Сучасні проблеми малокомплектної школи

Сучасні проблеми малокомплектної школи

Зміст

Вступ Розділ 1. Технології організації навчального процесу в малокомплектній школі

1.1 Особливості планування навчального процесу

1.2 Специфіка побудови уроків у класах-комплектах

1.3 Варіанти структури уроків у класах-комплектах

1.4 Організація виховної роботи в малокомплектній школі

Розділ 2. Сучасні проблеми малокомплектної школи

2.1 Типові труднощі малокомплектних шкіл

2.2 Основні проблеми сучасної малокомплектної школи Розділ 3. Перспективи розвитку малокомплектних шкіл

3.1 Особливості побудови навчально-виховного процесу

3.2 Майбутнє малокомплектної школи: пріоритети розвитку Висновки Список використаної літератури Додатки

Вступ

Сільська малокомплектна школа — особливий феномен як у педагогічній теорії, так і в реальній практиці. Поняття географічне й соціальне — аспекти, що відіграють значну роль у функціонуванні цих навчальних закладів. І якщо перший із них характеризується виключно" місцем розташування школи, то другий залежить від значної кількості чинників: стану соціально-економічного розвитку конкретного регіону, загального духовно-морального рівня населення села чи селища, природного й предметного середовища, особливих умов функціонування навчально-виховного закладу. Усі ці чинники не існують самі по собі, вони активно впливають на розвиток інституту сільської школи, на процес розв’язання психолого-педагогічних проблем, що стоять перед нею нині і майже повністю замикаються на особистості вчителя.

Нестандартні умови роботи, своєрідність структури й режимів навчання неоднозначно вибиваються на діяльності сільського педагога, потребують від нього застосування гнучкої методики організації навчально-виховного процесу — питання, яке вчителі не завжди можуть вирішити самостійно. Не треба забувати і про такий негативний чинник, як значна відмежованість педагогічних колективів сільської школи від новітніх здобутків педагогічної та психологічної наук.

Проблеми сільської малокомплектної школи досліджували такі учені, педагоги, як О. Я. Савченко, Г. В. Суворова, В.П.Стрекозін, М. П. Мельников, В. В. Мелешко, Н.І.Присяжнюк, А. М. Пишкало, Г. Б. Тришнавська, Т.І.Шамова та інші.

Учені зауважують, що у сільських школярів на недостатньому рівні відбувається засвоєння навчального матеріалу, передбаченого шкільними програмами. Це вимагає розробки та використання нових технологій навчання в сільській малокомплектній школі та відповідної підготовки кадрів для роботи в ній.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Сучасні проблеми малокомплектної школи».

Об'єкт дослідження — навчально-виховний процес в малокомплектній школі.

Предмет дослідження — сучасні проблеми малокомплектної школи.

Мета дослідження — розглянути особливості планування навчально-виховного процесу в сучасній малокомплектній школі, визначити проблеми та перспективи розвитку малокомплектної школи.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) вивчити організацію навчально-виховного процесу у сучасній малокомплектній школі;

2) розглянути специфіку побудови уроків у класах-комплектах;

3) проаналізувати організацію виховної роботи в малокомплектній школі;

4) розглянути сучасні проблеми малокомплектної школи;

5) дослідити перспективи розвитку малокомплектних шкіл.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Список використаних джерел включає 28 найменувань. Робота викладена на 50 сторінках друкованого тексту, 2 додатки займають 2 сторінки.

Розділ 1. Технології організації навчального процесу в малокомплектній школі

1.1 Особливості планування навчального процесу

Малокомплектна початкова школа — школа без паралельних класів, з малим контингентом учнів. Цей тип школи існує, як правило, в сільській місцевості. Найчастіше вона є початковою. Однак в основних і середніх школах теж можуть бути класи-комплекти. В таких класах один учитель, в одному приміщенні одночасно веде заняття з двома або трьома різними класами. Це зумовлює специфічну структуру малокомплектної школи, яка може бути одно-, дво-, три-, чотирикомплектною.

За останні десятиріччя кількість малокомплектних шкіл у країні значно скоротилася. До об'єктивних причин цього явища (зниження народжуваності, міграція сільського населення в міста, розвиток промисловості) додалася й стихійна міграція, в основі якої лежать суб'єктивні чинники — незадоволення батьків умовами роботи й побуту тощо.

Сьогодні в Україні діє близько 4,5 тис. малокомплектних шкіл. Крім того, є понад 1000 неповних і середніх шкіл, у кожній з яких навчається до 100 учнів.

У процесі переходу до навчання дітей з 6-річного віку на базі сільських малокомплектних шкіл поширилися навчальні комплекси нової форми «школа — дитячий садок» [6, 6].

Ці заклади можуть відкриватися тільки за повного додержання санітарно-гігієнічних вимог у спеціально збудованому приміщенні або в дитячому садку чи в приміщенні початкової школи. Кількість вихователів і помічників вихователя на групу визначається за діючими нормативами, залежно від режиму роботи групи, який узгоджується з Положенням про дитячий дошкільний заклад і водночас має враховувати потреби населення даної місцевості.

У цьому закладі створюється спільна педагогічна рада, куди входять учителі, вихователі, методист і музичний працівник.

Практика показує, що об'єднання двох закладів під одним дахом дає змогу раціонально використовувати приміщення школи або дитячого садка, поліпшити взаємозв'язок між цими закладами, економно й за призначенням використовувати педагогічні кадри й матеріальну базу. Наприклад, учитель музики і співів працює і з дошкільнятами, і з учнями, вчитель фізичного виховання надає допомогу працівникам садка цього комплексу. У комплексі «школа — дитячий садок» більше можливостей і для медичного обстеження дітей двічі на рік (у вересні - жовтні та у квітні - травні), а також для попереднього вивчення функціональної готовності дошкільнят до вступу в перший клас.

У комплексі «школа — садок» складається спільний план виховної роботи на рік, проводяться спільні педагогічні ради, виробничі наради, взаємовідвідування занять. Відкриваються нові можливості й для спільної роботи з батьками, проведення лекцій, дитячих ранків, свят, виставок, змагань, в яких беруть участь усі діти.

Не менш важливо, що вчителі вже до школи бачать своїх майбутніх вихованців, а діти залюбки йдуть до знайомих класів. У свою чергу, старші діти охоче опікають малюків в іграх, у роботі на ділянці, читають їм книжки, разом малюють. Безумовно, це створює сприятливий мікроклімат для навчання й виховання [8, 43].

Складність роботи в малокомплектних школах зумовлена тим, що в них працює здебільшого один або два вчителі, яким щодня треба готуватися до 8 — 12 уроків, розподіляючи увагу між двома-трьома класами. До того ж, штатний розпис малокомплектної школи не передбачає посад завгоспа, бібліотекаря. Функції цих працівників виконує той-таки вчитель. Умови діяльності кожної малокомплектної школи специфічні, отже, й використання педагогічних закономірностей, методичних рекомендацій, поурочних розробок потребує, відповідно, творчого переосмислення.

Ці обставини, а також віддаленість малокомплектних шкіл і класів-комплектів від районних центрів, великих педагогічних колективів вимагають від класоводів і майстерності, і виняткової старанності, наполегливості.

Ефективність праці вчителя й учнів у будь-якій школі визначається взаємодією багатьох зовнішніх і внутрішніх умов організації навчально-виховного процесу.

Стосовно малокомплектних шкіл зовнішніми (організаційними) умовами є: раціональне поєднання класів у комплекти, правильна побудова розкладу занять, забезпечення належної матеріально-технічної бази (технічні засоби навчання, роздавальний дидактичний матеріал та наочні посібники), вимогливість і відповідальність учителя, тісний контакт його з батьками. Внутрішніми (психолого-дидактичними) умовами є: визначення оптимальної структури й змісту уроку (особливо самостійної роботи) відповідно до рівня розвитку учнів і мети засвоєння ними знань у кожному класі; формування у школярів загальнонавчальних умінь і навичок; вибір оптимального поєднання методів і прийомів навчання; раціональне використання наочності й слова на різних етапах вивчення теми; технологічно вміле керівництво різновіковим колективом тощо.

Вихідними умовами ефективності навчально-виховного процесу в малокомплектній школі є оптимальне поєднання класів у комплект та правильне складання розкладу занять. Розв’язання цих питань зумовлюється обставинами, за яких діє кожна конкретна школа, зокрема: 1) кількістю класів; 2) кількістю учнів у кожному класі; 3) загальним рівнем їхньої підготовленості й складністю розв’язуваних на даному етапі навчання завдань; 4) досвідом учителів; 5) навантаженням, яке мав кожний класовод у попередні роки; 6) розмірами класних кімнат [8, 44].

У зв’язку з тим, що працюють паралельно трирічна й чотирирічна початкові школи, розглянемо варіанти планування в різних умовах.

На сьогодні типовою малокомплектною школою в нашій країні є така, що складається з трьох класів, в яких працюють один або два вчителі. Наповнюваність класів, як правило, дуже нерівномірна. Наприклад, у першому класі може бути 2−3 учні, в другому — 6−7, у третьому — 11−12. Або, навпаки, перший клас — найбільший (до 18−20), а третій — найменший.

При об'єднанні класів насамперед враховуються контингент учнів і кількість учителів у школі. Якщо є три класи й два вчителі, то об'єднувати можна як суміжні, так і несуміжні класи. І отже, виходячи з конкретних умов, варіанти комплектів можуть бути різними: 1 — 2-й, 1 — 3-й, 1 — 2 — 3 -й класи. В кожному поєднанні класів є свої плюси і мінуси.

Найскладніше працювати з комплектом, в якому об'єднані 1-й і 3-й класи, оскільки в першому півріччі основну увагу вчитель мусить приділяти дітям 1-го класу, а коли вони «зачитають», більше уваги приділити третьокласникам, щоб краще підготувати їх до переходу в середню ланку.

Деякі вчителі вважають за доцільне об'єднувати 1-й і 2-й класи, щоб можна було частіше проводити одно-темні уроки, повніше здійснювати наступність у навчанні, краще задовольняти потребу дітей майже одного віку в спілкуванні. Однак в умовах поєднання суміжних класів відносна схожість навчальних програм нерідко призводить до того, що вчитель мимоволі завищує вимоги до молодшого класу й знижує їх до старшого.

Робота 4-річних малокомплектних шкіл показує, що найдоцільнішим є об'єднання 1-го й 3-го класів, оскільки на кожному уроці майже половину часу старші учні можуть працювати самостійно (вони вже достатньо оволоділи основними загальнонавчальними й спеціальними вміннями й навичками) [8, 45].

У складанні розкладу занять можливі два підходи: поєднання уроків різнопредметного й однопредметного змісту. У суміжних класах доцільніше поєднувати однакові предмети. У комплектах 1-й і 3-й та 1 й і 4-й класи таке поєднання не завжди виправдане, а іноді й неможливе, бо навчальні плани цих класів надто різняться.

Вибір тієї чи іншої послідовності уроків протягом дня й тижня зумовлюється і фізіологічними особливостями молодших школярів (втомлюваність, працездатність, активність). Установлено, наприклад, що найефективніше учні працюють у вівторок і середу на другому й третьому уроках. До того ж, складаючи розклад, треба зважати на можливість організації самостійної роботи залежно від змісту самого предмета й підготовленості учнів.

Найбільше можливостей для організації самостійних занять дають уроки мови, математики, малювання та трудового навчання. Значно менше їх на уроках читання й природознавства. Уроки музики й співів та фізичного виховання взагалі неможливі без постійної участі вчителя в навчально-виховному процесі.

Які ж предмети доцільніше сполучати в розкладі - однакові чи різні?

Якщо об'єднують однакові предмети, вчителеві легше планувати урок, переключати увагу з одного виду занять на інший. За такого планування можна проводити іноді однотемні заняття (зокрема, на уроках читання, природознавства, фізичного виховання, трудового навчання, музики й співів).

Найчастіше уроки читання поєднують з уроками мови.

Вести водночас заняття з математики чи мови в двох класах дуже важко (це під силу тільки досвідченому вчителеві і при невеликій кількості дітей у комплекті).

З першокласниками протягом першого півріччя доцільно працювати окремо, зменшуючи тривалість уроків. При цьому тривалість перших двох уроків може становити близько 30 хв. Наступні два (з усіма класами) триватимуть по 40 і останні по 35 хв. За такого регламенту щоденне навантаження вчителя буде в межах трьох астрономічних годин, що в основному відповідає нормі часу, за яку вчителеві виплачується ставка.

Починаючи з другого півріччя, коли першокласники дещо звикнуть до самостійної роботи, можна зменшувати час для занять тільки з ними й збільшувати для іншого класу (2-го або 3-го). Звичайно, уроки лише для одного класу слід відводити на заняття математикою, мовою, природознавством або ознайомленням з навколишнім [9, 34].

Для спільних занять з усіма класами необхідно спланувати уроки фізичної культури, музики, трудового навчання, а також екскурсії, працю на ділянці. Приклад розкладу уроків для однокомплектної школи наведено в додатку А.

Таким чином, у плануванні навчального процесу в малокомплектній школі не може бути ні універсального (придатного для всіх шкіл) поєднання класів, ні, тим більше, прийнятного для кожного вчителя «стандартного» розкладу занять. Найперша умова складання оптимального розкладу — глибокий аналіз відомих з літератури та передового досвіду варіантів й усебічне врахування конкретних обставин, за яких діє школа. І навіть найкращий розклад необхідно змінювати протягом року, враховуючи зміни в навчальному плані, можливість проведення однотемних уроків і працездатність учнів.

1.2 Специфіка побудови уроків у класах-комплектах

В умовах роботи вчителя з двома-трьома класами особливо цінна кожна хвилина. Ретельно продуманий розподіл часу на уроці, раціональне його використання — важливі умови ефективного навчання.

Основними недоліками розподілу часу в класі-комплекті є фактична його втрата (простій) і неправильне дозування окремих етапів заняття або видів роботи. Це відбувається з багатьох причин: 1) неодночасний початок навчання в усіх класах комплекту; 2) часті й багатослівні пояснення наступного етапу роботи; 3) брак завдань для індивідуальної роботи або невміле їх використання; 4) нераціональні способи перевірки; 5) невдала організація робочого місця класовода й учнів. Ці хиби спостерігаються не тільки в початківців, а й у класоводів зі значним стажем [9, 35].

Певні труднощі викликає, зокрема, одночасний початок уроку в усіх класах комплекту.

З досвіду кращих учителів можна порадити такі прийоми: для 3−4-х класів, де урок розпочинається самостійною роботою, завдання доцільно оформляти заздалегідь у письмовій формі. Так, якщо класовод починає працювати з 1-м класом, то на парту кожного другокласника (третьокласника) на перерві черговий кладе конверт з карткою, на якій записано конкретне завдання або даються вказівки щодо виконання роботи за іншим джерелом. При колективній самостійній роботі зміст завдань і вказівки щодо їх виконання варто заздалегідь записувати на одній половині дошки. На початку уроку вчителеві досить буде розсунути шторку, і діти відразу ж зможуть розпочати роботу.

Інколи в 2−4-х класах на початку уроку можна запропонувати учням самостійно закінчити роботу, розпочату на попередньому уроці або вдома. Бажано урізноманітнювати її види: вибіркове списування, фонетичний або граматичний розбір, творче завдання, складання оберненої задачі тощо.

У комплекті, що складається з двох класів, як показує передовий досвід, на пояснення і первинне закріплення нового матеріалу під керівництвом учителя доцільно відводити десь 15 — 18 хв. І хоча ці межі певною мірою умовні, однак сама тенденція такого розподілу виправдана результатами роботи. В однокомплектній школі на такі види роботи варто відводити близько 10 хв.

Кожний урок у класі-комплекті - це фактично два або три уроки, зведені в один, який проводиться в одному приміщенні одним учителем в один і той самий час. Тож учителеві необхідно:

а) 4 — 5 разів перебудовуватися на заняття то з одним, то з другим, класом, пам’ятаючи весь час про головну мету уроку;

б) вміти розподілити хвилини між учнями всіх класів так, щоб домогтися засвоєння матеріалу саме на уроці;

в) в умовах гострої обмеженості часу на роботу з одним класом не порушувати загальну логіку процесу навчання: керувати сприйманням учнів, розпізнаванням, усвідомленням істотних ознак, формувати вміння самостійно працювати.

Але не тільки вчителеві складно працювати в класі-комплекті. Для школяра навчання в цих умовах пов’язане з необхідністю зосереджуватися на змісті свого завдання, не слухати цікавих розповідей учителя для іншого класу, не звертати увагу на картини, які він показує, не чути відповідей учнів й водночас відразу перебудовуватися, коли вчитель звертається саме до його класу.

Урок у малокомплектній школі - це два чи три самостійних за метою і змістом уроки, кожний з яких має включати основні елементи: організацію дітей, повідомлення нових знань, їх закріплення, перевірку засвоєння матеріалу.

Цими особливостями визначаються головні відмінності методики й структури уроків у класі-комплекті. А саме [9, 36]:

— Самостійна робота учнів — обов’язковий елемент кожного уроку й може проводитися протягом уроку кілька разів.

— Чергування самостійної роботи з роботою під керівництвом учителя передбачає чіткість і взаємовідповідність структур великих етапів: «самостійна робота» — «робота з учителем» .

— Кожний етап має свою логіку, повинен готувати учнів до наступної роботи.

— Застосування відомих методів навчання в умовах класу-комплекту потребує певних видозмін, які стосуються їх місця на уроці, тривалості, рівня самостійності учнів.

— Особливість проведення уроків у класах-комплектах — обмежені можливості для використання засобів наочності, кінота діафільмів, натуральних об'єктів, що збіднює процес сприймання.

— Застосування підручників, індивідуального роздавального матеріалу, таблиць передбачає внесення в зміст поданих у них завдань додаткових інструкцій, які допомагають учням виконувати самостійну роботу.

— Нерівномірна наповнюваність класів, які входять до комплекту (наприклад, у 1-му класі - 3 учні, а в 3-му — 18, або у 2-му — 20, а в 4-му — 6), зумовлює велику різноманітність структури уроку в комплекті. Наявність у складі комплекту класу з малою кількістю учнів дає змогу добре пізнати здібності й характер кожної дитини, здійснювати індивідуальний підхід. Але нерідко виходить і так, що класу, де мало учнів, вчитель, як правило, приділяє значно менше часу, нерідко не вміє організувати з ним доцільну групову роботу.

Перш ніж складати план уроку, обмірковувати його структуру, зміст самостійних завдань, найбільш оптимальний розподіл часу між класами, які входять до комплекту, треба визначити головну навчальну мету в кожному класі, а потім з’ясувати, які виховні й розвивальні завдання можна розв’язати під час засвоєння конкретного матеріалу.

Саме від того, як учитель розуміє цей взаємозв'язок, залежать варіативність побудови уроків та їх кінцева результативність.

Урок у малокомплектній школі проводиться за єдиним планом, складеним для всіх класів комплекту. Тому для структури уроку (на відміну від структури в умовах роботи з одним класом) характерні не назви етапів, а переходи: «з учителем — самостійно», «самостійно — з учителем» .

Кількість переходів та їх зміст визначаються: 1) завданнями вивчення теми в кожному класі; 2) кількістю класів у комплекті; 3) змістом предметів, поєднаних на уроці; 4) рівнем сформованості в учнів прийомів самостійної роботи.

Майже на всіх уроках у кожному класі комплекту здійснюються пояснення нового матеріалу, закріплення, повторення, узагальнення знань. Для підвищення ефективності уроку в малокомплектній школі важливо правильно визначити, який етап у кожному класі проводитиметься під керівництвом учителя, а на якому діти працюватимуть самостійно [9, 38].

Для роботи з учителем спеціальні дослідження дають підстави рекомендувати: коротку фронтальну чи вибіркову перевірку рівня якості знань учнів; деякі підготовчі вправи (наприклад, фонетичні), пояснення нового матеріалу на основі попередньої самостійної роботи (або навчальної бесіди чи розповіді вчителя); евристичні бесіди; дидактичні ігри; первинне закріплення з перевіркою ступеня усвідомленості виучуваного матеріалу, показ раціональних прийомів застосування набутих знань під час виконання різноманітних вправ; тематичне й міжтематичне узагальнення матеріалу.

Для самостійної роботи учнів доступні й ефективні такі види занять: підготовчі вправи до вивчення нового матеріалу (повторення за підручником, робота з картками, таблицями тощо); самостійне засвоєння нового матеріалу, аналогічного вивченому, за детальною інструкцією; вправи на закріплення з метою засвоєння способів дії з опорою на алгоритмічні таблиці і пам’ятки; різноманітні тренувальні вправи з різних джерел.

Основна функція вчителя в умовах одночасної роботи з двома-трьома класами — пояснення нового матеріалу.

Засвоєння нових понять — процес складний і поступовий, який залежить від психологічних закономірностей розвитку дітей, їхньої здатності аналізувати й узагальнювати. Щоб у дітей сформувалося нове поняття, треба розглянути ознаки, особливості ряду предметів одного типу, зосередивши увагу учнів на основних, потім розкрити зв’язки й співвідношення нового поняття з іншими, підвести дітей до висновків, дати доступне визначення нового поняття.

У класах-комплектах можливі різні форми організації засвоєння нових знань: 1) учитель пояснює, розповідає, показує, а учні стежать за його міркуваннями; 2) діти набувають знань у процесі пошукової діяльності, евристичної бесіди, спостереження, аналізу й порівняння ряду фактів під керівництвом учителя; 3) діти оволодівають новими способами дії за зразком та аналогією; 4) діти опановують нові знання самостійно за програмованими завданнями чи алгоритмічними приписами, працюючи за підручником, таблицею, з дидактичним матеріалом [11, 2].

У роботі під керівництвом учителя провідними є словесні методи — різні бесіди, розповідь, пояснення, що цілком природно, адже в умовах обмеженого спілкування з учителем дуже важливо організувати таку діяльність, коли діти чують зв’язне, логічне пояснення, емоційну розповідь або самі міркують уголос.

Найефективнішим при опрацюванні нового матеріалу в умовах мало комплектної школи є поєднання методів пояснення і бесіди. У ході бесіди вчитель, спираючись на наявні в учнів знання, підводить їх до сприймання нового матеріалу, пояснює його, показує прийоми застосування теоретичних знань у практичних діях.

Пояснення нового матеріалу в класі-комплекті бажано завершувати його первинним закріпленням, що забезпечує осмисленість і повноту сприймання, а отже, й успішне виконання наступної самостійної роботи. І ще одна істотна деталь: приступаючи до виконання самостійних вправ, школярі мають коротко повторити теоретичні відомості, правила, необхідні для цієї роботи.

Специфіка проведення уроків у класі-комплекті зумовлює обов’язковість і різноманітність самостійних робіт. Часто застосовувана самостійна робота в класах-комплектах розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і взагалі формує самостійність як рису характеру.

Останнім часом відбулися позитивні зрушення в методиці самостійної роботи, зокрема в розширенні видів самостійних завдань на користь таких з них, які не тільки тренують уміння й навички, а й розвивають пізнавальну активність. Значно урізноманітилися способи постановки самостійних завдань. Дедалі частіше вчителі почали вдаватися і до диференціації самостійної роботи.

Водночас обмеженість безпосереднього мовного спілкування вчителя з учнями подекуди призводить до того, що самостійна робота молодших школярів стає некерованою, втрачає чітке спрямування [13, 7].

Плануючи самостійну роботу в комбінованому класі, вчитель має:

* визначити її місце в структурі уроку кожного класу;

* добре орієнтуватися у вимогах до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом;

* передбачати труднощі, які можуть виникнути під час роботи в різних групах дітей;

* правильно визначити зміст та обсяг завдань;

* а також форму, в якій вони пропонуватимуться;

* визначити тривалість самостійної роботи;

* визначити, який дидактичний матеріал треба підготувати;

* продумати раціональний спосіб перевірки роботи.

Розглянемо можливості забезпечення цих умов. Самостійній роботі у класах-комплектах властиві не стільки контрольні, скільки навчальні функції.

Тому самостійну роботу в малокомплектній школі, залежно від ЇЇ мети, можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення та повторення і дуже рідко — до вивчення нового матеріалу, хоча воно відбувається майже на кожному уроці. Отже, щоб не порушувалася логіка навчального процесу й повноцінно розвивалися пізнавальні здібності дитини, слід практикувати і самостійне ознайомлення учнів з новим матеріалом.

Форми самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб залучати до сприймання різні види пам’яті: зорову, слухову, моторну. Важливо уникати перевантаження якогось одного виду сприймання. (Це стосується не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу навчання.)

Результативність самостійної роботи залежить і від того, чи зуміє вчитель поєднати завдання — усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними, і від способу постановки завдання (маємо на увазі розробку навчальних завдань, їх формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв’язування задачі, схема морфологічного й фонетичного розбору тощо), бажано оформити їх у вигляді пам’ятки (настінної таблиці), яка в потрібний час вивішується на дошці.

Молодші школярі найчастіше відчувають потребу в керівництві, коли опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно в індивідуальних картках чи на дошці записати рекомендований план міркування.

Приклад картки з планом послідовності міркування для учнів 3-го класу, які опановують новий вид задачі [13, 8]:

1. Позначаю шукане число…

2. Складаю вираз…

3. У задачі сказано, що…

4. Складаю рівняння…

5. Розв’язую рівняння…

6. Відповідь…

7. Перевіряю відповідь за умовою задачі…

Для заощадження часу уроку треба звести до мінімуму ті пояснення вчителя, які можна записати на дошці або позначити в картках для самостійної роботи.

Добираючи завдання для самостійної роботи, вчитель прискіпливо зважує можливості кожної форми завдання відповідно до мети уроку. Так, коли учням пропонується робота з тренувальними вправами, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями; коли ж ідеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть звукопис, картина, підготовчі вправи з дошки тощо.

Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників. Насамперед — складністю та обсягом завдання: воно може бути і невеликим, але учні тільки-но почали засвоювати цей матеріал і, отже, техніка виконання вправ опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу потрібно відвести більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу. Буває, що робота нескладна (наприклад, прийом обчислення, добре засвоєний учнями), але, щоб здобути результат, доводиться робити багато записів. Це також слід ураховувати, визначаючи час.

Крім того, тривалість роботи залежить від працездатності учнів, обсягу їхньої уваги, темпу читання й письма.

Для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам слід пропонувати завдання, виконання яких вимагає поєднання розумових дій з практичними. Наприклад, не тільки прочитати, а й поділити текст на частини. Не тільки повторити правило, а й записати у зошит власні приклади тощо.

Часто вчителі нечітко уявляють темп роботи учнів. А від того, наскільки швидко діти вміють писати, читати, лічити, залежить ефективність усього навчального процесу [13, 8].

Щодо першокласників у І півріччі можна пропонувати їм самостійну роботу на уроці не менш як на 3−5 і не більш як на 10 хв., а в ІІ-му — до 15 хв. Така тривалість в основному відповідає їх працездатності.

Виконання всіх самостійних робіт треба перевіряти й оцінювати. Для цього іноді досить пройти під час уроку між рядами, переглянути зошити, зробити окремі зауваження.

Контроль за класом, який працює самостійно, досвідчений педагог здійснює й під час роботи з іншим класом, ніби автоматично, без усякого вольового напруження: з докором погляне на дітей, які не працюють, вчасно вивісить таблицю з додатковим завданням (якщо більшість уже впоралася з роботою), пройде між рядами тощо.

Для самоконтролю доцільно використовувати також переносні дошки, на яких можуть бути записані відповіді до прикладів, хід розв’язування задач, текст із вставленими орфограмами тощо. Після закінчення роботи вчитель перевертає дошку й учні перевіряють правильність виконання завдань за цими записами. Придатні для цього й таблиці та різні види карток.

Діючі підручники розраховані на роботу вчителя з одним класом. Тому їх зміст, що подається здебільшого поурочно, не розрахований на те, що більшість матеріалу діти мають засвоювати самостійно. Якщо в звичайному класі самостійна робота проводиться «під наглядом» вчителя, то в умовах малокомплектної школи діти лишаються сам на сам із підручником. Отже, вчитель має спершу проаналізувати для кожного класу окремо зміст параграфів, усвідомити логіку їх побудови, зіставити предмети, що поєднуються, й лише потім вирішити, які види запропонованих у підручниках завдань доцільно дати дітям для самостійної роботи. Щоб полегшити роботу за підручником, буває доцільним [14, 67]:

* змінити послідовність дій, які пропонуються в підручниках (якщо в цьому є потреба);

* внести лаконічні доповнення в інструкцію підручника, які уточнюють спосіб і форму виконання вправи;

* поєднати інструкцію з алгоритмічними приписами або супроводжувати її знаком типу: «Записуй так», «Працюй так» .

Інструкції мають бути гранично чіткими й лаконічними.

Наприклад, для розрізнення іменників стане в пригоді така інструкція:

Роби так:

1. Усно постав питання до слова.

2. Вибери слова, які відповідають на питання хто? що?

3. Що ці слова означають? Якщо це назви предметів, почуттів, явищ природи, це — іменники.

4. Випиши їх.

У процесі ознайомлення молодших школярів з новими правилами, поняттями дуже важливо, щоб одночасно засвоювалися й способи користування цими правилами. Тому на етапі первинного закріплення доцільно дати дітям і зразок міркування для виконання самостійних вправ.

Наведемо приклади інструкцій.

Розгорнута.

1. Уважно прочитай слова.

2. З цих слів вибери й запиши іменники І відміни.

3. Працюй так:

а) визнач рід іменників;

б) у словах чоловічого і жіночого роду знайди закінчення. Якщо закінчення будеа (я), — це І відміна;

в) запиши ці слова.

Коротка:

За родом і закінченням знайди в тексті іменники І відміни. Запиши їх.

Пробні вправи, що виконуються на етапі первинного закріплення, потребують ще одного доповнення — «теоретичного випередження», що дає учневі можливість до початку роботи над завданням ще раз повторити правила, якими він має користуватися.

Отже, урок у класах-комплектах — це два чи три самостійних за метою і змістом уроки, кожний з яких включає основні елементи: чергування робіт під керівництвом учителя і самостійної роботи учнів. Ці частини мають свою логіку, залежно від головної мети уроку у кожному класі, з яких складається комплект. Застосування діючих підручників, відомих методів навчання потребує пристосування до умов засвоєння учнями значної частини навчального матеріалу самостійно.

1.3 Варіанти структури уроків у класах-комплектах

Якщо до складу комплекту входить 1-й клас із 6-річними учнями, то, як правило, вчитель працює за системою скорочених уроків, тобто перших два уроки з першокласниками проводяться окремо. Тому дванадцять уроків на тиждень можна проводити як в умовах звичайного класу, а вісім — у складі комплекту. Найчастіше це уроки праці, фізичного виховання, музики, зрідка — математики.

Розглянемо типовий варіант планування уроку для комплекту з двох класів [14, 68].

Як відомо, урок у першому класі з 6-річними учнями триває 35 хв. З — 4 хв. відводяться на активну фізкультхвилинку. Отже, реально лишається ЗО хв. навчального часу, тому не варто дрібнити урок. Найдоцільніше передбачати 5 — 6 етапів, щоб домогтися певної цілісності уроку й не порушувати увагу дітей.

Складніше планувати уроки математики для комплекту, коли в обох його класах треба розв’язувати задачі. Молодші школярі часто не вміють записати умову задачі, повільно включаються в роботу, а тому не завжди встигають розв’язати її у відведений час, або, не вміючи проаналізувати умову задачі, неправильно виконують дії. Тому, перш ніж визначити структуру такого уроку, треба ретельно продумати, як підготувати учнів до самостійного розв’язування задач.

Аналіз особливостей планування уроку для комплекту з двох класів, один з яких — 1-й, свідчить, що оптимальною кількістю переходів «з учителем — самостійно» для нього можна вважати 5 — 6. Проте в другому півріччі, коли рівень самостійності першокласників зростає, кількість таких переходів можна зменшити до 4 — 5. На уроці більше часу слід приділяти заняттям з першокласниками, хоч у деяких випадках, залежно від складності матеріалу, можна поступитися цим принципом на користь 2-го чи 3-го класу.

Визначаючи зміст етапів уроку, вчитель записує не тільки види роботи, а й запитання для бесіди, хід розв’язування задач, прикладів (особливо це важливо для 3-го класу), вказує спосіб перевірки виконаної роботи тощо.

На однопредметних уроках (наприклад, математика — математика, природознавство — природознавство, українська мова — українська мова) вчителі іноді проводять один етап уроку спільно для всіх класів комплекту.

Спільні етапи уроків можуть бути присвячені на уроках мови роботі: за картиною чи кадрами діафільму, коментуванню, творчим завданням, різним видам граматичного розбору; на уроках математики — усній лічбі, складанню задач за однаковими даними, розв’язуванню задач на кмітливість; на уроках природознавства — роботі з щоденниками спостережень за природою та працею, розгляду фрагментів кінофільмів, кадрів діафільмів тощо [14, 69].

У деяких випадках доцільно проводити однотемні уроки. Така організація навчання стимулює активність учнів, їхню увагу, дає дітям можливість більше міркувати вголос та слухати товаришів; на цих уроках можна без обмежень використовувати будь-які технічні засоби.

Уроки фізичної культури, музики й співів взагалі не проводяться для кожного класу окремо.

Щоб правильно визначити теми для однотемних занять, треба чітко уявляти перспективу засвоєння певного матеріалу, а для цього слід зіставити вимоги програм по класах, особливо з читання, природознавства, малювання, праці.

На однотемних уроках математики є можливість проводити деякі спільні етапи. Наприклад, усна лічба, знаходження невідомих компонентів, складання задач за малюнками (з подальшим самостійним розв’язуванням) тощо.

Звичайно, найбільше можливостей для проведення однотемних уроків дають уроки читання.

Як однотемні доцільно проводити й деякі уроки з позакласного читання. Найчастіше це уроки-узагальнення наприкінці чверті чи півріччя. Можна, наприклад, провести урок-ранок для трьох класів на тему «Книжка — кращий друг». Мета такого ранку — сприяти осмисленню та узагальненню учнями знань, відомостей і вмінь, набутих на заняттях із позакласного читання протягом року, розвивати інтерес до самостійної роботи з книжкою, зміцнювати дружні стосунки між дітьми різних класів.

Великі можливості для однотемних уроків дає робота з розвитку зв’язного мовлення: написання переказів, творів, описів тощо.

Підносячи активність учнів, однотемні уроки водночас значно зміцнюють інтерес дітей до навчання. Якщо в бесіді беруть участь не 5, а 10 — 12 учнів, то, ясна річ, учитель має більше можливостей цікавіше поставити питання, використати наочність, краще стимулювати розвиток мовлення та мислення дітей. Крім того, на цих уроках старші учні відчувають більшу відповідальність за свої слова, бо їх слухають малюки, а менші - дістають багатшу інформацію.

Свою специфіку має проведення в малокомплектній школі уроків з предмета «Ознайомлення з навколишнім світом». Цей урок найкраще ставити у розкладі першим або останнім і проводити окремо тільки для одного класу. Тоді створюються умови для повноцінної реалізації програми предмета, забезпечується чуттєва основа його засвоєння в процесі цілеспрямованих спостережень, екскурсій, участі в ігровій та елементарній пошуковій роботі.

Якщо цей варіант не можна забезпечити і уроки проводяться в складі комплекту, бажано організувати їх як однотемні. Інтегрований характер змісту предмета «Ознайомлення з навколишнім світом» дає змогу поєднувати його вивчення з вивченням природознавства, з читанням і розвитком мовлення, трудовим навчанням. Розклад у цьому разі має бути гнучким, динамічним. Учителеві слід ураховувати не тільки спорідненість теми й мети, а й спосіб методичної організації, адже значна частина навчального матеріалу з курсу передбачає його практичне засвоєння.

В умовах одночасної роботи з двома чи трьома класами яскраві, динамічні зображення завжди привертають увагу дітей не одного класу, а всього комплекту. Демонстрування кіной діафільмів в класі-комплекті взагалі неможливе таким самим способом, як для учнів одного класу.

Наочність у класах-комплектах — це, найчастіше, малюнки, схеми, таблиці, а технічні засоби навчання здебільшого використовуються тільки на однотемних уроках і в позакласній роботі. Зрозуміло, що таке використання цього найважливішого джерела навчальної інформації збіднює, обмежує процес сприймання та усвідомлення засвоюваного [14, 70].

Вивчення досвіду використання в малокомплектних школах ТЗН дозволяє рекомендувати: 1) ширше використовувати їх на однотемних уроках або на уроках, які мають спільний етап роботи з усіма класами комплекту; 2) демонстрування діафільмів і діапозитивів поєднувати з прослуховуванням вказівок через лінгафонну апаратуру; 3) до частини діафільмів готувати субтитри, які безпосередньо скеровані на учня й визначають процес самостійного сприймання; 4) навчати учнів спеціальних прийомів «розкадровування» й «зчитування» інформації діафільму.

Таким чином, до однотемних занять слід підходити вдумливо, обережно, щоб уникнути штучного поєднання тем або спрощення змісту бесід, передбачених для одночасної роботи з кількома класами.

1.4 Організація виховної роботи в малокомплектній школі

Особливості виховної роботи в малокомплектній школі визначаються своєрідними умовами її існування, зокрема віддаленістю від великих сіл, міст і відсутністю, як правило, інших культурно-освітніх закладів: клубу, бібліотеки, музичної школи тощо. На якості виховної роботи позначається й малочисельність учнів, а звідси — й відсутність організатора позакласної роботи, керівників гуртків. Внаслідок цього малокомплектна початкова школа сама має стати центром виховної роботи і з дітьми, і з дорослим населенням, а вчитель — її організатором.

Учні малокомплектної школи спілкуються з багатьма дорослими, розвиваються у тісному колективі дітей різного віку, тому їх відрізняє відкритість, комунікативність.

Сільський учитель — шанована особа для дітей і дорослих, він працює у тісному контакті з родинами своїх вихованців, добре знає їхній побут. Життя самого вчителя вже є опосередкованим засобом виховання.

Демократизація і гуманізація української школи вимагають істотної зміни позиції вчителя та учнів у різних формах спілкування. Побудова демократичного суспільства можлива лише за умов виховання людини на ідеях свободи, рівності, поваги до власної гідності. Таку людину може виховати вчитель — гуманіст і оптиміст за переконанням, який бачить шкільне життя в усій складності й різноманітності дитячих характерів, уміє втілити ідеї національного виховання й різнобічного розвитку в конкретні технології, в якого слово не розходиться з ділом [18, 37].

У початковій ланці слід продовжувати лінії дошкільного розвитку: пріоритет морально-етичного виховання, активне використання мотивів ігрової діяльності, цілеспрямований розвиток процесів сприймання навколишнього середовища (гостроти слуху й зору, вправності рухів), усного мовлення, уяви, саморегуляції поведінки.

До малокомплектної школи приходять малюки, як правило, без цілеспрямованої підготовки до навчання. У складний період адаптації учитель має всебічно враховувати: чого чекає дитина від школи? Що здатна зрозуміти, а що — виконати? Чи готова до нових форм роботи, спілкування й оцінювання своєї праці?

Надзвичайно важливі для виховання — дух школи, атмосфера довіри до дитини, турбота про її емоційне і фізичне благополуччя, створення розвивально-естетичного середовища.

Особлива роль в організації виховного процесу в малокомплектній школі належить запровадженню принципу народності, адже ця школа з давніх-давен створювалась як народна. Народознавчий компонент змісту виховання передбачає розкриття матеріальних особливостей побуту, трудової діяльності українського народу та духовного досвіду поколінь. Включати ці знання в позакласну виховну роботу можна через гурткову роботу («Культура рідного краю», «Народні ремесла», «Народна творчість» тощо), залучення до шкільних справ людей похилого віку (дідусів, бабусь).

Невичерпне джерело гуманітаризації виховання — національна культура, особливо мистецтво. Бажано якнайповніше задіяти у малокомплектній школі його функції:

— як засобу передачі морального досвіду людства;

— як джерела дитячої творчості;

— як засобу спілкування;

— як утвердження народних звичаїв і традицій.

У виховній роботі з молодшими школярами надзвичайно важливо, щоб їхня моральна свідомість та поведінка формувались у нерозривній єдності. Добре, коли вчителі не обмежуються лише передачею дітям певних моральних і правових знань, а створюють і реальні можливості для вправляння у відповідних вчинках. А для цього слід подбати про створення такого мікроклімату в щоденному житті різновікового класного колективу, щоб учні могли виявити активність, доброту, ввічливість, турботливість, працьовитість не на словах, а в конкретних вчинках, не на показ, а за внутрішньою потребою діяти саме так, а не інакше.

Велика увага приділяється трудовому вихованню сільських учнів у школі та в сім'ї. Необхідно враховувати, що сільські діти змалку не лише бачать, як працюють на полях, у садах, на городах їхні рідні, а й самі беруть посильну участь у праці. Це дає вчителеві змогу організувати спостереження, доступні дітям молодшого віку, вирощування квіткових і овочевих рослин.

У малокомплектній школі трудова діяльність дітей спрямована передусім на те, щоб зберегти і прикрасити свою місцевість. Для молодших школярів посильні і корисні роботи з озеленення села, збирання лікарських рослин, участь у боротьбі з ерозією ґрунту, очищенні джерел, охороні лісу, річки, тобто конкретна робота на користь людям.

Переважна більшість сільських малокомплектних шкіл має садок з квітником, ягідниками, городом і поле, на ділянках якого діти проводять дослідницьку роботу із сортовипробування, вивчають вплив певного добрива на врожайність культур, оптимальну густоту посівів тощо. На ділянках городу й саду учні вирощують овочі та фрукти, зібраний урожай іде на приготування гарячих сніданків для всіх школярів.

У маленькому селі важко переоцінити роль навіть невеличкої шкільної бібліотеки. Тут діти «зустрічаються» з улюбленими героями, обдумують і переказують прочитане, тут зароджується любов до книги, до читання, без якого немислима дальша самоосвіта людини. Тому до створення бібліотеки, її комплектування, регулярного обслуговування дітей учитель має ставитися, як і до виконання своїх обов’язків під час уроку [18, 38].

У житті дітей маленького села важливе значення мають шкільні свята, які стають радісною подією і лишають в їхніх душах глибокий слід. Учителі малокомплектних початкових шкіл добре знають це і віддають багато часу й сил підготовці та проведенню різноманітних заходів. Якщо малокомплектна школа діє в комплексі з дитячим садком, то до підготовки свят залучаються й вихованці старших груп.

Не обов’язково проводити всі свята як ранки. Цілком достатньо двох-трьох шкільних свят на чверть, оскільки підготовка до них потребує великих зусиль, чимало часу. Вчитель разом із дітьми продумує, які свята вони відзначатимуть в навчальному році, складає план їх проведення і, враховуючи побажання дітей, розподіляє між ними доручення. Влаштовується конкурс на символ і девіз свята.

Підготовка, організація й проведення щоденної та перспективної виховної роботи в однокомплектній школі здійснюються, як правило, одним учителем, а в двокомплектній — двома, з розподілом обов’язків. На перший погляд, учителеві самому простіше й книжку почитати, і грамзапис дати послухати, і діафільм показати. Однак це призводить до значного збільшення робочого дня, перевантаження педагога. Та й дітям необхідні різноманітність і самостійність діяльності. Тому в одній ситуації вчитель безпосередньо бере участь у підготовці й проведенні виховного заходу, в другій — навчає учнів прийомів роботи, у третій — допомагає їм порадою, в четвертій — залучає собі в помічники найбільш підготовлених батьків. Одне має лишатися незмінним: уникати дріб'язкової опіки учнів.

Для організації заходів, які потребують спеціальних пояснень і показу (збирання лікарських трав, садіння дерев тощо), бажано запрошувати до школи місцевих фахівців: медсестру, агронома, лісника, механізатора.

Специфіка організації позакласної діяльності у класах-комплектах, на відміну від інших типів шкіл, зумовлює специфіку планування. Враховуючи нечисленність дітей кожного класу, вчителі будують виховну роботу за єдиним календарним планом, в якому передбачають спільні форми роботи для всіх класів з урахуванням вікових можливостей учнів та їхніх інтересів. Планування може бути щотижневе, щомісячне, на чверть або півріччя.

Виховну роботу треба проводити систематично й цілеспрямовано, враховуючи не тільки вікові можливості, а й індивідуальні особливості дітей, умови їх життя в сім'ї. Доцільним може бути планування цієї роботи за такою формою.

Щоб досягти у виховній роботі бажаних результатів, дуже важливо добре налагодити зв’язок з батьками, зробити їх не тільки спільниками, а й активними помічниками. Без цього процес виховання ніколи не буде повноцінним.

Найефективніша — індивідуальна форма роботи з батьками, за якої враховуються особливості характеру дитини й стосунків у сім'ї. Вона будується за двома напрямами: а) індивідуальна пропаганда педагогічних знань серед батьків; б) залучення батьків до організації та участі в проведенні позакласних і позашкільних заходів [18, 39].

Батьківські збори в малокомплектних школах бажано проводити з питань, однаково важливих для всіх батьків. На одних зборах медсестра чи фельдшер може розповісти про основні правила гігієни дітей молодшого шкільного віку. Інші будуть присвячені традиціям народного виховання, тому, як допомагати учням у виконанні домашніх завдань, організації вдома куточка школяра.

Педагогічним навчанням мають бути охоплені всі батьки. І вони повинні добре знати, яких зусиль докладає школа в усіх напрямах навчання і виховання їхніх дітей. Учитель має переконати кожного батька, що «виховання дитини — не мила забава, а справа, в яку слід вкласти зусилля безсонних ночей, капітал тяжких переживань і багато думок» .

Таким чином, виховна робота в малокомплектній школі має свою специфіку, а саме: можливості тісного зв’язку з батьками, опора на народні традиції, близькість до природи, виробництва. У ній мають відбиватися всі напрями виховання, визначені програмою. Планування має орієнтувати на спільні форми діяльності з урахуванням вікових можливостей дітей у кожному класі, включаючи індивідуальну й групову роботу.

Розділ 2. Сучасні проблеми малокомплектної школи

2.1 Типові труднощі малокомплектних шкіл

Організація навчально-виховного процесу у малокомплектних школах має певні особливості. Курсова підготовка учителів, здійснювана здебільшого у навчальний період, хвороба учителя або відсутність його через будь-які інші обставини часто в причиною зриву водночас кількох уроків з різних предметів. Багатопредметне викладання призводить до перевантаження вчителя під час підготовки до уроків, погіршує рівень викладання тих дисциплін, з яких учитель не є спеціалістом — адже опанування їх змісту і методичних особливостей викладання потребує тривалого часу.

Опитування директорів шкіл, проведені працівниками інституту післядипломної освіти педагогічних працівників, виявили певні тенденції у роботі малокомплектних шкіл. Серед основних причин, які перешкоджають ефективній роботі, 25 відсотків респондентів назвали незадовільну навчально-матеріальну базу, 20 відсотків — незацікавленість молоді у здобутті знань, 22 відсотки — низьку заробітну платню освітян, 13 відсотків — «залишковий» принцип фінансування закладів освіти, 11 відсотків — байдуже ставлення органів і влади тобто фактори зовнішні, непідвладні школі.

Попри різноманітність малокомплектних шкіл, їм притаманні типові труднощі [11, 2]:

— у штатному розписі немає посад заступника директора з виховної роботи, помічника директора з господарської справи, педагога-організатора, бібліотекаря тощо. Всі ці функції покладено на директора школи, вчителів, що значно збільшує їхнє навантаження;

— у більшості шкіл незадовільна навчально-матеріальна база, немає спортивних залів, нерідко не вистачає навчальних кабінетів, технічних засобів навчання, наочного приладдя, необхідного для виконання практичних та лабораторних робіт. Частина шкіл не має телефонів, вживає воду з місцевих джерел, не маючи водопроводу і каналізації;

— багато шкіл потребують капітального ремонту, деякі працюють в аварійних приміщеннях;