Статистичне дослідження національного багатства (пошукова робота)

Пошукова робота.

Статистичне дослідження національного багатства

Зміст:

Теоретична частина:

1. 1.Статистичне дослідження національного багатства.

а). Вступ.

б). Значення та завдання статистичного вивчення національного багатства.

Практична частина:

1. Провести комбінаційний розподіл робочих за кваліфікацією і (розрядом) і розміром заробітної плати.

2. Розрахувати по даним комбінаційного розподілу середню заробітну плату кожної групи і середню заробітну плату по всім групам разом взятим.

3. Розрахувати дисперсію заробітної плати в цеху № 1 і № 2. Визначити коефіцієнти варіації заробітної плати робочих по цехам. Зробити висновки.

4. З вірогідністю 0,997 визначити помилку вибірки для середньої заробітної плати робочих заводу і для частини робочих, які мають заробітну плату більшу ніж 500 грн. Вказати межі значень цих показників в генеральній сукупності. Яка вірогідність того, що доля робочих, які мають заробітну плату більш ніж 500 грн., в генеральній сукупності не перевищує 85%?

5.

а) За допомогою графічного метода визначити форму зв’язку між тарифним розрядом і заробітною платою робочих цеха № 2 з № 1 по № 20 включно (n=20).

б) Вичислити параметри рівняння регресії, які характеризують залежність між тарифним розрядом робочих і їх заробітною платнею. Пояснити зміст отриманих параметрів.

В) Визначити ступінь тісноти зв’язку між признаками, які ми розглядали.

6. Використана література.

а). Вступ

Національне багатство є одним з найбільш важливих показників економічної потужності країни.

На різних етапах розвитку людства виникала проблема оцінки результатів виробництва, їх споживання і накопичення, а також їх вимірювання з аналогічними результатами в інших країнах. Однак довгий час не існував єдиної системи оцінки елементів національного багатства. Як нам відомо з курсу економічної теорії в грошовому вираженні національне багатство представляє всю сукупність споживаних вартостей, накопичених суспільством за весь його період виробничої діяльності (за станом на певну дату).

Джерелом національного багатства є праця і природа. Воно складається з:

• -.речовинного багатства.

• -.природного багатства.

• -.нематеріального багатства.

У цей час ведучі економісти світу переглянули цю концепцію, враховуючи все зростаючий інтерес до проблем оцінки «людського капіталу» як важливого чинника економічного зростання. Було вирішено перейти від теорії чинників економічного зростання до теорії «стійкого розвитку людини» і його потенціалу.

Отже, національне багатство стали розглядати як сукупність нагромаджу-вального «людського, природного і капіталу, що відтворюється».

Основні принципи оцінки найважливіших елементів національного багатства сформульовані в роботах У. Петті, А. Сміта, М. Кінга і інших економістів. Після їх перших оцінок почався більш ніж двохстолітній період розроблення і нагромадження інформації про національний прибуток, розподіл його на споживану і нагромаджувальну частини, без чого складно визначати масштаби елементів національного багатства.

Практично лише в двадцятому столітті почали пропонуватися методи розрахунків відповідних показників в різних країнах і перерахунку їх в єдині грошові одиниці, для вироблення міжгалузевих співставлень. Широку популярність отримали оцінки італійського економіста К. Джіні, який на прохання Ліги Націй оцінив національне багатство головних учасників першої світової війни і нанесений збиток. Подальший розвиток методів оцінок національного багатства вироблявся окремими вченими, а також статистиками Японії, США, СРСР і ряду інших країн, але розрізнено і по різних концепціях.

Тільки утворення ООН дозволило перейти до розробки єдиних методологічних принципів оцінки національного багатства на основі даних систем статистичної інформації. Саме останнє десятиріччя минулого століття ознаменувалося посиленням уваги економістів до методологічних і інформаційних проблем оцінки цієї категорії. Причому дослідження в цій області сконцентрувалися в ООН (Статистична комісія) і її спеціалізованих установах (Всесвітній банк ВБ і Програма розвитку ПРООН). У цих організаціях узагальнюється світовий досвід таких досліджень, виробляються міжнародні рекомендації по одноманітному численню відповідних статистичних показників, нагромаджуються банки відповідної інформації, а також здійснюються експериментальні оцінки. Саме в цих міжнародних організаціях в зв’язку з розробкою «програм розвитку», особливо на кінець минулого і початку цього століття, розроблена концепція «стійкого розвитку людини» нарівні з концепцією «розвитку, що підтримується». У таких концепціях головна увага приділяється людському потенціалу, як найважливішому елементу національного багатства, а потім — природному багатству, що має також важливе значення для розвитку людини і національного багатства, що є важливим елементом.

Під егідою ВБ створена спеціальна група експертів, яка розробила концеп-ції, методологічні принципи і здійснила експериментальні розрахунки вказа-них елементів національного багатства.

а). Значення та завдання статистичного вивчення національного багатства.

Статистичне спостереження є першим етапом статистичного дослідження. Він є дуже важливим, бо від отриманих результатів буде залежати подальший хід дослідження. Інформація, отримана шляхом статистичного спостереження повинна:

1) бути достовірною;

2) носити масовий характер (значення повинні носити узагальнюючий характер на якомусь великому масиві, адже статистика — це спостереження саме за масовими явищами і процесами);

1. 3)бути порівняльною (вираженою в таких одиницях виміру, які роблять можливим її порівняння з аналогічною інформацією).

До статистичних даних придатних для науково-обгрунтованих узагальнень ставиться ряд вимог:

1) дані повинні бути повними (а не випадковими і уривчастими). Повні дані одержують на основі реєстрації значення ознак всіх одиниць сукупності за певний період чи на певний момент часу.

2) дані повинні бути достовірними і точними.

3) одноманітними і порівняльними.

Завданням статистичного спостереження є одержання достовірної вихідної інформації, яка об'єктивно висвітлює фактичний стан речей.

2. З точки зору організації статистичного спостереження розрізняють 2 його форми:

1) звітність.

2) спеціально організоване спостереження.

Звітністю називають форму спостереження, при якій статистичні дані надходять у статистичні органи від підприємств і фірм у вигляді обов’язкових звітів про їх роботу за встановленими формами та в відповідні строки. Статистична звітність складається на основі даних первинного обліку, який ведеться на всіх підприємствах організаціях установах та фірмах.

Звітність буває загальнодержавна і відомча.

Загальнодержавна подається як у вищу установу так і в органи державної статистики. Відомча звітність подається лише у вищу організацію. За строками подання звітність поділяється на поточну (подається на протязі року) і річну (склад. за більш широкою програмою та подається за підсумками року).

На основі даних звітності базується вся поточна статистика, вивчаються закономірності розвитку підприємств та галузей народного господарства. Поряд зі звітністю важливим джерелом інфи є спеціально організоване спостереження, що представляє собою одержання стат. даних на основі перепису, разових обліків та обстежень (переписи населення, вивчення бюджетів сімей службовців). За допомогою спеціально організованих спостережень вивчають явища і процеси, які не охоплені статистичною звітністю. Статистичне спостереження може поділятися на окремі види за повнотою охоплення одиниць сукупності, за часом реєстрації фактів, за способом збирання даних та за джерелами відомостей на основі яких встановлюються факти. За повнотою охоплення одиниць сукупності статистичне спостереження поділяють на суцільне і несуцільне. Суцільним вважається спостереження, при якому обліком охоплюється всі без винятку одиниці досліджуваної сукупності. Несуцільним вважається спостереження, при якому обліку підлягають не всі один сукупності а лише окрема їх частина. Завданням такого дослідження є одержання достовірних і надійних узагальнюючих характеристик сукупності на основі певної її частини.

Переваги несуцільного спостереження: дешевше від суцільного, що дозволяє використовувати детальнішу програму і одержувати результати дослідження оперативніше, вимагає менше сил і засобів на проведення. Несуцільне спостереження залежно від завдань дослідження і характеру об'єкта поділяється на такі різновиди:

1) вибіркове.

2) основного масиву.

3)монографічне.

4) анкетне Вибірковим спостереженням називається вид несуцільного спостереження, при якому характеристика всієї сукупності подається по її частині відібраній у випадковому порядку.

Спосіб основного масиву полягає у відборі найбільш крупних одиниць спостереження, у яких величина досліджуваної ознаки є домінуючою.

Монографічне спостереження полягає у глибокому вивченні та описі окремих характерних в певному відношенні одиниць сукупності (наприклад окремих підприємств або регіонів). Монографічне спостереження здійснюється з метою виявлення неявних тенденцій явищ, або таких явищ, що лише зароджуються.

При анкетному спостереженні особам, від яких необхідно одержати відомості, надсилаються анкети з проханням заповнити їх і до певного терміну і відправити їх за зазначеною на анкеті адресою. Недоліком анкетного спостереження є те, що добровільність заповнення і відправлення анкет дуже часто породжує невисокий рівень достовірності одержаної інформації.

За моментом реєстрації фактів розрізняють спостереження поточні, періодичні і разові. При поточному спостереженні облік фактів здійснюється систематично. Періодичним вважається спостереження, яке повторюється через певні проміжки часу. Одноразові спостереження здійснюються за необхідністю час від часу без дотримання певної періодичності, а інколи проводяться лише 1 раз.

За джерелами одержання даних, стат. спостер. поділяється на:

1) безпосереднє спостереження (в ході цього спостереження, особи від органів держстатистики .здійснюють облік фактів шляхом особистого підрахунку і одержують необхідну інформацію про досліджувану сукупність).

2) документальний облік фактів (джерелом відомостей в такому спостереженні виступають відповідні документи (вважається найбільш достовірним)).

3) опитування — це спостереження, при якому відомості фіксуються зі слів опитуваного. Розрізняють три способи опитування:

1) експедиційний (усне опитування).

2) самореєстрація.

3) кореспондентський.

Статистична інформація — це сукупність статистичних даних, що відображають соціально-економічні процеси і використовуються в процесі управління економікою. Статистична інформація — це первинний статистичний матеріал, який формується в процесі статистичного спостереження, групується, аналізується, узагальнюється і на основі якого робляться висновки.

Статистичне спостереження — це науково організований збір масових даних про явища та процеси, які відбуваються в суспільстві.

Спостереження не завжди буває статистичним (наприклад, спостереження за якістю продукції на ринку не є статистичним). Спостереження буде статистичним тоді, коли:

1) вивчаються статистичні закономірності (ті закономірності, які проявляються в масовому процесі у великої кількості одиниць сукупності).

1. 2)ведеться реєстрація фактів, які заносяться у відповідні документи і підлягають подальшому аналізу.

Отже можна доповнити, що статистичне спостереження повинно бути: масовим, планомірним, мати певний характер повторюваності (одноразовим, періодичним або систематичним). Будь-яке статистичне спостереження планується і проводиться за певним планом. План статистичного спостереження містить дві частини:

1) програмно-методологічна частина;

Першим завданням у програмно-методологічній частині є мета дослідження. Далі необхідно визначити об'єкт дослідження (узагальнено можна сказати, що об'єктом статистичного спостереження є суспільні явища і процеси, які мають досліджуватися). По-третє, визначається одиниця спостереження.

Одиниця спостереження — це той первинний елемент об'єкту дослідження, який є носієм інформації, за допомогою якої збираються необхідні статистичні дані.

Одиниці спостереження слід відрізняти від одиниці сукупності. Якщо одиниця спостереження — це носій інформації, то одиниця сукупності - це носій ознаки. Інколи вони співпадають (наприклад, перепис населення).

Після визначення одиниці спостереження, переходимо до визначення програми — переліку питань або ознак, на які повинні бути отримані відповіді в процесі дослідження. Оформлюється цей перелік питань у вигляді бланку, формуляру чи анкети.

2) організаційна частина.

Ця частина вказує:

місце — де безпосередньо реєструються ознаки окремої одиниці сукупності в статистичних формах;

час — це той час, до якого відносяться дані зібраної інформації (наприклад, сезон при дослідженні в сільському господарстві). Важливість цього показника в тому, що ми маємо досліджувати об'єкт в його звичайному стані;

Час може бути об'єктивним і суб'єктивним.

Об'єктивний час — це момент чи період часу, до якого відносяться зібрані дані.

Суб'єктивний час — це дата або період, протягом якого збирають дані.

Існує також критичний момент спостереження — момент часу, на який припадає реєстрація відомостей.

• -.хто буде проводити: органи державної статистики, окремі установи, інститути, лабораторії чи окремі людивизначаються їх права і обов’язки);

• -.строк проведення — початок і кінець збору інформації;

• -.графік проведення;

• -.матеріально-технічну базу;

• -.форми, способи і види статистичного спостереження.

Існує дві форми статистичного спостереження:

1) Статистична звітність — це головна форма статистичного спостереження, за її допомогою статистичні органи отримують необхідні дані у вигляді звітних документів, які встановлюються законодавством. Ці дані можуть бути періодичними (річна, піврічна, квартальна, щомісячна, щотижнева, щоденна). Статистична звітність може бути загальнодержавна і відомча. Відомча звітність може мати окремі бланки, не схожі на загальнодержавні, носити закритий характер.

2) Спеціально організоване статистичне спостереження проводиться з метою отримання додаткових даних чи відомостей, які відсутні в звітності, або з метою їх перевірки. Прикладом може бути перепис населення, перепис обладнання тощо. Популярності сьогодні набуває моніторинг — спеціально організоване статистичне спостереження за станом явищ, об'єктів і процесів сукупності, які характеризуються суспільно-політичними, суспільно-економічними індикаторами (переважно це ціни, індекси, рейтинги).

Способи одержання інформації.

1) Безпосередній облік фактів — використовується тоді, коли ви маєте безпосередній доступ до фактів.

2) Документальний — отримання інформації через документи первинного обліку;

3) Опитування — інформація отримується у вигляді відповіді на поставлене запитання.

Опитування може бути:

• -.експедиційне (усне) — реєстратори заповнюють формуляри спостереження і водночас перевіряють правильність відповідей і їх вірогідність;

• -.самореєстрація — респонденти самі записують відповіді в статистичних формулярахнедоліком такого способу є велика кількість помилок;

• -.кореспонденція — спеціальні дописувачі заповнюють формуляри згідно з інструкцією і передають відомості до статистичних органів. Кореспонденти бувають добровільні чи платні. Прикладом може бути нагляд за якістю продукції;

• -.анкетне;

• -.явочне — респонденти самостійно з’являються до органів статистики і повідомляють дані про себе. Прикладом може бути постановка на облік у військкоматі, оформлення шлюбів.

Людське суспільство, незалежно від його масштабів, може іс­нувати лише в тому разі, якщо додержує певних економічних за­конів. Бажання окремих осіб, груп людей чи цілих країн нехтува­ти об'єктивно існуючими законами призводить, як учить історія, до необхідності болісних зрушень у суспільстві, щоб зрештою пристосуватися до цих законів. Результатом такої «перебудови» найчастіше є штучне зменшення кількості споживачів за допомо­гою концтаборів, війн, голодної смерті з метою приведення її у відповідність до зменшеного обсягу життєвих благ.

Як ми знаємо з економічної історії, виробництво необхідної кількості матеріальних благ та послуг забезпечується підтриман­ням на відповідному рівні процесу їх відтворення. І хоча цей процес безперервний, відправним пунктом його є створення не­обхідних елементів для виробництва матеріальних благ. Ніяк не применшуючи значення послуг та створення багатства в грошо­вому вигляді, все ж доводиться констатувати той беззаперечний факт, що без матеріальних благ ні послуг, ні грошей не існує. З огляду на це, говорячи про елементи виробництва, можна зробити висновок, що основним елементом (і фактором) вироб­ництва є праця, яка забезпечує здійснення цього процесу лише в разі її об'єднання з уречевленими факторами виробництва — за­собами виробництва, за допомогою яких праця впливає на пред­мет праці для створення продукції. Тобто загалом під уречевле­ними факторами виробництва розуміють засоби виробництва та предмети праці. Але існування суспільства не обмежується лише періодом участі його членів у процесі виробництва. Для відтво­рення фізичних та моральних сил суспільство, як ми знаємо, створює і підтримує функціонування соціальної сфери: житлово-комунального господарства, системи охорони здоров’я та освіти, управління, безпеки тощо. А це також потребує наявності певних уречевлених елементів: будівель, споруд, устаткування і т. ін. В умовах ринкової економіки створення чи видобуток необхідних суспільству матеріальних цінностей потребує залучення фінансо­вих ресурсів, наявність яких є первинною передумовою забезпе­чення виробництва уречевленими засобами та предметами. Облік і аналіз цих уречевлених елементів, необхідних для існування су­спільства, виконує статистика національного багатства. Стати­стика національного багатства — це система показників, за допомогою яких вимірюють наявні та нагромаджені в країні цін­ності, призначені для підтримання безперервності та розширення процесу суспільного відтворення. Показники національного ба­гатства за найважливішими елементами (у цілому і на душу на­селення) є найістотнішими характеристиками суспільно-еконо­мічного розвитку, досягнутого країною.Обсяг, структура та ефе­ктивність їх використання (виключаючи, звісно, майно населен­ня, яке є специфічним елементом, і на відміну від інших відіграє у відтворенні пасивну роль) впливають на основні темпи й про­порції розвитку країни, зростання національного доходу та рівня життя населення. На визначення цих характеристик національно­го багатства і спрямована, насамперед, система статистичних показників, які можуть бути об'єднані в такі групи: 1) обсягу і структури- 2) відтворення складових- 3) динаміки національного багатства в цілому та його складових елементів- 4) розміщення по території.

Найважливішими складовими частинами національного багатства у всій сукупності матеріальних благ, споживних вартостей є:

1) створені й нагромаджені у країні виробничі фонди, які, у свою чергу, діляться на основні й оборотні. До основних належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), які використовуються у декількох виробничих циклах. До оборотних належать предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), які витрачаються повністю протягом одного виробничого циклу;

2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері, — школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні об'єкти;

3) домашнє майно населення: житлові будинки, товари довгострокового користування, одяг тощо;

4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на складах, резерви і страхові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси, котрими виступають земля, ліс, води, розвідані корисні копалини, повітря, тощо. До нематеріальної форми національного багатства належать нагромаджений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдаровання, культурні цінності. Роль цього компоненту національного багатства за умов НТР надзвичайно зростає.

Розподіл національного багатства у суспільстві залежить від форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин, рівня розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної, юридичної влади та інших факторів. Основну частину національного багатства становить економічний потенціал країни. До нього належать виробничі фонди, матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси, сукупний робітник з його загальноосвітнім, професійним, культурним рівнем, потребами і творчими здібностями. Від ефективності його використання залежить економічний та соціальний прогрес суспільства.

Елементи національного багатства по-різному взаємодіють в умовах певного типу економічного розвитку (розширеного відтворення). Розрізняють екстенсивний чи інтенсивний типи економічного розвитку.

При екстенсивному типі економічне зростання досягається шляхом кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів виробництва, при незмінному рівні технічної основи виробництва. Наприклад, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться ще така ж кількість машин, верстатів, устаткування і такої ж якості, застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому випадку продуктивність праці й ефективність залишаються незмінними.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а у наш час революційна форма його розвитку — НТР, що розгортається.

Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження у зростанні суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, при економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності виробництва. При інтенсивному типі економічного зростання ступінь використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються структурні перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими й невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів і запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо предметів довготривалого користування.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до праце-, фондоі ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності суспільного виробництва.

Можлива і інша класифікація економічного зростання: по величині його темпів. Які темпи вигідніше? На перший погляд відповідь проста: краще мати високі темпи. У цьому випадку суспільство отримає більше продукції і у нього буде більше можливостей задовольнити свої потреби. Але при відповіді на це питання потрібно враховувати два моменти.

По-перше, яка якість продукції. Навряд чи можна радіти, якщо збільшення випуску, наприклад, автомобілів досягнути за рахунок машин, які потім, через недоробки, у висновках ДАІ фігурують як причина аварій або катастроф.

По-друге, важлива структура приросту виробництва. Якщо в ньому переважають капітальні товари і, відповідно, питома вага товарів для населення незначна, то в цьому мало хорошого для народу. І навпаки, якщо домінують товари для теперішнього споживання, то в майбутньому така економіка стикнеться з проблемами…

Нульовий темп економічного зростання на відносно невеликий час не загрожує великими негативними наслідками, оскільки може здійснюватися за рахунок зниження матеріалоємкості, підвищення фондовіддачі і продуктивності праці.

Що стосується негативних темпів, які мають місце в Україні, то це — свідчення кризових процесів в національній економіці країни.

Для оцінки економічного зростання все більше значення придбавають такі показники добробуту, як тривалість життя, величина вільного часу і т.п.

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне і ефективне використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад робочої сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Економічну ефективність далі слід зіставляти із соціально-економічною оптимальністю. Остання передбачає проведення державою такої макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів, соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави — з другого.

Для постійного зростання суспільного багатства необхідно:

по-перше, щоб найбільш раціонально використовувалися всі засоби виробництва і робоча сила;

по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові форми і методи організації праці, досягнення науки, інформація;

по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й нагромадження, відповідали найновішим досягненням науки і техніки;

по-четверте, щоб робоча сила вивільнялася із сфери матеріального виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу нематеріального виробництва, або сферу послуг (освіта, охорона здоров’я, культура, рекреаційні послуги тощо);

по-п'яте, виділяти засоби для розвитку соціальної сфери (будівництво житла, шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколишнього середовища.

Суть економічного зростання легко зрозуміти, розглянувши модель, що відображає зв" язок між використаними ресурсами та отриманим продуктом. Коли комбінація (поєднання) ресурсів залишається незмінною, то для збільшення обсягів продукту необхідно залучити більшу кількість ресурсів.

Існує цілий ряд інших чинників, які значно впливають на темпи економічного зростання. Наприклад, немає ніякого сумніву, що обширні запаси різноманітних природних ресурсів, якими володіють США, внесли вагомий внесок в економічне зростання країни. Хоч велика кількість природних ресурсів є могутнім позитивним чинником економічного зростання, це зовсім не означає, що країни з недостатніми запасами приречені на невисокі темпи економічного зростання. Притому, що в Японії природні ресурси обмежені, темпи економічного зростання цієї країни в післявоєнний період були значними.

Крім цього існують і такі чинники економічного зростання, виміряти які неможливо. Зокрема, великий позитивний вплив на економічне зростання в США надала соціальна, культурна і політична атмосфера в країні.

Для успішного економічного зростання Україні потрібно значно скоротити базу оподаткування, адже, високі податкові ставки, забираючи у людей значну частину їх прибутку, позбавляють їх тим самим стимулу до роботи і продуктивного використання ресурсів. Особливо важлива гранична податкова ставка — частка приросту прибутку, яка йде у вигляді податку.

Коли гранична податкова ставка зростає з рівнем прибутку, частка додаткових заробітків, яку дозволяється залишати собі, скорочується.

Високі граничні податкові ставки скорочують національний продукт і національний прибуток по трьох причинах.

По-першевони відбивають бажання працювати з повною віддачею і знижують продуктивність праці. Підвищення граничної податкової ставки до 55 або 60% залишає людям та підприємствам в результаті менше половини того, що вони заробили. Той, хто не має можливості залишати собі велику частину заробленого, втрачає прагнення багато заробляти. У деяких випадках високі податкові ставки навіть примушують найбільш працездатних громадян виїжджати в країни з низькими податками. Ці зміни скорочують пропозицію праці і спричиняють в країні зниження виробництва.

Високі податкові ставки породжують і неефективне використання праці. Деякі люди будуть міняти заняття, прибутки від яких оподатковуються, на менш продуктивні, але не оподатковувані податком види діяльності (наприклад, працюючи вдома на самого себе). Результатом стають втрати і економічна неефективність.

По-друге, високі податкові ставки скорочують як масштаби, так і ефективність капіталовкладень. Вони відлякують іноземних інвесторів, а внутрішніх примушують шукати інвестиційні проекти за кордоном, де податки нижче. Це приводить до скорочення темпів оновлення капіталу, і тим самим дестимулює економічне зростання. Крім того, внутрішні інвестори звертаються до проектів, де легше укрити поточний прибуток від податків, і відмовляються від проектів, що володіють високим рівнем прибутковості, але меншими можливостями уникнути оподаткування.

Рис. Структура національного багатства (згідно з СНР Євростату) Зрозуміло, що в статистиці національного багатства, де об'єднуються в окремі групи різнорідні елементи, можуть бути використані лише вартісні показники. Цей підхід не тягне за со­бою ускладнень при обчисленні обсягу та структури національ­ного багатства. Адже в цьому разі використовуються моментні показники обсягу окремих матеріальних благ q1, та відповідних їм цін рі за станом на одну й ту саму дату для всіх складових розра­хунку, і ми дістаємо значення вартості національного багатства: