Облік, аналіз та контроль податку на додану вартість на підприємстві

Київський національний торговельно-економічний університет Дипломна робота на тему: Облік, аналіз та контроль податку на додану вартість на підприємстві (За матеріалами підприємства ТОВ «Фенікс»)

Київ, 2011

Вступ

Актуальність. Кожна держава для виконання своїх функцій повинна мати відповідні кошти, які концентруються в державному бюджеті та інших централізованих фондах. Джерелами формування цих коштів можуть бути, по-перше, власні доході держави, які вона одержує від виробничої та інших форм діяльності або у вигляді надходжень платежів за ресурси, що згідно з діючим законодавством належать державі; по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів.

Співвідношення між цими джерелами визначається рівнем розвитку державної та приватної власності. За умов, коли домінуюче становище у суспільстві займала державна власність, основу формування доходів бюджету становили доходи державного сектора.

Перехід до ринкових відносин насамперед передбачає зміну форм і відносин власності в напрямі розвитку її приватної та колективної форм. Це означає і втрату державою значної частини власних доходів. Оскільки безпосередньо вилучити доходи у власника, держава вже не може, вона повинна законодавче регламентувати процес формування доходів держави. Основним методом формування доходів держави за провідної ролі приватної та колективної форм власності є податок, що й визначає її місце у ринковій економіці. Встановлення державою податків — це форма прояву її державного суверенітету і здійснення належних їй функцій владності. Адже податки — це не тільки метод формування бюджету, а і інструмент впливу на різні сторони діяльності їх платників.

Економічні зміни проникають у всі сфери господарської діяльності підприємств України. Відбувається перехід суб`єктів економіки на ринкові відносини. Підприємство в умовах ринкової економіки є основним господарюючим суб`єктом ринку, діяльність якого спрямована на забезпечення високоефективної господарсько-фінансової діяльності, його виживання та конкурентоспроможності.

В умовах переходу до ринкової економіки істотно змінився механізм впливу держави на господарську діяльність підприємства — замість директивних держава перейшла до різноманітних економічних форм впливу. При цьому однією з головних форм економічного регулювання господарської діяльності підприємств являється розроблена державою податкова система.

На даному етапі свого розвитку українська держава прагне створити ефективну податкову систему. Податки перебувають на перехресті економічних ресурсів різних груп платників та споживачів державних ресурсів. Задовольнити вимоги всіх можна тільки завдяки знайденому компромісу.

Для виконання своїх функцій податкова система повинна відшліфувати роботу кожного податку, а також установити контроль за його справлянням. Особливо це стосується податків, які забезпечують надходження значної частки доходів до бюджету, і зокрема податку на додану вартість (ПДВ).

В економічнй літературі багато уваги приділяється проблемам побудови оптимальної моделі обліку, аналізу та контролю операцій з врахування зобовязань з ПДВ, ї погашення, регістрації податкового кредиту. Значний внесок у розробку теоретичних та прикладних основ обліку, аналізу та контролю зобовязань з ПДВ внесли Кулик П. Л, Ярошенко Ф. О., Мельник П. В., Бутинець Ф. Ф., Ткаченко Н. М., Є.В. Мних, Н. С. Барабаш, Гордієнко П.Л., Дідковська Л.Г., Яшкіна Н.В., Сопко В. В., Кім Ю.Г. та інші.

Проте, постійні зміни в законодавстві України, необхідність рефрмування моделей обліку, аналізу та контролю відповідно до имог учасного менеджменту, адаптації систем обліку, аналізу та контролю до міжніродного права обумовлюють актуальність обраної длія дослідження тематики.

Метою магістерської роботи є розробка пропозицій щодо удоконалення обліку, аналізу та контролю ПДВ. Відповідно до визначеної мети перед дослідження були поствлені наступні завдання:

— висвітлити основні теоретико-методологічні основи обліку, аналізу та контролю ПДВ;

— огляд нормативної бази та спеціальної літератури;

— дослідити вплив організаційної та виробничої струткури базового підприємства на організацію та методику обліку, аналізу та контролю ПДВ;

— надати характеристику діючої моделі обліку податкового кредиту;

— охарактеризувати модель обліку податкових зобовязань з ПДВ;

— побудувати структурно — логічну модель контролю ПДВ;

— проаналізувати стан виконання зобовязання з ПДВ на базовому підприємстві.

Об'єктом дослідження є система обліку, аналізу та контролю розрахунків з ПДВ субєктів господарювання України.

Предмет дослідження — облік, аналіз та контроль ПДВ ТОВ «Фенікс».

ТОВ «Фенікс «має правовий статус юридичної особи. Підприємство було зареєстроване 28 грудня 1999 року і після того ще були перереєстрації останньою з яких було 23 жовтня 2007 року.

Метою діяльності Товариства є отримання прибутку від комплексного обслуговування виробників, переробників та споживачів сільськогосподарської продукції, в тому числі, шляхом реалізації сільськогосподарської, будівельної та іншої техніки, запасних частин до неї, насіння, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, виконання робіт з технічного, сервісного та гарантійного обслуговування техніки, проведення навчання по роботі з технікою.

Основними видами діяльності ТОВ «Фенікс» за КВЕД є:

1. Оптова торгівля сільськогосподарською технікою.

2. Ремонт, технічне обслуговування і монтаж інших машин та устаткування для сільського та лісового господарства.

3. Оптова торгівля автомобілями.

4. Роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарам, не віднесеними до інших групувань.

5. Оптова торгівля хімічним продуктами.

Пояснювальна записка щодо ефективності діяльності ТОВ «Фенікс» наведена в Додатку А.

Методами дослідження є положення діалектичного методу пізнання природи, суспільства та економічної теорії відносно проблем обліку й аналізу витрат звичайної діяльності торговельного підприємства. Для узагальнення і оцінки сучасного стану організації та ведення обліку використано прийоми абстрактно-логічного методу (аналіз, синтез, індукція, дедукція, співставлення, аналогія). Під час проведення аналізу використовувався кореляційно-регресійний метод, прийом деталізації, порівняння, групування, ланцюгових підстановок, середніх та відносних величин.

Інформаційну базу магістерської роботи склали законодавчі та нормативні акти України, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, періодична література, статистична інформація, первинна документація, регістри обліку та звітність ТОВ «Фенікс».

Апробація результатів роботи. За матеріалами роботи опубліковано наукову статтю «Податок на додану вартість як інструмент бюджетно — податкової політики», обсягом 1,5 друкованих аркушів в збірнику наукових статей «Актуальні проблеми та перспективи розвитку бухгалтерського обліку в Україні» КНТЕУ, 2011р.

Пропозиції по впровадженню результатів дослідження прийняті до запровадження в діяльності ТОВ «Фенікс», що підтверджено наданою довідкою.

Розділ 1. Теоретико — методичні основи обліку, контролю та аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість

1.1 Економічна сутність податку на додану вартість, його характеристика як об'єкта обліку, аналізу та контролю

Найефективнішим нововведенням у фінансовій політиці і практиці останньої третини нашого століття стало, мабуть, широке розповсюдженняподатку на додану вартість — ПДВ (Value — Added Tax/VAT/англ.). Деякі країни використовують інші найменування: податок на товари та послуги (Канада, Нова Зеландія), податок на споживання (Японія). У багатовікової історії податкового права ПДВ — відносно новий вид непрямого оподаткування. Цей податок діє майже в 80-ти країнах, серед них практично всі промислово розвинені країни. Єдине з розвинених держав, де такого податку немає, — США. Але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії про заміну податку з обороту на федеральний податок на додану вартість. Наприкінці 80-х —початку 90 років він був встановлений в державах Східної Європи (Болгарії, Угорщині, Польщі, Румунії, Словаччини, Чехії), а також у деякихкраїнах СНД (Білорусь, Казахстан).

І хоча податок на додану вартість знаходить все більш широке поширення у світовій практиці, його часто називають «європейським податком «, віддаючи належне як самого місця появи нового податку, так іролі ПДВ у становленні та розвитку західноєвропейського, а сьогодні вже — загальноєвропейського інтеграційного процесу. Досить сказати, що ПДВ є важливим джерелом бюджетної бази Європейського співтовариства: наданий момент кожна країна — учасниця ЄС перераховує 1,4% надходжень від податку в «європейський» бюджет.

Першість у винаході податку на додану вартість належить Франції. В основі його лежало розвиток методики справляння і застосування податку з обороту, яке пройшло послідовно три етапи. Перший був ознаменований переходом у 1937 р. від податку з обороту до єдиного податку на виробництво.

Другий — створенням в 1948 р. системи роздільних платежів, відповідно доякій кожен виробник платив податок з загальної суми своїх продажів за вирахуванням податку, що входить в ціну куплених їм комплектуючих, з різницею в один місяць.

Третім етапом стало власне введення в податкову практику в 1954 замість єдиного податку на виробництво податку на додану вартість.

Винахід податку належить французькому фінансистові Морісу Лорі. Він описав схему дії ПДВ та обгрунтував його переваги перед податком зобороту, що виражаються в усуненні каскадного ефекту при стягненні останнього. Однак протягом більш ніж десяти років ПДВ застосовувався в експериментальному, так би мовити «локальному варіанті, а досвідченим полігоном для його застосування послужило залежне від Франції африканська держава Котді Вуар. У Франції податок на додану вартість у тому вигляді, який вінмає сьогодні, був введений 1 січня 1968 р. з набранням чинності Закону П’ятої Республіки N 66−10. Своєю метою Закон ставив: об'єднати, спростити і узагальнити порядок справляння і обчислення податку на додану вартість зтим, щоб перетворити його в єдиний і сучасний податок на виробничі витрати (витрати).

У 70-і роки поширення ПДВ стало загальноєвропейським. Цьому значною мірою сприяло прийняття ЄЕС 17 травня 1977 спеціальної директиви про уніфікацію правових норм, що регулюють стягнення податку надодану вартість в країнах — членах Співтовариства, в якій ПДВ затверджувався в якості основного непрямого податку і встановлювалося його обов’язкове введення для всіх країн — членів ЄЕС до 1982 р. Для країн жещо мають намір в майбутньому вступити до спільноти, необхідною умовою ставало наявність функціонуючої системи ПДВ.

Податок на додану вартість відноситься до сім'ї податків, утримуваних з обороту. Останні з’явилися в 1916 році в Німеччині і обкладали за пропорційною шкалою ставок оборот підприємства протягом певного часу.

Існують дві великі групи податків з обороту: кумулятивні податкиі податки разового утримання. Злиття цих двох типів податків і дало початок податку одиничного і часткового утримання, який отримав назву ПДВ.

Кумулятивні податки, так звані «багатоступінчасті», утримуються з загальної вартості кожної операції. Вони дозволяють робити значні збори, не дивлячись на відносно низькі ставки. Більш того, їх утримання нескладає великих труднощів, тому що стягуються вони, без будь-яких винятків, з усіх операцій, які були вчинені з товаром під час його виробництва та обігу.

Але в той же час вони роблять значний тиск на ціну товару, особливо в індустріальних країнах, де розвинене розподіл праці, спонукаючи підприємства скорочувати цикли виробництва і обігу товарів. Цей значний недолік кумулятивних податків послужив причиною того, щодані податки практично повністю зникли з податкових систем промислових держав.

Податки разового утримання, як вказує їх найменування, стягуються один раз, з усієї вартості продукту на одній строго певній стадії. Податок може утримуватися на стадії як виробництва, так і реалізації (старий податок з обороту у Франції), а також у момент переходу від оптової дороздрібній торгівлі (Австралія, Фінляндія) або при роздрібній торгівлі (США).

Податок з обороту разового утримання приносить у казну не настільки багато зборів, як кумулятивні, хоча його ставки щодо великі, що спонукає до податкового шахрайства. У той же час, величина зборів цих податках погано прогнозована, тому що будь-які проблеми у безпосереднього платника податків позбавляють скарбницю всієї суми податку, яка підлягала б утриманню з цього продукту. Врешті-решт, його складно обчислювати: розрахунки між підприємствами ще до стадії утримання податку повинні брати до уваги його кінцеве утримання. Проте даний тип податку дає кілька незаперечних переваг: вони не накопичуються в ціні товару як кумулятивні, і дохід від них не залежить відтривалості економічного циклу, структури виробництва і розподілу. Більш того, можливе звільнення від оподаткування експорту, що позитивно впливає на міжнародну торгівлю.

Податок на додану вартість як раз і з’явився об'єднанням кумулятивного податку та податку разового утримання. Як і кумулятивні податки, він стягується на кожній стадії від виробництва до реалізації, але він залишається «нейтральним», тому що кожний платник податку зменшує суму податку, утриманого їм при продажу, на величину податку, утриманого з нього при закупівлях. Таким чином, кожен з платників податків вносить до бюджету лише частина податку, хоча наприкінці економічного циклу величина податку, перерахованого до скарбниці, дорівнює величині податку разового утримання на стадії роздрібної торгівлі.

Позитивні якості податку виникають з подвійності його природи: з одного боку, він утримується при здійсненні кожної угоди, що дозволяє робити великі збори, з іншого — на увазі часткового утримання, він не накопичується в ціні товару.

Загальною тенденцією для всіх країн, що встановили ПДВ, з’явилося швидке перетворення цього податку на один з головних в податковій системі. У Франціїна частку ПДВ припадає 45% всіх податкових надходжень до бюджету, в Великої Британії та Німеччині - 50%. На його частку припадає в середньому 13,8% податкових надходжень бюджетів 42 країн.

Та ж тенденція спостерігалася і в Росії. З моменту свого введення ПДВ став першим за значущістю серед чотирьох головних податків, що забезпечують більшу частину податкових доходів федерального бюджету.

Для Росії це був новий вид податку, що замінив два діяли доцього (з обороту та продажів). Для нашої країни особливо важливо, що ПДВ вільний від недоліків, властивих скасованому тепер податку з обороту.

В Україні ПДВ введено в 1997 р. Відповідно до даних дохідної частини Державного бюджету України на найбільшу частку у загальному обсязі бюджетних надходжень складає податок на додаткову вартість (ПДВ). ПДВ представляє собою форму вилучення в бюджет частини добавленої вартості, створюваної на всіх стадіях виробництва і обігу й обумовлений як різниця між вартістю реалізованої продукції (товарів), робіт, послуг, і вартістю матеріальних витрат, віднесений на витрати виробництва і обігу.

Податок на додану вартість (ПДВ) — це непрямий податок, що є частиною новоствореної вартості, яка утворюється на кожному етапі виробництва або обігу, його сума входить до продажної ціни на товари (роботи, послуги) і сплачується кінцевим споживачем.

Якщо розуміти буквально, то ПДВ — це податок на додану вартість, створену на даному конкретному етапі руху товару, в результаті чого відбувається ліквідація. Однією з головних умов закріплення об'єкта оподаткування є наявність його певної характеристики (вартісної, кількісної тощо), щодо якої можна було б потім визначити базу оподаткування. З урахуванням цього, не зовсім зручною видається характеристика цього поняття щодо податку на додану вартість, якою визначають операції платників податків. Немає сенсу наполягати на тому, що в статті, яка закріплює об'єкт оподаткування, необхідні чіткі вартісні прив’язки (це більш характерно для бази оподаткування), але певний момент, від якого можна прямувати до конкретних кількісних чи інших характеристик, повинен бути обов’язковим.

Ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов’язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.

Українське законодавство про ПДВ характеризується надто великою рухливістю та мінливістю. Зокрема, ставки ПДВ змінювалися тричі. Спочатку було встановлено ставку ПДВ у розмірі 28%, а вже через рік однойменним урядовим декретом ставку було знижено до 20%. Зважаючи на значний дефіцит бюджету, з 18.05.2003 року вона знову піднялася до рівня 28%, але через масове ухилення від сплати податку позитивного результату це не дало. Тому спочатку постановою від 31.05.2005 року, а потім законом від 03.04.2007 року Верховна Рада України знизила ставку ПДВ знову до 20%. Така часта зміна податкової політики не додала авторитету державі. Та все ж податок на додану вартість відбувся як ефективна форма ринкових фінансових взаємовідносин держави і її суб'єктів.

На сьогоднішній день податок на додану вартість в Україні регулюється Податковим кодексом прийнятим Верховною Радою 02.12.2010 р. В кодексі визначено категорії платників ПДВ, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрації платників ПДВ, визначення податкового кредиту та податкових зобов’язань.

Об'єкт оподаткування охоплює основні складові, що визначають:

—оборот від реалізації товарів (робіт, послуг);

—оборот від реалізації з частковою оплатою або без оплати вартості товарів всередині підприємства;

—оборот від передачі товарів в обмін на інші товари, без оплати їх вартості;

—оборот з передачі товарів безкоштовно або з частковою оплатою іншим підприємствам або особам.

Фактично об'єкт оподаткування з податку на додану вартість включає три форми:

1. Операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця. Цей різновид об'єкта оподаткування з податку на додану вартість є, мабуть, найістотнішим, оскільки саме за рахунок сплати податку від операцій з реалізації здійснюються основні надходження коштів. При реалізації товарів до складу обороту входять основні найбільш важливі елементи доданої вартості. Серед них необхідно виділити амортизаційні відрахування, елементи прибутку, заробітної платні.

2.Ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави (іпотеки).Особливістю цієї форми об'єкта оподаткування з податку на додану вартість є те, що підставою для нарахування зазначеного податку виступає сукупність митної вартості, акцизного податку і ввізного мита.

3.Вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України. Особливістю цього різновиду об'єкта оподаткування з податку на додану вартість є комплексний характер відносин, які в даному разі регулюються відповідними нормами. По-перше, визначення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість при вивезенні (пересиланні) товарів за межі митної території України передбачає певне митне регулювання подібних відносин, яке повинно впливати на податкове. По-друге, ця форма об'єкта податку на додану вартість реалізується з допомогою складного бюджетно-податкового інституту — бюджетного відшкодування.

Відповідно до вимог ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України;

в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту;

г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту;

ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35−37 Митного кодексу України;

д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35−37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до ст. 180 Податкового кодексу України до платників ПДВ відносять:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

· особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

· особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено. 4) особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без утворення юридичної особи; 5) особа — управитель майна, яка веде окремий податковий облік з податку на додану вартість щодо господарських операцій, пов’язаних з використанням майна, що отримане в управління за договорами управління майном.

6) особа, що проводить операції з постачання конфіскованого майна, знахідок, скарбів, майна, визнаного безхазяйним, майна, за яким не звернувся власник до кінця строку зберігання, та майна, що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходить у власність держави (у тому числі майна, визначеного у статті 172 Митного кодексу України), незалежно від того, чи досягає вона загальної суми операцій із постачання товарів/послуг, а також незалежно від того, який режим оподаткування використовує така особа згідно із законодавством; 7) особа, що уповноважена вносити податок з об'єктів оподаткування, що виникають внаслідок поставки послуг підприємствами залізничного транспорту з їх основної діяльності, що перебувають у підпорядкуванні платника податку в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

1.2 Економіко-правовий аналіз та огляд нормативної бази і спеціальної літератури

З 1 січня 2011 року в дію вступив Податковий кодекс України, який став новим етапом розвитку всієї податкової системи нашої держави. Тепер, це основний законодавчим документом, що регулює відносини у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й ПДВ. Зокрема, ПКУ визначає порядок адміністрування податку на додану вартість, платників податку, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Прийняття ПКУ спричинило зміни як і в оподаткуванні податком на додану вартість так і в податковій системі України в цілому, про що зараз досить активно говориться в спеціалізованій літературі.

Так зокрема законодавці дещо розширили коло платників ПДВ, додавши до них управителів майна, які одержують його за договорами управління майном (при цьому такі особи ведуть окремий облік ПДВ та реєструються його платниками) та отримувачів непрезидентських послуг місце поставки яких Україна. Крім того, платниками податку названі порушники митних режимів при повному або частковому умовному звільнені від оподаткування та особи, які використовують податкову пільгу не за цільовим призначенням.

Деяких змін зазнав механізм реєстрації платником ПДВ. Так у ПКУ збереглася 300-тисячна норма оподатковуваних постачань, передбачена Законом про ПДВ. Суттєвих змін зазнав порядок добровільної реєстрації. Так щоб за власним бажанням стати платником податку, обсяг постачання іншим платникам ПДВ за останні 12 місяців повинен становити не менше ніж 50% загального обсягу постачань. Натомість у ПКУ зникли норми, що встановлюють необхідність обов’язкової ПДВшної реєстрації для постачальників товарів (послуг) на митній території України з використанням глобальної чи локальної комп’ютерних мереж.

Не оминув ПКУ і реорганізацію підприємств. Підприємство, створене в результаті реорганізації, реєструється як новостворена особа.

Щодо анулювання реєстрації платника ПДВ, то у ПКУ з’явилася додаткова причина зняття з реєстрації добровольців, якої в Законі про ПДВ не знайти. Так, знімуть з ПДВної реєстрації тих, у кого обсяг постачання товарів (послуг) платникам податку на додану вартість за останні 12 місяців становить менше 50% від загального обсягу постачань.

Об'єкти оподаткування, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, і операцій, до яких застосовується нульова ставка, обкладаються податком за ставкою 20%. Податок становить 20% бази оподаткування і додається до ціни товарів (робіт, послуг).

Податковий кодекс знижує ставку податку на додану вартість до 17%, проте ця норма буде застосовуватися лише з 1 січня 2014 року, а доти будемо сплачувати податок за старою ставкою 20%.

Нововведення торкнулися й особливостей оподаткування переміщення товарів через територію України. Так, відповідно до п. 206.2.4. ПКУ, при тимчасовому ввезені (вивезені) певних товарів передбачено їхнє умовне звільнення від податку на додану вартість. Порядок застосування повного умовного звільнення чітко прописаний в ПКУ, а от щодо часткового умовного звільнення при ввезенні товарів з метою виробництва чи виконання робіт, то перелік таких товарів має підготувати КМУ. При цьому за кожний повний або неповний місяць заявленого строку перебування зазначених товарів на території України сплачується 3% суми ПДВ, який підлягав би сплаті в разі випуску товарів у вільний обіг відповідно до митного режиму імпорту.

Для більшості платників ПДВ Кодексом встановлено місячний податковий період, проте деякі платники можуть обрати і квартальний звітний період. До таких щасливчиків відносяться платники податку яким відповідно до п. 154.6 ПКУ встановлено нульову ставку податку на прибуток.

ПКУ так само як і його попередником — Законом про ПДВ передбачено систему пільг щодо оподаткування, до якої включаються операції, що не є об'єктом оподаткування та звільненні від податку. Кодекс збільшує кількість операцій звільнених від податку на додану вартість.

Одним із найбільших нововведень ПКУ можна назвати впровадження Єдиного реєстру податкових накладних. Лише зареєструвавши податкову накладну в згаданому реєстрі можна буде видати її покупцю.

Податковий кодекс не змінив правил для відшкодування ПДВ з бюджету. Позитивним для всіх платників податку є норма, відповідно до якої за несвоєчасне відшкодування податку нараховується пеня у розмірі 120% облікової ставки НБУ.

Нульова ставка застосовується щодо операцій з продажу товарів, що були вивезені (експортовані) платником податку за межі митної території України. При цьому товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України, якщо їх вивезення (експортування) засвідчено належно оформленою вантажною митною декларацією.

Важливим питанням є правильне ведення обліку податку на додану вартість. Це питання регулює Інструкція з бухгалтерського обліку податку на додану вартість затверджена наказом Міністерства фінансів України вiд 01 липня 1997 року № 141 із змінами та доповненнями. Зокрема, цим документом регламентується правильність відображення сум податкового кредиту та податкових зобов’язань з податку на додану вартість на рахунках бухгалтерського обліку.

Крім зазначеної вище Інструкції № 141 питання регулювання обліку ПДВ регламентується Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 р. № 291 та Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.1999р. План рахунків встановлює перелік рахунків і схем реєстрації та групування на них фактів фінансово-господарської діяльності, тобто кореспонденцію рахунків у бухгалтерському обліку, а Інструкція № 291 — призначення і порядок ведення цих рахунків для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов’язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств та організацій.

Для стабільного надходження податку на додану вартість до Державного бюджету надзвичайно важливим є здійснення контролю за своєчасність та повнотою сплати цього податку і законністю його відшкодування із бюджету. Ці питання зокрема регулюються Порядком заповнення податкових накладних, Порядком ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних та Порядком подання податкової звітності з податку на додану вартість.

Порядок заповнення податкових накладних встановлює форму податкової накладної та надає роз’яснення щодо порядку її заповнення.

Одним із найбільших нововведень ПКУ модна назвати впровадження Єдиного реєстру податкових накладних. Лише зареєструвавши податкову накладну в згаданому реєстрі можна буде видати її покупцю.

Податковий кодекс не змінив правил для відшкодування ПДВ з бюджету. Позитивним для всіх платників податку є норма, відповідно до якої за несвоєчасне відшкодування податку нараховується пеня у розмірі 120% облікової ставки НБУ.

Особливу увагу потрібно приділити листам ДПА. Постановою Кабінету Міністрів України та іншим органам надано право надавати роз’яснення щодо окремих питань у законодавстві. Цим правом і користується ДПА постійно видаючи свої листи. Наведемо приклади декількох таких документів:

ь Лист ДПАУ від 11.01.2011 р. N 547/7/16−1117. Щодо заповнення Податкової накладної.

ь Лист ДПАУ від 18.08.2010 р. N 16 847/7/16−1517−26. Про податкові накладні, отримані у періодах, відмінних від періодів їх виписування.

ь Лист ДПАУ від 26.01.2011 р. N 2049/7/16−1117. Щодо ведення Реєстру ПН.

ь Лист ДПАУ від 16.03.2011 р. № 7273/7/16−1517. Про податкову звітність із ПДВ.

ь Лист ДПАУ від 20.01.2011 р. № 1390/7/16−1517−01. Про можливість відмови від пільг з ПДВ.

ь Лист ДПСУ N 6727/7/15−3417−26 від 19.11.2011 р. «Про обкладення ПДВ суми штрафу за невиконання договору».

ь Лист ДПСУ N 2715/5/15−3416 від 14.11.2011 р. «Про визначення бази оподаткування за абзацом п’ятим п. 188.1 Податкового кодексу»

ь Лист ДПСУ N 6253/7/15−3417−07 від 15.11.2011 р. «Про застосування коефіцієнта розподілу сум податкового кредиту на рік»

Проте слід зазначити, що ці документи є лише рекомендаційними, а не носять законодавчий характер.

Суперечність деяких законодавчих та підзаконних нормативних актів, неоднозначність поглядів різних науковців щодо доцільності та ефективності застосування податку на додану вартість, особливості відображення цього податку в обліку неодноразово досліджувалися як і вітчизняними, так і зарубіжними вченими. Так, зокрема, проблемам законності бюджетного відшкодування ПДВ присвятили свої статті Лисенко В., Дзісяк О., Погорецький М., Коваленко Є., Олійник І., Довгалюк В. та Дяковський Д. А. та інші. На бухгалтерському обліку операцій з податком на додану вартість зосереджують свою увагу такі науковці як Пархомено В. та Павлюк І. Також значна увага приділяється проблематиці реформування даного податку та системи його відшкодування. До цих тем звертались у своїх роботах Паянюк Т. та Науменко М.А.

У додатку В зроблено огляд спеціалізованої літератури та подано деякі публікації щодо питань обліку, аналізу і контролю ПДВ.

Серед питань, що досліджуються науковцями, найчастіше у спеціальній літературі зустрічаються такі:

ь дослідження сутності податку на додану вартість та доцільності його застосування;

ь проблеми обліку податку на додану вартість;

ь проблеми законності бюджетного відшкодування ПДВ;

ь реформування ПД;

ь особливості оподаткування ПДВ у відповідності до ПКУ.

У спеціальній літературі можна прослідкувати, що між окремими науковцями існує певна дискусія, щодо доцільності застосування ПДВ. Так, окремі дослідники сподіваються на те, що податку на додану вартість залишилося існувати недовго і незабаром його буде замінено на один із різновидів податку з продажу — податку з реалізації або на симетричний ПДВ у формі «податок з односторонньої дії».

Є й дещо інша точка зору. Ось, наприклад, Тетяна Паянюк у своїй статті «Реформування ПДВ в умовах економічної кризи» розглядає можливість реформування податку на додану вартість шляхом зниження ставки податку. На основі проведених досліджень вона робить висновок про те, що можна зменшити основну ставку ПДВ до 15−18%, оскільки це не призведе до втрат Державного бюджету, а покращить структуру споживання та фінансовий стан суб'єктів господарювання. Нам ця пропозиція здається досить привабливою, особливо якщо враховувати нинішній стан економіки країни.

Проблема законності бюджетного відшкодування податку на додану вартість є досить актуальною і важливою. Вона викликає занепокоєння не лише у контролюючих органів, а й багатьох дослідників, адже протиправні діяння, що здійснюються суб'єктами податкових правовідносин, посягають не лише на такі соціальні цінності як право держави одержувати податки, збори та інші обов’язкові платежі до бюджету, на систему оподаткування України, а також на права та законні інтереси суб'єктів оподаткування. Найчастіше цій проблематиці присвячуються статті у «Віснику прокуратури».

Відсутність належного контролю за сплатою та відшкодуванням ПДВ призвела до створення системи його «тіньового» відшкодування за рахунок бюджетних коштів, розгортання організованої злочинної діяльності, яка характеризується широкою участю корумпованих державних службовців та різноманітних посередників, які за винагороду забезпечують гарантоване повернення цього податку як його законослухняним платникам, так і злочинним угрупованням.

Вже давно не є секретом те, що підприємства використовують різноманітні схеми для ухиляння від сплати податку на додану вартість та безпідставного його відшкодування із бюджету. Цих схем багато, але найпоширенішими є:

ь псевдоекспортні операції або експорт товарно-матеріальних цінностей за штучно завищеними цінами та з використанням у ланцюзі постачальників «фіктивних» підприємств;

ь внутрішні операції з продажу із використанням цінових трансфертів, коли штучно завищено продажні ціни для збільшення податкового кредиту при цьому продавцями є «фірми-метелики», які після здійснення операцій ліквідуються;

ь безтоварні операції з використанням підприємств, звільнених від оподаткування;

ь імпорт товарно-матеріальних цінностей за відчутно заниженими цінами;

ь проведення безтоварних операцій;

ь реалізація товарно-матеріальних цінностей за цінами, нижчими вартості придбання;

ь використання пільг підприємств з іноземними інвестиціями, спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку і бюджетних дотацій;

ь застосування механізму передплат, єдиного податку та спрощеної системи оподаткування у торгівлі.

Виходячи із зазначеного автори статей, присвячених цій проблематиці, в один голос стверджують, що механізм справляння ПДВ в Україні потребує подальшого реформування та вдосконалення. Тому, з метою створення прозорої системи державного контролю у сфері відшкодування ПДВ, вони пропонують:

ь законодавчо врегулювати визначення бази оподаткування ПДВ із фактичних витрат на придбання (виготовлення) товару, якщо відбувається лише передача права власності на товар, тобто «безтоварна» поставка;

ь законодавчо врегулювати питання зустрічних перевірок постачальників по всьому ланцюгу перепродажу товарів для тих підприємств, які виявили бажання перейти на «автоматичне» відшкодування ПДВ;

ь удосконалити механізм перевірок платників податку, дозволивши органам державного казначейства за результатами камеральних перевірок ДПІ проводити часткове бюджетне відшкодування ПДВ лише виробникам-експортерам, з подальшим проведенням повторної документальної виїзної перевірки постачальників виробників та остаточного відшкодування ПДВ на повну суму;

ь внести зміни до законодавства і надати право податківцям застосовувати непрямі методи визначення податкових зобов’язань до контрагентів, задіяних у схемах «фіктивного» банкрутства та «фіктивного» підприємства.

Надзвичайно багато публікацій у спеціалізованій літературі зараз присвячено разясненням щодо порядку адміністрування податку на додану вартість в контексті прийняття ПКУ. Ці публікації зазвичай носять дуже схожий характер у різних виданнях.

Здійснивши економіко-правовий аналіз нормативної бази і спеціальної літератури, можна зробити висновок, що питання обліку розрахунків з бюджетом по податку на додану вартість врегульовані значною кількістю законодавчих і підзаконних нормативних актів. Щодо спеціальної літератури, то можна сказати, що тут науковцями досліджується сама сутність податку, доцільність його застосування, вивчаються різноманітні проблеми обліку ПДВ та розрахунків за цим податком з бюджетом.

1.3 Передумови організації та методики обліку, контролю та економічного аналізу розрахунків з бюджетом за податком на додану вартість ТОВ «Фенікс»

Звичайну діяльність кожного підприємства становлять господарські процеси, що виконуються у відповідних структурних підрозділах підприємства. Тому важливим є точне та функціональне розміщення кожного підрозділу на підприємстві, що в свою чергу сприятиме продуктивній роботі господарювання. Виділяють наступні види виробничих структур:

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладена в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну й комбінатську виробничі структури.

2. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною й спеціалізованою структурою виробництва.

3. Залежно від форми спеціалізації основних цехів розрізняють три типи виробничої структури: технологічну, предметну й змішану.

Фактори, які впливають на розміщення підрозділів на території підприємства:

· Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місцезнаходження підприємства.

· Виробничий профіль підприємства, тобто характер й особливості продукції, що виготовляється, безпосередньо визначають хід виробничого процесу й склад відповідних підрозділів. Зокрема, конструкція виробу передбачає певні технологічні процеси його виготовлення, певну їхню послідовність і трудомісткість, а від цього буде залежати й перелік виробничих підрозділів, що здійснюють такі процеси. Складна технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, її реалізуючих, і передбачає більше розгалужену систему зв’язку між ними.

· Істотно впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З розвитком і поглибленням спеціалізації зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більше універсальним є підприємство, тим складніше його структура.

· Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження. Наприклад, підприємства, розміщені у віддалені від промислових центрів регіонах, як правило, більше універсальні й автономні, мають більше розвинену виробничу структуру.

· До складу будь-якого підприємства входять не тільки виробничі підрозділи, але й відділи апарата керування, установи культурно-побутового призначення й ін. Тому поряд з виробничою існує, як було сказано, загальна структура підприємства, що теж визначається за вище сказаними факторами.

ТОВ «Фенікс» має комплексну виробничу структуру, оскільки на підприємстві функціонують всі структурні підрозділи, які можуть бути задіяні у звичайній діяльності підприємства.

ТОВ «Фенікс «має 9 філії в найбільших містах України, а тому має досить розгалужену структуру підприємства. Головним центром в Україні є центральний офіс, який знаходиться в с. Проліски Київської області.

Для відображення структурних взаємозв'язків основних рівнів та підрозділів організації, їх підпорядкованості на практиці використовують схеми організаційної структури управління. Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов’язків посадових осіб.

Теорія і практика управління розробили багато різних принципів побудови організаційних структур управління, які можна звести до наступних основних типів:

1. Лінійна організаційна структура являє собою систему управління, в якій кожний підлеглий має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних із його управлінням.

2. Лінійно-штабна організаційна структура — різновид лінійної оргструктури. Для розвантаження вищого керівництва створюється штаб, до складу якого включають фахівців із різних видів діяльності.

3. Функціональна організаційна структура. Для виконання певних функцій управління утворюються окремі управлінські підрозділи, які передають виконавцям обов’язкові для них рішення, тобто функціональний керівник в межах своєї сфери діяльності здійснює керівництво виконавцями. Завдяки спеціалізації функціональних керівників виникає можливість управління великою кількістю виконавців (зменшується кількість рівнів управління).

4. Лінійно-функціональна організаційна структура — комбінація лінійної та функціональної структур. Основний принцип — розмежування повноважень і відповідальності за функціями та прийняття рішень по вертикалі. Управління здійснюється за лінійною схемою, а функціональні підрозділи допомагають лінійним керівникам у вирішенні відповідних управлінських функцій. Переваги лінійно-функціональної структури — поєднання переваг лінійних та функціональних структур. Лінійно-функціональна оргструктура застосовується при вирішенні задач, які постійно повторюються. Вона ефективна для масового виробництва зі стабільним асортиментом продукції і незначних змінах технології виробництва.

5. Дивізіональна організаційна структура. Перехід до цієї структури означає децентралізацію оперативних функцій управління, що передаються виробничим підрозділам (дивізіонам), та централізацію загальнокорпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії) на вищому рівні управління. Дивізіональна організаційна структура відповідає умовам динамічного середовища та організаціям із великою кількістю виробництв, життєвий цикл яких відносно тривалий.

6. Матрична організаційна структура — відповідь на підвищення ступеня динамічності середовища. Високий ступінь адаптації забезпечується тимчасовим характером функціонування структурних одиниць — проектних груп .

Для вибору типу організаційної структури управління використовують такі основні методи:

· Метод аналогій — полягає у застосуванні організаційних форм, що виправдали себе в організаціях із схожими організаційними характеристиками (середовищем, стратегією, технологією, розмірами).

· Експертно-аналітичний метод — полягає в обстеженні і аналітичному вивченні організації кваліфікованими фахівцями — експертами, які і розробляють відповідну організаційну структуру управління.

· Метод структуризації цілей — передбачає розробку системи цілей організації, включаючи їх кількісне та якісне формулювання і наступний аналіз базових організаційних структур з точки зору їх відповідності системі цілей.

· Метод організаційного моделювання — базується на розробці різних варіантів можливих організаційних структур для конкретних об'єктів управління з наступним їх порівнянням (співставленням) і оцінкою за певними критеріями. Критеріями ефективності при співставленні різних варіантів організаційних структур слугують можливості щонайповнішого досягнення цілей організації при відносно нижчих витратах на її функціонування.

ТОВ «Фенікс «має лінійну організаційна структура в якій кожний працівник має тільки одного керівника і в кожному підрозділі виконується весь комплекс робіт, пов’язаних із його управлінням.

Для забезпечення належного рівня управління господарською діяльністю кожен повинен мати чітко визначені функції. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначені функції директора та головного бухгалтера, які представлені на рисунку 1.7.

Відповідно до Наказу «Про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики ТОВ «Фенікс «товариство застосовує План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій. З метою забезпечення необхідної деталізації обліково-економічної інформації Головний бухгалтер своїм розпорядженням вводе додаткову систему субрахунків. На підприємстві застосовується автоматизована система обліку, проте слід зауважити що в Наказі зазначена журнально-ордерна.

Організація аналітичного обліку руху товарно-матеріальних цінностей у відомостях обліку залишків матеріалів у кількісно-сумарному виразі здійснюється в розрізі складів та матеріально-відповідальних осіб. Ведення податкового обліку організовано відповідно до законодавства України. Працівниками відділів товариства, які оформляють первинні документи, повинні бути дотримані порядку їх заповнення відповідно до вимог головного бухгалтера.

У разі несвоєчасного складання первинних документів, недостовірного відображення в них даних чи оформлення з порушенням законодавчих та нормативних вимог зазначені працівники притягуються до відповідальності згідно із законодавством України. Інвентаризація активів та зобов’язань на підприємстві повинна проводитись перед складанням річної звітності станом на 1 грудня поточного року або ж за встановлення фактів розкрадань. Межа суттєвості визначена в розмірі 100 грн. Застосовується при нарахуванні амортизації основних засобів методи амортизації та ліквідаційну вартість, установлені та затверджені протоколом засідання постійно діючої експертної технічної комісії та погоджені з Головним бухгалтером, установивши при цьому прямолінійний метод нарахування амортизації з корисним терміном використання:

— будівлі та споруди — 300 місяців;

— транспортні засоби — 60 місяців;

— інструменти, прилади, інвентар — 60 місяців;

— інші основні засоби — 60 місяців;

— нематеріальних активів — 60 місяців;

Малоцінні необоротні матеріальні активи підлягають амортизації в розмірі 100% первісної вартості у першому місяці використання таких об'єктів з дати введення їх в експлуатацію. Датою введення вважається дата оформлення накладної на видачу малоцінних необоротних матеріальних активів зі складу в експлуатацію.

Резервування коштів на забезпечення оплати відпусток, додаткове пенсійне забезпечення, забезпечення гарантійних зобов’язань, інших витрат і платежів не провадиться. А також затверджений наступний склад витрат підприємства:

— матеріальні витрати;

— витрати на оплату праці;

— витрати на соціальні заходи;

— витрати на амортизацію;

— інші операційні витрати;

— інші витрати.

Для перерахунку доходів, витрат і руху грошових коштів не передбачено застосування середньозваженого валютного курсу.

Одним із структурних підрозділів є бухгалтерія. Бухгалтерським обліком на підприємстві займається департамент бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Очолюється департамент головним бухгалтером Сторожуком Геннадієм Григоровичем. Департамент складається з 4 відділів, а саме:

1. Відділ доходів;

2. Відділ витрат;

3. Відділ з питань сплати податків;

4. Складання фінансової звітності.

Схема 1.8 Організаційна структура бухгалтерії на ТОВ «Фенікс «.

Найбільшим за чисельністю працюючих — відділ витрат. Відділ витрат підпорядковується головному бухгалтеру, але має і свого керівника.

Для організації роботи бухгалтера генеральним директором Скоциком В.Є. затверджено посадову інструкцію бухгалтера, якою визначені функціональні обов’язки, права та відповідальність бухгалтера. Функціональні обов’язки бухгалтера визначені на основі й в обсязі кваліфікаційної характеристики за посадою бухгалтера, а саме бухгалтер виконує:

1. Роботу з ведення бухгалтерського обліку майна, зобов’язань і господарських операцій;

2. бере участь у розробці і здійснені заходів, спрямованих на дотримання фінансової дисципліни і раціональне використання ресурсів;

3. здійснює прийом та контроль первинної документації і готує їх до обробки;

4. відображає на рахунках бухгалтерського обліку операції, пов’язані з рухом основних засобів, товарно-матеріальних цінностей і коштів;

5. складає звітні калькуляції собівартості продукції(робіт, послуг), виявляє джерела втрат, готує пропозиції по їх оптимізації;

6. робить нарахування і перерахування податків і зборів у державний, регіональний і місцевий бюджети, страхових внесків у державні позабюджетні соціальні фонди, платежів у банківські установи, засобів на фінансування капітальних вкладень, заробітної плати, матеріальне стимулювання працівників Товариства;