Проблематика твору Д. І. Фонвізіна «Недоросток» з позицій сучасного реципієнта

ЗМІСТ ВСТУП Розділ 1. Особливості літературного процесу кінця ХVІІІ століття Розділ 2. Жанрова специфіка комедії Д.І. Фонвізіна «Недоросток»

2.1 Аналіз художніх особливостей комедії «Недоросток»

2.2 Характеристика дійових осіб п'єси «Недоросток»

Розділ 3. Актуальність основних проблем комедії Д.І. Фонвізіна «Недоросток» з позиції сучасності

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Творчість Фонвізіна — є однією з найвидатніших сторінок у розвитку російської драматургії та сатиричного напрямку в цілому. Комедія «Недоросток» справедливо вважається взірцем комедійного жанру.

Автор сконцентрував увагу читача на багатьох проблемах, зокрема, поставлено питання про обов’язкове дотримання «посади» кожним громадянином, про характер сімейних відносин, про виховання дітей. Поставлені гострі політичні проблеми: проблема кріпосного права, виховання та форми державної влади, які є нерозривними та взаємообумовленими. Хоч, на перший погляд, п'єса зображує часи далекі від сучасності, проте багато проблем, піднятих в ній, багато особливостей головних героїв займають чільне місце в сьогоденні. Тому тема основної проблеми комедії Фонвізіна «Недоросток» з позиції сучасності є актуальною і потребує дослідження.

Метою даного дослідження є з’ясувати проблематику твору «Недоросток» з позицій сучасного реципієнта.

Завдання:

* дослідити особливості літературної епохи ХІХ ст.;

* проаналізувати основні ідеї п'єси;

* дати характеристику головним образам комедії;

* визначити актуальність проблем п'єси в сучасному житті.

Предметом дослідження є проблемність твору Д.І.Фонвізіна «Недоросток».

Об'єктом дослідження є носії основних проблем в комедії «Недоросток».

Для об'єктивного та детального вивчення теми були залучені матеріали теоретичного плану, які наголошують на основних проблемах, висвітлених в комедії «Недоросток». Використані досвід роботи в даній темі Р. П. Макогоненка, К. В. Пигарева.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ КІНЦЯ ХVІІІ СТОЛІТТЯ ХVІІІ століття в Західній Європі - доба розквіту мистецької течії Просвітництва. Просвітники спрямовували свою діяльність на боротьбу з самодержавством, ліквідацію кріпосництва, феодалізму, його норм, політичних та соціальних засад, ідеології та культури.

В цей час велика роль належить просвіті простого народу, залученні народних мас до культури, мистецтва, освіти: відкриваються бібліотеки, розвивається книгодрукування, урізноманітнюється жанровість творів, розвивається театр. Популярним серед просвітників стає поняття «громадянин світу». В літературі з’являється багато нових письменників, які приносять нову ідею: просвіта — головне знаряддя перебудови суспільства.

У той час, як Західна Європа потопала у розквіті Просвітництва, в кріпосна Росія перебувала тільки в розквіті класицизму, в якому з’являлись підвалини Просвітництва. Саме тому і літературні особливості творів цієї доби тісно переплітають елементи цих течій.

Основними ознаками класицизму в літературі ХVІІІ століття в Росії є:

* звернення до образів і форм літератури античності

* герої чітко поділялись на позитивних та негативних

* в кінці комедії зло завжди покаране, а добро торжествує.

* принцип трьох єдностей: часу, місця і дії.

Першим класичним письменником в Росії був Антіох Кантемир. Він першим написав твір класичного жанру (а саме сатири, епіграми та інше).

Добу класицизму в російській літературі більшість літературознавців поділяють на чотири періоди.

1 період: література петровського часу; вона носить перехідний характер; основна особливість — інтенсивний процес «обмирщения» (тобто заміна літератури релігійної літературою світською — 1689−1725 рр.)

2 період: 1730−1750 рр. — ці роки характеризуються формуванням класицизму, створенням нової жанрової системи, поглибленим дослідженням російської мови.

3 період: 1760−1770 рр. — подальша еволюція класицизму, розквіт сатири.

4 період: остання чверть століття — початок кризи класицизму, оформлення сентименталізму, поширення Просвітництва Отож епоха Просвітництва почала чітко виражатись в Росії тільки в кінці XVIII століття, коли уряд активно сприяв розвитку наук і мистецтв. Відповідно до цього і література, і інші види мистецтва мали в собі тісно переплетені риси класицизму та просвітництва.

У період XVIII століття за сприяння уряду виникли перші російські університети, бібліотеки, театр, публічні музеї і відносно незалежна преса. Найбільший внесок у російське Просвітництво належить Катерині Великій, яка, як і інші освічені монархи, грала ключову роль у підтримці мистецтв, наук і освіти. Хоча в Росії, як і в інших європейських країнах, в цю епоху відбулися істотні зміни, відмінність Росії від західного Просвітництва, полягає в тому, що тут не тільки не відбулося зсуву громадської думки в бік розвитку ліберальних ідей, але навпаки, вони були зустрінуті вкрай насторожено. Особливо російське дворянство пручалося нападкам на кріпацтво. Тим не менш, повстання Пугачова і Велика французька революція і в Росії породили ілюзії майбутніх політичних змін і мали значний вплив на інтелектуальний розвиток суспільства. Місце Росії в світі в цю епоху активно обговорювали Денис Фонвізін, Михайло Щербатов, Андрій Болотов, Іван Болтін і Олександр Радищев. Надалі ці дискусії породили розкол російського суспільства на західників і слов’янофілів.

Ідеї Просвітництва спочатку були сприйняті знаменитим царем-реформатором Петром Великим і його сподвижниками. Цими ідеями надихалися проповіді Феофана Прокоповича, сатири Антіоха Кантеміра та історіографія Василя Татіщева.

Під час правління дочки Петра імператриці Єлизавети ідея освіченого абсолютизму була підхоплена її фаворитом Іваном Шуваловим. Він був ідеальним освіченим придворним, сприяв заснуванню Московського університету і Імператорської академії мистецтв, в яких зосередилася інтелектуальне життя багатьох діячів мистецтва останньої чверті XVIII століття. Шувалов був покровителем і превеликий з російських вчених того часу Михайлу Ломоносову, який багато зробив в самих різних областях природознавства, а також у поезії, релігійної філософії та образотворчому мистецтві.

Як і в решті Європи, на російське Просвітництво сильний вплив справила Просвітництво Франції. Найбільш сильним цей вплив було в період правління Катерини II. Катерину зазвичай вважають взірцем освіченого деспота. Як відомо, вона підтримувала дружню переписку з Вольтером і Дідро, заснувала один з найбільших музеїв світу — Ермітаж, Вільне економічне товариство і Російську національну бібліотеку в Санкт-Петербурзі, три установи, найважливіших для подальшого поширення освіти в Росії. До двору Катерини прагнули знамениті іноземці з європейських країн: Дені Дідро, Леонард Ейлер, Петро Паллас і Алессандро Каліостро. Коли у Франції видання Енциклопедії було під забороною, Катерина пропонувала Дідро закінчити його роботу в Росії.

Хоча православ’я як і раніше залишалося державною релігією, Катерина, дотримуючись порад своїх освічених друзів, провела цілий ряд реформ, зокрема секуляризацію більшої частини російських монастирів. Були також проведені муніципальні реформи, завдяки яким російські міста набули більш раціональний план. У 1767 р. імператриця навіть скликала Покладену (законодавчу) комісію, яка повинна була замінити раніше діюче Соборне укладення 1649 і підвести законну базу під режим абсолютної монархії, що встановився в Російській імперії замість станової монархії XVII століття. Для комісії був складений Наказ, який містив багато ідей державного устрою, авторство яких належить Чезаре Беккаріа і Монтеск'є. Хоча ніяких практичних наслідків для обмеження режиму самодержавства Наказ не мав, законодавча активність послужила деяким стимулом для поширення ліберальних ідей; кульмінацією його була поява книги Радищева Подорож з Петербургу до Москви (1790 р.).

Проте, ентузіазм Катерини з приводу французької Енциклопедії та ідей її творців ніяк не вплинув на режим її власної абсолютної влади, а коли після французької революції виявилося, що Просвітництво робить сильний вплив на політичне життя, Микола Новиков за вільнодумство був ув’язнений, Радищев — засланий на каторгу, а його роботи, як і роботи Вольтера, були спалені і заборонені.

Незважаючи на це, в добу Просвітництва був розвиток в освіті. На початку царювання Петра Великого школи в Росії були призначені для навчання осіб духовного звання. За браком світських шкіл Петро I посилав дворян вчитися за кордон. Він же зробив зусилля для організації в Росії шкіл західного зразка. Однією з перших була навігаційна школа в Москві, створена для підготовки кадрів новозбудованого російського флоту. Для тієї ж мети була відкрита морська академія в Петербурзі. У 1707 р. в Москві з’явилася медична школа при військовому госпіталі, в 1715 р. — інженерна школа і в тому ж році в Петербурзі - артилерійська. У 1720х роках в Росії налічувалося до півсотні шкіл у провінційних містах, здебільшого початкових.

Будучи в Європі, цар запросив в свою нову столицю багатьох вчених, з яких сформував Академію наук. При ній вже після його смерті відкрилися два навчальні заклади: гімназія та університет з трьома факультетами і викладанням математики, фізики, анатомії, філософії, історії та права. Другим російським університетом став Московський, що відкрився в 1755 р. Для вищого дворянства був заснований Шляхетський кадетський корпус, а згодом — Морський кадетський корпус. У другій половині XVIII століття набули поширення також приватні пансіони і домашня освіта. Гувернерами російські дворяни зазвичай запрошували французів.

У порівнянні із Західною Європою Росія, володіючи величезною територією і населенням, до кінця епохи Просвітництва все ж мала мало навчальних закладів. Навіть щойно утворилися Сполучені Штати мали більше університетів, які з’явилися не на порожньому місці. Наприклад, Гарвардський університет був організований на базі коледжу, відкритого ще в 1636 р. Ще однією відмінною особливістю російського Просвітництва була його залежність від центральної влади. Якщо на Заході суспільство ініціювало як Просвітництво, так і політичні зміни, то в Росії лідером просвітницької місії був уряд, що спирається на авторитет самодержавства. Не будучи зацікавленим у політичних змінах, воно не тільки не стимулювало розвиток політичної системи, а й законсервувало абсолютну монархію, яка в результаті пережила свого часу більш ніж на сто років.

Отож, можна зробити висновок, що XVIII століття в Росії в своєму розвиткові мала чимало рис Просвітництва Західної Європи XVIII століття, але вирізнялась своїми особливостями. Це позначалось і в творах письменників того часу, в тому числі і в комедіях Д.І. Фонвізіна.

РОЗДІЛ 2. ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА КОМЕДІЇ Д.І. ФОНВІЗІНА «НЕДОРОСТОК»

2.1 Аналіз художніх особливостей комедії «Недоросток»

Найвидатнішим твором драматургії класицизму в російській літературі XVIII ст. є комедія Дениса Івановича Фонвізіна «Недоросток». У побудові своєї п'єси автор точно дотримується правил класицизму, які панували в літературі того часу: «Недоросток» складається з п’яти канонічних актів, і в кожному дотримано правило триєдностей — дії, часу та місця. Події у творі відбуваються протягом однієї доби та в одному місці - у будинку поміщиці Простакової. За вибором форми автор вміло звертається до античності і використовує жанр комедії. З фіналом твору Фонвізін теж не відходить від правил класицизму: зло в обличчі Простакової та її родини — покаране, добро перемогло.

Над комедією Фонвізін почав працювати у пору своєї політичної й творчої зрілості - після поверненню восени 1778 року із Франції. Поруч із комедією писалося «Міркування про неодмінних державних законах». Ясність політичної думки Фонвізіна, його відданість ідеалам свободи людини, що відобразились з такою силою в «Міркуванні», зумовили політичну гостроту комедії, її громадський пафос.

Головна тема комедії позначена письменником вже у першій дії. Перша репліка Простакової: «Каптан весь зіпсований. Еремеевна, веди сюди шахрая Тришку. Він, злодій, скрізь його обузив» — вводить нас в атмосферу сваволі поміщицької влади. Усі подальші п’ять дій присвячені саме показу цієї сваволі.

Так починається «Недоросток». Головний конфлікт соціально-політичного життя Росії - сваволю поміщиків, підтриманий вищою владою, і безправ’я кріпаків — стає темою комедії. Драматичним конфліктом «Недоросток» є боротьба прогресивно налаштованих передових дворян — Правдина і Стародума — з кріпосниками — Простаковими і Скотиніним.

Автор показує згубні наслідки рабства, переконує глядача у необхідності боротися з нею.

Рабство, а чи не виховання розбещує і розтліває самих поміщиків, — робить другий висновок Фонвізін. Драматург суворо і викривально заявляє: російські дворяни перетворилися на Скотиніних, втратили честь, гідність, людяність, стали жорстокими катами що оточують їх покупців, безліч всесильними тиранами і паразитами лише внаслідок кріпацтва. Звідси демонстрація скотининської природи тих, хто іменує себе «шляхетним станом», — Простакової, її чоловіка, її сина, її брата. Рабовласники як перетворили своїх селян на «тяглый скот», а й самі стали мерзенними і ницими холопами.

Головним наміром Фонвізіна в «Недоросток» є показати всі дії, вчинки, думки Простакових і Скотиніна, все їхнє мораль й інтереси у соціальній зумовленості. Вони породжені кріпаком правом, стверджує Фонвізін. Ось чому від першого аж до останнього акта тема кріпацтва пронизує все твір.

В літературі, присвяченій Фонвізіну, можна зустріти затвердження, що сюжетом «Недоростка» є боротьба за Софію Простакової, Скотиніна і Мілона. Важко з цим погодитися, оскільки «боротьба» Митрофана і Скотиніна за Софію носить відверто пародійний, фарсовий характер. «Пристрасть» Скотиніна визначається, з одного боку, бажанням отримати Софіїні гроші, куди він «всіх свиней зі білого світла викупить», з другого — прагненням «своїх поросят завести». Митрофан хоче одружуватися, бо їм набридло вчитися. Домагання цих наречених не становить інтриги. У Софії вони викликають лише усмішку — надзвичайно безглузда є думка про це сватання.

Все наступне зображення боротьби «суперників» — Митрофана і Скотиніна (бійка, у якій бере участь Ереміївна за Митрофана, підготовка увозу Софії Простаковою тощо.) — носить іронічний характер. Автор переслідує лише одну мету — вкотре підкреслити скотство представників «шляхетного сословия».

Не зав’язує події у комедії і розпочинається історія сполуки люблячих одне одного Мілона і Софії. Власне, і історії ніякої немає. За словами Мілона ми дізнаємося, що вони, коли Софія жила в своїй сім'ї, полюбили одне одного. Смерть матері змінила долю Софії - вона потрапила до будинку своїх далеких родичів. Мілон не знає, куди відвезли її наречену, і він поспішає Москву, щоб почати її пошуки. Випадок допомагає йому — він виявляє Софію у домі Простакових. Усе це історія поза дії. Проте має повчальний характер: вчить нас любити, цінувати справжні почуття, а не сваволю і зажерливість.

Уже у першому акті другої дії Мілон розповів Правдину, свому другові, про те, яке спіткало його горе (не знає, куди й яким людям відвезли Софію) аж раптом зустрічає ту, яку шукає. Зрозуміло, що Правдин, вже бачив «бесчеловечие» Простакових і вирішив «покласти скоріш кордону злобі дружини і дурості чоловіка».

Так відкривалася можливість у основу комедії покласти боротьбу за Софію Правдина і Мілона з сімейством Простакових, боротьбу, яка у кінці завершилася перемогою, і Софія вийшла б заміж за Мілона. Але Фонвізін відмовився від цієї ідеї. Відмовився свідомо, бо не вважав любовний сюжет основою драматичного твору. Тому основою «Недоростка» він поклав конфлікт епохи, конфлікт, виявлений їм у суспільно-політичного життя кінця 70 — початку 80-х. Саме тому історія сполуки Мілона і Софії не склала сюжету комедії. Ось чому пародійно показана боротьба Скотиніна і Митрофана за Софію не організує дії. Вона потрібна письменнику тільки до комічної компрометації героїв. Головною темою автор все ж вибирає боротьбу з кріпосництвом і сваволею кріпосників.

Боротьба дворянських просвітителів з рабовласниками і деспотичним урядом Катерини ІІ після розгрому пугачовського повстання стала другою темою «Недоростку». Вона була виражена в образах Правдина, Стародума та поміщиці Простакової.

Отож бачимо, що разом з слідуванням традицій та правил класицизму Фонвізін починає використовувати засоби просвітництва. Зрозуміло, що вони не є еталонними (наприклад він не індивідуалізує образи героїв), але його твір відіграє важливу роль в житті суспільства ХVІІІ століття і в сьогоденні. Його твір спрямований на просвіту народу.

фонвізін жанровий комедія недоросток

2.2 Характеристика дійових осіб п'єси «Недоросток»

Згідно з правилами класицизму дійові особи комедії поділяються на позитивних та негативних, причому автор відображає глибокий соціальний конфлікт між передовою дворянською інтелігенцією та реакційними поміщиками-кріпосниками, а у фіналі п'єси злі караються, добрі торжествують: Простакова за зловживання своєю владою позбавлена прав над селянами, її маєток узято під опіку.

Образи позитивних персонажів комедії схематичні в дусі класицизму — це Правдін, Стародум, Мілон, Софія. Подібно до цих героїв, негативних персонажів твору наділено прізвищами, котрі говорять самі за себе, і за ними можна судити про кожного з цих людей: Простаков, Скотинін.

«Недоросток» — політична комедія. Політичні переконання Фонвізіна визначили його художнє новаторство. Воно визначилося у створенні образів позитивних героїв, через слова яких автор сам роз’яснює читачам, що злі персонажі справді злі. Цими персонажами Є Стародум та Правдин.

Стародум по своєму світогляду — вихованець російського дворянського Просвітництва. Дві найважливіших політичних проблеми визначали програму дворянських просвітителів в цю добу:

а) необхідність знищення кріпацтва мирним шляхом реформи, виховання, б) необхідність боротьби із Катериною, що є не освіченим монархом, а деспотом, покровителем та натхненником політики рабовласництва.

Аналіз промов Стародума переконує у цьому, що позитивні герої «Недоростка» розгортають відкриту пропаганду ідей дворянського Просвітництва. Ця зв’язок очевидний, як і раніше, хоч Фонвізін часом змушений був у комедії керуватися почуттям обережності і уникати особливо різких антикатеринівських висловлювань.

Образи Стародума і Правдина історично й соціально вірні. Не літературні штампи, а живі персонажі, вихоплені піти з життя характери, передають чарівний образ дворянських просвітителів зі своєю ненавистю до деспотизму і рабства, з співчуттям до селянського стану.

Стародумов — дядько Софії. Його прізвище означає, що герой слідує принципам епохи Петра I (старої епохи): «Батько мій невпинно мені твердив одне й теж: май серце, май душу, і будеш людина повсякчас».

У комедії Стародумов з’являється пізно (в кінці 1 яви). Він позбавляє (разом з Мілоном і Правдіним) Софію від тиранії Простакової, дає оцінку їй і вихованню Митрофана. Також Стародумов проголошує принципи розумного державного устрою, морального виховання та просвіти.

Виховання дворянина, на думку Стародумова, — справа держави. Воно повинно включати як виховання розуму, так і виховання серця. Причому виховання серця стоїть на першому місці. Адже без душі «освіченого розумниця — жалюгідна тварюка». Виховання повинне спиратися на силу позитивного і негативного прикладу і «своїм критерієм покласти благо вітчизни». Стародумов має докладну біографію. Йому 60 років, він служив при дворі і вийшов у відставку. Після довго жив у Сибірі, де своєю працею нажив статок. Стародумов хоче влаштувати щастя Софії, знаходить їй жениха і робить її своєю спадкоємицею. Цей герой прямодушний і проникливий. Він бачить наскрізь Простакову і її сімейство і в очі говорить їм все, що про них думає.

Софія — племінниця Стародумова, який є її опікуном. Ім'я героїні має значення «мудрість». У комедії Софія наділена мудрістю душі, серця, чесноти.

Сімейство Простакова-Скотініних Софія зневажає і сміється над ним. Дівчина походить від чесних дворян, які дали їй добру освіту. Софія розумна, глузлива, чутлива і добра (в кінці комедії вона прощає Простакову за заподіяне їй зло). Героїня вважає, що шана і багатство мають діставатися працями, що дівчині непристойні лагідність і послух старшим, але любов свою вона може і повинна відстоювати. Навколо Софії групуються всі позитивні персонажі п'єси. Вони допомагають їй звільнитися з-під опіки Простакова і з'єднатися з Мілоном в кінці комедії.

Чи не найяскравішім є образ Митрофанушки в комедії Фонвізіна. Він вважається недорослем, тому що йому 16 років і він не досяг повноліття. Дотримуючись указу царя, Митрофанушка вчиться. Але робить це з великим небажанням. Він відрізняється тупістю, неуцтвом і лінощами.

Митрофан грубий і жорстокий. Він ні в що не ставить свого батька, знущається над вчителями і кріпаками. Користується тим, що мати в ньому душі не чує, і вертить нею, як хоче.

Митрофан зупинився в своєму розвитку. Про нього Софія каже: «Він хоча і 16-ти років, а досяг вже до останньої ступеня своєї досконалості і далі не піде».

День Митрофана відзначений абсолютним неробством: забави на голубнику, де він рятується від уроків, перервані Єреміївною, яка благає «дитину» повчитися. Проговорившись дядечкові про своє бажання одружитися, Митрофан тут же ховається за Єреміївну — «стара хричовка», за його словами, — готову життя покласти, але «дитя» «не видати». Хамська пиха Митрофана — та сама манера його матері ставитися до домочадців і слуг: «урод» і «рохля» — чоловік, «собача дочка» і «погана харя» — Єреміївна, «бестія» — дівка Палажка. Якщо інтрига комедії обертається навколо жаданої для Простакова одруження Митрофана на Софії, то сюжет зосереджений на темі виховання і навчання недолітка-підлітка. Це традиційна для просвітницької літератури тема.

Через образ Митрофана Фонвізін показує деградацію російського дворянства: з покоління в покоління неуцтво збільшується, а грубість почуттів доходить до тваринних інстинктів. Недарма Скотінін називає Митрофана «чушка проклята». Причина такої деградації - у неправильному вихованні".

Образ Митрофанушки і саме поняття «недоросток» стало прозивним. Зараз так говорять про неосвічених і дурних людях.

Мати Митрофанушки — Простакова. Її прізвище вказує на неосвіченість і невігластво героїні, а також на те, що в кінці п'єси вона потрапляє в халепу.

Простакова — рушійне обличчя комедії. Головна риса в характері Простакової - божевільна, тваринна любов до сина. Вона вважає, що все, що вигідно для Митрофана, — добре, що невигідно, то погано. При цьому спосіб, яким досягається вигода, не має значення. Так, намагаючись усунути суперника сина — свого брата Скотинина, вона вчіплюється в його шию і т. д. Таким чином, її моральні і моральні поняття повністю перекручені.

Фонвізін бачить дві причини «лихих звичаїв» героїні. Перша, внутрішня, причина — невігластво Простакової, не облагороджені вихованням. Друга, соціальна, — указ Катерини II «Про вольності дворян», який неосвічені дворяни зрозуміли як повну владу над кріпаками без всяких обмежень. У кінці п'єси Простакова повалена. Вона втрачає все: владу над кріпаками, маєток, сина. Її крах — це поразка всієї колишньої системи виховання і запорука перемоги нових ідей, заявлених позитивними персонажами п'єси.

Скотинін Тарас — дворянин, брат Простакової. Вкрай невихований, дурний. Єдиний інтерес його життя — свині, розведенням яких він займався. Заради грошей розраховував одружитися на Софії, племінниці Стародумова. Через це змагався зі своїм племінником Митрофаном, конфліктував з Простаковою: «Дійде справа до ломки, погнили, так затріщить». Цей герой є «гідним» представником своєї сім'ї: він морально деградував, перетворився на тварину, про що говорить його прізвище. Причина такої деградації - в невігластві, відсутності правильного виховання: «…не будь той Скотинін, той чогось вчитися захоче».

Вчителі Митрофана були підібрані відповідно до норми часу і рівнем розуміння своєї задачі батьками. Тут Фонвізін підкреслює деталі, що говорять про якість вибору, властивому саме простаковскому сімейства: по-французьки Митрофана вчить німець Вральман, точні науки викладає відставний сержант Цифіркін, який «малу дещицю арихметика Марак», граматику — «освічений» семінарист Кутейкін, звільнений від «всякого вчення «по вирішенню консисторії. Звідси у відомій сцені іспиту Митрофана — видатний винахід Мітрофанової кмітливості про іменник і прикметник двері, звідси інтригуюче-казкові уявлення про історію. В цілому ж підсумок підведений пані Простаковою, яка переконана, що «без наук люди живуть і жили. В характеристиці своїх персонажів Фонвізін не зупиняється на розповіді їх побуту та характерів. В підтексті він показує нам наші людські вади та вади нашого суспільства, влади.

РОЗДІЛ 3. АКТУАЛЬНІСТЬ ОСНОВНИХ ПРОБЛЕМ КОМЕДІЇ Д.І. ФОНВІЗІНА «НЕДОРОСТОК» З ПОЗИЦІЇ СУЧАСНОСТІ

Проаналізувавши комедію та образи головних героїв можна сказати, що в творі «Недоросток» Д.І. Фонвізіна піднімається три основні проблеми: проблема державного устрою, кріпосного права та виховання.

Без сумніву, ці проблеми є актуальними в ХVІІІ столітті, коли кріпосне право пригноблювало людей, сваволя неосвіченого монарха немала меж та поширеним було неуцтво, неграмотність. Але чи актуальні ці проблеми в наш час, коли пройшло понад 200 років?

Державний устрій часів Фонвізіна в Росії представлений абсолютною владою монарха. Його влада деспотична, одноосібна. До того ж, монарх не є освіченим. Ці проблеми хвилювали автора і ці проблеми ми можемо знайти і у нашому політичному житті. Нерідко біля верхівок влади стоять не зовсім ерудовані, знаючі свою роботу люди. Часто високопосадовці є такі ж свавільні та самовладні як поміщиця Простакова. Не рідко чуємо про вседозволеність влади так, як і за часів Фонвізіна.

Отже, проблема державного устрою в творі є актуальною і в наш час.

Інша проблема «Недоросток» — проблема кріпосного рабства: жахливе становище російських кріпосних, відданих у цілковите володіння поміщикам, неприпустиме свавілля дворян. Письменник, висловлюючись про приборкання поміщиків-невігласів, показує, що віра в Катерину II безглузда.

Проблема кріпосництва представлена в творі образом Простакової та її ставленням до своїх кріпаків. В наш час кріпосництво ліквідоване, а отже і проблеми не має бути. Але проблема ця не в одному слові «кріпак», а і в формі відносин до підлеглих. Нерідкістю в наш час є зверхнє ставлення начальників та керівництва до простих людей. Поширеним є не виплачування, затримка заробітної плати, звинувачення в найменших провинах простих робітників. Таку ж картину ми і бачимо у Простакової. Як говорить приказка: «Хто платить, того і музика». А значить, і в наш час актуальною є проблема нерівності між підлеглими та керівництвом, як це постає у творі «Недоросток».

Тема виховання та освіти здавна глибоко хвилювала драматурга. На його думку, у правильному вихованні корениться єдине надійне джерело порятунку від духовної деградації суспільства. Фонвізін поставив питання про те, яким має бути істинний дворянин і чи відповідає російське дворянство своєму призначенню. В неправильному вихованні (чи в відсутності виховання взагалі) Фонвізін звинувачує не тільки вчителів, які й самі не були обізнані в своєму предметі, не маючи належної грамоти займались навчанням, але й сімейний осередок.

Простакова служила гарним прикладом для свого сина того, як тиранічно треба поводитись з кріпаками. Вона не вчила сина доброті, повазі навіть до рідних людей і, як наслідок, отримала таку ж винагороду: залишившись ні з чим почула ще й грубість від свого Митрофанушки. Її син не бачив ідеалу сім'ї, бо мати як належне била і не поважала чоловіка. Так само він і не бачив ідеалу справжньої порядної людини, бо мати не була таким взірцем. Навпаки, вона виховувала в ньому жорстокість, розуміння того, що він найкращий.

Ця проблема є актуальною і через так багато років. Не рідко ми зустрічаємо людей, які жаліються на своїх нащадків: дітей чи внуків. Суспільство не зважає на те, який приклад подає поколінню, часто звинувачуючи в недостатньому вихованні вплив засобів інформації, чи бездіяльність школи. Ми забуваємо, що діти, так як і Митрофанушка, наслідують вчинки батьків. Саме в сім'ї - осередок виховання. Саме приклад батьків, їх повчання є ґрунтом для формування моральних норм в дитини.

Насамкінець, хочеться виділити такий аспект проблеми твору як гроші. Гроші … Вони піднімають людину, вони знищують її душу, вони допомагають втілювати в життя мрії, вони розбивають надії.

Наявність грошей — це необхідність, яка робить людину незалежною, здатним гідно організувати своє життя. Відсутність грошей — приниження людської гідності. Сьогоднішній день тому підтвердження.

Скільки повинно бути грошей, щоб людина не втратила своє обличчя? Все залежить не стільки від грошей, скільки від самої людини, її духовності, культури, рівня освіченості. Гроші були придумані для торгівлі, але не для продажу совісті, гідності, честі. За гроші можна купити речі, але не можна купувати чини, повага, місце під сонцем.

«Без знатних справ знатне заощадження — ніщо», — говорив Д.І. Фонвізін. Визначити своє місце в житті, залишити слід на землі, відзначивши його добрими справами, домогтися авторитету та поваги допоможуть не гроші, а особисті достоїнства людини. Саме про це нам хоче сказати автор в образі персонажів комедії.

Без сумніву, поміщиця Простакова мала гроші. За допомогою них вона намагалась купити навчання своєму сину, за допомогою них вона почувала себе «володаркою». Але чи робили ці гроші її кращою, чи використовувала вона їх на благо?! Її жадібність доходила до того, що вона не платила вчителям, а лише шукала нагоди ще більше збагатитись. Отож, серед численних людських вад автор не оминає і такої поширеної в наш час риси як жадібність, грошолюбство.

Д.І. Фонвізін — майстер слова та сатири. Висміюючи образи в творі він наштовхує нас на роздуми про свою особистість, своє життя. Недаремно він сам писав: «Над кем смеетесь? Над собой смеетесь!». Саме за допомогою сміху він «відкриває» нам очі на такі очевидні цінності як свобода, доброта, честь, розум.

Отож комедія Дениса Фонвізіна «Недоросток» відбила найважливіші та найгостріші проблеми російського життя. Письменник вважав, що найголовніша зброя справжнього комедіографа — це сміх, оскільки порок можна й потрібно відображати смішним.

І аж дивує як міг письменник, живучи сотні років назад, так точно показати нам наші проблеми та вади, так легко, весело викрити ті недоліки, які панують в тогочасному та сьогоднішньому суспільстві. Все це підвладно лише справжньому майстру слова та справжньому просвітнику, людині, високій духом. Саме таким і був Денис Іванович Фонвізін.

Хочеться надіятись, що пройде декілька років і ці проблеми, які підняв у своєму творі письменник, будуть для нас смішними та нереальними, залишаться в минулому. А зараз, нажаль, ці проблеми є актуальними і живими в наш час.

ВИСНОВКИ Творчість Фонвізіна — є однією з найвидатніших сторінок у розвитку російської драматургії та сатиричного напрямку в цілому. Комедія «Недоросток» справедливо вважається взірцем комедійного жанру.

В своєму творі автор відобразив найголовніші риси класицизму і зробив рішучий крок в просвітницьку діяльність.

У побудові своєї п'єси автор точно дотримується правил класицизму, які панували в літературі того часу: «Недоросток» складається з п’яти канонічних актів, і в кожному дотримано правило триєдностей — дії, часу та місця. За вибором форми автор вміло звертається до античності і використовує жанр комедії. З фіналом твору Фонвізін теж не відходить від правил класицизму: зло в обличчі Простакової та її родини — покаране, добро перемогло.

Водночас, письменник своїм твором закликає до освіченості, прагнення до знань, що є характерним для Просвітництва.

В комедії автор зображає багато важливих проблем: виховання, державний устрій, кріпосництво, особистість людини.

Образи позитивних персонажів комедії схематичні в дусі класицизму: вони чітко поділяються на позитивних і негативних. Позитивні - це Правдін, Стародум, Мілон, Софія. Подібно до цих героїв, негативних персонажів твору наділено прізвищами, котрі говорять самі за себе, і за ними можна судити про кожного з цих людей: Простакова, Скотинін.

Талановитий митець слова, Фонвізін своїм твором викриває не лише пороки свого часу. В проблемах комедії ми можемо побачити і наше суспільство. Адже і серед нас є ті ж Скотиніни та Простакови, такіж егоїстичні та невдячні Митрофанушки. В наш час залишається актуальною проблема виховання дітей та гуманного мікроклімату в родині.

Навіть така проблема як кріпосне право в нашому сьогоденні відображається як негідне поводження з робітниками, підопічними.

Немалу увагу автор приділяє особистості людини. Якою повинна бути людина? Чим вона повинна керуватись? Що для неї має бути цінністю в житті?

Без сумніву, ці проблеми є актуальними в ХVІІІ столітті.

Зачіпає автор і проблему грошей. Фонвізін показує як змінюється поведінка людей при жадобі грошей; як люди, що мають гроші, намагаються купити все, навіть те, що не можливо — знання та манери.

Майстер сатири Д.І. Фонвізін в своєму творі «Недоросток» піднімав чимало проблем людської особистості та суспільства, що були актуальні і в ХVІІІ ст. і в наш час.