Зародження фінансових відносин у Римській імперії та Стародавньої Греції

«Зародження фінансових відносин у Римській імперії та Стародавньої Греції»

Генезис у широкому розумінні - момент зародження і наступний процес розвитку, що привів до певного стану, виду, явища.

Зародження фінансових відносин почалося у стародавніх цивілізаціях Сходу, таких, як Єгипет, Месопотамія, Індія і охопило період із IV тис. до н.е. — Vст. н.е. В цих країнах основну продуктивну силу представляла вільна сільська община. Було розвинуто землеробство, якому сприяли клімат, родючі землі, що потребували розгалужених водозахисних систем. Крім землеробства розвивалися і ремесла.

Момент зародження фінансових відносин не відбувся одночасно в усіх країнах Стародавнього світу. Він проходив поступово і зумовлювався існуванням натурального господарства та загальним розвитком економіки конкретної держави.

Кожний господар, що мав землю, повинен був певну частину врожаю віддавати у вигляді данини або податку монарху, фараону чи жрецю.

Для розвитку держави та утримання монаршого двору надходження натуральних податків не могли вирішити всіх існуючих проблем. А тому була запроваджена система особистих повинностей, коли праця громадян як відробіток, використовувалась на будівництві мостів, захисних і культових споруд (храмів), укріплень, підтримання правопорядку тощо. Пізніше окремі сільські господарі, що мали свої землі, об'єднувались у сільські общини. Община — явище більш прогресивне, ніж одинак-господар. Общині легше протистояти податковому тягарю, ніж окремому господарю. А монарху община давала можливість мати гарантовані надходження податків. Отримати податки від окремих господарів, у яких не завжди були сталі врожаї, ставало проблемою. З часом двір монарха розширювався, податки збільшувались, що негативно впливало як на окремих господарів, так і на сільську общину.

Виснаження земель, неврожаї, стихійні лиха, втрати майна призвели до процесу руйнації вільної сільської общини, члени якої потрапляли у боргове рабство, ставали залежними від фараонів, жерців і мало чим відрізнялись від рабів. Останніх використовували як слуг і частково в обробітку землі царських та храмових господарств. Раби належали державі і були предметом купівлі-продажу, що і було однією із статей державних доходів. До державних доходів також відносилась данина та контрибуції від завойованих земель.

Війни, работоргівля призводять до великого притоку не тільки рабів, а й значних матеріальних цінностей: золота, срібла, дорогоцінного каміння, тканин, прянощів тощо. Все це в значній мірі сприяло розвитку фінансових відносин. Зокрема, у Вавілонії вперше з’являється лихварство (позика під процент).

В Індії, на відміну від інших країн Сходу, відбувається швидке піднесення економіки на основі залізних знарядь праці. А в окремих районах країни господарство мало певну спеціалізацію, що сприяло товарообміну та появі грошового обігу. Поступово сформувався прошарок професіоналів-купців та лихварів. Запроваджуються гроші у вигляді золотих злитків, що сприяє подальшому розвитку фінансів.

На півдні Європи в І тис. до н.е. — 1 пол. І тис. н.е. формуються давньогрецькі (античні) міста-держави: Спарта, Аттика, Афіни, де розвивається стародавнє класичне рабство.

Так, економіка Спарти мала аграрний, землеробський характер, торгівельно-грошові відносини були розвинені слабо. На відміну від неї місто-держава Афіни мало інший тип економіки. Інтенсивне зростання продуктивних сил, пов’язане з розвитком ремесел та морської торгівлі, призводило до раннього розшарування громади. За свідченням істориків у Афінах вперше з’явився податок на рухоме і нерухоме майно. В середині V ст. до н.е. Афіни перетворюються на найбільший центр економічного, політичного і культурного життя Греції. Афіни мали величезний вплив на розвиток інших грецьких держав.

У процесі розвитку античних держав знищується сільська община, впроваджується боргове рабство, застосовується більш продуктивна праця рабів. Іде спеціалізація ремесел, активно розвиваються товарне виробництво і грошовий обіг. Створюються трапези — обмінні магазини грошей, вводяться безготівкові розрахунки. Поступово трапезити перетворюються на банкірів. Формується торговий капітал і клас купців.

Постійні колоніальні війни, боротьба між демосом і аристократією, внутрішні міжусобиці, виступи рабів паралізують економічне життя античної Греції, вона поступово занепадає.

Пізніше високого рівня економічного розвитку досягає Римська рабовласницька держава. Вона проходить декілька етапів розвитку: республіка (VІ-І ст. до н.е.) та імперія (I-V ст. н.е.). У період республіки рабовласницький лад досяг найбільшої зрілості та завершеності. Основною виробничою силою були раби, а подальший економічний розвиток держави вимагав їх все більше і більше. Поповнення кількості рабів відбувалось за рахунок трьох основних джерел: завойовницькі війни, піратство і перетворення власного населення за борги на рабів. Ринки рабів були майже в кожному місті. Рабська праця застосовувалася у домашніх господарствах, у будівництві гірничо-видобувних промислів тощо. Існувала величезна кількість рабів-ремісників. Найбільше рабська праця використовувалася у сільському господарстві, що було пов’язано не тільки з аграрним характером країни і утворенням великих сільськогосподарських володінь, але і за межами країни в її завойованих провінціях.

За існуючими тоді законами сенаторам дозволялось займатися лише аграрним господарством, а сфера фінансів та торгівлі відійшла до «вершників» — особливого суспільного стану. В основу податкової справи була покладена відкупна система, що носила відверто спекулятивний характер.

Громадянські війни, що відбувалися у країні майже століття, призвели спочатку до кризового стану держави, а потім до загибелі Римської республіки, на зміну якій прийшла імперія.

Імперська система збирання податків була м’якшою за республіканські відкупи, хоча податковий тягар залишався відчутним. Так, в провінції Єгипет, що була основною житницею Риму, налічувалось понад 50 натуральних і більше 450 грошових податків.

Значно зменшилось піратство, збільшилась мережа зручних доріг, заохочувалось міське будівництво, була запроваджена єдина імперська монета.

Найбільшої могутності та розцвіту Римська імперія досягла за правління Августа. Він одержав право на створення особливої скарбниці, яка включала як його особисті кошти, так і майно, що належало йому як главі держави. Імператорська скарбниця поповнювалась за рахунок доходів від імператорських маєтків, збору податків з імператорських провінцій, конфіскації майна і статків засуджених осіб, військової здобичі. Імператор вільно розпоряджався вмістом державної скарбниці, де карбувались монети, формально підзвітної сенату. Тобто імператор фактично розпоряджався всіма фінансовими ресурсами Римської держави, сенат мав право на карбування монет.

Значні доходи Римської імперії сприяли розвитку економічних відносин не тільки в країні, а й за її межами. Була послаблена зовнішня агресія, настав відносний громадський спокій, почала відроджуватися духовність.

Август оточив себе прихильниками, що підтримували діячів мистецтва, культури. Так, зокрема, Меценат матеріально підтримував римських поетів:

Горація, Вергілія, Овідія та ін. За його правління були реставровані старі та побудовані нові храми, відновлені свята, зміцнювалася моральність та сім'я.

В період свого розквіту Римська імперія мала досить розвинені фінанси. Рим стає центром грошових операцій, торговельних угод, світовою біржею. З’являються банкіри, посередники, маклери. Банки при розрахунках використовують чеки, векселі, безготівкові розрахунки. Розвивається лихварський капітал.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що саме у Стародавньому світі почалося зародження фінансових відносин, коли переважали натуральні податки і повинності, хоча грошове господарство на той час було досить розвинуте, але тільки в армії, бо не охоплювало всю економіку держави в цілому.