визначення). Оскільки відсотковий ризикце ризик у якому доходи банку може стати під негативним впливом зміни відсоткових ставок і це можуть призвести до втрат і збитків банку. Якби ставки були постійними чи адміністративно котрі призначаються, то не виникало б небезпеки непередбачених втрат. Але розмір відсоткові ставки складається інакше. Формула відсоткового ризику називається «модель Фішера» і має такий вигляд: і= r + p.

(1.1) де i-рыночная ставка відсотка r-реальная відсоткову ставку p-ожидаемые темпи инфляции.

Модель Фішера дозволяє визначити майбутнє рух темпів інфляції. У цьому слід відрізняти номінальні і реальні відсоткові ставки.

Номінальна відсоткова ставка=Ожидаемая, реальна, безрисковая відсоткова ставка+Ожидаемый рівень инфляции+Риск-премия (риск недотримання терміну, ризик непогашения).

Реальна відсоткова ставка-это такий рівень відсоткової ставки, необхідний, щоб зацікавити споживача зберігати частину його доходов.

Відповідно фінансовий результат банку складається у основному з різниці між доходами по розміщеними засобам й видатками по привлеченным.

P = PA — CП = iA*A — iП*П, (1.2) де P — прибыль;

А — сума активов;

П — сума пасивів; iA і iП — ставки за активами і пассивам соответственно.

І тут зміна ставок впливає на фінансовий результат лише тоді, якщо ставки по притягнутим і розміщеними засобам мають різне рух чи коли активи і пасиви, різні за сумі, або всі це одновременно.

Отримуємо, що чинниками відсоткового ризику є ціноутворення на ресурси, і їх кількісне співвідношення. Треба врахувати, що це перемінні в формулі (1.2) є функціями від часу, отже, прибуток також є хіба що функцією від времени.

Оскільки банк цікавить як сьогохвилинна прибуток, але його існування в часу, то, при управлінні ризиком необхідно оптимізувати прибуток як функцію від часу (Р (t)).

Отже, у кожному методі управління відсотковим ризиком повинні може бути оцінки впливу ризик наступних чинників: спосіб встановлення ставок на вимоги, і зобов’язання і співвідношення між залученими й розміщеними засобами з урахуванням тимчасового фактора.

Фінансовий результат може виражатися як прибутком, а й іншими показниками. Зокрема подальшому у цій іпостасі буде розглядатися вартість банку, як фінансової організації. Оскільки види показників фінансового результату є різними формулами одного події, те й чинники залишаються прежними.

Діяльність із управління відсотковим ризиком змушує банк ставити конкретні завдання отриманню чистого доходу на вигляді відсотків і вимірювати схильність банку процентному ризику. І тому використовується або метод розриву (гэп менеджмент), або метод аналізу тривалості. Хоча обидва методу доповнюють одне одного, вони різняться по враховуються подій, впливає на зміну ринкової ситуації, і за способом виміру ступеня риска.

Аналіз за поточний рівень відсоткового ризику, прогноз зміни структури активів і пасивів (передусім, за термінами закінчення договорів) і прогноз зміни ринкових ставок служать фундаментом стратегії і тактики управління відсотковим ризиком, основі яких здійснюється поточне управління ресурсами банку. Розглянемо докладніше названі методи лікування й аспекты.

1.4 Методики оцінки рівня відсоткового риска.

1.4.1 Гэп менеджмент.

Активні і пасивні позиції банків неможливо знайти повністю наведено у відповідність, оскільки бізнес, у якому зайняті банки, це часто буває невизначеною тривалості і різноманітних. Не наведене в відповідність становище потенційно збільшує прибутковість, але й може підвищити ризик убытков.

Отже, однією з головних показників позиції банку з процентному ризику є ступінь незбалансованості (неузгодженості) між активами і пасивами. Незбалансованість належить до різниці у часу, протягом якого можуть відбутися зміни відсоткові ставки по активам і пассивам. Такий період зазвичай відомий як дата встановлення нової ціни за 57-ю статтею активів і пасивів. Ключовою метод виміру схильності ризику зміни відсоткові ставки пов’язані з застосуванням методики, що називається гэп менеджментом. Ця методика полягає в оцінці впливу відсоткової ставки відсоткову прибуток банка.

Виражений в рублях (доларах) ГЭП вимірюється наступним образом:

ГЭП =АЧП — ПЧП, (1.3) де АЧП — активи, чутливі зміну відсоткової ставки;

ПЧП — пасиви, чутливі зміну відсоткової ставки.

Ключовими моментами застосування методики аналізу розриву є такі: прогноз тенденції зміни відсоткові ставки, визначення горизонту планування, поділ активів і пасивів банку на дві категорії: активы/пассивы, чутливі зміну відсоткові ставки, які групуються за термінами погашення чи до першої переоцінки, і активы/пассивы, не чутливі зміну відсоткові ставки. Запровадження горизонту планування є засобом обліку тимчасового фактора.

Визначення горизонту планування ризику зміни відсоткові ставки є вихідної точкою аналізу розриву. Так, можлива оцінка впливу ризику зміни відсоткових ставок перспективі однією квартал чи один лише місяць. У цьому, доводиться робити вибір: або збільшувати тривалість аналізованого періоду й аналізувати на схильність ризику зміни відсоткової ставки широке коло активів і пасивів, або звузити обрій планування, але перевищити точність аналізу. Що стосується, якщо зміни у ставці відсотка для АЧП і ПЧП однакові, це то, можливо представлено наступним образом.

(ЧПД = (гэп)*((I) (1.4) де (ЧПД — очікувані зміни чистого доходу на вигляді процентов;

(I — очікуване зміна рівня відсоткових ставок.

Отже, зміна чистого відсоткового доходу банку залежить через зміну рівня відсоткові ставки і розриву ГЭП між активами і пасивами, чутливими зміну рівня відсоткових ставок.

Чистий відсотковий дохід (ЧПД)=Процентные доходы-Процентные расходы.

На ЧПД як відсотків впливають: зміни у рівні відсоткові ставки, норма доходу банку й розмір відсоткового доходу банку. Плаваючі відсоткові ставки може збільшити, зменшити або залишити не змінювалась дохід банку у вигляді відсотків. Зазначене зміна залежить від: структури кредитного портфеля банку, чутливості активів і пасивів банку, величини ГЭП.(5).

Якщо у період розгляду гэп відсоткові ставки зростуть, то позитивний гэп призведе до очікуваного збільшення чистого доходу на вигляді відсотків. Якщо ставки понизяться, то негативний гэп також призведе до збільшення очікуваного чистого доходу на вигляді відсотків. Справжнє зміна чистого доходу на вигляді відсотків відповідатиме очікуваному, якщо зміни відсоткові ставки підуть в плановане напрямку і масштабе.

На думку автора Т. Севрук, залежно від цієї ситуації можна впливати на величину доходу, використовуючи такі принципи управління ГЭПом:

. Підтримувати диверсифікований за ставками, термінів, секторам господарства портфель активів. З іншого боку, вибирати якнайбільше кредитів та обігу цінних паперів, які можна легко реалізувати на рынке.

. Розробити спеціальні плани операцій кожної категорії активів і пасивів кожному за періоду ділового циклу, тобто. вирішити, що робити з різними активами і пасивами при даному рівні відсоткові ставки і зміні трендів руху ставок. Марно пов’язувати кожна зміна напрями руху ставок з початком нового циклу відсоткових ставок.

На різних етапах циклу пропонується виконувати такі действия (см. табл1.2)(1).

Таблица1.2.

Управління ГЭПом |ЕТАПИ |ХАРАКТЕРИСТИКА |ДІЇ | |Перший етап |Низькі відсоткові ставки,|Увеличить терміни позикових коштів | | |у майбутньому |Скоротити кредити з фіксованою | | |очікується їх зростання. |ставкою. | | | |Скоротити терміни портфеля цінних | | | |паперів. | | | |Продати цінних паперів. | | | |Одержати довгострокові позики. | | | |Закрити кредитні лінії. | |Другий этап:|Растущие відсоткові |1.Начать скорочення термінів позикових | | |ставки, очікується |коштів. | | |досягнення максимуму в |2.Начать подовжувати терміни інвестицій. | | |недалекому майбутньому. |3.Подготовиться до початку збільшення | | | |частки кредитів з фіксованою | | | |ставкою. | | | |4.Подготовиться до підвищення | | | |інвестицій у цінних паперів. | | | |5.Рассмотреть можливість дострокового | | | |погашення заборгованості з | | | |фіксованим відсотком. | |Третій етап |Високі відсоткові |1.Сократить термін позикових коштів. | | |ставки, в найближчому |2.Увеличить частку кредитів з | | |майбутньому очікується |фіксованою ставкою. | | |зниження. |3.Увеличить терміни портфеля цінних | | | |паперів. | | | |4.Запланировать майбутній продаж | | | |активів. | | | |5.Сконцентрироваться на нових | | | |кредитні лінії клієнтам | |Четвертий |Падаючі відсоткові |1. Почати подовжувати терміни позикових | |етап |ставки, очікується |коштів. | | |досягнення мінімуму в |2. Почати скорочення термінів | | |недалекому майбутньому |інвестицій. | | | |3.Начать збільшення частки кредитів з | | | |перемінної ставкою. | | | |4.Начать скорочення інвестицій у | | | |цінних паперів. | | | |5.Выборочно продавати активи з | | | |фіксованою ставкою. | | | |6.Начать планування довгострокової | | | |заборгованості з фіксованою | | | |ставкою. |.

Проте за використанні техніки аналізу розриву слід пам’ятати, що практичні варіанти його реалізації не в повною мірою дозволяють оцінити відсотковий ризик. Останнє пов’язана з тим, что:

1. за певний проміжок, часу активи і пасиви переоцінюються з різними інтервалами, викликаючи рух коштів, що може мати відчутні відмінності від цього, яке прогнозується з допомогою аналізу разрыва;

2. вибір горизонту планування значною мірою довільний, результатом чого є потрапляння окремих статей балансу в проміжки між плановими періодами, що зумовлює істотним погрішностям у разі зміни ставок;

3. прогнозування відсоткові ставки це часто буває неправильним, надто за умов нестабільного фінансового рынка;

4. під час використання техніки аналізу розриву ігнорується вартість гроші з урахуванням доходів майбутніх періодів, бо за поділі деякі тимчасові проміжки не робляться різницю між рухом коштів у кінці периода.

Отже, гэп менеджмент є методикою яка оцінює вплив відсоткової ставки відсоткову прибуток банку і дає схему управління активами і пасивами при відомому русі відсоткової ставки.

Як показників, характеризуючих зміна всіх відсоткових платежів банку, можуть також використовуватися відсоткова маржа і спрэд. 4].

Відсоткова маржа-это різницю між відсотками отриманими і відсотками сплаченими. Спред є поняттям, близьким за значенням до поняттю відсоткової маржі. Спред сприймається як відмінність між середніми відсоткові ставки за активами і з пассивам. Цей метод широко використовують у зарубіжної практиці. Чиста відсоткова маржа розраховується по формуле:

Чиста відсоткова маржа=((Чистый відсотковий доход)/Активы) *100% =.

=((Відсоткові доходы-Процентные расходы)/Активы)*100%.

Коефіцієнт ЧМП (чи спрэд-метод) дозволяє оцінити ефективність політики банку сфері управління відсотковим ризиком. А дана політика має полягати у цьому, щоб стабілізувати, та був систематично нарощувати банківську відсоткову маржу.

1.4.2 Аналіз тривалості портфеля.

Поруч із гэп менеджментом, який зосереджує увагу до можливій зміні чистого доходу на вигляді відсотків поза певні часові відтинки, з оцінки і мінімізації відсоткового ризику у фінансовому аналізі широко використовується методика аналізу тривалості (дюрации), яка, враховуючи терміни руху коштів, дозволяє оцінити зміну ринкової вартості активів і пасивів банку, чутливих до зміни відсоткової ставки, залежно через зміну базових відсоткових ставок.

Дюрацияє зважений за поточною вартості термін погашення, враховує тимчасової графік всіх надходжень по активам (например, потоків очікуваних банком виплат з його позикам і цінним паперам) і з пассивам (наприклад, потоків відсоткових платежів банку з збереженим їм депозитах). Насправді вимірюється середнє час, необхідне відшкодування інвестиційних коштів. Вирівнюючи середні терміни погашення активів і пасивів, банк може збалансувати середній термін очікуваних надходжень і виплат, навіть якщо зміна ставок для активів і пасивів нічого очікувати однаковим за величиною і направлению. 11] Розглянемо одне із можливих варіантів даної методики. Припускаємо, що заданий тимчасової графік всіх вхідних (вихідних) грошових потоків СFt, де t позначає відповідний що і змінюється від 1 до Т (1.