Позиція французької преси стосовно Фашодської кризи

Позиція французької преси стосовно Фашодської кризи

Суперечності між Францією та Великою Британією, які з’явилися у 80−90-х роках ХІХ ст. у ході боротьби цих країн за території на Африканському континенті, в подальшому стали однією з причин виникнення Першої світової війни. У своєму прагненні захопити території Східної Африки Франція наштовхнулася на подібні ж устремління Великої Британії. Фашодська криза є одним з ключових питань у франко-англійських колоніальних протиріччях.

В цих умовах взаємовідносини з Англією викликали пильну увагу французьких політичних діячів та преси. Внаслідок цього актуальним є вивчення позиції періодичних видань Франції та її впливу на урядові рішення з приводу франко-англійських протиріч в Африці. Доцільним є і дослідження питання про взаємовплив урядової політики й суспільної думки Франції із вказаної проблематики.

Проблему франко-англійських колоніальних протиріч на африканському континенті досліджували ряд зарубіжних, радянських та російських науковців. Окремі питання даної проблеми розглядали у своїх працях Ж. Арман, Р. Жирарде, К. Хіршфілд, У. Лангер, А. З. Манфред, В. В. Александров,І. С. Чарний,.

І. А. Улановська, В. А. Субботін. Вперше у вітчизняній науці, С. С. Троян здійснив дослідження політичної боротьби в Німеччині з питань колоніальної політики в Африці у 1871−1890 рр., у ході якого висвітлив окремі аспекти загострення франко-німецьких протиріч в Африці.

Загалом, аналіз сучасної монографічної літератури та періодичних видань дозволяє констатувати, що як у зарубіжній, так і у вітчизняній історіографії немає спеціальних праць, присвячених висвітленню позиції преси Франції щодо Фашодської кризи.

Мета дослідження — здійснити комплексний аналіз позиції французької преси щодо франко-англійських протиріч у Фашоді наприкінці ХІХ ст. Основні завдання: висвітлити ставлення різних періодичних видань Франції до перипетій колоніальних суперечок у Фашоді, дослідити зміну позиції преси Франції від початку до кінця конфлікту.

Вивчення Фашодської кризи 1898 р. допомагає висвітлити прийоми та методи, які застосовувалися європейською дипломатією при імперіалістичному розподілі африканського материка. Колоніальні суперечності з Англією викликали пильну увагу французьких політичних діячів і громадськості. У цьому плані підвищений науковий інтерес становить вивчення суспільної думки Франції та її впливу на рішення уряду стосовно врегулювання Фашодського конфлікту.

Між французьким і англійським імперіалізмом у боротьбі за владу над Верхів'ями Нілу у другій половині 1898 р. відбулася фінальна та вирішальна сутичка. Посол Росії в Лондоні Є. Стааль писав на початку вересня 1898 р.: «Англійці повстають проти утвердження Франції на Верхів'ях Нілу на тій підставі, що це провінції, які належать Єгипту, і якщо хедив і не володіє ними останні роки, то вони перебувають у сфері впливу Великобританії» [3, арк. 316].

10 липня 1898 р. експедиція французького капітана Жана-Батіста Маршана зайняла містечко Фашода, яке знаходилося на лівому березі Нілу, таким чином Франція заявила свої претензії на частину Судану [5, с. 421].

В той час із півночі, назустріч французькому загону, вгору по Нілу рухався експедиційний корпус англійського генерала Г. Кітченера, війська якого 2 вересня 1898 р. розбили арабів при Омдурмані. 6 вересня Г. Кітченер одержав повідомлення про те, що у Фашоді перебуває французький загін, пізніше Г. Кітченер вимагав від Ж.-Б. Маршана, щоб французький офіцер вивів війська з долини Нілу, але Маршан відмовився покинути Фашоду без вказівок свого уряду [2, с. 48]. Як відомо, загону Ж.-Б. Маршана із 126 чоловік протистояла двадцятип’ятитисячна армія, якою командував Гораціо Герберт Кітченер. Так виник Фашодський інцидент. Внутрішнє становище в обох країнах не було однаковим, перевага була на боці англійського імперіалізму.

Впродовж двох місяців, що пройшли з часу прийняття рішення про евакуацію із Фашоди, Франція не виявляла ніякого бажання взяти реванш за завдану їй поразку. Перемога була закріплена за Англією. До переговорів про розмежування сфер впливу в Африці Франція та Англія приступили у січні 1899 р., а 21 березня 1899 р. була підписана угода, яка поклала кінець територіальним суперечкам. Стаття ІІ декларації визначала сфери впливу Франції й Англії. Перша одержала частину Центральної Африки між басейном озера Чад і вододілом Конго та Нілу, друга — Східний Судан. Таким чином, французько-англійська угода 1899 р. завершувала розподіл Центральної Африки [7, с. 168−169].

Через Фашодський інцидент у Франції піднялася хвиля шовінізму. Ось як висловлювались про це російські журналісти: «Всі заговорили про Фашоду як про щось важливе, чим жодна зі сторін, що сперечаються, не може поступитися іншій без шкоди для своєї національної гідності» [1, с. 43]. Внутрішньополітичне становище в Франції в період Фашодської кризи було вкрай напруженим, у Франції в цей час більше думали про це, ніж про зіткнення з Англією в Судані.

На позицію Франції у Фашодській кризі вплинуло те, що французька верхівка найбільш боялася створення революційної ситуації у Франції. Все це змушувало французький уряд шукати компроміс з Англією. Багато хто з дипломатів, особливо з поміркованих республіканців, були за зближення з Англією, у тому числі Поль Камбон і д’Етурнель де Констан, вони обидва у різний час були послами Франції в Лондоні [16, р. 445].

У квітні 1897 р. у Франції під керівництвом ЖанМарі де Ланессана створюється спілка «сердечної згоди», але, не будучи підтриманою міністерством закордонних справ, вона незабаром припиняє своє існування. Ж.-М. де Ланессан, колишній губернатор Індокитаю і морський міністр, був одним із найбільш дійових прихильників зближення з Англією. У дні Фашодської кризи Ж.-М. де Ланессан публікує в пресі низку статей із закликом до примирення з Англією.

Французькі соціалісти жоресистського та мільєраністського напрямків, як і зазначені представники правлячих партій, вимагали зближення з Англією. Політика жоресистів і мільєраністів при цьому була спрямована на те, щоб підтримати пануючі класи Франції в їхньому прагненні створити імперіалістичну англо-французьку антанту.

Як заявляв у «LaVoixdupeuple» у дні Фашодської кризи соціаліст Дюбрейль, Франція виявилася в числі супротивників Англії завдяки гідним осудженням дії французького уряду [9].

Перспектива війни з Англією викликала несприятливу реакцію французької біржі. 24 жовтня, після того, як з Лондона надійшли накази англійських вкладників про продаж тривідсоткових цінних французьких державних паперів, у Парижі на біржі почалося падіння цих паперів. 25 жовтня біржа у Франції «дуже нервово», як висловлювалась урядова «LeTemps», реагувала на падіння в Англії англійських державних паперів, що було викликане напруженістю англо-французьких відносин. Зі 101,80% 23 жовтня французькі державні трипроцентні папери падають до 101,25% 25 жовтня при відкритті біржі. Падіння трипроцентних паперів спричиняє падіння курсу багатьох акцій. Як повідомляла «LeTemps» 31 жовтня, Фашодська криза викликала «нервозність капіталістів…». Лише після рішення уряду Франції про евакуацію Фашоди, з 5 листопада зміцнюється курс державних трипроцентних паперів і тих акцій, які впали разом з ними [8, р. 7].

Переходячи до питання про позицію політичних партій у Франції щодо Фашодської кризи, необхідно відзначити, що ця позиція зазнала в багатьох випадках істотних змін. Якщо на початку конфлікту французька преса витримує, переважно ворожий тон щодо Англії, то до кінця жовтня ця позиція змінюється. Це пояснювалося тим, що частина французької верхівки, яка спочатку вважала, що Англія не наважиться розв’язати війну через зіткнення у Фашоді, переконалася у зворотному, судячи із виступів англійських імперіалістів. Реальна загроза війни змусила французьку пресу переглянути свої позиції. Крім того, можна сказати, що в таборі політичних партій у Франції стосовно питання щодо Фашодської кризи не було єдиної думки.

Стриманим із самого початку був тон урядової «LeTemps», який відображав точку зору французького міністерства закордонних справ. Очевидно, поміркований тон газети повинен був підготувати її читачів до політичної лінії, яку почав проводити Т. Делькассе під час Фашодської кризи. Незважаючи на поміркованість своєї позиції, «LeTemps» заявляла, що французький уряд не піде на беззастережний відхід із Фашоди. Такі заяви робилися на сторінках «LeTemps» аж до кінця жовтня [8, р. 10]. 25 жовтня «LeTemps» повідомляла, що Франція згодна на відхід із Фашоди, «якщо питання не буде довільно ізольоване від інших», — натяк на необхідність компенсацій [8, р. 7]. Інший рупор Ке д’Орсе — «LeMatains», — котрий виступав на початку конфлікту в непримиренному дусі, незабаром змінює свою позицію. Монсон, англійський посол у Парижі, називає цю зміну у повідомленні Солсбері «повною і несподіваною». Так само, як і «LeMatains», «LeTemps» наполягає на компенсаціях за відхід із Фашоди, заявляючи, що «все залежить від взаємних поступок» [13, р. 3]. Подібну позицію займають інші органи республіканців.

Радикальна преса зайняла приблизно таку ж позицію, як і помірковано-республіканська преса.

Прихильниками війни у Франції були найбільш реакційні сили — монархісти, військові, республіканці, що об'єдналися в таборі антидрейфусарів.

«Незалежна» антидрейфусарська «Eclair» 18 жовтня пише, що Франція «готова на усілякі жертви», аби тільки відстояти свої захоплені території в Африці [17, р. 10]. Крайня права газета республіканського табору «Liberte» 10 жовтня закликає уряд вести з Англією переговори «з твердою рішучістю не відступити ні на йоту…» [11, р. 37]. Монархічна «Gollua» 11 жовтня проголошує: «Час для відступу минув, і суспільна думка, безсумнівно, засудить будь-які дії, продиктовані слабістю"[18, р. 14]. Таку ж позицію займають бонапартисти. В «Austorite» один із керівників бонапартистів Касаньяк 25 жовтня заявляє, що ставлення Англії до Франції таке, «що ми повинні будемо рано чи пізно розпочати з нею війну» [15, р. 74].

Соціалістична «Lavioxdupeuple», орган жоресистів, яка виходила з листопада 1898 р. у Реймсі, публікує в листопаді 1898 р. статті Жореса і Дюбрейля, котрі закликали до створення англо-французької антанти [9, р. 18]. Жорес у «Lapetiterepublique» 5 листопада заявляє, що Франція «мала право» на захоплення в басейні Нілу.

Французька газета «JournaldesDebats» писала про те, що англійські купці, стривожені позицією англійського уряду у фашодській кризі і просять його прийняти всі міри для залагодження конфлікту [6, с. 40].

Гедисти вірно охарактеризували Фашодськукризу якзіткнення двох капіталістичних хижаків, які ділять колоніальну здобич.

Гедистський орган «LeSocialiste» виступає проти кампанії розпалення війни, яка велася у французькій пресі по обидва боки Ла-Маншу, і закликає соціалістів Англії і Франції розгорнути боротьбу проти підготовки війни. «Можна подумати, — пише „LeSocialiste“, — що ми знову напередодні війни 1870 р., коли жменька соціалістів протестувала проти війни, у той час як білі блузи кричали: „На Берлін!“» [12, р. 24]. Газета однією з перших виступає проти тих французьких правих соціалістів, які приєдналися до антианглійської «патріотичної» кампанії у пресі.

Найбільшим недоліком у позиції гедистів було те, що антивоєнної кампанії у зв’язку з загрозою війни вони фактично не розгорнули. У жовтні та листопаді гедистська «LeSocialiste» друкує низку статей про Фашодський конфлікт, але ніякої масштабної кампанії протесту, ніяких мітингів і демонстрацій проти підготовки агресивної війни гедисти і не думали проводити.

Характерним у позиції французьких соціалістів усіх напрямків було те, що, розглядаючи питання про боротьбу Франції і Англії в Фашодській кризі, вони, як правило, ігнорували об'єкт цієї боротьби — народи Африки, за володарювання над якими розігрувалося зіткнення двох імперіалістичних держав.

Вкрай рідко з' являлися на сторінках соціалістичної преси матеріали іншого характеру.15 жовтня, наприклад, у невеликій анонімній замітці в «LaLanterne» говориться, що ставлення Франції і Англії до темношкірого населення Фашоди нагадує байку, у якій кухар довідується в рибки, в якому соусі та хотіла б, щоб її з'їли. Що стосується негрів, пише автор замітки, то «чи будуть вони подані під англійським або французьким шусом, покаже майбутнє. Але їх це не цікавить, і ніхто ще не подумав, чому вони віддають перевагу» [14, p. 14].

Відступ Франції у Фашодській кризі мав велике міжнародне значення. У разі війни з Англією Франція ризикувала наразитися на напад Німеччини, яка могла б скористатися франко-англійським конфліктом, звівши рахунки з Францією.

Внаслідок капітуляції Франції перед Англією в багатьох суперечливих питаннях повинен був знайтися компроміс. Частково це стосувалося питань поділу Африки, які не зачіпали безпосередньо Судану. «Навряд чи буде перебільшенням сказати, що взяття Хартума і евакуація Фашоди закріпили за Англією Єгипет», — писав в одному із повідомлень російський посол в Англії [4, арк. 380]. Пізніше, після закінчення Фашодської кризи, 19 січня 1899 р. в Каїрі була опублікована конвенція, яка встановлювала кондомініум Єгипту і Англії в Судані. Згідно з конвенцією вся влада в Судані була передана англійському генерал-губернатору, формально призначеному султаном і затвердженому англійським урядом.

Отже, підводячи підсумки, можна зробити такі висновки. Фашодська криза була для Франції важливим етапом у боротьбі за зміцнення колоніальної імперії. Загроза війни між Францією і Англією в цей період була цілком реальною, про що свідчила масштабна військова підготовка, яка проводилася в цих країнах у жовтні-листопаді 1898 р.

Питання про те, хто вийде переможцем у Фашодській кризі, мало вирішити співвідношення сил французьких та англійських колоніальних хижаків. Військово-морська слабкість Франції послужила однією з найістотніших причин її відступу.

Досліджуваний період характеризується посиленням уваги французької громадськості до колоніальної політики Англії на Африканському материку. Соціальний конфлікт у Третій республіці, поєднаний із загальною індустрією та військовою слабкістю країни, був причиною слабкості Франції на міжнародній арені, нерішучої експансіоністської політики. Вплив фінансистів у Франції не раз визначав та спрямовував політику кабінетів, які перебували далеко від берегів Сени.

Публікації періодичних видань, присвячені англійській колоніальній експансії в Африці, носили характер, який співпадав із політичними настроями в уряді. Якщо на початку Фашодського конфлікту французька преса вороже ставиться до Англії, то до кінця жовтня ця позиція змінюється. Пояснюється це тим, що частина французької правлячої верхівки, яка спочатку вважала, що Англія не наважиться розв’язати війну через зіткнення у Фашоді, переконалася у зворотному, судячи із виступів англійських імперіалістів. Французька преса переглянула свої позиції через реальну загрозу війни.

Крім того, можна сказати, що в таборі політичних партій у Франції стосовно питання про Фашодську кризу не було єдиної думки. На відміну від Англії, у Франції під час Фашодської кризи уряд не був повністю підтриманий через розбіжності, які виникли між партіями в результаті внутрішньополітичної боротьби. Справа Дрейфуса викликала неабиякий ажіотаж у народних масах. Французький уряд повинен був зрозуміти, що період гострої внутрішньополітичної кризи не був найкращим для війни з Англією.

Загалом, все це змушувало французький уряд шукати компроміс з Англією. Політичні діячі Франції, які в основному належали до республіканського табору, ще до Фашодської кризи виявляли бажання зблизитися з Англією. Пізніше планувалося створення англофранко-російського союзу. У результаті франконімецьких суперечностей підсилювалося бажання зблизитися з Англією, яке змушувало Францію шукати дружніх відносин з великими європейськими державами. Колоніальне суперництво Франції і Англії в Африці у другій половині ХІХ ст. завершилося мирно.

Список використаних джерел

• 1. Александров В. В. Борьба империалистических держав за раздел Африки (1881−1914 гг.) / В. В. Александров. — М.: Высшая школа, 1963. — 84 с.
• 2. Александров Г. Капитализм и колониальная политика / Г. Александров. — М.-Л.: Московский рабочий, 1962. — 152 с.
• 3. Архив внешней политики Российской империи историкодокументального департамента МИД России. — Ф. 133. Канцелярия министра иностранных дел 1797−1917 гг. — Оп. 470 (1870−1917). — Д. 68 (2). Донесение Стааля Е. от 6 сентября 1898 г.
• 4. Там же. — Д. 68 (2). Донесение Стааля Е. от 28 октября 1898 г.
• 5. История дипломатии: В 5 т. / [Под ред. А. А. Громыко, И. Н. Земскова, В. А. Зорина, В. С. Семенова и др.]; автор тома В. М. Хвостов. — М.: Госполитиздат, 1963. — Т. 2: Дипломатия в новое время. 1874−1914 гг.
• 6. Московские ведомости. — 17.Х.1898. — С. 34−42.
• 7. Субботин В. А. Англо-французское столкновение в Фашоде в 1898 г. / В. А. Субботин // Африканский сборник. — М.: Изд. восточной л-ры, 1963. — С. 143−169.
• 8. La bourse franfaise eprouve les temps penibles // Le Temps. — 25.X.1898. — Р. 4−8.
• 9. La crise Fachoda aujourd’hui // La Voix du peuple. — 18.XI.1898. — Р. 17−33.
• 10. Le gouvernement franfais ne reculera pas // Le Temps. — 14.IX.1898. — Р. 10−16.
• 11. Les Embuscades de la vie // Liberte. — 10.X.1898. — Р. 32−45.
• 12. Nous sommes contre une guerre, nous demandons un monde // Le Sosialiste. — 30.X.1898. — Р. 22−38.
• 13. Nous demandons la compensation pour la France // Le Temps. — 25.X.1898. — Р. 2−7.
• 14. L’attitude de la France envers les un negres // La Lanterne. -
• 15. X.1898. — Р. 10−16.
• 15 La menace de la guerre entre la France et l’Angleterre // Austorite. — 25.X.1898. — Р. 68−76.
• 16. Cambon P. Correspondance 1870−1924 / Paul Cambon. — P., 1940. — T. I. — 461 р.
• 17. Vers la reparation // Eclair. — 18.X.1898. — Р. 8−21.
• 18. Fachoda et Franfe // Gollua. — 11.X.1898. — Р. 12−26.