Спілкування як складова частина психічного здоров'я людини

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ ХНПУ ім. Г. С. Сковороди Реферат На тему:

СПІЛКУВАННЯ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ. ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ Виконала:

Студентка I курсу Фізико-математичного факультету Група 1 МФ Смирнова Лілія Харків, 2012

План Вступ Спілкування як складова частина психічного здоров’я Види спілкування Функції спілкування Висновок Список літератури Вступ Від народження до смерті людина перебуває у просторі відносин і різноманітних взаємодій з іншими людьми. Людина, з’являючись на світ, не має ніяких навичок, ні здібностей для існування. Становлення людини відбувається не тільки завдяки пристосуванню генетично успадкованої видової поведінки до зміни середовища, а й в результаті передачі людям досвіду попередніх поколінь на основі спілкування, яке забезпечує розвиток людини, її життєдіяльність та пристосування до світу.

Спілкування — це, по-перше, складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією, сприймання та розуміння іншого; по-друге, це взаємодія суб'єктів через знакові засоби, викликана потребами спільної діяльності та спрямована на значимі зміни стану, поведінки партнера.

Спілкування потрібне кожній людині, бо це сприяє розвитку психічного здоров’я, розширює кругозір, дає знання, навички, без яких людина не зможе жити на Землі. Завдяки різним видам та функціям спілкування, людина може всесторонньо розвиватись, збагачувати свій досвід, взаємодіяти з оточуючим світом, розкривати себе, свої здібності, прагнення, знайти свій шлях у житті, своє призначення.

Спілкування є невід'ємним аспектом існування людини, важливою передумовою формування її як соціальної істоти, взаємодії з різноманітними спільнотами. У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності.

Спілкування як складова частина психічного здоров’я Спілкування — увесь спектр зв’язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи. Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Поняття «спілкування» є одним із центральних у системі психічного здоров’я.

Психічне здоров? я — це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також вносити внесок в життя своєї спільноти.

Його специфіка визначається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями та ін. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування — налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв’язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб дитини. Вона розвивається від простих форм (потреба в емоційному контакті) до більш складних (співробітництво, інтимно-особисте спілкування).

Особистість у контексті спілкування реалізується на таких рівнях:

1. Спілкування — взаємовплив. Становлення та розвиток особистості за таких умов є результатом психологічного впливу одного суб'єкта на іншого у процесі взаємодії, діалогу.

2. Спілкування — діяльність. Йдеться про включення соціально-психологічного досвіду в практику спілкування, реалізацію діяльнісної сутності спілкування, в якому особистість є його учасником, унікальною і неповторною індивідуальністю, суб'єктом діяльності.

3. Спілкування — обмін інформацією. Становлення особистості відбувається у процесі реалізації її комунікативних здібностей, якостей, умінь, комунікативної програми поведінки.

4. Спілкування — сприймання людьми одне одного. На цьому рівні реалізуються перцептивно-рефлексивні, емоційно-емпатійні можливості особистості, виникає взаєморозуміння (непорозуміння) між учасниками спілкування.

5. Спілкування — міжособистісні відносини. Йдеться про розвиток статусно-рольових та статево-рольових характеристик індивіда, прояв соціально-психологічних стереотипів його поведінки, складових певного соціально-психологічного типу.

Одним з найбільш явних і очевидних ознак невистачання спілкування і незадовільних соціальних зв’язків є самотність.

Самотність — це сукупність емоцій, які виникли у відповідь на відчутий дефіцит у кількості і якості соціальних зв’язків.

Самотність визначається як сукупність чотирьох комплексів почуттів і переживань:

1) відчай (почуття відчаю, панічного жаху, немічності, покинутості);

2) депресія (почуття горя, пригніченості, спустошеності, жалості до себе і відчуженості);

3) нестерпна нудьга (почуття не вдалості, нетерпіння, нудьги, неможливість зосередитись);

4) нелюбов до себе (відчуття власної непривабливості, нерозумності і постійне відчуття небезпеки).

Тому дуже обов’язковим є спілкування людини з іншими, тому що це формує людину, її життєві позиції, створює сприятливий грунт для отримання досвіду, позитивних емоцій та відчуття радості від життя, щастя, успіху.

Незалученість в різноманітні взаємовідносини не тільки призводить до самотності, але також може мати серйозні наслідки для здоров’я людини. Широко відомими є дослідження американських психологів (результати його опубліковано в 1979 р.), в яких встановлено, що ступінь смертності прямо зумовлена відсутністю афіліації.

Афіліація (від англ. affiliation — з'єднання, зв’язок) — потреба (мотивація) у спілкуванні, в емоційному контакті, дружбі, любові. Афіліація виявляється у прагненні бути в спілкуванні з іншими людьми, взаємодіяти з оточуючими, давати комусь допомогу і підтримку і приймати її від іншого.

Як свідчать наведені приклади, у життєдіяльності людини важливу роль відіграють не будь-які, а дружні стосунки з іншими людьми. Всім відомо, що людина може відчувати самотність і серед інших людей, спілкуючись з ними. Афіліація — це потреба саме в дружніх стосунках, в любові. Тому важливим питанням у дослідженні спілкування є аналіз умов, які сприяють виникненню дружби, аттракції.

Атракція (від лат. attrahere — приваблювати) — означає позитивні почуття по відношенню до іншого індивіда, прагнення перебувати в його товаристві (привабливість іншої людини, потяг до неї).

Таким чином, визначення психічного здоров’я тісно пов’язане із загальним уявленням про особистість і механізми її розвитку, одним з чинників впливу якої є спілкування. В спілкуванні людина підтверджує значення свого «Я», здійснює дружні контакти з оточуючими людьми, виражає свої емоції, почуття, переживання, можливості, формує поведінку, свій стан. Без спілкування неможливе життя і розвиток людини, становлення її в суспільстві.

Види спілкування середовище спілкування психічний здоров’я Спілкування поділяється на такі види:

1. За змістом спілкування може бути:

· Матеріальним — це обмін предметами і продуктами діяльності. При матеріальному спілкуванні суб'єкти здійснюють обмін продуктами своєї діяльності, які виступають засобами задоволення потреб.

· Когнітивним — це обмін знаннями (наприклад, у ході навчального процесу).

· Кондиційним — це обмін психічними та фізіологічними станами, тобто певний вплив на психічні стани іншого (наприклад, зіпсувати настрій партнеру).

· Мотиваційним — це обмін цілями, потребами, інтересами. Таке спілкування спрямоване на передачу іншому певних установок або готовності діяти певним чином.

· Діяльнісним — це обмін діями, навичками, вміннями тощо.

2. За метою спілкування можна поділити на:

ь Біологічне спілкування — необхідне для підтримки та розвитку організму (пов'язане з задоволенням біологічних потреб).

ь Соціальне спілкування — задовольняє ряд соціальних потреб особистості (наприклад, потреба в міжособистісних контактах).

3. В залежності від засобів спілкування може бути:

o Безпосереднім — здійснюється за допомогою природних органів (руки, голосові зв’язки, голова тощо), без допомоги сторонніх предметів.

o Опосередкованим — характеризується використанням спеціальних засобів: природні предмети (камінець, палиця і та ін.) та культурні (знакові системи).

o Прямим — полягає в особистісних контактах і безпосередньому сприйманні один одного (наприклад, розмова двох друзів).

o Непрямим — передбачає наявність посередників, якими можуть виступати інші люди (наприклад, при переговорах між різними групами).

4. В залежності від спрямування спілкування поділяється на:

1) Ділове спілкування — це спілкування на офіційному рівні і його змістом є те, чим зайняті люди в процесі трудової діяльності.

2) Особистісне спілкування — зосереджене на проблемах, що складають внутрішній світ людей.

3) Інструментальне спілкування — це засіб для задоволення різних потреб.

4) Цільове спілкування — служить засобом задоволення саме потреби в спілкуванні.

5. Виділяють:

a) Вербальне спілкування — це спілкування за допомогою мови.

b) Невербальне спілкування — спілкування за допомогою міміки, жестів, пантоміміки.

6. В залежності від суб'єктів спілкування може бути:

· міжіндивідним (тобто спілкування між окремими індивідами);

· індивідно-груповим (спілкування між індивідом і групою);

· міжгруповим (між групами).

7. За тривалістю виділяють короткочасне і тривале спілкування, закінчене та незакінчене.

Функції спілкування У характеристиці спілкування важливими є його функції:

1. Комунікативна функція — зв’язок людини з світом у всіх формах діяльності.

2. Інформаційна функція — виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.

3. Когнітивна функція — полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов’язана з суб'єктивними характеристиками партнерів, з особливостями їх прагнення до взаємопізнання, до необхідності розкрити психологічні якості особистості.

4. Емотивна функція — полягає в переживанні людиною своїх стосунків з оточуючим світом. У процесі спілкування ці переживання вторинно відображаються у вигляді взаємовідносин: симпатій — антипатій, любові — ненависті, конфлікту — злагоди тощо. Дані взаємовідносини визначають соціально-психологічний фон взаємодії.

5. Конативна функція — пов’язана з індивідуальними прагненнями людини до тих чи інших об'єктів, які виступають в формі побуджувальних сил. Завдяки цій функції відносини реалізуються в конкретній поведінці.

6. Креативна функція — пов’язана з творчим перетворенням дійсності.

Виходячи з названих вище функцій, можна виділити три сторони спілкування: комунікативну (обмін інформацією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною). Комунікативна сторона спілкування тісно пов’язана з обміном інформацією.

Спілкування — не тільки прийом та передання інформації, а й стосунки принаймні двох осіб, де кожна с активним суб'єктом взаємодії. Крім обміну інформацією, відбувається орієнтація на іншого, тобто аналізуються мотиви, цілі, установки об'єкта інформації (іншого суб'єкта). В акті міжособистісної комунікації важливу роль відіграють значущість інформації та сприйняття її загального змісту. Ще одна особливість комунікативного процесу полягає в тому, що завдяки знаковій системі партнери по спілкуванню впливають один на одного. При цьому ефективність комунікації залежить від міри цього впливу.

Комунікативний вплив відбувається за умови знайдення спільної мови та підходів до співрозмовника. Лише за цієї умови можливе досягнення партнерами взаєморозуміння. Якщо немає такого загального розуміння, можуть виникати перепони в процесі спілкування, так звані комунікативні бар'єри, які постають унаслідок дії психологічних факторів — різних диспозицій, установок, ціннісних орієнтацій людей, їх індивідуально-психологічних особливостей тощо.

Спілкування в сумісній діяльності виконує функцію взаємообміну інформацією між індивідами, причому кожний учасник сумісної діяльності вносить в неї свій унікальний досвід, завдяки чому утворюється загальний фонд інформації, який акумулює унікальний досвід кожного учасника сумісної діяльності. Цей загальний фонд інформації є важливим засобом інформаційного збагачення індивідів.

Висновок Отже, діяльність людини, що забезпечує її життя, здійснюється через зв’язок з іншими людьми. В цих взаємозв'язках людей створюється весь «світ людини», в якому проявляється її сутність.

Людський світ — це поле смислів і значень. Ці смисли і значення створюються і підтримуються різними формами людських стосунків, соціальних взаємодій. Завдяки спілкуванню формується особистість, якості людини, її звички, характер, почуття, внутрішній світ, життєві позиції, прагнення. Спілкування — це надзвичайно важлива характеристика світу людей. Воно є не просто складовою життя людини, а всією її життєдіяльністю з безперервністю взаємодій і взаємозв'язків особистостей в соціумі.

Спілкування — це універсальна реальність людського буття, яка породжується і підтримується різноманітними формами людських стосунків. Так формуються і розвиваються різні види соціальних відносин і психологічні особливості окремої людини. Явища спілкування породжують сприйняття і розуміння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість.

У процесі спілкування відбувається інтелектуальна та емоційно-чуттєва взаємодія індивідів, досягається єдність і злагодженість їх дій, що зумовлює формування спільних настроїв і поглядів, взаєморозуміння, згуртованості й солідарності.

Спілкування — увесь спектр зв’язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистості та групи.

Список використаної літератури

1. Трофімов Ю., Рибалка В., Гончарук П. Психологія. — К.: Либідь, 2001. — 558с.

2. Дубравська Д. М. Основи психології: Навч. Посібник. — Львів: Світ, 2001. — 280 с.

3. Вікова та педагогічна психологія: Навч. Посіб/ О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. 2-ге видання.- К: Каравелла, 2007. — 400 с.

4. Немов Р. С. Психология. Том 1. Общие основи психологии. — М., Просвещение, 1994.

5. Спілкування й оптимізація спільної діяльності. Під ред. Андрєєвої Г. М. і Яноушека Я. М., МГУ, 1987.

6. Ломов Б. Ф. Спілкування і соціальна регуляція поводження індивіда// Психологічні проблеми соціальної регуляції поводження, — М., 1976.

7. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. — М, 1996.

8. Лисина М. И. Проблема онтогенеза общения. — М., 1986.

9. Патна Н. В. Психологія людського взаєморозуміння.—К., 1989.

10. Пиз А., Гарнер А. Язык разговора. — М., 2001.