Всесвітня організація охорони здоров'я

Вступ.

Всесвітня організація охорони здоров’я — найбільша міжнародна, медична організація. Основною метою її діяльності є досягнення всіма народами можливо вищого рівня здоров’я. У статуті ВООЗ уперше на міжнародному рівні було проголошене право кожної людини на здоров’я, затверджений принцип відповідальності урядів за здоров’я своїх народів, а також зазначено нерозривний зв’язок здоров’я з міжнародною безпекою і зміцненням науки.

Всесвітня організація охорони здоров’я була створена після другої світової війни, коли в політичному і соціально-економічному житті країн світу відбулися великі зміни. Стало можливо сконцентрувати зусилля на відновлення ушкоджених війною служб і забезпечити необхідною терміновою допомогою народи, яким війна завдала шкоди чи руйнувань. Це зажадало створення міжнародного єдиного центру охорони здоров’я. У зв’язку з цим у 1946 році в Нью-Йорку за рішенням Економічної і Соціальної ради при ООН була скликана міжнародна конференція по охороні здоров’я, у якій брали участь делегати з 51 країни, а також представники міжнародних організацій, у т.ч. Міжнародного бюро суспільної гігієни, Міжнародного Червоного Хреста, Міжнародного бюро праці й ін. На конференції був розроблений Статут ВООЗ, що набрав сили 7 квітня 1948 року. Цей день щорічно відзначається як Всесвітній день здоров’я.

Всесвітня організація охорони здоров’я — це одна з найбільш широких по складу спеціалізованих установ ООН.

В даний час членами ВООЗ є 193 країни.

1. Всесвітня організація охорони здоров’я.

Всесвітня організація охорони здоров’я почала функціонувати 7 квітня 1948 р. після того, як 26 держав-членів 00Н ратифікували її статут. Ця дата щорічно відмічається як Всесвітній день здоров’я. Створенню ВООЗ передували багаторічні зусилля, спрямовані на налагодження міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров’я.

Ще в середині XIX ст. європейські країни, насамперед Франція, виступали з ініціативами обговорення питань охорони здоров’я на міжнародному рівні. В Парижі 23 липня 1851 р. було проведено Першу міжнародну санітарну конференцію, на якій країни-учасниці прийняли рішення про створення першої міжнародної нерелігійної організації охорони здоров’я — Міжнародного бюро суспільної гігієни. Протягом другої половини XIX ст. в Європі пройшло 10 таких конференцій, на яких робилися перші спроби щодо налагодження механізму міжнародного співробітництва в галузі охорони здоров’я. Так, на конференції, яка проходила у Венеції 1892 р., було підписано першу санітарну конвенцію, що регулювала правила морського карантину. І хоча ця конвенція була дуже обмеженою, бо торкалася тільки випадків захворювання на холеру та розповсюджувалася лише на кораблі, що прибували зі Сходу на Захід, вона становить інтерес саме як перший реальний наслідок міжнародного співробітництва в галузі гігієни та охорони здоров’я.

На початку XX ст. з розвитком спеціальних медичних знань поширюється співробітництво у медичній та санітарно-гігієнічній галузях. У 1902 р. у Вашингтоні створюється Міжнародне санітарне бюро (у 1923 р. перейменоване у Панамериканське санітарне бюро); у 1909 р. — Міжнародне бюро суспільної гігієни; у 1923 р. — Організація охорони здоров’я Ліги націй, яка мала великі матеріальні ресурси та вільно користувалася послугами членів міжнародних наукових товариств у разі потреб у консультаціях фахівців з проблем, що становили інтерес для міжнародних досліджень. Діяльність Організації охорони здоров’я Ліги націй була найефективнішою порівняно з іншими органами соціально-економічного напряму. Організація здійснювала контроль за розповсюдженням епідемій, публікувала інформацію про стан охорони здоров’я у різних країнах світу, спонсорувала наукові конференції, надавала пряму допомогу урядам багатьох країн. Вона стала головним центром міжнародної діяльності з підвищення рівня охорони здоров’я у світі після першої світової війни.

Після закінчення другої світової війни одним із перших кроків Організації Об'єднаних Націй було створення нової спеціалізованої установи ООН — Всесвітньої організації охорони здоров’я. В липні 1946 р. Економічна та Соціальна Рада ООН скликала у Нью-Йорку міжнародну конференцію з питань охорони здоров’я, в роботі якої взяли участь делегати 51 країни, в тому числі й УРСР, а також спостерігачі з 13 країн, що не були членами ООН, та представники 10 міжнародних організацій. На конференції було розроблено та прийнято Статут ВООЗ. У Статуті зафіксовано, що головною метою ВООЗ є «досягнення всіма народами якомога вищого рівня здоров’я», при цьому сам термін «здоров'я» визначається як «стан повного фізичного, духовного та соціального добробуту, а не тільки відсутність хвороб та фізичних дефектів». Підкреслювалося, що «уряди несуть відповідальність за здоров’я своїх народів, і ця відповідальність потребує вживання відповідних заходів соціального характеру та в галузі охорони здоров’я». Статут проголошував, що «здоров'я усіх народів є головним фактором у досягненні миру та безпеки і залежить від повного співробітництва окремих осіб та держав». Цей документ визначає найважливіші функції ВООЗ, регламентує діяльність її головних органів та відносини із державами-членами. Вперше в міжнародній практиці здоров’я було проголошено одним із невід'ємних прав людини незалежно від раси, релігії, політичних поглядів, соціального та економічного становища.

У 1977 р., коли Всесвітня асамблея охорони здоров’я прийняла рішення про те, що першочерговим завданням ВООЗ є забезпечення «Здоров'я для всіх до 2000 року», було розроблено глобальну стратегію виконання цієї програми. Стратегія, здійснення якої потребує об'єднаних зусиль урядів та народів, заснована на принципі налагодження первинної медико-санітарної допомоги. В неї входять вісім головних складових елементів: просвітницька робота, пов’язана із роз’ясненням суті проблем охорони здоров’я; належне забезпечення продуктами харчування; безпечна для здоров’я вода та санітарія; охорона здоров’я матері та дитини, включаючи планування сім'ї; імунізація населення від основних інфекційних хвороб; профілактика місцевих захворювань та контроль над ними; належне лікування загально розповсюджених хвороб та травм; забезпечення основними лікарськими засобами.

ВООЗ допомагає країнам зміцнювати їхні системи охорони здоров’я шляхом створення інфраструктури, включаючи, як особливо важливий елемент, підготовку медичних кадрів, а також медичне обслуговування окремих осіб, родин та населення в цілому.

ВООЗ сприяє проведенню досліджень, необхідних для розробки відповідних технологій, що стосуються всіх аспектів охорони здоров’я, включаючи харчування, охорону здоров’я матері та дитини, екологічну безпеку, психічне здоров’я, боротьбу із специфічними хворобами, попередження нещасних випадків, медичне обслуговування та реабілітацію. Крім цього, ВООЗ виконує функції міжнародного центру, який займається накопиченням необхідної технічної та наукової інформації.

80-ті роки були проголошені Міжнародним десятиліттям постачання питною водою та санітарії, у проведенні якого важливу роль відігравала ВООЗ, приділяючи велику увагу проблемам постачання безпечною для здоров’я водою та ліквідації відходів відповідно до санітарних вимог.

ВООЗ проводила всесвітню кампанію з ефективної імунізації дітей до 1990 р. з метою профілактики шести основних інфекційних дитячих хвороб — дифтерії, кору, поліомієліту _к правця, туберкульозу та коклюшу.

ВООЗ надає консультації урядам з питань планування системи охорони здоров’я, виконує великі програми досліджень хвороби серця, залежності від наркотичних речовин, онкологічних захворювань. З метою подолання гострої нестачі медичного персоналу в окремих країнах організовано спеціальні навчальні програми. З цією ж метою щорічно надається близько 250 стипендій для навчання у різних медичних центрах. Щорічно ВООЗ проводить 40 короткострокових курсів та 80 конференцій з різних медичних та медико-санітарних проблем. Заохочуючи дослідницьку діяльність, ВООЗ щороку підписує більш ніж 150 контрактів із різними організаціями, установами та приватними особами, фінансуючи таким чином їх роботу в необхідних напрямах.

У 80-х роках ВООЗ стала провідною організацією по боротьбі із СНІДом (синдром набутого імунодефіциту). Вперше вірус СНІДу був ідентифікований у 1981 р., а вже у 1986 р. Генеральний директор ВООЗ проголосив боротьбу із СНІДом пріоритетним напрямом охорони здоров’я у всесвітньому масштабі. На початку 1987 р. було прийнято спеціальну програму ВООЗ по боротьбі із СНІДом, в якій на сьогодні беруть участь уже 127 держав. Провідну роль ВООЗ у координації зусиль у цьому напрямі було підтверджено на міжнародних конференціях, а також Генеральною Асамблеєю ООН. ВООЗ співпрацює із національними та регіональними організаціями по боротьбі із СНІДом, а також із такими установами ООН, як Фонд для діяльності в галузі народонаселення (ЮНФПА), Дитячий Фонд (ЮНІСЕФ), ЮНЕСКО, ПРООН, Всесвітній банк. Підтримуються тісні контакти із неурядовими організаціями, зокрема Американським фондом досліджень СНІДу, Міжнародною радою медичних сестер, Міжнародним союзом учених-імунологів і Товариством Червоного Хреста та Червоного Півмісяця.

У 1992;1993 рр. ВООЗ надала допомогу ряду держав у створенні інформаційних систем у галузі охорони здоров’я (Мексика, Оман, Сейшельські острови, Сирія, Об'єднані Арабські Емірати та ін.).

Здійснювалася надзвичайна допомога у зв’язку із стихійним лихом та катастрофами, що викликані діяльністю людини. Так, в Еритреї ВООЗ спільно із Управлінням Верховного Комісара у справах біженців брала участь у розміщенні близько мільйона біженців. В Ефіопії здійснювалася програма відбудови та поновлення діяльності 40 провінційних лікарень, центрів та пунктів охорони здоров’я. Надзвичайну допомогу було надано близько 20 африканським країнам.

ВООЗ брала участь у заходах щодо поліпшення стану охорони здоров’я у Бангладеш, Індії, Монголії, Непалі та Таїланді. У Югославії було проведено велику роботу з моніторингу охорони здоров’я, нагляду у сфері харчування, реабілітації поранених, постачання медикаментів. Унаслідок діяльності ВООЗ майже в 100 країнах була впроваджена система моніторингу служб водопостачання.

ВООЗ здійснює Міжнародну програму з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи; реалізує п’ять експериментальних проектів у галузях гематології, впливу на щитовидну залозу, гігієни порожнини рота та ін. Було надано допомогу Україні, Росії та Білорусії медикаментами, комп’ютерним і допоміжним устаткуванням та в галузі підготовки кадрів.

ВООЗ є також одним із провідних центрів з випуску спеціальної друкованої продукції. Організація збирає статистичні дані, публікує звіти конференцій та семінарів, розповсюджує результати наукових досліджень, видає підручники та кілька періодичних видань, серед яких «Всесвітній форум охорони здоров’я» та «Здоров'я світу».

Загальна сума надходжень до бюджету ВООЗ становить більш ніж 450 млн. дол. на рік. Крім того, Всесвітній банк щорічно спрямовує понад 1 млрд. дол. на діяльність, пов’язану із охороною здоров’я. Однак, як констатував Комітет з планування розвитку Соціальної та Економічної Ради ООН, для виконання завдань, що стоять перед ВООЗ, необхідно щороку виділяти мінімум 10 млрд. дол.

Керівним органом ВООЗ є Всесвітня асамблея охорони здоров’я, де представлені всі держави-члени організації. Асамблею скликають щороку для розгляду роботи організації та прийняття рішень відносно політики, програми та бюджету. До складу Виконавчої ради, яка діє між асамблеями, обираються представники 31 країни.

Штаб-квартира ВООЗ знаходиться у Женеві (Швейцарія).

2. Структура ВООЗ.

Вищим Органом ВООЗ є Всесвітня асамблея охорони здоров’я, що складається з Делегатів, що представляють держави — члени ВООЗ. Від кожної країни виділяється не більш 3-х делегатів, один із яких є главою делегації. Делегати, як правило, є співробітниками відомства охорони здоров’я своєї країни. Вони повинні мати високу кваліфікацію і спеціальні знання в області охорони здоров’я. Звичайно делегатів супроводжують радники, експерти і технічний персонал.

Чергові сесії Асамблеї скликаються щорічно. Асамблея визначає напрямки роботи ВООЗ, розглядаються і затверджуються перспективні і річні плани робіт, бюджет, питання прийому нових членів і позбавлення права голосу, призначається генеральний директор ВООЗ, розглядаються питання співробітництва з іншими організаціями, установлюються санітарні карантинні вимоги, правила-стандарти у відношенні нешкідливості, чистоти і сили біологічних і фармацевтичних продуктів, що мають місце в міжнародній торгівлі. Крім того, Асамблея ВООЗ розглядає рекомендації Генеральної Асамблеї, Економічної і Соціальної рад і Ради Безпеки ООН з питань охорони здоров’я і представляє їм доповіді про міри, прийняті ВООЗ з метою здійснення цих рекомендацій.

Між сесіями Асамблеї вищим органом ВООЗ є Виконком, що збирається на чергові сесії 2 рази в рік. Виконком складається з 30 членів — представників держав, що обираються на 3 роки. Щорічно його склад обновляється на 1/3. Однак, представники нашої країни, США, Великобританії, Франції і Китаю переобираються постійно, але з річною перервою кожні 3 роки. Виконавча рада — виконавчий орган ВООЗ — до складу якої входить 52 країни, проводить свої сесії двічі на рік (у січні та травні).

Виконкомом розглядається програма і бюджет організації, адміністративні і юридичні питання, зв’язані з діяльністю ВООЗ, заслуховуються доповіді комітету експертів і дослідницьких груп, проводить у життя рішення Асамблеї і готує для неї рекомендації. Виконкому надане право вживати надзвичайних заходів у випадках, що не терпить зволікання (при виникненні епідемій, стихійному лиху і т.д.).

Центральний адміністративний орган ВООЗ — це Секретаріат, очолюваний генеральним директором, що обирається Асамблеєю терміном на 5 років по представленню Виконкому. Штаб-квартира секретаріату знаходиться в Женеві. Генеральний директор виконує всі доручення Асамблеї і Виконкому, щорічно представляє Асамблеї звіти про роботу організації, керує повсякденною діяльністю апарата, що складає секретаріат.

Генеральний директор ВООЗ — доктор Маргарет Чен (КНР). Термін повноважень розпочався 4 січня 2007 року і триватиме до червня 2012 року.

Частина відділів секретаріату ВООЗ об'єднана у 5 груп: відділ гігієни навколишнього середовища і відділ санітарної статистики; відділ зміцнення служб охорони здоров’я й охорони здоров’я родини; відділ неінфекційних хвороб, розвитку кадрів охорони здоров’я і лікарських засобів; відділ адміністративного керівництва і персоналу; відділ бюджету і фінансів.

Головна мета ВООЗ — сприяння забезпеченню охорони здоров’я населення усіх країн світу. Текст Статуту ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров’я». ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров’я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів тощо. Впродовж останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров’я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливіших політичних форумах, до цієї галузі залучаються нові фінансові ресурси.

Функції ВООЗ поділяються на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та країновими бюро). З метою більш повного врахування регіональних пріоритетів у галузі охорони здоров’я та забезпечення більш тісного зв’язку з потребами національних систем охорони здоров’я головна діяльність ВООЗ здійснюється через її шість регіональних бюро та через представництва ВООЗ у країнах.

До Європейського регіону ВООЗ входить 52 країни, у тому числі Україна. Європейське регіональне бюро (ЄРБ) ВООЗ розташоване у Копенгагені (Данія), очолюється Регіональним директором. 1 лютого 2005 р. розпочався другий (п'ятирічний) термін перебування на цій посаді доктора Марка Данзона (Франція).

З 2009 р. до Постійного комітету Європейського бюро ВООЗ обрано представника України — проф. Олесю Гульчій.

Напрямки діяльності ВООЗ.

- Зміцнення й удосконалювання служб охорони здоров’я.

— попередження і боротьба з інфекційними і неінфекційними захворюваннями.

— охорона й оздоровлення навколишнього середовища.

— охорона здоров’я матері і дитини.

— підготовка медичних кадрів.

— санітарна статистика.

розвиток медико-біологічних досліджень.

3. Україна — член ВООЗ з 1948 р. (3 квітня 1948 р. приєдналась до Статуту ВООЗ). З 1950 по 1991 р. — період неактивного членства України у цій організації. Поновила своє членство у 1992 р.

Співробітництво України з ВООЗ — одна з важливих складових її міжнародного співробітництва з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49 Конституції України). Особливого значення таке співробітництво набуває в умовах світу, що глобалізується.

Підходи ВООЗ, згідно з якими здоров’я розглядається водночас як ресурс і мета розвитку та ключ до процвітання, відповідає принципам державної політики України у соціально-економічній галузі. Основні завдання ВООЗ та стратегічні напрямки їх реалізації відповідають інтересам України, більшість загальних пріоритетів організації збігається з пріоритетами, визначеними Урядом України.

Співробітництво України з ВООЗ здійснюється переважно через Європейське регіональне бюро відповідно до рамкових (2-річних) угод, що укладаються між Україною та ЄРБ. В угодах визначаються пріоритетні напрямки співробітництва, на які скеровуються кошти, що виділяються з основного бюджету ВООЗ на підтримку заходів на рівні країни.

У Києві функціонує Представництво ВООЗ в Україні.

Україна зацікавлена у використанні потенціалу та накопиченого ВООЗ міжнародного досвіду, а також залученні через її канали міжнародної допомоги для розв’язання проблем, у першу чергу, на таких напрямках: туберкульоз та ВІЛ/СНІД; пташиний грип, рак, серцево-судинні захворювання та діабет; тютюн; здоров’я матері і дитини; безпека продуктів харчування; психічне здоров’я; безпека крові.

Співробітництво України з ВООЗ здійснюється переважно через Європейське регіональне бюро згідно з рамковими дворічними угодами, що укладаються між Україною та ЄРБ. В угодах визначаються пріоритетні напрямки співробітництва, на які скеровуються кошти, що виділяються з основного бюджету ВООЗ на підтримку заходів на рівні країни.

Дворічна угода про співробітництво між ЄРБ ВООЗ та МОЗ України на 2010;2011 рр. є складовою середньострокових рамок співробітництва між ЄРБ та Урядом України на 2008;2013 рр. і відповідає періоду, що охоплюється середньостроковим стратегічним планом ВООЗ.

Основою для її розробки стали національні пріоритети у галузі охорони здоров’я, представлені МОЗ України, пріоритети ВООЗ співробітництва з країною, з урахуванням глобальних пріоритетів та напрямків політики ВООЗ, зусиль інших партнерів щодо надання допомоги країні, а також наявного потенціалу та можливостей ВООЗ. Заходи, що здійснюються в рамках співробітництва України з ВООЗ узгоджуються з її національними пріоритетами та стратегіями у галузі охорони здоров’я, враховують специфіку ситуації у цій галузі в країні та особливості національної системи охорони здоров’я.

У 1991 році, згідно рекомендаціям ВООЗ (ООН), Україна першою з колишніх радянських республік скасувала кримінальне покарання за мужоложство — статеві стосунки між чоловіками (Стаття 122, частина 1, Кримінальний Кодекс УРСР).

Вакцинний скандал 2008 року.

26 травня — 9 червня 2008 року під егідою ВООЗ, UNICEF і американського CDC була запланована кампанія з вакцинації української молоді віком 16−29 років від кору та краснухи.

Незважаючи на великий відсоток прищеплених (95%), ВООЗ наполягала на проведенні позачергової вакцинальної кампанії, обґрунтовуючи це загрозою поширення кору з України на Європу, а також виходячи з Програми елімінації кору до 2010 року. Як привід для вакцинації також згадувались попередні спалахи кору і ймовірна (за прогнозами ВООЗ) епідемія кору у 2009;2011 рр. Існують припущення, що епідемію у 2009 році могла б викликати саме ця вакцинація, бо, незважаючи на майже нездійснену вакцинальну кампанію, ніякої передбачуваної епідемії не було.

Використовувалась вакцина Tresivac виробництва Serum Institute of India, яка була завезена як гуманітарна допомога від ЮНІСЕФ, але без реєстрації в Україні, вона мала лише сертифікат ВООЗ. Вакцина використовувалась у багатьох країнах «третього світу» (Африці, Азії, Південній Америці, Мексиці).

Кампанія почалась раніше за запланований початок. Але вона була призупинена через смерть після щеплення 17-річного школяра (Антона Тищенка) і госпіталізацію понад 100 вакцинованих. Смерть підлітка викликала гучний резонанс в українському суспільстві, що спровокувало значне падіння довіри до усіх видів вакцин. Також є відомості про спонсорство Теда Тернера, який сповідує ідею скорочення зайвого населення Землі (особливо — країн «третього світу»). Поширюються чутки, що вакцина викликає безпліддя.

ВООЗ, ЮНІСЕФ та МОЗ України наполягали на продовженні вакцинації, але термін придатності вакцини закінчився восени 2009 року. Наразі вакцина утилізована.

Висновок.

Отже, Всесвітня організамція охоромни здоромв’я (ВООЗ) — спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй. Штаб-квартира розташована у Женеві. До складу ВООЗ входить 193 країни.

1945 року на Конференції у Сан-Франциско ухвалене рішення щодо створення міжнародної організації з питань охорони здоров’я. 1946 року Міжнародна конференція охорони здоров’я, яка проходила у Нью-Йорку, схвалила Статут Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

День набуття чинності Статуту ВООЗ — 7 квітня 1948 р. — вважається Днем заснування цієї організації і щорічно відзначається як Світовий день здоров’я.

Головна мета ВООЗ — сприяння забезпеченню охорони здоров’я населення усіх країн світу. Текст Статуту ВООЗ можна коротко сформулювати як «Право на здоров’я». ВООЗ координує міжнародне співробітництво з метою розвитку й удосконалення систем охорони здоров’я, викорінення інфекційних захворювань, впровадження загальної імунізації, боротьби з поширенням СНІДу, координації фармацевтичної діяльності країн-членів тощо. Впродовж останніх років завдяки зусиллям ВООЗ питання охорони здоров’я стали пріоритетом у політичному порядку денному світу. Їх почали обговорювати на найважливіших політичних форумах, до цієї галузі залучаються нові фінансові ресурси.

Функції ВООЗ поділяються на дві категорії: нормативна діяльність (здійснюється переважно штаб-квартирою) та технічне співробітництво (здійснюється регіональними та країновими бюро).

Україна — член ВООЗ з 1948 р. (3 квітня 1948 р. приєдналась до Статуту ВООЗ). З 1950 по 1991 р. — період неактивного членства України у цій організації. Поновила своє членство у 1992 р.

Співробітництво України з ВООЗ — одна з важливих складових її міжнародного співробітництва з метою забезпечення конституційного права кожного громадянина України на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49 Конституції України). Особливого значення таке співробітництво набуває в умовах світу, що глобалізується.

Список літератури.

здоров’я охорона всесвітній уряд.

1. Всесвітня організація охорони здоров’я — на сайті Постійного представництва України при Відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві.

2. Ольга Скрипник. Хто кому підклав свиню // Дзеркало тижня, № 3 (782), 30 січня 2010.