Аналіз методу навчання Story Telling

Міністерство науки та освіти України Дрогобицький державний педагогічний університет імені І. Франка

Індивідуальне завдання

«Аналіз методу навчання Story Telling»

Виконала:

Студентка групи УА-34

Гавдан Галина Дрогобич 2014

Зміст Вступ

1. Загальні характеристики методу «Storytelling»

2. Дослідження британських педагогів щодо методу «Storytelling»

3. Аналіз методу «Storytelling»

Висновоки Список використаної літератури

Вступ

Storytelling — неформальний метод навчання персоналу. Сторітеллінг (англ. — storytelling, «розповідання історій »). Докладні розповіді про минулі дії керівництва, взаємодії співробітників або про якісь події, які зазвичай передаються в організації неофіційно.

Під історією розуміється будь-яке сюжетно пов’язана розповідь, яка є вираженням певного принципу чи цінності компанії. Історія — це носій і передавач корпоративних знань.

Метод був винайдений і успішно випробуваний на особистому досвіді Девіда Армстронга, голови міжнародної компанії Armstrong International. Свою концепцію Армстронг виклав у книзі MBSA: Managing by Storying Around.

Розробляючи свій метод, Девід Армстронг врахував відомий психологічний фактор: історії більш виразні, захоплюючі, цікаві і легше асоціюються з особистим досвідом, ніж правила або директиви. Вони краще запам’ятовуються, їм надають більше значення, і їх вплив на поведінку людей виявляється сильнішим.

Модне слово «storytelling «в перекладі з англійської означає «розповідання історій». Це поняття таке широке, що чітко визначити його межі складно. Кілька десятків років тому американці стали застосовувати прості історії з життя для розвитку бізнесу та придумали цьому спеціальну назву. І тут виявилося, що під визначення сторітеллінга підходять навіть знайомі з дитинства казки. Виходить, що існував він практично завжди, а от в якості спеціального поняття з’явився недавно. Так чим же він відрізняється від звичайного оповідання? Сторітеллінг — історія, яка розповідається не просто так, а для того, щоб досягти певної мети. Потрібні історії використовуються всюди — від повсякденного життя до бізнесу. Виходить, що бабуся, яка розповідає своєму онукові повчальну казку, теж займається сторітеллінгом. Її мета — навчити внука розрізняти добро і зло. А бізнесмен за допомогою цікавої історії рекламує і продає свій продукт.

В чому секрет сторітелінга? Справа в тому, що справжня історія з життя викликає емоції. А те, що пов’язане з емоціями, людина запам’ятовує набагато краще, ніж факти (навіть самі незвичайні) і цифри (навіть самі значні). Розповідь залишається в пам’яті без будь-яких зусиль з нашого боку. Він спонукає нас міркувати: що було б, якби герой вчинив інакше, якщо він зміг — значить, і я зможу. До того ж життєва історія викликає довіру і знаходить відгук у душі. Наприклад, дитина швидше захоче бути схожим на героя з казки, ніж слідувати строгим вказівкам: «Будь хорошим, добрим, слухайся старших ! «Що таке Сторітеллінг взагалі? Хтось вважає його забавою, письменництвом повчальних історій з мораллю і передачею якоїсь інформації людям. Хтось створює свої теорії і сприймає сторітеллінг як наукову дисципліну теорії і сприймає сторітеллінг як наукову дисципліну.

Сторітеллінг включає в себе різні напрямки — в ньому тісно переплетені психологія і педагогіка, дидактика та акторська майстерність. Тут, чим більший у вас словниковий запас, тим більше у вас впевненості у своїх силах; чим допитливий розум, тим краще виходять історії.

Розповідання історій — це не просто міркування на певну тему. Сторітеллінг може бути корисним для написання сценаріїв до фільмів, для коучингу, для навчання, для залучення клієнтів до свого продукту, для формування вміння висловлювати свої власні думки.

Що таке Розповідання ?

Це живе віч на віч спілкування, демонстрація вашої історії людям. Розповідання — це пряма взаємодія між оповідачем і слухачем.

Забавно те, що в онлайн словнику перекладачі інтерпретують telling як вигадку, брехня. У політиці і в маркетингу, цілком імовірно, що вам будуть розповідати казки, вести за собою з однією метою зробити своїм прихильником, щоб ви стали лояльні до їх програмі або продукту. Пам’ятайте, відомі політики — це професійні сторітеллери.

Роль оповідача — емоційно донести свою думку до слухача. А роль слухача візуалізувати цей образ, прийняти історію. Кожна історія унікальна, навіть якщо кілька людей будуть переказувати один і той же розповідь, вони це зроблять посвоєму, оскільки будуть вкладати частинку свого особистого.

1) Сторітеллінг — це прямий взаємозв'язок між вами і вашими слухачами. Аудиторія реагує на слова і дії оповідача. Сторітеллер може використовувати і невербальні способи спілкування за допомогою інтонації, темпу мови, рухів тіла, наголосів на певних словах і пауз. Все це відбувається спонтанно, імпровізовано як реакція на бажання і запити аудиторії.

2) Слухачі слухають оповідачеві не пасивно, на відміну від телеглядача, який просто дивиться в екран і не особливо залучений в процес. Слухачі історій самі малюють у своїй уяві і образи, і місця дій, вони переживають різні ситуації через свій досвід і свій світогляд.

1. Загальні характеристики методу «Storytelling»

Останнім часом у викладанні іноземних мов поширюються театральні методики, що довели вже на справі свою ефективність, особливо на початковому етапі навчання, коли у дітей ще розвинене мимовільне запам’ятовування, і вони запам’ятовують тільки те, що для них цікаво і викликає емоційний відгук. Однією з таких методик є storytelling або розповідання історій.

На думку багатьох британських педагогів, сторітеллінг стимулює уяву, емоції, спонукає до аналізу культурного контексту і минулого досвіду. Він впливає на формування ціннісних орієнтацій, відносин і в остаточному підсумку поведінки людини в довкіллі. У центрі розповіді знаходяться не оповідач чи слухач, а самі події історії. Сторітеллінг — спосіб продемонструвати унікальність уяви кожного індивідуума. Сторітеллінг як різновид народної творчості доступний людям будь-якого віку і здібностей. Для нього не потрібно ніякого спеціального обладнання, крім уяви. У нашому сучасному світі, з його стрімким темпом життя, це спосіб нагадати дітям про могутність слова, важливість уміння слухати, про те, що спілкування між людьми — це мистецтво. Найважливішим завданням сторітеллінгу є збагачення духовного досвіду дитини та стимулювання уяви. С. Брайнт вважає, що за допомогою сторітеллінгу можна отримати два найбільш важливі результати. Перший — це пожвавлення атмосфери в класній кімнаті, зняття напруженості, створення невимушеної атмосфери. Другий, можливо, не настільки очевидний, але не менш цінний у дидактичному відношенні полягає в тому, що він є одним із найбільш простих та швидких шляхів встановлення контакту між вчителем та учнями, засобом привернення та утримання їх уваги. Ще з давніх часів люди передавали знання шляхом розповідання історій. У наш час ми спостерігаємо значний зріст інтересу до сторітеллінгу. Британські дослідники вважають, що джерела сторітеллінгу беруть свої корені в народних та релігійних традиціях, історичних епосах і повсякденному житті.

Багато фольклористів вважають, що казки, які є основним матеріалом сторітеллінгу, відіграли і продовжують відігравати важливу роль у передачі накопичених суспільством культурних і етичних цінностей дітям. Сторітеллінг використовується для ознайомлювання дітей зі зразками поведінки в суспільстві і природі в розважальній формі. Т.С. Еліот говорив про це: «Я схильний зробити висновок, що саме література, що ми читаємо „заради забави“ чи „чисто заради задоволення“ має найбільший, хоча і менш за все очікуваний вплив на нас».

2. Дослідження британських педагогів щодо методу «Storytelling»

Британські педагоги виділяють такі цілі сторітеллінгу

· розвиток навичок сприйняття усного мовлення на слух, навичок читання;

· розширення кругозору;

· розвиток комунікативних навичок;

· розвиток системи етичних цінностей;

· засвоєння культурних традицій свого народу;

· доповнення і збагачення різних дисциплін шкільної програми.

Дослідження британських педагогів ще в 90-х роках підтвердили, що сторітеллінг і драматизація є більш ефективним засобом презентації тексту, ніж читання чи телебачення. Історії, на думку Е. Джерсі, — це спосіб, за допомогою якого ми знаємо, пам’ятаємо і розуміємо (Alide Gersie. Earth Tales: Storytelling in Times of Change. Green Print, London, 1992) Е. Джерсі розглядає такі можливості сторітеллінгу:

— історії зберігають інформацію і досвід, допомагають застосувати накопичений досвід у сучасних ситуаціях,

— історії мають початок, середину і кінець — вони допомагають нам побачити циклічність життя,

— історії стимулюють емоційні реакції, що спонукують слухачів до дії,

— історії розвивають комунікативні навички. [4]

Сара Брайнт у роботі «Як розповідати історії дітям» (How to Tell Stories to Children, and Some Stories to Tell) підкреслювала важливе місце сторітеллінгу у вивченні геології, зоології, ботаніки і навіть фізики. Сьогодні багато фахівців у галузі сторітеллінгу погоджуються з такою думкою, вважаючи необхідним практичне використання сторітеллінгу в межах шкільної програми. У деяких школах Великобританії існують спеціальні курси з вивчення сторітеллінгу, наприклад «Фольклор: усна народна творчість як основа освіти». Традиції усної народної творчості, чи, як часто називають її в британській літературі, мистецтва сторітеллінгу, у сучасному суспільстві майже втрачено. Кожна культура, як відомо, має свої унікальні традиції, фольклор, що включають у себе міфи, легенди, казки, пісні і т.д. Фольклор інтегрований у сучасну літературу, яка використовує його стійкі морально-етичні принципи.

Народні казки привертають увагу людей протягом століть. Вони з давніх часів були і розвагою для багатих та бідних, і засобом передачі накопиченого досвіду. Саме казки відбивали мрії, надії, страхи людей, докладно описували повсякденне життя. Сьогодні казки для нас є джерелом інформації про минуле, що містить сформовану систему відношень і цінностей. З цієї причини казки, на думку британських педагогів, є міждисциплінарним засобом навчання. Народні казки можуть бути використані в багатьох дисциплінах шкільного курсу. Наприклад, для історії інтерес представляє відображення в казках життя і побуту різних історичних епох, зв’язок казкових подій з історичними.

Дослідники фольклору відзначають, що основні моральні норми є загальними для різних регіонів світу, відбиваючи загальнолюдські цінності. Народні казки можуть стати невід'ємною частиною процесу навчання, його цінним доповненням. Майже кожну моральну концепцію можна підтвердити, використовуючи народні казки, чи навпаки, теми та мотиви народних казок можна розвинути і поглибити засобами навчальних дисциплін. Таке використання сторітеллінгу має велике дидактичне і виховне значення. Робота з казкою сприяє розвитку уяви учнів, логіки мислення, вчить аналізувати та порівнювати. Важливим ми вважаємо використання групових та колективних форм діяльності учнів, що сприяють формуванню комунікативних навичок. У Великобританії мистецтво сторітеллінгу в останні роки викликало такий інтерес, що з’явилося «Товариство сторітеллінгу» (Society for Storytelling), проводиться велика кількість щорічних фестивалів, семінарів, конференцій.

Сторітеллінг широко представлений в інформаційній мережі «Інтернет». Цікавим нам уявляється досвід використання фольклору в Шотландії. Традиційна музика, сторітеллінг і народні танці є частиною стандартної шкільної програми в Шотландії. У роботі таких курсів беруть участь спеціально підготовлені вчителі і представники неформальних громадських організацій. Існує значна кількість громадських організацій і центрів, що займаються пропагандою народних мистецтв. Проводяться щорічні фестивалі народних мистецтв, у яких школярі приймають активну участь. Рада з питань освіти Шотландії, визнаючи цінність народного мистецтва, сприяє співробітництву між школами і неформальними організаціями, що пропагують фольклор.

У наш час основним засобам здійснення сторітеллінгу є телебачення. Саме телебачення об'єднує планету, воно розповідає нам безліч історій, використовуючи сучасний спосіб передавання інформації. Оскільки телебачення стало могутнім засобом розповідання історій, природно, що воно починає використовуватися в роботі з дітьми. Е. Вінн наводить такий приклад використання засобів телебачення. Дітям пропонується створити власні історії за допомогою відеокамери — історій про своє місто, свою вулицю, домашніх тварин і т. п. Такий підхід до сторітеллінгу з використанням сучасних технологій теж необхідно враховувати, оскільки телебачення є невід'ємною частиною сучасного життя. Багато педагогів і фахівців з сторітеллінгу, професійні оповідачі не визнають технічних засобів у ролі оповідачів, вважаючи, що найважливішим принципом сторітеллінгу є безпосередній контакт оповідача й аудиторії.

Сьогодні сторітеллінг здійснюється всіма засобами масової інформації - телебаченням, радіо, мережею «Інтернет», але багато фахівців обмежують поняття «сторітеллінг» саме мистецтвом живої розповіді, що має могутню силу впливу на слухача.

3. Аналіз методу «Storytelling»

Існує дуже багато типів історій, з якими можна працювати. Рекомендується починати з народних казок, з маленьких коротеньких оповідань. До них відносяться стародавні міфи, легенди, жартівливі історії. Також використовуються цікаві та повчальні історії з життя видатних людей, відомих вчених, письменників, політиків тощо. З плином часу та набуттям досвіду є можливість використовувати власне свої історії а також імпровізувати. Достатня кількість історій доступна в дитячих бібліотеках та в Інтернеті.

Також слід зазначити про необхідність уникання плагіатів та підробок. Краще використовувати народні казки, міфи та легенди ніж копіювати історії, що належать певному автору.

Характеристики вдалої історії:

Вдала історія має єдину чітко визначену тему;

добре розвинений сюжет;

стиль: яскраві словесні картини, описи, дотепні звуки та ритм;

включає в себе характеризування — мистецтво створення образів;

вірогідність джерел;

драматичне звернення;

відповідає аудиторії.

Адаптація до слухачів:

Слухачі відіграють дуже важливу роль у розповіданні історій — бо їх уми є полотном, що на ньому оповідач малює картину-історію. Усне розповідання історій включає в себе близьку взаємодію оповідача та слухача. Слід зауважити, що сьогодні дуже багато дітей втратили здатність уважно слідкувати за плином історії, що розповідається, та бачити образи у своєму розумі - дуже слабкими стали увага та уява. Розповідання історій стало ще більше важчим. Донести історію якомога ближче до слухачів. Зробити це коротко та просто — особливо для молодших дітей — скоротити історію залишивши її суть. Пробудити в учнях почуття, щоб вони відчули, доторкнулись, почули та побачили яскраві картини. Описати характери та стани героїв та допомогти слухачам симпатизувати відчуттям героїв.

Якщо аудиторія різноманітна за віком, націлювати історію на молодших!

Сторітеллінг — це завдання, розподілене на розповідача та слухачів, що є взаємодією між двома сторонами і робить історію живою. Як підготувати історію?

Для того, щоб підготувати історію, необхідно:

Ш Прочитати історію декілька разів, спочатку для задоволення, потім уважно.

Ш Проаналізувати історію щодо привабливості, словесні картини, які необхідно побачити слухачам та настрій, який необхідно створити.

Ш Дослідити фон та культурні значення історії.

Ш Працювати з історією доти, доки персонажі та обстановка не стануть для розповідача такими реальними, ніби він особисто знає цих людей та бував у цих місцях.

Ш Візуалізувати історію. Уявити звуки, смаки, запахи, кольори. Той, хто розповідає тільки тоді може передати історію іншим, коли він яскраво бачить історію сам.

Історії малюють словесні картини і використовують звуки, риму та повторення слів. Розвиваючи та вивчаючи історію треба концентрувати увагу на її візуальному та аудіальному аспектах: збирати її у серію візуальних картинок, як фільмова стрічка або ретельно увібрати у себе ритм та розташування звуків слів. 2]

Також треба вивчити історію в цілому, а не фрагментами. Опанувати історією, потім спростити її структуру до простих нарисів сцен. Не слід намагатися запам’ятати її, хоча необхідно знати першу і останню фрази напам’ять!

Спланувати сюжет: Початок, у якому готується бекграунд, вводяться дійові особи та конфлікт; Тіло, у якому конфлікт розвивається до Кульмінаційного моменту; і Розв’язка конфлікту. Спостерігати за тим, як починається дія, за тим, як вона прискорюється, за повторенням в діях, за тим, як і де відбуваються переходи. Спрощуючи або адаптуючи історію, не змінювати первинного сюжету. Увібрати стиль історії: Для збереження оригінального смаку та сили історії слід вивчити характерні фрази, що повторюються скрізь всю історію. Слід також звернути увагу на структуру речення, на фрази та незвичайні слова і вирази. Дуже важливо тренуватися розповідати історію якомога частіше — перед дзеркалом, друзям, в дорозі, будь-кому, хто буде слухати, навіть своєму коту. Навіть якщо історія стара і знайома, потрібно використовувати уяву і весь арсенал навичок розповідача, щоб зробити історію живою. Під час процесу підготовки історії слід використовувати всю свою уяву, щоб оживити історію.

Елементи донесення історії до слухачів:

§ Відвертість та переконаність (бути щиросердечним);

§ Ентузіазм та натхнення (це не є штучне або гучне хвилювання);

§ Жвавість (у жестах, голосі, виразах обличчя).

Історії стають цікавішими, коли є жвавість та різноманітність голосових інтонацій розповідача.

Власні усні навички сторітеллінгу:

Діалог;

Використання голосу;

Використання жестів та виразів обличчя;

Крокування;

Повторення.

Найбільш важливо розслабитися та бути собою. Розвивати свій особистий стиль, в якому розповідачеві зручно працювати.

Початок та закінчення історії:

Розповідання історій ефективніше тоді, коли є певна м’яка атмосфера, вільна від того, що відволікає увагу слухачів. Аудиторія повинна бути зручною та близькою. Розповідач має звернути ретельну увагу на необхідність наявності підготовчих матеріалів, які він повинен завжди мати під рукою і бути готовим налаштувати атмосферу, сприятливу для слухачів. 1] Реквізити, костюми, чи гра на знайомство можуть також допомогти у зосередженні уваги та створенні гарного настрою. Традиційно розповідання історій починається з фрази «Одного разу…», потім робиться пауза, під час якої розповідач збирає свої думки до купи.

Деякі засоби утримання уяви слухачів:

Залучення та участь аудиторії у процесі розповідання історії;

Чітка зміна у рухах, голосі та настрої розповідача;

Незвичайний або неочікуваний поворот в оповіданні;

Слід особливо бути підготовленим до того, що буде декілька дітей (як правило, один чи двоє), що потребують особливої уваги і відволікають інших. В цьому випадку іноді слід тільки проігнорувати це, іноді це потребує пильного погляду або паузи доти, доки не буде припинено учнем порушення; іноді необхідно долучити цю дитину до історії, що розповідається. Але ніколи не можна говорити різко або гнівно, бо в іншому разі увагу аудиторії буде утрачено.

Закінчення історії:

Як тільки розповідач закінчив історію, йому потрібно зупинитися! Нехай думки дітей утримаються на історії. Не слід почувати себе зобов’язаним пояснювати історію або зводити кінець з кінцем. Слід дозволити дітям піти, розмірковуючи над щойно почутим і викристалізувати для себе значення цієї історії! Чим більш сторітеллер практикує - тим більш кваліфікованим він стає. Не варто боятися пробувати різні методи. Слід бути креативним. Оскільки навчання витікає із особистих досвідів. Слід очікувати помилки — навіть найліпші із нас помиляються. Не можна бути надмірно сором’язливим. Варто весело проводити час та поділяти радість історії. 5].

сторітеллінг історія слухач

Висновок У процесі розповідання історії оповідач використовує слова, жести, зоровий контакт, міміку руху, паузи. Слухач реагує висловлюваннями, жестами, виразом обличчя, стаючи таким чином невід'ємною частиною історії, що розповідається. Міміка, жести та інші невербальні засоби посилюють емоційний вплив розповіді на учнів. Живе слово, безпосередній контакт людини з людиною, людські якості оповідача, культура спілкування, психологічний настрій у виховному відношенні набувають набагато більше значення за будь-які технічні засоби. Не знижуючи ролі технічних засобів навчання у підвищенні ефективності підготовки учнів, англійські вчені, як і їх колеги з багатьох інших країн, вважають, що безпосереднє дидактично спрямоване спілкування з допомогою сторітеллінгу має безумовні переваги, оскільки воно олюднене і несе в собі живу душу.

Список використаної літератури

1. Аіех, Nora Kortner. Storytelling: Its Wide-Ranging Impact in the Classroom

2. Bryant, Sara Cone. How to Tell Stories to Children and Some Stories to Tell

3. Andrews, Dee; Hull, Donahue (September 2009). «Storytelling as an Instructional Method: Descriptions and Research Question». The Interdisciplinary Journal of Problem-Based Learning. 2 3: 6−23.

4. Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах: Підручник кол авторів під кер. С.Ю. Ніколаєвої. К.: Ленвіт, 2002. 328с./ст. 92−105

5. Теорія і практика формування методичної компетенції вчителя іноземної мови початкової школи. Навчальний посібник. — К.: Ленвіт, 2006.-200 с.

6. Методика навчання іноземних мов і культур: теорія і практика: підручник для студ. лінгв. ун-тів і фак. ін. мов вищ. навч. закладів / Бігич О.Б., Бориско Н. Ф., Борецька Г. Е. та ін./ під загальн. ред. С.Ю. Ніколаєвої. — К.: Ленвіт, 2013. — 590 с.