Гра як провідний вид діяльності дошкільників та її вплив на психічний розвиток дитини

Вступ Свідома активність людини формується і виявляться в діяльності, яка відбувається в певній системі відносин х іншими людьми. Результати діяльності впливають на на світ, що оточує людину, долі інших людей. Діяльність формує особистість людини, яка виражається знову ж таки в діяльності.житяя людитни — це постійна зміна різних видів її діяльності. З усієї їх різноманітності три види мають найбільший вплив на розиток особистості. Це гра, навчання і праця. Генетично змінюючи одна одну, вони співіснують протягом усього життя людини.

Актуальність теми Гра. Вона є найпростішим видом діяльності. У грі розпочинається формування людини як особистості, суб'єкта діяльності. Це форма прояву активності дитини. Метою гри є сам процес, а практичні результати. У психічному розвитку дитини вона є засобом, що дає змогу в доступній формі оволодіти способами діяльності дорослих. Заміщуючи реальні об'єкти певними символами, предметами, дитини імітує діяльність, щоб урешті-решт самій стати її суб'єктом.

У перших іграх помітною є керівна роль дорослого. Він розкриває функціональну роль іграшки. Наслідуючи дії дорослого, дитина починає гратися самостійно. Згодом ініціатива гри переходить до дитини.

З розвитком дитини змінюються токож її ігри. Протягом перших двох років життя вона опановує рухи і дії з предметами, що її оточують, — так виникають

Гра — особливий вид діяльності людини. Вона виникає у відповідь на суспільну потребу в підготовці людини до життя. Людина починає гратися з раннього дитинства. Дитяча гра виконує важливі функції тренування корисних вмінь, навчання і спілкування.

Гра має виняткове значення для психічного розвитку дитини і являється ведучою діяльністю в дошкільному віці. Це змушує деяких дослідників переглянути статус гри в житті дітей дошкільного віку .

Гра є тією універсальною формою діяльності, всередині якої, за визначенням Д.Б. Ельконіна, відбуваються основні прогресивні зміни в психіці та особистості дитини-дошкільника, гра визначає його відношення з оточуючими людьми, готує до переходу на наступний віковий етап, до нових видів діяльності.

Про першорядне значення гри для природного розвитку дитини свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним і невід'ємним правом дитини. Це, мабуть, спроба якимось чином узаконити гру, показати, що гра може бути важливою тільки тоді, коли вона співпадає з тим, що вважається важливим у світі дорослих. Як дитинство має свій внутрішній смисл і не є просто підготовкою до дорослого життя, так і гра має внутрішню цінність і значення. На відміну від роботи, гра не залежить від заохочення зовні.

Мета курсової роботи полягає у розкритті психологічної сутності гри як провідного виду діяльності дошкільників та визначенні її впливу на психічний розвиток дошкільника. Відповідно до встановленої мети були поставлені наступні завдання:

1. Дати загальну характеристику гри дошкільника;

2. Охарактеризувати різні види ігор дошкільнят;

3. Показати психологічний вплив ігри й іграшки на загальний розвиток дитини дошкільного віку;

4. Розкрити психолого-педагогічні умови ігрової діяльності

5. Виявити особливості сучасних ігрових технологій.

1. Гра як провідна діяльність дошкільника гра дитина психологічний Важливе значення гри полягає в тому, що діти в невимушеній формі, відтворюючи світ дорослих, засвоюють моральні норми, отримують уявлення про професійні та сімейні ролі.

Наукові дослідження Д.Б. Ельконіна доводять, що гра соціальна за своєю природою і безпосередньому насиченню і спроектована на відбиток світу дорослих. Називаючи гру «арифметикою соціальних відносин», Ельконін трактує її як діяльність, що виникає на певному етапі з провідних форм розвитку психічних функцій та способів пізнання дитиною світу дорослих.

Найважливішою передумовою ігрової діяльності дитини є порівняння і ототожнення нею своїх дій з діями дорослого, особистість і дії якого вперше стають для неї зразком не лише об'єктивно, а й суб'єктивно. Якщо у ранньому дитинстві центральним моментом гри були предмет і способи дії з ним, то в дошкільному віці у ній домінують людина, її стан, дії, стосунки з іншими людьми.

Гра забезпечує розвиток у дошкільників рухових, розумових та мовленнєвих навичок. Діти, відображаючи в грі різні сторони життя та особливості діяльності дорослих, поповнюють і уточнюють свої знання про навколишній світ, вчаться співпереживати і відрізняти вимисел від реальності. У дошкільному віці гра стає провідним видом діяльності не тому, що вона займає найбільше часу дитини, а тому, що зумовлює якісні зміни у її психіці.

Гра дошкільнят має рольовий характер. Її передумови формуються у предметній діяльності дитини раннього віку, якій притаманні:

— відокремлення дій від предмета, узагальнення їх;

— використання дитиною неоформлених предметів як замінників інших;

— відокремлення своїх дій від дій дорослих і виникнення особистих дій дитини;

— порівняння своїх дій з діями дорослих і ототожнення їх;

— відтворення дитиною у своїх діях дій дорослих, які відображають у певній послідовності відрізки їхнього життя.

У психічному розвитку дитини грі належить особливо важлива роль. Вона формує її здатність до довільної діяльності й поведінки, символічних замін, саморегуляції, тренує пам’ять, розвиває сприймання, мислення, фантазію, здатність до спілкування, волю. Гра сприяє фізичному розвитку дитини, створює його перспективу. Як стверджував Л. Виготський, «у грі дитина завжди вища від свого середнього віку, вища від своєї звичайної повсякденної поведінки; вона в грі ніби на голову вища від самої себе. Гра конденсовано містить у собі, як у фокусі збільшувального скла, всі тенденції розвитку; дитина в грі ніби пробує зробити стрибок над рівнем своєї звичної поведінки».

Гра — провідна діяльність дитинства. Найважливіша ознака дитячої гри — цілковита захопленість, дитина повністю поринає у гру. Трапляється, що вона забуває про все — їжу, сон, оточуючих, реальне життя. У такі хвилини дитина живе в іншому світі. Крім цього, подібна захопленість доповнюється емоційною насолодою. Тому не варто дивуватися, якщо дитина розлючується, коли дорослі необережно порушують її гру, переривають те, що повинно тривати в її фантазії, — відбувається конфлікт двох світів, двох розумінь серйозності справи. З точки зору дорослих, дитина всього лише грається і вже час займатися кориснішими справами (вечеряти, вмиватися, гуляти тощо). А з точки зору дитини, вона зайнята дуже цікавою роботою, і перш ніж іти кудись, вона повинна її доробити.

Гра є провідною діяльністю дошкільняти не тому, що займає найбільше вільного від сну часу в його житті, а тому, що зумовлює найважливіші зміни у психічних процесах і психічних особливостях його особистості

Отже, гра — провідна діяльність дошкільнят, в якій вони виконують ролі дорослих, відтворюючи в уявних ситуаціях їх життя, працю та стосунки.

2. Загальна характеристика гри дошкільника та її видів За своїм походженням і змістом гра є соціальним явищем, зумовленим розвитком суспільства і його культури. Це особливі форми життя дитини у суспільстві, діяльність, у якій дитина в ігрових умовах виконує ролі дорослих, відтворює їхнє життя, працю, стосунки; форма пізнання світу, провідна діяльність, в якій дитина задовольняє свої пізнавальні, соціальні, моральні, естетичні потреби. У грі дитина долає суперечність між прагненням до більшої самостійності, активної участі у житті дорослих із реальними можливостями щодо цього.

Гра (за А.В. Петровським) — форма діяльності в умовних ситуаціях, спрямована на відтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально закріплених способах здійснення предметних дій, в предметах науки і культури. У грі як в особливому виді суспільної практики відтворюються норми людського життя і діяльності, підпорядкування яким забезпечує пізнання і засвоєння предметної і соціальної дійсності, інтелектуальний, емоційний та моральний розвиток особистості. У дітей дошкільного віку гра є провідним видом діяльності.

Теорію гри, яка виходить з визнання її соціальної природи, розробляли Є.А. Аркін, Л. С. Виготський, О.М. Леонтьєв. Пов’язуючи гру з орієнтованою діяльністю Д.Б. Ельконін визначає її як діяльність, в якій утворюється і вдосконалюється керування поведінкою. Відмінними ознаками розгортання гри є швидка зміна ситуацій, в яких знаходиться об'єкт після дій з ним, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації.

Гравець виконує реальну діяльність, пов’язану з вирішенням досить конкретних, часто нестандартних завдань. Окрім того, низка моментів цієї діяльності має умовний характер, що дає змогу відволікатися від реальної ситуації з її відповідальністю і багатьма привнесеними обставинами.

До структури гри дітей входять: ролі, які взяли на себе гравці; ігрові дії як засоби реалізації цих ролей; ігрове використання предметів, тобто заміщення реальних предметів ігровими, умовними; реальні взаємини між гравцями. Одиницею гри, і водночас центральним моментом, який об'єднує всі її аспекти, є роль. Сюжетом гри є царина дійсності, яка в ігровому сюжеті й відтворюється; змістом її є те, що відтворюється дітьми як головний момент діяльності та взаємин між дорослими в їхньому трудовому і суспільному житті. В грі відбувається формування довільної поведінки дитини, її соціалізація.

Мотиви гри містяться у її змісті. Дитину цікавить не так результат, як процес гри. Водночас гра втілює активне прагнення дитини до певної мети, виражає її здатність оперувати предметами, спілкуватися, налагоджувати стосунки з ровесниками тощо. Усе це зумовлює результативність гри, яка виявляється у пізнавальних, емоційних та інших надбаннях, що дитина накопичує, здобуває під час ігрової діяльності.

Зміст ігрової діяльності (сюжетно-рольової гри), обумовленої пізнанням навколишнього життя є дуже важливою умовою виховання в дитини в грі. Звичайно, не кожна гра може морально розвивати дитину. Таку функцію може виконати лише «хороша» гра. Можна виділити ряд критеріїв, які її характеризують. Так основними критеріями такої гри є:

· Захопленість іграми, зміст яких відображає характерні суспільні явища, час перебування в в ролях, відповідність поведінки взятій ролі дорослого;

· Змістовність цілей гри;

· Різноманітність сюжетіві і ролей, бажання виконати роль дорослого будь-якої професії;

· Взаємозв'язок ігрових епізодів;

· Проявлення моральних почуттів. Переживання, радість від спілкування, від досягнення результатів.

Способи відображення навколишнього різні. Це предметні способи, для яких характерні ігрові дії з іграшками, предметами-заступниками. Наприклад, приготування «обіду», «прання білизни», «годування дітей».

Рольові способи відображення навколишньої дійсності спостерігаються у старшому дошкільному віці. Для гри характерна емоційна насиченість рольових висловлювань дітей, їхніх ідей.

Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоєння діяльності, взаємин дорослих у доступній для дитини формі. Дошкільник відтворює точку зору різних людей, вступає з дітьми у різні стосунки, які відображають реальну взаємодію дорослих. Зміст ігрових дій зумовлюється практичними завданнями, які розв’язують дорослі для досягнення певної мети. Тому замість іграшок та інших предметів вони використовують об'єкти, якими послуговуються у своїх практичних діях дорослі.

Є кілька типів ігор: індивідуальні і групові, предметні і сюжетні, рольові та ігри з правилами. Індивідуальні ігри — це різновид діяльності, коли грою займається одна людина, групові - коли охоплені грою декілька дітей. Предметні ігри пов’язані з включенням в ігрову діяльність якихось предметів. Сюжетні ігри розгортаються за певним сценарієм, відтворюючи його в основних деталях. Рольові ігри передбачають поведінку людини, обмежену певною роллю. Нарешті, ігри з правилами регулюються певною системою правил поведінки їхніх учасників.

Рольова гра має соціально обумовлений характер, оскільки у ній дитина діє під прямим чи опосередкованим впливом дорослого.

Гра завжди розгортається за певними правилами. Для її виникнення не обов’язкова умовність (перейменування предметів), вона з’являється у процесі ігрової діяльності. Важливим компонентом психічного акту перейменування предметів під час гри є уява дитини. (Дитяча психологія — Павелків Р.В.)

Висновки:

На основі високого рівня оволодіння предметними діями виникає власне ігрова дія, що відзначається умовністю виконання і яувними результатом.

До 2,5 р. розвиток ігрової діяльності проходить етапи ознайомлюваної та відображувальної предметної гри.

Формується ставлення до дорослого як до зразка дій, якому дитина налідує у своїх самостійних ігрових діях.

Дитина залучає до гри предмети-заміннтки; наділяє їх ігровими значеннями.

Складається здатність ставити і вирішувати ігрові завдання (ігрові цілі та способи їх досягнення).

Розвиток сюжету предметно-ігрової діяльності полягає у збільшенні кількості персонажів та появі зв’язків між ними.

Зароджується ігрова взаємодія з однолітками в спільних іграх До уінця раннього віку складається передумови сюжетно-рольової гри, яка інтенсивно розвивається в дошкільному дитинстві.

3. Вплив гри на психічний розвиток дошкільника

Сюжетно-рольова гра як провідна діяльність дошкільника

Найхарактернішим видом ігрової діяльності дошкільника є сюжетно-рольова гра, яка виникає на межі раннього і дошкільного віку і досягає свого розквіту в середині дошкільного дитинства.

Сюжетно-рольова гра — відтворення дітьми дій дорослих і стосунків між ними.

Це — образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування дітьми.

Структурними компонентами сюжетно-рольової гри є роль, сюжет, зміст, правила, ігрові дії, рольові і реальні стосунки, ігрові предмети і предмети-замінники.

Центральним компонентом гри є роль — спосіб поведінки людей у різноманітних ситуаціях, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам. Роль об'єднує всі сторони гри: у її реалізації знаходять своє втілення сюжет (сфера соціальної дійсності) і зміст (основний момент діяльності дорослих і стосунків між ними, які відображаються в іграх).

Дитина може взяти на себе виконання певної ролі, якщо відображена у сюжеті гри сфера дійсності вже знайома їй, оскільки основним джерелом сюжетів ігор є дійсність, ознайомлення з якою є основною умовою її виникнення. Уведення дитини в цю дійсність має відбуватися так, щоб у її центрі стала людина, її діяльність, а в результаті цього ознайомлення виникало позитивне емоційне ставлення до діяльності,

У грі дитина приймає позицію іншої людини (часто — багатьох людей) і в межах одного сюжету бачить ситуацію їх очима. Виконуючи, наприклад, роль мами, потім — дочки, вона розуміє важливість материнського піклування і слухняності дітей. Завдяки цьому перед нею відкриваються правила поведінки і їх значення для встановлення і підтримання позитивних стосунків з іншими людьми, відбувається усвідомлення необхідності дотримання правил, тобто формується свідоме виконання їх.

Сюжетно-рольова гра допомагає дитині зрозуміти мотиви трудової діяльності дорослих, розкриває їх суспільне значення. На перших порах у виборі ролі переважає її зовнішня привабливість, а у процесі гри розкривається її значущість (дитина розуміє, що вихователь виховує, лікар лікує тощо). Старші дошкільники опановують до 10-ти ролей, з яких 2-З стають улюбленими.

Рольова поведінка регулюється правилами, що утворюють центральне ядро ролі, і без дотримання яких гра не відбувається. Дитина діє не так, як їй захочеться, а так, як потрібно відповідно до її ролі та ігрової ситуації. Виконуючи роль, вона стримує свої бажання, поступається ними, висловлює моральні оцінки.

Дотримання дитиною правил і свідоме ставлення до них свідчить, наскільки глибоко вона засвоїла відображену у грі сферу соціальної дійсності. Роль надає правилам значущого змісту, актуалізує необхідність діяти згідно з ними, створює можливості контролювання цього процесу. Недотримання правил руйнує гру. Діти краще дотримуються правил у колективних іграх, оскільки їхня діяльність контролюється однолітками.

Упродовж дошкільного дитинства ставлення дитини до правил гри змінюється. Спершу вона легко порушує правила і не помічає, як це роблять інші, оскільки не усвідомлює їх змісту. Потім фіксує порушення правил однолітками і висловлює своє незадоволення цим, пояснює необхідність їх дотримання, спираючись на логіку життєвих зв’язків («так не буває»). Пізніше вона усвідомлює правила, дотримується їх, пояснюючи це необхідністю. Завдяки цьому вчиться керувати своєю поведінкою.

Для гри потрібне створення уявної ситуації, без якої неможливі її сюжет і зміст. Діти відтворюють сцени сімейного побуту, трудової діяльності і трудових відносин дорослих, відображають епохальні події (космічні польоти, арктичні експедиції тощо). Чим ширша сфера дійсності, з якою доводиться мати справу дитині, тим різноманітніші сюжети ігор. Діти 5−6-ти років граються не тільки в «гості», «сім'ю», «дитячий садок», а й у «будівництво моста», «запуск космічного корабля» тощо.

Із урізноманітненням сюжетів збільшується тривалість ігор: у 3−4-річних дітей вона становить 10−15 хв.; у 4−5-річних — до 40−50 хв.; у старших дошкільників ігри можуть тривати кілька годин, навіть упродовж кількох днів.

Ігри молодших і старших дітей відрізняються сюжетами. Для наймолодших дітей типовими е ігри з побутовим сюжетом («сім'я»); діти середнього дошкільного віку вибирають також ігри з виробничими сюжетами («залізниця», «будівництво», «лікарня», «дитячий садок», «магазин»); старші дошкільники часто організовують ігри із суспільно-політичним сюжетом («космос», «війна», «вибори» тощо). Поступово діти вводять у свої ігри сюжети з улюблених казок і кінофільмів. У грі переплітаються реальні і казкові сюжети, особливо в дітей після 4-х років.

Деякі сюжети ігор приваблюють як молодших, так і старших дошкільників («дитячий садок», «сім'я»). Однак у межах одного сюжету більш різноманітною є гра старших дошкільників. Вони по-різному відтворюють дійсність у межах одного і того самого сюжету.

Діти різних вікових груп під час гри вкладають у сюжет різний зміст. Так, молодші дошкільники багаторазово повторюють однакові дії з одними і тими самими предметами, відтворюючи реальні дії дорослих: граючи в «обід», вони ріжуть хліб, варять кашу, миють посуд. Повторення дій — це основний зміст їх ігор. Однак нарізаний хліб до столу лялькам вони ще не подають, зварену кашу не розкладають на тарілки, а посуд миють, коли він ще чистий. Отже, зміст гри молодших дошкільників зводиться лише до дій із предметами.

Ігрові сюжети та роль діти молодшого дошкільного віку ще не планують, вони виникають залежно від того, який предмет потрапить їм під руку: слухавка — гратимуть у лікаря, термометр — буде медсестрою. Через володіння предметом, з яким можна виконувати ігрову дію, нерідко між дітьми виникають конфлікти. Тому часто «на машині їдуть два шофери», «хворого оглядають два лікарі», «обід готують кілька мам». Оволодіння новим предметом зумовлює зміну ролі.

Інакше діють у грі діти середнього дошкільного віку. Вони вже не повторюють безперервно свої ігрові дії, а намагаються змінювати їх. Виконують дії не заради дій, а для вияву свого ставлення до іншої людини відповідно до взятої на себе ролі. їх дії більш згорнуті, ніж у молодших дошкільників. Основним змістом гри стають стосунки між людьми, розгорнуте відтворення яких вчить дітей дотримуватися певних правил. Ознайомлюючись у грі із життям дорослих, діти залучаються до розуміння суспільних функцій людей, правил стосунків між ними.

Провідним змістом рольової гри старших дошкільників є дотримання правил відповідно до їх ігрових ролей. Ці ролі вони виконують за допомогою різноманітних ігрових дій. На основі скорочення й узагальнення ігрових дій відбувається перехід до розумових дій. Поступово з’являються уявна гра, коли дитина переходить від гри з реальними ігровими предметами до гри з уявними.

У сюжетно-рольовій грі між дітьми складаються рольові і реальні стосунки. Рольові стосунки зумовлюють вибір і розподіл ролей, виявляються в різноманітних репліках, зауваженнях, вимогах, які регулюють перебіг гри. Часто дитина-лідер нав’язує товаришам нецікаві ролі, обираючи для себе найпривабливішу та ігноруючи бажання інших. Якщо дітям не вдається домовитися про розподіл ролей, то гра розпадається або хтось виходить із неї. Чим старша дитина, тим сильніше вона виражає своє прагнення до спільної з однолітками гри, тим більше згідна виконувати непривабливу роль, тільки щоб гратися разом з ними. Тому їй доводиться стримувати свої бажання, зважати на вимоги інших дітей.

Структура сюжетно-рольової гри значною мірою залежить від реальних стосунків. їх значення при переході дітей від молодшого до середнього та старшого дошкільного віку змінюється. У старшому дошкільному віці домінують ігрові стосунки дітей, підпорядковуючи собі реальні стосунки.

Починаючи гру, розподіляючи ролі, діти ставляться одне до одного не так, як її персонажі, а як товариші. Це ставлення не змінюється і під час гри, коли їм доводиться грати відповідно до своїх ролей. Тобто, як стверджує Д. Ельконін, вони не втрачають реального плану своїх стосунків, весь час виходячи зі своїх ролей і стаючи на декілька секунд самими собою.

Реальні стосунки часто суперечать ігровим. Чим старша дитина, тим швидше вирішуються конфлікти між рольовими і реальними стосунками на користь реальних. Потреба гратися спільно з однолітками, яка з кожним роком стає все відчутнішою, ставить дитину перед необхідністю вибрати сюжет, розподілити ролі, проконтролювати рольову поведінку партнера, що зумовлює розвиток її комунікативних умінь і навичок.

Під час гри діти використовують різні предмети: іграшки, зменшені копії реальних предметів, якими користуються дорослі (ложечки, лопатки, совочки тощо), предмети-замінники (напівфункціональні предмети). Заміщення, як правило, виникає у проблемній ігровій ситуації; що робити, якщо лялька хоче їсти, а ложечки немає? З допомогою дорослого дитина знаходить предмет-замінник, використовуючи, наприклад, паличку замість ложки. Повне заміщення виникає лише за умови, що дитина називає предмет-замінник відповідно до його нової функції, тобто свідомо наділяє його новим значенням. Основною умовою при цьому є виконання предметом-замінником тієї самої функції, яка реалізовувалася завдяки використанню основного предмета. Тому ложкою може бути паличка, олівець, навіть термометр. Однак із цією метою не використовується м’яч, оскільки ним неможливо зачерпнути їжу.

Чим старша дитина, тим самостійніше вона вибирає і використовує предмети-замінники, тим частіше зовнішня подібність поступається місцем подібності функціональній, тим більше коло предметів вона заміщує. Найчастіше предметом-замінником є, за словами Д. Ельконіна, предметно неоформлений матеріал, функція якого не фіксована: камінчики, палички, клаптики паперу тощо.

Велике значення для розвитку ігрової діяльності мають предмети-атрибути, які допомагають взяти на себе роль, спланувати і розгорнути сюжет, створити ігрову ситуацію. Вони забезпечують зовнішні умови для реалізації ролі, полегшують рольову поведінку: дитина краще виконує роль лікаря, коли вона у білому халаті, шапочці. У старшому дошкільному віці зовнішні атрибути все менш потрібні, оскільки основою гри є уявлення про функції предметів.

Виявляючи цікавість до світу дорослих, але не маючи можливості включитись до нього, дошкільник моделює цей світ у грі. Ця діяльність є соціальною за своїм походженням і змістом, вона виникає в ході ускладнення досвіду людства, його виробничих та культурних взаємин і відображає суспільні зміни. Сюжет та ролі в грі діти запозичують у суспільстві.

Перші прояви дитячих ігор виникають ще в ранньому віці, маючи сенсомоторний характер («наздоганялки», гра-вовтузіння тощо). На рубежі раннього і дошкільного віку виникаєрежисерська гра (використання іграшок як предметів-замінників, символічне виконання певної дії). Згодом дитина стає спроможною організовувати образно-рольову гру, в якій уявляє себе в певному образі (людини чи предмету) і відповідно діє. Необхідною умовою такої гри є яскраві, інтенсивні переживання: дитину вразила побачена нею ситуація, і пережиті емоції, враження відтворюються в ігрових діях.

Наступним здобутком дошкільника стає його спроможність організовувати сюжетно-рольову гру («доньки-матері», «школа», «магазин» тощо), яка досягає своєї найбільш розвинутої форми в середньому дошкільному віці. В сюжетно-рольовій грі діти відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Діти граються один з одним, або з лялькою, як уявним партнером, який теж наділяється своєю роллю. Однією з найскладніших для дітей цього віку є гра з правилами («піжмурки», «п'ятнашки»). В цих іграх головним є чітке виконання правил гри; зазвичай тут фігурують мотиви кооперації чи змагання.

Поява нових видів ігор не заперечує попередньо існуючих, в які дитина продовжує гратись

Динаміка гри в дошкільному віці

Ускладнення видів ігор, які засвоює дитина впродовж дошкільного періоду, зумовлює формування прогресивних психічних змін. Виступаючи провідною діяльністю даного віку, гра забезпечує ряд функцій для психічного розвитку дошкільнят:

Функції гри для психічного розвитку дошкільнят Отже, будучи зовні непродуктивною діяльністю (нема явних безпосередніх результатів, як-то засвоєння знань при навчанні чи виготовлення певних речей у праці), гра спрямована на фізичне та психічне вдосконалення дітей.

Розвиток пізнавальної сфери дошкільнят

Ліплення, малювання, конструювання найбільше сприяють сенсорному розвитку дитини Саме з дошкільного віку починається феномен амнезії дитинства — людина забуває події перших 3−4 років свого життя Мнемічна діяльність — робота пам’яті

Збагачення когнітивної сфери дитини дошкільного віку спирається на гру та активне пізнавальне спілкування з дорослим. У дошкільняти під впливом навчання та виховання відбувається інтенсивний розвиток всіх пізнавальних процесів, в тому числі відчуттів та сприймання.

З віком у дітей знижуються пороги відчуттів, підвищується гострота зору і диференціація кольорів, розвивається фонематичний та звуковисотний слух, значно зростає точність оцінок ваги предметів. В дошкільному віці продовжується засвоєння сенсорних еталонів, найбільш доступними з яких є геометричні форми (квадрат, трикутник, коло) та кольори спектра. Сенсорні еталони успішно формуються в діяльності дитини.

З розширенням досвіду пізнання дитина оволодіває перцептивними діями, стає спроможною до обстеження предметів і виявлення в них найбільш характерних властивостей. Процес сприймання в кінці дошкільного періоду, за думкою Л. О. Венгер, досягає інтеріоризації.

Однак, дитячому сприйманню притаманні помилки у оцінці просторових властивостей предметів, сприйманні часу та зображень предметів.

Активно функціонують всі процеси пам’яті малюка. Запам’ятовування відбувається найкраще, якщо спирається на інтерес та осмислення дитини. В молодшого дошкільника помітну роль у розвитку пам’яті відіграє впізнавання, але з віком активізується відтворення. В старшому дошкільному віці з’являються достатньо повні уявлення пам’яті, що набувають системного, осмисленого і керованого характеру. Продовжується інтенсивний розвиток образної пам’яті. На основі гри та навчання до кінця дошкільного періоду дитина засвоює початкові форми керівництва власною мнемічною діяльністю, тобто у дошкільника з’являється довільна пам’ять, розвиток якої починається з появи довільного відтворення.

Впродовж дошкільного віку відбуваються суттєві зміни мислення дитини. Так, мислення розвивається від наочно-дійового до образно-мовного. Якщо переддошкільник мислить, виконуючи предметні дії, то мисленою одиницею дошкільника вже виступає образ, а згодом і слово. Відтак, розвиток мислення дитини тісно пов’язаний з мовою. Дошкільники за допомогою мовлення починають подумки оперувати об'єктами, що супроводжується розширенням діапазону розумових операцій — аналізу, синтезу, порівняння, простого узагальнення. Відповідно, збагачується обсяг форм мислення — в цьому віці це використання міркувань, суджень, простих, але логічних умовисновків.

За думкою Ж. Піаже, мислення, як і сприймання дитини цього віку, має егоцентричний характер, тобто малюк не може прийняти умови задачі, які суперечать його досвіду, поставити себе на позицію іншого.

Однак, вже до кінця дошкільного віку може відбутись перехід від егоцентричного мислення дитини до децентричного, якщо розвиток мислення цілеспрямовано і послідовно стимулюються дорослими.

В дошкільному дитинстві триває процес оволодіння мовленням. Для нього характерні наступні ознаки:

· до 6-ти років мова стає засобом спілкування і мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню і письму,

· молодші дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови, до кінця періоду завершується процес фонематичного розвитку — всі звуки мовлення стають доступними для дитини, Так, хлопчик, послухавши умови задачі: «Мамі дали дві цукерки, а тобі одну. Скільки разом маєте цукерок?», відмовляється вирішувати її, мотивуючи, що так не буває

До кінця дошкільного віку — близько 3000 слів

· інтенсивно росте лексичний склад мовлення,

· однак мають місце значні індивідуальні відмінності, у одних дітей словниковий запас значно більший, у інших — менший, що залежить від умов їх життя, від того, як і скільки з ними спілкуються близькі дорослі,

· відбувається активізація егоцентричного мовлення дитини (розмови з самим собою) як засобу планування та контролю власних дій,

· розвивається граматичний склад мовлення, дітьми засвоюються тонкі закономірності морфологічного порядку (побудова слова) та синтаксичного (побудова фрази), у дитини-дошкільника з’являється оригінальне словотворення,

· за допомогою вказівок дорослих дитиною засвоюється соціальний підтекст мовлення — його спрямованість на певного співрозмовника і відповідний зміст та інтонації.

Дошкільний період — сензитивний для розвитку уяви, яка набуває таких темпів розвитку, що вважається новоутворенням пізнавальної сфери цього віку. Про наявність образів як результатів уяви можна судити по тому, що діти із задоволенням слухають невеликі розповіді, казки, співпереживають їх героям. Потужним поштовхом для розвитку і репродуктивної, і творчої уяви дошкільника стає ігрова діяльність та різні види продуктивної діяльності, такі як конструювання, ліплення, малювання.

Уяві дітей цього віку притаманні такі риси, як конкретність і наочність образів, їх надзвичайна яскравість й емоційність. Дитина під впливом прослухування казок схильна надавати стихійним явищам природи, речам, тваринам людських ознак, що відображається у фантазуваннях малюка. Характерною для дошкільника є зростаюча довільність уяви. В ході розвитку вона перетворюється у відносно самостійну психічну діяльність. Попри всю важливість уяви для психічного розвитку дитини, у дошкільному віці цей пізнавальний процес може набути негативних форм — переживання страхів та виявів брехливості.

Антропоморфізм — перенесення людських якостей на об'єкти навколишнього світу Помітні прогресивні зміни спостерігаються і в розвитку уваги. Впродовж дошкільного віку зростає зосередженість, стійкість та обсяг уваги, поступово починає формуватись довільна увага, хоча переважає мимовільна.

Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника Психікаце властивість високоорганізованої матерії (мозку) відображати і пізнавати навколишній світ.

Психіка — це психічні процеси, психічні стани, психологічні особливості тісно пов’язані і взаємообумовлені.

Психічний розвиток — процес кількісних і якісних змін у психіці дитини протягом онтогенезу: процес засвоєння дитиною суспільно-історичного досвіду. Існують біологічні та соціальні фактори психічного розвитку. Новонароджений має передумови, що визначають його майбутній розвиток. Вони можуть бути спадковими та вродженими.

До них належать природнівластивості організму, в першу чергу будова і робота мозку. Будова і функції організму дитина отримує у спадок від своїх предків. Від народження він має людської нервовою системою, мозком, здатним стати органом найскладнішої психічної діяльності, властивої людині. Проте природні властивості дитини, не породжують психічних якостей, а створюють передумови для їх утворення. Самі ж ці якості виникають завдяки соціальним умовам. Але також повинні бути ще зовнішні джерела психічного розвитку, такі як, середовище й виховання. Головною умовою психічного розвитку дитини є її актуальність, тобто діяльність, також спілкування з дорослим, тобто зона найближчого розвитку. Рушійною силою психічного розвитку є постійні протиріччя, що виникають в ході психічного розвитку та ведуть до появи нових потреб і інтересів і опанування новими видами діяльності. Але й види діяльності, і форми спілкування дорослих з дітьми, що існують в сучасному світі, — результат історичного розвитку людства. Дитина — маленький член людського суспільства, і всі умови його життя та розвитку з самого початку соціальні, тобто, створені суспільством. Таким чином, через безпосереднє оточення — близьких людей, іграшки та інші речі, створені руками людини, — розвиток дитини визначається людським суспільством, в якому він росте й виховується. Дитина народжується з набором найпростіших форм поведінки — безумовними рефлексами. Вони йому необхідні не тільки щоб вижити, але і для подальшого психічного розвитку. На базі безумовних рефлексів дуже рано починають вироблятися умовні рефлекси, які ведуть до розширення реакцій на зовнішні впливи. У процесі засвоєння суспільного досвіду окремі рефлекторні механізми об'єднують у складні системи — функціональні органи мозку. Кожна така система прцює як єдине ціле, виконує нову функцію, яка відрізняється від функцій складових її ланок: забезпечує мовний слух, музичний слух, логічне мислення та інші властиві людині психічні якості. У перші сім років маса мозку збільшується в три рази, змінюється будова, удосконалюються функції. Дозрівання мозку дуже важливо для психічного розвитку — завдяки йому збільшуються можливості засвоєння різних дій, підвищується працездатність дитини, створюються умови, що дозволяють здійснювати всі більш систематичне і цілеспрямоване навчання і виховання, а воно служить джерелом психічного розвитку. Через суспільний досвід дитина отримує матеріал для інтелектуального і особистісно-індивідуального розвитку — основних ліній психічного розвитку. Надзвичайно популярно в сучасній психології розглядають періодизацію психічного розвитку Ж. Піаже і Е. Еріксона, де розкриваються закономірності становлення двох ліній розвитку — інтелекту та особистості дитини. Ж. Піаже в «Теорії інтелектуального розвитку» розглядав становлення інтелекту як стрижневу лінію психічного розвитку дитини, від якої залежать всі інші психічні процеси. Пізнання дитиною навколишнього світу відбувається за допомогою пізнавальних дій, які призводять до виникнення психічних явищ, і ці дії відносяться до різних пізнавальним процесам: сприйняття, мислення, уяви, пам’яті. Дошкільний вік також є тим періодом дитинства, коли разом з інтенсивним розвитком пізнавальних процесів відбувається формування якостей особистості. Соціальні умови сприяють розвитку в особистість як суспільних властивостей і здібностей, так і індивідуальних якостей. Спочатку у дитини формується самосвідомість, виділяє себе як носія певного імені, формується психологічний образ «я», формується почуття полової приналежності. Потім формується світоглядта ідеологія, активна воля, де можна виявити здібності дитини, визначити і розвивати рівень його емоційно-вольової сфери, формувати різні якості особистості.

Особистістьце конкретно жива людина, яке живе і діє в певних суспільно-історичних умовах і посідає те чи інше місце в суспільстві.

Особистість розуміється в психології як система відносин людини до навколишнього світу, інших людей і до самого себе. Розвиток особистості включає в себе, з одного боку, процес засвоєння індивідом соціального досвіду, а з іншого — активне відтворення цього досвіду, включення його в соціальне середовище. У дошкільному віці формується самосвідомість — усвідомлення себе і ставлення до себе як до фізичного, духовного та громадському суті; відбувається розвиток мотивів поведінки, пов’язаних з інтересом дітей до світу дорослих, вияв прагнення дитини наслідувати дорослим — це основа багатьох вчинків дитини, зокрема вольових. Також розвиваються вибагливі, змагальні, ігрові та інші види мотивів. При активному пізнанні навколишнього світу, при спілкуванні з оточуючими його людьми все пофарбовано яскравими переживаннями — відбувається емоційне і вольове розвиток дитини. Засвоєння суспільно-історичного досвіду, правил поведінки передбачає, по-перше, що дитина поступово починає розуміти і осмислювати значення моральних норм, по-друге, що в нього виробляються звички моральної поведінки, що є також важливою якістю особистості людини. О.М. Леонтьєв так характеризує дошкільне дитинство: «Це період первісного фактичного складання особистості, період розвитку особистісних» механізмів" поведінки. У дошкільні роки розвитку дитини зав’язуються перші вузли, встановлюються перші зв’язки і відносини, які утворюють нове, вище єдність суб'єкта — єдність особистості. Саме тому, що період дошкільного дитинства є період такого фактичного складання психологічних механізмів особистості, — він так важливий! Розвиток основних ліній психіки дитини відбувається в ході виховання і навчання, що спирається на діяльність дитини. Кожен вид діяльності дитини в процесіроботи пізнавальних процесів сприяє засвоєнню дій і таких психічних якостей, які необхідні для його виконання і вдосконалення. Навчання випереджає психічний розвиток, веде його за собою, не замінюючи самого розвитку. Провідна роль навчання в психічному розвитку виявляється в тому, що дитина, опановуючи новими діями, спочатку навчається виконувати їх під керівництвом і за допомогою дорослого, а потім вже самостійно. Самев процесі навчання нових знань, умінь, навичок відбувається робота всіх пізнавальних процесів, і як наслідок, психічний розвиток. Виховання і навчання дитини в дошкільному віці пов’язане з його провідною діяльністю — грою. В. Штерн: «До школи дитина набуває великий запас знань, умінь і навичок, що за своїм обсягом він цілком може витримати порівняння з програмою навчання в школі. Проте вся ця дошкільна» програма «засвоюється особливим шляхом. До 6−7 років знання набуваються попутно з грою чи з практичної, але аж ніяк не з навчальною діяльністю.

Уже в дошкільному віці починає формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов’язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаэмин з доромлими. Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов’язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє. Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання. Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості. Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як «хорошої» або ж невдоволення від її оцінки як «поганої». Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника (О.В. Запорожець). Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування. Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо. Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо («як хочеться») чи діяти відповідно до вимог дорослого («за зразком»). З’являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною. Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов’язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети. Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам. На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов’язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії. Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна та трудова діяльність дитини. Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості. З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції. У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги. Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок. Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім — однолітків, а згодом — і у власних очах Вплив ігрової діяльності на психічний розвиток дитини Рольова гра є провідним видом діяльності дошкільників, а не просто їх улюбленим заняттям. В ігровій діяльності найінтенсивніше формуються психічні якості й особистісні риси дитини, тобто основні новоутворення, які готують перехід дошкільника до наступного вікового етапу — молодшого шкільного. Ігрова діяльність впливає на формування довільних психічних процесів: у грі починають розвиватися довільні увага і пам’ять.

В умовах гри діти краще зосереджуються, більше запам’ятовують.

Свідома мета (зосередити увагу, запам’ятати і пригадати) вирізняється дитиною найлегше у грі. Її умови вимагають від дитини зосередженості на предметах, включених в ігрову ситуацію, на змісті дій і сюжету. Дитина, яка не буде уважною до того, що вимагає попередня ігрова ситуація, не запам’ятає умов гри, буде відсторонена однолітками. Потреба у спілкуванні, емоційному заохоченні вимагає від дитини цілеспрямованої зосередженості і запам’ятовування. Ігрова ситуація і дії в ній постійно впливають на розвиток розумової діяльності дошкільника. У грі він вчиться діяти із замінником предмета — дає заміннику нову (ігрову) назву, діє з ним відповідно до назви. Предмети-замінники стають опорою для мислення. На основі дій з ними дитина вчиться міркувати про реальний предмет. Поступово ігрові дії з предметами скорочуються, дитина навчається міркувати про предмети, уявно діяти з ними.

Рольова гра має неабияке значення для розвитку уяви, яка розвивається, коли дитина вчиться заміщати предмети іншими предметами, бере на себе різні ролі. Діти старшого дошкільного віку у своїх іграх рідше використовують предмети-замінники, ігрові дії, вони поступово ототожнюють предмети і дії з ними, створюють у своїй уяві нові ситуації. У такому разі гра розгортається у внутрішньому плані.

На розвиток особистості дитини гра впливає позитивно, оскільки через неї вона пізнає поведінку і взаємини дорослих людей, які стають зразком для її поведінки. У грі дитина набуває основних навичок спілкування, якостей необхідних для встановлення контактів з однолітками.

Гра є і першою школою волі дитини. Саме у грі спочатку вона виявляє здатність добровільно, з власної ініціативи, підкорятися різноманітним вимогам. Та й сама роль втілює у собі певні правила, є завданням, яке розв’язує дитина. Ігрова діяльність наділена найбільшими можливостями для формування дитячої спільності, у ній найповніше активізується суспільне життя дітей.

У процесі ігрової діяльності зароджуються і диференціюються нові види діяльності дитини: формується зображувальна діяльність, вперше з’являються елементи праці і навчання. Використання ігрових прийомів, дидактичних ігор забезпечує відповідність природі дитини дошкільного віку.

Ігрова діяльність не вичерпується сюжетно-рольовими іграми, хоч вони найхарактерніші для дошкільників. У їхній ігровій діяльності все більше часу займають театралізовані, будівельні, дидактичні ігри та ігри за правилами.

Вплив різних видів ігор на психічних розвиток дитини в дошкільні роки. Гра-драматизація — зображування, розігрування в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів. Ігри-драматизації дошкільників. У цих іграх діти не просто копіюють окремі аспекти життя дорослих, а й творчо осмислюють, відтворюють їх, виконуючи певні ролі та ігрові дії. Особливо діти люблять ігри-драматизації, сюжетами яких є добре відомі їм казки, розповіді, театралізовані вистави. Дитина грається сама, використовуючи власні виражальні засоби — інтонацію, міміку, пантоміму. Вона перевтілюється, входить в образ, живе його життям. Такі дії досить складні, оскільки вони не спираються на жоден суспільний зразок.

Спостереження за театрально-ігровою діяльністю дошкільників свідчить, що вони вловлюють у навколишньому середовищі, прочитаних літературних творах щось загальне, типове у зображенні персонажів і їх вчинків. Це загальне, типове береться за основу виконання ролі, при цьому дитина не виокремлює і не конкретизує індивідуальних рис героїв. Вдале виконання ролей викликає позитивну реакцію, почуття естетичної насолоди у виконавців і глядачів.

У процесі театралізованих ігор діти, як правило, розуміють, що і кого вони зображують, але далеко не завжди і не всі знають, як потрібно це робити. Тому їх інтонації бувають маловиразними, рухи — одноманітними. У зв’язку з цим діти переживають незадоволення своїми діями, втрачають іноді інтерес до ігор-драматизацій. Для запобігання цього педагог повинен показати дітям виражальні засоби у виконавській діяльності, які стимулювали б їхні творчі пошуки.

Театралізовані ігри активно розвивають творчу уяву дошкільників, яким неодноразово доводиться розв’язувати творчі завдання, відкривати нове для себе, нове в собі.

Отже, театралізована гра сприяє розвитку творчих здібностей і пізнавальної активності, моральному розвитку дошкільника, формуванню його пізнавальної уяви. Будівельні ігри — різновид творчих ігор, у яких діти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводячи будови й обіграючи їх.

Будівельні ігри дошкільників. Участь у цих іграх допомагає дітям зрозуміти світ створених людиною споруд і механізмів. Передумови їх виникнення такі самі, що й сюжетно-рольових ігор. Обидва види гри тісно взаємопов'язані: необхідність у спорудах може виникнути під час сюжетно-рольової гри, сюжетно-рольова гра часто стимулює будівельну (спочатку діти побудували корабель, потім почали грати у моряків). У рольовій грі моделюються взаємини між людьми, у будівельній — створення архітектурних споруд.

Кожна будівельна гра містить інтелектуальне завдання: «Як побудувати?». Дитина розв’язує його за допомогою різноманітних матеріалів і дій. Під час досягнення бажаного результату в неї виникають труднощі, вона починає розуміти, що не володіє необхідними вміннями. Тоді виникає прагнення навчитися будувати, виробляти нові вміння. У будівельній грі діти отримують реальний результат — споруди. Це єднає будівельні ігри з продуктивними видами діяльності (конструювання, малювання) і водночас відрізняє їх від сюжетно-рольової гри.

Розширення уявлень дітей про навколишній світ, набуття комунікативних умінь і технічних, «будівельних», навичок зумовлює виникнення колективних будівельних ігор. Будівельні ігри, як і сюжетно-рольові, відображають професійну діяльність дорослих. Під час їх освоєння діти виявляють творчість. Учаться перетворювати дійсність, як і в трудовій діяльності. Ігри за правилами — це ігри, які протікають за заздалегідь створеними правилами, дотримання яких обов’язкове для їх учасників.Ігри за правилами (дидактичні, рухливі ігри). Більшість їх створена дорослими з виховною метою, побудована на програмному змісті, дидактичних завданнях.

Здебільшого участь дітей у таких іграх відбувається під опікою дорослих, з часом вони починають гратися і самостійно, іноді навіть створюють їх. Рухливі ігри — структурними елементами рухливих ігор є ігрові дії, правила і матеріал, нерідко роль і сюжет. Правила в них сформульовані до початку гри, відкриті для дитини. З дотриманням правил пов’язаний розвиток довільних рухів, коли потрібно стримати безпосереднє спонукання (не втікати від «котика» до певного сигналу), загальмувати дії («День і ніч») або змінити їх за сигналом ведучого («Море хвилюється»). Рухливі ігри передусім спрямовані на розвиток основних рухів і формування рухових якостей, відчутно впливають вони і на психічний розвиток (морально-вольову сферу) дитини. У колективних рухливих іграх відбувається становлення організаційних і комунікативних умінь дитини. В іграх-змаганнях, іграх-естафетах старший дошкільник вчиться досягати мети, діяти за інструкцією дорослого, контролювати свою поведінку і дії. Так він перевіряє свої можливості, гордиться досягнутими результатами, вчиться радіти успіху товариша, співпереживати, допомагати.

Дидактична гра — система впливів, спрямована на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.