Своєрідність концепції гуманізму в оповіданнях Рея Бредбері

Міністерство освіти і науки України Львівський національний університет імені Івана Франка Педагогічний коледж

Курсова робота

Своєрідність концепції гуманізму в оповіданнях Рея Бредбері

з національної літератури студентки групи ФКА-41

Цвик Галини Науковий керівник викладач національної літератури Цигилик Оксана Олегівна Львів — 2010

Зміст

Вступ

1. Рей Бредбери—людина і письменник

1.1 Фантаст, який вірить у диво

1.2 Жанр новели у творчому доробку Р. Бредбері

2. Філософія гуманізму Р. Бредбері

2.1 Любов як головний мотив у новелістиці письменника

2.2 Герої Бредбері як втілення ідей гуманізму Висновки Список використаних джерел

Вступ

Цього літа Рею Бредбері виповнилось 90 років. «Аби дожити до 90 років, потрібно неподільно любити життя, — заявив у зверненні до шанувальників метр фантастики. — Я любив і люблю щодня моє життя. Я пам’ятаю, як я народився, і навіть пам’ятаю себе в утробі матері. Хочу, аби ви озирнулися назад у своє минуле. Можливо, ви зможете стати такими ж великими любителями життя, як і я. Сенс життя — в любові. Це вам мій подарунок» [9, 31].

З нагоди ювілею шанувальники творчості письменника звернулися до міської ради ЛосАнджелеса з пропозицією щороку відзначати «тиждень Бредбері» з 22-го по 28 серпня. Заслуги письменника відзначено національною медаллю мистецтв США та іменною зіркою на Алеї слави Голлівуду. Гільдія письменників Америки присвятила 90-літтю співавтора 75 кінопроектів і випуск власного журналу «Written By».

Р.Бредбері говорив про себе: «Я не можу назвати письменника, життя якого було б краще від мого. Всі мої книги видані, безліч із них знаходяться у шкільних бібліотеках, і коли я виступаю перед публікою, мені аплодують ще до того, як я починаю говорити» [1, 159].

Творчість Рея Бредбері — один з дивних проявів сучасної американської культури, цього складного конгломерату, у якому вигадливо й суперечливо перемішалися заколотники із мракобісами, провісники добра з апологетами насильства, талант із вульгарністю. Бредбері — видатний майстер слова, визнаний стиліст, тонкий психолог, проникливий лірик, але більш за все — мудрий казкар, що з'єднав у собі проникливість старійшини, який знає ціну людським словам і справам, із захопленим поглядом дитини, що вперше побачила ніжні і ясні фарби світанку. «Фантастика про майбутнє, — стверджує Р. Бредбері, — допомагає жити в сьогоденні. Адже майбутнє народжується сьогодні. Воно створюється нами й зараз. Щохвилини, які ми проживаємо, нам дана можливість творити його» [3, 196].

Бредбері — автор багатьох книг, які він зумів перетворити в справжнє мистецтво фантастики, тієї самої фантастики, що деякі й дотепер уважають літературою другого сорту, яка не заслуговує серйозного ставлення. Він наголошував, що «…наукова фантастика була, є і буде казкою, яка навчає моралі» [8, 36]. Ймовірно, Бредбері поступається таким гігантам, як Хемінгуей, Стейнбек, Фолкнер в обґрунтованості й глибині дослідження західного суспільства, але в чомусь він і випереджає їх, тому що наважується глянути за обрій, щоб спробувати побачити, куди ж ідуть рейки сьогоднішнього соціального розвитку.

Його проза підноситься до рівня справжньої літератури; він заселяє свої розповіді привабливими персонажами і хитрими вигадками. До того ж, він започаткував полемічні теми і першим поставив в науковій фантастиці складні запитання, які раніше були в межах компетенції лише серйозних новелістів.

Сьогодні, в епоху Зоряних подорожей та Х — файлів, важко уявити життя без Бредбері. На додачу до своїх книжок, він написав понад 500 оповідань і створив сотні телепостановок, а також театральні вистави, опери, есе, документалістику і сценарій до фільму «Мобі Дік». Він читає по 50 лекцій на рік і цікавиться найрізноманітнішими сферами знання — від науки про космос до міського управління. Не знаєте, як покласти край масовому переселенню мешканців свого міста? Бредбері може запропонувати швидке вирішення проблеми. Ваш торгівельний комплекс перестають відвідувати покупці? Бредбері навчить, як повернути їх назад. Дісней при створенні Іпкоту (Світ Волта Діснея, який було відкрито 1971 року біля міста Орландо, штат Флорида) звертався до нього за допомогою, а НАСА (Національна аґенція з аеронавтики і космічних польотів США, з космодромом на мисі Канаверал, штат Флорида) запрошувала на мис Канаверал читати лекції космонавтам.

У сучасному капіталістичному світі видання фантастичних книжок, кінота телефантастика перетворились на галузь індустрії. У США та Англії фантастику викладають у більшості університетів та коледжів. Провідна ідея цього напряму — наука як знаряддя перебудови світу, відтворення «реальної нереальності», тобто такого, що ще не існує, але цілком може існувати.

Наукова фантастика, на думку письменника, зображує людське майбутнє, послуговуючись очікуваними успіхами науки і техніки, матеріалізує різноманітні філософські теорії. Рей Бредбері вбачає у фантастиці гнучкий інструмент критики, проте, здебільшого, це — естетичний прийом, завдяки якому він висвітлює найболючіші проблеми сучасності. Таким чином, фантастика, з одного боку, слугує письменникові-філософу своєрідним засобом, щоб представити узвичаєну проблему в незвичайному ракурсі, а з іншого — використовуючи багатющий досвід авантюрної літератури, пригодницьких жанрів, обґрунтовуючи неймовірні речі наукою майбутнього, вона пожвавлює ці глибокі роздуми, надає їх до широкого читацького загалу, а на додаток ще й стимулює обмежену, заземлену уяву людини в її прагненні осягти безмежний простір навколо неї.

Слід зазначати, що сама фантастика як жанр надалі проходить різні стадії розвитку, і письменник-фантаст продовжує вдосконалювати власну майстерність, поглиблювати психологізацію. Ускладнюється також саме поняття науковості, адже «…не лише фізичні або хімічні елементи є предметом дослідження, а й сам розум, сама людина постає суб'єктом і об'єктом науки» [13, 121].

«Фантастика, — якось сказав Бредбері, — це наша реальність, доведена до абсурду» [13, 81]. Суспільство, у якому живе американський фантаст, сьогодні не спалює книг, навпаки, полиці книжкових крамниць у США заповнені всілякою літературою, зокрема, й прекрасними класичними творами. Проте статистика свідчить: величезна кількість американців взагалі не читає книг, а 95% сімей більше чверті вільного часу проводять, уп’явшись у мерехтливий телеекран. Рей Бредбері своїми творами реагує на будь-які прояви бездуховності, причину якої він вбачає в прагматизмі і відсутності моралі в стосунках між людьми.

Актуальність теми дослідження. У XXI столітті, в еру модернізації і високих технологій, гуманістичний світогляд залишається головним і необхідним засобом для подальшого повноцінного життя людини і розвитку людської цивілізації. Ми бачимо, що нетлінна віра в творця історії — людину, яка втілена у творах письменника, була і залишається нагальною темою сучасності. Проте, надзвичайно багато читачів і поціновувачів творчості Рея Бредбері не завжди заглиблюються в суть питання і проблем, які хотів донести до нас автор. Окрім того, творчий доробок, зокрема оповідання американського письменника-фантаста, недостатньо вивчена літературознавцями, зокрема вітчизняними. Тому актуальним є дослідження та аналіз гуманістичних мотивів у новелах Рея Бредбері. Адже письменник наголошує на тому, що якщо люди вчасно не задумаються над сенсом свого існування, не зміняться на краще, то людство може очікувати небачена катастрофа — масовий людський нігілізм, який зруйнує особистість із середини і призведе до краху суспільства загалом.

Творчість Р. Бредбері досліджувалася такими літературознавцями, як Юлія Біломлинська («Про старого і стареньку»), Ю. М. Анютин («Реальність фантастичного світу»), Аран Оганян («По слідах однієї людини»), Наталія Рисова («Дорогий містер Бредбері»), Павло Хмара («Ще одна остання розповідь»), Стівен Кінг (розділ з книги «Танець смерті»), Ясен Засурський («Про Рея Бредбері як людину і письменника»), Олена Госизіна («American Dream VS American Dreamers»).

Отже, мета курсової роботи: на основі аналізу ідейно-художніх особливостей новелістики Рея Бредбері визначити, у чому полягає своєрідність світогляду письменника.

Завдання курсової роботи:

1. ознайомитись із творчим доробком Р. Бредбері і з’ясувати, яке місце в ньому займає новелістика;

2. визначити головні теми і мотиви в оповіданнях письменника;

3. на основі аналізу новел простежити своєрідність героїв Р. Бредбері як втілення ідей гуманізму.

Об'єкт дослідженняоповідання «Посмішка», «Про блукання вічних і про землю», «Електричне тіло співу», «Котики-мишки», «Вельд», «Карлик», «І вдарив грім», «Пустеля», «Будинок».

Предмет дослідженнясвоєрідність концепцій гуманізму в оповіданнях Рея Бредбері.

Методи і прийоми дослідження: описовий, аналітичний.

бредбері новела гуманізм

1. Рей Бредбери—людина і письменник

1.1 Фантаст, який вірить у диво

Ще у дитячому віці, мешкаючи з батьками в тихому провінційному містечку Вокігані, штат Іллінойс, яке згодом буде змальоване не в одному творі письменника як незабутній Ґрінтаун (Зелене місто), майбутній «фантаст № 1» починає писати оповідання про далеку, загадкову планету Марс. В одному з інтерв'ю на запитання: «В якому віці ви почали писати?» — письменник відповів: «У 12 років я не міг купити продовження „Марсіанського воїна“ Едгара Берроуза, адже ми були бідною сім'єю… І тоді я написав свою власну версію» [6, 218−219]. Так почалася літературна кар'єра одного з найвидатніших письменників ХХ століття…

Це попервах дитяче захоплення не згасло й після того, як його батько в пошуках заробітку переїхав із сім'єю до Каліфорнії, і там, на околиці величезного Лос-Анджелеса, неподалік від уславлених голлівудських «фабрик мрій», юний Бредбері закінчив середню школу, але й тоді, не маючи змоги продовжити навчання й мусячи заробляти на життя продажем газет, він ні на день не полишав своїх літературних спроб. Систематично відвідуючи бібліотеку, він жадібно всмоктував знання і в такий спосіб став енциклопедично освіченою людиною (сам письменник напівжартома називає себе «бібліотечним випускником»).

Наполеглива праця зрештою дала свої наслідки: на початку 40-х років поодинокі оповідання Бредбері почали з’являтися друком, спершу в невеликих місцевих журналах, а згодом у «престижних» виданнях, і в 1947 р. вийшла перша збірка «Темний карнавал», яка, проте, не принесла авторові ні успіху, ні статків. Справжній успіх приходить до Бредбері через три роки, коли з’являються «Марсіанські хроніки», цей, за його висловом, «негаданий роман», скомпонований з окремих оповідань про Марс і марсіан за порадою видавничого редактора, авторового однофамільця Волтера Бредбері (це йому письменник згодом присвятив «Кульбабове вино»). Звісно, назвати «Марсіанські хроніки» романом чи повістю можна лише умовно — строго кажучи, це все-таки розлогий цикл оповідань.

«Марсіанські хроніки» були першим виданням Рея Бредбері на теренах СРСР. Він і досі користується попитом і свого часу був високо оцінений у впливовому огляді знаменитого Крістофера Ішервуда.

Саме цей роман створив Бредбері репутацію наукового фантаста, водночас долучивши його до товариства високоталановитих Роберта Гайнлайна, Айзека Азімова і Артура Кларка, котрі намагалися впровадити в цей жанр фантазію і респектабельність.

Ім'я Бредбері стало відомим, і ось уже одна за одною виходять його нові книжки оповідань: «Ілюстрована людина» (1951), «Золоті яблука сонця» (1953), «Жовтневий край» (1956), «Ліки від меланхолії» (1959), «Машини радості» (1964), «Про тіло електричне я співаю» (1969), «Далеко за північ» (1976). А між ними, ще в 50-х роках, з’являються і твори «великої прози», що принесли авторові світове визнання: фантастична антиутопія «451° за Фаренгейтом» і автобіографічна повість «Кульбабове вино».

На думку багатьох літературних критиків, найцікавішим у творчому доробку Бредбері є роман «451° за Фаренгейтом». Назва пов’язана з температурою, за якої горять книжки, а сам твір є нео-орвеллівською історією про тоталітарне суспільство, в якому книжки заборонені. Цей твір став своєчасним застереженням проти антикомуністичної істерії, яка охопила у повоєнний період США.

Загалом у творчому доробку письменника-фантаста є понад вісімсот творів. Це декілька романів та повістей, сотні оповідань, десятки п'єс, кіно-, радіо-, та телесценаріїв, ряд статей, нотатків, передмов, а також багато віршів.

Свою письменницьку діяльність Бредрері розпочав у час відкриття нових вимірів науково-технічної революції, художнього дослідження соціальних та психологічних перспектив, оволодіння атомною енергією, космічним простором, робототехнікою. Цей бурхливий процес технізації ХХ століття вплинув на створення аматорських об'єднань американських «фанатів фантастики», і це призвело до справжнього виверження нових ідей.

Рей Бредбері не зміг залишатися осторонь. У 1937 році він став членом «Ліги наукових фантастів», де віддано та наполегливо працював над удосконаленням свого власного стилю, в якому знайшло відтворення переживання письменником кожної ситуації, яку він досліджував. «Перенести на папір усе, що відчуваєш, — ось що означає стиль», — стверджував Бредбері [6, 212].

Популярність Бредбері різко зросла в час буму на наукову фантастику після пуску першого штучного супутника; а коли в 1976 році на Марс сів Вікінг, запущений НАСА, Бредбері проголосили пророком космічної ери.

Дивна річ: книги 90-річного патріарха фантастики, як і раніше, беруть за душу, він поетичний і точний у порівняннях. І навіть коли він пише про космічних чудовиськ, насправді герої Бредбері — це люди, темні та світлі сторони їхнього єства. І його «жахітливі» книги несуть у собі не менше світла, ніж «Фаренгейт» і «Золоті яблука Сонця». І, як завжди у Бредбері, світло це не позичене, відбите, а власне. Неяскраве світло чарівного ліхтаря, у якому оживає дитинство і стають можливими будь-які дива.

1.2 Жанр новели у творчому доробку Р. Бредбері

Талант Бредбері-письменника з найбільшою силою проявився в жанрі новели. Сотні написаних ним оповідань включені в збірники: «Людина в картинках», «Золоті яблука Сонця», «Ліки від меланхолії», «Р — значить ракета», «Машини щастя», «Найкраще у Бредбері», «К — значить космос», «Співаю тіло електричне», «За північ», «Духи назавжди», «Казки про динозаврів», «Тойнбі», «Класичні історії» та «Класичні історії 2».

Починаючи з першого оповідання «Дилема Холленборхена», Бредбері окреслює головну в своїй творчості проблему — проблему людського існування, яке письменник змальовує драматичним. Він наголошує на тому, що людина завжди приречена вибирати або Зло, або Добро. Засобами наукової фантастики Бредбері випробовує «людину розумну» несподіваними і парадоксальними іспитами, спонукаючи її до вибору: темрява-світло, війна-мир, любов-ненависть. Герой оповідань Бредбері — це людина мисляча, рефлектуюча, суперечлива і активна. Фантастичне обрамлення зазвичай стає лише фоном для розвитку суто людських драм.

Іншою провідною темою творчості американського фантаста є дегуманізація суспільства в епоху глобального наступу «машин». Це можна простежити в багатьох оповіданнях Бредбері «марсіанського циклу». Як зазначає В. Джанібеков, «людина в світі Рея Бредбері зіштовхується не стільки з природою, яка її породила, скільки зі своїм власним відчуженим Іншим. Зіткнення є настільки драматичним, що люди іноді цього не витримують. Підвладні страху та ілюзіям, вони капітулюють перед Іншим і крок за кроком втрачають економічну, політичну та духовну свободу, змінюючи своє первісне, безпосереднє („дитяче“) ставлення до буття, до свого ближнього, до самого себе» [2, 4].

Так, герой оповідання «Канікули на Марсі» говорить: «Наука розвивалася надто швидко, і люди заблукали в механічних джунглях. Вони, наче діти, створювали і переробляли всілякі хитророзумні іграшки:технічне устаткування, гелікоптери, ракети; вони зосередили всю свою увагу на удосконаленні машин, замість того, щоб подумати, як ними керувати. Війни розросталися і розросталися і врешті-решт убили Землю» [1, 160].

Бредбері підкреслює, що людина відрізняється від штучного «витвору» (робота) насамперед тим, що в її душі постійно борються світла Краса і темна Потворність; Істина, що звільняє, та Брехня, яка підкорює; Добро, що любить, і Зло, яке ненавидить. Обираючи щось одне, людина неминуче обирає неповноцінність свого буття. Тому створеній механічній потворі, яка щоразу утверджує свою владу над своїм творцем, здатна протистояти, на думку Рея Бредбері, лише абсолютна і невичерпна сила людської гідності. Людина, вважає письменник, не слабша від породжених нею технічних монстрів, отже, майбутнє можна тримати під контролем людського розуму, доброї волі. Проте, боротьба добра зі злом буде продовжуватися ще довго. І Бредбері не заплющує очі на те, що зло, помножене Машиною, здатне знищити весь світ. Зупинити це може лише людина, здійснивши моральний подвиг.

У багатьох оповіданнях Бредбері виглядає пристрасним «космістом», зоряним романтиком, який сприймає майбутню космічну експансію людства швидше як поетичний символ (біблійний Новий Прихід або перейнятий з американської історії Фронтир). Пафосом першопрохідництва проникнені оповідання «Ікар Монгольфе Райт», «Кінець початкової пори», «Космонавт», «Золоті яблука Сонця». Разом з тим, зазначає письменник, освоєння космосу може закінчитись драматично. Наприклад, звичайний метеорит перериває життя героїв оповідання «Калейдоскоп». У новелі «Тут можуть водитися тигри» «жива» планета має оборонятись від апетитів землян; на далеких планетах їх також може підстерігати автоматичне «Мертве місто».

Безліч оповідань письменника присвячено дітям. Бредбері не ідеалізує їх, а намагається показати обидві їх сторони, добру і злу. Наприклад, у класичному оповіданні «Вельд» діти є маленькими потворами, які не зупиняються перед вбивством батьків заради можливості і далі дивитися у «телеящик» майбутього. Дитяча жорстокість проявляється також в оповіданнях «Дитячий майданчик» та «Все літо в один день», і навпаки, віра в дітей, любов і гуманізм пронизують оповідання «Канікули», «Берег на заході», «Привіт і прощавай», «Хлопчик-невидимка», «Ракета», «Подарунок», «Про тіло електричне я співаю». Наприклад, в оповіданнях «Мушля» і «Берег на заході сонця» країна дитинства протиставляється дорослому автоматизованому суспільству з його раціоналізмом і байдужістю. У Бредбері з’являється особлива цікавість до внутрішнього світу дитини. У «Канікулах» хлопчик, який залишився з батьками єдиними живими істотами на Землі, загадує бажання, щоб усе повернулося. Парадоксальній долі малюка зі світу інших вимірів присвячена новела «Дитина завтра».

В багатьох оповіданнях Бредбері лунають застереження, зверненні до людей, страх за їхнє майбутнє, біль і сум, і надзвичайно рідко — надія. З’являються картини спустошеної землі, висушених водойм, самотності тих, хто випадково залишився серед живих.

Письменника глибоко тривожить машинізація і породжене нею надзвичайне поширення бездуховності в сучасному суспільстві, реальна небезпека ядерного апокаліпсису, проте він сповнений віри в силу людського розуму, в силу любові й доброго начала в людині. «Я передаю людям свою любов до життя, — сказав Бредбері в одному з недавніх інтерв'ю. — Я навчаю їх бути свідомими — ось що означає любов. Починаєш з малого, а збуджуєш у людях дуже високі почуття» [6, 212]. Таке творче кредо видатного письменника-гуманіста.

2. Філософія гуманізму Р. Бредбері

2.1 Любов як головний мотив у новелістиці письменника

Рей Бредбері присвятив всю творчість утвердженню принципів гуманізму. Світогляд, який визначає цінність людини як особистості, її право на свободу, щастя, розвиток і реалізацію своїх здібностей, та принципи рівноправності, рівності, людяності як бажаної норми у стосунках між людьми — основні постулати письменника.

Філософію гуманізму Рея Бредбері можна звести до трьох основних моментів: людина має бути духовна, вільна, щаслива.

У ранніх оповіданнях Бредбері неможливо побачити прийоми сатири чи гумору. Дослідниця творчості американського письменника Ірина Радунська назвала його ранню прозу «футуристичною». Загальний песимістичний тон розповіді, повне переважання темних фарб при описі подій, характерів роблять враження відсутності гуманістичних начал в письменникові, під пером якого народжувались ці ілюстрації людини. Але, безперечно, це не так. «Щоб виправдати свій погляд на майбутнє, — підкреслює Айзек Азімов, — Бредбері розглядає потенційні загрози, які нас підстерігають, і показує, до яких серйозних наслідків це може призвести» [17, 241].

Рей Бредбері впевнений, що із розвитком техніки люди перестали чути одне одного, відучилися любити. Адже любов полягає не в саморозпорошенні, а в мобілізації всіх думок і відчуттів. Згідно з філософією письменника, голос гуманізму не повинен розчинитися у просторі сучасної доби.

Рей Бредбері переконаний, що почуття, як і техніку, творить людство. Автор упевнений, що якби люди «прислухалися до розуму», вони «ніколи не мали б любовних стосунків». Не можна не погодитись з його думкою про те, що у кожної людини є здатність до ініціативи, вибору, свободи, тому вона не повинна сліпо підкорятись, а свідомо любити. У рамках філософії автора, для якого гуманізм виявляється у здатності особистості до самопожертви, людина визнається переможцем.

Герої Рея Бредбері обирають шлях гуманізму свідомо. Їхня любов—неегоїстична, духовна. Вони чинять, керуючись логікою серця. Так, в оповіданні «Пустеля» Джейніс, усвідомлюючи фізичну небезпеку іншої планети, вирушає у подорож на Марс, де чекає на неї коханий: «Я вирішила…Виїжджаю завтра. Врешті-решт, я приїду до тебе. Я люблю тебе…» [11, 78−79]. Сесі — головна героїня оповідання «Квітневе диво» —щоночі разом з батьками вирушає у подорож над землею, проникаючи у тіло будь-якої істоти — комашки, пташки, людини. Дар перевтілення легко втратити, проте закохавшись, дівчина відмовляється від нього, бо усвідомлює, що отримала більший дар — дар кохати.

Для Рея Бредбері поняття любові, честі, правди івзаємопов'язані, а справедливість — це ще одна частинка єдиного цілого, яка крокує в ногу з усіма іншими. Світ письменника — це «світ романтика, який закоханий у захопливу нескінченність Всесвіту і чітко переконаного у тому, що найголовніше — це сама людина» [6, 230].

Багато в чому гуманізм виявляється в оповіданні «Будинок». У ньому розповідається, як подружжя в'їжджає у величезний з історичним минулим, але дуже старий та занедбаний будинок. П’ятдесят років тому він коштував тридцять тисяч доларів, а зараз чоловік придбав його лише за дві тисячі. Присвячуючи дні прибиранню численних кімнат, вкритих пилом і пліснявою, Мегі відчуває хворобливу втому, яка починає знищувати її. Декілька днів поспіль вона навіть не має сили піднятись з ліжка. Чоловікові нелегко прийняти рішення про продаж будинку, адже він — його давня мрія. Вільям любить свою дружину більш за все, тому погоджується на цей крок, проте Мегі відмовляє його від цього, оскільки теж готова на самопожертву в ім'я кохання.

Повторюваний мотив любові й гуманізму як самопожертви виконує в оповіданні функцію сакралізації і може розглядатися як автобіографічний. Адже впродовж кількох років дружина Рея Бредбері була змушена працювати, щоб він міг залишатися вдома і писати книги. Сім'я як найбільша цінність ототожнюється з будинком, який потребує постійного догляду. У мотиві сімейних стосунків чоловіка і жінки як безкінечного будівництва і постійного піклування концентрується уявлення про сутність любові.

Це перетворює людину на менш егоїстичну, спонукає її трансформувати своє «я», змінити власні бажання і цілі заради іншої людини, стати «пост-еґо». Маємо очевидний перегук з думкою Его Ермана, який впевнений, що саме егоцентризм утворив «глухий кут» постмодернізму — в’язницю, з якої людина тікає, відмовившись від пріоритетів. Нові цінності наділяють особистість ідеями високої якості. Це шлях гуманізму й удосконалення.

В оповіданні «Будинок» бредберівському персонажеві вдається еволюціонувати до повної духовної перемоги любові над небажанням проходити безкінечні випробування сімейного життя. І чоловік, і жінка стають пост-еґо, тому не потрапляють у «глухий кут», на відміну від інших героїв літератури доби постмодернізму.

Центральним метафоричним поняттям у концепції автора виступає пріоритетність у житті людини духовних цінностей. Саме таке сприйняття гуманності, як чинника, який представляє людське в людині, лежить в основі концепції «пост-еґо». Вибір бредберівських персонажів зумовлюється не сучасними нормами, а глибинними імпульсами серця.

Концепція любові як будівництва, самопожертви, розуміння іншості та формування пост-еґо — одна із найглибших гуманістичних концепцій, до якої звертається автор з метою знайти вихід із глухого кута, в який потрапила людина доби постмодерну. Адже тільки гуманізм заперечує невпевненість у тому, куди все ж таки йде людина.

Ще одним прикладом гуманізму автора є оповідання «Посмішка», де Бредбері показує, що шедеври образотворчого мистецтва, над якими не владний час, метушня політиків, коли «минає славне і гучне», є вічними. Вони змінюють людину на краще, відновлюють у ній риси моральності, гуманності, духовності. До таких творів, на думку автора, належить неперевершена «Джоконда» Леонардо да Вінчі — незрівнянне втілення гуманістичного ідеалу жіночої краси.

Саме посмішка Джоконди стала «героєм» однойменної новели Рея Бредбері. Події в ній перенесено в майбутнє. Восени 2061 року уцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято досить дивним способом: ламають і трощать усе, що дивом збереглося після катастрофи. Свідком цих «святкових» подій є хлопчик Том. Саме безпосередня, щира дитина і відчує недоліки та недоречності світу дорослих, бо вона — символ майбутнього, зміни поколінь.

Том стає у чергу — влада дозволили кожному бажаючому плюнути на… картину Леонардо да Вінчі «Джоконда». Натовп шматує картину на клапті, втоптує у багнюку, ламає раму. Жахливе і страшне видовище. Та письменник залишає нам промінчик надії — до рук Тома потрапляє шматочок полотна з посмішкою Джоконди.

До речі, слово «посмішка» написано з великої літери, що перетворює її на образ — символ Гуманності, Мистецтва, Краси, Духовності: «…Світ став, осіяний місяцем. А на його долоні лежала Посмішка» [20, 83].

Одним із мотивів у новелістиці Бредбері є мотив бажання. Письменник підкреслює, що людина, створивши цивілізацію, навчилася задовольняти свої основні потреби, але це породило нові бажання, сильніші за потреби, бо вони викликані звичкою. «Усі люди, — пише Паскаль, — намагаються бути щасливими, тут не буває винятків. До яких би способів вони не зверталися, мета залишається незмінною. Нехай одні вирушать воювати, а інші не йдуть на війну — їх рухає одне бажання, різні лише їх погляди на щастя» [8, 36].

Згідно з біблійною антропологією, серце виступає як зосередження духовного життя. У ньому живе Господь, але й укорінені сили зла. Ми розуміємо, що всі бажання виходять із серця, тобто людина є тим, чого вона бажає. Бредберівські герої у більшості випадків прагнуть позбутися тягаря, виправивши помилки минулого. Персонажі очищають серце, бажаючи нездійсненного — воскресіння душ померлих та зустрічей із ними. Так, в оповіданні «Бажання» герой мріє побачити померлого батька: «Моє бажання, щоб сьогодні вночі, на одну годину, будь ласка, нехай мій батько буде живий» [17, 241−242], а персонаж оповідання «Жінка на галявині» переконаний, що події повторюватимуться, доки він не виправить помилок, яких припустився раніше: «Якщо ти не скажеш їй, дурню, ти сам не народишся» [19, 432]. твору ґрунтується на подіях, пов’язаних із зустріччю головного героя і Конфлікт дівчини із минулого, з якою йому ще доведеться зустрітися у майбутньому.

На думку письменника, бажання матеріальні, їх здійснення прирівнюється автором до дива. Герой розуміє, що там, де панує смерть, дива неможливі, але його любляче серце вірить у здійснення неможливого — і воно стає реальністю.

Отже, бажання бредберівських персонажів, які часто у своїх вчинках керуються любов’ю, посилюють експресію оповідань, увиразнюючи картину художнього світу письменника. Фантастичні мрії Бредбері протистоять усталеному порядку, натомість повідомляють читачів про найцінніші духовні істини.

2.2 Герої Бредбері як втілення ідей гуманізму

«Я не намагаюся передбачити майбутнє. Я намагаюсь йому запобігти» [7, 23]. Ці слова сказав Рей Бредбері, коли виступав перед журналістами. Письменник довів, що «…людина з великої букви… не тільки вистоїть, а й переможе». Хоча він не давав читачеві карту з конкретними шляхами щастя, але зі слів Айзека Азимова, Бредбері і без цього зробив багато. Щоб виправдати свій погляд на майбутнє, письменник розглядає потенційні загрози, які підстерігають нас, і показує, до яких наслідків вони можуть привести. Але він не говорить, що це неминуче має статись. Письменник вказує на інше: «Ось що може трапитись, якщо ми не приймемо потрібних рішень; давайте, щоб уникнути біди, візьмемось за справу сьогодні, бо вже завтра може бути надто пізно» [16, 211].

Внутрішнє життя людини розвивається в тісному спілкуванні із зовнішнім світом. Рей Бредбері завжди враховував цю залежність. Вона визначає образ його героя, особистий характер людини, її духовні цінності. У багатьох оповіданнях Рея Бредбері герої приховано або відкрито виводять наступну закономірність: «Якщо людина залежить від сили обставин і в ній поступово погасає можливість опиратись, то в врешті-решт вона втрачає все людське, що їй належало. Це відмирання душі — найстрашніше, бо перетворює життя на пристосуванство"[3, 194]. Тому найкращі із дійових осіб в оповіданнях американського фантаста піддаються випробуванням.

Наприклад, конкретно те явне, яке приховує надзвичайну силу, підштовхує звичайного хлопчину, якому випало на долю стати свідком спалаху чергової «культурної революції», ризикуючи потай винести з базарної площі клаптик журналу, на якому надруковано безсмертну посмішку Джоконди (оповідання «Посмішка»). Тож незважаючи на юний вік, він стає не просто тим, у кого «на долоні лежить прекрасна Посмішка», а людиною, яка іде заради великого, світлого, духовного, на зло загальним порядкам, «правилам юрби».

В оповіданні «Том» дорослий чоловік зберігає в собі дитяче сприйняття світу, «душа його не скам’яніла, і дитина, що жила в ній, „перетворилась“ вже в дорослого, що здобув мудрість і життєвий досвід, але не втратив дитячої віри в добро і дива» [6, 218]. Том протистоїть силі грошей, тому не слухаючи друга, випускає на волю прекрасне створіння — дитя моря, жінку-русалку, «…котра вище пояса немов освітлена місяцем перлина, а нище пояса сяє і зітхає через те, що вітер і хвилі зіштовхуються одне з одним, немов старі зношені монети"[13, 118].

Згадаємо ще двох героїв Бредбері, які уособлюють у собі гуманістичні принципи: Леонардо Марка («Гість») і електричну бабусю («Електричне тіло співу»). Це два абсолютно різних герої: один володіє надзвичайним психологічним даром, бо може силою думки створювати образи міст, людей, предметів, і хоче відкрити свої здібності всім, хто їх потребує; інша — машина, створена для того, щоб нести добро, і спроможна стати чимось на кшталт сімейного пирога, теплого і смачного, щоб кожному дісталась рівна частка. Однакові вони лише в одному: життєва сила їх душі переповнена гуманістичними відчуттями, вони прагнуть боротися із несправедливістю і злом, хочуть допомогти людям «досягнути будь-якої своєї великої мрії і зробити її реальністю» [15, 26]. Для американського фантаста особливо важливим є бажання створити на землі хоча б невелику кількість людей, які будуть «непідкупні, вільні від ненависті і заздрості, які говоритимуть правду, коли інші брехатимуть, будуть любити, коли навкруги буде ненависть…"[12, 8]. Такий характер ми бачимо в героях Рея Бредбері, що живуть за принципами гуманізму.

Образом, який виражає гуманістичні канони, є Вільям Фітч з оповідання Бредбері «Запах сарсапарелі». «Бували такі холодні ночі, коли він прокидався від крижаного холоду, льодяні дзвони деренчали у вухах, мороз щипав все тіло…, і холодний сніг падав на мовчазні долоні підсвідомості… Над всім нависло сіре, немов свинець, небо, яке давить, немов тяжкий прес» [18, 73]. Все його життя — це нескінченна зима, а коли з’являється можливість відмовитись від неї, втекти туди, де зеленіють яблуні, стоять теплі липневі вечори, з глухим тріском підносяться в небо феєрверки, де чути сміх, веселі голоси, де пахне «давнім, так добре знайомим, незабутнім запахом сарсапарелі» — запахом молодості і щастя, Вільям Фінч залишає дім, здригаючись від поривів холодного вітру.

Питання, як зробити своє життя більш обдуманим, постає перед деякими героями Рея Бредбері, і кожний по-своєму розв’язує цю проблему. Для підтвердження цього наведемо декілька прикладів.

Для Томаса Вульфа і Генрі Вільяма Філда, героїв оповідання «Про блукання вічних і про землю», сенс життя та ціль, до якої вони рухаються, — це книга «про політ із Землі на Марс, про велике, про час і метеорити, планети». Цей факт, що для Рея Бредбері Том Вульф (і як письменник, і як герой твору) став ще одним уособленням людини, яка тягнеться до високих ідеалів, духовних пошуків, не підлягають сумнівам. Квіти, які з’являються на його могилі щоночі, «…величезні кольори осіннього місяця, … немов біло-голубе полум’я, … яке іскриться прохолодними довгими листками» [21, 46], є тому доказом.

«Здається логічним і закономірним, підкреслює дослідник Н. Пальцев, — що куди б не закинув Рей Бредбері своїх героїв, де б не розгортались його історії—у теперішній Америці чи на Марсі XXI-го століття,—його увагу незмінно захоплюють такі моменти в існуванні та самореалізації особистості, як Мрія, Любов, Подвиг» [23, 153]. Зрозуміло, що найкращі герої творів американського фантаста наділені цими рисами. Але не тільки в цьому виражається гуманістична ідея, «дуже важливо, щоб Людина з великої букви жила», — заявляє Рей Бредбері.

Таким чином, пошук нових горизонтів отримує у письменника конкретну і загальну гуманістичну ідею: допомагати людству, добиватись безсмертя, «…рухатись далі, пізнавати Всесвіт, не зупиняючись рухатись назустріч новим світам, будувати нові міста, знову і знову, щоб ніщо на світі не змогло знищити людство» [11, 83].

Відчуття життя у повній його величі, відчуття «яскравого метеора», щасливого моменту — це очікування майбутнього, певної мети, якої смішно боятись, але котра повинна досягатися. Вільям та Сюзен Тревіс із оповідання

«Котики-мишки» вирізняються саме бажанням кращого, вищого життя. Незважаючи на те, що ці герої програють у боротьбі, у протистоянні з общиною (представники якої ще більше впевнені у тому, що несуть добро), вони залишаються людьми і не погоджуються з існуючими порядками. Вільям і Сюзен шукають порятунку в минулому. Отже, можна зробити деякі висновки, які виражають філософію активного типу героїв Рея Бредбері:

· Сприйняття героями реальності варто охарактеризувати як активне, якщо мова йде про непідпорядкування сліпій владі буття, вироблення волі до супротиву, до «життя, яке сприймається як несправедливе й інтелектуально-нудне».

· Герої Рея Бредбері з активною позицією в житті є носіями гуманістичної думки. Вони виступають головними постулатами в концепції, що підтверджує важливість гуманістичних принципів.

· Всі герої американського фантаста, які належать до «кращих представників людської раси», рухаються до основ правдивого гуманістичного життєвого устрою.

· До характерних прийомів художнього творення при формуванні активного типу характеру в розповідях Рея Бредбері можна віднести сприйняття антитези, що максимально яскраво виражена у кульмінаційній точці конфлікту твору. Значну роль у розповідях американського письменника мають не тільки протиставлення, але й співставлення, ряд дрібних деталей, з'єднаних між собою, як безкінечний ланцюг підтвердження сили духовності людини.

Не менше уваги автор приділяє й пасивному типу персонажів. Ми бачимо, що створюючи героїв, які явно протистоять принципам гуманістичної концепції, Рей Бредбері не переставав бути письменником, який використовував постулати гуманізму. Він лише показував, що може трапитись, якщо не вжити відповідних заходів.

Псевдоцінності домінують над цінностями істини, що розглядаються письменником як невід'ємна риса героя із пасивним ставленням до реальності. Варто зауважити, що при розгляді даних персонажів неможливо допустити помилку, змішуючи термін «ставлення» і «поведінка». Раніше ми говорили про це, але зараз потрібно привернути увагу до даної проблеми. «Інертне ставлення до законів теперішнього світу може прекрасно зливатись з активною життєвою поведінкою, із проявленням агресивної психології» [22, 109]. Як правило, в оповіданнях Бредбері ми зіштовхуємося саме з такою агресією, під тиском якої можуть зламатись найкращі представники його художнього світу.

Розглянемо, яким чином проявляється пасивне ставлення героїв Рея Бредбері до законів реальності.

В оповіданнях американського фантаста «Вельд», «Карлик», «Котики-мишки» можна побачити явну боротьбу протилежних сторін. У першому його творі — це боротьба подружжя (Джорж і Лідія Хедлі) та їх дітей (Пітер та Венді). Для Бредбері діти — це створіння, у яких «любов і ненависть — все перемішано… А якщо нічого не можна пробачити тому, у кого влада над тобою? Ось і звідси розвивається дитяча жорстокість» [24, 64]. Це головна із проблем, що турбує письменника. «Життя дитини, позбавлене духовності, справді страшне. Особливо, коли жорстокі діти спричиняють біль слабшим від себе або дітям, рівним собі за силою, щоб замахнутись на більш серйозного супротивника (згадаємо твір «Все літо в один день»). Якщо в руках дітей з’являється така сила, вони стають страшною зброєю, спрямованою проти духовних цінностей.

Так, в оповіданнні «Вельд» ми бачимо ілюстрацію результатів цієї ненависті: батьки намагаються перевиховати розбещених дітей і помирають, не витримавши боротьби із душевною черствістю Пітера і Венді та їх ненависною агресією. І все ж у дитячій жорстокості є пояснення причини її появи: «Ви більше всіх розпещуєте своїх дітей, — говорить Джоржу і Лідії друг сімї Девід Макклик — а тепер закрутили гайку… Діти хочуть різдвяного діда» [13, 127]. Таким чином, стає зрозумілим конфлікт між двома сторонами. За словами дослідника творчості Рея Бредбері Павла Молітвина, «по-справжньому страшними є не ті твори, де показано явне зло, а те, де письменникові зустрічається дрібне зло, яке завчасно не було знищено і яке в кінцевому результаті перетворює людей в образи страшніші, ніж інопланетні монстри…» [24, 59].

Діти із травмованими душами виростають у дорослих, чиє життя сповнене ненависті, егоїзму. Ральф Бенгорт в оповіданні «Карлик» — один із них. Він та Емі — дівчина, яка з ним працювала — це два образи, характери, які є повною протилежністю. Для їхнього створення автор використовує антитези. Ральфу не притаманне ні співчуття, ні почуття поваги, ні бажання допомогти людині, все те, що притаманне Емі. Для нього карлик, який навідувався в його атракціон кривих дзеркал, — всього лише «страшний чоловічок, який нагадував людину, що запхали під прес, а тоді набили ватою — морщину за морщиною, поки тіло не обернулось в безлику масу з розпухлим лицем із широко-розплющеними очима» [6, 218].

Що стосується Емі, то вона бачить у містері Бігі (так звати карлика, його ім'я — це явна іронія над його ростом) «…маленьку сильну людину з великою душею, немов світ» [23,150−151]. Жорстокий вчинок Ральфа суперечить всім законам гуманістичної концепції. Він підмінив дзеркало, у яке приходив дивитись містер Біг і у якому хоча б там бачив себе великим, струнким і красивим, на нове, що зображало крихітними і кривими потворами навіть тих людей, які були прекрасними. Рей Бредбері твердить, що як не змінюй ріст, але однаково розум від того не збільшиться. Тож не випадково він показує в останній сцені фальшивий образ Ральфа. Риси цього героя стають схожими на його внутрішнє світобачення. «Із дзеркала на нього дивиться гидка маленька потвора, що близько двох футів росту, із блідим і стиснутим усередину обличчям» [6, 221].

Пасивність героїв, що суперечить законам гуманістичної концепції Бредбері, у поєднанні з їх активною поведінкою, яка спричиняє шкоду довколишнім, можна побачити в оповіданні «І вдарив грім». Помилку, яку скоїло людське суспільство, практично неможливо виправити. Письменник підкреслює, що часом через наші забаганки і бажання поживи, небезпечні ігри з минулим в майбутньому може статись непоправне. «Припустімо, що ми вбили у минулому мишу, — роздумує один із героїв твору Тревіс, — це означає, що всіх майбутніх нащадків цієї миші не буде, винищаться мільйони мишей… Не вистарчить десяти мишей — помре одна лисиця — загине багато форм життя…І первісна людина, від якої могла б виникнути ціла цивілізація, знищена. Це те ж саме, що вбити одного із внуків Адама… Смерть однієї первісної людини — це смерть мільярдів його нащадків, задушених ненародженими. Незважаючи на таку серйозну небезпеку, заради грошей організовують „сафарі в часі“, бо не бажають зрозуміти, що приховує в собі ця невинна забава» [20, 65−66].

Те, що автор у вищезгаданому творі торкається глобальних проблем, не має й сумніву. Відносини героїв Рея Бредбері між собою, їх зв’язок з навколишнім середовищем розглядалися багатьма дослідниками. Одні із них стверджують, що в основі світогляду письменника лежить зв’язок людей одне з одним, що всі герої прекрасно розуміють один одного, навіть коли мовчать або протистоять між собою. Інші дослідники наполягають на тому, що більшість героїв Рея Бредбері самотні, їх внутрішній світ прихований від людей, що кожний говорить про своє, не дослухаючись до думки іншого.

Підсумовуючи, можемо визначити основні характерні риси пасивного героя:

· Сприйняття героями дійсності потрібно охарактеризувати як пасивне, якщо мова йде про те, що в світогляді героїв домінують псевдоцінності.

· Герої Рея Бредбері із пасивним ставленням до дійсності можуть бути умовно розділені на героїв з активною (в окремих випадках агресивною) поведінкою та інертних персонажів. Перші можуть спричинити оточуючим біль і страждання, інші ж замкнуті в своїй пасивності, бо піддалися бездуховному життю, як всередині, так і назовні.

· Отже, герої пасивного типу характеризуються саме агресивною поведінкою, активними діями, які направлені на руйнування загальнолюдських законів і цінностей.

Використовуючи принцип антитези в образній системі, Бредбері ще раз підкреслив найголовніший постулат своєї гуманістичної концепції: людина народжена для любові і добра, саме ці найвищі моральні цінності дають їй сили протистояти руйнівному процесу нівеляції та втрати духовності.

Висновки

Дивна річ: 90-річний патріарх фантастики у своїй творчості зумів не лише витримати рівень своїх найкращих книг, а й звести їх на інший, якісно новий щабель. У творах Рея Бредбері реальний світ стає фантастичним не за помахом чарівної палички, а за законами науки. Але не все у ньому діє за цими законами. Людські почуття — радість, горе, ненависть, дружба, змова, сльози, сміх, бажання насолоджуватись прекрасним чи знищувати його — не можна пояснити діями обчислювальної машини. Духовні та моральні цінності допомагають людям бути кращими, гуманнішими, любити інших. Письменник наголошує на тому, що коли ми перестаємо любити, відчувати, допомагати іншим у скруті, плакати, стрибати від радості, то ми уподібнюємося машинам.

Любов як самопожертва, бажання позбутися свого «еґо» — основа гуманістичної концепції письменника, розробленої з метою знайти вихід із глухого кутка, в який потрапила людина XX століття. Адже тільки любов, наголошує автор, може бути правильним орієнтиром у житті кожного з нас.

Книги Р. Бредбері включили в себе величезний комплекс ідей, думок, настроїв, тривог і радостей сучасної Америки, цьому охопленню може позаздрити найуважніший спостерігач, хоча дія його оповідань найчастіше відбувається зовсім не в теперішніх Штатах, а в більш-менш віддаленому майбутньому або взагалі за тридев’ять земель від рідної планети.

У новітній фізиці існує поняття «простір — час» як єдине ціле. Ось так і у творчості письменника любов нерозривно пов’язана з ненавистю, добро —зі злом, світло-з мороком.

Любов до життя, уміння по-справжньому її бачити, цінувати добро і творити його самому, різносторонність відчуття зовнішнього світу — це той художній мінімум, із якого виріс Рей Бредбері і який відображається в його творчому доробку.

Герої Рея Бредбері виступають уособленням авторської гуманістичної думки. Вони ілюструють основні постулати концепції гуманізму і своєю поведінкою, світосприйняттям, життєвими переконаннями підтверджують важливість гуманістичних принципів, які наслідував і сам автор.

Бредберівські герої, як свідчить аналіз творів, тягнуться до прекрасного, у якого безліч граней: здатність людини мислити, розрізняти добро і зло, постійно розвивати свій інтелект, працюючи творчо і самостійно, не втрачати своєї індивідуальності за будь-яких обставин. Вони, морально загартувавшись, гідно долають життєві випробування, цілком заслуговують звання Людини.

Письменник наголошує, що у стосунках між людьми існує закономірність — зло та добро частіше за все породжують собі подібних і поширюються подібно лавині. За зроблену хорошу справу не варто чекати винагороди, а необхідно у потрібний час передати її далі, завдяки чому гуманістичні починання ніколи не помруть у душах людей. Адже ми розуміємо, що світ без добра подібний спраглій пустелі, непридатній для життя. Він приречений на загибель.

У своїх оповіданнях автор, використовуючи фантастику, розкриває протиприродність, абсурд того, що відбувається в реальному житті, і, моделюючи події творів на майбутнє, передбачає страшну катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник вірить у можливості людини створити краще майбутнє.

Дар письменницького таланту Рея Бредбері відображається в умінні нагадати сучаснику цінність людського життя. Будучи глибоко національним, письменник адресує свої твори не тільки своєму народу, але всім етносам і культурам.

Головним його кредо залишається стійка впевненість, що на світі немає нічого важливішого від Людини. Саме це твердження залишається найголовнішою цінністю буття, яке відроджується із кожним новим людським життям.

Список використаних джерел

1. Бережний В. М. Апологія фантастики. — К.: Рад. письменник, 1986, с. 154−164.

2. Брэдбери Р. Передай добро по кругу. — М., 1982. с. 414.

3. Брітіков А.Ю. Науково-фантастичний роман.— Л., 1970, с.189−197.

4. Гуменяк О. Р. Суть безмежності. — К.:Рідна школа, 1995, с. 62−64.

5. Гуревіч Р. М. Карта країни фантазій. — М., 1967, с.211−223.

6. Давиденко Г. Й., Чайка О. М., Гричаник Н. І., Кушнєрьова М. О. Історія новітньої зарубіжної літератури: Навч. посібник. — К.: Центр учбової літератури, 2008, с.209−232.

7. Замятін Е. М. Рей Бредбері.—П ., 1922, — с. 82 .

8. Кагарліцький Ю.І.Рей Бредбері. Реалізм і фантастика. — М., 1963, с. 52.

9. Кирюшкин М. Н. Размышления о предмете истории.— М.199,с. 29−32.

10. Кузьменко В.І. Всесвітня література у вищих навчальних закладах.—К., 1998, с.217−232.

11. Лем С. А. Повернення із зірок. — Львів: Каменяр, 1976, с.74−95.

12.Лоренц К. В. Восемь смертних грехов цивилизованного человечества. —М, 1991, с. 1−11.

13. Моисеев Н. Н. Человек и мир фантастики.— М.: Мол. гвардия, 1990, с.113−129.

14. Никольський С. Т. Рей Бредбері — фантаст і сатирик. — М., 1973, с. 68.

15. Носенко Е. Л. Картина світу як інтегруючий і гуманізуючий фактор у змісті освіти. — К., 1995, с.22−29.

16. Нудельман Р. П. Коротка літературна енциклопедія, т. 7.—М., 1972, с.208−214.

17. Радунская И. Н. Безумные идеи. — М.: Мол. гвардия, 1967, с.238−256.

18. Скурлатова В.І. Рей Брєдбери. Расскази. — М.: Правда, 1987, с.360−617.

19. Скурлатова В.І. Самоорганізація і культура. — К.: Вид. ім. Олени Теліги, 1999, с.71−86.

20. Смелков Ю.Р.Гуманізм технічної ери. — М., 1973, с.62−87.

21.Тамарченко Е. Г. Світ без дистанцій. — К., 1968, с.41−56.

22. Тарасов Г. С. О вопросах искусства. — М., 1992, с.105−111.

23. Тейяр де Шарден П. А. Феномен человека. — М.: Наука, 1981, с.149−157.

24. Чернишева Т.І. Людина і середовище в сучасній науково-фантастичній літературі. — М ., 1969, с.57−71.

25. Шнейдерман Бен. Человеческие ценности и будущее технологии. — М., 1992, с.66−75.