Публіцистичний та науковий стилі мови

Львівський коледж Київського Університету Культури Реферат З Української мови на тему: «Публіцистичний та науковий стиль мови«

Виконала: Петрів Андріана Львів-2013

Зміст

Вступ Публіцистичний стиль мови Науковий стиль мови Висновок Список використаної літератури

Вступ

Стиль (від латин. Stilusпаличка для письма) — різновид мови, що характеризується відбором таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найкраще відповідають завданням спілкування між людьми в даних умовах. Це своєрідне мистецтво добору й ефективного використання системи мовних засобів із певною метою в конкретних умовах і обставинах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль — це власне слова на власному місці.

Кожний стиль має:

— сферу поширення і вживання;

— функціональне призначення;

— характерні ознаки;

— система мовних засобів і стилістичних норм.

Ці складові конкретизують, оберігають, певною мірою обмежують, унормовують кожний стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. Оскільки стилістична норма є частиною літературної, вона не забезпечує останню, а лише використовує слова чи форми в певному стилі чи з певним стилістичним значенням.

Наприклад, слова акт, договір, наказ, протокол, угода є нормативними для офіційно-ділового стилю, хоча в інших стилях вони також можуть нести забарвлення офіційності, якщо їх використання буде стилістично виправдане.

Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей — надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Термін «стиль мовлення» слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови — спілкування, повідомлення і діяння, впливу.

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, науковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий та конфесійний. Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови — усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну і писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша — переважно писемна.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог, то для інших — переважно монолог.

У межах кожного функціонального стилю сформувались свої різновиди — підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяють також урочистий, офіційний, гумористичний, сатиричний та інші.

Публіцистичний стиль мови

Публіцистичний стиль використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.

Метою публіцистичного стилю стає викладення та з’ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань.

Публіцистичний стиль потребує попереднього відбору певних мовних засобів, матеріалу. Звичайною формою реалізації даного стилю є усний або друкований монолог. У цьому стилі може використовуватись нормативна лексика, високі урочисті слова і фразеологізми (держава, піднесення, нація, розкрити обійми), емоційно забарвленні лексеми, вигуки, частки, нескладні синтаксичні конструкції, риторичні запитання, окличні інтонації, повтори. Відповідно до провідного завдання цього стилю у ньому використовуються політичні та морально-етичні слова і фразеологізми (неопалима купина, помаранчева революція, нова демократія).

Формою реалізації для публіцистичного стилю може бути промова, стаття, памфлет, гумореска.

Основні ознаки публіцистичного стилю:

— доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);

— поєднання логічності доводів і полемічності викладів;

— поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;

— наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку;

— наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол).

Основні мовні засоби:

— синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

— насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами;

— використання багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих сполук;

— уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів;

— використання чужомовних суфіксів;

— різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та інше;

— влучні афористичні, інтригуючи заголовки.

Щодо жанрів, мовних особливостей і способів подання інформації публіцистичний стиль поділяють на такі підстилі:

— стиль ЗМІ - засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо), наприклад:

Тож як тільки комуністичний режим зрозумів, що ситуація вийшла з-під контролю, кампанію українізації в 1932;1933 роках було брутально припинено, а національне відродження розстріляно. Істинне ставлення більшовизму до українізації цілком однозначно виявилось вже на її початку на деяких заселених українцями теренах, що увійшли до складу Російської Федерації.

— художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо), наприклад:

…Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, той збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, я колискою, як добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово, — це людина без роду й племені.

— есе (короткий нарис вишуканої форми),

— науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Науковий стиль мови

стиль мовлення публіцистичний науковий Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності.

Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.

При складенні текстів наукового стилю завжди присутній попередній відбір мовних одиниць, стилістичних засобів.

Науковий стиль неоднаковий за мовним оформленням, поділяється на жанри (монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція), кожен з яких, сформувавшись із певного комплексу характерних для цього стилю мовних засобів, обслуговує одну з галузей наукової діяльності людини і зорієнтований на осмислення, розуміння, теоретичне і практичне використання достовірних знань в інтересах суспільства чи то окремих його верств.

Науковий стиль використовує певний набір мовностилістичних засобів: спеціальні слова (терміни) та складні синтаксичні конструкції, речення, ускладнені узагальнюючими родовими найменуваннями.

Основні ознаки наукового стилю:

— ясність і предметність тлумачень;

— логічна послідовність і довідність викладу;

— узагальненість понять і явищ;

— об'єктивний аналіз;

— точність і лаконічність висловлювань;

— аргументація і переконливість речень;

— однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

— докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені:

— значною кількістю наукової термінології;

— наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок;

— оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами;

— уживання суто наукової фразеології, стійких термінологічних сполук;

— залучуванням цитат і посилань на першоджерела;

— здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики;

— наявністю виразної композиційної структури тексту;

— наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти;

— специфічною моно логічністю текстів;

— переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів.

Серед підстилів наукового стилю виділяють наступні:

— власне науковий (основне призначення власне наукового підстилю — об'єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних.)

— науково-популярний (характерний використанням елементів художнього та публіцистичного мовлення, з метою зацікавлення читача.)

— науково-навчальний (його головною рисою є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики.)

Зразком наукового стилю є формулювання різноманітних теорем, хімічних та фізичних законів, визначення термінів, різноманітні довідкові тексти тощо.

Зразок наукового стилю Податки — одна з найважливіших фінансових категорій. Історично це найдавніша форма фінансових відношень між державою та членами суспільства.

Саме виникнення держави призвело до появи платежів і внесків до державної казни для фінансового забезпечення виконання державою її функцій.

Основою всієї господарчо-фінансової діяльності підприємства є отримання прибутку.

Прибуток — це економічна категорія госпрозрахункового підприємства та його структурних одиниць. Він є самим головним джерелом обов’язкових відрахувань у бюджет, джерелом формування фондів підприємства, його госпрозрахункових одиниць.

Висновок

Стилем, близьким до наукового і публіцистичного, пишуться і деякі газетні статті. Тематика, точність слововживання, нормативність в організації мовного матеріалу, опора на дані сучасної науки зближують такі статті з науковим твором. Трактування ж проблеми з точки зору значущості її для суспільства, соціальних наслідків реалізації будь-якої наукової ідеї, психологічного резонансу втілення в життя будь-якого наукового досягнення — трактування, що виражається із залученням суспільно-політичної лексики, зближує такі статті з публіцистичним стилем.

Відрізняються стилі мовлення багатьма ознаками, але спільним для них є те, що вони — різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства — забезпечують спілкування в різних його сферах та галузях.

Список використаної літератури

1. Тельпуховська Ю. М., Каширіна Т.Г., укладач Попко О. Г. Українська мова. Практичний довідник — Харків: ФОП Співак Т.К., 2008.

2. Іванова І.Б., Дейнека Н. П., Кондрашенко Г. П. Українська мова. Навчальний посібник для школярів, абітурієнтів та студентів. Шанс. — Харків: Парус 2005.

3. Микола Зубков, Сучасне ділове мовлення. — Харків: Книжковий Клуб, 2007.

4. Семеног О. М. Культура наукової української мови. Навчальний посібник. Академія, 2010.