Комерційні банки на валютному ринку

КУРСОВА РОБОТА

Комерційні банки на валютному ринку

Вступ

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини — не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов’язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань. Такий ринок заведено називати валютним.

У сучасній економіці ринок слугує основою побудови як національного господарства — на рівні країни, так і світового господарства — на глобальному рівні. Не є винятком й валютний ринок. Валютні відносини мають ознаки хаотичності, оскільки проявляють дії і прагнення окремих економічних суб'єктів за різноманітності їхніх інтересів та мотивацій. У цьому зв’язку важливою постає проблема дослідження сучасного стану функціонування валютного ринку, оскільки саме він є об'єктивним організатором валютних відносин, який сегментує та впорядковує прагнення різноманітних економічних агентів, а також, маючи зворотний вплив на валютні відносини, здійснює їх своєрідне регулювання.

Міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни.

Актуальність даної теми обумовили значні проблеми, які на сьогодні притаманні валютно-розрахунковому механізму комерційних банків України.

Зокрема в даній роботі розглядаються проблеми розвитку валютного ринку та валютних систем в Україні, невизначеність ситуації в сфері курсоутворення, недосконалість валютної законодавчої бази.

Розвиток та стабілізація валютної системи значною мірою визначають успішний хід ринкових перетворень в Україні. Діяльність банків глибоко проникає в усі сфери економіки і активно впливає на соціальні процеси в державі.

Побудова структурної системи економічної стабільності є тривалим процесом і передбачає утворення нових та вдосконалення вже існуючих структур державних органів влади, до функцій яких входить забезпечення економічної стабільності і нейтралізації реальної або можливої загрози національній економіці. Світовий досвід свідчить, що внутрішній валютних ринок успішно розвивається, як правило, за активної участі і при ефективному контролі з боку уповноважених органів регулювання валютних операцій.

Метою даної роботи є вивчення і аналіз діяльності валютної системи в сфері здійснення валютних операцій та міжнародних розрахунків, а також обґрунтування на цій основі окремих висновків і пропозицій по вдосконаленню діючої практики валютно-розрахункового механізму України.

Розглядаються тенденції розвитку валютного ринку та валютних систем та їх вплив на діяльність банків; особливості формування валютної системи України, режим валютного курсу в Україні. Увага приділяється дослідженню проблеми валютного ринку в умовах кризи та заходи для покращення його розвитку та проблеми розвитку валютної системи та валютного ринку в Україні, шляхи їх вирішення.

1. Валютний ринок: суть та основи функціонування

1.1 Сутність валютного ринку, його види, функції та учасники

Невід'ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок. Сучасний валютний ринок — система стійких економічних і організаційних відносин між учасниками міжнародних розрахунків з приводу не тільки валютних операцій, а й зовнішньої торгівлі, надання послуг, здійснення інвестицій та інших видів діяльності, які вимагають обміну і використання різних іноземних валют.

Валютний ринок — це економічні відносини, що виникають у процесі купівлі-продажу іноземних валют за курсом національної валюти, який складається на основі співвідношення попиту і пропозиції на ці валюти.

За економічним змістом валютний ринок являє собою частину грошового ринку, на якому врівноважується попит і пропозиція на валюту як специфічний товар. За призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спеціальних установ і механізмів, які у взаємодії забезпечують вільний продаж і купівлю національної та іноземної валюти за співвідношенням попиту і пропозиції.

Суть та структура валютного ринку Валютний ринок має атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, та функціонування ринкового механізму з його елементами: попиту, пропозиції і ціни. Він характеризується особливою інфраструктурою та комунікаціями.

Об'єктом валютного ринку служать валютні цінності, зокрема іноземні, коли суб'єкти цього ринку купують чи продають їх за національну валюту, та національні, коли суб'єкти ринку купують чи продають ці валютні цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно відбувається продаж іноземної та національної валюти, то вони існують, як об'єкти валютного ринку.

Суб'єктами валютного ринку можуть виступати фізичні і юридичні особи, посередники — банки, брокерські контори, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та забезпечують організацію купівлі-продажу валюти. Основна мета діяльності всіх суб'єктів валютного ринку є отримання прибутку від своїх операцій.

Таблиця 1.1.1. Учасники валютного ринку та їх функції

Основними принципами формування валютних ринків є:

— розвиток постійних міжнародних економічних відносин;

— створення світової валютної системи;

— поширення міжнародних розрахунків;

— розвиток фінансових відносин між банками різноманітних країн;

— розвиток і

— нформаційного забезпечення валютних ринків.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок між суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному майданчику, який називається валютною біржею. Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти виступають у прямі зв’язки між собою. Сучасні засоби зв’язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу.

Головними особливостями функціонування валютного ринку є:

— посилення фінансових взаємозв'язків між ринками на основі використання сучасної техніки;

— неперервне здійснення операцій на валютних ринках протягом доби у всіх частинах світу;

— застосування єдиної техніки проведення валютних операцій;

— нестабільність курсів валют.

До основних напрямків функціонування валютних ринків відносять:

— сучасне здійснення міжнародних розрахунків;

— страхування валютних і кредитних ринків;

— забезпечення взаємозв'язку валютних і кредитних ринків;

— диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, тобто обмін їхніх ресурсів на різні валюти (долари, євро);

— одержання спекулятивного прибутку учасниками валютних ринків у виді різниці курсів валют;

— сприяння проведенню валютної політики в окремих країнах і групах країн.

Залежно від організації торгівлі валютою валютний ринок поділяється на біржовий та позабіржовий.

На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному місці, що називається валютна біржа. Організатори біржі за свої послуги отримують великі доходи у формі комісійних. Тому цей вид торгівлі все більше поступається місцем позабіржовій валютній торгівлі. Тут продавці і покупці вступають у прямі зв’язки між собою.

Існує чотири групи суб'єктів валютного ринку:

1. Державні установи, основне місце серед яких займають:

центральні банки — управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті; казначейства окремих країн.

2. Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності: компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюту, а також її пропонують; операції здійснюють через банки; компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds, International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації; приватні особи — неторгові операції - туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

3. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків: комерційні банки (ТНБ) — проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні або розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;

4. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.

Валютні біржі - в країнах з перехідною економікою — обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу; валютні брокерські фірми — зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

Структура валютного ринку:

За суб'єктами:

1. Міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу)

1.1. Клієнтський

1.2. Біржовий

1.3. Торгівля через валютну біржу

1.4. Торгівля деривативами За терміном операцій:

2. СПОТ ринок (поточний)

3. Форвардний ринок (терміновий)

4. СВОП ринок — ринок, що поєднує операції СПОТ та форвард.

За функціями:

1. Обслуговування міжнародної торгівлі

2. Чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції)

За валютними обмеженнями:

1. Вільні

2. Обмежені

За застосуванням валютних курсів:

1. З одним режимом

2. З кількома режимами За об'ємом і характером валютних операцій:

1. Глобальні (світові)

2. Регіональні (міжнародні)

3. Внутрішні (національні)

За територіальною ознакою:

1. Європейський ринок — Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих.

2. Американський ринок — Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль.

3. Азіатський — Токіо, Гонконг, Сингапур, Бахрейн.

Процес виникнення та формування валютного ринку відбувався на ґрунті об'єктивних передумов — поширення міжнародного поділу праці, спеціалізації виробництва, розвитку міжнародної торгівлі, процесів суспільно-політичної інтеграції народів. Кожна країна світу протягом своєї історії створювала власний універсальний еквівалент вартості, що на певному етапі набув форми грошей. Гроші, окрім суто прагматичної функції забезпечення обміну, ставали атрибутом державності, тобто були призначені обслуговувати економічні процеси в межах окремо взятої країни. Глобальний економічний розвиток суспільства та потреба в міждержавному обміні зумовлює виникнення перших ознак валютної системи. Обмеженість функції національних грошей як певного стандарту міжнародної вартості поступово долається з появою перших обмінних операцій.

Міжнародна валютна система у своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи — золотого, золотовалютного (доларового) та паперово-валютного стандартів. Еволюція валютної системи триває, а разом з нею триває й еволюція валютних ринків. Останні події об'єднання групи європейських країн у зоні колективної валюти євро — яскравий тому приклад. Проте багато в чому світовий валютний устрій базується на традиціях, започаткованих саме з середини 80-х років.

Особлива специфіка сучасного моменту полягає в тому, що саме міжнародні валютні ринки набули таких розмірів і такого технічного оснащення, що контроль за ними значно ускладнився. Так, кінець 1950;х років знаменує відродження валютних ринків і їх поступове зростання. Це, насамперед, зумовлено поверненням до зовнішньої конвертованості основних валют, хоча і виключно за поточними операціями. А вже з середини 1960;х років їх розвиток не переривався. Міжнародні валютні ринки виникли як середовище торгівлі валютами (гроші за гроші) для забезпечення потреб передусім зовнішньої торгівлі. Лібералізація внутрішніх законів та сприятливі зовнішні умови є каталізатором невпинного розвитку валютних ринків протягом 1970;1980;х та в подальші роки.

Сьогодні валютні ринки вже розвиваються незалежно від міжнародної торгівлі. Віднині обсяг операцій на них незіставний з обсягом світового обміну товарами та послугами.

Функції валютного ринку Валютний ринок перш за все забезпечує валютно-кредитне і розрахункове обслуговування експортно-імпортних операцій, а також валютні операції, пов’язані з інвестуванням капіталу за межі національної економіки.

Найбільш проста операція — грошові перекази. Якщо британська компанія повинна здійснити платіж французькій компанії у французькій валюті, то необхідно перемістити кошти з Великобританії до Франції. Ця міжнародна передача купівельної спроможності здійснюється за допомогою валютного ринку.

Крім цього, валютний ринок надає можливості хеджування, тобто страхування валютних ризиків. При хеджуванні економічні агенти, бажаючи зменшити ризик, пов’язаний з коливаннями валютного курсу, які можуть мати негативний вплив на їхній капітал, прагнуть позбутися від чистих зобов’язань в іноземній валюті, тобто досягти балансу між активами і пасивами в даній валюті.

При хеджуванні учасники валютного ринку прагнуть захиститися від валютних ризиків, який називається валютним ризиком потенційних збитків.

Американський імпортер, що купує товар у японського постачальника, зобов’язаний розрахуватися за нього в ієнах. Він знає, що через 2 місяці йому доведеться здійснити платіж у японських ієнах і є ймовірність валютного ризику. Ризик полягає в тому, що курс ієни може зрости по відношенню до долара і при цьому підвищиться доларова вартість придбаного товару. У цьому випадку він може зробити хеджування, купуючи японські ієни з поставкою в майбутньому. Ця форвардна купівля ієн фіксує доларову вартість товару і забезпечує захист при зміні курсу валюти.

Якщо, наприклад, експортер з Японії отримує валютну виручку в розмірі 100 тис. доларів США і хоче позбутися невизначеності в оцінці їхньої майбутньої вартості, він може негайно обміняти отримані долари на ієни за поточним курсом і інвестувати їх під відсоток у Японії.

Валютний ринок забезпечує механізм клірингу при проведенні міжнародних платежів. Цей механізм діє через оборот депозитів в іноземній валюті, які банки зберігають у банках-кореспондентах, розташованих в інших фінансових центрах. Наприклад, німецький банк здійснює купівлю-продаж доларів на франкфуртському ринку, безпосередньо взаємодіючи зі своїми партнерами. Розрахунок за ці угоди здійснюється шляхом віднесення відповідних сум на дебет чи кредит депозитів до запитання (в американських доларах) німецького банку, які він має в нью-йоркському банках. Механізм клірингу дозволяє здійснювати велику кількість операцій без розрахунку готівкою або переказу коштів.

Валютний ринок забезпечує кредит. Кредит здійснюється, коли експортер виставляє строкову тратту покупцеві або його банку. Різниця між векселем на пред’явника (тратта з оплатою за пред’явленням) та термінової траттою полягає в тому, що вексель на пред’явника оплачується негайно, а термінова тратта оплачується через певний строк після пред’явлення.

Якщо експортер виставляє строкову тратту, вона дисконтується, продається на ринку векселів, і експортер отримує її дисконтовану вартість. Так як вона деномінована в іноземній валюті, банк передає її експортеру, що полегшує фінансування експортних угод. Термінова тратта стає акцептованою, купується на грошовому ринку інвестором, який тим самим оплачує угоду.

Нарешті, валютний ринок дозволяє здійснювати валютні спекуляції, тобто грати на майбутній ціні валюти. Поведінка учасників валютного ринку, які бажають отримати максимальний виграш від валютної операції, залежить від різниці між процентними ставками на національному і зарубіжному грошовому ринку, а також від очікуваних змін валютного курсу.

Так, якщо експортер з Японії, отримав валютну виручку в розмірі 100 тис. доларів США, які будуть потрібні йому через 6 місяців, не очікує ніяких змін у рівні валютного курсу, то він буде інвестувати отриману суму в американський банк, якщо ставка відсотка в США вище, ніж у Японії, і обміняє долари на ієни через шестимісячний термін. Якщо ставка відсотка виявиться вище в Японії, то експортер негайно обміняє отриману суму на марки та інвестує їх у німецькі активи.

Якщо ж припустити, що рівень процентних ставок у США і Японії однаковий (наприклад, 4% на шестимісячний депозит), але очікується знецінення ієни, то експортеру вигідніше покласти гроші в американський банк і обміняти їх на ієни через шість місяців, що дозволить одержати йому велику суму, ніж він має сьогодні.

Таким чином, загальне правило для спекулятивних операцій в іноземній валюті полягає в тому, що їх прибутковість залежить від того, наскільки валюта впаде в ціні більш ніж різниця в відсоткових ставках по депозитах у національній та іноземній валюті. Однак спекулятивні операції будуть прибутковими лише в тому випадку, якщо учасниками ринку вірно вдасться спрогнозувати очікувані зміни валютного курсу.

1.2 Поняття та класифікація валютних операцій

Валютні операції - це контракти агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу та надання позик в іноземній валюті на певних умовах, у певний момент часу.

Валютна операція у широкому розумінні - це конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці, у вузькому розумінні - операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті, увезенням, вивезенням, переказуванням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Основні види валютних операцій:

· конверсійні (форексні) операції (обмін однієї валюти на іншу),

· депозитно-кредитні операції (надання міжбанківських позик (розміщення депозитів) у різних валютах).

Головна відмінність конверсійних операцій від депозитно-кредитних полягає в тому, що перші являють собою обмін еквівалентними сумами валют за узгодженим ринковим курсом, другі - передбачають одностороннє надання валютних коштів на певний термін на умовах повернення та сплати відсотків за визначеною процентною ставкою.

Згідно з класичною термінологією розрізняють валютний ринок обмінних операцій, або форексний ринок (від англ. Foreign Exchange — обмін валют), та грошовий ринок, на якому здійснюються угоди з надання (запозичення) міжбанківських валютних кредитів. Виходячи з об'єкта, цілей та завдань дослідження надалі ми будемо оперувати поняттям валютного ринку, розуміючи під цим саме форексний ринок.

Учасниками валютного ринку є банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні та виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації, фонди, приватні особи. Однак слід зазначити, що операції на валютному ринку здійснюються здебільшого комерційними банками — основними посередниками на світовому валютному ринку. Найбільша питома вага усього обсягу валютних операцій припадає саме на банківський сектор. До таких операцій належать:

· операції банків між собою за свій рахунок;

· операції банків між собою за рахунок клієнтури;

· торгівля банків зі своїми клієнтами.

Отже, можна констатувати появу до певної міри самостійного напряму бізнесу — «валютні операції». Цей бізнес охоплює такі сфери:

· міжнародна торгівля товарами, послугами, продуктами інтелектуальної власності, авторськими правами;

· міжнародний туризм;

· міжнародний рух капіталів (міжнародні інвестиції);

· міжнародні валютні спекуляції, операції з валютною готівкою.

Сучасний етап розвитку також характеризується інтеграційними процесами, що не може не впливати на інтеграцію фінансових ринків. Посилення ж фінансової, зокрема валютної, залежності викликає необхідність тісної координації валютної політики різних країн з метою уникнення нових міжнародних економічних потрясінь.

Операції класифікуються за кількома критеріями:

1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:

— касові, або операції з негайною поставкою;

— строкові.

2. За механізмом здійснення операцій:

— операції спот;

— форвардні операції;

— ф'ючерсні операції;

— опціонні операції.

3. За цільовим призначенням:

— операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

— операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);

— операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

4. За формою здійснення:

— безготівкові;

— готівкові.

5. За масштабами операцій:

— оптові (здійснюються між банками);

— роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами).

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше — на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот», а касові операції на цій умові - «операції спот». Вони дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

Учасники касових операцій мають можливість:

— терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов’язань;

— уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхується від втрат, пов’язаних із падінням її курсу;

— оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам — ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію.

Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні та їх похідні.

Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони.

Строкові операції на валютних ринках з’явилися відносно недавно (в 70−80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валютних курсів і пов’язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого — одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.

Форвардні операції - це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступним переданням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту. У форвардних контрактах строки передання валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються.

Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактично діючого на момент укладення контракту, і надбавок чи знижок, пов’язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею і пов’язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу спот (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента — за вищим від курсу спот (продаж з премією).

Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови форвардного контракту не є строго формалізованими і визначаються сторонами досить довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є «прозорими» для інших учасників ринку.

Ф’ючерсні операції - це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф’ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об'єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнюватися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф’ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф’ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф’ючерсами звичайно беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури.

Ціна валютного ф’ючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках двох валют, що обмінюються. Ф’ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції.

Опціонні операції - це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон.

У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, й останній зобов’язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад поточний курс спот на ринку вищий від передбаченого в опціоні «пут»), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, й останній зобов’язаний погодитися з цим рішенням.

При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою.

Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу.

Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та ін.

Валютний своп — це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються, а на умовах форварду у того ж контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку.

Валютний арбітраж — це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнародних ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просторового арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих валютних курсів, які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу.

Валютний ринок окреслює середовище, де відбуваються операції з купівлі однієї валюти й одночасного продажу іншої валюти, або навпаки — операції з продажу однієї валюти і купівлі іншої. Фактично ми є свідками процесу обміну валют за певними пропорціями.

Ці пропорції визначаються залежно від валютного (обмінного) курсу — специфічної ціни, що визначає співвідношення грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої країни. З часів Ямайських домовленостей світова валютна система набула більшої гнучкості у встановленні курсів валют. На сучасному етапі можна виділити три групи країн за методом установлення курсу національних валют:

— Країни, що мають прив’язаний, або фіксований, курс (pegged rate). Такі країни фіксують вартість своєї валюти з нульовою можливістю відхилення або з дуже вузькими межами (не більше 1%) таких відхилень від іншої іноземної валюти або комбінованої валюти. Лідерами у списку еталонних валют, до яких прив’язується національна валюта, є долар США, євро та СДР (спеціальні права запозичення). Прикладом 100-відсоткової фіксації є країни Європейського Союзу, які зафіксували обмінні курси своїх національних валют у межах Союзу одна до одної та до нової грошової одиниці євро станом на останній робочий день 1998 р. і дотримувалися визначених обмінних пропорцій до остаточного запровадження єдиної валюти євро.

— Країни з обмеженою гнучкістю курсів (limited flexibility).

— Країни з підвищеною гнучкістю курсів (more flexibility). Курси валют можуть вільно рухатися, змінюючись під впливом факторів попиту і пропозиції тощо. Такі валюти мають підкатегорії:

· вільно плаваючі (freely fluctuating);

· керовано плаваючі (managed fluctuating);

· валюти, курс яких періодично коригується.

До групи країн з вільно плаваючим курсом валюти відносять промислово розвинуті країни: США (долар США), Великобританія (фунт стерлінгів), Японія (єна), Швейцарія (швейцарський франк), група країн єврозони (євро) та ряд інших. Країни другої групи встановлюють на певний проміжок часу досить широкі межі коливання курсу власної валюти відносно інших валют, які періодично переглядаються (наприклад, Мексика). Третя група — це країни, що визначають діапазон коливань свого курсу відносно певного кошика валют. Залежно від стану основних валют кошика переглядаються межі коливань власної валюти.

Як уже зазначалося, основний обсяг валютних операцій не має прямого зв’язку з міжнародною торгівлею чи інвестуванням. Більшість таких операцій здійснюється між банками з метою виявлення прибутку.

Коли фірми беруть участь у міжнародній торгівлі, вони вступають у звичайні ділові відносини: купують, продають, беруть позичку та надають кредит.

У міжнародній торгівлі місцева валюта одного продавця є іноземною для іншого. Якщо експортеру вдається домовитися про здійснення платежів у валюті його країни, то іноземний покупець повинен мати певну кількість цієї валюти для виконання платежу. Для цього йому варто звернутися в банк і купити необхідну кількість іноземної валюти в обмін на валюту своєї країни.

Якщо експортер погодиться прийняти платіж у місцевій валюті іноземного покупця, то цей експортер отримає платіж в іноземній валюті і буде зобов’язаний щось з нею зробити. Його можливості наступні:

Вести валютний рахунок у своєму банку у валюті платежу. Це рішення розумне, якщо:

1.1. експортер очікує, що він регулярно буде виконувати платежі і мати надходження в цій валюті, отже, маючи валютний рахунок, він уникає необхідності купувати чи продавати іноземну валюту щораз, здійснюючи купівлю чи продаж у цій валюті;

1.2. експортер припускає, що в дуже недалекому майбутньому йому доведеться здійснити платіж у цій валюті.

Продати іноземну валюту банку в обмін на вітчизняну валюту (чи, можливо, навіть на іншу іноземну валюту).

Експортер може попросити виконати платіж у валюті, що є іноземною як для продавця, так і для покупця. В міжнародній торгівлі торговцям може знадобитися або купити, або продати іноземну валюту, і вони будуть здійснювати ці операції через свій банк. Коли торговці купують валюту, банк продає її, а коли продають — банк купує її.

Якщо імпортер повинен заплатити іноземному постачальнику в іноземній валюті, він звертається у свій банк, щоб купити необхідну суму цієї валюти. Наприклад, українська фірма «Агросинтез» імпортує товари, за які необхідно заплатити 204 451,20 доларів США. Клієнт (ТОВ «Агросинтез») просить банк продати йому необхідну суму — 11 000 доларів США. Важливо розуміти, що якщо клієнт купує валюту, то банк продає її. Коли банк погодився продати клієнту 11 000 доларів США, він повідомив йому курс обміну встановлений для цієї угоди. Банківський курс продажу на 7 травня 2014 р. дорівнював 10,95 грн. Відповідно, банк вимагав у клієнта 11 000 доларів 10,95 грн за 1 долар США, тоді отримуємо 120 450 грн.

Банк повинен розраховувати на одержання прибутку від продажу і купівлі валюти, тому пропонований курс купівлі валюти відрізняється від курсу продажу валюти. Якщо банк повинен купити якусь кількість іноземної валюти в клієнта, а потім перепродати її іншому клієнту, то він одержить від другого клієнта більш велику суму (у гривнях), ніж йому довелося заплатити першому. Різниця складе прибуток, чи «курсовий прибуток» дилера.

Звичайно банки несуть і витрати при здійсненні операцій з іноземною валютою, і вони також повинні відніматися з «курсового прибутку», тому прибуток від операцій з іноземною валютою не такий великий, як може здатися з порівняння курсів продажу і купівлі валюти.

Валютні розрахунки можуть бути готівкою й у кредит, тобто з розстрочкою платежу. Розрахунок готівкою являє собою повну оплату товару до терміну чи в момент переходу товару чи товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця. Розрахунок у кредит чи розрахунок з розстрочкою платежу має дві форми:

· комерційний кредит (кредит експортера імпортеру);

· видача авансів імпортером експортеру.

Оплата товарів за рахунок банківських кредитів не розглядається як відстрочка платежу, тому що покупець розраховується з постачальником готівкою, але за рахунок кредиту. По експортних операціях більш кращі розрахунки готівкою, тому що вони дозволяють швидко втягнути в обіг валютний виторг. По імпортних операціях доцільніше користатися комерційним кредитом з урахуванням умов його надання.

Основними формами валютних розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності є:

· банківське переведення;

· документарне інкасо;

· документарний акредитив;

· розрахунки по відкритому рахунку;

· розрахунки чеками.

Таким чином, широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб'єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей: забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток валютного ринку — одне з актуальних завдань України, вирішення якогонеобхідно для процеса євроінтеграції.

1.3 Механізм формування валютного курсу в Україні

Головним елементом валютної системи і валютного ринку є курс валюти. Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями різних країн, тобто ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Як і на будь-якому ринку ціни на валютному ринку залежать від співвідношень попиту і пропозиції на ту або іншу валюту. Величини ж попиту і пропозиції на валютному ринку залежать перш за все від об'ємів взаємної торгівлі між тими або іншими країнами. Чим вище за ціну і витрачання виробництва усередині країни в порівнянні із закордонними, тим більше зростає імпорт в порівнянні з експортом. Тому високий рівень цін усередині країни і низький рівень цін за її межами зазвичай означає високі ціни на іноземну валюту. Цей чинник отримав назву «паритету купівельної спроможності» валютних курсів.

На валютний курс впливає темп інфляції. Чим вище темп інфляції в країні, тим нижче курс її валюти. Інфляційне знецінення грошей в країні викликає зниження купівельної спроможності і тенденцію до падіння їх курсу до валют країн, де темп інфляції нижчий. Дана тенденція зазвичай просліджується в середньо — і довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

Підвищення процентних ставок по депозитах і (або) прибутковості коштовних паперів в якій-небудь валюті викличе зростання попиту на цю валюту і приведе до її дорожчання. Відносно вищі процентні ставки і прибутковість коштовних паперів в даній країні приведуть, по-перше, до припливу в цю країну іноземного капіталу і відповідно — до збільшення пропозиції іноземної валюти, її здешевлення і дорожчання національної валюти.

Найсильніший вплив на формування валютного курсу роблять центральні банки. Якщо центральний банк держави абсолютно не втручається у валютообмінні операції шляхом покупки і продажу іноземної валюти на міжнародному валютному ринку, то внутрішня валюта знаходиться в змозі «вільного плавання». Даний курс дозволяє підтримувати конкурентоспроможність і швидко адаптується до зовнішніх імпульсів і шоків, а найголовніше — уряд країни звільняється від функції визначення відповідного курсу. Не дивлячись на ці переваги, режим вільно плаваючого змінного курсу не позбавлений недоліків:

— якщо валютний ринок характеризується незначною ємкістю, то при даному режимі декілька крупних операцій можуть підірвати існуючий стан;

— даний режим може забезпечити ефективність валютної політики при регулюванні з боку держави, а також прийнятті валютно-фінансових і фіскальних заходів;

— слід визнати незацікавленість для іноземних інвесторів і торгівельних партнерів умов невизначеності при даному режимі;

— існує загроза урядового маніпулювання («брудне плавання»), що підриває довіру суб'єктів ринку;

— якщо країна має наявність крупних спекулятивних потоків капіталу, то визначення змінних курсів в значній мірі обмежує валютно-фінансову Після лібералізації монетарної політики Національного банку України в системі курсоутворення, зокрема переходу від фіксованого курсу гривні до плаваючого, важливим моментом для вітчизняних та зарубіжних інвесторів і українського бізнесу є формування нових механізмів адаптації до валютного середовища та визначення й прогнозування ринкової вартості іноземної валюти, виходячи із наявних економічних передумов.

Якщо раніше компанії в більшій мірі брали враховували монетарну політику та розмір активів Національного банку для реалізації цієї політики, то нині в умовах мінімального втручання НБУ у валютний ринок та вільного курсоутворення бізнесу потрібно переорієнтовувати свої оцінки валютного середовища з більшим акцентом на стан національної економіки та прогнозів щодо її розвитку. При цьому врахування політики НБУ та ресурсів для її реалізації в нових умовах буде вже додатковим елементом системи аналізу й прогнозування валютного середовища.

Якщо виходити з класичних позицій, то вартість будь-якого товару (послуги чи активу) визначається ринковими законами попиту та пропозиції. А якщо це перенести на валютний ринок, де активом є валюта, зокрема американський долар, то вартість визначатиметься обсягами продажу та купівлі валюти в Україні.

Наступним питанням у системі визначення й прогнозування валютного курсу є ідентифікація продавців і покупців валюти, а також їх валютних настроїв та обсягів поставки активів. Основними продавцями валютних активів в Україні є:

1) бізнес, який працює на експорт, тобто отримує виручку або частину виручки у валюті;

2) іноземні інвестори, що відкривають свій бізнес в Україні;

3) громадяни України, які мають валютні заощадження або працюють за межами країни;

4) держава в особі уряду, що залучає іноземні кредити в тій частині, яка надходить на валютний ринок. Що стосується покупців валюти, то ними є:

1) бізнес, який здійснює імпорт товарів в Україну, тобто купує валюту для розрахунків згідно з іноземними контрактами;

2) іноземні інвестори, що закривають свій бізнес в Україні та виводять активи;

3) громадяни України, які мають гривневі заощадження або планують виїзд за межі країни;

4) держава в особі уряду, що погашає іноземні кредити шляхом купівлі валюти на ринку.

Основну частину валютного ринку України становляться операції купівлі-продажу валюти для обслуговування експортно-імпортних контрактів (понад 80% загального обсягу ринку). Якщо розглянути дані платіжного балансу України за 2013 рік, то обсяги експорту й імпорту товарів і послуг становлять відповідно 85 400 та 100 635 млн. дол. США, тоді як сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій — 18 162 млн. дол. США, або 9,7% від обсягів імпорту та експорту. Що стосується грошових переказів в Україну та з неї і чистої купівлі валюти населенням, то обсяги даних трансакцій становили відповідно у 2013 році 4 915, 827 та 2 880 млн. дол. США, тобто 4,5% обсягів експортно-імпортної діяльності.

Для ідентифікації обсягів пропозиції валюти можна використати дані платіжного балансу. Так, за 2013 рік експорт товарів і послуг становив 85 400 млн. дол. США, тоді як імпорт — 100 635 млн. дол. США. Надходження валюти за рахунком операцій з капіталом та фінансових операцій становило 18 162 млн. дол. США. Згідно з даними за 2013 рік середньозважений курс долара становив близько 8,2 гривень, який утримувався за рахунок інтервенцій Національного банку України. Завдяки припливу боргового капіталу в Україну, який через Національний банк України частково надходив на міжбанківський валютний ринок у вигляді інтервенцій, співвідношення попиту та пропозиції валюти вирівнювалося, тим більше, що сума експорту товарів та послу і сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій є більшою, ніж обсяг імпорту (рис. 2).

Погіршення суверенних рейтингів України основними міжнародними рейтинговими агентствами та загострення політичної ситуації призвели до закриття можливості отримувати нові борги, паралельно відбулось зростання обсягів відтоку капіталу (в тому числі й тіньового, розмір якого значно переважає офіційний), а також зниження обсягів експорту товарів і послуг. Фактично позитивне сальдо рахунку операцій з капіталом та фінансових операцій зникло і навіть перетворилось у негативне, якщо брати до уваги дані за січень 2014 (-1798 млн. дол. США). Одночасно валютний ринок перейшов на економічну основу свого функціонування (відбулась лібералізація монетарної політики), це, зокрема, результати зовнішньоекономічної діяльності України — сальдо поточного рахунку платіжного балансу, яке, як вже було аргументовано вище, здійснює фундаментальний вплив на процеси курсоутворення в України за умов вільного ринку.

Тому в нових економічних умовах при розрахунку курсу американської валюти необхідно виходити з обсягів експорту та імпорту товарів і послуг. Визначення ринкового курсу долара можна проводити на сонові найактуальніших даних (оскільки конкурентоспроможність вітчизняних товарів стабільно падає, а імпортних — зростає), тобто макроекономічної інформації за 2013 рік. Суть ринкового курсу американської валюти полягає в тому, що на валютному ринку має встановитись такий курс, при якому розміри експорту та імпорту товарів і послуг будуть однаковими.

Економічними передумовами для цього будуть: зниження обсягів імпорту товарів та послуг з огляду на зниження купівельної спроможності населення України, яка визначається наявністю в основному фіксованої суми гривневих, а не доларових доходів; зниження темпів скорочення експорту з України, що обмежуватиметься загальним уповільненням світової, зокрема китайської економіки, та низькою конкурентоспроможністю вітчизняних товарів у порівняні з імпортними аналогами.

Визначивши економічні передумови, можна здійснювати математичну ідентифікацію процесу ринкового курсоутворення та розрахунок орієнтовної вартості долара у 2014 році. Насамперед визначимо показник експорту товарів і послуг на 2014 рік. Зокрема, у 2013 його значення становило 85 400 млн. дол. США, скоротившись на 5,1% порівняно із 2012 роком (90 035 млн. дол. США). У 2014 році внаслідок девальвації гривні експортери зможуть дещо знизити ціну товару завдяки знеціненні у структурі витрат фіксованих гривневих статей: оплата праці робітників (у т.ч. відрахування в рамках єдиного соціального внеску), сплата податків, розмір яких не залежить від перерахунку валютної виручки у гривню (фіксовані платежі за користування надрами тощо), інші гривневі витрати (наприклад, орендна плата, плата за електроенергію).

Зниження ціни товару сприятиме зростанню обсягів реалізації, однак матиме середньостроковий характер (1−2 роки), оскільки технологічна відсталість національної економіки чинитиме фундаментальний вплив. Отже, темпи падіння експорту, які у 2013 році становили 5,1%, можуть знизитись до 2%, що в результаті забезпечить 83 692 млн. дол. США експортної виручки.

Наступним кроком є визначення купівельної спроможності національної економіки щодо придбання імпорту. Згідно з результатами 2013 року в Україні було реалізовано імпортних товарів та послуг на суму 100 635 млн. дол. США, що при середньозваженому курсі 8,2 грн./дол. становить 825 207 млн. грн. У 2014 році купівельна спроможність економіки України з огляду на рецесію буде знижуватись і надалі. Так, у 2013 році вона знизилась у порівняні із 2012 (834 888 млн. грн.) на 2%. При збереженні попередньої тенденції національна економіка у 2014 році зможе придбати імпортних товарів та послуг у гривневому еквіваленті на суму 808 702 млн. грн. Сума в доларах визначатиметься за ринковим курсом і в умовах рівноваги та ліберальної політики НБУ на валютному ринку має дорівнювати сумі експорту товарів і послуг, тобто 83 692 млн. дол. США.

Тому ринкова вартість американської валюти, ураховуючи співвідношення купівельної спроможності економіки України щодо придбання імпорту та розмірів експортної виручки, становитиме приблизно 9,66 гривень за один долар (808 702 млн. грн. / 83 692 млн. дол. США).

Інші фактори (приплив / відплив іноземних інвестицій, валютні настрої населення та отримання / погашення іноземних кредитів) забезпечуватимуть волатильність долара в рамках 10% коридору, тобто ймовірна верхня межа ринкового курсу американської валюти становитиме 10,4 — 10,6 грн., а нижня 9,2 — 9,4 грн. (рис. 3).

З метою отримання спекулятивного доходу окремими учасниками міжбанківського валютного ринку можливе деяке перевищення верхньої або нижньої межі, тим не менше Національний банк практикує викуповувати надлишок валюти на ринку при зниженні курсу долара нижче 9,0 — 9,2 грн. з метою поповнення своїх резервів. Що стосується верхньої межі, то долар може піднятися вище 10,5 грн. в умовах настання надзвичайних ситуацій в економіці: дефолту за зовнішніми боргами, повного фінансування дефіциту державного бюджету за рахунок додаткової емісії гривні, окупації Росією ще частини території України, переведення АРК на рубль із одночасною доларовою панікою населення та відтоком капіталу з України.

Зважаючи на обсяг золотовалютних резервів НБУ та потребу в погашенні зовнішньої заборгованості (15,5 млрд. дол. США та 10 млрд. дол. США відповідно), а також на суму, яку Україна може отримати від ЄС, МВФ та США, ймовірність дефолту за зовнішніми зобов’язаннями найближчих 1−1,5 роки є середньою. Основною загрозою для стабільності національної грошової одиниці є воєнні дії з боку Російської Федерації. У випадку переведення АРК на рубль гривнева маса автоматично надійде в обіг на материкову частину України і знецінить гривню на 3−4% (приблизно пропорційно доданій вартості продукції та послуг АРК у ВВП України).

Агресія Росії в інші області знецінюватиме гривню пропорційно участі економічного потенціалу конкретного регіону у формуванні ВВП України.

Таким чином, ситуація на валютному ринку України у 2014 році буде відносно стабільною із середньою вартістю американської валюти 9,8−9,9 гривень (враховуючи 3-відсоткове зниження курсу 9,66 гривень за долар з огляду на відокремлення Кримського півострова від України, яке учасники ринку вже заклали у вартість долар). Крім того, можливі відхилення курсу в рамках 10-відсоткового коридору через дію додаткових ринкових факторів. Так, ліквідація знижки на газ призведе до додаткових витрат національної економіки в розмірі 4−5 млрд. дол. США і девальвації гривні ще на 5%. Тому курс долара буде коливатись у межах 9,5−11,5 гривень при середньоекономічному значенні 10,5 гривень за долар.