Гра та її значення у психічному та особистісному розвитку дошкільників

М. Горький: «Гра — шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть і який покликані змінити». Сутність, психологічна природа, вплив гри на розвиток особистості здавна цікавили філософів, педагогів, психологів, математиків, соціологів, демографів. Фізіолог І. Сечєнов убачав причину гри в особливостях дитячої психіки. Театральний педагог і режисер Костянтин Станіславський (1863—1938) закликав акторів учитися у дітей, які граються, щирості почуттів. Засновник кібернетики американський учений Норберт Вінер (1894—1964) схвалював спроби розроблення моделі гри математичним способом. Попри те що гра супроводжує людину протягом усього життя, головне значення її все-таки пов’язують з дошкільним віком. Гра — провідний вид діяльності в дошкільному віці, вона надає значний вплив на розвиток дитини. В ігровій діяльності найбільш інтенсивно формуються психічні якості й особистісні особливості дитини. У грі складаються інші види діяльності, які потім мають самостійне значення. Гра впливає на всі сторони психічного розвитку, це неодноразово підкреслювали як педагоги так і психологи. Так, А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини, має те ж значення, як у дорослого має діяльність, робота, служба» [10]. Ігрова діяльність впливає на формування довільності психічних процесів. Так, в грі у дитини починає розвиватися довільна увага і довільна пам’ять. В умовах гри діти зосереджуються краще і запам’ятовують більше. Свідома мета виділяється для дитини раніше і легше всього в грі. Самі умови гри вимагають від дитини зосереджування на предметах, які входять в ігрову ситуацію, на змісті розігрування дій і сюжету.

Якщо дитина не хоче бути уважним до того, що вимагає від нього майбутня ігрова ситуація, якщо не запам’ятовує умови гри, то він просто ігнорується однолітками. Вплив гри на розвиток особистості дитини полягає в тому, що через неї він знайомиться з поведінкою і взаєминами дорослих людей, які стають зразком для його власної поведінки, і в ній прививаються основні навички спілкування, якості, необхідні для встановлення контакту з однолітками. Захоплюючи дитину і змушуючи її підкорятися правилам, що містяться у взятої на себе роль, гра сприяє розвитку почуттів і вольовому регулюванню поведінки. Дуже великий вплив гра має на розвиток мови. Ігрова ситуація вимагає від кожної дитини певного рівня розвитку мовного спілкування. Необхідність порозумітися з однолітками стимулює розвиток зв’язного мовлення. У грі діти вчаться повноцінного спілкування один з одним. Молодші дошкільнята ще не вміють по — справжньому спілкуватися з однолітками. У середньому і старшому дошкільному віці діти, незважаючи на властивий їм егоцентризм, домовляються один з одним, попередньо розподіляючи ролі, а також у процесі самої гри. Якщо з якоїсь серйозної причини розпадається спільна гра, розпадається і процес спілкування. Гра як і інші види діяльності, вимагають від дошкільника прояви певних морально — вольових якостей, встановлення контактів з однолітками. Для того, щоб гра відбувалася успішно, дитина повинна володіти навичками, які були охарактеризовані А. П. Усовою, як якості «громадськості». До таких вмінь вона відносила уміння діяти спільно, встановлювати зв’язки з іншими дітьми, вміння знайти своє місце серед гравців, проявити ініціативу і переконати інших. Ці якості формуються і проявляються в процесі спілкування в спільних іграх дітей. У грі при вирішенні комунікативних організаційних питаннях можуть виникати сварки, конфлікти [6].

Гра як провідна діяльність має особливе значення для розвитку рефлексивного мислення. Рефлексія сприяє адекватної поведінки дитини в світі людей. Гра веде до розвитку рефлексії, оскільки в грі виникає реальна можливість контролювати те, як виконується дія, що входить в процес спілкування. Подвійна позиція граючого — виконавець та контролер — розвиває здатність співвідносити свою поведінку з поведінкою якогось зразка. У рольовій грі виникають передумови до рефлексії, як чисто людські здібності осмислювати свої власні дії, потреби і переживання з діями, потребами і переживаннями інших людей. Гра сприяє становленню довільної поведінки дитини [3]. До 7 років дитина все більше починає орієнтуватися на норми і правила; регулюючі його поведінку, образи стають більш узагальненими. При найбільш сприятливих варіантах розвитку дітей, до моменту вступу в школу вони здатні управляти своєю поведінкою в цілому, а не тільки окремими діями. У грі розвивається мотиваційно-потребова сфера дитини. Виникають нові мотиви діяльності та пов’язані з ними цілі. Тепер, у грі з однолітками, йому легше відмовитися від своїх швидкоплинних бажань. Його поведінка контролюється іншими людьми, він зобов’язаний дотримуватися певних правил, що випливають з його ролі, і не має права ні змінювати загальний малюнок ролі, ні відволіктися від гри на щось марне. Таким чином, в дошкільному віці гра стає самостійною діяльністю дитини, вона освоює різні види ігор, за допомогою ігор дошкільник «входить в різні сфери соціальної дійсності, розширюючи можливості пізнання цих сфер» [10].