Вступ. 
Розробка гри "Хрестики-нулики" засобом об’єктно-орієнтованого програмування

Об'єктно-орієнтований підхід в останнє десятиліття став одним з найбільш інтенсивно розвиваючим, у програмуванні і найбільш популярним засобом розробки програмного забезпечення.

Початок розвитку об'єктно-орієнтованого підходу поклала мова Simula 67, яка була розроблена в кінці 60-х рр. в Норвегії. Незважаючи на те, що мова набагато випередила свій час, сучасники (програмісти 60-х рр.) виявилися не готові сприйняти цінності мови Simula 67, і вона не витримала конкуренції з іншими мовами програмування (перш за все, з мовою Fortran).

Але переваги мови Simula 67 були помічені деякими програмістами, і в 70-і рр. було розроблено велику кількість експериментальних об'єктно-орієнтованих мов програмування. У результаті дослідження цих мов були розроблені сучасні об'єктно-орієнтовані мови програмування: C + +, Ada, Smalltalk та ін.

Найбільш поширеною об'єктно-орієнтованою мовою програмування є мова C++. Вона виникла на базі з'єднання мов С і Simula.

Разом з розвитком об'єктно-орієнтованого програмування стали розвиватися і об'єктно-орієнтовані методи розробки програмного забезпечення, які охоплюють стадії аналізу і проектування. Серед загальновизнаних об'єктно-орієнтованих підходів до аналізу і проектування слід виділити методи Г. Буча, Д. Рамбо, А. Джекобсона, Шлеер — Меллора і Коуді - Йордона. В результаті об'єднання зусиль перших трьох авторів з’явилась на світ уніфікована мова моделювання UML, яка у 1997 р. була прийнята як стандарт, консорціумом Object Management Group і отримала широке поширення в сфері виробництва програмного забезпечення.

Основні ідеї об'єктно-орієнтованого підходу спираються на наступні положення:

• — Програма являє собою модель деякого реального процесу, частини реального світу; модель містить не всі ознаки і властивості представляється нею частини реального світу, а тільки ті, які істотні для розроблювальної програмної системи;
• — Модель реального світу або її частини може бути описана як сукупність взаємодіючих між собою об'єктів;
• — Об'єкт описується набором атрибутів (властивостей), значення яких визначають стан об'єкта, і набором операцій (дій), які може виконувати об'єкт;
• — Взаємодія між об'єктами здійснюється посилкою спеціальних повідомлень від одного об'єкта до іншого; повідомлення, отримане об'єктом, може вимагати виконання певних дій, наприклад зміни стану об'єкта;
• — Об'єкти, описані одним і тим же набором атрибутів і здатні виконувати один і той же набір операцій, представляють собою клас однотипних об'єктів.

З точки зору мови програмування клас об'єктів можна розглядати як тип даних, а окремі об'єкти — як дані цього типу. Визначення програмістом власних класів об'єктів повинно дозволити описувати конкретну задачу в термінах її предметної області (при відповідному виборі імен типів та імен об'єктів, їх атрибутів і виконуваних дій).

Об'єктно-орієнтований підхід дає наступні основні переваги:

• — Зменшення складності програмного забезпечення;
• — Підвищення його надійності;
• — Забезпечення можливості модифікації окремих компонент програм без зміни решти компонент;
• — Забезпечення можливості повторного використання окремих компонент програмного забезпечення.

Систематичне застосування об'єктно-орієнтованого підходу дозволяє розробляти добре структуровані, надійні в експлуатації, досить просто модифіковані програмні системи. Цим пояснюється інтерес програмістів до об'єктно-орієнтованого підходу і об'єктно-орієнтованих мов програмування.