Бродяжництво та безпритульність

Бродяжництво та безпритульність

Аналіз наукової літератури показує, що проблема бродяжництва ще недостатньо вивчена. На сторінках друкованих видань з’являються статті практиків буквально з воланням про допомогу. Слід констатувати, що в наукових і методичних журналах цій проблемі практично не приділено уваги. Нерозробленість її посилює актуальність детального вивчення, оскільки, виникнувши в пострадянський час, проблема маленьких бродяжок і безпритульних дітей стала новою й не схожою на проблему безпритульності початку ХХ століття.

Метою даної статті є аналіз підходів до визначення понять безпритульність, бродяжництво та механізмів виникнення цих явищ, виявлення чинників, що сприяють існуванню таких явищ.

Проблемою безпритульності та бродяжництва в контексті важковиховуваності займалися В. Оржеховська, І.Козубовська, Г. Кашкарьов, Л. Грищенко, Б. Алмазов та ін. Спробу пояснити її з психологічної точки зору, а саме як порушення потягів, знаходимо у З. Фрейда, Н. Максимової, К. Мілютіної, В. Піскун та ін. Соціально-психологічний аспект проблеми розкривається в працях О. Змановської, М. Ратера, О. Кернберга та ін.

При підході до визначення поняття «безпритульність» з погляду соціального явища увага акцентується на середовищі, соціальних умовах, які, власне, і формують це явище. Отже, поняття «безпритульність» має охоплювати низку обставин, характерних рис середовища, у яких дитина опинилася; тоді, відповідно, види бездоглядності визначаються залежно від наявності чи відсутності у цьому середовищі певних причин, чинників. У такому випадку безпритульніце діти, які:

• * залишилися без батьківського піклування й помешкання;
• * мають сім'ю, але тимчасово втратили з нею зв’язки;
• * мають житло і сім'ю, але впродовж дня перебувають на вулиці.

Таким чином, категорію безпритульних дітей розглядають у загальному плані. Головною ознакою, за якою дитину відносять до цієї категорії, є факт її перебування на вулиці більшу частину доби. За соціального тлумачення поняття «бездоглядності» першим показником, за яким класифікують дітей, є відсутність певних умов для розвитку дитини.

Як це не дивно, психологічного як і педагогічного тлумачення цьому немає, та й взагалі зазначена проблема в психолого-педагогічній літературі достатньо не висвітлена. У кращому випадку посібники з педагогіки та психології пропонують такі категорії «складних» дітей: важковиховувані діти; педагогічно занедбані діти; фрустровані підлітки; підлітки-деліквенти; підлітки-правопорушники; неповнолітні злочинці.

З юридичної точки зору «бездоглядність» трактується як відсутність контролю за поведінкою неповнолітнього в наслідок невиконання або неналежного виконання обов’язків по його вихованню, навчанню або утриманню з боку батьків або законних представників [1; 2].

«Бродяжництво» у широкому значенні цього поняття юридична література визначає, як блукання особи без постійного місця проживання та роботи, без джерел існування з одного пункту в інший або в межах одного населеного пункту.

На противагу безпритульності як суто соціального явища, що обмежує діапазон проблем, які потребують негайного вирішення, психологи трактують це поняття по-іншому, іноді навіть дуже широко. Так, замість термінів «безпритульність», «бездоглядність» та «діти вулиці», які, до речі, вживаються лише в соціальному значенні, за психологічного підходу до проблеми оперують поняттям «суспільне сирітство».

Суспільні сироти — це діти, яким бракує близького емоційного зв’язку з батьками, у стосунках між ними переважає холодність, байдужість, а іноді навіть ворожість. Критерій віднесення до суспільних сиріт дитини на підставі того, що вона відчуває себе самотньою, не є дуже переконливим. Насамперед тому, що високі суб'єктивні почуття можуть бути неадекватними дійсності, у якій перебуває дитина; по-друге, дитина, дійсно самотня, може не усвідомлювати свою ситуацію. Важко також відносити до однієї категорії суспільних сиріт тих дітей, які живуть з батьками, і дітей, які перебувають в опікунських закладах.

Головними причинами, що ведуть до виникнення цього явища і які визнають усі, хто працює над проблемою дітей вулиць, є негаразди в сім'ї, родинному вихованні, які штовхають дітей до складного життя на вулиці. Тому з погляду педагогіки визначальним при розумінні поняття «соціального сирітства» є виховний вплив середовища, у якому опиняються діти. Це дає змогу сформулювати педагогічний підхід до визначення поняття. Отже, соціальні сироти — це діти, які виховуються поза власною сім'єю і позбавлені достатнього чи частого, систематичного й інтенсивного контакту з батьками.

Систематизувавши підходи до розгляду проблеми безпритульності та бродяжництва, можна виокремити основні - це формування антисоціальної особистості, порушення потягів, дія неусвідомлених мотивів. Розглянемо їх докладніше.

Проблему бродяжництва зарубіжні психологи пропонують розглядати з погляду «антисоціальної особистості"і виділяють кілька діагностичних підгруп [5;7 ].

• 1. Властивий антисоціальний розлад особистості - характеризується насамперед важкою патологією супер-Его. Це нездатність до відчуття провини й каяття; нездатність до емоційної прихильності; відносини, засновані на експлуатації людей; облудність і нещирість; слабкість суджень і нездатність учитися на життєвому досвіді; нездатність додержуватися життєвого плану.
• 2. Антисоціальна поведінка при інших розладах особистості - інфантилізм, істерія та ін.
• 3. Невротичний розлад особистостіантисоціальна поведінка походить із несвідомого почуття провини, що нерідко може виглядати як особиста драма.
• 4. Симптоматичний невроз у формі підліткового бунтарства, порушення адаптації під впливом оточення, що полегшує перехід психічних конфліктів в антисоціальну поведінку.
• 5. Дисоціальні реакції — некритична адаптація до соціальної підгрупи з антисоціальною поведінкою.

Слід зазначити, що явище бродяжництва найбільш поширене серед підлітків, Оскільки саме в підлітковому віці відбувається розвиток ціннісно-мотиваційної сфери особистості. Швидкий темп статевого дозрівання призводить до інтенсивного статевого потягу, який унаслідок соціальних умов не може бути реалізованим.

У багатьох підлітків спостерігаються перші спроби вживання алкоголю та наркотичних речовин. Наявні також потяги до бродяжництва, підпалів та інші види порушень потягів. Як ізольований розлад ці стани трапляються рідко, частіше як симптоми інших відхилень у поведінці. Такі порушення бувають при різноманітних психопатіях, неврозах, шизофренії; як короткочасні епізоди можуть спостерігатись і при акцентуаціях характеру.

Порушення потягів має складні психологічні та фізіологічні детермінанти. Спільним для всіх типів патології потягів є те, що вони мають глибинну підсвідому природу. У свідомості виникає стійке, іноді непереможне прагнення здійснити певні дії. Після їх здійснення підліток переживає змішане почуття задоволення й докори совісті, якщо дія має аморальний чи протиправний характер.

З психоаналітичної точки зору порушення потягів є засобом реалізації статевого потягу. При біхевіорістичному (поведінковому) підході звертається увага на виникнення випадкового умовно-рефлекторного зв’язку між певними діями й позитивними емоціями та закріпленням цього зв’язку. У концепціях дизонтогенезу порушення пов’язуються з нерівномірним розвитком сфери потягів та гальмівних механізмів [5; 8; 9]. На нашу думку, вірогідний збіг нерівномірного розвитку сфери потягів і зовнішніх стимулів, які закріплюють саме це, а не інше порушення.

Розглянемо докладніше деякі види порушень потягів. Утечі часто трапляються в підлітковому віці і можуть бути ситуативно зумовленими та пов’язаними з патологічними потягами до бродяжництва [6].

Ситуативно зумовлені втечі поділяються на імпульсивні, емансипаційні та демонстративні.

Імпульсивні втечі виникають як відповідь на стресову, загрозливу ситуацію. Якщо підліток побоюється покарання за якийсь проступок, він намагається уникнути його, як правило, в цих випадках підліток здійснює втечі сам. Він залишається в межах міста, ночує на горищах та в підвалах. У подальшому цей поведінковий стереотип може закріплюватися й повторюватися при будь-яких труднощах. При дослідженні особистості таких підлітків наявний нестійкий і лабільний типи акцентуації характеру. Умови виховання здебільшого надто вимогливі, за типом домінуючої гіперпротекції.

Емансипаційні втечі виникають як прагнення до різноманітності, ризику й пригод. Спонукає до втечі бажання позбутися способу життя, що вже надокучив, опіки та повчань дорослих. Утечі здебільшого здійснюються в компанії з 2−3 приятелів, при цьому можливі подорожі на великі відстані або за межі міста, коли підлітки живуть біля річки чи в лісі в курені. Часто втечам передують інші порушення поведінки — шкільні прогули, пиятики, дружба з асоціальними підлітками. При патопсихологічному обстеженні особистості цих підлітків виявляється гіпертимний, гіпертимно-нестійкий, циклоїдний тип акцентуацій.

Демонстративні втечі здійснюються з метою як привернути чи повернути увагу матері або об'єкта закоханості, так і посісти привілейоване місце серед однолітків. Утечі здійснюються недалеко і ненадовго в ті місця, де підлітка напевно будуть шукати. Цей тип утеч часто закріплюється у вигляді стійкого поведінкового стереотипу. При патопсихологічному обстеженні таких підлітків спостерігається істероїдний, істеро-лабільний тип акцентуацій.

Утечі як порушення потягів виникають без будь-яких видимих причин, за нормальних сімейних взаємовідносин. Перші втечі з дому можуть бути ще в дошкільному віці, але найбільшої інтенсивності досягають у підлітків. Вони несподівано йдуть з дому, можуть подорожувати всією країною. Підлітки перед утечею відчувають занепокоєння, непереборне бажання піти. До деякої межі підліток може протистояти такій потребі, але потім все рівно здійснює втечу. Після зменшення потреби підлітки часто самостійно повертаються додому, обіцяють «так більше не робити», але потім втечі повторюються.

При патопсихологічному обстеженні цих підлітків наявна шизоїдна чи нестійка психопатія (інколи епілептоїдна); часті симптоми органічного ураження ЦНС. При виявленні вираженої інертності психічних процесів, епілептоїдних змін особистості обов’язкова консультація психіатра, оскільки не виключено, що втечі пов’язані зі зміненими станами свідомості.

Деякими дослідниками була зроблена спроба описати явище бродяжництва та безпритульності залежно від природи та походження неусвідомлюваних мотивів. До числа таких мотивів автори відносять наступні [2].

Перша категорія неусвідомлюваних мотивів властива певному типу особистості, що характеризується переоцінкою значущості своєї особистості, агресивною концепцією відносин з навколишнім середовищем, нестійкістю настрою, схильністю до гострих емоційних вражень. Таким чином, неусвідомлюваною детермінантою є сама психологічна структура особистості. Сюди ж відносяться особи з так званою негативною соціальною аутоідентичністю, які не усвідомлено уникають соціального контролю. Це, як правило, особи, що ведуть бездомний, паразитичний спосіб життя.

Друга категорія неусвідомлюваних мотивів може носити компенсаторний або гіперкомпенсаторний характер, що насамперед пов’язаний із неадекватністю, ущемленням особистості, комплексом неповноцінності, що розвивається. Останнє нерідко призводить до бравади, необдуманих, ризикованих вчинків, якими є втечі з дому.

Третя категорія неусвідомлюваних мотивів пов’язана з відстроченою в часі дією за механізмом імпринтингу травматичного досвіду, що закріпився в дитинстві. Приниження, незаслужено жорстоке поводження з дитиною можуть залишати відбиток в емоційній структурі особистості та за певних умов породжувати відповідні форми поведінки.

Четверту категорію неусвідомлюваних мотивів злочинної поведінки становлять різні патологічні особливості особистості. У цих випадках у суб'єкта виникає найсильніше прагнення зробити вчинок, котрий він особисто розцінює як зовсім неприпустимий.

Указуючи на комплексний характер виховуюче-профілактичних заходів, на необхідність подальшої педагогізації та психологізації діяльності органів профілактики, своєчасного залучення медичної допомоги, розширення мережі спеціальних навчально-виховних установ, розрахованих на дітей, що мають вищезгадані відхилення поведінки, варто підкреслити, що провідна роль у попередженні цих явищ приділяється заходам загального соціально-психологічного та педагогічного характеру: вдосконаленню системи навчання й виховання підростаючого покоління, оздоровленню найближчого оточення дітей і підлітків (насамперед умов їхнього сімейного виховання), створенню комфортних умов їхнього особистісного розвитку.

Отже, враховуючи все вищезазначене, можна стверджувати, що перед сучасними науковцями наразі стоїть два завдання:

• * серед розмаїття термінів обрати такі, що якнайточніше передають зміст понять «бездоглядність», «безпритульність», «бродяжництво»;
• * дати визначення цих понять з погляду психології, виділити психологічний механізм цього явища.

Література

• 1. Большой юридический словарь / Под. ред. А. Я. Сухарева, В. Е. Крутских. — М.: ИНФРА-М, 2002.
• 2. Васильєв В. Л. Юридическая психология. — СПб.: Питер, 2001.
• 3. Грищенко Л. А., Алмазов Б. Н. Побег из дома и бродяжничество. — Свердловск, 1988.
• 4. Змановская О. В. Девиантология — М.: Академия, 2003.
• 5. Кернберг О. Ф. Агрессия при расстройствах личности и перверсиях. — М.: Академія, 1998.
• 6. Максимова Н Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В. М. Основи дитячої патопсихології. — К.: Перун, 1996.
• 7. Раттер Майкл. Помощь трудным детям / Пер. с англ. — М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО — Пресс, 1999. .
• 8. Скинер Б. Оперантное поведение // История зарубежной психологии. — М., 1986. бродяжництво безпритульність втеча емансипаційна
• 9. Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности. — М.: Харьков: Фолио, 1999.