Образ Володьки Лободі (за романом Олеся Гончара «Собор»)

Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара «Собор»).

Той будує, той руйнує…

Т. Г. Шевченко «Сон» .

" Чи свiт iде до того… що на арену виступають тiльки двоє: Руйнач i Будiвник…" - говорить професор Яворницький у романi О. Гончара «Собор» .

Будiвники зводять величнi споруди, вирощують сади i хлiб, творять красу, захищають добро, бережуть собори людських душ. Руйначi нищать природу, паплюжать красу, прагнуть перетворити людськi душi на купу цегли, або зовсiм її знищити. Будiвельникiв значно бiльше, тому свiт живе i розквiтає. А «зайнятий руйнуванням неминуче деградує» .

Яскравим представником Руйначiв виступає в романi О. Гончара «Собор» «висуванець», «батькопродавець» i духовний пiгмей Володька Лобода.

Володимир — син старого сталевара, чесної i мудрої людини. Але вiн потрапляє в абсолютну залежнiсть вiд «наркотику владолюбства, героїну кар'єризму», стає своєрiдним Геростратом нашого часу.

Кажуть, що все лiпше пiзнається у порiвняннi. Роман «Собор» «населений» прекрасними людьми, i саме в порiвняннi з ними ми так виразно бачимо жалюгiднiсть цього зачiплянського «генiя», який чого тiльки не вигадував (i «кiмнати щастя», i вiкторини, i карнавали, i навiть кольоретки для цукрових коробок) аби висунутися, догодити начальству! Ця людина, не маючи власного свiтогляду, постiйно прагне вловити настрiй вищих iнстанцiй: «…кортiло „генiєвi“ наперед вгадати, як той поведеться в питаннi про собор, щоб i собi вiдповiдно вiдкорегувати паруси» .

Контраст мiж Будiвниками i Руйначем Володькою Лободою вiдчувається в усьому.

Для перших кохання — основа життя, продовження роду людського. Для Володьки його нiби не iснує - у дiвчинi вiн бачить красиву рiч, яку ще треба «шлiфувати» пiд свiй смак.

Будiвники близькi до природи, Лобода-старший закликає кожного посадити дерево, у той час як Лобода-молодший збирається чи то затопити, чи то висушити плавнi, байдуже, що саме, аби привернути до себе увагу начальства.

Будiвники не втрачають iсторичної пам’ятi, вони знають своїх предкiв i шанують їх. Яворницький ризикував життям, щоб врятувати козацький музей, уся Зачiплянка обурювалася через зникнення таблички -" паспорта" з iсторичної пам’ятки — собору. А Володька лобода? У нього руки сверблять перетворити цю прекрасну споруду на купу цегли, бо на його думку собор — «мотлох вiкiв». Iснування ж собору нiби пiдкреслює ницiсть i дрiб’язковiсть його власної душi.

Важливу роль вiдiграє в життi людини прекрасне. а хiба це здатен зрозумiти такий-от «висуванець» ?

Свiт творять трударi. Старi сталевари в будинку iнвалiдiв не можуть сидiти склавши руки, i працюють у своєму пiдсобному господарствi. Як до творчостi ставиться до власної ливарської працi Iван Баглай. Микола Баглай та Олекса-механiк прагнуть створити димоуловлювачi, щоб люди дихали чистим повiтрям. Єлька пестить колоски, вирощенi її подругами…

А що робить Володька? Лише метушиться, сьорбає юшку з браконьєрами та робить капостi порядним людям.

То який же ж слiд залишиться пiсля нього на землi? Хiба що з тих, що їх хочеться витерти з чистої пiдлоги брудною ганчiркою.

Людину людиною роблять доброта i чуйнiсть. Старий Лобода вiдчуває тяжкий настрiй незнайомої дiвчини i прагне їй допомогти, у той час, як його горе-син брутально ображає старого вчителя. Ставлення Володьки до рiдного батька теж яскраво характеризує його як Руйнача. Спочатку вiн бере старого Лободу до себе, але — чому? «Бiля мене будете, тату, а то скажуть, наче у вас i сина нема! А ви ж заслужений металург, з вашою славою i менi легше…» — пояснює вiн. Та навiть така «добра справа» виявилась для нього надто складною — невдовзi з вражаючою легкiстю Володька вiдправляє батька до будинку ветеранiв i навiть майже не навiдується до нього.

" Казали колись, … що в людини на плечi, i на лiвiм, i на правiм, сидить невидимий… товариш Дух, так його назвемо. Один пiдказує: роби добро, а другий у друге вухо нашiптує, пiдбиває на зло…" - говорить у романi Гончара старий Нечуйвiтер. Питання в тому — кого саме слухатиметься людина…

Добро i зло споконвiку в двобої. Вiд самого створення свiту виникли протилежностi: Бог i диявол, Авель i Каїн, любов i ненависть, воля i рабство, добробут i злиднi, творчiсть i руйнування… Але ми бачимо в романi, що Будiвникiв усе ж таки бiльше.

Тож давайте прислухатись саме до доброго «товариша Духа». Не варто наслiдувати прикладу Володьки-" висуванця". Тодi нам вдасться зберегти найпотрiбнiше — собори нашої душi.