Шляхи підвищення ефективності роботи банківської системи України в умовах євроінтеграційних процесів

ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОБОТИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Постановка проблеми Перспективи участі України у євроінтеграційних процесах зумовлюють потребу визначення напрямів та обґрунтування принципів адаптації умов діяльності усіх секторів національної економіки до вимог економічної глобалізації та регіоналізації. З огляду на це особлива увага в процесі вдосконалення інституційного забезпечення євроінтеграційних процесів повинна приділятися фінансово-кредитній системі, зокрема її банківському сектору.

Актуальність теми Сучасні євроінтеграційні наміри України вносять зміни до розвитку її економіки і, зокрема, до фінансової сфери. Суттєво ці зміни торкаються розвитку банківської системи, яка є системоутворюючою ланкою фінансово-кредитного ринку. Важливими напрямами розвитку банківської сфери в більшості розвинутих країн є уніфікація діяльності зі збереженням національних традицій, поєднання державного нагляду та регулювання ринку банківських послуг з поетапною лібералізацією та дерегуляцією, поширення та вдосконалення інформаційних технологій, загострення конкуренції, а також зростання ризиковості, що, за недосконалості системи управління ризиками, призводить до кризових явищ у банківському секторі. Усе це зумовлює актуальність пошуку шляхів підвищення ефективності розвитку банківської системи України в умовах євроінтеграції.

Ступень дослідження Аналізу проблем підвищення ефективності роботи банківської системи України в умовах євроінтеграції присвячені наукові праці вітчизняних вчених, зокрема: Дмитренко М. Г., Другов О. О., Корнилюк Р. В., Поченчук Г. М., Шаповалов А. В., Варналій З.С., Мазур О.Є.

Виклад основного матеріалу Банківській системі України притаманні ті ж загальні принципи, які характеризують діяльність банківських систем країн ЄС і безпосередньо Центральної та Східної Європи (дворівнева побудова, розділення функцій центрального банку та всіх інших банків, контроль за діяльністю банківських установ). Однак вони здійснили реформування своїх банківських систем значно швидшими темпами, ніж Україна, що зумовило вищий рівень конкурентоздатності їхніх банків, якщо порівнювати з українськими, та вищу ефективність їх розвитку. Крім того, інтеграції вітчизняної банківської системи в європейський фінансовий простір перешкоджають як зовнішні, так і внутрішні чинники, а також перешкоди системного, фінансово-економічного, правового, психологічного характеру.

До зовнішніх перешкод відносимо: низький рівень доходів населення; непередбачуваність політичної та економічної ситуації; значний тіньовий обіг; значна ризикованість ведення бізнесу; велика частка збиткових підприємств.

До внутрішніх перешкод варто віднести: низький рівень капіталізації; недостатня конкурентоспроможність банків; вузький асортимент пропонованих послуг; нерозвиненість системи кредитних історій; недостатній рівень управління ризиками та неефективний менеджмент.

Системними перешкодами інтеграції вітчизняної банківської системи можна вважати відсутність довготермінової стратегії розвитку банківської системи.

Щодо правових перешкод, то це: невідповідність розвитку банківського законодавства вимогам ринкової економіки та європейським стандартам; необхідність значного розширення правового поля з метою активізації діяльності банків і збільшення спектру банківських послуг; потреба в створенні нових організаційних структур і проведення значних реформ у банківському секторі.

Таким чином, шляхами до подолання відставання в розвитку банківської системи України від європейських країн мають стати підвищення ефективності її роботи, підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних банків, полегшення їх доступу до ринку європейських кредитних ресурсів.

Відмітимо, що ознаки інтеграції національної банківської системи в європейський фінансовий простір полягають у забезпеченні вільного руху капіталів та заощаджень, вільному доступі акцій на фондові біржі європейських країн, підвищення ліквідності фінансових ринків, створенні ефективної ринкової економіки, забезпеченні подолання конкурентного тиску з боку ЄС.

Саме тому, забезпечення перетворень у банківській системі України сприятиме прискоренню темпів європейської інтеграції, налагодженню більш тісного міжнародного економічного співробітництва і підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних банків на ринку банківських послуг, дасть можливість збалансувати інтереси банків та клієнтів. Все це дозволяє визначити шлях до інтеграції банківської системи України в європейський фінансовий простір.

Відмітимо, що в Україні, на відміну від європейських країн, немає довгострокової стратегії монетарної політики, за допомогою якої визначались би інструменти грошово-кредитної політики на довгостроковий проміжок часу. Основні засади грошово-кредитної політики приймаються на рік і в них не визначено інструментів монетарної політики на значний часовий проміжок, які б дозволили прогнозувати розвиток економіки. З огляду на це, підтверджується необхідність поступового переходу до таргетування інфляції з метою вжиття антиінфляційних заходів у тісному поєднанні із заходами розвитку реального сектора економіки.

Для виконання поставлених цілей Національному банку України бракує функціональної незалежності. Він повинен отримати більшу свободу в здійсненні грошово-кредитної політики та нагляду за фінансовим сектором. Тому необхідне посилення незалежності Національного банку України, в тому числі шляхом внесення змін до Закону «Про Національний банк України» з метою приведення його у відповідність до стандартів ЄС [5, с. 122].

Поглиблення інтегрованості економіки України до європейського та світового фінансового ринків означає, що інструменти контролю за рухом капіталу втрачають свою ефективність. Як результат, вони лише призводять до зростання трансакційних витрат, пов’язаних із рухом капіталу, однак не обмежують його. Відмітимо, що Україна контролює практично всі типи операцій з капіталом, однак численні інструменти контролю за ними є несистематичними і недостатньо узгодженими між собою[1. с.103].

Відповідно до аналізу розвитку вітчизняної банківської системи та ґрунтуючись на світовому досвіді, можна запропонувати таку послідовність дій щодо лібералізації руху капіталу: ухвалення закону, який би регулював транскордонні потоки капіталу і замінив велику кількість чинних нормативних актів; перехід до сучасних інструментів управління на основі плаваючого валютного курсу; запровадження нагляду за банками на основі оцінки ризиків і поліпшення можливості прогнозування короткострокових потоків капіталу, а також управління ними.

Однак, зазначимо, що розгортання процесів фінансової глобалізації протягом останніх років призвело до виникнення певного парадоксу, сутність якого в тому, що лібералізація руху капіталу спочатку сприяє притоку прямих інвестицій і підвищенню ефективності національних економік, а потім, завдяки руху спекулятивного капіталу й нарощуванню обсягів боргових зобов’язань, спричиняє високий ступінь залежності та, відповідно, рівень ризиків від тенденцій розвитку глобального ринку.

Притаманна фінансовим ринкам циклічність розвитку засвідчує наявність поперемінних економічних бумів та спадів, основою чого стають фінансові спекуляції, які проявляються в мінливій динаміці цін на біржові товари, цінні папери, валюту, нерухомість. Останній приклад — іпотечна криза США 2007 р., яка ще не закінчилась і має негативний ефект дії фінансових ринків світу та інших ринків у різних країнах [4, с. 102].

Варто зазначити, що банківська система України сьогодні є повністю відкритою для входження іноземного капіталу. Загалом, основним спонукальним фактором входження іноземних банків на український ринок є бажання отримати більш високий прибуток за умови прийнятного ризику. Позитивними чинниками входження іноземного капіталу в Україну можна вважати:

• • підвищення капіталізації банківської системи;
• • зростання обсягів кредитування населення та суб'єктів господарювання;
• • посилення стабільності джерел надходження капіталу;
• • зростання потоків прямих іноземних інвестицій у реальний сектор економіки;
• • полегшення доступу до різних видів міжнародного капіталу;
• • сприяння розвитку міжнародної торгівлі.

Загалом все це, безперечно, гарантує економічне зростання держави. Але варто зазначити й імовірні ризики входження іноземних банків в Україну, тобто, негативні наслідки цього процесу:

• — вибірковий характер кредитування;
• — обслуговування в основному провідних і найбільших за розміром місцевих підприємств, а також компаній країн-донора, кредитна підтримка в просуванні їх товарів і послуг;
• — відмова іноземних банків у кредитуванні невеликих та нових підприємств;
• — відмова у кредитуванні малорентабельних підприємств та фірм, які є конкурентами;
• — сприяння кредитному буму.

У цілому ж, негативним результатом є гальмування рівномірного економічного розвитку, збільшення диспропорцій в економіці.

Отже, експансія іноземних банків може мати суперечливий характер. Наприклад, для державних органів влади приплив капіталу з-за кордону, з одного боку, став би вирішенням проблеми залучення інвестиційних ресурсів, а з іншого — загостренням проблеми економічного суверенітету держави. Зростання мобільності міжнародного банківського капіталу збільшує не тільки шанси країн, що розвиваються, на отримання інвестиційних вливань, а й ризики його відтоку у найбільш несприятливий для економіки момент.

Таким чином, ми приходимо до висновку, що однозначної відповіді на питання про позитивний чи негативний характер діяльності іноземних банків не існує, оскільки це залежить від комбінації перерахованих вище факторів. Однак при розгляді конкретної економічної ситуації, що склалася у визначеній банківській системі, уповноважені органи влади мають змогу, комплексно оцінивши переваги та ризики, розробити ефективний інструментарій регулювання експансії іноземних банків. У цьому контексті важливими завданнями регулятивних органів країн-реципієнтів є постійний моніторинг параметрів експансії іноземних банків для створення адекватної системи регулювання і нагляду з метою максимізації переваг і мінімізації ризиків, пов’язаних з приходом міжнародних інвесторів [3, с. 150−153].

Однак, потрібно розуміти, що в подальшому, з урахуванням тенденцій глобалізації економічних процесів нерезидентам за будь-яких умов будуть надані ще ширші можливості інвестувати кошти у вітчизняну банківську систему. Тому вже тепер необхідно розробити цілий комплекс важливих обмежувальних умов, яких потрібно суворо дотримуватись у процесі залучення іноземного капіталу в банківську систему країни. До таких заходів слід віднести:

по-перше, за допомогою нормативних актів Національного банку забезпечити недопущення надмірної концентрації іноземного банківського капіталу на одному зі сегментів ринку банківських послуг з метою обмеження можливостей його подальшої монополізації;

по-друге, забезпечити належний рівень прозорості джерел зовнішнього інвестування коштів у банківську систему;

по-третє, розробити систему заходів щодо стимулювання не просто припливу коштів у вітчизняну банківську систему, а й привнесення іноземним капіталом новітніх технологій ведення банківського бізнесу, нових послуг і продуктів, програмного забезпечення;

по-четверте, раціональна стратегія державного управління зазначеним процесом полягає в тому, щоб максимально інтегрувати іноземні банки в українську економіку, орієнтуючи її на досягнення пріоритетів національної соціально-економічної політики;

по-п'яте, з метою прискорення капіталізації банків шляхом покращення умов інвестування в банківську систему слід реалізувати заходи щодо легалізації некримінальних тіньових капіталів, розширити участь банків в організованому фондовому ринку, підвищити вимоги до розміру статутного капіталу банків при їх реєстрації;

по-шосте, обов’язковою вимогою, на нашу думку, є введення заборони доступу на вітчизняний ринок банків з офшорних зон.

За відсутності подібних обмежувальних заходів прихід іноземного капіталу у вітчизняну банківську систему матиме більшою мірою негативні наслідки та супроводжуватиметься підривом її стабільності і підвищенням вразливості до змін кон’юнктури світового фінансового ринку.

Важливого значення в умовах присутності іноземного капіталу в банківській системі України набуває питання підвищення конкурентоспроможності вітчизняних банків, заходи щодо реалізації якого повинні проявлятись у здійснені певних завдань, зокрема щодо підвищення рівня капіталізації, якості банківських послуг, відповідності міжнародним стандартам корпоративного управління в банках, розвитку ризик — менеджменту, захисту прав кредиторів і вкладників [5, с. 130−134].

Відмітимо, що вітчизняна банківська системи в основному придатна до обслуговування внутрішньогосподарського економічного обороту проте через невеликий розмір власного капіталу та залучених коштів виступає проблема у реалізації суспільних проектів. В сучасних умовах завдання збільшення капіталізації банків актуалізується у зв’язку з істотними структурними диспропорціями в соціально-економічній систем.

У сучасних умовах найпоширенішими способами збільшення капіталу банку є проведення додаткових емісій акцій, а також капіталізація прибутку. Слід зазначити, що додаткова емісія є найдорожчим джерелом збільшення капіталу, який до того ж пов’язаний із ризиком для акціонерів втратити контроль над управлінням банку. Водночас, вона сприяє зниженню курсової вартості акцій банку.

З іншого боку, зменшення виплат акціонерам у формі дивідендів також зменшуватиме привабливість банківських акцій, а отже, попит на них на фондовому ринку, та їх курсову вартість. Вирішенням цієї проблеми могло б стати впровадження пільгового оподаткування тієї частини нерозподіленого прибутку, яка спрямовується на поповнення власного капіталу банку та встановлення вищих вимог до його розміру [1, с. 105].

Перспективним напрямом підвищення рівня капіталізації банківської системи України може стати також її консолідація за рахунок злиття банків та створення банківських об'єднань. Міжнародний досвід свідчить, що внаслідок злиття банків розширюється доступ до капіталізації внесків через зростання довіри вкладників до добре капіталізованого новоствореного банку, а також підвищується стійкість останнього до подолання будь-яких фінансових ускладнень. Крім того, великі банки можуть забезпечувати економію, пов’язану з масштабом операцій [2, с. 290]. Тому, на наш погляд, доцільно створити банківські об'єднання на зразок фінансових та банківських холдингових груп, банківських корпорацій. Вони зберігають право володіння та управління, а також пропорційного розподілення прибутку.

Слід зазначити, що підвищення рівня капіталізації банківської системи України неможливо здійснити без відповідних заходів НБУ, зокрема щодо підвищення розміру мінімального статутного капіталу, а також здійснення більш жорсткої політики відносно регулювання економічних нормативів діяльності комерційного банку.

Відмітимо, що український банківський сектор є найменш концентрованим в Європі та серед країн СНД. Ще на початку 1990;х років в Україні сформувалася порівняно оптимальна кількість банків — близько 100. Потім вона почала стрімко зростати. Експерти відзначають надмірну кількість банківських установ в Україні (наприклад, їх більше, ніж у Польщі, Чехії та Угорщині разом узятих). Причому кількість банків і далі збільшувалась і вже за станом на жовтень 2013 ліцензію Національного банку України на здійснення банківських операцій мали 197 банків України.

На нашу думку, Україні не потрібна така кількість банківських установ, які, не маючи достатньо високого рівня капіталізації, здійснюють дуже широке коло операцій на території декількох областей або на території усієї України. Така ситуація в будь-який момент може призвести до виникнення у банку з низьким рівнем капіталу фінансових труднощів та до подальшого банкрутства, яке в свою чергу негативно відіб'ється на фінансовому становищі банківської системи в цілому та на довірі населення до банків, що дуже важливо в сучасних економічних умовах.

Таким чином, структура банківської системи, безперечно, вимагає вдосконалення. Основним шляхом має стати створення в Україні нової ланки банківських установ — спеціалізованих банків (іпотечних, лізингових, трастових, факторингових та ін.), які будуть виконувати вузьке коло операцій і обслуговувати визначене коло клієнтури.

1. Задля запровадження запропонованих структурних змін необхідно створити відповідну законодавчу базу. На сьогоднішній день в Законі України «Про банки та банківську діяльність» передбачена можливість існування в Україні спеціалізованих банків (банків, в яких більше 50% активів є однорідними), але не передбачено ніяких особливостей у підходах до таких банківських установ. Фактично їх діяльність не регламентована, а таку регламентацію необхідно розробити.

В сучасних умовах розвитку вітчизняної банківської справи надзвичайно актуальним виступає питання інвестиційного спрямування роботи банківської системи України. Одним із заходів, який має сприяти цьому процесу є розробка гнучкої політики щодо оподаткування доходів, отриманих банками від інвестиційних вкладень. У випадку зменшення податкового тиску на банки, які здійснюють інвестиційну діяльність, інтерес при розробці та реалізації таких проектів з боку банківських установ значно зросте.

Основним шляхом тут має стати створення гнучкої системи оподаткування доходів, отриманих від реалізації інвестиційних вкладень в економіку регіону. Мова, в першу чергу, іде про створення пільгової системи оподаткування, яка буде застосовуватись до банків, що здійснюють інвестування в реальний сектор економіки і своїми вкладеннями сприяють його розвитку. В майбутньому державний бюджет все одно отримає кошти від реалізації інвестиційного проекту у вигляді сплати платежів від діяльності об'єкта інвестиційної програми.

Ще одним шляхом зниження податкового навантаження на банк-інвестор може бути відстрочка сплати платежів в бюджет на певний термін, залежно від специфіки інвестиційного проекту. Можливий також варіант, при якому користуватись пільгами будуть лише проекти, спрямовані в окремі галузі, які є пріоритетними для розвитку в регіоні. Це має сприяти посиленню розвитку даної галузі через надходження до неї інвестиційних вкладень банківських установ. Запровадження державної підтримки банківського інвестування має сприяти спрямуванню грошових потоків, які проходять через банківські установи, саме у виробничий, а не інші сектори економіки [2, с. 288−290].

Необхідністю виступає й реформування інституту банківського регулювання і нагляду. Ці функції не повинні належати центральному банку, тому що надання дозволів на будь-який вид діяльності і встановлення правил є функцією державних органів виконавчої влади. Це підтверджується й аналізом практики країн-учасниць зони євро, де банківський нагляд залишається в компетенції держав, а не переданий Європейському центральному банку. З огляду на це, як із правової, так і з економічної точки зору, існує необхідність створення в Україні спеціального державного органу, функції якого полягатимуть у нагляді за діяльністю банків, платіжною системою та здійсненням валютного контролю. Проте існують причини, які вказують на передчасність створення у фінансовій системі України єдиного регуляторного органу. На нинішньому етапі це може призвести до певних процедурних ускладнень у діяльності окремих регуляторів і погіршити якість управління фінансовими посередниками, а також підвищить ступінь ризику їх діяльності.

Для розвитку банківської системи та економіки в цілому особливої актуальності набувають стандарти прозорості та розкриття інформації. З підвищенням зацікавленості вітчизняних інвесторів до банків та появою на ринку банківських послуг міжнародних інвесторів, які вимагають об'єктивного аналізу інформації, зміни в стандартах розкриття інформації та прозорості є дуже важливими. Якщо фінансова (тобто кількісна) інформація розкривається банками в достатньому обсязі, шляхом оприлюднення звітів про свою діяльність, то частина не фінансової (якісної) інформації, зокрема стратегії управління ризиками та параметри ризиків, концентрація ризиків, оцінка фінансових інструментів практично не розголошується.

Таким чином, Національному банку України у сфері підвищення прозорості банківської системи потрібно проводити цілеспрямовану політику щодо внесення змін та доповнень у нормативні акти, що регулюють банківську діяльність, з метою зобов’язання банків більш повно розкривати інформацію фінансового та не фінансового характеру. Така політика Національного банку буде сприяти покращенню інформаційної прозорості банківської системи та наближенню до міжнародної практики.

Доцільним є і застосування прикладу Польщі, зокрема щодо впровадження європейських стандартів, а саме принципу прозорості шляхом створення кредитних бюро і бюро економічної інформації, а також інституту банківського арбітра. Якщо питання кредитних бюро в Україні частково вирішене (діє чотири Бюро кредитних історій, створених на добровільних засадах банками, страховими, інвестиційними компаніями, тощо), то питання створення бюро економічної інформації, які функціонують за різними видами економічної діяльності залишається відкритим. Подібні структури існують і в інших державах світу, в тому числі - в більшості країн Європейського Союзу [3, с.149−150].

Враховуючи демократичні традиції ЄЄ, зокрема роль недержавних організацій у регулюванні ринкових процесів, та для вирішення суперечливих питань в банківській сфері доцільно також створити в Україні інституції банківського арбітра — омбудсмена, уповноваженого розглядати скарги. Рішення банківського арбітра практично задовольняють сторони і не призводять до передачі матеріалів у державні судові органи. Якщо ж сторони не доходять до порозуміння, то справи передаються у звичайні суди. В Україні суперечки між клієнтами і банками вирішуються судами та Апеляційною комісією Національного Банку (розгляд звернення фінансово-банківських установ щодо застосування Національним Банком України заходів впливу на порушників банківського законодавства), а також Комітетом банківської етики (сприяння формуванню конкурентного середовища, запобігання некоректним діям банків і порушенню професійної етики на банківському та валютному ринках).

Діяльність банківського арбітра дасть змогу аналізувати, які банківські продукти й операції спричиняють найбільший відсоток конфліктних ситуації і це надасть можливість ініціювати перед Національним банком зміни до нормативних актів. В результаті, покращиться ефективність законодавчого регулювання і зменшиться кількість скарг клієнтів. При Асоціації Українських банків створено Третейський суд, який міг би виконувати подібні до польського банківського арбітра функції, проте на даний час його активність надзвичайно мала. Також, крім вирішення спорів, арбітр може надавати консультації, особливо це актуально для клієнтів перед укладанням кредитних угод.

Отже, на основі здійсненого аналізу можна зробити висновки, що рівень розвитку вітчизняного банківського сектору залишається, за європейськими мірками, відносно низьким.

Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників та домогосподарств, недостатня капіталізація банків спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської діяльності, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому, адже українські банки не здатні належним чином задовольняти попит на позичкові капітали, насамперед з боку суб'єктів реального сектору економіки, які постійно відчувають глибокий дефіцит грошей як платіжних засобів і як капіталу. З іншого боку, всі економічні суб'єкти, в яких з’являються вільні грошові кошти, не можуть їх надійно розмістити і віддають перевагу конвертації в іноземну валюту, інвестуванню в тіньову економіку чи переведенню за кордон. Із врахуванням зазначених обставин виникає необхідність розгляду тих глобалізаційних процесів у фінансовій сфері, які сприятимуть притоку інвестиційних ресурсів в країну та яким на сьогодні неможливо і непотрібно протистояти.

Стратегічним вектором банківської системи України має стати її інтеграція у світовий фінансовий простір. Водночас, збільшення відкритості українських ринків банківських послуг має супроводжуватись адекватною політикою держави щодо зменшення ризиків глобалізації та підтримки вітчизняної банківської системи.

Щоб запобігти цьому, доцільно, з урахуванням світового досвіду, розробити і задіяти механізм підвищення конкурентоспроможності вітчизняної банківської системи, а поки її рівень є відносно низьким — запровадити систему протекціоністських заходів. Зокрема, посилити контроль за діяльністю банків, особливо в напрямі підвищення рівня їх капіталізації, обмежити частку іноземного капіталу в капіталі українського банку. Необхідно управляти процесами входження іноземних банків на вітчизняний фінансовий ринок, регулювати їхню діяльність у тих напрямах, які відповідають інтересам національної економіки, забезпечують стабільність функціонування вітчизняної банківської системи.

Висновки

Отже, підсумовуючи, відмітимо, що задля адаптації вітчизняної банківської системи до вимог європейського банківського простору, доцільно:

• • привести національне законодавство у відповідність до європейських стандартів, забезпечивши, з одного боку, захист прав кредиторів, а з іншого — знизивши ризик банківських операцій;
• • розробити механізм управління ризиками як на загальнодержавному рівні, так і на рівні окремого банку;
• • стимулювати підвищення капіталізації вітчизняних банків з метою забезпечення їх конкурентоспроможності порівняно з іноземними банками;
• • створити законодавчу та економічну основу раціоналізації доступу на вітчизняний ринок іноземного банківського капіталу;
• • удосконалити функціонування Національного банку України з реалізації грошово-кредитної політики на основі врахування вимог євроконвергенції.

Для подальшого ефективного розвитку банківської системи України та її інтеграції в європейський фінансовий ринок виникає об'єктивна необхідність у вдосконаленні її організаційної структури. Для реалізації даного завдання варто реалізувати наступні заходи:

• • відокремити служби банківського нагляду від Національного банку України в окрему структуру (що дозволить підвищити ефективність його роботи та прозорість банківської діяльності);
• • удосконалити роботу об'єднань комерційних банків (які представлятимуть інтереси комерційних банків, надаватимуть консультації, працюватимуть над підвищенням кваліфікації банківських працівників, узагальнюючи та поширюючи банківський досвід, співпрацюючи зі службою банківського нагляду);
• • створити інституції банківського омбудсмена (з метою підвищення авторитету банківської системи та вирішення спірних ситуацій між банками та клієнтами);
• • створити умови для виникнення у країні спеціалізованих банків зі спеціалізацією за сферами бізнесу, кооперативних, муніципальних банків, які б сприяли розвиткові регіонів, малого та середнього бізнесу, місцевих громад, тощо.

Список використаних джерел

• 1. Дмитренко М. Г. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України [Текст] /М.Г.Дмитренко, І.Ю.Кочума // Вісник НБУ. 2010. № 3. С. 102−107.
• 2. Другов О. О. Основні напрямки реформування банківської системи України [Текст] /О.О.Другов //Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. наук. праць /ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» — Суми, 2011. Т.9. С. 287−291.
• 3. Корнилюк Р. В. Наслідки експансії іноземних банків у національні банківські системи [Текст] /Р.В.Корнилюк //Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. наук. праць /ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» — Суми, 2010. Вип.28. С. 148−155.
• 4. Поченчук Г. М. Проблеми розвитку банківської системи України в умовах нестабільності світового фінансового простору // Теоретичні та прикладні питання економіки. Зб. наук. праць. Вип.20. Київ. ВПЦ «Київський університет, 2010. С. 101−108.
• 5. Проблеми реформування банківської системи України в контексті європейської інтеграції: Інформаційно-аналітичні матеріали. Вип. 8. /В.І. Міщенко, А. В. Шаповалов, В. В. Крилова, Н. В. Гришук. К.; НБУ. Центр наукових досліджень. 2011. 266 с.