Економічна культура доби Просвітництва

Економічна культура доби Просвітництва

Зміст

Вступ

Економічна культура доби Просвітництва

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Витоки та основні засади Просвітництва. В історичному розвитку культури Просвітництво виокремлюється величезною концентрацією якісно нових ідей, народжених і реалізованих у гранично стислий час. На відміну від попередніх ця епоха сама дала собі ім'я: термін «просвітництво» використовують Вольтер, Гердер, остаточно ж він закріплюється після статті І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1784 р.) Новий етап у розвитку європейської філософської думки засновник німецького класичного ідеалізму розпочав із підсумків діяльності енциклопедистів.

Вже у XVII столітті тенденції соціально-економічного та політичного розвитку європейських держав були усвідомлені як риси єдиного загальноєвропейського процесу. Рух донеофеодалізму — компромісу з першими реаліями буржуазного господарювання, а від нього — до утвердження капіталістичного способу виробництва здійснювався за його законами, приносив закономірні результати. Промислово-торговельна діяльність із простого способу експлуатації поступово перетворилася на гонитву за багатством задля одержання політичної влади. У новому соціальному контексті, народженому руйнуванням традиційних патріархальних форм експлуатації, розширенням товарно-грошових відносин, розхитуванням системи сеньйоральності сепаратистськими настроями, прокапіталіст тільки спочатку почував і себе непевно, та з посиленням влади грошей. зажадав гарантованого капіталом всевладдя.

Економічна культура доби Просвітництва

Концепція рівності й свободи, що їх поклав Локк в основу свого соціально-політичного вчення, — відгомін вимог зміцнілого товарно-капіталістичного виробництва, де рівність у відносинах забезпечувалася рівністю економічною. Взірцем справедливості у встановленні норм людської поведінки правила підлегла сталим законам природа, виключаючи метаморфози, які раз у раз переживає суспільство. Такий погляд становив новий зтап у розвиткові європейської філософської думки й був характерною рисою просвітницького світогляду.

Локкова філософія (здорового людського глузду) спиралася на результати чуттєвого досвіду й тому протистояла поширеним у Просвітництві суто раціоналістичним концепціям.

Відверто політизувалася правова свідомість, відкинувши моральну рефлексію і релігійне тлумачення забороненого та гріховного. Тепер вона зорієнтована на розподільну й каральну справедливість, на недоторканість даних від народження прав-свобод, на дотримання взаємних зобов’язань у межах «контрактної етики».

Згодом невір'я; цей пафос молодої буржуазії, швидко вичерпало себе, поступившися, за висловом Геґеля, скорботі за втраченою духовністю, але ставлення до релігії залишалося суто прагматичним: віра давала змогу маніпулювати людською свідомістю. Так, Вольтер, найзапекліший борець проти церкви, клерикалізму, релігійної нетерпимості, вимогу «роздавити гадину» (тобто католицьку церкву), заклик до віротерпимості («Філософські листи», 1733 р.) поєднувався з відмовою від атеїзму, що загрожував побудованому на приватній власності суспільному порядкові. «Якби Бога неї було, — іронічно писав Вольтер, — його належало б, вигадати». Для самого ж філософа прийнятнішим було пояснення, що відштовхувалося від ідей Ньютона, класичної механіки: Бог створює вихідні умови існування матеріалів.

Навіть одвічний ідеал гармонійної людини, який не був остаточно забутий, тепер полягає в повному підкоренні і визначеному буржуазною мораллю обов’язку. Суспільним і героєм проголошується «громадянин» — ідеалізований буржуа, нібито здатний добровільно поступатися особистими інтересами заради загального блага. Прагнення ж дійсно і відповідати ідеалові стало родючим ґрунтом для конфліктів і між почуттям і розумом, пристрастями та обов’язком. Перемагає раціоналізм, що ставить індивіда, продукт буржуазної самосвідомості, над суспільством яке жорстко підпорядковується його волі й розуму. Так народжувалася самовпевнена до екзальтованості буржуазна «воля до життя».

У цю ж епоху, особливо напер здодні Великої французької революції, формуються й інші етичні та гуманістичні принципи, що спираються на ідею нової громадянськості. Вона і вимагала від особи самообмеження, дисциплінування в дусі революційної моралі — благо держави, республіки справді ставилося вище за благо окремої людини. Це позначалося й на моральних пошуках, побудованих на запереченні монополії вигоди й корисності. Так, Руссо вважав, що доброчесний вчинок іде від серця й ніколи не робиться з розрахунків.

Одне з чільних місць у списку пріоритетів доби Просвітництва посідала раціональна економіка. Загальне уявлення про прогрес знайшло свій вияв у специфічній ідеї економічного вдосконалення:

На мікрорівні аристократія переймалась новою наукою про управління маєтками, переконана, що їх можна не просто впорядкувати, а обернути на ефективні підприємства. Осушування земель, впроваджене спершу в Голандії, а потім за голандською моделлю, змінило вигляд кількох низовинних реґіонів — від боліт Східної Англії до дельти Вісли. Прискорювався рух за обгородження земель, надто в Англії, загрожуючи селянству, проте ваблячи перспективою утворення великих аграрних господарств, придатних до комерційного вирощування сільського-сподарських культур. Організоване тваринництво, селекція рослин, підживлення ґрунту, сівозміна, дренаж — заходи, що їх провадили «фермер Ґеорґ» у Віндзорі в 1770-х рр. або Томас Кук з Гоукема в Норфолці, — винагородили людину незмірно більшістю врожайністю. В тих країнах, де переважало кріпацтво, окремі освічені земелевласники переконали себе, що їхні кріпаки працюватимуть набаго ефективніше, якщо їх звільнити від накинутих їм зобов’язань. Приклади добровільного звільнення селян можна знайти від Франції до Польщі.

На макрорівні чільне місце досить довго займав меркантилізм автократичного різновиду. Його найвидатнішим речником став Жан-Батист Кольбер (1619−1683 рр.), міністр Людовіка XIV. З’явились державні мануфактури. Засновано колонії, раціоналізовано оподат-кування, будовано порти, дороги, канали, вдосконалювано транспорт. Великий Ланґедоцький канал (1681 р.) мав свої аналоги по всій Європі - від каналів на Ґвадалквівірі в Еспанії до каналу Ескільстуна в Швеції, Авґустового каналу в Литві та великого комплексу каналів Нева-Волга в Росії.

Дедалі міцнішала переконаність, що економічне життя не розвинеться далі певних меж, не позбувшись штучних пут та обмежень. Уперше цю думку висловив у своїй роботі ірландський банкір Річард Кантилон (помер 1734 р.), згодом її цитував Мірабо Старший у своїй дуже популярній праці «Людський приятель» французькою мовою (1756 р.). Але загальнопоширеною ця думка стала з появою економістів — так званих фізіократів, пов’язаних з «Енциклопедією» Франсуа Кене (1694−1774 рр.), Жана де Ґурне (1712−1759 рр.) та П. С. Дюпона де Немура (1739−1817 рр.). Славетне гасло «Убогі селяни — вбоге королівство» містило зародок революційного уявлення, що національний добробут можна забезпечити через особистий добробут та свободу кожної людини. Учень Кене Жак Тюрґо (1727−1781 рр.) зазнав невдачі, спробувавши застосувати принципи фізіократичної теорії в практичному урядуванні. Проте з гуртком Кене дуже близько познайомився шотландський професор Адам Сміт, живучи в 1765—1766 рр. у Парижі. Це спілкування справило великий вплив на засновника новітньої економіки.

Раціоналістичну політичну теорію довгий час пов’язували з підтримкою абсолютної монархії, яка дуже добре узгоджувалась із класичним уявленням про лад і гармонію. Така монархія шукала найефективніших способів прорубатись крізь лабіринт місцевих та феодальних привілеїв. Аналізуючи минуле, історики дедалі більшою мірою спирався на соціально-економічні та культурні проблеми своєї доби. Дій короля та його двору було вже не досить. Двома найвидатнішими пам’ятками тієї доби стали «Історія Америки» англійською мовою (1777 р.) Вільяма Робертсона та незрівнянна праця Едварда Гібона «Занепад і руїна Римської імперії» (1788 р.). Замислившись, можна засумніватися, чи справді вчені доби Просвітництва були об'єктивніші за придворних та клерикальних істориків, з яких вони так безжально кпили. Згадані історичні праці значно збільшили масштаб та авторитет історіографії. Просвітництво й справді було сповнене суперечностей. Його провідні діячі мали певну згоду щодо цілей та методів, але не досягали консенсусу серед розмаїття поглядів та тверджень.

Висновок

соціальний економічний просвітництво європейський

Культура європейського Просвітництва — за німецьким філософом І.Кантом, — такий період розвитку європейської цивілізації, «коли людство переросло власноруч накинуте неповноліття». Отже, це той період, коли європейці досягли віку, коли людина відповідає за свої вчинки. Це порівняння дуже влучне, надто коли середньовічний християнський світ вважати за батьків, а європейську світську культуру — за ростучу дитину, зачату в добу Ренесансу. Англійський історик Н. Дейвіс вважає, що це дитинство було скуте тягарем годинних та релігійних традицій, отруєне прикрощами сімейних (міждержавних, міждинастичних) чвар. Головним здобутком Просвітництва стала «незалежність розуму», здатність мислити й діяти самостійно. Проте дитина (європейська цивілізація) й далі зберігає цілу низку незатертих родинних рис. І все є 1778 р., коли померли і Русо, і Вольтер, Просвітництво почало виснажуватись, хоча його вплив мав би зберігати силу ще багато десятиріч. Воно й справді забезпечило собі місце одного із стовпів європейського мислення.

Список використаної літератури

1. Полікарпов В. С. Лекції з історії світової культури К., 1993 348 с

2. Левчук Історія світової культури К., 1995 — 300 с

3. Теорія та історія світової і вітчизняної культури 1994. 400 с

4. Українська та зарубіжна культура Занович к. 1998 р