Драматургія та історія розвитку українського вертепу

Зміст Вступ

Історія становлення та розвитку Вертепне дійство в близькосхідних та європейських традиціях До історії походження словесних текстів Архітектура українського вертепу Драматургія українського вертепу Висновок Список використаної літератури

Вступ Кобзарство — це своєрідне явище української народної культури, видатне мистецьке досягнення запорозького козацтва. Наскільки творчість кобзарів насичене конкретним історичним матеріалом і вірно передає характер подій, можна переконатися, порівнюючи їхні твори з історичними драмами, які виникли саме в той час в українській культурі.

Найпоширенішою на Україну тих часів була так звана «вертепна драма».

Вертеп — це дерев’яна скриня у вигляді хатинки, переделеної на два поверхи. Замість акторів виступали у вертепі ляльки, якими керував чоловік за вертепом, який говорив високим або низьким голосом — відповідно до ролі - слова персонажів. Українська вертепна драма складалася з двох частин: релігійної і інтермедійної. У релігійній частині, яка відбувалася на верхньому поверсі, переважали євангельські сюжети. У інтермедійної - на нижньому поверсі - виступали постаті з народного життя: козак, поляк, литовець, москаль, циган. Вертепні актори (зазвичай це були бурсаки), не маючи можливості відкрито проголошувати свої думки і мрії, користувалися «езоповою мовою», маскуючи за образами релігійних та історичних сюжетів проблеми сучасного життя народу.

З часом цей прихований, завуальований стиль вираження будь-яких ідей художнього твору сприяв появі в культурі унікального стилю, який і до цих пір у всьому світі носить назву українське, або козацьке бароко.

Наслідуючи високорозвинену і своєрідну культуру Київської Русі, українська культура розквітла та зміцніла в державі запорозьких козаків. Саме життєвість її основних рис забезпечила народу можливість при важких умовах соціального і національного гноблення під владою іноземних держав зберегти свою національну гідність.

1. Історія становлення та розвитку

Із сивої давнини український народ зберігає свої древні традиції, звичаї, обряди — неоціненні скарби культури нації. Одним із них є зустріч Різдва Христового. Різдвяні свята — яскраві і чи не найбагатші в річному календарі обряди з рядженням та маскуванням. Це надзвичайно веселі, радісні свята, що відрізняються від усіх інших особливою обрядовістю, багатством фольклору, оригінальністю етнографії, збереженням стародавньої культури. А найкраща оздоба Різдва — вертепні дійства.

Вертеп був предметом дослідження у багатьох учених та мистецтвознавців, серед яких: І.Франко, В. Всеволодский-Гернгрос, Й. Федас — в історичних працях; В. Перетц, М. Петров, Є.Марковський — у літературних; О. Білецький, М. Гордійчук, Л. Корній, О. Шреєр-Ткаченко та інші - у галузі мистецтвознавства.

Та, незважаючи на пильну увагу до вертепу, досі не визначений точний час його появи в Україні, обмаль документальних даних породжують дискусійність у багатьох його питаннях. Актуальність проблеми зумовлена недостатньою обізнаністю молодих людей з українською спадщиною, музично-театральною народною творчістю, особливо з вертепом, унаслідок відсутності інформації про цей визначний пласт надбань культури України, який був у минулі десятиліття штучно вилучений із наукового й культурного вжитку країни. На усунення цих недоліків було спрямоване пропоноване дослідження.

Мета: розкрити драматургію та історію розвитку українського вертепу, дати характеристику словесним текстам.

Слово «вертеп» має кілька тлумачень. Сама назва запозичена зі старослов’янської мови, де слово «вертеп» означало «печера», «ущелина» або «балка». У Т. Шевченка є такі рядки: В яких гаях, в яких ярах, в яких незнаємих вертепах ти заховаєшся од спеки?..

Вертеп — веселе різдвяне дійство з піснями, жартами, короткими виставами. Його влаштовували мандрівні музиканти й актори.

«Вертепом» називали театр, в якому вистави розігрувалися ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев’яній двоабо триповерховій скриньці.

В «Большой энциклопедии» сказано: «Вертеп, малоруський театр маріонеток, що зображував у ряді сцен обставини народження Ісуса Христа».

У ряді видань вертепом називають легеньку, зручну для перенесення хатку (сцену) на два яруси: верхній — це Вифлеєм, в якому відбувалося Христове народження, і нижній — для виконання комічних сцен з народного життя.

А ще «вертепом» на Бойківщині та Гуцульщині називали «зірку» як спрощену форму другого типу вертепних скриньок.

Вертепне дійство в близькосхідних та європейських традиціях.

Коли і де зародився вертеп? Корені вертепу сягають глибини віків і губляться ще десь у Стародавній Греції. Про грецький театр ми маємо документальні дані, які зафіксовані в працях Ксенофонта та Арістотеля і датуються III століттям до нашої ери. Зокрема, там зазначено, що «в III ст. до нової ери грецький ляльковий театр мав уже велику популярність».

Безсумнівний доказ стародавності лялькових вистав дали розкопки в Єгипті 1904р. Археологічні предмети, знайдені під час розкопок, дозволили посунути історію лялькового театру ще на 1000 років назад, аж до XVIII династії єгипетських царів. Під час цих розкопок віднайдено гробницю цариці Гачапсу, дружини Тутмозіса II. Біля мумії цариці, крім інших предметів побуту, знайдено невеличкий човник із дерева та слонової кості, на якому зафіксована мініатюрна сцена з лялькового театру. Це найстаріший документ, який підтверджує побутування лялькового театру в Стародавньому Світі. Як бачимо, греки перейняли цей рід видовищ від єгиптян і лише в часи свого панування над Азією рознесли його далі на схід.

Від греків ляльковий театр помандрував до римлян. Доказом цього є вислів Горація в одному з найдавніших свідоцтв: «Duceris, ut nervis alienis mobile lignum» (тебе водять, як рухомий патичок на нитках чужими руками), що є доказом побутування в той час такого роду вистави. Створювалися ці лялькові вистави виключно для розваги, без якогось зв’язку з релігією.

Починаючи з VIII століття християнської ери, стихійно розповсюдилися пo всій Європі «святі уявлення», особливо за «мотивами» чудового народження й чудового воскресіння Ісуса. Це були народні, часто дуже примітивні, видовища на міських площах для дітей і простаків — грубуваті імпровізації, що далеко йдуть від справжньої розповіді Євангелія.

Уже в IX ст. у Римі був звичай ставити на Різдво Христове ясла з фігурами Ісуса, Марії, Йосипа й інших; головною була постать Діви Марії, і від неї фігури отримали назву «маріонетки», а пізніше й цілий ляльковий театр став називатися маріонетковим, без огляду на те чи він був церковного, чи світського змісту. Теат став модним явищем: спочатку ним забавлялися у дворах знаті, а потім він поширився й серед народних мас. Із часу розповсюдження християнства серед європейських народів і в середні віки ляльковий театр почав набувати й дещо іншого характеру, не припиняючи виконувати й свої попередні функції. З допомогою ляльок християнське духовенство почало знайомити своїх нових вірних із найголовнішими подіями євангельських оповідань.

У Західній Європі вертеп із духовною частиною й вертепною драмою (як окрема галузь лялькових вистав) з’явився не раніше XVI ст., а звідти перейшов у Польщу і в Україну.

Точну дату зародження вертепу в Україні встановити неможливо. Серед учених, дослідників вертепів немає одностайності щодо року його появи. Перші згадки про існування вертепу на терені України з’являються вже в кінці XVI століття. Є конкретні історичні свідчення про те, що польський історик, етнограф Еразм Ізопольський опублікував у журналі «Atheneum» уривок драми під заголовком «Dramat wertepowy о smerci» і розповів про два вертепи, які він бачив на Україні під час подорожі: перший у Ставищах (на Київщині) — вертепну скриньку з написом: «Року Христусового 1591 збудований», а другий — у Дашовщині «з року 1639». Автор подає опис триповерхового будиночка й зауважує, що вертеп — це те саме, «що ми називаємо театром метаморфоз».

Про появу вертепної драми в Галичині висловився, зокрема, відомий радянський історик театру Всеволодський-Гернгросс: «На Україні вертепна драма відома з кінця XVI ст. (1586 р.), звідси вона перейшла в Білорусію і Великоросію». Указавши дату — 1586 рік, дослідник робить примітку: «Див. інструкцію Львівської братської школи. Після 1586 р. ідуть точні відомості, які належать до 1591, 1639, 1666 рр.». Під 1666 роком у прибутково-видаткових книгах Львівського Ставропігійського братства є запис про видатки на виготовлення будиночка вертепу й декорацій до нього.

На думку етнографа Миколи Маркевича, вертепні драми з’явилися на початку XVII ст. (1600−1620 рр.), за часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, який відновив братську школу й Академію в Києві. У вступі до вертепної драми М. Маркевич пише так: " …І Навуходоносора, і блудного сина, і вертеп написали, очевидно, українці, отже в Академії Київській".

Інші дослідники — В. Перетц, М. Петров, Є.Марковський — погоджувалися з тим, що вертепна драма «якщо і не була створена цілком в Академії Київській, то в усякому разі дістала там поважне літературне оформлення». Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом в Україні, вона взяла на себе роль загальноукраїнського просвітницького центру, куди стікалася молодь з усієї України. Можна вважати, що традиція постановки вертепних драм походить із Київської академії, і саме бурсаки академії оживили біблійні сюжети, наблизили їх до народу. Студенти були і авторами, і акторами, і режисерами, і музикантами, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу (пізніше все це продовжували робити мандрівні групи артистів).

Обравши якийсь більш заможний будинок, «актори» зупинялися на дворі, посилали до господаря вертепника, який просив дозволу впустити вертеп. Діставши дозвіл, вертеп урочисто вносили у світлицю, ставили в прохідних дверях між двома кімнатами або в кутку на двох стільцях, а порожній простір за вертепом, де містилися співці та музиканти, завішували ташею.

М.Грицай теж висловлює думку, що український вертепний театр — продукт мистецької творчості прогресивної частини студентів Києво-Могилянського колегіуму. Він стверджував, що скриньку, в якій відбувалися вистави, студенти поділили на два поверхи (щоб розмежувати поважне і комічне, як це було і в шкільному театрі). На верхній сцені виконувалася драма про Ірода, на нижній — додана до неї інтермедійна частина. Композитори-студенти для супроводження вертепної гри використовували народну музику. Було вдало підібрано народні пісні, написано тексти псалмів і до них ноти. Ця величезна робота виконувалася колективно, у ній брали участь найталановитіші і найближчі до народу учні колегіуму. Завдяки цьому вертепний театр був пронизаний духом мас і ввійшов в їх середовище як глибоко народний вид мистецтва.

Не викликає сумніву той факт, що традиційний сюжет і характерні образи вертепного дійства (у виконанні ляльок і живих акторів) поширювалися в Україні за безпосередньою участю й під спрямовуючим впливом церковних кіл. На це прямо вказує, наприклад, О. Шафонський в описі Чернігівського намісництва 1786 року. Він пише, що поруч зі звичайними колядниками, які виконували під вікнами різні пісні, «изъясняющие хозяину дома какую похвалу», здійснювалися й інші обходи: «Дьячки приходских церквей, особливо в городах й местечках, носят во всю неделю того же праздника в вечеру по дворах с дерева й бумаги сделанный домик, Вифлеем представляющий, в котором представляют в куклах все происшествие, какое по рождеству Христовом было, при чем поют разные песни, изъясняющие сие великоє в свете приключение. Сей домик называєтся вертеп; кто же не в состоянии оного сооружать, те носят одну бумажную большую звезду, внутри освещенную й на высоком шесте укрепленную, которую снуром вертят, й пением изображают явление той звезды, которая по рождестве Христа Спасителя сияла. Такие аллегорические представлення приносят представляющим оных некоторый доход».

Історію вивчення вертепів неможливо уявити без постаті І.Франка. Дослідник доклав чимало зусиль для вивчення цього складного мистецького явища в Галичині. Звернемося до окремих праць його доробку.

У третьому розділі статті «Україно-руська (малоруська) література"(1899) автор стверджує, що вертеп на Україні з’явився наприкінці XVI ст. «Той ляльковий театр, занесений до нас також із Заходу, з Польщі, а може, із Чехії, зберігся між русько-українським людом аж до нашого часу, майже до наших днів"[10, т.41, с.96]. Він опублікував копію із «Псалма на Різдво Христове» з 1738 р., що може свідчити про популярність вертепу вже наприкінці XVII ст. У «Псалмі» розповідається, як низка людей парами несуть подарунки новонародженому Христові. Поодинокі вислови та згадки про таких ремісників як гонтарі, про годівлю овець і деревообробний промисел указують на те, що вірш складено в прикарпатських околицях. Таким чином, бачимо, що вже наприкінці XVII ст. вертеп здобув у народі популярність, зберігаючи форму шкільної драми в духовній частині дійства та форму інтермедії в імпровізованих веселих сценках із картинами щоденного життя й народного побуту. Уперше ґрунтовні відомості про вертеп подані у статті «Руський театр у Галичині"(1885). У примітці міститься інформація про поширення вертепу в Галичині, опис будиночка вертепу, фрагмент вистави [10, т.26, с.357−358]. Сконденсовану інформацію про вертеп містить «Нарис історії української літератури до 1860 р.», 24-й розділ якого має назву «Інтермедії і вертеп XVII — XVIII в.»

І.Я.Франко вказував на відмінність українського вертепу від польської шопки: «Від польських „яселек“ різниться наш вертеп власне згаданою вище двоповерховою архітектурою і розділом між сценами біблійними і побутовими, котрі в польських „яселках“ відбуваються всі на одній сцені; різниться і композицією тексту, котрий у нас і в побожній і в побутовій частині є твором оригінальним, хоча, звісно, залежним від такого самого шаблону, в який уложилася вертепна драма на Заході і в Польщі» [10, т.36, с.224]. Франко аргументовано доводить, що українська вертепна драма виникла одночасно з польською шопкою чи навіть раніше. Для обґрунтування цієї тези вчений проаналізував величезну кількість різноманітних джерел [10, т.36, с.170−376].

У праці «До історії українського вертепу XVIII в.» Франко розглянув відмінності між ляльковою драмою і драмою з живими акторами. Він писав: «Донедавна ще держалася в науці думка, що лялькова драма була наслідуванням, копією, найчастіше пародією дійсної драми з живими акторами. Зібрані і розсліджені в новіших часах факти показали повну незалежність лялькового театру від живого і далеко більшу давність лялькового» [10, т.36, с.170]. Праця «Нові матеріали до історії українського вертепу» повністю присвячена введенню в науковий обіг доти невідомих текстів [10, т.38, с.378−403].

Багато уваги дослідженню вертепу приділив Й. Федас, який за внутрішніми структурними ознаками розрізнив чотири види вертепних вистав: 1) мімодраму (пантоміму), в якій релігійні та світські елементи переплетені, ролі виконують неозвучені ляльки під спів хору; 2) живий вертеп, де ролі виконують люди, а будиночок використовується символічно; 3) ляльковий (релігійна і світська частини різко розмежовані, досить розвинена мова дійових осіб) та 4) комбінований (поєднання гри людей і ляльок).

Отже, маємо підстави думати, що вже в XVII столітті по всій Україні звичай виставляти на Різдво вертепну драму став загальновідомим і поширеним. У XVIII ст. за царювання Петра І було видано ряд указів та актів заборони українського слова, літератури, театру та вертепу. Утиски та переслідування українського культурного життя збільшились із новою силою за цариці Катерини ІІ. Але попри всякі заборони та адміністративні репресії вертеп в Україні все-таки утримався і набув широкого розповсюдження до середини ХIX ст., а подекуди і до наших часів.

Н.Петров мав відомості про вистави, принаймні відривки вертепної комедії в 70-х роках на бесарабській Буковині, в Оргієвському повіті, Олена Пчілка бачила вертепну виставу в Луцьку в 1881 році, а Селиванов у 1880 році на хуторі Благодатному у Розальона-Сошальського, у Купянському повіті на Слобожанщині. Сюди його було завезено із Боромлі Ахтирського повіту, і там він продовжував існувати в 80-х роках. А в с. Настасів на Тернопільщині традиція ходіння з ляльковим вертепом зберіглася до 60-х років XX ст.

До історії походження словесних текстів Але, якщо про вертеп узагалі ми маємо згадки в нашій літературі з ХVІ століття, то тексти вертепної драми дійшли до нас тільки з другої половини ХVІІІ століття. Причина цього криється, мабуть, в «усній традиції» вертепної драми. Текст вертепу, напевно, знали всі бурсаки, дяки та співаки на тодішній Україні, а тому записувати та ще й зберігати текст вертепу не було потреби.

Перш ніж представити читачеві аналіз найстарших вертепних текстів, стисло нагадаємо, що в основу релігійного дійства вертепної драми, як і шкільних п'єс XVI-XVIII ст., покладено євангельське оповідання про народження Ісуса Христа. Діва Марія народила сина, майбутнього спасителя (Месію), у печері (вертепі), де на ніч заганялась худоба. Ангел оповістив про народження Месії пастухів, і ті прийшли поклонитися немовляті, а зірка-комета привела царів-волхвів із далеких країн.

Почувши про народження Христа, Ірод, цар Іудейський, вельми засмутився: в особі Ісуса він побачив потенційного ворога й замислив його знищити. Волхви, яких Ірод зустрів, обіцяли, по-вертаючись назад, розповісти про все побачене. Але ангел порадив їм іти додому іншим шляхом, аби не стали причетними до здійснення лихого наміру. Йосипові з дружиною Марією та сином ангел наказав тікати до Єгипту. Одначе розлючений Ірод звелів своїм воїнам винищити всіх малих дітей.

Так написано в Новому Завіті. Правда, у біблейному оповіданні нема деяких епізодів, присутніх у вертепній драмі. Їх запозичено з апокрифів, де канонічні євангельські розповіді тлумачились у язичницькому, народнопобутовому дусі. Зокрема, по-житейськи просто подається картина сприйняття звістки про народження Христа пастухами, які приносять подарунки й благають узамін щедрот і допомоги у важкій праці.

Найстарший відомий нам запис української вертепної драми був зроблений гущинським дяком, Іваном Даниловичем, 1771 або 1776 року, але цей текст, на жаль, не повний — це лише окремі виписки з вертепної драми.

Другий текст, писаний польсько-українською мовою, дійшов до нас з 1790 року; це не оригінал, а лише копія, та й то без початку.

Найповніший текст, що дійшов із XVIII століття, це так званий «галаганівський» список, що був записаний у селі Сокиренці 1770 року від київських бурсаків; але збереглася лише копія, а про оригінал нічого не відомо.

«У 1770 році до мого прадіда, — пише з цього приводу Галаган, — зайшли з вертепом київські бурсаки. Напевне, їх вистава була прийнята з великим співчуттям, бо мій прадід затримав на якийсь час мандрівних артистів, влаштував для себе вертеп, при чому бурсаки передали вертепний текст і нотний спів драми місцевому хорові співаків».

Сокиринський вертеп віднайдений і записаний у кількох варіантах. Власником і видавцем вертепу (копії) київських бурсаків був Г. П. Галаган, який 1882 р. надрукував текст вертепу з нотами. Другим найкращим і найкоротшим варіантом вважався текст М. Маркевича, що був виданий у Києві 1860 року. Третій варіант Сокиринського вертепу з нотами, який зберігався спочатку в Прилуцькому краєзнавчому музеї, опублікував Є.М.Марковський (1929 р.) у монографії «Український вертеп». До наших днів дійшли тільки копії згаданих текстів, зроблені значно пізніше. Але в наш час ці документи набули історичного, меморіального значення. Один із них зберігається в МТМКУ. Тексти Сокиринського вертепу, надруковані Г. Гагном, М. аркевичем та Є.Марковським, дуже схожі між собою. Їхня схожість уазує на те, що всі три списки мали спільне джерело.

Віднайдений і четвертий варіант Галаганівського вертепу, записаний у Сокиринцях 1843 року.

Власником цього рукопису був Г. Кондра, який 1936 р. передав документ в архів ІР НБУВ, де він зберігається під назвою «Вертепная тетрадь» (ф.І, оп.№ 2656).

Сокиринський вертеп дає нам повне уявлення про драматургію вертепу, про роль музики, яка, очевидно, займала в ньому одне з провідних місць. Особливої уваги заслуговує перша частина, яка є досить великою і ефектнивною в постановці. Виникнувши в маєтку Галагана, вертеп має всі ознаки елітарного дозвілля: довгі співи псалмів і кантів, троїста музика, танці, розкішні костюми й декорації зі свічками й позолотою. Він має й наукове значення, бо в історії мистецтвознавства ідентифікований об'єкт вперше розглядається як класичний зразок української культури.

З ХІХ століття ми маємо вже трохи більше текстів вертепних драм. Відомі нам тексти мають різні за обсягом релігійні й побутові частини, сценічні засоби залежно від часу і місця виникнення. Так, у пізнішому тексті Куп’янського вертепу (1829 р.) невелика і постановочно скромна перша дія. Найкращий із них — це вертеп Миколи Маркевича, що був виданий у Києві 1860 року. Іван Франко опублікував кілька текстів народних вистав так званої волинської редакції вертепної драми, текст вистави вертепу зі Скали Борщівського повіту, текст сцени з Іродом (так звана «вертепна гра з Бердою»), «текст різдвяної гри про Ірода» (текст вертепу записаний учнем однієї з Львівських гімназій Мандзієм десь в околиці Львова) і зробив до них докладний коментар.

Відомий дослідник української вертепної драми Й. Федас зазначає, що саме завдяки І.Франкові ми можемо говорити не тільки про ляльковий і «живий» вертеп, але й про комбіновану форму вертепу (у «вертепній грі з Бердою» давню містерію виконували «живі» актори, а сценки побутові - ляльки). Далі назвемо текст Славутинського вертепу запису В. Мошкова року 1897. Носієм вертепної вистави в містечку Славуті був О. Августинович, від якого В. Мошков записав текст та ноти вертепу і зробив фонографічний запис (доля запису невідома). Ноти й скриня Славутинського вертепу перед революцією були передані в Городецький музей Ф. Р. Штейнгеля. Згодом усі матеріали музею були передані до Всеукраїнського історичного музею в Києві. Це особливий вид вертепної драми. Її мова — це суміш церковнослов’янської, російської, української та польської. Вистава спочатку була на дві дії (релігійна та світська), але, розвиваючись, вона втрачає релігійний характер, що призводить до злиття обох частин вистав вертепу в цілісну дію. «Релігійна мета вистави витісняється розважальною, відривається від календарного свята, з’являючись під час осінніх ярмарків та літних військових зборів» [16, с.130−137].

Таким чином, можемо виділити суттєві ознаки тексту Славутинського вертепу: релігійна та світська частини не відокремлені, діалоги й монологи не викристалізовані, мімодраму виконують ляльки тільки під спів хору, відсутні інструментальні номери, хорова партія нерозвинута (двого-лосся).

Батуринський вертеп запису Ю. Жалковського року 1899 та вертеп Чалого, що був надрукова-ний 1889 року, в основі своїй дає особливу редакцію старої містерії. У кінці XIX ст. ляльковий вертеп побутував, за свідченнями М. Мочульського, у місті районного центру Миколаєві Львівської області та поблизу від нього в селі Демні [10, т.36, с.375].

З ХХ століття ми поки що маємо Житомирський вертеп запису Василя Кравченка року 1927, Славутинський вертеп запису В. Пруса року 1928 та Хорольський вертеп, теж записаний 1928 року. У Східній Галичині в двадцятому столітті записано чимало текстів вертепних вистав. Ці тексти іноді втрачають духовну частину, а розробляють тільки свіську, значно її модифікуючи. Іноді тут лялькову вертепну виставу сполучають з грою живих людей, а подекуди й зовсім вся вертепна вистава зводиться до різдвяної гри живих осіб. Вертепні тексти в Галичині записували В. Гнатюк, В. Левинський, В.Петрикевич. В. Левинський записав 1903 року текст вертепу в Дрогобичі й пізніше текст Доброгостівського вертепу, надрукований 1908 року (в якому зовсім відсутня перша дія). Гру живих осіб вертепного характеру в Дрогобичі записав 1905 року В.Петрикевич. В околицях Львова зробили записи вертепів п. Мандзій та інші. Дуже цікавий запис різдвяного «Бетлегєму» здійснив Гіядор Стрипський на Угорській Україні в селі Верхня Апша недалеко Марамарощу. Франко опублікував 1908 року цей запис і світлину товариства дійових осіб, що виконували цю виставу «Бетлегему».

Запис лялькового вертепу в с. Кобиловолоки Теребовельського повіту (тепер Теребовлянський район Тернопільської області) В. Щуратом у 20-х роках XX ст. також свідчить про його побутування в центральній частині Західного Поділля. А вертеп записаний О. С. Смоляком від свого батька в селі Настасів Тернопільського району Тернопільської області 1980 р. свідчить про його спадкоємне побутування в одній родині. Зокрема, інформатор Степан Смоляк зазначав, що традиція лялькового вертепу у с. Настасів передавалася від покоління до покоління лише в його родині. Треба зауважити, що традиція ходіння з ляльковим вертепом в с. Настасів зберігалася до 60-х років XX ст. (останній раз з ляльковим вертепом ходив О. С. Смоляк із своїми однокласниками в 1967 р.).

Архітектура українського вертепу Український вертеп веде свій родовід від барокових інтермедій, які XVII-XVIII століть на українські землі прийшли із Західної Європи. Їхніми носіями та популяризаторами були студенти й викладачі колегіумів та академій, котрих називали мандрівними дяками, бурсаками, спудеями тощо.

Найдавніша спроба визначення вертепу належить до 80-х років XVIII ст., і зробив її А. Шафонський. У своїй праці, підготовленій 1786 р., він писав: «Дячки приходських церков, особливо в містах і містечках, носять протягом усього тижня того ж свята надвечір по дворах з дерева і паперу зроблений будиночок для зображення Віфлеєму, де ляльками показують подію, що була після різдва Христового, при чому співають різні пісні, які пояснюють цю велику в світі пригоду. Цей будиночок називається вертеп» [1, 28].

Як бачимо, трактування досить поширине бо в ньому зафіксовані відомості про виконавців, час, зміст, архітектуру вертепу. Вертеп, з яким ходили спудеї, бурсаки, а згодом і ремісники та селяни по майданах, ярмарках, хатах найзаможніших господарів, — це велика, більш як два аршина висотою і півтора аршина шириною (1 аршин = 70 см), дерев’яна коробка, виготовлена з тонких дощок та картону. Вона була розділена на два поверхи. Кожний з них мав своє призначення. Верхній — представляв Вифлеєм. Тут відбувалися тільки духовні події, пов’язані з Різдвом, народженням Ісуса Христа. На сцені в яслах лежало немовля, біля нього батьки: Марія і старець Йосип. Вклонитися новонародженому приходили пастухи, царі та волхви. Солдат виводив Рахіль з дитиною на руках, розігрувалися сцени дітовбивства, смерті Ірода тощо.

Підлога була встелена хутром, щоб не виднілися щілини, які розходилися на всі боки і по яких виконавець водив ляльки. Він стояв за задньою стіною коробки, де були невеличкі отвори (через які вертепник міг контролювати свої рухи), і говорив замість ляльок різними голосами відповідно до ролей дійових осіб. Часто в одній особі вертепника поєднувалися драматург, режисер, актор, художник, співак, танцюрист, скульптор, архітектор. Інколи під час вистави за сценою помічники грали на музичних інструментах. Етнограф М. Маркевич докладно описав вертеп другої половини ХІХ століття. Подаємо його у власному перекладі: «Наш вертеп є похідним будиночком з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону.

Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі - трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, притримуючи ляльку, вертепник уводить її у двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імені ляльок відбувається поміж дячками, співаками й бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі". За архітектурою вертепні скриньки можна поділити на два типи, які нагадували сільську хату та церкву. Кожна скриня має свої зовнішні особливості, зумовлені впливом відповідного соціального середовища. Наприклад, Галаганівська скриня, що знаходилася в маєтку Ґалаґанів, нагадує панський будиночок. Збереглася позолота, вишуканість інтер'єру, витончений орнамент шпалер та атмосфера обмеженого кола людей, для яких проводилася вистава.

Куп’янська скриня, реконструйована за радянської доби, різко контрастує з Галаганівською. Як витвір народного середовища нагадує селянську хатку з характерною зовнішньою скромністю та простотою. Верхня сцена, де колись розігрувалось релігійне дійство, тепер значно зменшена, що пов’язано з ідеологією того часу, а саме колишнє релігійне дійство набуло нового атеїстичного змісту.

Славутинська скриня відрізняється яскравим оформленням, насиченістю кольорів. Збереглися елементи церковних атрибутів, наприклад, «на даху скринька має з боків по скляній чотирикутній піраміді. Кожна з цих пірамід має всередині по невеличкому свічнику; в горі на кожній піраміді - по дерев’яній блакитній кулі, а на цих кулях стоїть по золотому невеличкому хресту, зробленому з дерева. Посередині між обома пірамідами на даху скриньки така сама блакитна куля, як і на пірамідах, а на неї спирається золотий півмісяць, теж з дерева…» [3, 36]. Вертепна скриня на Західній Україні, у тому числі й карпатському регіоні, органічно ввійшла в обряд колядування і стала майже постійним атрибутом різдвяних обходів, як аналогічно «шопка» у поляків чи «бетлем» у чехів та словаків, «бетлегем» в угорців, «бетлехемул» у румунів, «батлейка», «остлейка», «яселка», «вяртеп» у білорусів, «петрушка» у росіян. Скринька, з якою ходили колядники, являла собою здебільшого модель різдвяних ясел і мала декілька синонімічних назв. У галицькій частині незалежно від етнографічних зон вживалися паралельно терміни як власне «вертеп», так і «яселка», «шопка», «капличка». Дані поняття поширені і в низинних місцевостях Галичини. Натомість серед етногруп гірського Закарпаття зустрічається поняття «бетлегем» (від Веthlееm — Віфлієм, місце народження Христа), хоча знову ж таки могли вживатися й інші слова — «вертеп» (на Гуцульщині, Бойківщині та прилеглих до них територіях), «віфлеєм», «капличка» (на Лемківщині).

У державному музеї етнографії та художнього промислу АН України зберігається оригінальна й унікальна за своєю конструкцією вертепна скринька у вигляді будиночка з Гуцульщини. Вона має вигляд складної за конструкцією двоповерхової будівлі (висота 105 см) з двома одноповерховими прибудовами й відкритим ґаночком; виготовлена з березових колодок, покрита очеретом у гребінь на чотири схили. До ґаночка ведуть симетрично розміщені з обох боків сходи з жердиновидними поруччями. Під ґанком — широкий вхід у нижнє (цокольне) приміщення. Перед будинком — чотирикутний дворик 105×100 см, обгороджений ліщиновими жердинами на стовпчиках. Посередині дворика — отвір в 20 см без воріт. У правому кутку — зруб криниці з журавлем, лівому — собача будка і стовп з ліхтарем. Цей вертеп має великі можливості для розміщення та руху ляльок. У ньому є дві (одна над одною) сцени, ґанок, що виконує функцію просценіума, сходи і дворик. Бокові прибудови часом служать як вхід і вихід для ляльок. На верхній сцені розміщені ясла, у яких на сіні лежить лялька — Ісус — немовля. Навколо ясел розміщені: Марія, Йосиф, волхви, пастухи з вівцями. Такі зображення надруковані на папері, вирізані й наклеєні на картоні. Крім цього, велика кількість мандрівників на слонах, верблюдах і конях, а також пастухів з вівцями знаходяться на сходах ґанку на нижній сцені у дворі. Є підстави припускати, що подібні вертепні скриньки більш характерні для галицької частини українських Карпат. На це, зокрема, опосередковано вказує схожість (хоч і віддалена) гуцульської скриньки з вертепним будиночком околиць Львова, який теж зберігається у вказаному музеї. На противагу першому, другий тип вертепних скриньок користувався особливою популярністю в карпатському регіоні. Найбільш детальний вигляд скриньки зафіксований на початку 30-х років на Закарпатті в Хусті. Її («бетлегем») виготовляли з дощок у вигляді церкви. Зверху обклеювали різнокольоровим папером. Нутро встеляли соломою, у яслі клали маленьку фігурку (дитину) з дерева або паперу. Біля ясел — Марія, Йосиф, маленькі ангели. Біля входу — три королі, які тримали в руках багаті дарунки. Із стайні виглядали корова з ослом, біля них лежали овечки. Стеля була обклеєна блискучими зірками, серед яких виділялася одна — найбільша. У середині «бетлегем» освітлювався свічкою [4, 28].

Незважаючи на те, що і перший, і другий типи вертепних скриньок дуже зручні для розміщення та руху ляльок, вони використовувалися лише як ілюстрація до колядок із статичною картиною Різдва. Під час дійства головний герой твору, новонароджений Ісус, знаходиться ніби поза сценою, але зримо присутній як символ неминучого визволення поневоленого народу чи окремих людей, котрі воліють звільнитися від самовбивчої метушні буднів і з полегшенням залишають за уявною межею неспокій, тривоги, що гризли душу впродовж пройденого року.

На Західній Україні існували й більш ускладнені моделі: ляльки кріпилися на диску, що обертався, створюючи ілюзію оживлення фігур. Їх виготовляли з дерева, розмальовували й одягали відповідно до статі, віку, професії, національності та соціальної належності персонажа.

А ще «вертепом» на Бойківщині та Гуцульщині називали «зірку», як спрощену форму другого типу вертепних скриньок. У науковій літературі досить поширений погляд на «зірку», як обрядовий аксесуар, що має близький зв’язок із ляльковим вертепом і може розглядатися як одна з його модифікацій. Підтвердженням цього погляду може бути і той факт, що в буковинській частині Гуцульщини, на Путильщині, «зірку», яка входила до аксесуару колядників, і називали власне «вертепом» [5, 28].

Вертеп і багатопроменева зірка — необхідні атрибути, з якими ввечері на Різдво Христове ходили студенти, бурсаки й інша молодь. Несли зірку, співали колядки, заходячи до хати господарів, показували вертепну драму. Її виготовляли з грубого паперу або звичайного решета (обичайки), до якого прилагоджували «великі роги», промені (6, 9, 10, 12), що відходили на всі боки. Потім цю конструкцію обклеювали різнокольоровим папером, прикрашали стрічками, китицями, фольгою. На бокові стінки зірки часто наклеювали картинки на теми Різдва. Сама зірка кріпилася на високій жердці непорушно, а промені крутилися довкола осі з допомогою блока та протягненого від нього шнурка. На одній стороні зірки зображали людське обличчя чи сонце, на другому — поклоніння магів або щось подібне. Усередину вставляли свічку, що освітлювала, як усі фігури. За словами М. Возняка, у Західній Україні в містечку Стара Сіль співали, ідучи із зіркою, ще до 1680 р. таку пісню:

Ангели, співайте, честь Богу отдайте.

І ми с пастирми спішімо, уклонне Бога приймімо.

Пророци прорекли, честь Богу принесли, же ся рачил народити, з нами на земли прожити.

Скочми за звіздою зо всею дружиною, где світлость луча сіяєт і т. д.

У зірці В. Данченко бачить генетичні витоки українського вертепного театру. Це стосується ляльок, будиночка і тексту. «Віддавна в Україні на різдвяні святки, — пише він, — ходили з зіркою і співали вірші-орації. Зірка була символом тієї зорі, яка, за легендою, засвітилась у небі над місцем народження Христа. Робили її із обичайки решета, у яку вставляли шість великих рогів (променів). Обичайку з обох боків обклеювали кольоровим папером, всередині через невеликий отвір вставляли і запалювали свічку. На одному боці малювали людське обличчя або сонце, на другому — діву Марію з „народженим“ на руках, волхвів, що йшли на уклін, а високо в небі - сяючу зірочку». Згодом «мальовані зображення у зірці замінюються фігурками персонажів легенди, вирізаними з картону чи шкіри, які погано вміщувалися у невеликому колі зірки. Організатори вистав вийшли за рамки обичайки і змайстрували спеціальний будиночок, якому дали назву «Вертеп». І він був не просто виплодом фантазії його майстрів, а мав пряме відношення до дії, яка мала в ньому відбуватися.

Драматургія українського вертепу Ось як описує дію свідок вертепної вистави в Куп’янському повіті 1880 р.:

«Позад вертепу сидить хазяїн його; він випускає фігури і говорить за них. Деякі сцени він говорить речитативом, а деякі співає. Поруч з хазяїном сидить його помічник, який супроводить його спів грою на бандурі». Тут же знаходимо й зауваження, що на ярмарках виставлялася лише світська частина вертепної драми, бо місцева влада забороняла показувати духовну. У виставі також брав участь і хор, «музичний коментатор» подій, який є невід'ємною частиною вертепу і виконує функцію допоміжного персонажа.

Хорові номери (молитви) першої дії впадають в одноманітність, особливо з ритмічного боку. За своїм складом і характером вони близькі до колядок і духовних кантів, які розвинулися в епоху становлення нової системи віршування, що стала вищим ступенем розвитку в літературі. Її особливості (скорочення багатоскладових строф, епізодичне застосування ямба, хорея, заміна рими на перехресну) і позначились на формуванні вертепних кантів. У першій («святій») частині зустрічається єдиний зразок інструментальної музики. Це танець пастухів «Дудочка» (пастухи розважають немовля). Як бачимо, музика у вертепі відігравала важливу роль, вона передувала появі персонажів, домальовувала образи дійових осіб і визначала характер подій, що відбувалися перед очима глядачів. Уже перший хор «Пінію время і молитві час» — своєрідна хорова інтродукція за сценою (за вертепною скринькою) — створював необхідний для цієї сцени спокійно зосереджений, дещо піднесений настрій.

Хор у вертепі, як і в різдвяній драмі, славить народження Ісуса: «Ангели, знижайтеся», «Слава буди в вишних Богу». Спостерігається навіть його текстова близькість зі співом ангелів «Слава в вишних буди єдиному Богу» з драми «Дьйствіе на Рождество Христово», звучить у тій самій ситуації. Аналогічно до різдвяних драм, хор у вертепі в співах «Перестань ридати», «Не плач, Рахіле» висловлює співчуття матерям, у котрих Ірод убив дітей і сповіщає, що вони в раю. Хор у вертепі, як і в різдвяних драмах, засуджує вчинок Ірода — «Дерзай од смерти». Мають місце у вертепі й співи хору, які роз’яснюють сценічну ситуацію («Ірод неситий», «Шедше тріє царі» та ін.); хор іноді співає про події, які відбуватимуться в наступних сценах.

Завершується вертеп співом хору «Не відав же он, що істребиться», який розмірковує над злочинством Ірода і має морально-дидактичну функцію. Як уже зазначалося, заключні хори з такою функцією були дуже частим явищем у шкільній драмі.

Розгляд драматургічних функцій хору у вертепній драмі та зіставлення їх із функціями хору в шкільній драмі переконує в існуванні впливу шкільного театру на створення народної вертепної драми. Це був своєрідний «онароднений» варіант різдвяної драми" [7, 66 ].

Текст вертепної драми — це цікаве поєднання «книжних» елементів з «народними». Перша частина вертепу написана старою «книжною» мовою з великою кількістю церковнослов’янізмів. Про «книжне» походження «святої» частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже незмінна в усіх списках відомих нам вертепів. Правда, у пізніших записках текст першої частини вертепу скорочений, а в окремих місцях дуже перекручений, що можна легко пояснити. Справа в тому, що стара книжна мова була зрозумілою для спудеїв Київської академії, дяків, школярів та іншого «грамотного люду» тогочасної України, але майже незрозуміла для ледве письменних або й зовсім неграмотних дрібних ремісників і селян, що пізніше стали спадкоємцями перших освічених вертепників і які привели вертеп до таких перекручень. Як було вже сказано, вертеп, складається з різдвяної драми та механічно прив’язаної до неї сатирично-побутової інтермедії світського характеру. Перша його частина, так звана в народі «свята», більш-менш стійка у своїй композиції.

Друга ж, «народна» частина змінна залежно від історичних періодів, місцевих умов та, найголовніше, здібності й дотепності вертепника. «Друга частина вертепу, як стверджує В. Данченко, виникла набагато пізніше за першу, бо в ній спершу не було й потреби». Вона «розвинулася з різних комічних сценок, а також великої кількості існуючих на той час діалогів та народних пісень».

Джерелом другої частини вертепної драми була виключно усна творчість, перенасичена народними фразеологізмами, прислів'ями, приказками. Автор прагне пояснити причинну зумовленість появи другої частини вертепної драми. Він пише: «З часом глядач уже не захоплювався багато разів баченою виставою, а зміст її знав уже майже напам’ять. Щоб привернути увагу до серйозного сюжету, на допомогу приходить народний театр з його побутовими сценками, гумором, анекдотичними оповіданнями. З’являються сатиричні сцени, що викривають польських гнобителів». Відповідно змінився будиночок: «Щоб не змішувати високе й низьке, серйозне й смішне, а головне — релігійне і світське, вертеп відповідно розділили на два поверхи, з двома самостійними сценами, обгородженими балюстрадами. На верхньому поверсі розігрувалася євангельська легенда про народження Христа, на нижньому — народні сценки» [8, 65, 66].

Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. Дивлячись на вертеп, глядачі спочатку спостерігали прихід пастушків, царів, погоню Ірода за Христом, смерть Ірода, а після смерті такого лиходія люд радів і веселився, від душі сміявся з Цигана, Ляха, Москаля, Жида, Селянина, Діда, Баби, Панотця. А найбільшу симпатію у глядачів викликали імпровізовані побутові сценки, у яких позитивним персонажем виступав Козак-запорожець зі своїми «жартами». Маріонетку, що представляв народного героя-запорожця, Галаган описує так: «він далеко вищий від всіх інших фігурок вертепу, одягнений в широкі червові шаровари та синю куртку, обшиту позументом. У правій руці він тримає булаву; з підголеної голови висить оселедець». Ще раніше, ніж він показується на кону, чути його спів «Та не буде лучче, та не буде краще, як у нас та на Україні». І від однієї пісні налякані ляхи розбігаються. Його подвиги та жартування з шинкаркою Хвеською та циганкою, сцена з жидами і чортом та уніатом вбудовані так, щоб викликати задоволення та сміх у глядачів.

Запорожець найдужчий, покоряє усіх ворогів, укуси гадюк його не беруть, при тому він веселий, жартівливий, щедрий і не дбає про завтрашній день; охочий до танців та музики; заступається за покривджених; у ряді сцен виступає уособленням переможної боротьби козацтва ва волю, віру, проти переслідування та ошуканства. У його монологах зустрічаються слова, добре відомі з підписів на картинах, що представляють козака Мамая і подають характеристики запорожця: «…козак, душа правдивая, сорочки не має; коли не п'є, так воші б'є, таки не гуляє», або розмова козака з бандурою:

Гей, бандуро моя золотая!

Коли-б до тебе жінка молодая Скакала-б, плясала-б до лиха, Ще не один-би чумак Одцурався-б солі й міха.

Вертепне дійство супроводжувалося танцями та піснями. Друга частина музики вертепу незрівнянно різноманітніша, адже вона відтворювала характер всенародного свята з приводу народження Ісуса Христа. Має всі ознаки справжньої народної творчості з її безмежною фантазією, сатирою, через яку виразно розкриваються характери персонажів, їхня вдача. У ній багато завзяття і гумору, особливо танцювальних номерах. У композиції лялькового вертепу Західного Поділля зустрічається і построзв’язка, яка в основному слугує для представлення тих національних меншин, які протягом багатьох віків проживали разом із титульним народом. Найбільш репрезентативними серед них є Жид і Жидівка. Ці персонажі в ляльковому вертепі акумулюють весь спектр ставлення до них місцевого населення. Вони характеризуються наслідуванням їхньої мови, музичного побуту (пісенного та танцювального), одягу, зовнішнього вигляду, поведінки [9, 15]. Часто-густо Мошко виступає комічним героєм або просто надто ретельним комерсантом, котрому не має діла до Сина Божого, коли йдеться про прибуток. Комізм персонажа, не беручи до уваги його зовнішній вигляд, досягається в діалогах з Іродом, його воїнами і особливо з Сурою.

Комізм у пересічному вертепі створюється арсеналом різноманітних засобів, зокрема, широко використовуються оксюморони (навмисне поєднання контрастних, протилежних понять), гра омонімами та синонімами, інтонаційне переосмислення деяких слів і зворотів [10, 25].

Вертепні вистави, як правило, супроводжувалися грою на музичних інструментах. Так, для супроводу першої дії, де йшлося про народження Ісуса Христа, застосовували колісну ліру, яка певною мірою імітувала орган, підкреслювала урочистий характер видовища. У різних регіонах України використовувався характерний для них народний інструментарій — як сольні інструменти (скрипка, сопілка, колісна ліра), так і малий інструментальний ансамбль, а саме і бубон. Наприклад, у списку М. Маркевича та «Вертепному зошиті» зазначено, що грає скрипка, проте виклад інструментальних епізодів гомофонний (мелодія та акордовий супровід).

Добір пісень вертепу дає яскраві музично-емоційні характеристики дійових осіб — цигана, поляка, жида, українця та інших. Серед номерів особливо цікаві козачки, традиційна старовинна українська народна пісня «Ой, під вишнею, під черешнею» та дуже популярний, глибоко народний наспів запорожця «Та не буде лучче, та не буде краще». Пісні очевидно створені напівпрофесіоналами, котрі добре розумілися на практиці передової в той час західної музики, про що свідчить чотириголосий виклад народних творів. У вертепі широко представлені канти, зразки яких витримані в традиціях XVIII століття; вони чотириголосі й розраховані на виконання хором, а сареllа. Їм властиве прагнення до періодичності й повторності, плавне голосоведення з чіткою ладовою основою. Ритм (на відміну від першої частини) складніший і досить рухливий.

Найбільшого поширення вертепні вистави отримали в другій половині XVIII століття. Особливо це прослідковується в добу занепаду Києво-Могилянської академії, коли число вертепників поповнювалося її вихованцями, що йшли в народ популяризувати українські вистави у вигляді лялькового театру. Така форма була найзручніша з огляду на переслідування з боку московського уряду, щоб підтримувати в народу любов і плекання своїх колядок та поширювати правду про такі, наприклад, історичні події, як руйнування Запорозької Січі, про що йдеться у вертепі «Запорожець». Як відомо, у ХVШ столітті, а особливо після поразки під Полтавою року 1709, в Україні знаходились «постої» російських військ, що дуже допікали нашому населенню. Воно залишалось незадоволеним москалями, що стало поштовхом до різних вставок і дотепів у вертепних дійствах з натяками на кривду Україні від московського сусіда та сатиричних висміювань його та політики. Але в Сокиринському вертепі ми не зустрічаємо такого гостро негативного ставлення персонажів до москаля, як до поляка. Це, очевидно, тому, що оскалі, як окупанти України, могли контролювати публічні виступи.

Крім того, відігравали тут певну роль і віросповідні мотиви. Негативний підхід Запорожця до поляків (а тому й до «католиків», під якими розумілися «ляхи») — річ самозрозуміла. Текст Сокиринського вертепу, як про це вже згадувалось, записаний 1770-го, лише через два роки після вибуху великого повстання населення Правобережної України проти поляків. Визвольні народні заворушення дали великий поштовх розвиткові творчої ініціативи, пов’язаної з визвольною боротьбою. Народна пісня у драматургічній формі вертепу свідчить не тільки про реальне становище українського народу, його страждання й обурення, а перетворюється в бойову силу. Мандрівні музиканти, актори, переважно «мандрівні дяки» були не тільки носіями цього мистецтва, а й виразниками народної ідеології. Історія про царя Ірода втрачає свою актуальність і перетворюється у виступ проти поневолювачів й «розкошників», котрих теж треба відправити до пекла. На початку ХІХ століття поруч із ляльковим побутував «живий» вертеп. український вертеп дійство Вертепна драма, вийшовши зі свого двоповерхового будиночка, опинилася на вулицях, площах, ярмарках, у хатах мешканців сіл та міст. Ляльковий театр перетворився на вуличний. Ляльки зникли, і всі ролі почали виконувати живі актори-аматори. Сценки стали рухливішими, а сюжети — емоційно насиченішими. Вистави зажили такої популярності, що розігрувалися в різну пору року незалежно від свята Різдва. Була ще одна перевага, яка у «живому» вертепі збереглася аж донині: будь-яке вертепне дійство за своєю природою інтерактивне й передбачає жваве спілкування між акторами та господарями, що, очевидно, неможливо без імпровізації.

Підсумовуючи, слід відмінити, що традиція різдвяного вертепу сягає сивої давнини. Але за роки більшовизму календарна народна обрядовість вважалася «небажаним» жанром фольклору, тому викорчовувалась і переслідувалась як «шкідливий пережиток минулого» На «фольклорних відьом» оголошувалось адміністративне полювання. Останніми роками внаслідок демократизації суспільства, коли помітно підвищився загальний рівень поваги до історичного минулого народу, давні українські звичаї вийшли з підпілля і переживають своє друге народження. Народ не тільки добирав до вподобаного дива пісні гумор і сатиру, влучне слово, а й з роду в рід примножував і збагачував свій красень-вертеп. Без вертепного дійства немислимі в нас Різдвяні свята, не пізнати українську душу.

Висновок Підсумовуючи, слід сказати, що вертеп пройшов великий шлях становлення й розвитку. Його корені сягають глибини віків: від Єгипту, Стародавньої Греції, а починаючи з VІІІ століття християнської ери він стихійно розповсюдився по всій Європі. Це були народні, часто дуже примітивні видовища, грубуваті імпровізації, що відрізняються від справжньої розповіді Євангелія. У Західній Європі вертеп із духовною частиною й вертепною драмою з’явився тільки в ХVІ ст., а звідти перейшов у Польщу і в Україну.

Слід зазначити, що вже наприкінці ХVІІ ст. вертеп здобув у народі популярність, зберігаючи форму шкільної драми в духовній частині дійства та форму інтермедії в імпровізованих веселих сценках із картинами щоденного життя й народного побуту. Із часом вертеп із лялькового театру перетворився на справжній вуличний театр, де лялькову вертепну виставу сполучають із грою живих людей, а подекуди і цілковито вся вертепна вистава зводиться до гри живих осіб. І на кожному етапі свого розвитку вертеп відображав своєрідні умови історичного, духовного, побутового життя українців. Вертепний театр пронизаний духом мас і ввійшов у їх середовище як глибоко народний вид мистецтва. Зазнав вертеп і утисків, репресій від Петра І, Катерини ІІ, дміністративних заборон від радянської влади. Але, попри всякі заборони, він вистояв й утримався. Без перебільшення можна сказати, різдвяний красень-вертеп полонив усіх, він пустив глибоке розгалужене коріння і досяг великого розвою.

Вертеп — це художній продукт народу. У ньому простежується ідея боротьби добра і зла, життя і смерті, що так зараз потрібна нашому народу, нашій молоді.

Вертеп — це не просто веселе видовище або ілюстрація до біблійного сюжету, це енциклопедія народного життя. Мабуть, тут і криється загадка його буття.

Існує повір'я: людина, котра не знає народних звичаїв, вовком ходить серед людей від Юрія до Миколая. Тож, шановні батьки, дідусі і бабусі, подбайте, щоб ваші діти знали й любили обряди та звичаї нашого краю.

Список використаної літератури

1. Большая энцикл. / [под ред. С.Н.Южакова]. — [3 изд.]. — 1901. — Т.4. — 687 с.

2. Herm. Siegfr. Rehm. Das Buch der Marionetten, ein Beitrag zur Geschichte des Theatres aller Volker. — Beriin, 1906. — 7 с.

3. Warsage Rodolphede. Histoire du celebre theatre Liegeois de Marionettes / Rodolphede Warsage. — Bruxelles, 1905. — 12 с.

4. Herm. Siegfr. Rehm. Das Buch der Marionetten, ein Beitrag zur Geschichte des Theatres aller Volker. — Berlin, 1906. — 9 с.

5. Шафонский А. Черниговского намесничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описаним Малыя России, из частей коей оное намесничество составлено. — Чернигов. — 1786. — К., 1851. — ХХІІ, 697.

6. Всеволодский-Гернгрос В. Н. Руський театр: от истоков до середины ХVIII в. / В.Н.Всеволодский-Гернгрос. — М.: Изд-во АН УССР. — 1957. — 76 с.

7. Воспоминания М. К. Чалого. — К.: Старина. — 1889. — Ч. І-ІІ.

8. Грицай М. С. Українська драматургія ХVII-ХVIII ст. / М. С. Грицай. — К.: Вища школа, 1974. — 198 с.

9. Вірування і обичаї нашого народу на святий вечір і різдво // Подкарпатська Русь. — 1930. — № 1−2. — 28 с.

10. Франко І.Я. Зібрання творів: у 50-ти т. / І.Я.Франко. — К.: Наукова думка, 1981. — Т.26. — С.357−358. (Далі посилання подаємо за цим виданням, указуючи том і сторінку).

11. Федас Й. Український народний вертеп (у дослідженнях XIX-XX ст.) / Й.Федас. — К.: Наук. думка, 1987. — С.183.

12.. Історія української культури / За загал. ред. І. Крип’якевича. — К.: Либідь, 1994. — 656с., іл.

13. Франко Іван. До історії українського вертепу XVIII в: [зап. НТШ]. — Т.72.

14. Марковський Є.В. Український вертеп: розвідки й тексти / Є.В.Марковський. — К., 1929. -Вип.1. — 202 с.

15. Архівні документи ІР НБУВ: вертепная тетрадь [рукопис, с. Сокиринцы]. — 1843. — Ф.І, оп.№ 2656. — С.31.

16. Архімович Л. Б. Народний театр: історія української музики / Л.Б.Архімович. — К.: Наук. думка, 1989. — Т.1. — С.130 -137.

17. Смоляк П. О. Ляльковий вертеп Західного Поділля / П. О. Смоляк. — Тернопіль: СМП «Астон», 2004. — 68 с.

18. Корній Л. П. Українська шкільна драма і духовна музика ХVІІ - першої половини ХVІІІ ст. — К.: Інститут історії України АН, 1993. — 66 с.

19. Данченко В. Б. Український вертеп. Народна творчість та етнографія, 1973. — № 1. — 64−67 с.

20. Смоляк П. О. Ляльковий вертеп Західного Поділля. — Тернопіль: СМП «Астон», 2004. — 68 с.

21. Хланта І. В. Закарпатський вертеп. — Ужгород: Закарпаття, 1995. — 235 с.

22. Історія української культури у п’яти томах. Т.2. Українська культура XIII 0 першої половини XVII століть/ Під ред. Б.Є. Патона. — К.: Наукова думка, 2001. — 847с.

23. Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. — 2-ге видання, фототипне. — К.: АТ Друга рука, МП Фенікс, 1993. — 550с.