Джерела регулювання кредитних відносин

У статті здійснюється комплексний системний аналіз науково-теоретичних підходів до визначення джерел та форм права, досліджуються джерела правового регулювання кредитних відносин. Автор резюмує, що законів та підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють кредитні відносини, сьогодні величезна кількість. Важливим є те, що локальні нормативно-правові акти не можуть суперечити Конституції України та чинним законам.

Ключові слова: форма права, джерело права, кредитний договір, кредитні відносини, закони, локальні нормативно-правові акти, звичай, судова практика.

В статье осуществляется комплексный системный анализ научно-теоретических подходов к определению источников и форм права, исследуются источники правового регулирования кредитных отношений. Автор резюмирует, что законов и подзаконных нормативно-правовых актов, регулирующих кредитные отношения, сегодня огромное количество. Важно то, что локальные нормативно-правовые акты не могут противоречить Конституции Украины и действующим законам.

Ключевые слова: форма права, источник права, кредитный договор, кредитные отношения, законы, локальные нормативно-правовые акты, обычай, судебная практика.

I. Grynyk Sources of Credit Relations Regulation.

Institute of lending becomes widely spread in the current economic conditions. In practice, you can find a huge number of credit agreements, and each of them have their own characteristics, as any bank or other financial institution (lender) develop their own versions of the document in accordance with the applicable legislation.

Therefore, the scientist draw a lot of attention to identify sources of regulation of credit relations and their features. The author analyzes complex systems of scientific and theoretical approaches to identification of sources and forms of law.

The source of civil law is an objective form of expression of civil law. The law, expressed in that source, can be applied to the regulation of certain civil relations. Source of law which, is formally recognized, will have no legal value.

For each person who enters into credit relationship, importantly, where she can find sources of information on relevant legal regulation andprotection of her rights. As we see there are many regulatory sources today. They are the Constitution of Ukraine, codified legal acts and laws of Ukraine, international documents, customs, judicial practice and many local normative legal acts adopted almost daily by banks, other financial and credit institutions. It is important that these subordinate legal acts comply with the Constitution of Ukraine and current laws.

Keywords: form of law, a source of law, loan agreement, credit relations, legislation, local regulations, customs, judicial practice.

Постановка проблеми. В сучасних інститут кредитування. Суб'єктами кредитних економічних умовах значного поширення набуває відносин виступають як фізичні, в тому числісуб'єкти підприємницької діяльності, так і юридичні особи, яким у відповідному порядку надане право на зайняття даним видом діяльності (наприклад, банки чи інші фінансові установи), кредитні спілки тощо. Основою виникнення кредитних відносин між відповідними суб'єктами являється кредитний договір. На практиці можна зустріти величезну кількість кредитних договорів, і кожен з них матиме свої особливості, так як будьякий банк чи то інша фінансова установа (кредитодавець) розробляє власні варіанти цього документу відповідно до вимог чинного законодавства. Конкретний же зміст кредитного договору та всі його умови сторони визначають самостійно на власний розсуд відповідно до однієї із основоположних засад цивільного законодавства — свободи договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України — далі ЦК України [1]). Тому важливої уваги потребує питання визначення джерел регулювання кредитного договору та їхніх особливостей. Як відомо, у юридичній науці приділялася значна увага дослідженню понять «джерела права», «форми права» як на загальнотеоретичному, так і галузевому рівнях. Хоча було опубліковано значну кількість наукових праць з даної проблематики, проте не знайшлося універсального підходу до розуміння того, що саме слід відносити до джерел права, як співвідносити поняття «джерела» та «форми» права тощо. Дана дискусія триває і дотепер. Нашої уваги потребує питання джерел регулювання саме кредитних відносин.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Теоретичною базою для здійснення нашого дослідження слугували наукові праці відомих цивілістів, зокрема: Г. Ф. Шершеневича, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянського, О. В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, Р. А. Майданика, І.А. Діковської, І.А. Безклубого, О. О. Первомайського, В. М. Хвостова, Н.І. Хімчук, Т.В. Кашаніної, Р. Б. Прилуцького, В. С. Ковальського, Л. Г. Рябко, Ю.І. Чалого, О. П. Орлюк, С. М. Лепех, Л. П. Оплачко та інших.

Невирішені раніше проблеми. Попри те, що питання джерел цивільного права розглядалося вченими вже протягом не одного десятка років, та є предметом дослідження багатьох сучасних науковців, однак, досі немає комплексної наукової праці, яка б стосувалася саме джерел регулювання кредитних відносин. Лише в межах деяких дисертаційних досліджень автори розкривають дане питання. Наприклад, Л. Г. Рябко [2] у дисертаційному дослідженні вивчає правове регулювання кредитних відносин по законодавству України, Л. П. Оплачко [3] у третьому розділі дисертації розглядає особливості правового регулювання відносин за кредитним договором, С. М. Лепех [4] у своєму дисертаційному дослідженні в першій частині першого розділу висвітлює джерела правового регулювання кредитування. Враховуючи те, що з моменту опублікування даних робіт пройшло чимало часу, і відбулося багато змін в нормативноправовій базі, висвітлені раніше концепції не дають відповіді на актуальні питання сьогодення. кредитний право регулювання Метою даної статті є здійснення комплексного системного аналізу джерел регулювання кредитних відносин в сучасних економічних умовах, науково-теоретичне дослідження місця та значення кожного із джерел правового регулювання відповідних відносин.

Виклад основного матеріалу. Для розкриття основного питання наукової статті необхідно спочатку визначити, що саме слід розуміти під джерелами права. Для цього звернемося до визначень, наданих у юридичній літературі. Варто зазначити, що даному питанню приділялася значна увага ще в Стародавньому Римі. Вважається, що вперше мислителем Титом Лівієм було охарактеризовано Закони ХП таблиць як fons omnis publici privatique iuris — джерело публічного і приватного права (3.346.6). Цей же термін зустрічається у Авла Галлія (N.A. 10.27.7.) і Цицерона (de leg. 1.6.20) [7, с. 61]. Дана проблематика характеризувалася підвищеним інтересом як в стародавні часи, так і є актуальною у сучасній юридичній літературі. Проте немає єдності щодо того, в яких значеннях слід вживати термін «джерела права», як його співвідносити із «формами права». Зупинимося на деяких, на нашу думку, найбільш вдалих визначеннях відповідних понять.

Так, джерела права — це обов’язкові до виконання акти уповноважених суб'єктів права, що містять норми права у письмовій формі, а також акти волевиявлення владних суб'єктів, що є неписаними нормативними фактами, на основі яких (актів) виникають, змінюються та припиняються правові відносини [5, c.13]. О.О. Іванюк визначає джерела права як фактори дійсності, які обумовлюють виникнення потреби в правовому регулюванні, появу відповідних правових норм і надають змісту цих норм визначену репрезентативність [6, с. 143]. Заслуговує на увагу визначення поняття «джерело права» через історично зумовлені економічні, соціально-політичні, культурологічні і юридичні фактори суспільного розвитку, які об'єктивуються при правотворенні та зводяться до конкретного юридичного образу нормативно-правового акта, правового звичаю, правового прецеденту та доктрини [8, с. 62−63]. Слушною є дефініція, запропонована В. М. Косовичем, основу якої склав соціологічний підхід до права: «Джерела права — це його ідейні витоки, в основі яких лежать аксіологічні орієнтації та правові настанови особи, соціальної групи, суспільства» [9, с. 14].

Здавалося б, яке практичне значення має для особи теоретична дискусія стосовно співвідношення категорій «джерело» та «форма» права. Так, громадянин вступаючи у відповідні правовідносини, в даному випадку кредитні, повинен знати і чітко розуміти, де він може знайти інформацію стосовно його прав та обов’язків як суб'єкта права, щоб належним чином реалізувати та захистити свої цивільні права та інтереси. Тим паче, що незнання закону не звільняє від юридичної відповідальності. Правова норма — це загальнообов’язкове правило поведінки. Під терміном «джерела права» необхідно розглядати фактори, обставини, чинники, що обумовлюють утворення та зміст норм права. І все те, що містить норма права, є його зовнішнім виявом. Під джерелами цивільного права слід розуміти об'єктивовану форму вираження цивільноправових норм. Юридичне значення джерела цивільного права полягає в тому, що виражені в такому джерелі норми права можуть застосовуватися до регулювання тих чи інших цивільних правовідносин. Формально не визнане джерело права не матиме юридичного значення.

До джерел цивільно-правових норм зазвичай відносять цивільне законодавство і цивільно-правовий звичай. Систему джерел цивільного права становлять: нормативно-правові акти, міжнародні договори, правові звичаї, зокрема, звичай ділового обороту, судовий прецедент, у випадках, прямо передбачених законом (наприклад, судові прецеденти Європейського суду із захисту прав людини). Також основоположні принципи, закріплені в п. 6.

ч. 1 ст. 3 ЦК України (справедливості, розумності, добросовісності) також визнаються джерелами цивільного права. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» [10] суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод [11] та практику суду як джерело права.

Отже, визначивши, що саме слід відносити до джерел цивільного права, зупинимося більш детально на джерелах регулювання кредитних відносин. Розпочнемо із Основного закону, норми якого є прямою дією. Відповідно до ст. 24 Конституції України [12], громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки (ст. 57), кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68). Ст. 92 Конституції України (далі - КУ) закріплює основи правового забезпечення кредитування, а саме виключно законами України встановлюються:. засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти; а також статус іноземних валют на території України. Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням (ст. 100 КУ). Проте, на практиці досить часто норми прийнятих підзаконних актів суперечать Основному закону. Прикладом можуть слугувати деякі положення прийнятої 3 червня 2015 року Постанови Національного банку України «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» № 354 [15]. пп.1 п. 6 Постанови закріплює положення про те, що резидентам дозволяється здійснювати погашення кредитів, позик в іноземній валюті за договором з нерезидентами, у тому числі в разі укладання додаткових угод до кредитних договорів/договорів позики, не раніше строку, передбаченого договорами. Національний банк України не здійснює реєстрації змін до договорів про залучення резидентами-позичальниками кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, які стосуються скорочення строків виконання резидентами-позичальниками зобов’язань за такими договорами або їх дострокового виконання. На нашу думку, таке обмеження є втручанням у договірні відносини між кредитором та позичальником, що є недопустимим, так як НБУ не є стороною відповідних правовідносин. Інша Постанова Правління НБУ № 270 від 17 червня 2004 року [16] не містить норми, яка б забороняла резидентам здійснювати дострокове погашення кредитних зобов’язань перед кредитораминерезидентами, а також права НБУ встановлювати таку заборону. Як бачимо, на практиці виникають певні колізії в регулюванні кредитних правовідносин.

Слід наголосити, що положення Конституції України є декларативними та загальнообов’язковими для всіх осіб, в тому числі тих, які вступили в кредитні правовідносини. Щодо інших нормативно-правових актів як джерел регулювання кредитних відносин, в першу чергу кодифікованих, то до них відносимо Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України [13], Податковий кодекс України [14]. ЦК України містить норми, які присвячені регулюванню кредиту (розділ ІІІ «Окремі види зобов’язань», підрозділ І «Договірні зобов’язання», глава 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад», § 2.

«Кредит»). Зокрема, в ст. 1054 надано визначення кредитного договору, відповідно до якого банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення § 1 глави 71.

(«Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Хоча законодавець і не надає визначення кредитних відносин, проте можна констатувати, що кредитні відносини виникають із моменту укладення кредитного договору. Також ЦК України містить положення щодо форми кредитного договору, регулює порядок відмови від надання кредиту, нарахування та сплату процентів за кредитним договором, положення щодо комерційного кредиту, а також правові наслідки недійсності кредитного договору. Господарський кодекс України (далі - ГК України) у розділі VI главі 35 § 1 врегульовує кредитні операції банків, кредитування суб'єктів господарювання, містить норми про форми та види банківського кредиту, контроль банку за використання кредиту, кредитні ресурси, факторингові операції та лізингові операції банків. Податковий кодекс України (далі - ПК України) містить також норми, які стосуються кредиту, наприклад надає визначення податкового кредиту (сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду), товарного кредиту (товари (роботи, послуги), що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних чи фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на визначений строк під процент), фінансового кредиту (кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами — нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент) [14] тощо. Існує ряд законів, які регулюють кредитні відносини. Серед них Закони України: Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг від 12.07.2001р. [17], Про банки і банківську діяльність від 07.12.2000 р. [18], Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати від 19.06.2003р. [19], Про захист прав споживачів від 12.05.1991р. [20] та інші. Слід наголосити на Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг (укр/рос) від 28.05.1988, яка набрала чинності для України 01.07.2007 р. [21], положення якої є важливими при врегулюванні кредитних правовідносин. Щодо звичаїв як джерела регулювання кредитних відносин, то під ними слід розуміти правила ділового обігу, які склалися в банківській практиці і за якими визнається юридична обов’язковість. До них можна віднести Уніфіковані правила міжнародної торговельної палати по інкасо, Уніфіковані правила та звичаї Міжнародної торговельної палати для документарних акредитивів. Важливе значення мають Міжнародні банківські стандарти, які розробляються Міжнародною організацією зі стандартизації (КО), а також судова практика. Наприклад, Постанова пленуму ВГСУ від 24.11.2014 р. № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів» [22], Постанова пленуму Вищогоспеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» [23], Постанова ВСУ від 19.03.2014 р. у справі № 6−20цс14 (щодо застосування позовної давності у кредитних спорах) [24], правові позиції та висновки ВСУ тощо.

Висновки

Підсумовуючи все вище наведене приходимо до висновку, що інститут кредитування в сучасних економічних умовах набуває значного поширення внаслідок чого все більше осіб стають суб'єктами кредитних правовідносин. Тому важливим для кожної особи є те, в яких джерелах вона може знайти інформацію стосовно врегулювання відповідних правовідносин та захисту своїх прав. Як ми бачимо, джерел регулювання, на сьогодні, є дуже багато, починаючи від Конституції України, кодифікованих нормативно-правових актів, законів України, міжнародних документів, звичаїв, судової практики та безлічі локальних нормативно-правових актів, які приймаються майже не щодня банками, іншими фінансовокредитними установами. Важливим є те, що такі підзаконні нормативно-правові акти не можуть суперечити Конституції України та чинним законам.

Список використаних джерел

Цивільний кодекс України: закон України від 16.01.2003 № 435-ІУ [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435−15/paran4932#n4932.

Рябко Л. Г. Правовое регулирование кредитных отношений по законодательству Украины: дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Л. Г. Рябко; Одесская национальная юридическая академия. — О., 2001.

218 л.

Оплачко Л. П. Правове регулювання відносин за кредитним договором: дис … канд. юрид. наук / Л. П. Оплачко; Н.-д. ін-т приват. права і підприємництва Нац. акад. прав. наук України. — Київ, 2011. — 224 с.

Лепех С. М. Кредитний договір: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / С. М. Лепех; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Львів, 2003. — 204 с.

Пархоменко Н. М. Джерела права: теоретико-методологічні засади: автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.01 / Н. М. Пархоменко; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2009.

32 с.

Иванюк О. А. Источник права: проблема определения / О. А. Иванюк. // Журнал российского права. — 2007. — № 9. — С. 142−150.

Гарсиа Гарридо М. Х. Римское частное право: Казусы, иски, институты / Мануэль Хесус Гарсиа Гарридо [перевод с испанского]; отв. ред. Л. Л. Кофанов. — М.: Статут, 2005. — 812 с.

Пархоменко Н. М. Джерела права: проблеми методології: монографія / Н. М Пархоменко. — К.

: ТОВ видавництво «Юридична думка», 2008. — 336 а Косович В. Джерела (форми) права — загальнотеоретична характеристика / В. Косович // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: матеріали ІХ регіональної науково — практичної конференції 13−14 лютого 2003 р. — Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003. — С. 13−14.

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: закон України від 23.02.2006 № 3477-ГУ [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3477−15.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: конвенція від від 04.11.1950 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995₀₀₄.

Конституція України: закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

Господарський кодекс України: закон України від 16.01.2003 № 436-IV [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/436−15/page10.

Податковий кодекс України: закон України від 02.12.2010 № 2755-VI [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755−17.

Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України: постанова Правління НБУ № 354 від 03.06.2015 № 354 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v03 54 500−15.

Про постанову Правління НБУ від 17.06.2004 N 270 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v7296500−04.

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг: закон України від 12.07.2001 № 2664-Ш [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2664−14.

Про банки і банківську діяльність: закон України від 07.12.2000 № 2121-Ш [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2121−14.

Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати.

: закон України від 19.06.2003 № 979-IV [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/979−15.

Про захист прав споживачів: закон України від 12.05.1991 № 1023-XII [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023−12.

Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг (укр/рос) від 28.05.1988 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995₂₆₃.

Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів: постанова пленуму ВГСУ від 24.11.2014 р. № 1 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://lawformula.com.ua/news/1534-postanova-plenumu-vgsu-vid-24−11−2014;r-1-pro-deyaki-pitannya-praktikivirishennya-sporiv-shcho-vinikayut-z-kreditnikh-dogovoriv.html.

Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин: постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 5 [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0005740−12.

Постанова ВСУ від 19.03.2014 р. у справі № 6−20цс14 (щодо застосування позовної давності у кредитних спорах) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://oda.court.gov.ua/sud1590/stat/6−20cs14/.