Фінансовий облік безготівкових розрахунків банку ПАТ «Райффазен Банк Аваль»

ЗМІСТ Вступ

1. Теоретичні основи організації здійснення безготівкових розрахунків в банках України

1.1 Сутність, способи та форми платіжних інструментів безготівкових розрахунків в банках України

1.2 Методичне забезпечення здійснення безготівкових розрахунків в банках України

1.3 Нормативно-правове забезпечення організації здійснення безготівкових розрахунків в банках України

2. Сучасна практика обліку та аналізу безготівкових розрахунків

2.1 Фінансово-економічна характеристика банку ПАТ «Райффазен Банк Аваль»

2.2 Аналіз організації здійснення безготівкових розрахунків банку ПАТ «Райффазен Банк Аваль»

2.3 Фінансовий облік безготівкових розрахунків банку ПАТ «Райффазен Банк Аваль»

3. Напрямки удосконалення організації здійснення безготівкових розрахунків в банках України

3.1 Використання економіко-математичних методів для розв’язання завдань здійснення безготівкових розрахунків в банках України

3.2 Розробка рекомендацій з підвищення ефективності організації безготівкових розрахунків в банках України

3.3 Визначення результативності від впровадження запропонованих організаційних заходів

4. Охорона праці

Висновки Список використаних джерел Додатки ВСТУП Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин на ринкових засадах ведення господарства зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної системи. Основною ланкою цієї сфери є банківська система. Від ефективності її функціонування вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у будь-якій країні.

В умовах функціонування економіки нашої країни у ринковому середовищі вирішальне значення має розвиток та удосконалення діяльності банківських установ, зокрема у сфері безготівкового обігу.

Функціонування фінансово-кредитної системи будь якої країни неможливо без ефективної дії банківської системи. В сучасних умовах розвиток банківських послуг в Україні є дуже важливим, тому що банківська система є невід'ємною ланкою, що обслуговує економіку всієї країни.

Банки — необхідна складова сучасного грошового господарства. Вони створюють основу ринкового механізму, за допомогою якого функціонує економіка держави. Комерційні банки мають регулювати рух всіх грошових потоків, в першу чергу безготівкових, сприяти забезпеченню найбільш раціонального використання фінансових ресурсів суспільства та переливу капіталу в ті галузі господарства країни, де віддача вкладених коштів буде максимальною.

Від правильної організації безготівкового обігу як на рівні країни так і на рівні банківських установ значно залежать сприятливий економічний клімат у країні, інтеграція банківської системи у світове співтовариство.

Ефективний безготівковий і грошовий обіг є однією з передумов пожвавлення ділової активності та виходу економіки з фінансової кризи.

Успішне проведення ринкових реформ в Україні неможливе без підвищення ефективності управління діяльністю банків. Тому важлива роль відводиться аналізу безготівкового обігу, без якого не відбудеться нормальне функціонування будь-якого підприємства і країни в цілому.

Для банківських установ України, які зуміють своєчасно перебудувати свої стратегії та з мінімальними втратами вийти з системної кризи, питання ефективного управління безготівковим обігом є на сьогодні одним з найбільш актуальних. Адже, не зважаючи на позитивні зрушення в економіці країни, що спостерігаються протягом останніх років, існуючий стан речей, в умовах світової фінансової кризи, не можна вважати сприятливим для банківської діяльності. Такі фактори, які йдуть слідом за кризою, як відсутність достатньої кількості платоспроможних позичальників, альтернативних кредитуванню напрямків інвестування коштів, недостатній рівень довіри населення до банківської системи, ставлять перед українськими банками надзвичайно складні завдання. В цій ситуації питання організації безготівкового обігу є життєво важливим для ефективної діяльності банку.

Це робить проблему ефективної роботи в царині безготівкових розрахунків не тільки економічного, але й суспільного значення.

У цьому зв’язку дослідження питань організації безготівкових розрахунків установами банків набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Об'єктом дослідження є діяльність комерційних банків України з питань організації безготівкового обігу.

Предметом дослідження є процес організації безготівкового обігу в банківський установі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» .

Метою дипломної роботи є проведення комплексного системного дослідження організації безготівкового обігу в банківських установах та визначення шляхів підвищення ефективності безготівкового обігу.

Для досягнення зазначеної мети дипломної роботи вирішуються такі завдання:

— визначено зміст та основні завдання установ банків у роботі з організації безготівкового обігу;

— з'ясовано сутність, способи та форми платіжних інструментів безготівкових розрахунків в банках України;

— надано характеристику методичному забезпеченню здійснення безготівкових розрахунків в банках України;

— проаналізовано нормативно-правове забезпечення організації здійснення безготівкових розрахунків в банках України;

— надано фінансово — економічну характеристику ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ;

— проаналізовано організацію безготівкового обігу в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ;

— розглянуті економіко — математичні моделі які використовується в банківський діяльності;

— запропоновано напрями підвищення ефективності управління безготівковим обігом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ;

— проаналізоване стан охорони праці в банківський установі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» .

Питанням організації безготівкового обігу приділяється значна увага Верховної Ради України, Національного банку України, Міністерства фінансів, що знайшло своє відображення у законах «Про банки і банківську діяльність», «Про національний банк України», Інструкції Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 року № 22, Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 та інших установчими та нормативно — правових актах.

На вирішення проблеми організації безготівкового обігу спрямовані дослідження таких науковців як А. М. Герасимович, О. В. Дзюблюк, О. В. Деркач, Т. Т. Ковальчук, В. М. Кочетков, І.М. Лазепко, В. М. Малюков, А. М. Мороз, М.І. Мирун, Л. О. Примостка, М.Ф. Пуховкіна, К.Є. Раєвський, М.І. Савлук, Ф.І. Шпиг, а також зарубіжних спеціалістів Едвін Дж. Долан, Тімоті У. Кох, О.І. Лаврушин, І.Д. Мамонова, Г. С. Панова, Пітер С. Роуз, Джозеф Ф. Сінкі, В.М. Усоскін, М. М. Ямпольский.

У процесі дослідження використано такі методи: вибірки, узагальнення, порівняння, групування; статистичні методи, методи графічного зображення даних.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань організації безготівкового обігу в Україні; статистичні матеріали Держкомстату України, Національного банку України, Міністерства фінансів; аналітичні матеріали банку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», Національного банку України. При написанні роботи проаналізовано статті зарубіжних і вітчизняних авторів, підручники, посібники.

Впровадження пропозицій і рекомендацій, наданих в роботі, дозволить удосконалити організацію готівкового обігу у банківський установі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» .

1. Теоретичні основи організації здійснення безготівкових розрахунків в банках України

1.1 Сутність, способи та форми платіжних інструментів безготівкових розрахунків в банках України Безготівкові розрахунки тісно пов’язані з такою функцією грошей як засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення.

Спочатку безготівкові розрахунки виникли за необхідністю зниження витрат на зберігання й перевезення готівки, а також убезпечення торгівельного обороту від ризиків втрат коштів внаслідок крадіжок та інших негараздів.

Завдяки цьому, перехід від «товарних» грошей до «зобов'язальних» сприяв значному росту господарського обороту, а також його якісній зміні.

Гроші як засіб платежу обслуговують більшу частину всього економічного обороту. Сфера їх застосування дуже широка і охоплює: платежі між підприємствами, господарськими організаціями та установами за взаємними борговими зобов’язаннями; платежі підприємств, господарських організацій та установ своїм працівникам, пов’язані з оплатою праці; платежі юридичних та фізичних осіб у централізовані фінансові фонди, одержання грошових коштів з цих фондів; внесення юридичними та фізичними особами своїх грошей у банки, отримання ними грошових позичок у банках і погашення їх у встановлені строки; різноманітні платежі, пов’язані зі страхуванням діяльності та майна юридичних і фізичних осіб; інші платежі - адміністративно-судові, виплата спадщини, дарування тощо [32, c.310].

Отже, гроші як засіб платежу являє собою зобов’язання між суб'єктами економічних відносин.Відповідно до цього законодавство передбачає можливість виконання грошових зобов’язань як у готівковій, так і в безготівковій формі. При цьому обсяг здійснення безготівкових операцій не обмежується законодавством, на відміну від готівкових.

Таким чином, безготівкові розрахунки відіграють величезну роль у здійсненні операцій з виконання зобов’язань між суб'єктами економічних і фінансових відносин.

Відтак, безготівкові розрахунки — перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів.

В сучасній науковій літературі безготівкові розрахунки класифікують за різними ознаками. Узагальнюючи питання ознак класифікації безготівкових розрахунків можна звести їх до наступних (рис. 1.1) [63,с.217]:

— склад учасників;

— призначення платежу;

— місце проведення.

Рис. 1.1 Ознаки класифікації безготівкових розрахунків Безготівкові розрахунки за складом учасників поділяють на міжгосподарські та міжбанківські, які обслуговують, відповідно, відносини між клієнтами банків та між банками.

За об'єктами розрахунків, тобто залежно від призначення платежу, безготівкові розрахунки поділяють на дві групи:

1) розрахунки за товарними операціями — платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги та виконані роботи;

2) розрахунки за нетоварними операціями — сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позик, страхових сум тощо.

Основне місце в цих розрахунках займають платежі за матеріальні цінності та послуги.

Залежно від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

— внутрішньодержавні (внутрішньоміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

— міждержавні розрахунки (між господарськими суб'єктами, які знаходяться на територіях різних держав).

Система організації безготівкових розрахунків в банках України припускає наявність зв’язків між об'єктами системи. Вони виражаються в способі здійснення платежу, який характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу:

— перерахування грошових коштів (безпосередньо не пов’язане з банківським кредитом) з поточного рахунку платника;

— надання позики банком шляхом прямого перерахування грошей із кредитного рахунку платника на банківський рахунок постачальника;

— розрахунок шляхом заліку взаємної заборгованості платників, за якими взаємні зобов’язання боржників і кредиторів один перед одним погашаються в рівновеликих сумах і лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Кожна зі сторін сплачує або одержує лише різницю платіжної суми, яка не покривається зарахуваннями.

Існують постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. До разових розрахунків належать заліки зустрічних вимог між двома підприємствами або між групою підприємств і організацій; гарантована оплата постачальнику з попереднім депонуванням коштів на окремих банківських рахунках в установах банку за місцем знаходження платника і з наступним їх списанням з цього рахунку після зарахування грошей на рахунок одержувача в установі банку, де йому відкритий поточний рахунок.

Відповідно до способів безготівкових платежів виникає питання про форми здійснення платежів.

У сучасних умовах застосовують такі основні форми платіжних інструментів, а, відповідно, і форми розрахунків (рис. 1.2):

— платіжними дорученнями;

— платіжними вимогами-дорученнями;

— чеками;

— акредитивами;

— векселями; платіжний чек безготівковий розрахунок

— платіжними вимогами;

— меморіальними ордерами;

— банківськими платіжними картками.

Платіжне доручення — документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.

Доручення застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру. Розрахунки платіжними дорученнями можуть здійснюватись: — за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

— у порядку попередньої оплати;

— для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;- для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи фермерів тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків;

— в інших випадках за згодою сторін.

Рис. 1.2. Форми платіжних інструментів Доручення приймають до виконання від платника протягом 10-ти календарних днів. День заповнення доручення не враховується.

Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках, за винятком доручень на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних фондів сум податків і зборів (обов'язкових платежів), неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством і застосованих у встановленому порядку за несвоєчасну сплату цих платежів, які приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. У разі відсутності (недостатності) коштів на основному рахунку підприємства банк приймає такі доручення та розрахункові документи на безспірне списання (стягнення) коштів, виконуючи платежі згідно з черговістю, встановленою чинним законодавством. Якщо законодавством не визначено черговість виконання платежів, то такі документи виконуються банками в календарній черговості їх надходження.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин:

1) верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих послуг);

2) нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунку суму постачальнику.

Платіжні вимоги-доручення приймаються банками протягом 20-ти календарних днів із дня виписки. День заповнення вимоги-доручення не враховується.

Чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітента), яка веде його рахунок, списати чекотримачеві зазначену в чеку суму коштів.

При розрахунках чеками в економічні відносини між собою вступають такі суб'єкти:

— чекодавець — юридична або фізична особа, яка здійснює оплату за допомогою чеку та підписує його;

— чекотримач — підприємство, яке є одержувачем коштів за чеком;

— банк-емітент — банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

У сфері безготівкових розрахунків використовують розрахункові чеки. Чеки, які використовують для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називають грошовими чеками.

Чек із чекової книжки пред’являють до виконання в банк чекотримача протягом 10-ти календарних днів (день виписки чека не враховують).

Для отримання чекової книжки підприємство подає до банку-емітента заяву в одному примірнику.

Акредитив — це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний:

— виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги;

— надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цю оплату. Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

— покритий акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітентові або виконуючому банку;

— непокритий акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні.

Відкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром.

Безвідкличний акредитив — акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися акредитиви:

а) депоновані - списанням коштів з аналітичного рахунку «Розрахунки акредитивами», відкритого у виконуючому банку;б) гарантовані - наданням виконуючому банкові права списувати кошти з кореспондентського рахунку банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.

Вексель — безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюється законодавством про вексельний обіг.

Векселі бувають прості та переказні.

Простий вексель — вексель, виданий у формі безумовного зобов’язання здійснити платіж.

Переказний вексель (тратта) — вексель, виданий у формі безумовної пропозиції (наказу) здійснити платіж Платник переказного векселя (трасат) стає боржником за векселем тільки після того, як акцептує вексель. Акцепт — засвідчена підписом трасата або іншої особи (посередника в акцепті) згода оплатити переказний вексель у тому вигляді, в якому він пред’явлений до платежу.

У процесі обігу вексель передається від одного тримача іншому шляхом передавального надпису — індосаменту.

Гарантовані повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля:

1) напис про забезпечення платежу за векселем;

2) забезпечення платежу за векселем.

Участь банків у безготівкових розрахунках за допомогою векселів пов’язана з комісійними операціями з векселями:

а) інкасуванням;

б) доміциляцією.

Інкасування векселів — здійснення банком за дорученням комітента (законного векселетримача) операцій з векселями та супровідними комерційними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою:

1) одержання платежу та/або акцепту за векселями;

2) передавання векселів і комерційних документів проти платежу та/або акцепту;

3) передавання векселів і комерційних документів на інших умовах.

Інкасування векселів і супровідних документів здійснюється двома видами:

1) чисте інкасо — інкасування векселів без супровідних комерційних документів;

2) документарне інкасо — інкасування векселів із супровідними комерційними документами.

Чисте та документарне інкасо векселів банк здійснює на підставі укладеного з векселетримачем договору про інкасування.

Іногородній вексель — вексель, який підлягає оплаті в іншому, ніж місце знаходження векселетримача, населеному пункті.

Дамно — особлива комісія за інкасування іногородніх документів, яка включає в себе комісійну плату банку своєму кореспондентові та власні витрати банку на організацію і проведення операції з інкасування іногородніх документів.

Порто — особливий збір на покриття поштових та інших витрат банку на розсилку й одержання платежів за іногородніми документами.

Доміциляція векселів — це здійснення банком за дорученням довірителя-платника за векселем операцій з векселями на підставі одержаних від довірителя інструкцій.

Призначення банку особливим платником у доміцильованому або недоміцильованому векселі може супроводжуватись укладенням із платником за векселем (векселедавцем, акцептантом) договору про оплату банком векселів.

Договір укладають на певний строк або на оплату визначеної суми та/або визначених векселів.

За здійснення оплати векселів банк може утримувати з довірителя (платника за векселем) винагороду.

Кошти, зараховані на спеціальний банківський рахунок, можуть бути використані для оплати векселів або повернені на вимогу довірителя на його поточний рахунок.

Платіжна вимога — розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника; це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунку платника.

Суми недоїмки до бюджету за податками, податковим кредитом, штрафи, нараховані державними податковими адміністраціями України, стягують у безспірному порядку інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Інкасове доручення — це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства та організації у тих випадках, коли їм надане право безспірного (безакцептного) стягування коштів.

Інкасові доручення (розпорядження) банки приймають протягом 10-ти днів із дня виписки. День заповнення інкасового доручення (розпорядження) не враховується.

Підсумовуючи, слід сказати, що безготівкові розрахунки відіграють величезну роль у здійсненні операцій з виконання зобов’язань між суб'єктами економічних і фінансових відносин.

Значення організації здійснення безготівкових розрахунків в банках України відбивається також в кількості клієнтів-юридичних та фізичних осіб, які відкрили поточні та вкладні (депозитні) рахунки.

Згідно з даними звітності (форма № 410 «Звіт про кількість клієнтів банків та кількість відкритих клієнтами рахунків») за станом на 01.01.2010 року установи 180 банків обслуговують понад 127,2 млн. клієнтів-юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які відкрили поточні та вкладні (депозитні) рахунки.

У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб'єкти використовують такі основні способи платежу: перерахування грошових коштів з поточного рахунку платника; надання позики банком; розрахунок шляхом заліку взаємної заборгованості платників.

До основних форм платіжних інструментів відносять: платіжні доручення; платіжні вимоги-дорученнями; чеки; акредитиви; векселі; платіжні вимоги; меморіальні ордери; банківські платіжні картки.

1.2 Методичне забезпечення здійснення безготівкових розрахунків в банках України Методологічне керівництво організацією здійснення безготівкових розрахунків у банках здійснює Національний банк України, який з урахуванням загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та стандартів, чинного законодавства України встановлює єдині правила безготівкових розрахунків в банках на базі комплексної автоматизації та комп’ютеризації.

Національний банк України розробляє та затверджує Нормативні документи з питань організації безготівкових розрахунків.

Нормативний акт Національного банку України — це офіційний документ, юридична форма його правотворчої діяльності. Він містить правові норми з основних питань банківської діяльності, регулює відносини в межах банківської системи та містить визначені правила її діяльності. Нормативний акт є обов’язковим для виконання усіма банками, а також юридичними та фізичними особами під час здійснення банківських операцій.

Нормативні акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку. Інструкції, положення, правила нормативного характеру затверджуються постановами Правління Національного банку України, вони не можуть суперечити законодавству України і не мають зворотної сили. Якщо нормативні акти регулюють правовідносини, суб'єктами яких є фізичні особи, то вони підлягають державній реєстрації згідно із законодавством України. Набувають чинності нормативні акти Національного банку у визначений ним термін, але не раніше дня прийняття, крім тих, що підлягають державній реєстрації та набувають чинності в терміни, визначені законодавством України.

Так Постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка визначає основні методологічні засади здійснення безготівкових розрахунків. В Інструкції відображаються основні засади організації безготівкових розрахунків, класифікаційні ознаки та класифікація безготівкових розрахунків. Це дає змогу зробити висновок про те що організація здійснення безготівкових розрахунків в банках України являє собою складну систему.

Безготівкові розрахунки організовані за певною системою, яка складається з таких елементів [14]: — принципи організації розрахунків; - вимоги щодо їх організації, які визначаються певними умовами господарювання; - форми і способи розрахунків і пов’язаного з ними документообігу. Взагалі, система — це сукупність об'єктів, процесів, взаємозалежних і взаємодіючих між собою, які утворюють єдине ціле. Систему розглядають як сукупність елементів, зв’язків, взаємодій між ними і зовнішнім середовищем, які утворюють цілісність, якісну визначеність і цілеспрямованість системи. Як система, організація безготівкових розрахунків забезпечує можливість спостереження і відображення сукупності різнорідних об'єктів і зв’язків між ними, сумірних між собою.

Внаслідок цього, як люба система, здійснення безготівкових розрахунків в банках України потребує організації, яка передбачає дотримання певних принципів організації, до яких можна віднести:

1. Розрахунки здійснюються через банківські рахунки, які відкриваються клієнтам для зберігання і переказування коштів. Це стосується як юридичних, так і фізичних осіб; 2. Платежі за рахунками мають здійснюватися банками за розпорядженням власників коштів у порядку встановленої ними черговості та в межах залишків коштів на рахунках платників. У цьому принципі закріплено право суб'єктів ринку визначати черговість платежів з їхніх рахунків, що підтверджує справжню економічну самостійність суб'єктів господарювання. У зв’язку з платіжною кризою, яка виникла внаслідок економічної кризи, цей принцип організації безготівкових розрахунків в Україні тимчасово порушується.

3. Суб'єкти ринку мають свободу вибору форм безготівкових розрахунків і закріплення їх у господарських договорах за невтручання банків у договірні відносини. Цей принцип також має на меті забезпечення економічної самостійності суб'єктів господарювання і підвищення їхньої матеріальної відповідальності за результативність договірних відносин. Банку відведена посередницька роль у платежах.

4. Момент платежу має бути максимально зближеним із моментом виникнення грошового зобов’язання. Таке зближення сприяє скороченню обсягів перерозподілу ресурсів між господарниками, прискоренню реалізації, кругообігу фінансових ресурсів. Цей принцип реалізується через строковість платежу, що означає здійснення розрахунків відповідно до строків, передбачених у господарських, кредитних, строкових договорах, інструкціях Міністерства фінансів України, колективних угодах із робітниками і службовцями про оплату праці тощо. Економічний зміст цього принципу полягає в тому, що отримувач коштів заінтересований не в зарахуванні грошей на свій рахунок взагалі, в будь-який момент, а в попередньо визначений строк. Дотримання цього принципу дає змогу підприємцям точніше визначити потребу в коштах і раціональніше управляти своєю платоспроможністю і ліквідністю. На жаль, в Україні у зв’язку з економічною кризою цей принцип порушується. Багато підприємств не виконують вчасно своїх грошових зобов’язань, що призводить до виникнення взаємної простроченої заборгованості.

5. Суб'єкти господарювання мають право вибору банку для відкриття свого рахунку. Розрахунково-касове обслуговування банками своїх клієнтів здійснюється на договірній основі і передбачає виконання їхніх розпоряджень на переказування коштів або видачу готівки з рахунку відповідно до встановлених правил. Цей принцип має важливе значення для забезпечення всім суб'єктам ринку рівних можливостей у користуванні банківськими послугами, широкої економічної самостійності і партнерства у відносинах з банками.

Принципи організації вказують на те, що організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки. Вони зводяться до такого. Грошові розрахунки у внутрішньому господарському обороті здійснюються тільки у національній валюті. Кошти з рахунку клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачається безспірне стягнення та безакцептне списання коштів. Це насамперед платежі за виконавчими листами судових органів і прирівняними до них документами у вигляді стягнення недоїмок за всіма видами платежів до бюджету, а також штрафні платежі за розпорядженням податкової інспекції, Контрольно-ревізійного управління, Міністерства фінансів України.

Розрахункові документи приймаються банком до виконання тільки в межах наявних коштів на рахунку клієнта. Якщо на рахунку клієнта недостатньо коштів для здійснення розрахунків, банк приймає в першу чергу безспірні і безакцептні грошові вимоги, виконуючи платежі у міру надходження коштів на рахунок платника в календарній черговості. Платежі одного клієнта за рахунок коштів іншого не дозволяються, за винятком випадків уступки вимоги і переказування боргу. Кошти господарників підлягають обов’язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в їхніх касах у межах установленого банком ліміту та норм витрат з виторгу, які передбачені чинним порядком ведення касових операцій у господарстві України. Перелік форм безготівкових розрахунків наведено у попередньому питані. Форми розрахунків підприємства обирають самостійно та вказують їх під час укладення між собою договорів. Платіжні вимоги та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у разі безспірного і безакцептного списання коштів.

Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

Розрахункові документи, які подаються в банк у паперовій формі, мають відповідати вимогам установлених Національним банком України стандартів і вміщувати, залежно від їхньої форми, певні реквізити. Якщо хоча б один із передбачених формою розрахункового документа реквізитів не заповнено або заповнено неправильно, банк такий документ до виконання не бере. Використання факсиміле замість власноручного підпису, виправлення і підчистки у розрахункових документах не допускаються.

Також банки повертають без виконання розрахункові документи, якщо [26,с.190]:

— у розрахунковому документі не заповнено хоча б один із реквізитів, заповнення якого передбачено його формою, крім реквізиту «Дата валютування» ;

— немає супровідних документів, надання яких разом з розрахунковим документом передбачено цією Інструкцією, або закінчився строк дії цих супровідних документів;

— розрахунковий документ подано до банку з порушенням законодавства України, або документ не може бути виконано відповідно до законодавства України;

— порушено інші вимог у відповідності з законодавством.

Клієнт може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв’язку. Спосіб подання ним документів до банку передбачається в угоді на розрахунково-касове обслуговування. Під час здійснення розрахунків клієнти можуть застосовувати систему «клієнт-банк». Юридичною підставою для входження клієнта в систему електронних платежів «клієнт-банк» і оброблення його електронних документів банком є окрема угода між ним і банком. Безготівкові грошові розрахунки переважно здійснюються у вигляді записів на рахунках платника й отримувача коштів, але господарники можуть розраховуватися і з допомогою заліку взаємної заборгованості, коли через рахунки платника й одержувача коштів у банку проходять не всі грошові операції, а лише сальдо взаємних вимог. До розрахунків, основаних на заліку взаємозаборгованості платників, належать розрахунки за межами взаємозобов'язань боржників і кредиторів один до одного, які погашаються в рівновеликих сумах. Тут лише за різницею здійснюється платіж на загальних підставах. Такі розрахунки можуть здійснюватися зарахуванням зобов’язань між двома платниками або групи платників усіх форм власності однієї та різних галузей господарства. Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків і за їхнім станом у господарників. Учасники розрахунків зі свого боку також повинні контролювати своєчасне проведення розрахунків.

Певну відповідальність за порушення порядку розрахунків несе і сам банк.

Складовою державного механізму розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов’язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб'єктами — клієнтами різних банків або різних філій одного банку. В цих випадках виникає потреба переказувати кошти з банку платника в банк одержувача.

Крім того, між банками як самостійними економічними суб'єктами виникає багато відносин, які зумовлюють їх власні взаємні платежі - міжбанківські кредитні відносини, купівля-продаж валюти, цінних паперів, надання послуг тощо. Тому без добре організованої, надійної, ефективної системи міжбанківських розрахунків не можуть успішно здійснюватися міжгосподарські розрахунки і функціонувати банківська система взагалі.

Для забезпечення міжбанківських розрахунків створюються спеціальні платіжні системи. Їх організація в різних країнах неоднакова, що зумовлено традиціями, рівнем розвитку банківської справи, масштабами запровадження новітніх комп’ютерних технологій у банківську практику тощо. Україна відносно недавно приступила до розбудови своєї банківської системи. Однак, вивчивши кращий світовий досвід та запровадивши найсучасніші комп’ютерні технології, вона створила досить оперативну, ефективну й надійну систему міжбанківських розрахунків — Систему електронних платежів, що відповідає світовим стандартам. Ця система розбудована на державному рівні, оскільки ініціатором і організатором її був Національний банк України. Через неї здійснюється переважна частина міжбанківських розрахунків в Україні, вона спроможна задовольнити потреби в розрахунках усіх банків.

Система електронних платежів Національного банку України — це державна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами на всій території України в електронній формі.

Функціонування Системи електронних платежів базується на таких принципах: — усі операції здійснюються виключно у без паперовій (електронній) формі; - система є абсолютно закритою, тобто грошові кошти не можуть вийти з фінансового простору Системи електронних платежів на жодній з її ділянок; - оборот коштів у системі здійснюється за принципом «брутто», коли кожний платіж відображається на коррахунку учасника Системи електронних платежів; - ініціатива проведення платежу належить банку-платнику, який дебетує свій рахунок. Право дебетувати коррахунки інших учасників Системи електронних платежів надається тільки установам Національного банку України в обмежених, передбачених чинним законодавством випадках; - виконання платіжних доручень платника з його коррахунку здійснюється в черговості їх календарного надходження в Системі електронних платежів і в межах наявних на рахунку коштів; - платежі здійснюються в режимі реального часу, що дає можливість завершити розрахунки між банками протягом операційного дня; - зарахування коштів одержувачу здійснюється тільки після списання їх з коррахунку банку, що обслуговує платника, і надходження на коррахунок обслуговуючого його банку.

Дотримання цих принципів, передусім недопущення овердрафту за коррахунками і забезпечення платежів у режимі робочого часу, позбавляють Системи електронних платежів кредитного ризику і забезпечують їй високу ліквідність.

Крім Системи електронних платежів, міжбанківські розрахунки можуть здійснюватися і через інші системи, а саме: — внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС); - комбінацію систем ВПС і СЕП; - міжнародні системи електронних розрахунків, наприклад SWIFT; - двосторонні прямі кореспондентські відносини.

Головним призначенням кожної з названих систем є якнайшвидше транспортування розрахункових документів між банками та переказування коштів від платника до одержувача. Для цього банки повинні відкривати один для одного особливі рахунки, які називаються кореспондентськими (коррахунками), та мати недорогу, швидкісну і надійну систему зв’язку для передавання інформації.

Кореспондентський рахунок — це рахунок одного банку, відкритий в іншому банку. Останній банк за дорученням і за рахунок першого здійснює різні платежі: банку, в якому рахунок відкритий, іншому банку, небанківським структурам. Коррахунки для банків мають таке ж значення, як поточні рахунки для господарських суб'єктів, а відкриття і ведення їх є обов’язковою передумовою здійснення міжбанківських розрахунків. Ведення коррахунків — важлива складова кореспондентських відносин між банками.

Кореспондентські відносини — це договірні відносини між банками з метою виконання кожним із них для іншого певних операцій та послуг, пов’язаних з розрахунками між клієнтами та з власними відносинами [26,с.191]. Вони оформляються кореспондентськими договорами, в яких визначаються види послуг, що їх надає один банк іншому, форми, порядок і умови надання: відкриття рахунків, підтвердження і виконання акредитивів та інших розрахункових операцій, розмір комісійної винагороди за послуги щодо ведення коррахунку, спосіб передавання та захисту інформації, строк договору, відповідальність і санкції за його порушення.

Таким чином, організація здійснення безготівкових розрахунків в банках України в методологічному сенсі являє собою складну систему.

Безготівкові розрахунки організовані за певною системою, яка складається з таких елементів: принципи організації розрахунків; вимоги щодо їх організації, які визначаються певними умовами господарювання; форми і способи розрахунків і пов’язаного з ними документообігу.

Як люба система, здійснення безготівкових розрахунків в банках України потребує організації, яка передбачає дотримання певних принципів організації.

Принципи організації вказують на те, що організація безготівкових розрахунків повинна відповідати конкретним вимогам, які обумовлені інтересами розвитку економіки.

Складовою державного механізму розрахунків є міжбанківські розрахунки. Вони є обов’язковою передумовою міжгосподарських розрахунків, що здійснюються між економічними суб'єктами — клієнтами різних банків або різних філій одного банку.

Отже, методологічне керівництво організацією здійснення безготівкових розрахунків у банках здійснює Національний банк України, який з урахуванням загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та стандартів, чинного законодавства України встановлює єдині правила безготівкових розрахунків в банках на базі комплексної автоматизації та комп’ютеризації.

1.3 Нормативно-правове забезпечення організації здійснення безготівкових розрахунків в банках України Безготівковий платіж здійснюватиметься швидко та надійно лише за наявності розвинутої мережі міжбанківських розрахунків та платіжних документів єдиного зразка. Оскільки всі підприємства і організації повинні обов’язково зберігати свої грошові кошти на рахунках в банках, то на практиці їх взаємовідносини повинні набути чіткої регламентації з боку держави шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Насамперед, це Закони України, які регулюють основні засади здійснення безготівкових розрахунків.

Цивільний кодекс України. Параграф 3 глави 71 регулює відносини між банком і вкладником при укладанні договору банківського вкладу. Глава 72 визначає взаємовідносини між банком та клієнтом при відкритті банківського рахунку.

Господарський кодекс України. Розділ II визначає основи діяльності суб'єктів господарювання. Параграф 1 глави 35 визначає особливості правового регулювання фінансової діяльності, в тому числі - банківської.

Закон України від 20.05.99 № 679 «Про Національний банк України». Статтею 7 цього Закону визначено, що Національний банк України встановлює для банків правила проведення банківських операцій.

Закон України від 05.04.2001 № 2346 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Стаття 6 цього Закону визначає коло осіб, яким банки мають право відкривати рахунки, а також орган (Національний банк України), який встановлює порядок відкриття банками рахунків та їх режими. Види рахунків, що можуть відкриватися банками, встановлюються статтею 7 Закону.

Закон України від 07.12.2000 № 2121 «Про банки і банківську діяльність». Глава 11 цього Закону встановлює обов’язок банків ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки та осіб, уповноважених діяти від імені зазначених клієнтів.

Закон України від 28.11.2002 № 249 «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Статтею 4 цього Закону визначено, що банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу, які відповідно до статті 5 зобов’язані проводити ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний). Ідентифікація осіб, що здійснюють фінансові операції, здійснюється згідно з вимогами статті 6 цього Закону.

Про те, Закони України визначають загальні засади здійснення безготівкових операцій, тому взаємовідносини суб'єктів фінансової діяльності вимагають подальшої деталізації. Для цього призначені Інструкції, Положення, Постанови Правління Національного банку України.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22.

Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті розроблена відповідно до законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Цивільного та Господарського кодексів України, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Інструкція встановлює загальні правила, форми і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків.

Відповідно до вимог Інструкції банки здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам Інструкції, інших нормативно-правових актів, а списання коштів з рахунків клієнтів мають здійснювати лише за дорученнями власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів.

Вимоги Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов`язкові для виконання ними.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі меморіального ордера, платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, платіжної вимоги, розрахункового чека, акредитива і передбачає використання розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Порядок оформлення, приймання, оброблення електронних розрахункових документів та здійснення розрахункових операцій з їх застосуванням регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Для здійснення розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (крім меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

В Інструкції наводяться форми розрахункових документів та порядок заповнення їх реквізитів, визначений час протягом якого вони приймаються банками до виконання, черговість та строки виконання.

Відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України до Інструкції включено положення про те, що банки не мають права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд. Зупинення видаткових операцій, арешт або стягнення коштів за рахунками клієнта, що відкриті у банках, здійснюються банками лише за постановою державного виконавця, прийнятою на підставі рішення суду.

На виконання статті 1072 Цивільного кодексу України до Інструкції включено положення щодо черговості виконання банками розрахункових документів, які оформлені згідно з рішеннями судів і на підставі яких здійснюється списання коштів, якщо розрахункові документи надходять до банку одночасно.

В Інструкції акцентовано увагу на відповідальності банків за недотримання вимог законодавства в частині забезпечення перерахування платниками податків страхових внесків до державних цільових фондів одночасно з видачею коштів на виплату заробітної плати цим платникам податків.

Врегульовано питання щодо приймання банками від платників (державних, казенних, комунальних підприємств, господарських товариств, у яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків) розрахункових документів на перерахування коштів за товари, роботи і послуги відповідно до вимог Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» .

Відповідно до норм Цивільного кодексу України глава 8 «Розрахунки за акредитивами» Інструкції встановлює відповідальність виконуючого банку у разі необґрунтованої відмови у виплаті коштів за акредитивом.

Глава 11 «Розрахунки за допомогою систем дистанційного обслуговування» Інструкції передбачає використання клієнтом таких систем дистанційного обслуговування, як «клієнт — банк», «клієнт — Інтернет — банк», «телефонний банкінг» .

Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, зі змінами і доповненнями.

Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам — інвесторам, виборчим блокам політичних партій і визначає:

1. Загальні вимоги до функціонування рахунків, якими, зокрема передбачено, що банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу — вкладні (депозитні) рахунки.

2. Порядок ідентифікації клієнтів при відкритті рахунку в банку, зокрема наведено перелік документів, які є підставою для здійснення ідентифікації клієнта — фізичної особи, його довіреної особи, а також особи, яка уповноважена діяти від імені клієнта — юридичної особи.

3. Порядок відкриття поточних рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання.

4. Особливості відкриття поточних рахунків окремим категоріям клієнтів банків.

5. Порядок використання коштів за поточними рахунками суб'єктів господарювання.

6. Порядок відкриття поточних рахунків фізичним особам, зокрема поточних рахунків на ім'я малолітніх осіб, неповнолітнім особам, на користь третьої особи, на ім'я іншої фізичної особи на підставі довіреності.

7. Порядок використання коштів за поточними рахунками фізичних осіб.

8. Особливості відкриття карткових рахунків. Слід зазначити, що операції за картковими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених відповідними нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток.

9. Порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків суб'єктам господарювання та використання коштів за цими рахунками.

10. Порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам (на ім'я малолітніх осіб, неповнолітніми особами, на користь третьої особи, на ім'я іншої фізичної особи на підставі довіреності) і використання коштів за цими рахунками.

11. Порядок відкриття поточних рахунків типу «Н» у національній валюті та використання коштів за цими рахунками. Такі рахунки відкриваються банком офіційним представництвам, представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються на території України підприємницькою діяльністю.

12. Порядок відкриття поточних рахунків типу «П» у національній валюті та використання коштів за цими рахунками. Такий рахунок відкривається постійним представництвам, якими є представництва юридичних осіб-нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність нерезидента на території України.

13. Порядок відкриття поточних рахунків в іноземній валюті іноземним представництвам і використання коштів за цими рахунками.

14. Порядок відкриття поточних рахунків у національній та іноземних валютах установам міжнародних організацій і використання коштів за цими рахунками.

15. Порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків іноземним представництвам і використання коштів за цими рахунками.

16. Порядок відкриття рахунків нерезидентам-інвесторам і використання коштів за цими рахунками.

17. Порядок відкриття, використання та закриття поточних рахунків виборчих фондів кандидатів на пост Президента України, політичних партій, виборчих блоків політичних партій, кандидатів у народні депутати від яких зареєстровано в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, кандидатів у народні депутати України, зареєстрованих в одномандатних виборчих округах.

18. Вимоги до заповнення картки із зразками підписів.

19. Порядок зміни рахунків клієнтів, коли закриття раніше відкритих рахунків з одночасним відкриттям нових рахунків клієнтів відбувається не за їх ініціативою, в результаті чого змінюються всі або окремі (один або кілька) банківські реквізити клієнтів — назва банку, код банку, номер рахунку, валюта рахунку.

20. Порядок закриття рахунків клієнтів банків, зокрема, визначено підстави закриття поточних рахунків клієнтів банків.

12 лютого 2010 року набрала чинності постанова Правління Національного банку України від 05.01.2010 № 4 «Про внесення змін до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» .