Управління якістю продукції

Управління якістю продукції

ВСТУП В умовах переходу до ринку успіх кожного конкретного товаровиробника оцінюється за рівнем ефективності виробництва, зумовленої, насамперед, рівнем задоволення потреб суспільства з найменшими витратами. На сьогодні визначальною характеристикою, яка формує суспільні потреби, стає якість продукції. Це пов’язано з тим, що якість продукції в умовах конкуренції є головним стимулом придбання продукції, одним із факторів її конкурентоспроможності [20, с. 208].

Для підвищення конкурентоспроможності українських виробників товарів і послуг, та їх виходу на європейський та світовий ринки потрібно здійснити реалізацію цілого комплексу заходів структурно-організаційного, техніко-інноваційного та правового характеру. Серед них і адаптація національної системи стандартизації, метрології та сертифікації (технічних стандартів, процедур та органів з оцінки відповідності тощо) до системи технічного регулювання Європейського Союзу 12, с. 78.

Актуальність даної теми полягає в тому що, фактором, який визначає успішність діяльності підприємства в ринковому середовищі, його фінансову стабільність і конкурентоспроможність, є якість випущеної продукції. Особливої уваги цей чинник набуває в умовах ринкової економіки, оскільки саме забезпечення якості та характер діяльності окремих підприємств, галузей і промисловості в цілому в цей час визначає їх конкурентні позиції не лише на вітчизняному ринку, але й на міжнародному.

Дослідження у сфері якості продукції проводили такі вітчизняні і закордонні вчені: А. Гусаров, Ю. Лопатинський, В. Кривощоков, В. Шапіро, Б. Пугинськи, А. Запорожець, Г. Осетинська, С. Хорошайлов, О. Звєрєва, О. Мороз, Л. Ткачук, В. Мамутов, Е. Ольхон, В. Опришко, Н. Писаренко, Т. Кагал, А. Рабінович та інші.

Метою курсової роботи є розгляд та надання пропозицій щодо вдосконалення системи управління якістю продукції на підприємстві.

Предметом дослідження є характеристика контролю за якістю продукції в Україні.

Об'єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність ПАТ «Черкасикровля» за 2010 — 2011 роки.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

— з'ясувати економічну сутність якості продукції та її оцінки

— охарактеризувати методи забезпечення якості продукції

— розглянути проблеми щодо вдосконалення контролю за якістю продукції в Україні

— здійснити організаційно-економічну характеристику ПАТ «Черкасикровля»

— проаналізувати фінансовий стан ПАТ «Черкасикровля»

— надати пропозиції щодо покращення якості продукції в умовах сучасного етапу господарювання

— запропонувати шляхи покращення фінансового стану підприємства

РОЗДІЛ 1. ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ

якість продукція управління

1.1 Поняття, методи забезпечення та оцінка якості продукції

Якість продукції - це сукупність властивостей продукції, які зумовлюють її придатність задовольняти певні потреби відповідно до її призначення.

Якість визначається мірою співвідношення товарів, робіт, послуг до умов та вимог стандартів, договорів, контрактів, запитів споживачів. Прийнято розрізняти якість продукції, роботи, праці, матеріалів, товарів, послуг.

Поняття «якість» в економічній літературі визначається як ступінь відповідності виробу встановленим стандартам і технічним умовам, що дозволяють задовольнити конкретну потребу у витратах, тобто якість відображає здатність виробу виконувати задану функцію. Якість як економічна категорія — це суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товар. Якість товару забезпечується па всіх етапах його створення: вивчення вимог споживача, проектування, виробництва, експлуатації.

Якість продукції не обмежується тільки однією властивістю, це сукупність властивостей. Властивості продукції кількісно виражаються показниками якості 5, с. 570.

Основні показники якості:

1) показники призначення (техніко-економічні), які характеризують корисну роботу (потужність, продуктивність, міцність, уміст корисних речовин, калорійність);

2) показники надійності, довговічності і безпеки, що зараховують рівень забезпечення довго тривалості використання і безпечних умов праці та життєдіяльності людини;

3) показники технологічності - характеризують властивість виробу щодо ефективності конструктивно-технологічних рішень: трудомісткість, матеріаломісткість, енергоємність, тобто ці показники характеризують розподіл матеріалів, засобів праці і витрат часу на технологічну підготовку виготовлення й експлуатації продукції;

4) показники стандартизації й уніфікації - характеризують насиченість продукції стандартними, уніфікованими і запозиченими елементами;

5) екологічні показники — характеризують рівень шкідливого впливу на здоров’я людини й навколишнє середовище, наприклад, токсичність виробів, уміст шкідливих речовин, обсяг шкідливих викидів у довкілля за одиницю часу;

6) економічні показники — відображають рівень економічної вигоди виробництва і придбання споживачем: ціна одиниці виробу, прибуток з одиниці виробу, рівень експлуатаційних витрат;

7) ергономічні показники — окреслюють відповідність техніко-експлуатаційних параметрів виробу антропометричним, фізіологічним і психологічним вимогам працівника (споживача), тобто рівень легкості керування, можливість одночасного охоплення контрольованих експлуатаційних показників, величина шуму, вібрації;

8) естетичні показники — визначають естетичні властивості (дизайн) виробу (виразність і оригінальність форми, кольорове оформлення, рівень естетичності тари);

9) патентно-правові показники — відображають рівень використання винаходів при проектуванні виробів — коефіцієнт патентного захисту, коефіцієнт патентної чистоти 20, с. 211.

На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і в взаємозв'язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так і на кількох. Всі фактори можна об'єднати в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб'єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв’язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред’явлення і здачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації, технічного обслуговування, ремонту та інші.

Організаційним факторам, на жаль, ще не приділяється стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовленні вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше.

Економічні фактори особливо важливі при переході до ринкової економіки. Їм одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючим фактором є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності. В той же час вироби з більш високою ціною повинні бути високої якості 22, с. 78.

В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб'єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб'єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб'єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова заходить про способи і форми експлуатації і формування виробів.

Наскільки важливі суб'єктивні фактори, свідчить поширена серед виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється це недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок.

Поряд з якістю існує поняття технічного рівня певних видів продукції. Технічний рівень виробів за змістом вужче їх якості, оскільки охоплює сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Його показники встановлюються при проектуванні (розробці) переважно нових знарядь праці (машин, устаткування, приладів, транспортних засобів тощо) і знаходять відображення у спеціальних картах технічного рівня, які використовують при вивченні ринку і визначенні попиту на нові товари, складанні бізнес-планів, рекламних матеріалів тощо. Об'єктивна необхідність забезпечення належної якості у процесі проектування, виготовлення і використання нових виробів ініціює застосування у виробничо-господарський діяльності підприємств певної системи показників, що дозволяє визначити і контролювати рівень якості усіх видів продукції.

Рис. 1.1 Система показників якості продукції

Рівень якості - це кількісна характеристики міри придатності того або іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного і оптимального її рівня.

Абсолютний рівень якості того чи іншого вибору визначають шляхом обчислення вибраних для його обчислення показників не порівнюючи їх із відповідними показниками аналогічних виробів. Для отримання порівняльних характеристик якості поряд з абсолютним визначають відносний рівень якості окремих видів продукції, що виробляється, порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості найкращих вітчизняних та зарубіжних аналогів. Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів має постійно зростати. Тому виникає необхідність визначення перспективного рівня якості, який враховує пріоритетні напрями і темпи розвитку науки і техніки. Для нових видів продукції доцільно визначати також оптимальний рівень якості, тобто такий її рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво й використання продукції за певних умов споживання була б мінімальною [24, с. 368].

Найбільш складна за кількістю система показників застосовується для оцінки якості засобів праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Поряд із специфічними показниками, властивими лише певному виду виробів, якість (технічний рівень) засобів праці характеризується також рядом загальних показників. До них в першу чергу відносять надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність, патентну чистоту тощо.

У практиці господарювання важливо знати не лише якість окремих виробів, але й загальний рівень якості усієї сукупності виготовлюваної підприємством продукції. З цією метою застосовують певну систему загальних показників. Основними з них є 2, с. 15:

— частка принципово нових виробів у загальному їх обсязі;

— коефіцієнт оновлення асортименту продукції;

— частка виготовлюваної продукції, на яку одержані сертифікати;

— частка продукції для експорту у загальному її обсязі на підприємстві;

— частка виробничого браку (бракованих виробів);

— відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.

Для визначення рівня якості виготовлюваних або освоюваних виробництвом нових виробів застосовують ряд методів: об'єктивний, органолептичний, диференційований і комплексний.

Об'єктивний метод — означає оцінювання рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та вимірювань з використанням приладів, лабораторного аналізу. Цей метод використовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів.

Органолептичний метод — ґрунтується на сприйманні якості продукції органами чуттів людини без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. При цьому методі залучають експертів і застосовують бальну систему оцінювання показників якості.

Диференційований метод — передбачає порівняння одиничних виробів з відповідними показниками виробів-еталонів або з базовими показниками стандартів (технічних умов).

Комплексний метод полягає у визначенні узагальню вального показника рівня якості оцінюваного виробу. Переважно це інтегральний показник, який обчислюється шляхом зіставлення корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу та загальної величини витрат на його створення і використання 20, с. 211.

Важливими елементами механізму управління якістю продукції є стандартизація та сертифікація.

Стандартизація — встановлення та запровадження стандартів (нормативно-технічних документів, які встановлюють єдині обов’язкові вимоги щодо типів, розмірів, якості, норм та інших особливостей продукції та послуг) з метою впорядкування діяльності в певній галузі економічного використання ресурсів, підтримки техніки безпеки, підвищення якості продукції та послуг.

Розвиток стандартизації нерозривно пов’язаний з удосконаленням управління якістю виробництва, зокрема, впровадженням систем керування якістю, систем екологічного керування та інтегрованих систем 4, с. 104.

Важливим елементом управління якістю продукції є її сертифікація — елемент, що означає оцінку відповідності продукції конкретним вимогам і видачу відповідного документа — сертифіката.

Сертифікація — це система мір і дій, що підтверджують відповідність фактичних характеристик продукції вимогам міжнародних стандартів, технічних умов і інших нормативних документів, що діють на світовому ринку в тій чи іншій країні-імпортері продукції чи послуг.

Сертифікат — це документ, що підтверджує високий рівень якості продукції і її відповідність вимогам міжнародних стандартів ISO серії 9000 24, с. 375.

В Україні розрізняють обов’язкову й добровільну сертифікацію.

Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління суб'єктами господарювання з метою визначення відповідності продукції вимогам стандартів. Обов’язкова сертифікація продукції проводиться на ЇЇ безпечність та екологічність з метою виходу на міжнародний ринок.

Добровільна сертифікація може проводитись з ініціативи самих суб'єктів господарювання на відповідність продукції вимогам, що не підлягають обов’язковій сертифікації. Без добровільної сертифікації продукція реалізується, зазвичай, за цінами, у кілька разів нижчими від світових. Тому вона підтверджуючи високу якість продукції, є необхідною умовою зміцнення ринкової позиції підприємств 3, с. 335.

Національним органом, що проводить і координує роботу по забезпеченню її функціонування, є Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України).

До органів державної служби стандартизації і сертифікації в Україні відносяться 16, с. 56:

— Державний комітет України з стандартизації, метрології та сертифікації;

— Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики;

— Державний науково-дослідний інститут;

— Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації;

— Український навчально-науковий центр із стандартизації, метрології та якості продукції;

— Технічні комітети зі стандартизації;

— Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації.

Серед наявних і широко застосовуваних методів забезпечення виробництва продукції чільне місце посідає внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

На підприємствах функції безпосереднього контролю якості складових і в цілому готових для споживання виробів виконують відділи технічного контролю (ВТК). Головне завдання технічного контролю — постійно забезпечувати необхідний рівень якості, зафіксований в нормативних документах, шляхом безпосередньої перевірки кожного виробу і цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують його. Успішне розв’язання цього завдання може бути здійснене за правильного вибору об'єктів і методів контролю якості. Об'єктами контролю мають бути усі компоненти виробничої системи та її взаємозв'язаних елементів, тобто вхід (ресурси), сам виробничий процес, вихід (продукція).

Необхідність контролю ресурсів (матеріалів, енергії, знарядь праці, інформації, персоналу) на вході системи обумовлено тим, що їх якість у значній мірі визначає конкурентоспроможність готового продукту праці. Використання у виробничому процесі бодай частини ресурсів неналежної якості може призвести до непродуктивних витрат доброякісних ресурсів 1, с. 183.

1.2 Сучасний стан стандартизації та сертифікації продукції в Україні та її розвиток У Декреті КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію» визначаються правові та економічні основи системи стандартизації та сертифікації та встановлені організаційні форми їх функціонування на території України 19, с. 15 .

В Україні основними документами, що встановлюють напрями розвитку національної системи стандартизації, є Концепція та Програма.

Метою Концепції є визначення стратегічних напрямів, пріоритетів, а також політичних, соціально-економічних і техніко-технологічних засад реалізації державної політики у сфері управління якістю.

Основними завданнями Концепції є:

— визначення стратегічних напрямів, методів і механізмів реалізації державної політики у сфері управління якістю;

— формування загальної культури якості;

— постійне вдосконалення управління якістю в усіх галузях економіки [24, с. 377.

Відповідно до Програми передбачено заходи для розвитку національної системи стандартизації, які зможуть покращити якість продукції і підвищити конкурентоспроможність товарів. Програма враховує національні інтереси та вимоги СОТ і побудована на основі нормативно правових актів України.

Завданнями Програми є 9, с. 23:

— розроблення механізму міжгалузевої координації, поліпшення планування і стандартизації,

— забезпечення відповідності нормативних документів вимогам міжнародної стандартизації;

— спрощення процедур стандартизації застосування під час прийняття національних стандартів усіх методів, передбачених міжнародними документами.

В Україні прийнято 6113 нормативних документів у сфері стандартизації, з яких 2516 гармонізовано з міжнародними та європейськими стандартами. Діє також близько 19 тис. міждержавних стандартів, з яких гармонізовано 10,3%, У той же час для порівняння міжнародними організаціями стандартизації прийнято майже 20 тис. стандартів, які використовуються у разі здійснення міжнародної торгівлі у відповідності з вимогами СОТ, та діє понад 16 тис. нормативних документів європейських організацій стандартизації, що застосовуються державами-членами Європейського союзу та їх торговими партнерами.

Проте існуюча система стандартизації не відповідає вимогам міжнародних організацій стандартизації стосовно здійснення міжнародної торгівлі, що зумовлено рядом проблем, а саме 7, с. 98:

застосування значної кількості нормативних документів колишнього СРСР;

недостатня активність суб'єктів господарювання у фінансуванні і розробленні національних стандартів, неналежним чином координується діяльність технічних комітетів стандартизації, що призводить до зниження рівня підготовки проектів нормативних документів;

значне відставання у виконанні завдань, визначених Програмою інтеграції України до ЄС, щодо гармонізації національних стандартів з міжнародними та європейськими.

Значну проблему створює наявність нормативної бази з великою кількістю застарілих нормативних документів, які вже не є актуальні, вони гальмують підвищення якості та конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Адже, як свідчить міжнародна практика, основним технічним бар'єром у торгівлі є відмінності через наявність різних вимог, що встановлюються до одного і того ж виду продукції. Тому технічні регламенти, стандарти, процедури оцінки відповідності мають базуватися на міжнародних (європейських) або бути гармонізованими, щоб не створювати необґрунтованих бар'єрів у торгівлі відповідно до Угоди з технічних бар'єрів у торгівлі [7, с. 29].

На даний момент в Україні недостатнім є рівень міжнародної та європейської технічної допомоги у розвитку технічного регулювання.

Структура фінансування робіт з гармонізації національної системи стандартів є недосконалою, зорієнтована лише на державний бюджет. Не організовано роботи з асоціаціями та об'єднаннями вітчизняних товаровиробників щодо залучення їхніх коштів і наукового потенціалу до вирішення проблем технічного регулювання та споживчої політики.

Так, недофінансування з року в рік державної бюджетної програми «Гармонізація національних стандартів з міжнародними та європейськими» не дозволяє Держспоживстандарту розробляти стандарти у відповідності з технологічним процесом розроблення стандартів, що, в свою чергу, веде до затягнення процесу розроблення стандартів, створює заборгованість в оплаті розробок та не сприяє якості нормативних документів 7, с. 56.

Таким чином, стандартизація та сертифікація поки що недостатньо виконують свою роль «каталізатора якості» в Україні. Це пояснюється не тільки тим, що вони знаходяться на початковій стадії процесу перебудови, в силу чого їх потенціал розкрито лише частково, а й тими труднощами, які має вітчизняна економіка. Вже в найближчий час можна очікувати підвищення ролі стандартизації та сертифікації у вирішенні проблеми якості і конкурентоспроможності українських підприємств та їхньої продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках 5, с. 589.

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА ПАТ «ЧЕРКАСИКРОВЛЯ»

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства ПАТ «Черкасикровля» є одним із найсучасніших підприємств, яке надає покрівельні послуги в Україні.

Публічне акціонерне товариство «Черкасикровля» засноване згідно з рішенням регіонального відділення Фонду Державного майна України по Черкаській області № 602-АТ від 21.12.1997 р.

Його три заводи, які розташовані по вул. Сумгаїтська 164 (завод покрівельних матеріалів № 1), та по вул. Ільїна 222 (завод покрівельних матеріалів № 2, 3) з сумарною потужністю 250 тонн продукції на добу виробляють більше 25 найменувань покрівельної продукції, чим повністю задовольняють потреби черкаського населення у покрівельних матеріалах.

Продукцію споживають не тільки населення міста і області, але й населення Київської, Кіровоградської, Дніпропетровської, Полтавської, Житомирської областей. Споживачі задоволені високою якістю та помірною ціною на продукцію.

На сьогодні середньодобовий випуск продукції складає 180 тонн на добу. За 2011 р. випуск продукції становив 70 150 тонн покрівельних матеріалів.

Підприємство діє на підставі діючого законодавства та Статуту. Предметом діяльності ПАТ «Черкасикровля» є виробництво і продаж матеріалів для облаштування покрівель (дахів), а саме:

— натуральна черепиця Tondach, Creaton, Euronit, Roben;

— металочерепиця і металопрофіль Ruukki, Blachy Pruszynski, Roben;

— бітумна черепиця Katepal, Iko, Tegola;

— композитна черепиця Metrotile;

— покрівельні плівки Dorken;

— водозливні системи Profil, Ruukki, Zambelli;

— мансардні вікна Velux, Roto, Fakro;

— керамічні блоки Porotherm;

— дахові аксесуари.

та інші покрівельні матеріали Продукція ПАТ «Черкасикровля» реалізується через власну торгівельну мережу «Будівельник», яка налічує близько 15 магазинів в м. Черкаси.

Сировиною для виробництва продукцiї, яку виготовляє ПАТ «Черкасикровля», є найкращі метали виключно іноземного виробництва провідних виробників металу в світі: Arcelor Mittal, Thyssen Krupp, U.S.Steel, Tata Steel (Corus), Hyundai Hysco, Union Steel, SeAH Steel.

У підприємства відкрито 5 поточних рахунків у комерційних банках міста Черкаси. На підприємстві нараховується 1386 працівників, які працюють у 2 зміни по 12 годин.

Таблиця 2.1 Основні економічні показники діяльності підприємства ПАТ «Черкасикровля»

1) Основні засоби = ф.№ 1, р.031

2) Операційні витрати = ф.№ 2, р. 040+070+080+090

— 79 162,7+1956,3+6462,6+7164,7 = 94 746,3 (2010 р.),

— 105 895,5+1919,6+9807+22 666,1 = 140 288,6 (2011 р.)

3) Операційні доходи = ф.№ 2, р.060

4) Прибуток (збиток) = ф.№ 2, р.170

5) Дохід від реалізації = ф.№ 2, р. 010,

6) Собівартість продукції (робіт, послуг, товарів) = ф.№ 2, р.040

7) Чисельність працівників (є в примітці)

— 1354 (2010 р.)

— 1354+134−88−14 = 1386 (2011 р)

8) Дебіторська заборгованість = ф.№ 1, р.160+170+180+190+200+210

— 7527,5+92,3+962,2+3614,1 = 12 196,1 (2010 р.)

— 19 827,4+91,8+2105,3+496,3 = 22 520,8 (2011 р.)

9) Кредиторська заборгованість = ф.№ 1, р.480+620

— 8000+21 346 = 29 346 (2010 р.)

— 19 238,4+37 528,3 = 56 766,7 (2011р.)

10) Власний капітал = ф.№ 1, р.380

11) Адміністративні витрати = ф.№ 2, р.070

Аналізуючи основні економічні показники діяльності підприємства, можна зробити висновки, що за звітний період на підприємстві збільшилась чисельність працівників, на кінець 2011 року вона становила 1386 чол. і відповідно фонд оплати праці. За аналізовані роки значно зросла сума дебіторської та кредиторської заборгованості. Дебіторська заборгованість зросла на 184, 66% по відношенню до даних 2010 року, а кредиторська заборгованість в порівнянні з 2010 роком зросла на 138,56%.

Первісна вартість основних засобів у 2011 році зросла на 10 052,1 тис. грн. або на 141,59% у порівнянні з 2010 роком. Це характерно для підприємства, яке веде активну роботу з оновлення власної матеріально-технічної бази.

Враховуючи дані 2010 року, відбулося зменшення адміністративних витрат на суму 36,7 грн., тобто на 98,12%.

Порівнюючи показники операційних доходів та операційних витрат за 2010 — 2011 роки, можна сказати, що різниця між операційними доходами і операційними витратами у 2011 році була додатньою, то у 2010 році операційні витрати переважали над операційними доходами.

Сума власного капіталу зменшилась у порівнянні з 2010 роком на 2004,3 тис. грн. у 2011 році.

Згідно даних таблиці можна виявити інформацію про збитковість підприємства у 2011 році, сума збитку становила 1533,3 тис. грн. Основними причинами виникнення збитковості підприємства є низька продажна вартість покрівельних матеріалів, яка не покриває витрати, пов’язані з випуском готової продукції та її реалізації, достатньо високі ціни на сировину, встановлені постачальниками, а також значна сума витрат підприємства зі сплатою відсотків за кредитами комерційних банків.

2.2 Оцінка фінансового стану підприємства

1. Середньооблікова чисельність працівників за звітний період обчислюється за формулою 18, с. 129 :

Враховуючи, що

1) 1354 чол. — на початку 2011 р.;

2) 1354+134 = 1488 чол. — з 01.05.2011 р. по 15.07.2011 р.;

3) 1488−88 = 1400 чол. — з 15.07.2011 р. по 01.09.2011 р.;

4) 1400−14 = 1386 чол. — з 01.09.2011 р. по 01.01.2012 р.;,

то щоденна облікова чисельність персоналу буде дорівнювати

1) 1354 * 120 = 162 480 чол. (01.01.2011 р. — 01.05.2011 р.);

2) 1488 * 76 = 113 088 чол. (01.05.2011 р. — 15.07.2011 р.);

3) 1400 * 47 = 65 800 чол. (15.07.2011 р. — 01.09.2011 р.);

4) 1386 * 122 = 169 092 чол. (01.09.2011 р. — 01.01.2012 р.)

В розрахунковому періоді 365 днів, звідси:

Ч_с.о. = = 1398 (чол.)

Отже, середньооблікова чисельність працівників за звітний період склала 1398 чоловік.

2. Розрахунок коефіцієнтів обороту робочої сили по прийому та обороту робочої сили по звільненню здійснюється відповідно за формулами 19, с. 25 :

1) Коп = Ч_п: Ч_с.о. = 134: 1398 = 0,09 (2.2)

2) Коз = Ч_зв.заг: Ч_сс = 102: 1398 = 0,07 (2.3)

Отже, коефіцієнти обороту робочої сили по прийому та обороту робочої сили по звільненню відповідно дорівнюють 0,09 та 0,07. Звідси можна зробити висновок, що загальна чисельність працюючих на підприємстві має тенденцію до зростання.

3. Продуктивність та трудомісткість праці працівників підприємства обчислюються відповідно за формулами 16, с. 139 :

1) П = Q: Ч_пл = (2.4)

де Q — обсяг виробленої продукції.

П = (2010 р.)

П = = 103,69 (2011 р.)

2) Тр = 1: П (2.5)

Тр = = 0,013 (2010 р.)

Тр = = 0,010 (2011 р.)

Обчисливши показники, можна зробити висновок, що продуктивність праці одного працівника на даному підприємстві збільшилась у 2011 році порівняно з 2010 роком, а це означає, що зменшилась кількість робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції. Саме тому трудомісткість праці у 2011 р. зменшилась, оскільки цей показник є оберненим до продуктивності праці.

4. Розрахунок коефіцієнту фізичного зносу основних засобів здійснюється за формулою 15, с. 55:

К_ф.знос = ф.№ 1, р.032: р.031 (2.6)

К_ф.знос = 11 149,7: 24 171,7 = 0,46 (2010 р.)

К_ф.знос = 13 021,9: 34 223,8 = 0,38 (2011 р.)

За проведеними розрахунками можна зробити висновок, що коефіцієнт фізичного зносу у 2011 році зменшився, що свідчить про покращення технічного стану основних засобів.

5. Середньорічна вартість основних засобів на підприємстві обчислюється за формулою 17, с. 89 :

S_сер. = S_поч. + S_вв. * - S_вив. *(), грн. (2.7)

де S_поч — вартість основних засобів на початок року, грн.;S_вв — вартість введених основних засобів в експлуатацію, грн.;

S_вив — вартість виведених основних засобів з експлуатації, грн.;

Т — термін роботи обладнання

S_вв — 10 230, 1 тис. грн.; (примітка)

S_вив — 178 тис. грн.; (примітка)

Т_вв — 8 міс.; (примітка)

Т_вив — 2 міс.; (примітка)

S_сер. = 24 171,7 + 10 230,1 * - 178 * = 24 171,7+10 230,1* 0,667 — 178*0,833 = 24 171,7 + 6823,5 — 148,3 = 30 846,9 (тис. грн.)

Отже, було визначено що середньорічна вартість основних засобів у 2011 році становила 30 846,9 тис. грн.

6. Коефіцієнти оновлення основних засобів та вибуття основних засобів обчислюються відповідно за формулами:

К_оновл. = S_вв.: S_к (2.8)

де S_вв. — вартість введених основних засобів, грн.;

S_к — вартість основних засобів на кінець року, грн.

К_оновл. = 10 230,1: 34 223,8 = 0,3

К_{вибуття} = S_вив: S_поч (2.9)

де S_вив — вартість виведених основних засобів, грн.;

S_поч — вартість основних засобів на початок року, грн.

К_{вибуття} = 178: 24 171,7 = 0,007

Отже, значення коефіцієнтів оновлення і вибуття основних засобів за звітний період становлять відповідно 0,3 і 0,007.

7. Показники фондовіддачі, фондомісткості, фондоозброєності та рентабельності основних засобів обчислюються відповідно за формулами 2, с. 42 — 46 :

1) Ф_в = Q: S_сер =, грн. (2.10)

де Q — обсяг товарної продукції підприємства за рік, грн.

S_сер — середньорічна вартість основних засобів підприємства, грн.

Ф_в = 107 604,9: 24 171,7= 4,5 (2010 р.)

Ф_в = 144 955,1: 30 846,9 = 4,7 (2011 р.)

2) Ф_м = S_сер: Q =, грн. (2.11)

Ф_м = 24 171,7: 107 604,9 = 0,22 (2010 р.)

Ф_м = 30 846,9: 144 955,1= 0,21 (2011 р.)

3) Ф_о = S_сер: Ч, грн. (2.12)

де Ч — середньоспискова чисельність персоналу, чол.;

Ф_о = 24 171,7: 1354 = 17,9 (2010 р.)

Ф_о = 30 846,9: 1398 = 22,1 (2011 р.)

4) Р_ос.з. = П: S_сер = * 100% (2.13)

де П — прибуток підприємства, грн.

Р_ос.з. = 546,8: 24 171,7 = 2,3% (2010 р.)

Обчислено показник фондовіддачі який склав у 2010 році 4,5 тис. грн, а у 2011 — 4,7 тис. грн. Отже, можна сказати, що збільшилась кількість виробленої продукції в розрахунку на одиницю вартості основних виробничих засобів.

Розрахувавши показник фондомісткості який характеризує вартість основних виробничих засобів, яка припадає на одиницю вартості продукції, можна сказати, що у 2010 році цей показник дорівнював 0,22 тис. грн, а у 2011 році - 0,21 тис. грн. Показник фондоозброєності на підприємстві за звітний період склав 22,1 тис. грн. Знайдено показник рентабельності основних засобів який характеризує, скільки прибутку отримало підприємство в розрахунку на одиницю основних виробничих фондів. Він у 2010 році становив 2,3%. Показник рентабельності за 2011 р. розрахувати не можливо, оскільки підприємство є збитковим.

8. Значення показників матеріаломісткості, матеріаловіддачі, рентабельності оборотних засобів розраховуються відповідно за формулами 15, с. 15−17:

1) М_м = М_з: Q =, грн (2.14)

М_м = 69 075,9: 107 604,9 = 0,64 (2010 р.)

М_м = 95 340,5: 144 955,1 = 0,66 (2011 р.)

2) М_в = 1: М_м, грн (2.15)

М_в = 1: 0,64 = 1,56 (2010 р.)

М_в = 1: 0,66 = 1,52 (2011 р.)

3) Роб. з = П_б: ОЗ_сер = * 100% (2.16)

ОЗ_сер = = = 35 953,7

Роб. з = (546,8: 26 776)*100% = 2% (2010 р.)

Було розраховано показник матеріаломісткості який показує частку витрат матеріальних ресурсів на виготовлення одиниці продукції у загальних витратах. Цей показник збільшився з 0,64 тис. грн. у 2010 р. до 0,66 тис. грн. у 2011 р., отже збільшилися матеріальні затрати на підприємстві.

Матеріаловіддача — це обернений до матеріаломісткості показник, що характеризує вихід продукції з кожної гривні витрачених матеріальних ресурсів. Цей показник зменшився з 1,56 тис. грн. до 1,52 тис. грн. що є позитивним явищем для підприємства.

Також було визначено показник рентабельності оборотних засобів, який склав 2% у базовому 2010 році. Він показує величину прибутку, яка припадає на одну гривню оборотних активів. Показник рентабельності оборотних засобів за 2011 р. розрахувати не можливо, оскільки підприємство є збитковим.

9. Значення коефіцієнтів автономії, фінансової стабільності (залучення), фінансового важелю (левериджу), фінансової незалежності, маневреності власних джерел, платоспроможності, покриття, швидкої ліквідності, абсолютної ліквідності обчислюються відповідно за формулами:

К_авт. = = 0,3 (2010 р.)

К_авт. = = 0,15 (2011 р.)

Коефіцієнт автономії показує, яку частину, у загальних вкладеннях у підприємство, становить власний капітал. Він характеризує фінансову незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування його діяльності. Критичне значення К_авт. > 0,5.

К_.ф.с = (2.18)

К_.ф.с. = = = 0,4 (2010 р.)

К_.ф.с. = = = 0,17 (2011 р.)

Коефіцієнт фінансової стабільності — показник, який характеризується відношенням власних і позикових коштів підприємства, тобто він показує, скільки позикових коштів залучило підприємство в розрахунку на 1 грн., вкладених в активи власних коштів. Нормативним значенням вважається К_.ф.с. => 1. Такі розраховані коефіцієнти відображають перевищення позикових коштів над власними. Це свідчить про те, що підприємство не має стійкого фінансового стану і є залежним від зовнішніх фінансових джерел.

3) К_{фін.лев.} = (2.19)

К_{фін.лев.} = = 0,67 (2010 р.)

К_{фін.лев.} = = 1,95 (2011 р.)

Було обчислено коефіцієнт фінансового важелю (левериджу). Цей показник у 2010 р. дорівнював 0,67 і у 2011 р. збільшився до 1,95. Це означає, що в 2010 р. підприємство фінансувало свою діяльність за рахунок власних засобів, тобто капіталу власників і отриманого прибутку. Таке підприємство називають фінансово незалежним. Нормативне значення К_ф.л. = < 0,5.

К_{фін.нез.} = = = 2,47 (2010 р.)

К_{фін.нез.} = = = 5,76 (2011 р) Коефіцієнт фінансової незалежності свідчить про фінансовий стан підприємства.

Розрахований коефіцієнт фінансової незалежності показує, що найбільшу питому вагу в ресурсах товариства займає залучений капітал, особливо у 2011 р. Нормативне значення К_{фін.нез.} = < 1.

5) К_ман. = (2.21)

К_ман. = = = -0,2 (2010 р.)

К_ман. = = = -1,2 (2011 р.)

Коефіцієнт маневреності власних джерел показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Нормативне значення К_ман. > 0,5.

6) К_плат. = (2.22)

К_плат. = = = 0,91 (2010 р.)

К_плат. = = = 0,8 (2011 р.)

Загальний коефіцієнт платоспроможності дає уявлення про ліквідність балансу підприємства. Нормативне значення К_плат. > 1. Розраховані дані за 2010 — 2011 рр. не досягають цього рівня. Отже, така неплатоспроможність зумовлена незабезпеченістю обігових активів довготерміновими джерелами.

7) К_пок. = 2.23

К_пок. = = = 1,25 (2010 р.)

К_пок. = = = 1,20 (2011 р.)

Якщо коефіцієнт покриття поступово зменшується, то це є негативно для даного підприємства, оскільки цей коефіцієнт характеризує достатність обігових коштів для погашення боргів протягом року. Але згідно з даними 2010;2011 рр. його значення є нормативним (К_пок. > 1). Отже, підприємство вважається платоспроможним і спостерігається поліпшення фінансового стану підприємства.

8) К_.ш.л. = (2.24)

К_.ш.л. = = = 0,7 (2010 р.)

К_.ш.л. = = = 0,66 (2011 р.)

Спостерігається незначне коливання коефіцієнта швидкої ліквідності, а чим вищим буде коефіцієнт, тим швидше підприємство зможе погасити свої поточні зобов’язання.

9) К_.а.л. = (2.25)

К_а.л. = = = 0,02 (2010 р) К_а.л. = = = 0,01 (2011 р.)

Коефіцієнт характеризує готовність підприємства негайно ліквідувати свою короткострокову заборгованість, а з розрахованих даних видно, що підприємство має неліквідний баланс, і прямує в напрямку зниження. Нормативне значення К_а.л. > 0,2 — 0,35.

10. Рентабельність продукції, власного капіталу, активів, основної діяльності, звичайної діяльності, продажу продукції або обороту розраховуються відповідно за формулами [ 13, с. 89−102 ]:

Р_пр = = 0,69% (2010 р.)

Даний показник характеризує вигідність виробництва продукції, що випускається або реалізується. Рентабельність продукції у 2011 р. не розраховується, оскільки підприємство отримало збиток.

В_к = = = = 10 857,05

Р_вк = = 4,6% (2010 р.)

Показник показує скільки чистого прибутку припадає на одиницю власного капіталу. Згідно з даними таблиці, 2011 р. є збитковим для підприємства, тому рентабельність знайти не можна.

С_а= = = = 53 913,4

Р_акт = = 1,3% (2010 р.)

Коефіцієнт рентабельності активів показує скільки припадає чистого прибутку на одиницю інвестованих в активи кошти. Збільшення цього показника є позитивним для підприємства. В 2011 р. підприємство є збитковим і тому рентабельність не розраховується.

Р_{осн.діяльності} = = = 0,58% (2010 р.)

Рентабельність основної діяльності показує, яка частка прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) основного виду діяльності в сумі витрат на виробництво. Цей показник у 2010 р. склав 0,58%. Рентабельність за 2011 р. не розраховується, оскільки підприємство є збитковим.

5) Р_{звич.діяльності} = *100% (2.29)

Р_{звич.діяльності} = = = 0,56% (2010 р.)

Рентабельність звичайної діяльності показує, скільки отримано прибутку від звичайної діяльності з однієї гривні звичайних витрат. Цей показник склав 0,56% у базовому 2010 р., а за 2011 р. показник не розраховується, бо підприємство є збитковим.

Р_п = = 0,51% (2010 р.)

Рентабельність продажу продукції відображає ефективність продажів підприємства. 2011 р. є не ефективним у продажах, оскільки чистого прибутку не отримано, підприємство є збитковим.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ В УКРАЇНІ

якість фінансовий управління

3.1 Вдосконалення системи управління якістю продукції на підприємстві

Для успішного розв’язання завдань, пов’язаних з підвищенням якості продукції, необхідна певна система заходів, яка б орієнтувала весь господарський механізм, усю сукупність технічних, організаційних і соціальних факторів сучасного виробництва на досягнення такого рівня якості продукції, який найповніше відповідав би суспільним потребам. Об'єднання робіт щодо поліпшення техніко-експлуатаційних споживчих властивостей продукції в єдину систему цільових, постійно здійснюваних заходів досягається на основі систем управління якістю.

Управління якістю продукції - це встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні й експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вона залежить. Система управління якістю продукції має багаторівневий (галузь, об'єднання, підприємство, цех), комплексний (багатоаспектний) характер. Вона забезпечує єдність і взаємозв'язок технічного, організаційного, економічного, соціального і правового (юридичного) аспектів [24, с. 373].

Розробка управлінських рішень здійснюється на основі порівняння інформації про фактичний стан керівного процесу з його характеристиками, заданими програмою керування. Нормативну документацію, що регламентує значення параметрів та показників якості продукції, слід розглядати як важливу частину програми керування якістю продукції.

Основним завданням кожного підприємства чи організації є забезпечення якості виробленої продукції та запропонованих послуг. Умовами успішної діяльності підприємства є виробництво продукції та послуг, які:

— відповідають чітко визначеним потребам, сфері застосування та призначення;

— задовольняють потреби споживача;

— відповідають чинному законодавству та іншим потребам суспільства;

— відповідають застосованим стандартам та технічним умовам;

— пропонуються споживачу за конкурентоспроможними цінами;

— спрямовані на отримання прибутку.

Управління якістю має здійснюватися системно, тобто на підприємстві повинна функціонувати система управління якістю продукції, що становить організаційну структуру, яка чітко розмежовує відповідальність, процедури, процеси і ресурси, необхідні для управління якістю.

За останні роки значного поширення набули стандарти ISO серії 9000, в яких відображений міжнародний досвід управління якістю продукції на підприємстві [2, с. 170].

Хоча управлінню якістю продукції в усіх країнах приділяється достатньо уваги, останніми роками сформувався новий підхід, нова стратегія в управлінні якістю. Вона характеризується такими ознаками:

— забезпечення якості розуміється не як технічна функція, яка реалізується якимось одним підрозділом, а як систематичний процес, що пронизує всю організаційну структуру фірми;

— новому поняттю якості повинна дорівнювати відповідна організаційна структура підприємства;

— питання якості актуальні не тільки в межах виробничого циклу, а й у процесі розробок, конструювання, маркетингу та обслуговування після продажу;

— якість повинна бути орієнтована на задоволення потреб споживача, а не виробника;

— всеохоплююче підвищення якості досягається тільки зацікавленою участю всіх співробітників [5, с. 575].

Зараз все більшою мірою спостерігається перехід до застосування наукових методів оцінювання якості продукції, до масової механізації і автоматизації контролю якості за допомогою комп’ютерів. До них відносяться, насамперед, методи контролю, що не руйнують продукції: використання ізотопів, рентгеноскопії, гама-променів, ультразвуку, лазерних установок, барвних речовин і т. п. Автомобільні фірми стали першими розробляти й освоювати автоматичні методи вимірювання та контролю якості.

Контроль якості стає все важливішою і водночас дорожчою частиною виробничого процесу. Витрати, які пов’язані із забезпеченням високого рівня якості продукції, враховуючи складність сучасних технологічних процесів, устаткування, а також обсяг виробництва, досягли сотні мільйонів доларів. Загальні витрати на контроль якості становлять у США 8% вартості кінцевого національного продукту.

Окремі фірми витрачають на такі цілі до 12% усього обсягу виробничих затрат. Витрати на забезпечення якості та безпеки виробів у США становлять значні суми. При цьому ці витрати лягають на плечі не тільки виробників, а й споживачів, затрати яких на ремонт і обслуговування виробів часто перевищують первісно сплачену за них ціну.

Одним із найважливіших факторів, що забезпечують якість, є робітники високої кваліфікації. При цьому враховуються як фізичні якості (зір, витривалість, вправність), так і особисті характеристики робітників (вміння ладити з людьми, вміння керувати, мистецтво продавати).

Вирішення проблеми якості в Україні в нових умовах багато в чому залежить від створення відповідної законодавчої бази. Її складовими елементами мають бути: Закон про захист прав споживача; Закон про стандартизацію та сертифікацію; Закон про державний нагляд за стандартами, нормами та правилами; Закон про метрологію, тісно пов’язані з іншими «суміжними» законодавчими актами (наприклад, Закон «Про охорону довкілля») [5, с. 577].

Розроблена Державна програма України по управлінню якістю продукції. В ній відображена державна політика, яка спрямована на створення умов, що забезпечують економічну зацікавленість товаровиробників у виготовленні продукції в асортименті, який відповідає інтересам різних верств споживачів, а також завданням соціально-економічного розвитку України. Мається на увазі, що держава, впливаючи на управління якістю, не буде безпосередньо втручатися в практичну діяльність підприємств.

Особливе місце в програмі управління якістю відведено економічним методам. До них відносяться такі: державне регулювання ринку через удосконалення системи податків та інші фінансові важелі; сприяння розвитку конкуренції; впровадження в життя положень законодавства про антимонопольну діяльність; створення ефективного механізму правового захисту українських споживачів [5, с. 580].

Управління якістю являється складовою успішного управління організацією. Для поліпшення показників діяльності організації, встановлено вісім принципів управління якістю, які керівництво може використовувати у своїй роботі:

1) Орієнтація на замовника. Організації залежать від своїх замовників і тому повинні розуміти поточні та майбутні потреби замовників, виконувати їхні вимоги і прагнути до перевищення їхніх очікувань.

2) Лідерство. Керівники встановлюють єдність мети та напрямів діяльності організації, їм слід створювати та підтримувати таке внутрішнє середовище, в якому працівники можуть бути повністю залучені до виконання завдань, що стоять перед організацією.

3) Залучення працівників. Працівники на всіх рівнях становлять основу організації, і їхнє повне залучення дає змогу використовувати їхні здібності на користь організації.

4) Процесний підхід. Бажаного результату досягають ефективніше, якщо діяльністю та пов’язаними з нею ресурсами управляють як процесом.

5) Системний підхід до управління. Ідентифікування, розуміння та управління взаємопов'язаними процесами як системою сприяє організації у результативнішому та ефективнішому досягненні її цілей.

6) Постійне поліпшення. Постійне поліпшення діяльності організації в цілому слід вважати незмінною метою організації.

7) Прийняття рішень на підставі фактів. Ефективні рішення приймають на підставі аналізування даних та інформації.

8) Взаємовигідні стосунки з постачальниками.

Дані принципи є основою ефективного управління якістю, але до їх переліку необхідно додати ще принцип мотивації. Змотивованість персоналу прямо впливає на якість готової продукції, оскільки працівники безпосередньо приймають участь у процесах виготовлення продукції та контролюють автоматизовані процеси. Правильне здійснення мотивації промислового персоналу допоможе активізувати діяльність працівників, забезпечити чітке виконання посадових обов’язків та збільшити продуктивність праці. Основними засобами підвищення мотивації персоналу виступають рівень заробітної плати, належні умови праці, виплата доплат та премій, що спонукають робітників краще працювати. Для підсилення мотивації, керівництво може також запровадити додаткові доплати за зменшення рівня браку та підвищення рівня якості готової продукції. Постійне використання принципу мотивації призведе до підвищення рівня якості роботи кожного працівника, що в кінцевому результаті допоможе покращити якість готової продукції.

Наведені принципи управління якістю мають здійснюватися комплексно та систематично. Комплексний підхід передбачає єдність проведення всіх принципів, оскільки вони є пов’язаними та взаємозалежними один від одного. Основною ідеєю систематичності є постійне використання даних принципів, оскільки одноразове здійснення не призводить до належного результату.

Чітке дотримання та систематичне виконання принципів управління якістю сприяє ефективному управлінню процесами виробництва та підвищує якість готового продукту. Проте ефективність управління визначається його результативністю та максимальною віддачею діяльності при мінімальних затратах на організаційні, економічні, технічні, кадрові, соціальні заходи та збалансування всього комплексу чинників, які впливають на формування та забезпечення якості продукції. Ефективне управління якістю — це комплексний та систематичний процес управління, що здійснюється при мінімальних витратах відносно максимально запланованих результатів.

3.2 Шляхи підвищення якості продукції