Організація діяльності центральних банків

ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ Центральний банк е орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, що наділений монопільним правом емісії банкнот та здійснює керівництво грошово-кредитною системою країни.

Обктивна необхідність в організації діяльності центральних банків як окремих інститутів кредитної системи виникає у той період розвитку товарно-грошових відносин, коли емісія банкнот багатьма банками країни фактично руйнує підвалини грошового обігу та дезорганізує всю систему господарських звзків. Це повзано з нодовірою різних субктів ринку до багатьх грошових знаків в обігу, причому випущених не лише «чужими», але і «своїми» банками. Окремі з них нерідко зловживали своїм емісійним правом, що викликало крахи фінансових ринків. До того ж банкноти, емітовані банком, який зазнав банкрутства, ставали недійсними, що зумовлювало значні збитки їх власників. У звзку з цим банкнотна емісія поступово централізувалась у небагатьох найбільш надійних банках, чиї грошові знаки користувались загальною довірою та без перешкод могли виконувати функції засобів обігу й платежу на всій території країни. Законодавче закріплення емісійного права за якимось одним комерційним банком завершувало процес формування єдиного центрального банку. В інших випадках державою відразу приймалися ті чи інші нормативно-правові акти, що визначали створення нового банку з монопольним правом емісії банкнот у даній країні.

Таким чином, процес організації центральних банків міг здійснюватись за двома напрямами. Перший волюційний характерним, наприклад, для Англії. Банк Англії був заснований у 1694р. як приватна акціонерна компанія для фінансування війни короля Вільгельма III проти Франції. За кредитування уряду йому було надано виключне право емісії банкнот у Лондоні та ряд інших привілеїв. З прийняттям у 1844р. акту Роберта Піля новоствореним банкам заборонялось випускати в обіг банкноти, а при злитті чи поглинанні вже діючих комерційних банків 2/3 їх емісійного права переходило до Банку Англії, що суттєво зміцнювало його позиції. У 1921р. до Банку Англії остаточно перейшло право грошової емісії на території Англії та Уельсу, що по суті завершило тривалий процес формування центрального банку країни Другий напрям передбачав утворення центрального банку відразу як емісійного центру. Цей напрям був обраний у США, де у 1913р. Конгрес прийняв Федеральний резервний акт, згідно якого в країні було створено Федеральну резервну систему з 12 банків, що мають єдине керівництво та виконують роль центрального банку. Відповідно до закона банкнотна емісія була зосереджена виключно у 12 федеральних резервних банках.

Наприкінці XIX та на початку XX ст. центральні банки біли створені у переважній більшості країн світу. При цьому, отримавши монополію на випуск банкнот, вони поступово зосереджували функції управління всіма грошово-кредитними процесами в економіці та реалізації державної політики у даній сфері, групуючи навколо себе банки й інші інститути кредитної системи. Це загалом визначило підстави для остаточного формулювання терміну «центральний банк» (хоча у ряді країн його називають національним, народним, державним та ін. термінами),.

За формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Капітал державних банків повністю зосереджений в руках держави. При цьому у такий спосіб центральний банк може бути організований як в момент свого безпосереднього створення (наприклад, Німецький федеральний банк у 1957р.), так і шляхом націоналізації вже існуючих центральних банків, які до цього функціонували на акціонерних засадах (зокрема, Банк Англії у 1946р., Банк Франції у 1945р.). При акціонерній формі організації центрального банку його капітал або взагалі не належить державі (наприклад, у США капітал федеральних резервних банків формується за рахунок пайвих внесків комерційних банків ленів ФРС), або належить лише частково (наприклад, у Бельгії та Австрії %, в Японії %, у Швейцарії %).

Незалежно від форми власності центральні банки у багатьох країнах є юридично самостійними та не підпорядковуються уряду в поточних питаннях реалізації своєї політики, діючи в інтересах усього суспільства. Конкретні форми управління центральним банком залежать від національних особливостей та політичного устрою країни. Поточне керівництво операціями, як правило, здійснюється внутрішніми органами управління (директорами, адміністративними радами), тоді як вибір стратегічних орієнтирів і завдань центрального банку визначається більшою мірою органами політичногог типу (Рада керуючих у США, Національна кредитна рада у Франції). Від системи призначення у ці органи залежать відносини між центральними банками та інститутами державної влади, що в кінцевому підсумку визначає ефективність функціонуваня центрального банку як основного органу державного регулювання економіки. У США, наприклад, Федеральна резервна система очолюється Радою керуючих із 7 членів, які призначаються президентом за згодою сенату строком на 14 років на ротаційній основі. Це забезпечує певну стабільність роботи ради, а також її послідовність та незалежність у прийнятті рішень.

ФУНКЦІЇ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ Основними функціями центрального банку, що визначають його місце і роль в економіці, є:

1) емісія готівки й організація грошового обігу;

2) функція «банку банків» ;

3) функція «банку уряду» ;

4) реалізація грошово-кредитної політики.

Наділення центрального банку вказаними функціями дозволяє найбільш ефективно організувати діяльність дворівневої кредитної системи у забезпеченні потреб субктів ринку в різноманітних кредитно-фінансових послугах.

Емісія готівки й організація грошового обігу. Центральний банк володіє монопольним правом на випуск банкнот, які є єдиним законним платіжним засобом, обовзковим для приймання в оплату боргів на території даної країни.

В умовах золотого стандарту випуск банкнот здійснювався центральними банками під забезпечення золотом та комерційними векселями, а розміри фідуціарної емісії були строго регламентовані. Це певною мірою забезпечувало належний звзок грошової маси з товарним обігом, однак водночас знижувало еластичність грошової системи та створювало перешкоди для ефективного регулювання економіки кредитними методами.

В сучасних умовах банкнотна емісія здійснюється центральним банком у поряядку кредитування уряду і комерційних банків під заставу державних цінних паперів і комерційних векселів, а також у порядку списання коштів з рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення касових резервів банківських установ. Таким чином, забезпеченням сучасних банкнот є активи центрального банку ерважно у формі державних боргових зобовзань.

Щодо емісії розмінних монет, які є другою складовою частиною готівки нарівні з банкнотами, тро їх карбування у розвинутих країнах здійснюється переважно міністерством фінансів на замевлення центрального банку. Останній відповідно до потреб обігу купує монети в казначейства за номінальною вартість у результаті чого держава отримує дохід на різниці між номіналом монет та фактичними затратами на їх виготовлення сеньйораж. Однак у багатьох розвинутих країнах обіг монет досить часто обмежується певними максимальними сумами платежу (у ФРН, наприклад, 5 марок розмінною монетою в пфенінгах 120 марок онетами в марках).

Емісія готівки покладає на центральний банк також певні зобовзання з організації готівкового грошового обігу в країні, що може бути повзано не лише з виготовленням банкнот, встановленням їх номіналів, зовнішнього виду й ознак платіжності, але й інкасаторськими послугами для комерційних банків, заміною старих банкнот і монет помірі їх зношення, запровадження єдиних правил ведення касових операцій в економіці та іншими заходами, що забезпечують нормальний обіг готівки.

Слід зазначити, що сучасна роль емісійної функції центрального банку дещо знижується в силу існуючих тенденцій до зменшення питомої ваги готівкових платежів у загальному платіжному обороті. У розвинутих країнах їх частка не перевищує 5−10%, а сфера застосування обмежена в основному рамками роздрібного товарообороту. При безготівкових платежах, що здійснюються переважно комерційними банками, джерелом емісії виступають їхні позичкові операції. Тому завданням центрального банку є регулювання не лише обігу готівки, але і кредитних операцій відповідно до тенденцій у змінах ВВП країни.

Функція банку банків. Центральні банки у переважній більшості країн не вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями і населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших банківських установ, вже через них впливаючи на економічні процеси. Тому функція банку банків передбачає діяльність центрального банку в якості міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

З метою забезпечення безперебійної організації розрахунків у господарстві комерційні банки відкривають кореспондентські рахунки в центральному банку, на яких зберігаються певні суми коштів і через які здійснюються розрахунки між банками. Крім того, центральний банк встановлює норми обовзкових резервів у певній продукції до розміру вкладів у комерційних банках. Депонування зазначених резервів у центральному банку здійснюється з метою забезпечення гарантій платежів по депозитах, а також регулювання кредитних можливостей комерційних банків.

Акумуляція зазначених сум на рахунках у центральному банку дає йому можливість використовувати їх для надання короткострокових кредитів комерційним банкам на поповнення у них тимчасової нестачі коштів. Центральний банк, таким чином, забезпечує стабільність функціонування всієї банківської системи, діючи як кредитор останньої інстанції, що дозволяє уникнути масового банкрутства банків внаслідок фінансової паніки. Тому центральний банк повинен мати постій можливість надавати такі кредити, навіть в тому разі, якщо це протирічить іншим цілям його діяльності (наприклад, боротьбі з інфляцією).

Окрім кредитування й розрахунків, на центральний банк як банк банків досить часто покладаються обовзки з ліцензування й контролю за діяльністю інших кредитних установ країни. Центральний банк встановлює обовзкові для комерційних бюанків правила здійснення операцій, ведення бухгалтерського обліку і складання звітності, предвляє необхідні кваліфікаційні вимоги до керівництва банківських установ. Ця діяльність центрального банку має на меті запобігання зловживанням у банківській сфері, забезпечення стабільної роботи кредитних інститутів, безпеки вкладів юридичних і фізичних осіб, зниження ризику банкрутств в економіці в цілому.

Функція банку уряду. Центральний банк виконує роль фіскального агента уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи операції, повзані з обслуговуванням державного боргу. З цією метою міністерством фінансів відкриваються в центральному банку спеціальні рахунки, на яких акумулюються усі надходження до бюджету (податки, збори, інші платежі) та здійснюються необхідні витрати згідно рішень урядових органів. Таким чином, центральний банк забезпечує для міністерства фінансів посередництво у всіх його розрахунках і платежах. Щоправда у деяких країнах операції з касового виконання державного бюджету нарівні з центральним банком виконуються також окремими комерційними банками. Наприклад, у США казначейство має відкриті на своє імрахунки у федеральних резервних банках, а в тих місцях, де таких банків немає, або там, де казначейству потрібна централізація фондів, рахунки відкриті в крупних комерційних банках, що мають назву генеральних депозитаріїв.

У якості банку уряду центральний банк виступає також його кредитором, здійснюючи короткоі довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів. Пряме кредитування дерави центральним банком є характерним здебільшого для країн з низьким рівнем розвитку ринкових відносин, а у розвинутих країнах застосовується рідко к правило, у вигляді невеликих сум позик, що видаються на короткі строки авансом під майбутні надходження в бюджет. Кредитування уряду здійснюється переважно шляхом придбання державних цінних паперів, вкладенням у які може належати досить значна питома вага в активі балансу центрального банку. Крім того, на центральний банк можуть покладатись всі обозки з обслуговування державного боргу, що виражається не лише у придбанні цінних паперів держави, але й їх розміщенні на фондовому ринку від імені і за дорученням уряду, погашенню цінних паперів, виплаті доходів за ними та інших посередницьких операціях з державними борговими зобовзаннями.

Операції центрального банку з розрахунково-кредитного обслуговування держави включають також надання консультаційних послуг урядові у питаннях макроекономічного регулювання.

Як банк уряду центральний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних розрахунках та використовуються для підтрмання курсу національної грошової одиниці відносно інших валют.

Реалізація грошово-кредитної політики. Основою розвитку й стабільного функціонування економіки є наявність гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання макроекономічних процесів, яке здійснюється центральним банком з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного росту, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.

Основним обктом грошово-кредитного регулювання зі сторони центрального банку виступає сукупна грошова маса, від величини якої залежить динаміка основних показників розвитку економіки. У звзку з цим залежно від стану господарскої коннктури центральним банком можуть реалізовуватись два основні типи грошово-кредитної політики, що взаємно протилежний вплив на динаміку грошової маси. Перший тип являє собою рестрикційну грошово-кредитну політику (політику «дорогих грошей»), спрямовану на обмеження обсягу кредитних операцій, підвищення рівня процентних ставок і гальмування тампів росту грошової маси в обігу. Така політика застосовується як з метою зглажування різких коливань фаз економічного циклу, так і з метою боротьби з інфляцією та стабілізації грошової системи.

Грошово-кредитна політика:

— втручання центрального банку

в забезпечення економіки.

грошовою масою.

Цілі

внутрішня Вартість (курс).

вартість грошей Забезпечення грошей на зовнішньому.

грошового ринку

— стабілізація обігу — стабілізація купівельної.

рівня цін спроможності на

зовнішньому ринку.

Процентна Регулювання Заходи по забезпеченню.

політика грошової ліквідності

маси.

— процентна ставка — надлишкові резерви

— попит на гроші з — пропозиція грошей.

боку небанківського з боку комерційних.

сектора банків.

Обмежувальний Розширення.

вплив на Інструменти грошового обігугрошовий обіг

— підвищення ставки Політика — зниження ставки.

процента і ломбардрефінансування процента і ломбард-ної ставки ної ставки

— зниження обмежень — ослаблення обмежень.

на рефінансування на рефінансування.

— Продаж цінних Політика — Купівля цінних.

паперів операцій на паперів

відкритому ринку.

— Підвищення Політика — Зниження рівня.

рівня мінімальних мінімальних мінімальни

резервів резервів резервів.

Регулювання грошової маси центральним банком.

— Цільове завдання: забезпечення економічного зростання та стабільності.

— Показник: середньорічні зміни у грошовій масі (МЗ)

Другим типом регулювання є експансіоністська грошово-кредитна політика (політика «дешевих грошей»), яка супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності шляхом стимулювання інвестиційних процесів та збільшення платоспроможного попиту на товари і послуги.

Усі функції центрального банку перебувають у тісному взаємозвзку між собою. Так, кредитування держави й комерційних банків дозволяє досягнути окремих цілей грошово-кредитної політики. Водночас платіжний оборот забезпечується належною кількістю грошей, необхідних для процесу розширеного відтворення. Однак, якщо на початкових етапах розвитку центральних банків їх головною функцією була емісійна, то в сучасних умовах тенденції до посилення державного регулювання економічних процесів поступово вивели на перший план функцію реалізації грошово-кредитної політики.

Виконання центральним банком розглянутих функцій знаходить безпосереднє відображення у формуванні ним своїх активів та пасивів (табл. 13.1.).

Таблиця 13.1.

Зведений баланс Федеральної резервної системи США (жовтень 1993р.).

АКТИВ.	Сума, млрд.дол.	в %.	ПАСИВ.	Сума, млрд.дол.	в %.
1. Золоті сертифікати. 2. Сертифікати СДР. 3. Касова готівка. 4. Позики. 5. Державні цінні папери. 6. Цінні папери федеральних агенств. 7. Інші активи.	11,1. 8,0. 0,4. 0,1. 321,6. 5,2. 37,9.	2,9. 2,0. 0,1. 0,0. 83,7. 1,4. 9,9.	1. Банкноти ФРС. 2. Вклади банків і уряду. 3. Кошти в розрахунках. 4. Капітал і резерви. 5. Інші активи.	331,7. 39,2. 4,5. 6,4. 2,5.	86,3. 10,2. 1,2. 1,7. 0,6.
Всього активів.	384,3.	100,0.	Всього пасивів.	384,3.	100,0.

Найважливішим джерелом ресурсів центрального банку є емісія банкнот, що утворює одну із основних статей пасиву його балансу. Важлива роль також належить залишкам коштів на резервних і кореспондентських рахунках комерційних банків та на рахунку уряду. Власному капіталу належить порівняно незначна частка пасивів.

Серед активів центрального банку провідне місце належить інвестиціям у державні цінні папери, що є головною формою кредитування уряду. Суттєве значення мають також вкладення у золотовалютні цінності, а також касова готівка й позичкові операції, хоча останні можуть займати і незначну частку.

Конкретна структура активно-пасивних операцій центральних банків відрізняється у різних країнах залежно від національних особливостей функціонування кредитної системи та пріоритетних методів грошово-кредитного регулювання.