Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку

КурсоваДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

В теорії американського вченого Е. Еріксона центральним моментом, через призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є нормативна криза ідентичності. Термін криза вживається тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли однаковою мірою загострюється вразливість і збільшується потенціал особистості, що опиняється перед… Читати ще >

Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Факультет філософії

Кафедра психології

ТЕМА:

«Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку»

Зміст

Вступ

1. Теоретичний аналіз та зміст поняття «статева ідентифікація» особистості

1.1 Поняття «статева ідентифікація»

1.2 Теорії гендерної ідентифікації

1.3 Етапи формування статевої ідентифікації

2. Іграшки як фактор впливу на формування ідентичності дівчат юнацького віку

2.1 Види і призначення іграшок для дітей

2.2 Особливості підбору іграшок для дівчаток і хлопчиків дошкільного віку

3. Практичне дослідження взаємозв'язку між статевою ідентифікацією, акцентуаціями характеру, нейротизмом і видами іграшок у дівчат юнацького віку

3.1 Опис методик та характеристика досліджуваних

3.2 Результати дослідження та їх інтерпретація Висновки Список літератури

Вступ

Саме в культурі суспільства формується концепція чоловічої і жіночої психології. Експериментальне дослідження особливостей формування гендерної ідентифікації і факторів, які на неї впливають є досить актуальним та важливим питанням в контексті вивчення проблем самоідентифікації та становлення особистості.

При статеворольовій ідентифікації особистості велику роль відіграють гендерні норми і стереотипи.

Гендерна ідентифікація — це власне, усвідомлення індивідом своєї статевої належності, переживання ним своєї маскулінності-фемінності та готовність виконувати визначену статеву роль. Ідентифікувати (усвідомити) себе чоловіком або жінкою — означає прийняти ті психологічні якості й моделі поведінки, які суспільство приписує людям залежно від їх біологічної статі. Тобто гендерна ідентичність передбачає існування певних оціночних компонентів, зокрема, уявлень індивіда про те, наскільки його поведінка та особистісні характеристики відповідають сподіванням та вимогам суспільства до жіночої або чоловічої ролі. Вона виступає основним компонентом самосвідомості людини. Гендерна ідентичність формується поступово в процесі соціалізації. Вирішальним етапом її формування є юнацький вік, у цей період відбувається її остаточне формування.

Гендерну ідентичність, тобто власні почуття та свідома поведінка особи коригуються залежно від того, хто це — жінка або чоловік, дівчина чи хлопець, та від вивчення й засвоєння гендерної ролі, поведінки. По-перше, суспільство, в якому з’являється дитина, вже гендерно організоване або структуроване. Починаючи від імені, а згодом через іграшки, одяг, у родинному колі й поза його межами, відбувається процес гендерної соціалізації.

Гендерна соціалізація особистості завдяки набуттю гендерних ідентичностей вважається найвизначнішим чинником формування жіночих і чоловічих соціальних ролей. Отже, беручи за основу біологічну стать, необхідно зважати на соціокультурні чинники, які взаємодіють з біологічними й разом виступають визначальними у виборі гендерної ідентичності та гендерної ролі.

Актуальність теми дослідження Проблема формування статевої ідентичності і факторів, які на неї впливають — актуальна і досить нова у віковій психології.

Останнім часом помітно зріс інтерес до вивчення юності (15−21 рік за узагальненою періодизацією) як одного з визначальних етапів життєвого шляху.

Ранній юнацький вік виступає сензитивним для становлення особистісної ідентичності: головне завдання цього етапу полягає в інтеграції особистістю уявлень про власне «Я» під час подолання вікової кризи.

На актуальність дослідження ідентичності вказували представники вітчизняної та зарубіжної психології. Які зазначали необхідність вивчення умов збереження особистістю самототожності в процесі становлення, обгрунтовували актуальність даної проблеми існуванням взаємозв'язку між психофізіологічною мінливістю людини та її стійкістю як особистості, пов’язували становлення ідентичності з вдалою соціалізацією та індивідуалізацією особистості. Е. Фромм становлення ідентичності вбачав умовою задоволення потреби особистості в переживанні власної неповторності.

Сучасна тенденція розвитку психології полягає в переході від структурного вивчення особистості до аналізу її функціонування як динамічної системи, що актуалізує значущість дослідження ідентичності. Інтегративний характер даного феномена обумовлює вивчення ідентичності як показника психічного здоров’я (Е.Еріксон, К. Хорні), здатності до самоактуалізації (А.Маслоу), переживання індивідуальності (Е.Фромм), умови освоєння суспільного та індивідуального простору (Е.Еріксон), основи самовизначення, самопрезентації. Порушення ідентичності виявляється в негативному самоставленні, знеціненні особистості, презентує конфліктний напрямок її розвитку (Е.Еріксон).

Згідно психосоціальній теорії Е. Еріксона, ключовим моментом є набування егоідентичності, тобто ідентичності «Я». Він виділяє свою модель віків — тобто 8 стадій психосоціального розвитку. На кожній стадії свій психосоціальний конфлікт. П’ята стадія припадає на підлітково-юнацький вік, де основний психосоціальний конфлікт між особистісною ідентичністю і рольовою невизначеністю. Е. Еріксон вказуває на необхідність вивчення ідентичності для виживання не тільки окремої істоти, але й всього людства.

Гендерні ролі не виникають одразу від народженням дитини, вони розвиваються в залежності від багатьох умов і факторів протягом людського життя. Цей розвиток має свої закономірності, протиріччя. Від нього залежить характер життєвого сценарію людини, стиль життя і стратегії поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях. З іншого боку, розвиток гендерних ролей, чи гендерний розвиток пов’язаний з багатьма характеристиками особистості, зокрема, з ідентичністью.

В дитинстві у дитини формується самосвідомість, засвоюються моральні і соціальні норми. Стать — це перша категорія, в котрій дитина усвідомлює себе як індивідуальність.

Дуже важливо зрозуміти, які фактори вплинули в дитинстві на формування молодої людини.

В данній роботі ми розглянемо іграшки як один з факторів впливу на формування особистості дівчини юнацького віку, а саме формування її статевої ідентичності.

Гра для дитини — це цілий світ, який побудований за її бажанням. В грі найбільш повно реалізуються фантазії і уявлення дитини. Саме гра — це основа рушійної сили розвитку фізичних, психічних і розумових здібностей дитини. Іграшки — важливий атрибут гри для дітей. Для дитини не важливо, скільки коштує іграшка і навіть якої вона якості. Важливо те, наскільки вона вписується в її видуманий світ.

Іграшка — це така річ, яка полонить серце кожної людини від самого моменту, коли та її бачить, незважаючи на те, чи доросла ця людина, чи ні. Іграшка — це ключовий момент у психологічному становленні особистості, у її розвитку.

Для гри з дітьми батьки найчастіше вибирають образні іграшки, а також іграшки конструкторського характеру, які мають гендерні ознаки (машинки та технічні іграшки для хлопчиків, ляльки та аксесуари до них — для дівчаток). Такий вибір зумовлений здебільшого традиційним розумінням батьками гендерних ролей. Переважає тип ігор, де основний елемент — маніпулятивна дія з предметом (лялькою, машинкою, м’якою іграшкою).

Вік дитини безпосередньо впливає на вибір та різноманітність її іграшок. Так, в іграх немовлят переважають брязкальця, іграшки, що звучать. Діти віком від одного до трьох років найчастіше граються образними, музичними, конструкторськими іграшками. Старші дошкільники використовують іграшки розвиваючо-навчального характеру.

Іграшки відіграють важливу роль у розвитку статевої ідентифікації і формують гендерні переваги соціальним оточенням у ранньому дитинстві.

На мою думку, проблема іграшок як чинників становлення статевої ідентифікації висвітлена в літературі недостатньо. Актуальними залишаються питання, які іграшки і в якому віці слід давати дітям.

Отже, соціальна й психологічна значущість визначеної проблеми зумовили вибір теми дослідження «Іграшки як фактор впливу на формування особистості дівчини юнацького віку».

Мета: висвітлення значення іграшки як фактору впливу на становлення статевої ідентифікації дівчат юнацького віку.

Завдання:

? здійснити теоретичний аналіз поняття статева ідентифікація та її складових;

? з`ясувати особливості вибору іграшок для дітей різного віку;

? визначити як іграшки вплинули на формування статевої ідентифікації дівчат юнацького віку;

? дослідити зв’язки між іграшками, яким надавали перевагу дівчата в дитинстві і рівнем нейротизму;

? виявити зв’язки між психологічною статтю дівчат юнацького віку, вибором іграшок і акцентуаціями характеру.

Гіпотези:

І. Припускаємо, що у дівчат, які в дитинстві надавали перевагу іграм з ляльками формується вища ступінь фемінності у порівнянні з дівчатами, які вибирали ігри з іншими забавками.

ІІ. Припускаємо, що у дівчат, які в дитинстві надавали перевагу іграм з ляльками і м’якими іграшками, проявляється нижчий рівень нейротизму.

ІІІ. Припускаємо, що у дівчат, які в дитинстві надавали перевагу лялькам переважає емотивний, педантичний тип акцентуації.

ІV. Припускаємо, що у дівчат, які в дитинстві вибирали ігри з ляльками, а також з машинками, конструктором, формується андрогінність.

Об'єкт: статева ідентифікація дівчат юнацького віку.

Предмет: дитячі іграшки як фактор впливу на формування статевої ідентифікації дівчат юнацького віку.

Група досліджуваних: студентки І курсу філософського факультету ЛНУ імені І.Франка (42 особи).

Методики: характерологічний опитувальник К. Леонгарда, методика визначення типу темпераменту Г. Айзенка (EPI), опитувальник «Маскулінність-фемінність С. Бем», проективна малюнкова методика «Як Ви себе уявляєте?», анкета «Іграшки з дитинства».

1.Теоретичний аналіз та зміст поняття «статева ідентифікація» особистості

1.1 Поняття «статева ідентифікація»

«Жінкою не народжуються, а жінкою стають».

С. де Бовуар Передусім дамо визначення терміну «гендер». Дослівно термін «гендер» перекладається з англійської як рід у лінгвістичному сенсі цього слова (наприклад, рід іменника). Термін «гендер» (gender — «рід»), також означає стать як соціальне поняття та явище, як все те соціальне, що утворюється над біологічною статтю. Інакше кажучи, бути чоловіком чи жінкою — не просто бути людиною з жіночою або чоловічою анатомією; самого цього не досить, «суспільство приписує індивідам відповідати визначеним соціокультурним запитам щодо прийнятих у цьому суспільстві „зразків“ поведінки та зовнішнього вигляду: чоловічого та жіночого».

Ідентичність — це одна з найістотніших характеристик людини, без якої вона не може існувати як свідома автономна особистість. Ідентичність — це збереження і підтримка особистістю власної цілісності, тотожності, нерозривності історії свого життя, а також стійкий образ «Я», усвідомлення у собі певних особистісних якостей, індивідуально-типологічних особливостей, рис характеру, способів поведінки, які визнаються своїми, достовірними. Психосоціальна ідентичність є запорукою психічного здоров’я особистості. Формування ідентичності починається з моменту відділення дитини від матері і продовжується все життя до самої смерті.

У постійному онтогенезі біологічні фактори статевої диференціації доповнюються соціальними. Генітальна зовнішність, детермінуючи акушерську (паспортну) стать немовляти, задає дорослим певну програму його виховання. Відбувається навчання дитини статевої ролі відповідно до культурних традицій даного суспільства. Сюди входить система стереотипів маскулінності й фемінінності, тобто уявлення про те, якими є або повинні бути чоловіки й жінки.

Прикладом того, що анатомія є другорядним фактором при визначенні сексуального статусу особистості (а не головним, як у З. Фройда), може служити структура індіанського племені Навахо (Navajo). Це плем’я поділяється на три групи — чоловіків, жінок і «недл» (Nadles), тобто третю стать, до складу якої входять як анатомічні гермафродити, так і «нормальні» з точки зору анатомії індивіди, які вирішили, що третя стать більше відповідає їхньому світосприйняттю.

Статева ідентичність, в основі якої лежить гендерна ідентифікація людини як чоловіка або жінки, одна з найістотніших із усіх рольових ідентичностей.

Типи підпорядкування гендерним нормам:

Ш. Берн виділяє три типи підпорядкування людей гендерним нормам: поступливість, схвалення й ідентифікацію. Поступливість — це такий тип підпорядкування соціальним нормам, коли людина не приймає їх, але приводить свою поведінку у відповідність із ними, щоб уникнути покарання й одержати соціальне схвалення. Схвалення, або інтерналізація, — це тип підпорядкування, коли людина повністю згідна з гендерними нормами. Ідентифікація — це повторення дій рольової моделі (чоловіка, жінки, батька, матері).

В сучасному суспільстві існує думка, що емансипація позбавила жіночності і жінок закликають повернутись до їх «справжнього призначення».

Дітей, які не відповідають гендерним стереотипам, називають маминими синочками чи розбишаками. Проте негативна реакція на самовпевненість, ініціативність, активність дівчат і чутливість хлопців не є єдиним фактором, що впливає на розвиток гендерної ідентичності. Маккобі і Джаклін (1974 р.) вважають, що на неї впливають три основні процеси: моделювання, підкріплення й самосоціалізація.

Моделювання. У цьому процесі діти імітують поведінку дорослих. Спочатку наслідують матір, потім — друзів сім'ї, учителів, людей, яких бачать по телевізору. Проте цікаво відзначити, що діти не обов’язково імітують поведінку дорослого однієї з ними статі.

Підкріплення. Це поняття пов’язане з нагородами й покараннями. Батьки схвалюють поведінку, що відповідає статі дитини, і виражають незадоволення іншою, нетиповою поведінкою. «Батьки більш стурбовані, якщо їх сини ведуть себе як мамині синочки, ніж коли їх доньки ведуть себе як зірвиголова. У час, коли батьки схильні засуджувати несамостійність хлопців, вони дозволяють дівчатам бути залежними від інших і навіть схвалюють це» [32,336]. У результаті хлопці засвоюють принцип, що слід розраховувати на свої власні досягнення, щоб здобути самоповагу, а самоповага дівчат залежить від того, як до них ставляться інші.

Самосоціалізація. Цей процес пов’язаний з тим, що діти самі готують себе до життя в суспільстві на основі вербальної і невербальної соціальної взаємодії. Подібно до акторів, діти відтворюють поведінку хитрих, грубих і щедрих і людей.

Отже, наші уявлення про гендерну ідентичність формуються настільки скоро, що, ставши дорослими, ми здебільшого сприймаємо їх як належне. «Проте гендер — це щось більше, ніж просто навчитися поводитися як дівчина або хлопчик. Гендерні відмінності - це щось таке, з чим ми щодня живемо» [8,140].

1.2 Теорії гендерної ідентифікації

З біологічної точки зору стать людини визначається набором статевих хромосом, гормонами, анатомічною будовою статевих органів (зовнішніх і внутрішніх) і вторинних статевих ознак. Ці біологічні фактори тісно пов’язані з психологічними і соціальними факторами, дія яких починається одразу після народження і зберігається протягом всього життя.

Статева самоідентифікація (статева приналежність) — це індивідуальне, особистісне відчуття себе чоловіком або жінкою. Статева роль — це індивідуальний прояв приналежності до чоловічої або жіночої статі в соціальній обстановці.

Формування статевої самоідентифікації розпочинається у дитячому віці і здійснює різносторонній вплив на статевий розвиток. Існують різні думки стосовно факторів, які приймають участь у формуванні статевої самоідентифікації.

Посилаючись на дослідження зарубіжних дослідників (З. Фройд, К. Хорні, Е. Еріксон, Е. Фромм, К. Юнг) і вітчизняних (В.О. Васютинський, І.С. Кон, В.В. Москаленко), було встановлено, що кожна теорія відображає лише певні сторони складного процесу детермінації статеворольової ідентифікації.

В теорії З. Фройда відмінності між чоловіками і жінками зумовлені відмінностями будови статевої сфери, зокрема, наявністю у представників чоловічої статі пенісу, який вважається ознакою переваги. З цим пов’язані такі психологічні феномени, як «комплекс кастрації» у хлопчиків (тобто страх втрати ознак мужності, а з ними і статевої ідентичності) і «заздрість до пенісу» у дівчаток (тобто відчуття певної статевої неповноцінності). Ці особливості характерні для так званої фалічної стадії психосексуального розвитку за З.Фройдом. Пізніше, на едипальній стадії проявляється так званий «едипів комплекс» (у дівчаток він еквівалентний «комплексу Електри»), тобто статевий потяг до батьків протилежної статі з прагненням усунути батьків однієї статі. Нормальне подолання едипового комплексу полягає в ідентифікації з батьками однією з дитиною статі і частковою відмовою від батьків протилежної статі, що є дуже важливим для розвитку повноцінної статевої ідентичності.

Отже, згідно з психоаналітичною теорією З. Фройда, характеритики маскулінної-фемінної поведінки походять від конституційної сутності дитини.

Сучасні психоаналітичні дослідження піддали критиці ортодоксальні погляди Фройда на природу сексуальності, справедливо вважаючи, що сексуальність людини і відповідна ідентичність розвивається в значній мірі не під впливом біологічної інстинктивної природи, а за участю соціуму, тобто збільшується акцент не на статевих, а на гендерних аспектах ідентичності особистості.

В аналітичній психології К. Юнга жіночність і мужність розглядається як сукупність якостей, притаманним як чоловікам, так і жінкам, причому і ті, і інші мають як чоловічі, так і жіночі риси. Чоловічі риси в жінці Юнг назвав Анімусом, а жіночі риси в чоловікові, відповідно — Анімою. Основною ідеєю аналітичної психології є ідея індивідуації, тобто розширення свідомої частини особистості і збільшення здатності до рефлексії своєї самості. Процес індивідуації обов’язково передбачає примирення людини зі своїми тіньовими сторонами, а також інтеграцію чоловіка зі своїм фемінним елементом, а жінки відповідно з маскулінним. Ці процеси не такі вже й очевидні, адже чоловік ідентифікуючись зі своєю маскулінністю ховає свою фемінність, йому нелегко примиритися зі своєю Анімою. Так само жінці нелегко примиритися зі своїм Анімусом, вона витісняє природну маскулінність і не завжди перебуває в гармонії з нею.

В теорії американського вченого Е. Еріксона центральним моментом, через призму якого розглядається все становлення особистості в перехідному віці, включаючи і його юнацький етап, є нормативна криза ідентичності. Термін криза вживається тут у значенні поворотної, критичної точки розвитку, коли однаковою мірою загострюється вразливість і збільшується потенціал особистості, що опиняється перед вибором між двома альтернативними можливостями, одна з яких веде до позитивного, а інша — до негативного напрямку. Слово «нормативний» має той відтінок, що життєвий цикл людини розглядається як ряд послідовних стадій, кожна з яких характеризується специфічною кризою у відносинах особистості з навколишнім світом, а все разом визначає почуття ідентичності. Головним завданням, що постає перед індивідом у ранній юності, за Еріксоном, є формування почуття ідентичності на противагу ролевій невизначеності особистого «Я». Юнаки повинні відповісти на запитання «Хто я?» і «Який мій подальший шлях?». Пошук ідентичності може відбуватись порізному. Один із способів вирішення проблеми ідентичності полягає у випробуванні різних ролей. Деякі молоді люди після ролевого експериментування і моральних пошуків починають просуватись у напрямку тієї чи іншої мети. Інші зовсім можуть уникнути кризи ідентичності. До таких належать ті, хто беззаперечно приймає цінності своєї сім'ї і обирає ниву діяльності, підказану батьками. Деякі молоді люди на шляху тривалих пошуків ідентичності стикаються зі значними труднощами. Нерідко ідентичність здобувається після довгих і виснажливих cпроб і помилок.

В теорії К. Хорні маскулінність розглядається як ідентифікація з батьком, а фемінність — як ідентифікація з матір'ю.

Спрямування статеворольових настановлень дітей за біхевіористичною схемою заохочення-покарання відбувається у батьківській сім'ї (Б.Скінер). Л. Колберг, С. Томпсон — представники когнитивно-генетичної теорії відстоюють самовизначення, самокатегоризацію та самоідентифікацію дитини.

Прихильники теорії научіння акцентують увагу на спостереженні та імітації (наслідуванні) поведінки дорослих дітьми (А.Бандура, Е. Маккобі).

Вітчизняні вчені розглядають статеворольову ідентичність у зв’язку з розвитком самосвідомості (М.Й.Боришевський, Т.М.Титаренко).

Теорія гендерної схеми, розроблена С. Бем, містить риси як теорії соціального научіння, так і теорії когнітивного розвитку. З позицій цієї теорії, засвоєння й прийняття установок, пов’язаних з виконанням певної гендерної ролі, здійснюється в процесі первинної соціалізації. Передбачається, що статева диференціація й типізація є результатом гендерно-схематизованої переробки інформації, пов’язаної з поняттями «чоловіче» й «жіноче». Орієнтуючись на дорослих, дитина навчається вибирати із всіх можливих визначень «Я» тільки ті, які застосовні до її статі. Сприймаючи нову інформацію (включаючи й нове знання про себе), дитина кодує й організовує її відповідно до заданого ззовні гендерними схемами, тобто домінуючими культурними уявленнями про мужність і жіночність і ролях чоловіка й жінки в суспільстві. Таким чином, і самооцінка дитини, і її поведінка в істотній мірі визначаються змістовним компонентом гендерної схеми.

Маскулінність — це система властивостей особистості, що традиційно вважаються чоловічими. Вони передбачають відповідність власній статевій приналежності, прийняття статево-рольових стереотипів, дотримання чоловічих норм, вироблення типових для чоловічої статі форм поведінки, способів самореалізації. Маскулінність пов’язується з такими якостями, як незалежність, активність, допитливість, схильність до ризику, здатність до досягнень. Внутрішній світ чоловіка вважається більш упорядкованим і систематизованим, ніж світ жінки. Серед негативних рис маскулінності найчастіше вважається брутальність, авторитарність, агресивність, надмірний раціоналізм.

Фемінність — це властивість особистості, що передбачає відповідність жінки власній психологічній статі, дотримання жіночих статево-рольових норм, типової для жінки поведінки, цінностей, установок. Фемінність пов’язується з емоційністю, м’якістю, чуйністю, нормативністю, комунікативними навичками, сензитивністю, здатністю до емпатії. Фемінна жінка вважається більш реалістичною, практичною, уразливою, безпосередньою і пасивною, ніж жінка з не такою однозначно домінуючою жіночністю. Виражена фемінність передбачає переважання несвідомого рівня саморегуляції, схильність до інтуїтивного осягнення дійсності, чітку материнську орієнтацію.

Згідно суспільних стереотипів, які значною мірою визначають особливості соціальної поведінки людини, для чоловіка нормативною і бажаною вважається виражена маскулінність. Для сучасної європейської жінки, навпаки, надмірна фемінність не є в тій же мірі нормативною і бажаною, в якій маскулінність — для чоловіка.

Маскулінність не обов’язково притаманна чоловікам так само, як фемінність — не є виключно жіночою характеристикою. Такі фемінні властивості, як щиросердність, емоційність, інтуїтивність, у значній мірі властиві і чоловікам, набуваючи виразності у міру наближення до особистісної зрілості. З іншого боку, серед жінок нерідко зустрічаються такі маскулінні якості, як безкомпромісність, наполегливість, розвинута мотивація досягнення, ініціативність, високий інтелект і свобода від стереотипів. В житті сучасного суспільства зустрічається чимало фемінних чоловіків і маскулінних жінок. Звичайно в даному контексті йдеться переважно не про фізичні властивості, а про психологічні характеристики.

Тривалий час вважалося, що маскулінність та фемінність — це протилежні полюси однієї шкали, тобто висока маскулінність розглядається як низька фемінність (і навпаки). В сучасних психологічних концепціях статі і статево-рольової поведінки ці властивості розглядаються, як відносно незалежні один від одного конструкти. Тобто можливе одночасно високий розвиток обох характеристик, або одночасно низький рівень цих статево-рольових проявів. Поєднання високого розвитку фемінності та маскулінності в одній людині (незалежно від її статі) отримало назву андрогінність. У психології особистості андрогінія розглядається як особистісна характеристика, не пов’язана з порушеннями статевого розвитку або статево-рольової орієнтації. Розвинута андрогінія в людини, незалежно від її статі, передбачає багатий арсенал і гнучкість її рольової поведінки, високі соціально-адаптивні здібності й інші важливі якості. Наприклад, помічено, що обдарованим людям часто властива висока андрогінія.

Поняття андрогінії ввів в психологічну термінологію вже згадуваний Карл Юнг, пояснюючи її поняттями Аніма та Анімус. Американський психолог Сандра Бем створила психологічну методику вимірювання маскулінності і фемінності «Статево-рольовий опис» (the Bem Sex-Role Inventory), згідно з якою можна діагностувати чотири типи людей незалежно від їхньої фізіологічної статі: 1) маскулінні (з вираженими чоловічими якостями); 2) фемінні (з вираженими жіночими якостями);

3) андрогінні; 4) невизначені (без виражених якостей маскулінності і фемінності).

С.Бем, У. Мітчел, К. Хелверсон у теорії гендерних схем вважають, що гендерні схеми та традиційні ролі значно обмежують статеворольову поведінку, а маскулінні та фемінні моделі не повинні калькувати одна одну і мають інтегруватися у збалансоване утворення, в андрогінну модель поведінки, яка виявилася психологічно досконалішою та більш успішною у різних сферах діяльності (С. Бем, О. Вейнінгер, В.Є. Каган). Психологічна андрогінність виражає високі показники водночас за шкалами маскулінності та фемінності, вона пов’язана з високою самоповагою, наполегливістю, мотивацією до досягнень, внутрішнім відчуттям благополуччя, має багатий набір статеворольової поведінки і гнучко його використовує залежно від обставин. Тому нами розглядається саме андрогінність як необхідна умова універсалізації гендерних ролей, що стирає обмеження, зумовлені традиційними соціокультурними очікуваннями.

Теоретичний аналіз довів, що становлення статеворольової ідентифікації особливо інтенсивно відбувається у підлітковому та юнацькому віці. Особливу роль у її становленні відіграє наслідування (імітація) взірців дорослих чоловіків і жінок, уподібнення значущому іншому, ототожнення з ним, запозичення важливих його характеристик, що обумовлюється характером стосунків, формами спілкування підлітка з батьками, дорослими та однолітками .

1.3 Етапи формування статевої ідентифікації

Статево визначений життєвий світ складається протягом всього життя людини, не завершуючись статевим дозріванням.

Статева ідентифікація — це стадіальний процес. Приблизно у 1,5 року, як відомо, виникає первинна статева самоідентифікація, знання власної статевої належності, хоча розуміння статевих відмінностей залишається обмеженим. Дворічні діти досить чітко обирають заняття, які відповідають певній статі. Вони віддають перевагу зображенням героїв своєї, а не протилежної статі на малюнках у книжках.

Наближуючись до кризи 3 років, діти не лише сприймають і відрізняють певні ознаки тієї чи тієї статі. Вони яскраво переживають свою належність до хлопчиків або дівчаток і бурхливо ображаються, якщо дорослі «плутають» їхню стать. У свідомості вже є деякі соціальні вимоги, очікування, пов’язані із статтю.

Водночас архаїчна дитяча свідомість, як і свідомість міфологічна, припускає інверсію функцій: хлопчик, коли він вже буде дорослим, може перетворитися на жінку і стати мамою, народити собі діточок, а дівчинка, коли підросте, спокійно перетвориться на сильного, хороброго, спритного хлопця, який буде друзів захищати, а ворогів перемагати. Магічні перетворення у молодшому дошкільному віці припускаються за рахунок, наприклад, зміни зовнішнього вигляду, одягу на одяг протилежної статі.

Навіть у 5−6 років багатьма дітьми константність статевої належності все ще не приймається. Залишається можливість перетворення на особу іншої статі якщо й не завдяки простому переодягненню, то завдяки виконанню певної ролі, оволодінню особливими функціями статі протилежної (як це передбачається, наприклад, казковими ритуальними діями).

Під час переживання кризи семи років незворотність статевої належності стає у свідомості дитини неминучою. Саме в цей час, коли відбувається остаточна статева ідентифікація, починається процес статевої диференціації у цінностях, настановах, способах діяльності, формах спілкування. Потенційно жіночий життєвий світ вже ніяким чином не змінює свої особливі ознаки на ознаки світу потенційно чоловічого.

Цікаво, що хлопчики починають надавати перевагу своїй статі раніше, ніж дівчатка, і виявляються більш послідовними у цьому. Серед дівчаток зустрічаються й такі, які жалкують з приводу своєї статі протягом досить тривалого часу, вони не люблять ляльок, дівочих забав, намагаючись разом із хлопцями лазити по деревах, битися, перемагати, верховодити.

Ідентифікація з протилежною статтю відбувається у дівчаток частіше, ніж у хлопчиків. До підліткового, а інколи і до юнацького віку це сприймається оточенням дівчинки відносно спокійно, не викликає соціального засудження, адже жвава, активна, самостійна дитина ніби-то росте більш життєво компетентною, більш успішною, ефективною. Хлопчиків, які надають перевагу дівчачим іграм, поводяться надто спокійно, мляво, доросле оточення сприймає радше негативно, ніж позитивно, а ровесники тієї ж статі нехтують ними, навіть переслідують, ображають.

На ранніх стадіях формування психологічної статі провідну роль відіграють процеси ідентифікації, переживання дитиною своєї тотожності з дорослим однієї з нею статі. Пізніше вирішального значення поступово набувають механізми статевої типізації, які залежать від формування навичок, засвоєння взірців поведінки, позитивних прикладів, заохочення та покарання. Ще пізніше домінуючу роль починають відігравати процеси категорізації, коли складається сприятливий клімат для засвоєння різнопланових статевих ролей, формування власних стійких статевих стереотипів.

Ясна річ, на кожному віковому етапі можна простежити складну взаємодію процесів ідентифікації, типізації і категорізації. Водночас завжди є процеси провідні і підпорядковані. Ранній вік передусім присвячений ідентифікації, дошкільний — типізації, молодший шкільний — категорізації. Після завершення у підлітковому віці першого етапу формування психологічної статі починається новий, складнішій виток аддиктивної взаємодії ідентифікації, типізації та категорізації.

Старший підліток знов на більш складному рівні ідентифікується з представниками своєї статі. Об'єктами його ідентифікації вже не є батьки, як це було у ранньому дитинстві. Він орієнтується тепер на ідеальні уявлення про чоловіка і жінку, не зосереджуючись, як мала дитина, лише на зовнішніх відмінностях, а намагаючись вловити глибинніші особливості маскулінності та фемінінності у їх взаємодії. Його найбільше цікавить ставлення чоловіків та жінок одне до одного, потяг, кохання.

На процес підліткової ідентифікації активно впливає темп статевого дозрівання. Як відомо, на дівчат і юнаків по-різному. Прискорена маскулінізація хлопчиків, що передбачає високий зріст, фізичну силу, витривалість, відповідає соціальним стереотипам і дорослих, і ровесників. Водночас прискорена фемінізація, яка у підлітковому віці супроводжується відчутною прибавкою ваги, зовсім не відповідає підлітковому стереотипові стрункості, тендітності, астенізованості. Тому підлітку чоловічої статі легше ідентифікуватися з ідеалом маскулінності, ніж підлітку жіночої статі з ідеалом фемінінності.

В юнацькому віці, коли більшість отримує першій досвід статевого життя, знов ідентиифікуються процеси статевої типізації, коли вирішальну роль на тривалий час відіграють механізми психічного підкріплення. У цей час, як відомо, людина робить свій професійний вибір, який великою мірою залежить від розуміння й переживання своєї статевої належності. Хлопці тверезо, чітко ставлять перед собою цілі, що відповідають їхнім зацікавленням, смакам, здібностям. Їм хочеться передусім самореалізуватися у конкретній діяльності, знайти своє місце у світі, відчувати згодом свою компетентність. Дівчата зосереджені на відповідності їхньої майбутньої праці власному ідеалу жіночності. Обираючи місце роботи чи навчання, вони враховують можливість зустрічі із своїм майбутнім чоловіком. Вони гармонізують свій життєвий світ, якщо відчувають у собі здатність до проявів тепла, душевності, створення комфортного оточення.

Успішне формування психологічної статі передбачає передусім відповідність біологічних характеристик індивіда соціальним очікуванням. Важливу роль відіграють при цьому сприятливі умови, що полегшують ідентифікацію з представниками своєї статі через її значущих для особистості представників.

Коротко сумуючи сприятливі умови для формування адекватної психологічної статі, можемо назвати передусім бажаність для батьків народження дитини саме тої статі. Не меншу роль у статевій соціалізації відіграють особливості взаємодії матері і батька між собою у ранньому дитинстві. Ці взірці закарбовуються на все життя. І якщо батько колись у дитинстві постійно насміхався, підкреслюючи недоліки матері, син, для якого батько — взірець, у подальшому житті несвідомо буде відтворювати саме таке зневажливе ставлення до жінок.

Серед умов сприятливої статевої соціалізації слід назвати також контакти з братами-сестрами, яких сьогодні так мало у наших родинах, спілкування з однолітками обох статей. Суттєву роль відіграє також прискорене чи уповільнене статеве дозрівання, оцінка власної мужності чи жіночності, становлення соціально схвалюваного стереотипу статевої поведінки. Процеси ідентифікації поєднуються при формуванні психологічної статі з процесами статевої типізації, до яких на певних вікових етапах приєднується і самокатегорізація, тобто створення сприятливих умов для засвоєння різних статевих ролей.

Етапи життєвого шляху стають своєрідними вехами світоперетворень під впливом статеворольових орієнтацій. Ставлення до себе як до майбутнього чоловіка (або майбутньої жінки) чи ставлення до себе як до чоловіка зрілого, а потім й старого зовсім по-різному детермінують світопобудову особистості.

2. Іграшки як фактор впливу на формування ідентичності дівчат юнацького віку

2.1 Види і призначення іграшок для дітей

Гра як самостійна діяльність дитини формується внаслідок виховання і навчання дитини, вона сприяє засвоєнню нею досвіду людської діяльності. Іграшка в данному випадку виступає в якості еталона тих предметів, дізнатись призначення котрих і засвоїти різноманітні дії з якими потрібно дитині.

Іграшки важливі для розвитку особистості дитини. Тому, вивченням проблеми впливу іграшки на психіку дитини, займалось багато педагогів і психологів.

Так, дослідження Є.А.Коссаковської з питань гри і іграшок, основані на вивченні досвіту організації ігрової діяльності дітей в умовах суспільного виховання і в сім'ї, показали, що для кожного вікового періоду має бути свій підхід для створення і підбору іграшок, а також обов’язково мають враховуватись вікові закономірності розвитку ігрової діяльності.

Н.К.Крупська писала, що іграшка важлива для ознайомлення дітей з навколишньою дійсністю і для їх сенсорного розвитку.

Д.В.Менджерицька, відомий педагог в області вивчення іграшки, вважала, що іграшка допомагає вихованню у дітей інтересу до праці, сприяє формуванню допитливості, цікавості. Дає дитині уявлення про людей різних професій, національностей, вона в той же час може допомогти вихованню симпатії, поваги до них.

На сьогоднішній день широко розглядається проблема неправильного використання іграшок. Таким чином вони погано впливають на психіку і стан здоров’я дитини.

Для кожного віку має бути підібрані відповідні іграшки для дитини.

Для дитини до трьох місяців, найбільш цікаві і універсальні брязкальця. Для дитини від трьох до семи-восьми місяців життя основну частину складають дидактичні іграшки. Це «підвіска з кільцем» — складається з кільця, який підвішен на шнурі і високо висячих різнокольорових кульок. Випадково захопивши кільце, дитина починає їм маніпулювати і тим самим розгойдує кульки, які високо висять, вони створюють приємний перестук. Дитина бачить результат своєї руки і повторно добивається викликаного ефекту. Завдяки цій іграшці формується довільність дій, дитина засвоює нові направлені результативні дії.

Підвіски важливі для формування в дитини сенсорного розвитку, вражень.

Дитину другого року життя приваблюють прості іграшки, і вони довше з ними бавляться. Це не тому, що діти невибагливі, а тому що у них багата уява.

Між одним і півтора роком дитина із захопленням засовує один предмет в інший і штовхає або пересуває його по кімнаті. Дерев’яний блок на чотирьох колесах — улюблена іграшка для дітей цього віку, але картонна коробка на мотузці теж підходить. Спочатку діти вчаться штовхати предмети перед собою, а потім вже тягнуть їх за собою.

Ближче до двох років дитині стає цікавим наслідувати батьків і старших. Діти спочатку наслідують те, що робить мама і тато, наприклад, підмітають підлогу, миють посуд або голяться.

Після двох років уява стає більш творчою. В цьому віці діти бавляться ляльками і іграшковими меблями, з вантажівками, і особливо їх приваблюють кубіки.

Образні іграшки зображують людей, тварин, різні предмети і тим розширюють і уточнюють уявлення дітей, розвивають їх уяву, дають ідею гри, допомагають розвивати задуману тему. Іграшковий літачок викликає у дітей бажання стати льотчиком, ляльки в костюмах дітей шкільного віку наводять на думку бавитись в школу.

Серед образних іграшок особливе місце займає лялька. Це дуже популярна іграшка. Лялька — це відображення образу людини. Бавлячись з ляльками, дитина потрапляє в світ людей: в грі вона відображує свій досвід, особливо те, що її хвилює, відтворює дії знайомих людей або казкових персонажів. Оскільки лялька зображує людину, вона виконує різні ролі і ніби стає партнером дитини. Дитина на ляльці зосереджує весь свій моральний досвід. Гра з ляльками — це школа соціальних стосунків.

Дівчатка і хлопчики 2 років відображують і закріплюють в грі найпростіші життєві навики: заставляють ляльку ходити, саджають її на стілець, годують.

Спостереження психолога В.С.Мухіної показали, що трьохрічний малюк не використовує за призначенням ляльок, а звертає всіх ляльок у вихованців дитячого садку. Малюкам потрібно давати ляльок — хлопчиків, дівчаток, пупсів. Дослідженням Мухіної було встановлено, що фактура матеріалу з якого зроблена лялька або тваринка, відіграє важливу роль. Пухнастий, приємний матеріал викликає позитивні емоції, стимулює дитину бавитись. Шершаві, холодні матеріали не будь-яка дитина готова сприйняти. За допомогою правильно підібраної фактури іграшки легше викликати до іграшки позитивні емоції: доброзичливість, співчуття і радість. Важливе значення має співвідношення голови і тіла іграшки. Встановили, що скорочений овал обличчя ляльки або мордочки тваринки, пухкі щічки, маленький носик і великі очі - такі ознаки іграшки породжують в дитини прилив ніжних почуттів.

Дитина не просто бавиться з іграшками, а вона живе з ними одним життям, любить їх. Деякі з них входять в життя дитини як близькі друзі. Тому, щоб дитина полюбила іграшку вона повинна бути естетичною.

Дитина сама наповнює душевний світ іграшки на власний погляд і вона «поводить себе» виключно так, як потрібно в даний момент її господарю: вона розумна і слухняна, весела, вперта.

Вивчення ігрової поведінки дитини пов’язаної з вибором іграшок, показало, що найбільшим успіхом у малюків користуються м’які іграшки.

У віці трьох-чотирьох років діти починають бавититись з конструктором. З конструктором можна бавитись довго. Він дозволяє відобразити в грі задуманне. Всяка результативна діяльність, яка створена власними руками, дає велике задоволення.

Ще К. Д. Ушинський, відомий російський педагог, відзначив, що «…найкраща іграшка для дитини та, яку він може заставити змінюватись найрізноманітнішими способами…».

2.2 Особливості підбору іграшок для дівчаток і хлопчиків дошкільного віку

Дослідження показали, що майже половина малюків в якості улюбленої іграшки вибирають машину. Найбільшим успіхом у віці 2,5−3 років користуються машини середніх розмірів. Дівчата як і хлопчики люблять бавитись з машинками.

Хлопчики 2,5−3 років бавляться з побутовими іграшками з таким же задоволенням як і дівчатка: прасують, перуть. Це відображення щасливого сімейного життя, де між чоловіком і дружиною існує гармонія, любов і взаєморозуміння. Саме у такому мікрокліматі у хлопчика закладаються такі якості, котрі допоможуть йому в майбутньому стати хорошим сім'янином.

Як не сумним би це видавалось, але ділення за статевою ознакою іграшок є актуальним на сьогоднішній день. Не так вже і мало батьків ретельно стежать, щоб їхня донька не бавилась з хлопцями у «війну» або в машинки, а син щоб не бавився в «дочки-матері». Наслухавшись, про вплив ігор на формування психіки дітей, такі батьки бояться, що бавлячись в «протилежні» ігри, їх дитина набуде рис поведінки протилежної статі. Чи виправдовуються такі побоювання? Як правило — ні. Дитина, народжуючись на цей світ, ще нічого не знає про те, хлопчик вона чи дівчинка. Малюки разом бавляться — дуже часто можна побачити у хлопців — ляльок, а у дівчаток — машинки. Діти залюбки обмінюються своїми іграшками. І це зовсім не означає, що в дитини є проблема зі статевою ідентифікацією: як мінімум до трьох років йде звичне вивчення навколишнього світу, а не за статевою ознакою. Діти приміряють на собі різні ролі. І якщо вже говорити про небезпеку розділення ігор за статевою ознакою — вона полягає зовсім в іншому. Дівчинка, не побавлячись в «хлопчачі ігри» нарівні з хлопчиками, не зможе внаслідок до кінця зрозуміти представників протилежної статі. Також і в хлопчика, якому забороняли бавитись з дівчатками в їх ігри, будуть виникати труднощі - не стільки в інтимному, а скільки в психологічному плані.

Існує ще одна небезпека поділу ігор, і це стосується більше дівчат. Говорять, що багато жінок відчувають страх перед технікою, але страх цей в більшості випадків родом з дитинства. Технічні навики проявляються у тих, хто грав в дитинстві в так звані маніпулятивні ігри, наприклад, в конструктор. До таких ігор можна віднести і роботу з інструментами, і також прагнення подивитись, що в іграшки всередині. Але схильність дівчат до таких ігор часто не заохочується. Коли дівчинка намагається розібрати іграшку, щоб дізнатись, як вона зроблена, то часто може почути докір: «Навіщо ти ломаєш іграшки, як хлопець?». Часто за таку цікавість дівчат просто карають. В результаті маніпулятивні схильності закріплюються в основному в хлопців. А в дівчаток, які дістали покарання в дитинстві за такі дії за технічну цікавість, на несвідомому рівні закріплюється страх перед всілякою технікою.

Але необхідно звернути увагу і на наступне:

Л.Павлова стверджує, що вже у віці 2,5−3 років можна зауважити різницю у використанні здавалось одних і тих же ігрових предметів. По-перше дівчата у 6 разів частіше звертаються до гри з ляльками. По-друге, хлопчики 2,5−3 років надають перевагу технічним іграшкам. Якщо у дівчинки зацікавлення лялькою проявляються в ігрових ситуаціях (прання, прибирання, приготування обіду), то в хлопчиків гра з лялькою розгортається у зв’язку з ситуаціями будівництва, транспортними «послугами». Наприклад хлопці будують будинки для ляльок, перевозять ляльок на машинах і їх майно.

Ігри дітей на одинці перш за все визначаються статтю. Хлопець стучить молотком, будує будинки, водить машину. Дівчинка прибирає в ляльковому будинку, лікує хворого медведика, вмовляє доньку бути слухняною.

При виборі іграшок дається в знаки статева приналежність дитини. Хлопчик частіше надає перевагу солдатикам, зброї, конструкторам, машинкам, а дівчинка — ляльці, посуду, меблям. Вибір іграшок добре демонструє, як розвивається статева ідентифікація. Якщо хлопчик постійно вибирає ляльку і меблі, то необхідно на це звернути увагу, і подивитись у чому справа. Якщо він наслідує старшу сестру, то слід зацікавити його іграшками для хлопців. Також слід вчинити і з дівчинкою, котра люблячи свого брата, освоїла лук і стріли.

За останніми результатами досліджень, проведених американським психологом Майклом Бейлі, було доведено, що сексуальна орієнтація чоловіка у великій мірі обумовлена генетично або є результатом виховання, і тому може проявлятись вже у ранньому дитинстві.

На аналізі наукової інформації можемо зробити висновок, що ще в ранньому дитинстві слід звертати увагу на іграшки, котрим надають перевагу діти і робити висновки гри за «хлопчачим» або «дівчачим» типом. Тим і унікальний і дивовижний цей вік, що ігрові сюжети породжує саме життя. Все може вирішити насичене навколишнє середовище, враження дитини і характер спілкування з дорослими — батьками в сім'ї, вихователями в дитячому садку.

3. Практичне дослідження взаємозв'язку між статевою ідентифікацією, акцентуаціями характеру, нейротизмом і видами іграшок дівчат юнацького віку

3.1 Опис методик та характеристика досліджуваних

Для дослідження статевої ідентифікації ми використовували такі методики: Характерологічний опитувальник К. Леонгарда, методика визначення типу темпераменту Г. Айзенка (EPI), опитувальник «маскулінність-фемінність С. Бем», малюнкова методика «Як Ви себе уявляєте?», анкету «Мої іграшки з дитинства».

Характерологічний опитувальник К. Леонгарда Метою даного тесту є виявлення акцентуацій характеру. Опитувальник включає 88 питань, 10 шкал, які відповідають визначеним акцентуаціям характеру. Діагностуються гіпертимний, застрягаючий, емотивний, педантичний, тривожний, циклотимний, демонстративний, збудливий, дистимний, екзальтований типи:

Гіпертимний тип Основна риса цього типу — постійне перебування в гарному настрої, навіть при відсутності зовнішніх причин. Такі люди енергійні, активні. Їм характерна непосидючість, часте коливання уваги, недисциплінованість і жага пригод. Легко адаптуються до нових умов. Комунікабельні, при цьому нерозбірливі у виборі нових знайомств. Дуже погано переносять самотність, поміркований режим, жорстку дисципліну, одноманітне оточення, монотонну справу, яка потребує ретельності, а також вимушене неробство. За таких умов, а також під час намагання оточуючих сповільнити їхню бурхливу енергію і підкорити своїй волі, вступають в конфлікти.

Застрягаючий тип Цей тип особистості характеризується високою стійкістю афекту, довготривалістю емоційних переживань, надмірною образливістю. Варто лише згадати про заподіяне людині такого типу, як всі емоції оживають. Застрягання особливо яскраво виявляється тоді, коли торкаються егоїстичних інтересів акцентуанта. Образа особистих інтересів зазвичай ніколи не забувається. Тому цей тип людей часто називають злопам’ятними або мстивими.

Емотивний тип Цей тип можна характеризувати двома словами: чутливий та вразливий. Звичайно людей цього типу називають м’якосердечними, чуйними, задушевними. Всі ці реакції яскраво виявляються у зовнішніх реакціях: міміці, жестах, плаксивості. Душевні потрясіння викликають в таких людей особливо глибокий слід і можуть спричинити депресію: чим сильніше переживання, Тим сильніше загальмована психічна діяльність та порушена емоційна сфера. В таких ситуаціях вони можуть перестати чинити опір. Однак загалом до депресії вони не схильні, і так само легко, як і суму, можуть піддатися і радості, яка захоплює їх більше, ніж інших людей.

Педантичний тип Яскраво вираженими проявами людей цього типу є підвищена акуратність, тяга до порядку, нерішучість і обережність.

Приймаючи важливі рішення, вони постійно сумніваються, є нерішучими і надто схильними до самоаналізу. Перш ніж діяти, хочуть ще й раз переконатися, що кращого рішення знайти неможливо. Проте, вже прийняте рішення мають негайно виконати: чекати вони не вміють, виявляють нетерплячість. Їхня нерішучість часто приводить до гіперкомпенсації у вигляді несподіваної самовпевненості, безапеляційності, показової рішучості саме в тих ситуаціях, де потрібна обачливість. Вони вирізняються чіткістю, добросовісністю, грунтованістю, надійністю. Такі люди люблять свою справу, а іноді працюють в одному закладі практично все життя. Порушувати правила, закони норми поведінки їм не властиво.

Тривожний тип Головною особливістю людей цього типу є підвищена тривожність, занепокоєння з приводу невдач, прояви негативних переживань за свою долю і долю близьких. При цьому об'єктивних причин для цього може і не бути або вони незначні. Такі люди відрізняються несміливістю, покірністю, приниженістю, невпевненістю і лякливістю. Іноді вони намагаються компенсувати свої тривоги самовпевненістю і навіть зухвалою поведінкою, однак їх неприродність відразу кидається у вічі.

Люди цього типу акцентуації ще в дитинстві були дуже боязкими: боялися заходити в темне приміщення, засинати в темноті, боялися собак, грози, нарешті інших людей та вчителів.

Циклотимний тип Цей тип акцентуації найчастіше спостерігається у старшому підлітковому та юнацькому віці (13−21 років). Його особливістю є періодичні безпідставні коливання настрою і життєвого тонусу. У типових циклоїдів цикли зазвичай тривають два-три тижні. В період підйому характерними стають риси гіпертимного типу, в період спаду виникає депресія. У такому стані людина залишає попередні захоплення, зменшується апетит, в день настає сонливість, а в ночі - безсоння. Різко знижується працездатність, до всього втрачається інтерес, людина стає млявою, малорухливою, байдужою до всього, прагне самотності, уникає гучних компаній. Невдачі і дрібні прорахунки тяжко переживає. На зауваження та докори циклоїди можуть відповісти грубістю та гнівом, хоча в глибині душі вони ще більше удаються в тугу. В конфлікти при цьому вступають дуже рідко.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою