Ризик в БЖД як кількісна оцінка небезпеки

Важливою характеристикою небезпеки є шкода — якісна або кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою.

Кількісною оцінкою шкоди, заподіяної небезпекою, є збиток, що залежить від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, які перебували в небезпечній зоні, кількості і якості матеріальних цінностей, природних ресурсів що перебували в цій зоні. Кожен окремий вид збитку має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених, площа зараженої території, лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо.

Небезпека сама по собі вказує лише на потенційну можливість спричинення шкоди. Для оцінки її імовірності та тяжкості прояву застосовують поняття ризику — кількісної характеристики оцінки ступеня небезпеки.

Величина ризику (R) визначається за формулою:

R = n / N,.

де n — кількість подій з небажаними наслідками;

N — максимально можлива кількість цих подій (кількість подій n та N обов’язково визначаються за однаковий інтервал часу, найчастіше — за рік).

Приклад.

За даними статистичної звітності в Україні за 2007 рік від інфекційних та паразитарних хвороб померло 16.8 тис. осіб. Знаючи загальну кількість населення країни у 2007 році, можна розрахувати ризик загибелі людини.

.

Отже, на 10 тис. населення могло загинути близько 4 осіб.

Питання ризику та його оцінки відіграють центральну роль в разі прийняття рішень у різних сферах людської діяльності - виробництві, управлінні народним господарством тощо. Оцінка ризику зумовлює необхідність дій, спрямованих на його мінімізацію. Такий підхід, який полягає в тому, що прийняття конкретного рішення базується на оцінці ризику, зветься ризикорієнтованим підходом (РОП). Концептуально РОП складається з двох елементів оцінки ризику і управління ризиком.

Оцінка ризику — це аналіз виникнення і масштабів ризику в конкретній ситуації.

Управління ризиком — розробка рішень, спрямованих на зведення ризику до мінімуму.

Концепція РОП деякою мірою протилежна тому підходу, при якому необхідність і можливість досягнення кращого результату диктується жорсткою системою нормативів, правил, стандартів. Оцінка ризику не обов’язково включає використання сучасних методів математичного апарату. Вибір методу для оцінки ризику, визначається різними факторами. Серед цих методів є такі:

інженерний, котрий ґрунтується на статистиці, розрахунках частоти, ймовірностному аналізі;

модельний, заснований на побудові моделей впливу небезпек на окрему людину, соціальні та професійні групи;

експертний — імовірність різних подій визначається досвідченими фахівцями-експертами;

соціологічний, заснований на досвіді й опитуванні населення і працівників.

Розвинуті країни (Німеччина, США, Англія та інші) використовують методологію РОП як в стратегічному плануванні так і в повсякденній оперативній діяльності в різних галузях діяльності. Сучасні закони, що розробляються і запроваджуються в нашій країні, також орієнтуються на використання РОП.

Ризик оцінюють і класифікують за ступенем його припустимості:

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи технічні, економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись ні за яких умов.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо. Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу небезпеку, яку нині сприймає суспільство, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки та техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дає можливість розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини зазвичай вважається ризик, який дорівнює 10^-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини — 10^-8 на рік. Для країн колишнього СРСР рівень ризику (смерть від неприродних причин) близький до 10^-3 на рік, що на декілька порядків вищий за нормативний рівень, встановлений в країнах ЄС.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Те наскільки ризик є прийнятим чи неприйнятим — вирішує відповідний державний чи місцевий орган влади, керівництво підприємством, установою тощо.