Хімічне зараження /Укр./

Клініка, перша медична допомога, організація рятувальних робіт в осередку хімічного ураження.

Завдання на СРС.

Вивчити вміст посібника по даній темі.

Ознайомитися із фізико-хімічною характеристикою й клінічними проявами при ураженнях хлором, аміаком, оксидом вуглецю, сірководнем, ФОР, і ін. видами СДОР, що частіше усього зустрічаються в нашому регіоні, а також особливостями надання першої медичної допомоги ураженим й організацією рятувальних робіт в осередку хімічного ураження (ОХУ).

Бути готуємо відповісти на запитання (див. список контрольних питань наприкінці тими).

Навчальні запитання.

Стисла характеристика хімічно небезпечних об'єктів.

Хіміко-фізичні властивості, клінічні ознаки й перша медична допомога при ураженнях хлором, аміаком, оксидом вуглецю, сірководнем й ін.

Організація рятувальних робіт в осередку хімічного ураження. Заходь особистої безпеки при роботі на територї, забрудненої СДОР.

1. Стисла характеристика хімічно небезпечних об'єктів.

В даний годину у світі використовуються в промисловості, у сільському господарстві й для побутових цілей мільйони тонн токсичних речовин, у тому числі 500 речовин, що відносяться до групи СДОР — найбільш токсичних для людини. Крім того, щорічно у світі спалюють до 10 млрд. тонн палива (кам'яне вугілля, нафта, газ, сланці), внаслідок чого надходять у повітря, грунт, воду рік, а організм людини более ніж 100 млн. тонн оксидів азоту, а усього до 700 різноманітних речовин. Внаслідок такого хімічного впливу на зовнішнє середовище створилася винятково несприятлива екологічна ситуація, у т. год. й в нас, у стране.

На територї України є более ніж 1500 промислових підприємств, що виробляють, зберігають й використовують более 280 тис. тонн різноманітних СДОР. У зонах цих об'єктів мешкають 22 млн. Чоловік.

До хімічно небезпечних об'єктів відносяться:

Підприємства хімічної чи нафтопереробної промисловості.

Підприємства, оснащені холодильними установками м’ясокомбінати, молокозаводи, рибокомбінати і ін.

Водогінні, фільтрувальні станції, очисні споруди, що використовують хлор.

Залізничні станції із рухомим складом зі СДОР.

Склади й бази із запасами для дезинфекції, дезинсекції, дератизації сховищ з зерном.

Склади й бази із запасами для отрутохімікатів, що використовуються у сільському господарстві.

Вихід СДОР у повітря може статися при аваріях автота залізничного транспорту, що перевозити у цистернах отруйні речовини, при аваріях на хімічних підприємствах й підприємствах, далеких від хімічної технології — пивзаводах, м’ясокомбінатах, водогінній мережі.

СДОР може виходити в навколишнє середовище в газоподібному стані чи рідкому, потім, випаровуючись, перетворюватися разом чи газ.

Клінічний прояв при впливі на організм людини залежить від характеру СДОР й його вражаючих властивостей.

СДОР вибірково уражають різноманітні відділи й системи нашого організму.

Класифікація СДОР різноманітна й залежить від хімічної структури, ступеня токсичності, тривалості дії, клінічних проявів і ін. чинників.

Класифікація СДОР.

(по токсичній дії на організм й клінічний прояву).

Речовини переважно задушливої дії:

хлор, фосген, хлорпікрин, трихлористий фосфор, дифосген.

Речовини переважно загальноотруйної дії:

оксид вуглецю, синильна кислота, етилен хлорид.

Речовини, що володіють задушливою та загальноотруйною дією:

сірководень, оксиди азоту, сірчистий ангідрид, акрилонітрил.

Нейротропні отрути, тобто речовини нервово-паралізуючої дії, що порушують функції ЦНС й периферійної нервової системи:

ФОР — зарин, зоман, V-гази, хлорофос й ін. фосфорорганічні інсектициди (ФОІ).

Речовини, що володіють задушливою й нейротропною дією:

аміак.

Метаболічні отрути:

етиленоксид, метилхлорид.

Речовини, що порушують обмін речовин й структуру клітини:

диоксин.

Що ми називаємо осередком хімічного ураження?

Осередок ураження СДОР — це територія, у межах якої сталися масові ураження людей, тварин й сільськогосподарських рослин у результаті впливу СДОР. Осередок ураження СДОР характеризується стійкістю, тобто тривалістю існування осередку зі зберіганням вражаючої дії (якщо более 1 години зберігається — стійкі, менше 1 години — нестійкі) і ін.

Більш детально про це мова йтиме при вивченні тим № 4, 6.

Для Донбасу найбільш імовірними й небезпечними можуть статі аварії із виходом у повітря аміаку, хлору, сірководню, оксиду вуглецю, сірковуглецю тощо.

2. Хіміко-фізичні властивості, клінічні ознаки й перша медична допомога при ураженнях хлором, аміаком, оксидом вуглецю, ФОР, сірководнем тощо.

Хлор — зеленувато-жовтий газ з різким колючим запахом, у 2,5 рази важчий за повітря. Легко накопичується в підвалах, тунелях, підземних переходах, загалом, де можуть ховатися люди.

При виході із ємкостей димить. Добре розчиняється у воді, забруднюючи водойми, усє живе у водоймі гине.

Негорючий, але й підтримує горіння багатьох органічних речовин: водню, ацетиленометалів. Водень утворює з хлором суміші, що вибухають на сонячному світлі. Крапка кипіння -34,5°С, отже, навіть зимою хлор знаходиться в газоподібному стані. Легко зріджується. За тиску 5−7 атм. перетворюється в рідину. Транспортується в балонах й цистернах. При аварії та розливі рідкий хлор випаровується, створюючи із водяними парами білий туман.

1 кг рідкого хлору утворює 35 л газів. Великі нагромадження хлору можуть бути на фільтрувальних станціях, очисних спорудах, плавальних басейнах тощо.

Поріг сприйняття — 0,003 мг/л (ледь чутний запах хлору);

Вражаюча концентрація — 0,01 мг/л;

Смертельна токсодоза — 0,1−0,2 мг/л;

Смерть може наступити від декількох вдихів протягом однієї хвилини від ураження дихального й серцево-судинного центрів (блискавична форма). При дещо менших концентраціях смерть наступає протягом 20−30 хвилин унаслідок хімічного опіку та набряку легенів й асфіксії.

Клінічні ознаки.

Хлор дуже сильно подразнює слизові оболонки очей й верхніх дихальних шляхів, викликає їхній опік. У постраждалого з’являється сухий кашель, біль за грудиною, порушення координації, задишка, різі в очах, сльозотеча. Через 2−4 години розвивається токсичний набряк легенів — синюшність, ядуха, смерть.

За великих концентрацій (более 0,2 мг/л) смерть практично миттєва від паралічу дихального й серцевого центрів.

В рокта 2-ї світової війни хімічні речовини не застосовувалися, але й в хімічних камерах було б отруєно 3 млн. Чоловік.

Фосген — також як й хлор відносить до групи СДОР задушливої дії, тобто надходить в організм через органи дихання й в залишковому підсумку призводить до порушення дихання, ядухи. Вже при незначних концентраціях відчувається солодкувато-приторний запах прілого сіна (гнилі) й неприємний присмак у роті, подразнення слизових оболонок очей, кашель, утруднення дихання, тиск за грудиною, почуття теплості й тиску в підложечній області, нудота, іноді блювота.

Після закінчення контакту людини із СР усі зазначені вище симптоми слабшають чи зовсім зникають, постраждалий почуває собі цілком задовільно. Наступає період прихованої дії (гаданого добробуту) від декількох хвилин при важкому ступені ураження, до 5−6 часів й навіть 2−3 днів — при легкому ступені ураження. Людина може рухатися, а цого їй ані не можна робити. Треба виносити постраждалих лише на ношах, хоча смердоті й можуть пересуватися самостійно.

Перша медична допомога.

(при ураженні хлором й фосгеном):

негайно припинити надходження газу в організм: протигаз з спеціальною коробкою марки «У» чи «М» й видалення (винос, вивіз) з зараженої атмосфери;

звільнити грудну клітину, шию;

дати кисень, штучне дихання при необхідності;

слизові оболонки й шкіру промивати 2% розчином соди 15 хв.;

в очі — краплі альбуциду;

спокій, зігрівання, вдихання парів нашатирного спирту;

всередину: кодеїн, сечогінне — лазекс тощо.

Надалі, у лікарні проводитися патогенетична терапія, спрямована на ліквідацію кисневого голодування, усунення запальних змін у легенях, порушень у нервовій системі;

дегазують хлор водою, аміаком (розчин нашатирного спирту), гашеної вапном, гіпосульфітом натрію.

Оксид вуглецю (ЗІ) — належить до групи загальноотруйної дії. Ураження людей часто відбувається при пожежах, ранньому закритті димохідних шляхів у будинках з грубним опаленням та ін. випадках у результаті неповного згоряння продуктів, що містять вуглець. ЗІ, маючи спорідненість до гемоглобіну приблизно в 300 разів вищу, ніж у кисню, витісняє його із неміцної сполуки із гемоглобіном й разом з цим блокує дихальні ферменти, що перешкоджає переносу кисню, його передачі й засвоєнню тканинами. Сполука ЗІ з гемоглобіном називається карбоксигемоглобін. Наростання кількості карбоксигемоглобіну в крові призводить до гіпоксії, а потім аноксії — припинення тканинного дихання, що Веде до тяжких уражень та смерти.

Оксид вуглецю не має подразнюючої дії й його неможливо визначити за запахом.

СО — це безбарвний газ, без смаку, іноді із дуже слабким часниковим запахом. Густина за повітрям 0,96. У суміші із киснем вибухає. Майже не поглинається активовані вугіллям, тобто звичайні протигази марні.

Концентрація ЗІ у повітрі:

1,7−2,3 мг/л — небезпечна после годинного впливу;

4,6 мг/л й вище — смерть при експозиції менше, ніж за годину.

Клінічні ознаки.

Тяжкість стану постраждалого залежить від тривалості перебування в задимленій атмосфері й відсотка інактивації гемоглобіну.

При легкому ступені отруєння (вміст карбоксигемоглобіну в крові 10−15%) виникають шум у вухах, пульсація в скронях, головний біль, запаморочення, м’язова слабість, особливо в ногах, нудота, блювота, часто спостерігається стан ейфорії (сп'яніння), що може призвести до неправильної оцінки навколишнього оточення й невмотивованих вчинків. Якщо постраждалий виходять з зони зараження швидко, основні симптоми зникають досить швидко без яких-небудь наслідків.

При отруєннях середньої тяжкості (30−40% вміст карбоксигемоглобіну в крові) — сильний головний біль, обличчя червоніє, збудження, вимова незв’язна, сплутаність свідомості.

При 40−50% карбоксигемоглобіну — сильний головний біль, втрата свідомості, колапс, тривала кулі.

У важких випадках при концентраціях карбоксигемоглобіну 60−70% — втрата свідомості, припинення дихання, смерть.

При вмісті в крові 80% карбоксигемоглобіну — швидка смерть. Шкірні покрови — малинового кольору.

Перша медична допомога:

припинити подалі надходження газу в організм, видалення (винос, вивіз) з зараженої атмосфери;

штучне дихання, уведення серцево-судинних засобів — кордіамін;

спокій, зігрівання, дати кисень;

при утраті свідомості — понюхати нашатирний спирт.

Успішний результат (у лікарні) дає гіпербарична оксигінація (вміщують у барокамеру).

Надійний захист від оксиду вуглецю — промисловий протигаз марки «ЗІ» чи гопкалітовий патрон.

Синильна кислота — також з групи СДОР загальноотруйної дії. Безбарвна рідина із запахом гіркого мигдалю, температура кипіння 25,7°С. Парі синильної кислоти легші за повітря (густина 0,93).

У рідкому стані вон легше води. Смертельна токсодоза в повітрі — 1,5 мг/л; при прийомі усередину смертельна доза — 1 мг/л.

Механізм дії.

Синильна кислота дуже легко всмоктується слизовими дихальних шляхів й шлунково-кишкового тракту. Потрапивши в організм, вона блокує внутрішньоклітинні залізовмісні ферменти, зокрема цитохромоксидазу, й тім перешкоджає засвоєнню кисню тканинами.

Розвивається клітинна (тканинна) аноксія. При цьому особливо страждає функція ЦНС.

Клінічна картина.

Отруєння розвивається дуже швидко: різка задишка, короткочасне рухове збудження, уражений падає, непритомніє, розвиваються судоми й швидко наступає параліч дихального й судинно-рухового центрів — смерть. Так виявляється блискавична форма.

При уповільненій формі — інтоксикація наростає поступово. Скарги на гіркий смак у роті, загальну розбитість, запаморочення, оніміння слизової оболонки рота.

Пізніше з’являється нудота, шум у вухах, задишка, біль в області серця, утруднення вимови, втрата свідомості, судоми заміняються паралічем — тонус м’язів падає. Артеріальний тиск різко знижується, пульс нитковидний, дихання аритмічне, поверхневе, незабаром зупиняється, а серце може ще скорочуватися протягом декількох хвилин, после чого й воно та зупиняється.

Шкірні покрови, слизові — рожевого забарвлення.

Перша допомога.

Припинити надходження отрути в організм (надягання протигаза, винос, виведення з зараженої атмосфери). Введення антидоту — амілнітрату шляхом вдихання парів под маскою протигаза. У умовах стаціонару використовують более потужні антидоти — внутрівенно хромосмон, тіосульфат натрію, глюкозу.

Ураження СР нервово-паралізуючої дії.

ФОБ, ФОІ, ФОС — фосфорно-органічні речовини (інсектициди, сполуки). Це велика група нейротропних отрут. Можуть знаходитися в різноманітному агрегатному стані. Майже усі ФОС — рідини (хлорофос — у вигляді кристалічного порошку). Усі добро розчиняються в органічних розчинниках й зле у воді. Більшість ФОІ недовго зберігаються в зовнішньому середовищі (від 1−2 тижнів до 1−3 місяців).

Механізм токсичної дії.

ФОР гнітять функцію ферменту холінестерази, що Веде до нагромадження ацетилхоліну в синаптичних щілинах й порушенню передачі нервових імпульсів у нервових вузлах й може закінчитися загибеллю ураженого.

Клінічна картина — залежить від дози отрути, шляхів надходження його в організм.

У легких випадках через 30−60 хв. после вдихання парів ФОС з’являються стискальні болі за грудиною, недостача повітря, погіршення зору («туман» чи «сітка» перед очима), нездатність розрізняти дрібний шрифт, запаморочення, тривога, страх, порушення уваги, пам’яті, безсоння. Шкірні покрови вологі, посмикування окремих груп м’язів, ніжити, слинотеча, дихання вчащене, тахікардія помірна, рухове занепокоєння. Звичайно ці симптоми зберігаються протягом доби.

При середньому й важкому ступені отруєння описані вище симптоми наростають швидше й важче. Приєднуються розлади дихання, кровообігу. Сильні болі за грудиною, стискання у груд, недостача повітря, напади ядухи, кашель з виділенням мокроти, слинотеча, синюшність, пітливість, зіниці різко звужені. Наприкінці наступають судоми, що заміняються паралічами. Смерть від паралічу дихального центру.

Перша медична допомога.

Припинення подальшого надходження отрути в організм шляхом надягання протигазу чи виносу, вивозу із зараженої атмосфери. Обробка забруднених ділянок шкіри рідиною ІПП-8 (індивідуальний протихімічний пакет), 10−15% розчином аміаку чи інших лужних речовин. Особливо ефективного раннє застосування антидотів: атропін великі дозах від 2 до 10 мг з наступним уведенням по 2−4 мг протягом 2-х діб. Атропін діє як холіноблокатор, тобто захищає від надлишку ацетилхоліну, що утворюється при інтоксикації ФОР.

До числа антидотів відносять речовини реактиватори холінестерази: дипіроксим, токсогонін, а із аптечки АІ-2 — тарен по 1 таблетці под язик.

Ці усі речовини можуть застосовуватися повторно й разом.

Аміак — це СДОР з групи, що володіє задушливою й нейротропною дією. Аміак — безбарвний газ з гострим запахом нашатирю. Що Ліг за повітря. Добре горить. Вибухонебезпечний! (у зоні осередку не курити!). Температура кипіння -33,5°С. Димить при виході із балонів, цистерн, холодильних агрегатів. У холодильних установках (компресорах) промислових харчових об'єктів містяться тонни аміаку. Наприклад, у Калінінському районі м. Донецька:

м’ясокомбінат — 45 т;

база «Холодильник» — 40 т;

пивзавод — 30 т;

міськмолокозавод № 1 — 4,5 т;

і т.д. див. Додаток № 1.

Аміак у газоподібному стані може самозайматися при температурі 650 °C. Рідкий аміак горіння не підтримує. Запах речовини стає відчутний при концентрації 0,035 мг/л. Це поріг сприйняття. Ледь почувши специфічний запах аміаку необхідно приймати відповідні рішення. Отже:

поріг сприйняття — 0,035 мг/л;

подразнення верхніх дихальних шляхів відзначається при концентрації 0,3 мг/л;

подразнення очей — 0,5 мг/л;

подразнення шкіри — 7,21 мг/л (з'являється червоність, пухирі);

кашель задушливий — 1,25 мг/л;

токсична доза при 1,5 мг/л протягом 1 години (50% персоналу може загинути від набряку легенів);

концентрація — 3,5 мг/л протягом декількох хвилин призводить до смерти.

Клініка.

Аміак уражає в першу чергу нервову систему, знижує спроможність клітин нервової системи засвоювати кисень. Подразнення рецепторів блукаючого нерва може викликати рефлекторне гноблення дихального центру й серцевої діяльності. При великих концентраціях аміаку (1,5−3,5 мг/л) смерть може наступити в Перші ж хвилини при явищах гострої дихальної й серцево-судинної недостатності. У наступному, ураження парами аміаку викликає запалення легенів, бронхіти, пневмонії, трахеобронхіти, набряки гортані, токсичний набряк легенів. Вплив аміаку на ЦНС виявляється у збудженні, судомах. Воно мабуть пояснюється нестачею кисню в крові й нервових клітинах.

Аміак також здійснює місцеве подразнення слизових оболонок очей, дихальних шляхів. Звідси задушливий кашель, ніжити, утруднення дихання, різі в очах, сльозотеча. Пульс частий, серцебиття.

Перша медична допомога.

При попаданні рідкого аміаку в очі негайно промити водою чи 0,5−1% розчином квасців; при болях — закапати очі новокаїном 1%, дикаїном 0,5% —1−2 краплі.

При інгаляційному ураженні необхідний терміновий винос, виведення із зараженої атмосфери, застосування промислових протигазів зі спеціальними коробками марки «ДО» чи «М» чи ізолюючих протигазів (ІП-4). Поза зараженою атмосферою інгаляція кисню, вдихання теплих водяних парів, гарячі компреси на шию. При спазмі голосової щілини — теплі молоко з содою.

Шкіру й слизові промивати водою чи 2% розчином борної кислоти. Вода добро дегазує аміак.

При попаданні рідкого аміаку усередину:

промивання шлунка, викликати блювоту;

дати розчин оцту (3%) чи лимонної кислоти кілька ложок;

давати рослинну олію, молоко, яєчний білок.

Сірководень — безбарвний газ з запахом тухлих яєць. Температура кипіння — 60,9°С. Концентрація 1 мг/л викликає важку форму отруєння. Легко загоряється й горить блідо-блакитним полум’ям.

Сірководень відноситься до групи отруйних речовин задушливої й загальнотоксичної дії. Є сильною нервовою отрутою. Він порушує внутрішньотканинне дихання й викликає аноксію. Місцева дія; сильно подразнює слизові оболонки очей й дихальних шляхів. Отруєння сірководнем протікає дуже швидко: судоми, втрата свідомості й смерть від припинення дихання чи паралічу серця. При малих концентраціях сірководню: сльозотеча, ніжити, задишка, кашель, біль за грудиною, тахікардія, слабість, непритомність чи навпаки, стан збудження із наступним потьмаренням свідомості.

Перша медична допомога.

Винос з зараженої атмосфери, спокій, тепло, вдихання кисню, штучне дихання. При утраті свідомості, у комі — кровопускання 300−400 мл з наступним уведенням внутрівенно хромосмону 20−30 мл. Протигаз марки «У», захисні окуляри — обов’язкові засоби індивідуального захисту. Дегазацію проводять лужними розчинами.

Оксид сірки — безбарвний газ з гострим запахом. Добре розчиняється у воді, створюючи сірчану кислоту. При впливі на організм подразнює верхні дихальні шляхи, викликаючи запалення слизових оболонок носоглотки, бронхів. Високі концентрації оксиду сірки в повітрі викликають у людини задишку, можуть призвести до утрати свідомості.

Перша медична допомога.

Постраждалого винести на свіже повітря, інгаляція киснем, промивання очей й носоглотки 2% розчином питної соди. Для захисту від парів оксиду сірки використовуються промислові протигази марки «У». Дегазують (знезаражують) його луками, аміаком, гашеним вапном.

Сірковуглець — безбарвна рідина із неприємним запахом. Погано розчиняється у воді. Парі сірковуглецю легко займаються, а суміші із повітрям — вибухають. Вдихання парів сірковуглецю діє на людину наркотично: з’являється головний біль, оніміння кінцівок, порушення дихання, а при високих концентраціях й тривалому впливі наступає глибокий наркоз, зникають усі рефлекси, смерть.

Перша медична допомога.

Постраждалого негайно винести на свіже повітря, спокій, інгаляція киснем, у важких випадках — штучне дихання. Дегазують сірковуглець сульфітами натрію чи калію. Захистом служити промисловий протигаз марки «А».

Фтороводень — безбарвний газ без запаху, добро розчиняється у воді, створюючи плавикову кислоту. При вдиханні фтороводень подразнює верхні дихальні шляхи і очі, викликає блювоту, ядуху, спазми гортані й бронхів. Діє на ЦНС. Смерть наступає в результаті ураження легенів, гнійного бронхіту.

Перша медична допомога.

Ураженого варто винести на свіже повітря, звільнити грудну клітину від одягу, що стискує, дати кисень, ніс й очі промити 2% розчином питної соди.

У якості індивідуального засобу захисту дихальних шляхів при роботі чи проведенні рятувальних робіт у випадку аварії із виходом фтороводню застосовують промислові протигази марки «У», а при високих концентраціях фтороводню — ізолюючі протигази (ІП-46).

3. Організація рятувальних робіт. Заходь особистої безпеки при роботі на територї, забрудненої СДОР.

При виникненні техногенної аварії на залізничному транспорті чи компресорній установці холодокомбінатів (аміак) чи фільтрувальної станції (хлор), у цеху хімкомбінату й будь-якого ОНХ, що використовує хімічні речовини необхідно:

Оповістити працюючих на територї об'єкта й людей, що живуть чи працюють у районі аварії.

Процедура оповіщення розроблена заздалегідь й проводитися в такий спосіб: на всіх хімічно небезпечних об'єктах є інструкція для чергових й диспетчерів про порядок й черговість подачі сигналів, виклику на об'єкт керівного і особового складу невоєнізованих формувань ЦО, висилки транспорту й посильних.

Сигнал про аварію із викидом (виливом) СДОР, що надійшов диспетчеру підприємства, негайно доводитися до начальника ЦО об'єкта — Першого керівника. Одночасно оповіщуються робітники, службовці, місцевий штаб ЦО й служби цивільної оборони. Повідомляють у міліцію й пожежну частину. Вмикаються звукові бузку в масштабі району чи міста — сигнал «Увага усім!».

Відповідно до рішення начальника ЦО об'єкта організуються роботи із ліквідації осередку ураження. У першу чергу для проведення аварійно-відбудовних й рятувальних робіт залучаються свої об'єктові формування: охорони суспільного порядку, протипожежні, медичні, протихімічного й протирадіаційного захисту, а й у залежності від масштабу аварії, прибувають й включаються в роботу формування міста чи області.

Ізолювати район аварії в радіусі 200 м й понад (завдання міліції).

Терміново організувати евакуацію працюючих з цеху чи всього населення на відстань до 5 км із урахуванням кількості й характеру СДОР й напрямі вітру. Евакуація може бути вертикальною — на 5−10 поверхи при виході хлору й горизонтальної в інших випадках.

Спеціальна служба й ланки хімічної розвідки проводять оцінку масштабів аварії, виявляють вид СДОР й концентрацію її на місцевості. Керівництво об'єкта, штаб ЦО оцінюють обстановку, прогноз й виносять своє рішення.

Наявність й індикацію СДОР у повітрі можна визначити за допомогою різноманітних приладів (газоаналізаторів та ін.). Наприклад, при використанні універсального газоаналізатора (УГ-2) по зміні кольору індикаторного порошку можна визначити вид СДОР:

а)при наявності хлору — порошок стає червоного кольору;

б)при наявності аміаку — синього;

в)при наявності сірководню — коричневого.

Першу медичну допомогу в Перші хвилини надають в порядку самей взаємодопомоги — виносять на свіжий струмінь повітря із забрудненого помешкання, при необхідності роблять штучне дихання, зігрівають, промивають шкірні покрови й видимі слизові. Крім того, першу медичну допомогу надають СП, СД, ОСД й медробітники МНС, закріплені за даним об'єктом. Про це необхідно докладно знаті.

Обсяг першої медичної допомоги при хімічному ураженні.

Якнайраніше надягання протигаза у собі й на ураженого. При цьому звернути увагу на шкіру обличчя, якщо на ньому є сліди СР, СДОР (краплі, маслянисті плями), необхідно опрацювати її вмістом ІПП-8, тобто провести фрагмент часткової санітарної обробки й лише потім надягати протигаз. Протигази повинні відповідати характеру СДОР:

при СР типу зарин, зоман, V-гази і ін. ФОР, а також СР шкірнонаривної дії можуть застосовуватися будь-які фільтруючі протигази: ЦП-4, ЦП-5, ЦП-7, загальновійськові;

при аварії із виходом хлору, аміаку краще застосовувати ізолюючі протигази (ІП-46), хоча можна звичайні фільтруючі одну годину;

для захисту від чадного газу (ЗІ) використовують фільтруючі протигази із приєднаними перед тим гопкалітовими патронами;

можливе використання промислових протигазів з коробками різноманітних марок — «А», «У», «Р», «Є», «КБ», «БКФ», «М», «З». Такі протигази захищають далеко ще не від всіх СДОР, а конкретно від якої-небудь СР, що виробляється чи використовується на даному підприємстві. Час дії коробки від 1 до 3 часів, у залежності від концентрації СДОР й марки коробки.

При необхідності й наявності таких можна скористатися шланговими протигазами (ПШ-1, ПШ-2). Декілька слів про останні.

Шлангові протигази — найбільш прості прилади ізолюючого типу. Принцип їхньої дії складається до того, що повітря для дихання забирається із чистої зони на визначеній відстані від працюючої людини (від 10 до 40 м) чи попередньо очищується. Ними зручно користуватися при виконанні ремонтних й очисних робіт усередині різноманітних ємкостей, підземних сховищ й підвальних помешкань, де накопичуються пара СДОР. По засобі подачі повітря для дихання шлангові протигази діляться на самовсмоктуючі (ПШ-1) й із примусовою подачею повітря (ПШ-2). Останній має электроручну повітродувку й може обслуговувати відразу двох людей.

Крім того, для захисту від СДОР на багатьох об'єктах широко використовують промислові фільтруючі респіратори. Вдихуване повітря обчищається від домішок парой газоподібних СДОР у респіраторах за рахунок протікання фізико-хімічних процесів, а від аерозольних домішок — завдяки фільтрації його через волокнисті матеріали. З цією метою застосовуються респіратори протигазові патронного типу (з фільтруючих елементів у виді патрона) — РПГ-67, й респіратор універсальний — РУ-60М.

Такими фільтруючими респіраторами можна скористатися при аварії із виходом у повітря таких СДОР: ацетон, бензол, ефіри, оксид сірки, сірководень, аміак, пара ртуті і ін. Тривалість захисної дії від 0,5 години до 15−20 часів.

Промисловістю, зокрема ВНПО «Респіратор» м. Донецька, серійно випускаються респіратори фільтруючого і ізолюючого типу, що дозволяють автономно перебувати людині в забрудненій СДОР атмосфері, надавати допомогу при дихальній недостатності зокрема у вугільній промисловості. До них відносять «Гірськорятувальники — 10, 11», «Саморятувальники ізолюючі» — СІ-15, СІГ-1, С-90, ШСС-1y; «Респіратори ізолюючі регенеративні» — Р-ЗОА, Р-34, Р-35.

Введення антидотів — здійснюється якнайшвидше (у лічені секунди, хвилини), за показниками в залежності від виду СР (СДОР) й наявності такого взагалі:

при ураженнях ФОР — тарен у табл. под язик чи атропін з шприц-тюбика у вигляді ін'єкції;

при ураженні СДОР загальноотруйної дії (синильна кислота, хлорциан) використовується антидот амілнітрит в ампулах. Ампулу в синій марлевій обгортці роздавити пальцями й терміново помістити под шолом-маску протигаза ураженого ближче до носа. Денце ампули винне бути звернене догори, щоб рідина витікала й змочувала марлеву обгортку;

при ураженнях СР подразної дії — роздавити ампулу із протидимною сумішшю й помістити под маску протигаза.

Часткова санітарна обробка за допомогою вмісту ІПП-8. Вона особливо ефективна при ураженнях СДОР нервово-паралітичної й шкірнонаривної дії. При відсутності стандартного пакета ІПП-8 використовувати підручні засоби. При частковій санобробці обробляти не лише відкриті ділянки шкіри, але й й прилягаючі перед тим частини одягу — комірець, манжети й т.д.

При необхідності виконання штучного дихання (ШД). У зоні зараження його проводять ручними методами; постраждалий повинний знаходитися в протигазі (частіше застосовують метод Калістова за допомогою лямок). За межами осередку хімічного ураження можна використовувати ротові засоби ШД. У випадку ураження СДОР задушливої дії при розвитку набряку легенів — задишка, синюшність, виділення значної кількості слизу — ШД будь-яким засобом протипоказане (!). Повинна проводитися киснева терапія за допомогою дихальних приладів.

При зупинці серця чи різкому порушенні його діяльності проводитися непрямий масаж серця із урахуванням конкретної обстановки (техніка ШД й масажу серця докладно вивчені в темі № 9 «Основи реанімації»).

У більшості випадків, особливо при ураженнях СДОР задушливої дії, що постраждали необхідно виносити із осередку ураження, тобто необхідно максимальне обмеження фізичних навантажень постраждалим (бо швидко розвивається набряк легенів — ядуха). Всіх постраждалих виносять на свіжий струмінь повітря, на спеціально обране підняте місце, зручне для вантаження на транспорт й подальшої евакуації із ОХУ.

Всі названі вище пункти першої медичної допомоги повинні добро засвоїти члени сандружин, робітники хімічних об'єктів, населення, що мешкає в районі хімічно небезпечних об'єктів й, природно, студенти, що вивчають курс «БЖД й ЦО».

Заходи безпеки при проведенні аварійно-рятувальних робіт.

Рятувальники повинні працювати в захисних засобах: захисні костюми, ізолюючі протигази ІП-46, гумові чоботи й рукавички, шоломи із нагрудником, окуляри. Входити в осередок з навітряної сторони. У районі ОХУ суворо додержуватися правил техніки безпеки: забороняється знімати засоби захисту, приймати їжу, воду, курити, розстібати одяг, сідати чи лягати на зараженій місцевості.

При аварії із виходом хлору уникати низинних місць. Місця розливу хлору (з цистерн) заливати «вапняним молоком», каустиком.

У зоні парів аміаку не курити! Вибухонебезпечно! Ємкість поливати при пожежі із великої відстані — вибух!

Не припускати попадання рідкого аміаку чи хлору у водойми: усє живе загине.

Порядок роботи санітарних дружин (СД) в осередку хімічного ураження.

СД працюють в ОХУ частіше в складі рятувальних загонів. Командир СД, отримавши заподіяння й з’ясувавши обстановку, у свою чергу зобов’язаний:

перед уведенням санітарної дружини в осередок ураження ознайомити її із обстановкою в осередку, повідомити, котрі СР чи СДОР викликали СР;

дати команду на прийом відповідного антидоту особовим складом СД;

вказує орієнтири й межі ділянки осередку ураження, виділеного для роботи СД;

визначає місце роботи й дій кожної ланки СД;

повідомляє гадань обсяг першої медичної допомоги, порядок роботи носилкових ланок, указує шляхи й напрями виносу й місця розміщення уражених перед вантаженням на транспорт, указує найближчі лікарні;

повідомляє порядок поповнення антидотів, медичного майна й засобів захисту, витрачених у ході робіт;

вказує місце свого перебування, порядок зв’язку, місце збору по закінченні робіт й багато іншого.

Ознайомившись із обстановкою, члени СД приймають антидот з профілактичною метою, надягають й старанно перевіряють як одного засоби захисту органів дихання й шкіри й негайно направляються до місця роботи.

Медичну допомогу надають у першу чергу ураженим, що знаходяться на відкритій місцевості. Потім члени СД оглядають будинки, підвали, сховища і укриття, де населення могло вкриватися при виникненні СР. У першу чергу допомога надається дітям, вагітним жінкам, що не мають протигазів, й особам, що отримали комбіноване ураження. Дозування антидоту визначається індивідуально, але й дітям дошкільного віку обов’язково в половинному розмірі. При наявності травми (механічної чи термічної) й ураження СДОР перша медична допомога винна надавати насамперед проти дії отруйної речовини (антидоти, протигаз, санобробка тощо) й лише после цого допомога із приводу травми.

Тривалість роботи членів сандружин в ізолюючих засобах захисту винна бути суворо регламентована й залежить від температури повітря. Так, при температурі повітря 30 °C та вище годину роботи визначено нормативами в 15−20 хв.; при температурі 25−29°С — 30 хв.; при температурі 20−24° С — 45−50 хв.; при температурі 15−19°С — 1,5−2 години; нижче 15 °C — 3 години.

Командир СД постійно підтримує зв’язок з начальниками інших формувань ЦО й МНС, забезпечує взаємодію із ними, Веде контролю над особовим складом своєї СД з метою попередження теплових ударів, особливо у спекотний годину. При появі хиткої ходи і ін. ознак (запаморочення, нудота тощо) формування варто вивести із осередку.

По завершенні роботи в ОХУ СП й СД виводяться (вивозяться) за межі осередку хімічного ураження й проходять часткову, а потім й повну санітарну обробку на спеціальних обмивальних пунктах.

Повна санобробка включає проведення обробки тіла розчинами, що дегазують, з наступним обмиванням под душем (36−38°С) водою із милому, з зміною натільної білизни, одяги й взуття. Брудні одяг, взуття й спорядження (протигази, сумки, рукавички, чоботи і ін.) піддаються дегазації на спеціальних майданчиках відділення санобробки при суворому дотриманні заходів безпеки.