Організація торгівлі на ринках

http://

http://

Вступ

Торгівля як сфера національної економіки за своєю формою і змістом належить до складних соціально-економічних систем і виконує життєво важливі завдання і функції.

Торгівля посідає особливе місце в структурі національної економіки та в системі економічних відносин. Вона опосередковує товарно-грошовий обмін у величезних розмірах — більше ніж 450 млрд грн щороку, формує не менш як 12% ВВП і, безперечно, є важливим чинником економічного зростання. Крім того, торгівля відіграє неабияку роль у реалізації соціальної політики, ринкової орієнтації національної економіки, формуванні конкурентного середовища.

Торгівля на ринках сьогодні відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні населення як продовольчими, так і непродовольчими товарами.

В економічному плані роль торгівлі на ринках зводиться до того, що вона є ефективним механізмом товарно-грошового обміну і реалізації комплексу послуг, сферою створення великих обсягів товарообігу і перерозподілу грошових коштів. Реальний обіг товарів і грошей на ринках оцінити складно, адже єдиний бухгалтерський і статистичний облік обсягів ринкової реалізації не ведеться, однак за окремими товарними позиціями товарообіг на ринках становить більше половини сукупного товарообігу галузі торгівлі.

1.Торгівля на ринках та її сутність — як особлива форма торговельно-сервісного обслуговування Торгівля на ринках як форма організації торговельно-сервісного обслуговування являє собою сукупність одиничних актів купівлі-продажу, що здійснюється в мережі ринків (ринковому господарстві) всіма категоріями ринкових торговців і включає специфічну систему торговельних, побутових та інших послуг продавцям і покупцям на ринках.

Складність і специфічність торгівлі на ринках випливає з її сутності і виявляється в такому:

— характер більшості одиничних актів купівлі-продажу, що відбуваються в мережі ринків, є тотожним аналогічним оборудкам у мережі роздрібних торговельних підприємств, тобто є в основній частині роздрібною торгівлею;

— поступово диверсифікується від суто роздрібного до роздрібно-гуртового характер одиничних актів купівлі-продажу в торгівлі на ринках;

— переважно інфраструктурний характер ринкового господарства закладений у специфіці його основної діяльності, адже підприємство ринків скеровує свої матеріальні, фінансові і людські резерви передусім на створення умов для ведення ринкового торгу будь-ким із суб'єктів господарської діяльності товаровиробників чи торговельних посередників;

— інфраструктурний характер діяльності підприємств ринків є основою для широкої диверсифікації торгівлі на ринках з іншими видами господарської діяльності;

— особливість торгівлі на ринках виявляється в структурі об'єктів і складі суб'єктів даної форми торгівлі: через ринки реалізується широкий асортимент продовольчих і непродовольчих товарів, який мало чим відрізняється від асортиментного набору роздрібної торговельної мережі;

— торгівлю на ринках можна характеризувати як частково організовану форму торгівлі, адже в ній можуть брати участь будь-хто із членів суспільства (фізична особа) або група людей (юридична особа), у господарському плані відособлені від підприємства ринків і які будують свої відносини з ним на договірних засадах;

— специфіка торгівлі на ринках закладена в її природі, найтісніше пов’язаній з класичними категоріями ринку оцінкою вартості товару на основі співвідношення попиту і пропозиції.

Активний розвиток торгівлі на ринках у сучасних умовах спричинила низка факторів, внутрішньо притаманних вітчизняній економіці, зокрема: орієнтація на суто ринкові закони, методи і принципи в економічному механізмі суспільства; реформування форм власності в усіх сферах господарської діяльності; проведення кардинальних змін у структурі аграрного і промислового секторів виробництва; розширення за рахунок зростання реального і прихованого безробіття кількості учасників комерційної діяльності.

2.Поняття ринкового господарства Ринкове господарство — це сукупність підприємств і філіалів ринків: ринкових комплексів, ринків, міні-ринків, зон і майданчиків для ведення торгівлі всіх форм власності. За своєю суттю ринкове господарство являє собою своєрідну матеріально-технічну базу торгівлі на ринках.

У складі ринкового господарства виокремлюють різні типи підприємств ринків: ринкові комплекси; великі універсальні ринки з широкою номенклатурою послуг і високим рівнем сервісу; ринки; підприємства середнього розміру, універсальні або спеціалізовані, на яких представлені суб'єкти інших обслуговуючих систем; міні-ринки; невеликі ринки місцевого значення, спеціалізовані, як правило, на реалізації продовольчих і супутніх товарів; філіали ринків (зони і майданчики для ведення ринкового торгу); несамостійні в економічному, організаційному або юридичному змістах структурні підрозділи ринків, які створюються в місцях стихійного скупчення ринкових продавців і підпорядковуються головним підприємствам.

Ринкове господарство формують підприємства різних форм власності: державної (комунальної), приватної і колективної (кооперативної) форм власності.

3.Класифікація підприємств ринків Загальну сукупність підприємств ринків класифікують за низкою функціональних ознак, до яких належать: тип населеного пункту, в якому розташований ринок; район обслуговування (тяжіння) ринку; ступінь концентрації торгівлі і послуг у цьому підприємстві торгівлі на ринках; ступінь господарської самостійності; тип улаштування і вид основних споруд на ринку; масштаб діяльності і потужність ринкового підприємства; провідний асортимент ринкової реалізації; сезонність ведення торговельної діяльності; ступінь благоустрою; режим роботи.

Загальна сукупність підприємств ринків поділяється на міські і сільські. Якщо міські ринки розташовуються в республіканських, обласних, внутрішньо-обласних, районних центрах і селищах міського типу, то сільські діють у великих (кущових) і середніх (рядових) селах.

Кожне підприємство ринків характеризується районом обслуговування (зоною охоплення), яка змінюється залежно від типу населеного пункту, в якому розташований ринок. Так, міські рийки можуть бути загальноміськими, району міста або окремого мікрорайону. Сільські ринки мають дещо більшу за територією площу (зону) охоплення: міжрайонного, районного (сільського), кущового і локального сільського значення.

Ступінь концентрації торгівлі і сервісу дозволяє виділяти в складі підприємств ринків великі торговельно-сервісні ринкові комплекси; спеціалізовані або змішані ринки; міні-ринки (зони або майданчики для ведення ринкового торгу). Торговельно-сервісний ринковий комплекс — це велике за потужністю й обсягами реалізації товарів і послуг підприємство ринків з розвиненою внутрішньою інфраструктурою власних і залучених структурних підрозділів, здатних створювати і надавати низку організаційно-технологічних, торговельних і побутових послуг усім учасникам торгівлі на ринках. Підприємство ринків є дещо меншим за параметрами й обсягами обігу ринком, забезпеченим достатньою матеріально-технічною базою для організації пролажу продовольчих і непродовольчих товарів. Міні-ринки (зони, майданчики) — це влаштовані належним чином для ведення ринкового торгу невеликі за кількістю торгових місць і пунктів дрібнороздрібної торгівлі ринки з мінімальним набором послуг для ринкових торговців.

Доволі часто від розмірів концентрації торгівлі і сервісу залежить ступінь господарської самостійності підприємства ринків. За цією ознакою розрізняють ринки-підприємства і ринки-філії головних підприємств. Ринки-підприємства є самостійними суб'єктами господарської діяльності з правами юридичної особи, а ринки-філії - це територіально відокремлені зони і майданчики для ведення ринкового торгу за допомогою і під керівництвом основного підприємства, не обов’язково ринку.

Відповідно до типу влаштування і виду ринкових споруд зустрічаються накриті, павільйонні, відкриті і комбіновані ринки. На сьогодні найбільшого розповсюджень набули комбіновані ринки — поєднання накритої частини з відкритим майданчиком павільйонів чи відкритого майданчика тощо. Від типу влаштування ринку в першу чергу залежить його привабливість для ринкових торговців і покупців та здатність організовувати цілорічну торгівлю незалежно від природно-кліматичних умов в районі розміщення Тісно пов’язані між собою такі ознаки класифікації підприємств ринків, як потенційна потужність і масштаби діяльності (обороту товарів і послуг) ринку. У цьому зв’язку виділяються надвеликі (понад 1000 торгових місць), великі (500−1000 т. м.), середні (100−500 т. м.) і дрібні (до 100 т. м.) ринки. Незважаючи на те що основними показниками потужності ринку є його площа і кількість торгових місць, для характеристики його потенційної потужності доцільно брати саме кількість улаштованих на ринку торгових місць для одночасного ведення ринкового торгу, адже саме ця величина може бути підставою для оцінки загальних обсягів реалізації товарів з урахуванням реального навантаження на одне ринкове торгове місце.

У ринковому господарстві найчастіше зустрічається змішаний тип спеціалізації (товарного профілю) ринків: продовольчо-непродовольчі, продовольчо-квіткові, продовольчо-тваринні, худобо-фуражні тощо. Значно рідше практикується організація спеціалізованих ринків у «чистому» вигляді, а саме: продовольчих, непродовольчих, автомобільних, фуражних, тваринних, паливних, квіткових та ін.

За сезонністю ведення ринкового торгу розрізняють: цілорічні - ті, що функціонують безперервно протягом року; сезонні - такі, що діють відповідно до сезону виробництва продукції, яка реалізується, або відповідно до певних кліматичних умов; одноразові ярмарки-базари — одномоментні комерційно-торговельні заходи в межах торгівлі на ринках, що носять тематичний характер і поєднуються з виїзною торгівлею товаровиробників і представників різних торговельних систем.

За ступенем благоустрою виділяють такі підприємства ринків: із замощеними і заасфальтованими площами; оснащені електроосвітленням, водогоном, каналізацією і радіовузлами; із земляними або частково замощеними площами; ті, на яких освітлення, водогін, каналізація і радіофікація відсутні.

За режимом роботи, який узгоджується з місцевими органами влади відповідно до їх основної спеціалізації, місцезнаходження, рівня розвитку матеріально-технічної бази і ступеня благоустрою, підприємства ринків поділяються на три види: щоденні; ті, що працюють з одним-двома вихідними; такі, що працюють кілька (один-чотири) днів на тижні.

4.Організаційно-економічний статус підприємств ринків торгівля ринок економічний Первинною ланкою матеріально-технічної бази торгівлі на ринках (ринкового господарства) є підприємство ринків — специфічне торговельно-сервісне підприємство інфраструктури споживчого ринку, спеціалізоване на створенні і наданні послуг для ведення ринкового торгу.

Підприємство ринків за своїм функціональним призначенням має на меті виконання складної системи торговельних, побутових, комунальних, інших послуг, а також здійснення контрольно-забезпечувальних функцій за правильністю провадження процесу купівлі-продажу в його межах.

У загальному вигляді підприємство ринків незалежно від типорозміру, улаштування, спеціалізації, форми власності й інших функціональних ознак, є торговельним підприємством, невід'ємним складовим елементом галузі внутрішньої торгівлі, оскільки в його межах активно ведеться роздрібна, дрібно-гуртова і гуртова торгівля товарами широкого вжитку. Разом з тим інфраструктурний характер основної діяльності підприємств ринків та високий ступінь диверсифікації торгівлі на ринках із залученими системами обслуговування населення дозволяє кваліфікувати більшість сучасних підприємств ринків як вагоме за масштабами комерційної діяльності та обсягами обігу товарів і капіталів торговельно-сервісне підприємство, в якому специфічний метод торгівлі поєднується із багатьма формами і методами сервісу.

Специфіка ринку як торговельно-сервісного підприємства виявляється в таких притаманних тільки йому рисах:

— на відміну від класичних підприємств торгівлі, ринок, за деякими винятками, не виконує основних торговельно-технологічних функцій, пов’язаних із просуванням товарів, закупівлею, транспортуванням, зберіганням і реалізацією товарів;

— не торговельне підприємство не переймає на себе прав власності на товари, що реалізуються в його межах, незважаючи на те що воно с власником основних засобів, з допомогою яких забезпечується діяльність ринкових торговців;

— основним напрямом діяльності ринку є не ведення торгівлі, а організація умов для її здійснення незалежними фізичними і юридичними особами, для чого підприємство ринку авансує капітал у створення і реновацію матеріально-технічної бази, яку згодом на еквівалентних засадах здає в різну за термінами оренду ринковим торговцям і за допомогою якої надає платні послуги всім суб'єктам торгівлі на ринках;

— до функцій підприємства ринків крім організації ринкового торгу і надання низки послуг входить також здійснення контролю за дотриманням належного рівня культури обслуговування, правильністю і повномірністю відпуску товарів, відповідністю їх якості вимогам стандартів безпеки споживання.

В організаційному плані підприємства ринків формуються з тісно пов’язаних між собою власне ринкових і залучених структурнім елементів. Їх співвідношення не є сталим, воно змінюється і модифікується залежно від типорозміру і спеціалізації самого ринку.

5.Структурні елементи підприємства ринків До власне ринкових елементів структури цього типу підприємств належать підрозділи обслуговування, торговельні і господарсько-допоміжні. Підрозділи обслуговування ринку — це бюро торговельних послуг, вагові, склади і камери зберігання товарів і продукції, готелі і кімнати відпочинку для прибулих ринкових торговців тощо створюють умови для організованого і правильного ведення ринкового торгу, а також реалізують широку номенклатуру платних послуг не тільки для продавців на ринку, але й для населення. На багатьох ринках створені і функціонують торговельні підрозділи: комерційні центри, торговельно-закупівельні пункти, комісійні і консигнаційні магазини тощо, які ведуть торговельно-комерційну діяльність, закуповуючи надлишки у ринкових продавців або організовуючи реалізацію товарів і продукції, довезеної на ринок, і паралельно проводячи самостійну торгівлю. Кожен ринок залежно від власних потреб організовує господарсько-допоміжні підрозділи ринку: будівельно-ремонтні бригади, господарські частини, санітарі-гігієнічні пристрої і споруди, майстерні з ремонту вагового інвентарю, пральні тощо, які утримують у належному стані матеріально-технічну базу ринку і здійснюють загальне забезпечення торгівлі на ринках. У формуванні структури підприємства ринків беруть участь також залучені структурні елементи, які улаштовані ринком самостійно і передані в довгострокову оренду або збудовані на території ринку залучених обслуговуючих систем підприємства, одиниці і пункти торгівлі, громадського харчування й обслуговування.

Поєднання власне ринкових і залучених елементів відбувається всередині окремих функціональних зон ринку. У великих і середніх підприємствах ринків представлені всі три основні функціональні зони цілорічного ведення ринкового торгу, сезонної торгівлі і ярмарково-базарної торгівлі. Зона цілорічного ведення ринкового торгу влаштовується в накритих приміщеннях ринків і павільйонах, що дозволяє підтримувати в них стабільний температурний режим і захищати продавців і покупців від атмосферних опадів протягом цілого року. Зона сезонної торгівлі розміщується на прилеглих до накритих приміщень ринку відкритих майданчиках за накритими і відкритими столами-прилавками. Зона ярмарково-базарної торгівлі організується з використанням зони сезонної торгівлі, а також інших заасфальтованих і замощених майданчиків поблизу ринку для організації періодичних сезонних і тематичних ярмарків-базарів з розпродажу сільськогосподарської та іншої продукції, товарів за методом виїзної торгівлі.

6.Система послуг та її організація у торгівлі на ринках Специфіка функціонування підприємств ринків на споживчому ринку обумовлює формування в торгівлі на ринках цілісної системи послуг. Ця система включає широку номенклатуру послуг, створених як підприємством ринку, власне ринкових, так і структурними підрозділами інших, залучених до торгівлі на ринках, систем.

Власне ринкові послуги, тобто ті, що створюються і надаються з використанням ресурсів самого ринку, поділяються на дві основні категорії: послуги оренди і платні послуги.

З метою надання послуг оренди ринок будує й утримує в належному стані власну матеріально-технічну базу. Елементами матеріальної бази ринку є споруди, будівлі, приміщення, конструкції, технологічне обладнання тощо, які забезпечують реальні передумови для роботи ринкових торговців. Ці елементи на договірних засадах передаються адміністрацією ринку ринковим торговцям в короткоабо довгострокову оренду.

У короткострокову оренду адміністрація ринку передає ринкові торгові місця — своєрідні робочі місця для індивідуальних ринкових торговців. Торгові місця на ринку налаються в капітальних приміщеннях, павільйонах, на відкритих майданчиках за влаштованими столами-прилавками (торговими рядами), в палатках, ятках тощо різної конструкції.

На продовольчих ринках торгові місця переважно влаштовуються за накритими і відкритими столами-прилавками (немеханічними пристроями спрощеної конструкції), які дозволяють зосередити в межах ринкового торгового місця операційний товарний запас ринкового продавця, його товарну експозицію, необхідне ваговимірювальне обладнання і торговельний інвентар. Ринковий торговець, котрий має це торгове місце, оплачує його вартість у розмірі ринкового збору. Розмір ринкового збору за право займання торгового місця на ринку встановлюється в грошовому еквіваленті за один день торгівлі місцевими органами влади, оскільки законодавчо даний вид зборів віднесений до місцевих зборів. Незважаючи на те що в даний час сума ринкового збору встановлюється довільно, за своєю економічною суттю ринковий збір — це плата за короткострокову оренду ринкового торгового місця, і він повинен в першу чергу відображати собівартість його створення й утримання На непродовольчих ринках торгові місця влаштовуються не за столами-прилавками (крім ринків типу «секонд-хенд»), а в павільйонах, ятках, і т. п. Вони монтуються з легких конструкцій відособлено одне від одного і займають не тільки корисну площу ринку, але характеризуються, скоріше, місткістю. Сучасні ринкові торгові місця для реалізації непродовольчих товарів за своїм конструктивним рішенням і формою є ідентичними до невеликих пунктів роздрібної (міні-маркетів, крамничок, бутиків тощо) і дрібнороздрібної торгівлі (павільйонів, яток, палаток, кіосків). На відміну від продовольчих ринків, торгові місця на непродовольчих ринках здаються юридичним і фізичним особам, як правило, в довгострокову оренду. Плата за довгострокову оренду ринкового торгового місця встановлюється за погодженням сторін, але не може бути нижчою суми, еквівалентної розміру ринкового збору за весь час оренди.

На умовах довгострокової оренди підприємство ринків надає також послуги з винаймання розташованих на ринку капітальних і легко конструкційних приміщень для подальшого використання їх для організації пунктів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування представниками залучених обслуговуючих систем. Це можуть бути підприємства й організації державної, приватної, колективної і кооперативної форм власності, що діють на оптовому і роздрібному ринках і ринку послуг. Юридичні особи, що орендують приміщення в ринку, звільняються від сплати ринкового збору.

Підсистема власне ринкових послуг крім послуг оренди доповнюється специфічною номенклатурою платних послуг рийку. Платні послуги ринку передусім орієнтовані на організаційно-технологічне обслуговування ринкових торговців, але й опосередковано стосуються покупців на ринку. Об'єктивна потреба в підсистемі платних послуг органічно випливає із суті торгівлі на ринках і обумовлюється такими передумовами: певним розривом між основними й оборотними засобами, коли власники їх є незалежними один від одного; потребами і запитами основної частки роздрібних торговців на ринках; особливостями реалізації і зберігання товарів ринкового асортименту.

Тимчасом як підприємство ринку є власником майнового комплексу ринку, власниками довезених на нього для реалізації продуктів і товарів є певна кількість ринкових торговців, отже, повноцінний процес продажу своїх товарів ринкові продавці можуть здійснити тільки за допомогою придбаних від ринку послуг.

Певна частина ринкових торговців, зокрема товаровиробники, не тільки не мають досвіду і навиків у веденні торговельної діяльності, але й не забезпечені торговельно-технологічним і допоміжним інвентарем, одягом тощо, необхідними для здійснення процесу роздрібної реалізації. Це відкриває для ринку можливості з надання послуг прокату недостатнього у продавців обладнання й інвентарю для дотримання ними чинних правил торгівлі на ринках.

Доставлені на ринок сільськогосподарські продукти і продовольство вимагають особливих умов зберігання і реалізації. Так, тваринне м’ясо перед реалізацією потребує розрубу; продаж продуктів тваринництва повинен здійснюватися з використанням санітарного спецодягу (фартухів, халатів, нарукавників тощо); продукти тваринництва і більшість продуктів рослинництва реалізуються на вагу і потребують використання відповідного ваговимірювального обладнання і дотримання належного температурного режиму і т. п.

Для організації торговельно-технологічних платних послуг підприємство ринків створює власні спеціалізовані підрозділи: бюро торговельних послуг і торговельно-закупівельні підприємства.

Бюро торговельних послуг (БТП) надає ринковим торговцям організаційні, технологічні і торговельні платні послуги через розташовані на ринку пункти прокату ваговимірювальних приладів, санітарного одягу, розрубу м’яса, камери зберігання продукції, холодильники з машинним охолодженням, холодильні камери тощо. Для організації БТП адміністрація ринку закуповує необхідне обладнання й оснащення: стелажі, колоди, холодильні агрегати, шафи-холодильники тощо, а також багатооборотний інвентар для здавання його в прокат ринковим торговцям (сан одяг, ваги, торговельний інвентар тощо). Крім цього, залежно від обсягів роботи створюється штатний розклад БТП, який включає завідувачів складів (охолоджувальних камер зберігання і холодильників з машинним охолодженням), розрубників м’яса і комірників, які організовують роботу пунктів прокату торговельного інвентарю, ваг і санодягу.

Для багатьох аграрних, промислових і кустарних товаровиробників процес ринкового торгу є неосновним, таким, що вимагає значних затрат часу на непродуктивну (для них) діяльність і відволікає від основного виробництва. Разом з тим ці продуценти розглядають торгівлю на ринках як важливий, а інколи й основний канал збуту виготовленого продукту. У вирішенні даної проблеми допомагає такий структурний підрозділ ринку, як торговельно-закупівельне підприємств (ТЗП) ринку. До функцій ТЗП ринку, власне, і входить приймання товарів, довезених на ринок, з дальшою їх реалізацією через свої роздрібні торговельні пункти розташовані як на ринку, так і поза його межами.

Частина підприємств ринків, на жаль невелика, має у своєму розпоряджанні готелі (кімнати для приїжджих), обладнані для тимчасового проживання тих ринкових продавців, які прибули з віддалених місцевостей та інших регіонів. Незважаючи на те що готелі підприємств ринків невеликі за середньою кількістю місць та з невисоким рівнем комфорту, вони є важливим доповненням до загальної мережі готелів у населеному пункті. Крім цього, готелі ринків є суттєвим джерелом платних послуг — доходів ринків від надання житлово-комунальних послуг прибулим ринковим торговцям, а за відсутності їх напливу в міжсезоння -%; іншим гостям даного населеного пункту.

Система послуг у торгівлі на ринках завершується підсистемою послуг залучених до цієї форми обслуговування підприємств і організацій.

На спеціалізованих і змішаних ринках успішно функціонує мережа роздрібних торговельних підприємств і дрібнороздрібних одиниць. Розташовані на ринках магазини і пункти дрібнороздрібної реалізації характеризуються найрізноманітнішими типорозмірами і спеціалізацією. Так, у ринковому господарстві рідко зустрічаються великі універсальні магазини, частіше середні за розмірами, а здебільшого — невеликі крамниці і пункти дрібнороздрібної реалізації товарів широкого вжитку. Спеціалізація роздрібних торговців визначається основною спеціалізацією ринку і зазвичай є протилежною їй. Потреба в комплексному торговельному обслуговуванні учасників торгівлі на ринках веде до того, що на продовольчих ринках, як правило, організовується внутрішня мережа крамниць із широким асортиментом непродовольчих товарів, а на непродовольчих — продовольчих магазинів. На ринках, де основним контингентом є селяни — улаштовуються магазини, спеціалізовані на реалізації товарів для ведення особистого домашнього господарства і т. п. У цілому ж спеціалізація стаціонарних магазинів на ринку не може бути прив’язаною до спеціалізації самого ринку, є універсальною і комбінованою, а тому в основному спрямована на доповнення асортименту ринкової реалізації.

Стаціонарна мережа роздрібних торговельних підприємств державної, приватної, колективної і кооперативної форм власності, розташованих в межах підприємств ринків, лежить в основі підсистеми залучених послуг у торгівлі на ринках.

Торгівля на ринках за своєю суттю є не тільки суто процесом ведення ринкового торгу, але й своєрідним соціально-культурним заходом, що викликає скупчення на території ринку великої кількості людей: і продавців, і покупців. Своєю чергою, це об'єктивно викликає потребу в організації харчування суб'єктів даної форми торгівлі. Виробничо-торговельна діяльність з приготування їжі і організації харчування також входить до підсистеми залучених послуг у торгівлі на рийках. Вона не належить до основних функцій підприємств ринків, а тому адміністрація ринку виходячи із власних можливостей передає в оренду або за угодою про спільну діяльність (за участі спільних інвестицій) чи на інших умовах будує на території ринку приміщення для закладів і пунктів громадського харчування.

Третьою вагомою складовою підсистеми залучених послуг у торгівлі на ринках є підприємства і структурні одиниці побутового обслуговування. На великих і середніх ринках, розміщених у міських поселеннях, вони широко представлені у вигляді комбінатів, ательє, майстерень і пунктів, спеціалізованих на створенні послуг з пошиття одягу і взуття; виготовлення пристроїв, деталей інтер'єру для домогосподарств; ремонту взуття, одягу, побутової техніки тощо. Мережа побутово-обслуговуючих одиниць на ринках також є відкритою не тільки для учасників ринкового торгу, але й усіх мешканців населеного пункту, в якому є підприємство ринків.

У підсистемі залучених послуг у торгівлі на ринках особливе місце займають послуги ветеринарно-санітарної експертизи сільгосппродуктів і продовольства, що доставляються на ринки з метою реалізації. Практично на кожному ринку, на якому продаються продукти тваринництва і рослинництва, створено лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи (ЛВСЕ). Їх завданням є попередній контроль і аналіз якості привезеної ринковими торговцями продукції на предмет її відповідності нормам екологічної, радіаційної, санітарної безпеки і чинним стандартам безпеки споживання; відсутності збудників інфекційних хвороб тощо. Послуги ЛСВЕ для ринкових торговців є платними і справляються за тарифами, затвердженими органами Міністерства охорони здоров’я.

Висновок Торгівля на ринках в умовах трансформації економіки має неабияке соціально-економічне значення.

Економічне значення торгівлі на ринках полягає в тому, що вона є невідємною складовою системи товаропросування матеріальних благ із різних секторів виробництва до споживачів, яка рівноправно конкурує з іншими товаропровідними системами. Вільний доступ до даної форми торгівлі безпосередніх товаровиробників і відсутність у більшості випадків посередника дає продавцям на ринках основну конкурентну перевагу — у ціні реалізації. Ціни на основні види товарів і продуктів у торгівлі на ринках є відносно нижчими як порівняти з цінами на аналогічні товари у роздрібній і дрібно гуртовій мережі.

У сучасних умовах торгівля на ринках має також надзвичайно важливе соціальне значення. Воно полягає в реальній участі даної форми торгівлі в опосередкованому соціальному захисті багатьох категорій населення і формується в кількох аспектах. В умовах реального і прихованого безробіття, скорочення соціальних виплат, неритмічності у виплаті допою і пенсій торгівля на ринках стала фактичним місцем праці великої кількості як пенсіонерів, так і працездатного населення, суттєвим джерелом додаткових стабільних доходів мешканців міст і сіл, місцем перетину інтересів селян й городян.

Список використаної літератури

1. Організація торгівлі: Підручник/ Апопій В.В., Міщук І.П., Ребицький В. М., Рудницький С.І., Хом’як Ю.М. -3-тє виданняК.:Центр учбової літератури, 2008.-628с.

2.Організація та технологія торгівлі: Навчальний посібник/ Герасимчук З. В., Ковальська Л. Л., Вахович І.М. — Л.:ВОРВП Надстир’я, 2005. 318с.

3.Голошубова Н. О., Чижевська О. А. Організація продажу товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі: Конспект лекцій. — К.: КДТЕУ, 1998.-58с.

4.Берман Б. Еванс Д. Розничная торговля: стратегический подход: Пер. С англ. — М.:Изд.Дом" Вильямс", 2003. -1184с.

5. Егоров В. Ф. Организация торговли. — СПб.: «Питер», 2004. — 352 с. 6. Новиков М. Л. Организация торговли непродовольственными товарами. — М. Экономика, 1989. — 239 с.