Поняття та сутність спілкування юриста з клієнтом

Поняття та сутність спілкування юриста з клієнтом

ВСТУП

Юрист, окрім досконального знання законодавчої бази, вміння її застосовувати на практиці, повинен бути непоганим психологом. Саме до юриста звертаються громадяни, щодо захисту їх прав та свобод, представлення їх інтересів в суді під час розгляду цивільних справ.

Згідно з Конституцією України від 28.06.1996р., кожен громадянин (громадянин України, особа без громадянства та іноземний громадянин, який проживає на території України) має право на правовий захист в суді в разі порушення його прав та інтересів, передбачених Конституцією України. Саме на етапі захисту прав і свобод людини і громадянина в суді підключається до виконання своїх обов’язків юрист. Представляючи інтереси особи (позивача або відповідача) в суді під час розгляду будь-якої цивільної справи, юрист повинен використовувати знання психології. Наприклад, під час наведення аргументів або доказів, які мають суттєве значення для розгляду справи, юрист повинен виважено, змістовно, а, головне, спокійно (не хвилюючись і не проявляючи занадто надмірних емоцій) викласти свою позицію. Інколи судовий розгляд деяких цивільних справ розтягається на декілька слухань (в часовому проміжку це може бути 7−10 днів), тому юрист повинен бути психологічно готовим до так званих «психологічних атак» доказами, свідченнями, аргументами в адрес сторони (позивача або відповідача), яку він представляє.

З метою ефективного здійснення юристами своєї діяльності, а саме надання правової допомоги, в структурі юридичної психології виділяють таку форму спілкування юриста і клієнта як інтерв'ювання. Під терміном «інтерв'ювання» (в перекладі з англ. Interwiev — бесіда, співбесіда) розуміють бесіду юриста з клієнтом з метою отримання від нього інформації, яка має правове значення.

Основне призначення інтерв'ювання полягає в тому, щоб в ході бесіди з клієнтом отримати необхідну інформацію про будь-які обставини, які мають значення по справі, а також про його індивідуальний розвиток, інтелект, психічний стан, і з врахуванням цього визначити по відношенню до нього найбільш правильну тактичну лінію поведінки.

Перший контакт з клієнтом є однією з важливих складових інтерв'ювання, оскільки саме на цьому етапі клієнт знайомиться з юристом і саме від перший отриманих вражень залежить подальша співпраця між клієнтом і юристом.

1. Поняття та сутність спілкування юриста з клієнтом

Спілкування юриста в переважній кількості випадків не просто його розмова з іншою людиною, а акт поведінки і дій, які здійснюються для вирішення певних професійних завдань. Особливості спілкування слідчого, інспектора, судді, захисника, адвоката визначаються тим результатом, який повинен бути досягнутий (дача показів, встановлення істини, зміна поведінки громадянином та ін.), протіканням в режимі права і правовідносин, контактом, як правило, з непростими людьми, обстановкою напруженості, часто — конфліктності і протиборства.

Одна із суттєвих особливостей юридичного спілкування — зацікавленість юриста в тому, щоб більше говорив його співрозмовник. Людину, яка активно говорить, можна легше і краще зрозуміти, від неї можна отримати необхідну для вирішення питання інформацію. прослідкувати її позицію і тактику розмови.

Психологічний контакт встановлений у тому випадку, коли наявне спільне співміркування, з’явилося спільне співпереживання, виникло взаєморозуміння між співрозмовниками. Основа психологічного контакту — загальна зацікавленість в предметі розмови, близькість в оціночних судженнях. Психологічний контакт не означає, що інтереси, потреби, оцінки людей, які спілкуються, повністю співпадають. Але єдиний зацікавлений підхід до обговорення того чи іншого питання обов’язковий.

Психологічний контакт в юридичній діяльності — це прояв юристом і громадянином взаєморозуміння і поваги цілей, інтересів, доводів, пропозицій, які приводять до взаємного довір'я і сприяння один одному.

У ході оцінювання відбувається зовнішнє сприйняття один одного, формування першого враження, яке складається на основі сприйняття зовнішнього образу людини, її експресивних реакцій (хода, поза, жести, міміка та ін.), мови і особливостей голосу. Вже в процесі взаємного оцінювання між людьми виникають симпатія чи антипатія (зазвичай вони складаються на підсвідомому рівні). Розвиток контакту продовжується, безперечно, лише при наявності позитивного ставлення один до одного, тобто коли є взаємна симпатія. Працівнику юридичної праці для розвитку психологічного контакту необхідно викликати до себе почуття симпатії з боку будь-якої особи, з якою йому доводиться спілкуватися. Щоб викликати симпатію до себе, іноді доводиться грати роль зацікавленої людини. Бо люди шукають зближення з тими, хто їх підтримує. Вони тягнуться до того, хто розглядає їх як особистість, у якої є певні позитивні риси.

Найбільший інтерес до себе і до процесу майбутнього спілкування юрист може викликати у людини в ході бесіди. Якщо він показує своєму співрозмовнику, що уважно слухає його, проявляє співчуття і інтерес до предмету розмови, демонструє повагу до його особистості, то можна розраховувати на успіх у встановленні психологічного контакту.

Важко запропонувати який-небудь алгоритм, наслідування якого гарантовано забезпечує встановлення психологічного контакту в будь-яких ситуаціях діяльності юриста. Занадто багато причин і факторів впливають на цей процес. Але розкрити, виходячи з наявних теоретичних досліджень, узагальнення досвіду юридичної практики, в тому числі й особистої, сукупність психологічних прийомів з метою вирішення проблеми встановлення психологічного контакту, являється можливим. Суттєві психологічні фактори, які зумовлюють встановлення психологічного контакту:

— психологічна складність, об'єктивна чи суб'єктивна оцінка небезпеки тих справ, з приводу яких юрист чинить спробу встановити психологічний контакт;

— психологія співрозмовника (потерпілого, підозрюваного, звинуваченого, свідка, який бажає отримати юридичну консультацію та ін.), зайнята ним позиція, вибрана тактика поведінки;

— психологічні особливості обстановки, в якій здійснюється спілкування;

— психологія особистості юриста;

— психологічна ефективність прийомів спілкування і встановлення контакту, які застосовуються юридичним працівником.

Прийняття до уваги цих факторів, встановлення сприятливих для психологічного контакту характеристик, виключення негативних моментів виступають основними психологічними умовами успіху в установленні контакту.

Неабияке значення в становленні психологічного контакту має справедливо-сприятливе ставлення до особистості співрозмовника. Авторитет юриста створюється роками, його добросовісною працею, уважним відношенням до людей і тих проблем, які їх хвилюють. Поголоска про кожного юридичного працівника доходить до більшості громадян, і в них складається установка на довіру чи недовіру, повагу чи неповагу до юриста. Тому про свій імідж, як про справедливого, порядного, розумного, розуміючого представника влади, юрист повинен дбати при кожному спілкуванні, підтверджуючи і закріплюючи хороший імідж, або прагнучи виправити помилки своєї попередньої роботи.

Відомо, що перше враження найсильніше і потрібно його послідовно і наполегливо покращувати, щоб людина, що прийшла чи була викликана до юриста, могла йому довіритися. Для цього потрібно:

— зовнішньо виражена увага до громадянина, до проблем, які його турбують, до пошуку виходу зі складної ситуації, в яку він потрапив; нагадування про те, що лише він, юрист, може допомогти йому, показати реальні можливості цієї допомоги;

— неодноразово виражати думку про те, що лише довірившись юридичному працівнику, громадянин може розв’язати свої проблеми.

Якщо спілкування відбувається з особами, які належать до злочинного світу, то можна підвищити свій авторитет, продемонструвавши хороше знання «блатного» жаргону, субкультури злочинного середовища, інформованість про структуру і діяльність злочинних груп в регіоні, про конкретних їх представників. У цьому випадку викликаний на бесіду зразу зрозуміє, що має справу не з новачком, якого можна легко обманути, а з юристом, який знає злочинний світ.

Юрист-спеціаліст має прагнути до явної демонстрації своєї об'єктивності, відсутності пристрасності і «звинувачувального нахилу». На шляху психологічного контакту зазвичай стоять психологічні бар'єри побоювань, настороженості, оборонної позиції, недовіри, а часом і ворожості.

Причини недовіри до юриста-спеціаліста стимулюються:

— справою, з приводу якої здійснюється спілкування (частіше за все вона є складною, небезпечною);

— невизначеністю ситуації, яка може завершитися переважно неприємними наслідками;

— побоюванням зустріти в особі юридичного працівника ворога, який лише й думає про притягнення до відповідальності;

— незвичайною офіційною обстановкою, яка не налаштовує на щирість;

— уявленням про особистість юриста як про нечесну, глуху до людського болю людину;

— помилковою тактикою бесіди юриста, невірно вибраним підходом та ін.

Послаблення настороженості, хвилювання, підвищення довіри до себе досягається конкретними діями і словесними запевненнями про об'єктивність позиції юриста, посиланнями на закони, які зобов’язують обидві сторони до пошуку істини, заявами про готовність шукати такі обставини, які можуть мати місце і бажані для прийняття рішень на користь громадянина (або носять характер пом’якшувальних обставин для підозрюваного і звинуваченого).

Накопичення погоджень — добре відомий і здавна, з часів Сократа, застосовуваний психологічний прийом. Його суть полягає в тому, що на початку бесіди юрист ставить перед співрозмовником ряд запитань, на які він звичайно відповідає «Так». Це можуть бути питання з приводу способу прибуття до правоохоронного органу («Ви отримали нашу повістку?», «Ви приїхали до нас з роботи?» і т.п.), з приводу погоди чи різних подій («Ви дивилися вчора футбольний матч європейської ліги чемпіонів?», «Одяг у Вас мокрий, напевно потрапили під дощ. Вірно?» і т.п.), з приводу анкетних даних («Мені відомо, що Ви недавно приїхали в наше місто. Це так?» та ін.), з приводу стану співрозмовника («Напевно, Ви трохи здивовані моїм запрошенням?» та ін.) і з інших приводів. Важливо, що на перші 5—7 питань людина відповідає «Так», і це налаштовує її психіку на погодження, настроює до зближення поглядів і оцінок в майбутній після цих питань розмові. Пошук і підкреслювання всього спільного, що лише може бути між співрозмовниками, що створює «ниточки зв’язку» між ними веде до утворення діади «ми», що полегшує обговорення складних проблем, вияснення в тому числі і кримінальних подій.

Для налагодження психологічного контакту широко застосовується прийом «психологічне поглажування». За своїм змістом даний прийом являє собою визнання юридичним працівником позитивних моментів у поведінці і особистості співрозмовника, наявність правоти в його позиції, в словах. Застосування даного прийому заспокоює людину, підвищує у неї почуття впевненості, формує уявлення про те, що юрист справедливий, помічає хороше, не налаштований негативно.

" Психологічне поглажування" як прийом спрямований на спонукання співрозмовника до визнання достоїнств і позитивних рис юриста, що відбивається і на встановленні психологічного контакту, і на характері бесіди, яка відбувається.

У змістовному плані «психологічне поглажування» — це вираження глибокого розуміння переживань співрозмовника, його почуттів і тривог, визнання його рівності з іншими людьми і права вести розмову на рівних, визнання його інтелекту, підходу до подій, що відбуваються, похвала за витримку і самовладання, вміння вести себе в складній ситуації та ін.

Поширеним прийомом налагодження психологічного контакту є також актуалізація у співрозмовника мотивів щирості. Поява у людини рішення «говорити» є головним моментом при встановленні психологічного контакту. Зазвичай прийняття такого рішення стримується іншими мотивами, відбувається внутрішня боротьба мотивів «говорити — не говорити». Завдання юриста в тому й полягає, щоб надати психологічну допомогу у потрібному виборі, змінити позицію скритності на щиру позицію.

Тут доречно спертися на мотив наслідування принципам свого достойного життя (звернення уваги на наявність у людини хороших життєвих принципів і достойного способу життя в минулому), на мотив самоповаги (аналіз сильних сторін особистості, проявів сміливості, волі, стійкості в складних ситуаціях та ін.), на мотив любові до ближнього (нагадування про близьких і коханих, про її обов’язок по відношенню до них), на мотив особистої вигоди (пояснення підозрюваному, звинуваченому, підсудному прикладів з правоохоронної практики, коли щирість приводила до задоволення інтересів даної категорії людей).

Розглянуті прийоми — досить прості і разом з тим дієві способи встановлення психологічного контакту із співрозмовником, які в більшості випадків призводять до успіху. Бувають, безумовно, складні ситуації, коли конфронтацію, наприклад, між юристом і підозрюваним, не вдасться подолати — допитуваний продовжує брехати, приховує правду. У таких випадках юристу доводиться переходити до більш енергійних мір викриття брехні, використовуючи різні психологічні прийоми впливу.

Підводячи підсумок, відзначимо: психологічний контакт і довірливі стосунки, що виникають на його основі, носять локальний характер. Частіше всього це довір'я обмежене якоюсь інформацією, буває тимчасовим, яке не виходить за рамки якої-небудь частини конкретної ситуації. У даному випадку неможна вести мову про довіру, яка буває при дружбі між людьми. Однак встановлення і такого обмеженого, разового контакту і довірливих відносин дуже важливе для юридичного працівника, так як часто він стає початком серйозного успіху в його професійних діях.

2. Інтерв'ювання як форма спілкування юриста з клієнтом

З метою ефективного здійснення юристами своєї діяльності, а саме надання правової допомоги, в структурі юридичної психології виділяють таку форму спілкування юриста і клієнта як інтерв'ювання. Під терміном «інтерв'ювання» (в перекладі з англ. Interwiev — бесіда, співбесіда) розуміють бесіду юриста з клієнтом з метою отримання від нього інформації, яка має правове значення.

Основне призначення інтерв'ювання полягає в тому, щоб в ході бесіди з клієнтом отримати необхідну інформацію про будь-які обставини, які мають значення по справі, а також про його індивідуальний розвиток, інтелект, психічний стан, і з врахуванням цього визначити по відношенню до нього найбільш правильну тактичну лінію поведінки.

При цьому слід чітко розмежовувати діяльність юриста, з проведенням співбесіди (інтерв'юванням), і консультування, під яким розуміють юридичну допомогу клієнту у виборі задовольняючих його способів рішення всіма законними засобами. Для розмежування інтерв'ювання і консультування беруть до уваги перш за все цілі цих видів діяльності юриста. Мету проведення інтерв'ю ми вже визначили — це отримання від клієнта інформації, що має правове значення, на основі якої юрист запропонує клієнту варіанти правового дозволу виниклих проблем. Мета консультування — роз’яснити клієнту правові способи вирішення його проблеми, прогнозування можливих наслідків вжиття цих способів і надання допомоги у виборі одного з можливих способів вирішення правової проблеми клієнта.

З точки зору організації проведення інтерв'юера і опитуваного розрізняють формалізоване інтерв'ю (відзначається досить суворою, запрограмованою і незмінною тактикою поведінки і змістом питань) і вільне (опитуваний може не лише може змінювати питання і їх послідовність, але й сам створювати ті чи інші вербальні ситуації взаємодії). Вільне інтерв'ю за своїм характером є динамічним і гнучким, що вимагає належної підготовки юридичного працівника (вміння швидко орієнтуватися в ситуації, переключати свою увагу і мислення на різні аспекти однієї і тієї ж теми інтерв'ю). Перевага вільного інтерв'ю полягає в тому, що ситуація взаємодії інтерв'юера і опитуваного більш природна, так як вони не пов’язані якимись жорсткими рамками як в постановці питань, так і у відповідях на них .

Приступаючи до інтерв'ювання, юрист повинен пам’ятати, що інтерв'ю cлід проводити в певній послідовності, тобто дотримуватись певних етапів. Такими етапами можуть бути:

* підготовка до інтерв'ювання;

* перший контакт з клієнтом;

* з’ясування проблеми клієнта;

* завершення інтерв'ю;

* розробка ефективного плану дій .

При цьому студентська юридична консультація (частина клініки) виступає в ролі сукупного консультанта (адвоката). В даному випадку різноманітні види інтерв'ювання можуть бути проведені різними людьми. Так, в моделі клініки, створеної в Санкт-Петербурзькому державному університеті, первинне інтерв'ювання при зверненнях громадян здійснює диспетчери — студенти молодших курсів. Вони повинні отримати інформацію і про потенційного клієнта, і про його справу для того, щоб вирішити достатньо інформації для проведення інтерв'ювання було надано. В інших моделях клінік первинне інтерв'ювання провадиться адміністратором клініки — штатним співробітником з числа осіб, які закінчили або завершують отримання юридичної освіти. Можливий варіант отримання первинних відомостей по справі шляхом анкетування, в тому числі і заочного, якщо клініка практикує роботу з клієнтами шляхом обміну листами. В будь-якому випадку при інтерв'юванні, як усному, так і письмовому, проходить обмін інформацією між студентською консультацією та клієнтом .

юридичний психологічний інтерв'ювання консультування

3. Перший контакт з клієнтом як один з основних етапів проведення консультування, його сутність

Особливе значення під час першого контакту мають взаємовідносини юрист-клієнт. Вони повинні бути основані на повазі та щирості. Юрист не повинен примушувати чекати на себе, а одразу ж проявляти турботу про клієнта і поважати його особу. Це в свою чергу дасть підстави клієнту поважати юриста як професіонала.

Перші хвилини треба починати з вітань. Зустрічати клієнта потрібно стоячи і намагатися зробити крок йому на зустріч. А для того, щоб зайшовши в кабінет клієнт не відчував незручності, бажано щоб юрист зустрічав його, провів до столу де проходитиме інтерв'ю і запропонував йому сісти на конкретний стілець, при можливості запропонувати щось попити (чаю, води).

Враховуючи, що більшість людей відчуває при відвіданні юриста дискомфорт, юристу не рекомендується відразу приступати до з’ясування проблем клієнта.

Бесіду слід починати із ввічливих запитань, які не мають відношення до майбутньої теми розмови і не викликають сумнівів і спорів. Наприклад: запропонувати представиться, розпитати звідки клієнт узнав про юр. клініку, чи звертались раніше до послуг адвоката чи в іншу юридичну клініку, чи знайомі з правилами роботи клініки. Саме на цьому етапі юрист уже може добитися встановлення взаєморозуміння і довір'я між ним і клієнтом. Встановлення взаєморозуміння — це налагодження контакту через розмову. Тому перші питання повинні бути простими і звернутими до клієнта з метою отримання інформації про нього, частина якої, на погляд юриста, є гордістю клієнта, і він сам хотів би її повідомити. Наприклад запропонувати розповісти про себе, якщо у клієнта є нагрудні знаки, розпитати як і за що він їх отримав. Не менше значення для спілкування має встановлення довір'я між клієнтом і консультантом. При цьому слід пам’ятати, що довір'я буває свідомим і несвідомим.

Свідоме довір'я пов’язано з тим наскільки добре клієнт знає юриста. А несвідоме — обумовлюється схожістю співрозмовників, а також тим наскільки внутрішній світ клієнта співпадає з внутрішнім світом юриста. Тому на першому етапі контакту з клієнтом важливу роль відіграють вербальні елементи спілкування, тобто мова і стиль спілкування. Вони дозволяють клієнту, спілкуючись з юристом, почувати себе достатньо комфортно. Не слід принижувати важливість і невербальних елементів спілкування, до яких відносяться: поза, рух, міміка, жести, тембр голосу його інтонація і висота, а також багато інших елементів. Оскільки за даними психологів значення невербальної інформації в 6 разів перевищує значення вербальної, завжди треба слідкувати за тим наскільки ваша поведінка відповідає вашим словам. Спостерігайте за цим і у клієнта. Оскільки це може дати вам набагато більше інформації, ніж все те, що він вам розповість.

Особливо важливим при спілкуванні є вміння слухати. Вміння слухати — це дуже важлива навичка, який слід постійно вчитися. Слухання буває пасивним і активним.

Пасивний слухач — він чує те, що хотів би почути від співрозмовника, а не те, що він йому розповідає.

Активний слухач — навпаки, чує те, що йому розповідає співрозмовник.

Юрист, який інтерв'ює клієнта, повинен бути активним слухачем. Активне слухання проявляється у таких ознаках:

· слухач постійно дає зрозуміти співрозмовнику, що він слухає. Це проявляється в покачуванні головою, в підкресленні висловленого співрозмовником окремими словами, звуками, які нібито говорять співрозмовнику «Так — так, я розумію «;

· слухач час від часу повторює окремі фрази сказані клієнтом для того щоб показати йому, що він уважно слухає;

· слухач дивиться в очі співрозмовнику та постійно підтримує візуальний контакт із ним, підтверджуючи, таким чином, що він слухає. Адже якщо не звертати уваги на вираз очей, жестів і рухів свого співрозмовника, то ви почуєте лише маленьку частину того, що він вам розповідає;

· слухач не повинен перебивати співрозмовника, його коментарі не можуть бути оцінюючими або обвинувальними.

Якщо людина, яку ви інтерв'юєте, думає що ви її не слухаєте, вона не скаже вам того, що вам необхідно почути. Більше того, якщо ви її слухаєте не уважно, ви можете не розуміти про що йде мова.

Активному слуханню можуть перешкодити як фізичні так і внутрішні фактори над усуненням яких слід постійно працювати юристу.

Крім цього, ефективність в спілкуванні великою мірою залежить від того, наскільки людина внутрішньо гармонійна, щира, наскільки всі складності її поведінки працюють узгоджено і прагнуть до єдиної мети.

Наприклад, при розмові з клієнтом слід постійно слідкувати щоб ваші слова, спрямовані до клієнта, відповідали вашим рухам, позі, навіть тембру голосу, його інтонації і висоті.

Юрист, перш ніж розпочати інтерв'ювання клієнта, повинен знайти ознаки того, що клієнт налаштований на це.

ВИСНОВКИ

Таким чином можна зробити висновки, що юрист як представник професії «людина — людина» не може ефективно виконувати службові завдання без умови глибокого та всебічного знання об'єкта своєї діяльності - психології іншої людини. Водночас варто враховувати психологію і тих осіб, з якими співробітнику потрібно налагоджувати взаємини в роботі - колег, представник інших правоохоронних органів, керівників тощо. Не менш важливим є знання високої психології та управління своєю поведінкою. Остання може бути зрозумілою, прогнозованою та керованою при реалізації особистісного підходу до неї.

В своїй професійній діяльності юристам доводиться з’ясовувати складні моменти, які склалися в людських стосунках, мотиви тих чи інших проступків, злочинів. Нерідко їм доводиься стикатися з такими людськими якостями, які спонукають особу до вчинення протиправного діяння — корисливість, помста, підступність, жорстокість, жадоба, кохання і ревнощі і т.д. В процесі здійснення своїх повноважень юристи спілкуються з різними людьми, які виступають як потерпілі, свідки, поняті, експерти. Вони мають різні характери, своє ставлення до оточуючого світу, індивідуальні особливості мислення, пам’яті, різний рівень розвитку.

Вміння правильно провести інтерв'ювання клієнта є досить важливою навичкою роботи для кожного юриста. Рівень проведення інтерв'ювання в першу чергу свідчить про професійний рівень самого юриста. Перший контакт з клієнтом на мою думку є найважливішою складовою всього процесу інтерв'ювання. З моменту найпершого контакту між юристом і клієнтом формуються взаємини між ними, що будуть мінятися протягом усього періоду представлення юристом інтересів клієнта. Якщо перший контакт з юристом виявився слабким, то буде нелегко побудувати складні професійні взаємини, необхідні в багатьох справах. Таким чином, саме з першого контакту юрист повинний почати встановлювати належні взаємини з клієнтом. Взаємини, до яких повинен прагнути юрист, будуються на його розсуд і ґрунтуються на щирості і повазі. Юрист повинен піклуватися про клієнта і повинний поважати клієнта як особистість.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бедь В. В., Малышев А. А. Социально-психологические аспекты юридической деятельности. — Ужгород, 2001. 289 с.

2. Єлов В. Формування окремих професійних навичок юриста роботи з клієнтом у студентів юридичних факультетів. — Луцьк: РВВ Вежа" Волинського державного університету ім. Л. Українки, 2004. — 72 с.

3. В.А., Молібог С.І., Павленко Д. Г. Юридична клініка: Навч. посібник. — К.: «Школяр», 2004. — 315 с.

4. Методичні матеріали до науково-практичної конференції «Болонський процес: перспективи та розвиток у контексті приєднання України до Європейського простору вищої освіти». — Київ, 2004. — 62 с.

5. Организация и управление в юридической клинике: Опыт практической деятельности в современной России: Учеб. пособие. — М.: Дело, 2003. — 304 с.

6. Самолюк В., Фурманчук О., Зінчук Д. Юридична практика: основи ефективного консультування.- Навчально-методичний посібник. — Острог. Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006.

7. Самолюк В., Філішев А., Фурманчук О. Інноваційна модель розвитку клінічної юридичної освіти: на прикладі Національного університету «Острозька академія», інформаційний бюлетень. — Острог: Національного університету «Острозька академія», 2006. — 48с.

8. Галай А. О. Педагогічна характеристика юридичної клінічної освіти // Вісник Асоціації юридичних клінік України. Наукові розробки юридичної клінічної програми. — 2007. — с. 63−67.

9. Соколенко О. Л. Юридична клініка в правоосвітній діяльності [Електронний ресурс] // Вісник академії митної служби України. Серія «Право». — 2009. — 1 (2). — Режим доступу до журналу.: http//www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gun/Vamsu/Pravo/2009₁/Sokolenko.html

10. С. Сливка «Юридична деонтологія». Київ, Атака — 2003 р. 319 с.

11. Юридична психологія. Підручник /За редакцією Кондратьєва. Київ. 2000 р. — 351 с.

12. В. Бедь Юридична психологія. Навчальний посібник. 2003 р. — 375 с.

13. Жалинский А. Э. Профессиональная деятельность юриста.

Введение

в специальность. Учебное пособие. — М.: Издательство БЕК, 1997.

14. Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков: Консум, 1997.

15. Ніколайчик Олександр. — Турбота про клієнта // Юридична газета. — № 23 (158) 10 червня 2008 року. — http://www.yur-gazeta.com/ru/article/1590/

16. Столяренко А. М. Психологические приемы в работе юриста: Практ. пособие. М.: Юрайт. 2000. — 288 с.