Політика Ж.-Б. Кольбера (1619-1683 рр.) у середземноморському Магрибі: досвід критичного осмислення

У статті розкривається політика Франції часу Ж. — Б. Кольбера (1619 — 1683 рр.) у середземноморському Магрибі. Засновуючись на широкій джерельній базі, автор розглядає фактори, що впливали на формування цієї політики, показує пріоритетний характер європейського вектору зовнішньої політики французького абсолютизму. Так, показано, що військовий тиск на регентства Північної Африки з боку короля Франції передувався зі спробами перевести взаємини у договірний процес. Останнє було пов 'язано зі складним характером взаємин французів з Османською імперією, першочерговим значенням Леванту, тривалим протистоянням з англійцями в середземноморському регіоні.

Ключові слова: Франція, Північна Африка, Кольбер, французький абсолютизм, зовнішня політика, колоніальна політика.

Актуальний характер дослідження середземноморської політики французів XVII ст.

середземноморський магриб кольбер абсолютизм.

Історіографічні аспекти питання В сучасних умовах посилюється інтерес світового співтовариства до актуальних питань розвитку світу, серед яких важливе місце посідає проблема соціально — економічної модернізації, ефективної зовнішньої та внутрішньої політики тощо. Кажуть, що ХХІст. в цьому плані суттєво змінить, вже змінює конфігурацію співвідношення сил між східними країнами та країнами Заходу. Звісно, досить часто при аналізі основних тенденцій світового розвитку пригадуються імена відомих реформаторів, видатних державних діячів, у самому високому сенсі цього слова. Так, ім'я Жана — Батіста Кольбера (1619 — 1683 рр.) справедливо асоціюється з правлінням Короля — Сонця, точніше кажучи, у контексті спроб французького абсолютизму знайти шляхи для подальшого розвитку. Кожне суспільство знаходить з плином часу свої оцінки для реформаторів, залежно від епохи, особистості людини, а зрештою й пера історика, який береться за створення синтетичної картини. Так сталося й з Кольбером. Ім'я його відомо практично кожному фахівцю з історії Франції та Європи, але сьогодні більше пригадують можливо Наполеона, кардинала Ришельє, хоча належна увага приділена також Кольберу. Інша справа, що реформаторів оцінюють за результатами реформ, в цьому плані «експеримент Кольбера» є не зовсім вдалим прикладом. Тим не менш, актуальність зазначеної теми не викликає сумнівів, тим паче, що в українській історіографії більше уваги приділялось дослідженню окремих аспектів французької історії XIX ст., в той час як колоніальна політика Франції часу Кольбера опинилася фактично поза увагою дослідників.

Політика французького абсолютизму часу Кольбера отримала широке висвітлення у історіографії,.

передусім, французькій. Однак політика міністра фінансів Короля — Сонця у середземноморському Магрибі досліджувалась менше, набагато більша увага приділялась загальним аспектам колоніальної політики Франції цього часу. Це помітно з аналізу праць французьких істориків XIX — поч. ХХст., що заклали основи тлумачення зазначеної проблеми як з точки зору фактичного матеріалу, так і з огляду на характер їх методологічних позицій. Імена П. Клемана, П. Массона, Ш. де Ла Ронсьєра, А. Вебера, Е. Лавісса та інших дослідників справедливо відносять до класичних зразків історіографії зазначеного питання [1]. Огляд британського доробку у визначення реформаторських зусиль Кольбера дозволяє пригадати не менш відомі історичні праці, серед яких особливе місце посідає славнозвісна «Кембриджська історія Нового часу», окремі глави якої були присвячені цій проблемі. Тим не менш, порівняльний аналіз форм та методів французького абсолютизму у середземноморському Магрибі часу Кольбера, як правило, не отримує належного місця у працях навіть сучасних істориків. Останнє надає підстави для звернення до окресленої проблеми у рамках сучасної української історіографії.

Теоретико-методологічні зауваження стосовно поняття «колонія», «колоніальна політика»,.

«колоніальний пакт» (1е расіееоіопіаі) XVII ст., проблеми дослідження Як відомо, кольбертизм, інакше кажучи,.

«індустріальний та регламентарний різновид меркантилізму» виступав цілеспрямованою системою мір, що перетворили французьку монархію на найбільш ефективний режим європейського Старого порядку [2, с. 143]. Кольбер не міг взяти цілеспрямований курс на колонізацію Магрибу французами, оскільки був державним діячем свого часу. У поняття колонія, згідно уявлень XVIIст., вкладався інший зміст, у порівнянні з тим, як це буде робитись пізніше. Поза Північною Америкою всі володіння європейських країн.

(ІеєроєзеБІош) уявляли собою, скоріше, місця обміну товарами між жителями та представниками метрополії. Характерний аналіз поняття «колонії» знаходимо у відомій «Енциклопедії» Дідро та Д’Аламбера. Так, «якщо б колонії могли б обходитись без метрополій, вони б не приносили користі» [3, с. 137]. У свою чергу, для французької свідомості тієї епохи була очевидною неможливість економічної взаємодії колонії з іншими країнами, окрім метрополії, передусім, на користь метрополії. Такою була суть відомого «колоніального пакту», своєрідної квінтесенції колоніальної політики ОгапД8іес1е. Але пропонувати Людовіку XIV, як це робив Лейбніц (1646 — 1716 рр.), завоювати Єгипет, означало залишитись «незрозумілим». Варто підкреслити, в плани Кольбера входило створення тільки торгівельних контор (Іеєсотріоіге) в Середземномор'ї та Червоному морі, проекти ж військової експансії на колоніальному просторі стануть частиною реальності для французьких правлячих кіл лише наприкінці XVПIст.

На той час, коли Кольбер зосередив у своїх руках державні справи, середземноморська політика французьких правлячих кіл мала глибоку традицію, опинившись пов' язана з розвитком торгівлі, корсарства, піратства, работоргівлі [4, с. 47]. Її витоки помітні у періоді хрестових походів, договорі про капітуляції між Францією та Османською імперією 1535 р. та створенні наприкінці XVI ст. французьких консульств в.

«берберийських» регентствах, (в Тунісі, Алжирі, Триполі), що стало одним з результатів турецького завоювання Магрибу. Піратство виступало основою життя цих регентств, значна автономія від Порти значно ускладнювала стосунки з провідними європейськими державами. Французький історик Р. Капо — Реі, одним з перших серйозно проаналізувавши зазначене коло питань, звертав увагу на важливість осмислення турецького фактору при спробі «пояснити факти» французької середземноморської політики [4, с. 52]. Складний характер взаємодії християнського та мусульманського світів у Північній Африці, перипетії еволюції франко-турецьких взаємин потрібно враховувати для її розуміння. Р. Капо — Реі наводить прикметні слова венеціанця, які допомагають зрозуміти сприйняття сучасниками досліджуваних подій значущість турецького фактору в регіоні: «Ми торгівці та не можемо жити без турків» [4, с. 50].

Дійсно, після відомої битви при Лепанто 1571 р. назавжди зникла ідея про єдиний «хрестовий похід» європейських країн проти Османської імперії. Успіхи Реформації, становлення національної держави та усвідомлення власних національних пріоритетів європейськими країнами призвели до структурної кризи християнського світу, яку передчував свого часу ще Нікколо Макіавеллі. У площині середземноморського світу, Леванту це проявилось у діяльності релігійних місій різних країн, активність яких надихалась усвідомленням національних інтересів кожної з окремих держав. Трохи пізніше кардинал Рішельє своєю блискучою дипломатією в Європі остаточно продемонстрував народження принципу «державного інтересу», поставивши його вище за релігійні та династичні традиції. Звісно, ці зміни відобразились у середземноморській політиці Франції при Ж.-Б. Кольбері.

Контури творення політики Кольбера у середземноморському Магрибі: у пошуках оптимальної моделі співіснування Можна констатувати, як це зробив свого часу Л. Дешамп, що Кольбер доповнив колоніальну концепцію Рішельє, віддавши перевагу комерційним вигодам від колонізації, що залишались другорядними для кардинала [5, с. 15]. Політика у середземноморському Магрибі виступала лише деталлю в програмі міністра фінансів, втілення якої повинно було призвести до процвітання держави. Однак помилково у його північноафриканських планах, з висоти XXI ст., виокремлювати тільки комерційний аспект. Французький дослідник Капо — Реі писав про спрощений характер подібної точки зору [6, с. 450]. З одного боку, міністр фінансів дійсно являвся породженням монархічної традиції, реалістичним державним діячем, але реаліст XVII ст. усвідомлював себе віруючимкатоликом. «Берберійську» політику Кольбера потрібно розглядати у загальному контексті положення Франції на міжнародній арені. Війна з Голландією призвела до примирення з «берберійськими» регентствами та Османською імперією 1673 р. Між Німвегенським миром 1678 р. та війною Аугсбургської ліги король Франції повернувся до «силового» тиску, позначеного експедиціями А. Дюкесна (1610 — 1688 рр.) до Архіпелагу, бомбардуваннями м. Алжиру та Триполі. У 1688 р., після ускладнень для французьких правлячих кіл на європейській арені, розпочинається період дружніх взаємин французів с регентствами. Французька дипломатія розглядала алжирців в якості турків, якщо встигала адаптуватися до проблем, випливавших з їх піратської діяльності, спрямовуючи активність «берберийців» проти ворогів французької корони.

У той же час, наприклад, Алжир, за справедливим зауваженням Ш.-А. Жюльєна, ніколи не відігравав ролі у французькій торгівлі, порівняної з місцем Леванту [7, с. 335]. Стан війни, піратство, слабкість внутрішньої торгівлі заважали розвитку обміну. Умови історичного розвитку Північної Африки в цілому, клімат, соціальна організація робили неминучим рабство та работоргівлю. Франція, Англія, Голландія, основні суперники на європейській, колоніальній арені того часу, часто підтримували «берберійських» піратів заради досягнення власних інтересів. Берберійці, не здатні воювати з усіма європейськими державами одночасно, вступали в угоду з однією проти решти [6, с. 459]. Так, у березні 1662 р. голландський адмірал М. А. де Рейтер (1607 — 1676 рр.) вступив у переговори з Алжиром, що відразу посилило піратство, ворожнечу по відношенню до французів. У 1670 р. відновлення миру Людовіка Х^з Алжиром позначило розрив берберійців з Англією та Голландією. У 1675 р. ДіванТриполі після налагодження дружніх відносин з Францією швидко займає ворожнечу позицію до англійців. Мир між Англією та Алжиром 1681 р. тривалий час лишався в невизначеному стані, потім дей Алжиру оголосив війну французам, вступивши у переговори з адміралом Дж. Ч. Мборогом (1650 — 1722 рр.). Кожного разу у подібних ситуаціях мир укладався берберійцями з тією європейською державою, яка приймала їх умови першою. Французький історик Капо — Реї вважав, що регентства виступали прихильниками союзу з Францією у світлі перемог французького короля на європейській арені [6, с. 459].

Велику роль у процесі зближення регентств з Францією мали франко — турецькі взаємини, що їх було відновлено. Не зважаючи на військові дії Франції проти турків 1660 р. при Кандії, 1664 р. при Сен — Готарді, 1669 р. знов при Кандії, офіційно війну не було проголошено. Обидві сторони мали потребу одна в одній, усвідомлювали це, відновлення капітуляцій 1673 р. засвідчило цей факт.

Повернення до специфіки колоніальної політики досліджуваного періоду. Формулювання висновків з урахуванням пріоритету європейської політики для французької корони XVII ст.

Можна зробити висновок про доцільність для французьких правлячих кіл збереження миру з регентствами виходячи з усього комплексу зазначених факторів. Більш того, Кольбер прагнув досягти домовленості з ними, протидіючи аналогічним прагненням англійців у Танжері. З іншого боку, міністр фінансів Людовіка XIV не міг зробити ставку на колонізацію регіону Північної Африки, оскільки береберійці претендували на велику частину самостійної ролі у переговорному процесі. Ми вже зазначали про відмінності у розуміння поняття «колонія» XVII ст. та пізніше, за цих умов мова йшла тільки про торгівельні взаємини з Північною Африкою для французів. Однак у свідомості французьких правлячих кіл існування колонії повинно було спрямовуватись на користь метрополії. Регентства не могли погодитись з такою пропозицією, адже піратство виступало основою економічного розвитку вказаного регіону. Звідси беруть витоки численні військові експедиції французів часу Кольбера проти регентств, спрямовані на демонстрацію «політики престижу» французької корони тієї епохи. Сучасники досліджуваних подій досить відверто писали про особисте «презирство» Кольбера відносно береберійців, який сприймав їх, не маючи змоги контролювати, лише як неспокійних сусідів. На першому місці для французької корони знаходилась політика у континентальній Європі, амбіційний характер якої часто заважав реалізації повноцінного та результативного курсу міністра у середземноморському Магрибі.

Список використаних джерел

Навіть поверховий аналіз французької історіографії, присвяченої міністру фінансів Короля — Сонця доводить наявність широкої історіографічної бази дослідження. Популярність Кольбера як реформатора набула свого часу особливого рівня серед представників французького Просвітництва XVnICT., для яких особа кардинала Рішельє ототожнювалась з обмеженням становища французького дворянства, з деспотизмом. Можна навести чимало серйозних досліджень французьких дослідників, що висвітлюють, у тому числі, політику у середземноморському Магрибі. Див.: Minard Ph. La fortune du colbertisme, Etat et industrie dans la France des Lumiиres /Ph. Minard. — P.: Fayard, 1998. — 364 p.; Boissonade P. Colbert, le triomphe de l’йtatisme. La fondation de la suprйmatie industrielle de la France, la dictature du travail /P. Boissonade. — P.: M. Riviиre, 1932. — 392 p.; Sarmant T. et M. Stoll. Rйgner et gouverner: Louis XIV et ses ministers / T. Sarmant, M. Stoll. — P.: Perrin, 2010. — 665 p.; Clйment P. Histoire de la vie et de l’administration de Colbert controleur gйnйrale des finances, ministre secrйtaire d’Etat de la Marine, des manufactures et de commerce /P. Clйment. — P.:Guillaumin, Libraire. — 1846. — 520 p.; Masson P. Histoire du commerce franзais dans le Levant au XVII siиcle / P. Masson. — P.: Hachette, 1896. — 630 p.

Шоню П. Цивилизация классической Европы / П. Шоню. — Екатеринбург, пер. с фр. В. Бабинцева, У — Фактория, 2005. — 604 с.

История в Энциклопедии Дидро иД’Аламбера / История. — Ленинград, пер. с фр. Н. В. Ревуненковой, под общей редакцией А. Д. Люблинской, «Наука» Ленинградское отделение, 1978. — 311 с.

Capot — Rey R. La politique franзaise et le Maghreb mйditerranйan (1643 — 1685) / Revue Africaine. Journal des travaux de la Sociйtй Historique Algйrienne par les membres de la Sociйtй sous la direction du Prйsident. — Alger, Constantine. — P.: 1934. — P. 47 — 61.

Deshamps L. Histoire de la question colonial en France / L. Deshamps. — P.: E. Plon, Nourrit et C, Imprimeurs, 1891. — 436 p.

Capot — Rey R. Lapolitiquefranзaiseetle Maghrebmйditerranйan (1643 — 1685) / Revue Africaine. Journal des travaux dela Sociйtй Historique Algйrienneparlesmembresdela Sociйtйsousladirectiondu Prйsident. — Alger, Constantine. — P.: 1934. — P. 426 — 490.

Жюльен Ш. — А. История Северной Африки. Тунис, Алжир, Марокко от арабского завоевания до 1830 г. / Ш. — А. Жюльен. — пер. с фр. А. Е. Аничковой. — М.: Издательство Иностранной литературы, 1961. — 422 с.