Порушення мотивації навчальної діяльності

" Невстигання, приховане чи очевидне, завжди залишається великим злом, оскільки спотворює не тільки формування інтелекту дитини, а й особистості в цілому" [67, с. 3−4].

Історія виникнення низького рівня навчальних досягнень у кожного окремого учня своєрідна і пов’язана з індивідуальними рисами його особистості та особливостями його взаємодії з іншими людьми. Особливості навчальної діяльності дітей і пов’язані з нею характерні риси їх здатності до учіння та успішності мають свою специфіку на різних етапах навчання. Важливим є вивчення особливостей навчання учнів саме в початковій школі, де закладаються основи знань, вмінь і навичок, необхідні для подальшого навчання.

Під мотиваційною сферою учіння розуміють індивідуальну структуру, що постійно змінюється і складається з різноманітних спонукань, з-поміж яких місце провідного, домінуючого мотиву займає то одне, то інше спонукання, що зумовлено умовами навчання, особливостями спілкування з оточуючими і т. ін. Мотив — це спонукання до діяльності, що пов’язано із задоволенням потреб, у яких виявляється активність суб'єкта. Навчальні мотиви безпосередньо пов’язані з емоціями, в залежності від яких діяльність набуває позитивного чи негативного забарвлення.

Майже всі діти приходять до школи з бажанням вчитися, отримувати оцінки, з прагненням зайняти нове, доросліше становище в житті. Задоволення пізнавальної потреби дитини, що реалізується за допомогою отримання добрих оцінок та орієнтацію учня на внутрішній зміст навчальної діяльності, призводить до формування внутрішньої позиції школяра. У таких дітей уміння супроводжується позитивними емоціями, а ігри, то були в дошкільному дитинстві, перестають їх цікавити. Однак уміння — це досить складний вид діяльності, що не схожий на ігрову, і у результаті цього в деяких молодших школярів, найчастіше в першому класі, переважають саме ігрові мотиви. Дитина зосереджується лише тоді, коли вона грається, а на уроці часто відволікається, неуважна.

Особливу увагу привертають випадки, коли молодший школяр відкрито виявляє негативне ставлення до школи, небажання вчитися та чинить активний опір учінню. Чинниками, які призвели до появи в дитини цих негативних, щодо учбової діяльності, мотивів, виступають: 1) відсутність уміння долати труднощі, несформоване в дошкільному віці, що змушує дитину протистояти учінню і вимагає додаткових зусиль; 2) страх перед школою, що з’явився у результаті неправильного виховання дитини в сім'ї; 3) сформовані нереальні уявлення про надмірну легкість уміння в школі, що не відповідають дійсності та при появі великих проблем призводить до різкого небажання вчитися; неготовності дитини до навчання у школі.

Впродовж навчальної діяльності в 1−2 класах задовольняється прагнення дитини ходити до школи, бути учнем, отримувати оцінки. Тому, до кінця третього класу відбувається згасання початкового інтересу до школи, що призводить до втрати в деяких учнів внутрішньої позиції школяра.

Результати психологічних досліджень свідчать про те, що чинниками зниження мотивації учіння виступають:

¦неправильний підбір вчителем навчального матеріалу, що призводить до недовантаження чи перевантаження школярів;

¦невміння будувати стосунки з учнями;

¦недостатньо диференційований підхід вчителя;

¦низький рівень знань школяра;

¦несформованість прийомів самостійної роботи в учня;

¦негативні приклади товаришів, що мають вплив на дитину. В зв’язку з цим, психологи виділяють декілька шляхів формування позитивної мотивації учіння:

• 1. Спеціальна організація навчальної діяльності, що реалізується за допомогою створення навчально-проблемної ситуації.
• 2. Доступність змісту навчального матеріалу, що пропонується вчителем на уроці.
• 3. Використання на уроках елементів гри; цікавий виклад матеріалу.
• 4. Постійне створення та «підкріплення» ситуації успіху в учінні (наприклад, позитивна реакція на будь-який прояв відповідального ставлення дитини до виконання своїх навчальних обов’язків).

Наступним фактором, що призводить до порушення мотиваційної сфери, виступають переживання, що не пов’язані з навчальною діяльністю. Психологи вважають, що чинником таких переживань є різноманітні психотравмуючі ситуації. Психотравмуюча ситуація — це ті умови життя і взаємини між значущими іншими (батьками, вчителями, ровесниками), які оточують дитину та призводять до появи переживань, негативних емоцій. Прикладами психотравмуючих ситуацій є: конфліктні ситуації в сім'ї, розлучення батьків, втрата одного з батьків. На уроках дитина настільки заглиблюється в свої переживання, що взагалі не «чує» пояснень вчителя, не засвоює навчальний матеріал. Досить часто психотравмуючі ситуації створюються в молодших школярів з асоціальних сімей, наприклад, у сім'ях, де є батьки-наркомани, алкоголіки. У результаті сімейного неблагополуччя діти не можуть вдома займатися уроками; досить часто вони не доїдають і не досипають, що також заважає нормально вчитися. Впродовж уроку такі діти неуважні, довго не можуть зосередитися, швидко втомлюються, більш нетерплячі, збуджені та роздратовані, на відміну від інших однокласників; не витримують тривалих психічних перевантажень.

Психотравмуючі ситуації можуть виникати і в школі - у результаті непорозумінь з вчителями, ровесниками або зі старшими школярами. Так, на основі негативних афективних переживань, що з’являються в учнів під час спілкування з вчителем, учень розпочинає неадекватно сприймати ставлення вчителя до себе. Це призводить до порушення навчально-виховного процесу в цілому та, як наслідок, до низького рівня навчальних досягнень. Чинником високого (або ж низького) рівня навчальних досягнень може стати й соціальна установка вчителя щодо учня. Прикладом є так званий «ефект краси», який призводить до того, що дитина стає відмінником, оскільки її зовнішність сподобалась вчителю. мотивація учень початковий самооцінка Досить часто до порушення мотиваційної сфери навчальної діяльності призводить стійка спрямованість учня на які-небудь види позашкільної діяльності, що дістала назву «компенсаторної мотивації» (І.Ю. Кулагіна). Дитина настільки захоплюється певним видом якої-небудь діяльності (наприклад, колекціонування, спорт, шашки, шахи й т. ін.), що навчання відходить на другий план. Важливим для дитини є успіх у тій діяльності, яка знаходиться на першому плані. «Домінуючим мотивом поведінки в дітей даної групи є потреба у самоствердженні в активній, практично відчутній діяльності, у визнанні з боку авторитетних ровесників. Зазвичай такі потреби не задовольняються в навчальній діяльності, і дитина, в зв’язку з цим, намагається самоствердитися в різних видах позашкільних занять» [188, с. 23].

В описаному вище доцільно використовувати наступний корекційний прийом-перенесення інтересів дитини з позашкільної діяльності на навчальну таким чином, щоб у цій діяльності задовольнялись домінуючі для дитини потреби.

Одним із чинників зниження мотивації учіння виступає неадекватна самооцінка, сформована ще до початку навчальної діяльності чи в умовах шкільного навчання, безпосередньо за участю вчителя. Самооцінка сприяє формуванню рівня домагань, що виявляється у стійкій потребі в цілком певній позитивній оцінці; у виборі молодшим школярем завдань певного рівня складності, з якими він вважає, що справиться. Так, діти з адекватною самооцінкою вибирають «посильне» завдання, розв’язавши його, намагаються розв’язати задачу на один рівень складнішу. А в разі неуспіху намагаються перевірити себе і розв’язують таку ж. Якщо і ця їхня спроба закінчується невдачею, то «повертаються» до групи завдань нижчого рівня складності.

На противагу учням з адекватною самооцінкою, молодші школярі із завищеною самооцінкою з першої спроби намагаються розв’язати найскладніше завдання, що не завжди відповідає рівню їх можливостей. Після невдачі знову вибирають завдання з групи важчих. Окремі учні із завищеною самооцінкою в разі неуспіху беруться за найлегше завдання. Водночас учні початкових класів із заниженою самооцінкою вибирають завдання, що набагато простіше від того, яке вони реально можуть розв’язати. Після розв’язання такого завдання вибирають знов таке ж саме, навіть не намагаючись розв’язати складніше.

З-поміж молодших школярів, що не мають реального уявлення про свої можливості, значна кількість школярів з низьким рівнем навчальних досягнень. Труднощі та неуспіхи, що виникають в учнів під час розв’язування навчальних завдань, поглиблюються негативними оцінками з боку вчителя та однокласників, і призводять до посилення негативного ставлення до навчання, у результаті чого значною мірою знижується рівень навчальної діяльності, погіршуються оцінки. Під впливом постійних невдач у навчальній діяльності в учнів формується такий аспект мотиваційної сфери як мотивація уникнення покарання та поступово зникає один із найважливіших мотивів — мотив досягнення успіху.

" Особистісні відхилення, зазвичай є другорядними, тобто утворюються як наслідок тієї загальної несприятливої ситуації, в якій опиняється дитина, що має дуже низьку успішність. Це передусім стосується самооцінки та рівня домагань, що формуються в них" [ 124, с. 104−105].

Порушення мотивації учіння відбуваються і в зв’язку з певними індивідуально-типологічними особливостями дитини, а саме:

• 1. Особливостями типу темпераменту школяра, зокрема неврівноваженістю нервової системи, коли процес збудження значно переважає процес гальмування чи навпаки. Неврівноваженість виявляється у відсутності чіткого ритму роботи, чергуванні підвищеної активності з періодами апатії, «нічого нероблення». Такі діти вирізняються підвищеною емоційною збудливістю, нервовими зривами. У зв’язку з такими особливостями свого темпераменту, вони не можуть організувати свою навчальну діяльність. Негативно впливає на виконання важких навчальних завдань і висока тривожність. Замість виконання дії дитина намагається уявити собі труднощі і невдачі. Постійне очікування неприємностей паралізує активність, гальмує розвиток ініціативи та зацікавленості. Розлади вищої нервової діяльності призводять до появи неврозів, які надалі стають самостійним чинником стійкого низького рівня навчальних досягнень.
• 2. Астенічні стани різного походження. Основними симптомами астенії є підвищена втомлюваність і понижена працездатність. Астенічні стани у дитини виникають після тривалих і виснажливих захворювань, супроводжуються послабленням інтелектуальної діяльності та порушенням емоційно-вольової сфери. Погіршення пам’яті, постійна втома і розсіяна увага призводять до появи низького рівня навчальних досягнень. Діти з астенічними станами надмірно чутливі до підвищеного тону та завищених вимог; досить часто, у результаті неправильного ставлення з боку батьків, вчителів, у таких дітей виникають невротичні поведінкові реакції, зокрема, «посилюється роздратованість, вибуховість, діти стають грубими, некерованими, відмовляються виконувати уроки, інколи йдуть з уроків, грубіянять вчителям» [70, с. 43].

На думку психологів, вказаній категорії дітей потрібний охоронний режим та частий відпочинок (навчання в школах санаторно-курортного типу, додаткові вихідні дні, навчання вдома, тощо). У результаті лікування та правильного режиму покращується інтелектуальна продуктивність, працездатність і загальний фізичний стан дитини.