Основні тенденції реформування баптистських церков на Україні

Основні тенденції реформування баптистських церков на Україні

У сучасній Україні в процесі індустріалізації суспільства сталася урбанізація населення, що привело до виникнення нових соціальних груп і зміни соціалізації індивіда. В умовах глобалізації, сталася приватизація і суб'єктивізація релігійної ситуації. З’явилися нові релігійні інститути, принципи організації релігійних співтовариств. На суспільному рівні модернізаційні процеси в церкві знижують рівень інституализації свідомості віруючих людей, сприяючи його перетворенню на індивідуальне, персоніфіковане.

Баптистська церква стає повноправним учасником суспільного дискурсу. Глобалізація сприяє формуванню «загальносвітової» ідентичності, а також локалізує універсальні релігійні ідеї, інкультурує їх в місцевий контекст. Розвиток науково-технічного прогресу викликав в людині втому від раціональності і привів до підвищеної уваги до пізнього протестантизму в т. ч. до баптизму і вплинув на його трансформацію і модернізацію у межах самої традиції. Велике значення набуває одна з найважливіших християнських ідей — ідея порятунку, збереження людини як біологічного виду. У таких умовах особливо актуальні загальнолюдські цінності.

Мета роботи — вивчити нові форми мирського впливу на українську баптистську церкву. Показати вплив на ситуацію в церкві процесів що відбуваються в соціально-економічній сфері, а також дія чинників міжнародного характеру.

У сучасній Україні відбуваються значні соціокультурні зміни: руйнуються колишні системи цінностей, формується єдиний світовий простір, утворюється нова культура зі своїми законами розвитку і функціонування. Необхідно вивчити відповідні зміни в доктринах баптистської церкви, формах організації і методах діяльності.

Соціокультурний чинник є вирішальним на Україні через свою здатність зорієнтувати ціннісно-моральну базу подальшої суспільної модернізації. Оскільки соціальна концепція об'єктивно виражає найбільш істотні процеси, які відбуваються в баптистській церкві, то її вивчення є необхідній складовій философско-религиознавчего дослідження. Академічний рівень вивчення релігійного феномену соціального християнського учення і государственно-церковных стосунків, історичні і социо-культурні тенденції в сучасному світі християнства, теоретичні і методологічні проблеми морально-етичного характеру, як регулювальник духовних процесів в суспільстві знаходимо в працях А. Колодного, Л. Филипович, П. Яроцкого, В. Губерського, В Лубського, В. Еленського і ін.

Модернізаційні процеси в сучасному християнстві аналізуються в роботах вітчизняних вчених: Д. Кирюхина, М. Кирюшка, О. Недавньої, Н. Стоколос. Здійснюються дослідження соціальних концепцій пізніх протестантських церков такими авторами як Н. Дудар, М. Заковіч, В. Любащенко, А. Московчук, П. Павленко, Ю. Решетников, О. Спіс, В. Тітаренко, В. Франчук.

На сучасному світі відбуваються значні соціокультурні зміни: руйнуються колишні системи цінностей, формується єдиний світовий інформаційний простір, утворюється нова культура зі своїми законами розвитку і функціонування. Традиційні релігії не втрачають свій вплив на людину і суспільство. Крім того зростає інтерес до релігії. Сучасна людина стає усе більш релігійною. Нові інформаційні технології стають самостійними чинниками формування абсолютно нових стосунків між різними національними, політичними, соціально-економічними регіонами і суспільствами. Ці процеси прийнято розглядати як формування постіндустріального або постмодерністського суспільства, тобто формування нового соціокультурного стану [18, с.9]. Унаслідок цих процесів змінюються традиції, вірування, ідеології, життєві стилі і форми, що складувались десятиліттями. Утворюється нова соціокультурна і духовна реальність [2, с.783].

Глобалізація — це загально-цивілізований процес, які має величезний вплив на політичну, фінансово — економічну, культурну, релігійну, ідеологічну сфери людського буття. Релігія стає повноправним учасником суспільного дискурсу. Глобалізація сприяє формуванню загальносвітової ідентичності, а також локалізує універсальні релігійні ідеї, інкультурує їх в місцевий контекст.

Розвиток науки і техніки зумовив і прискорив процеси урбанізації, модернізації, раціоналізації суспільства. В той же час розвиток науково-технічного прогресу викликав в людині втому від раціональності і утилітаризму привів до підвищеної уваги до євангельсько-баптистського руху і вплинув на його трансформацію і модернізацію у межах самої традиції. Велике значення набуває одна з найважливіших християнських ідей — ідея порятунку, збереження людини як біологічного вигляду. У таких умовах особливо актуальні загальнолюдські цінності. Криза європейської цивілізації, принципу євроцентризму є логічним продовженням кризи раціоналізму. Однією з відповідей на цю глобальну загрозу, як вважає український вчений В. Еленський, є спроба повернення до старих архетипів [20, с.72].

Баптистська церква — феномен досить консервативний. Традиції в ній грають досить важливе значення. І якщо церква залишається незмінною, то відбувається віддаленість церкви від того, чим живе людина, від його реальних інтересів. Отже, в церкві повинні здійснюватися відповідні зміни в доктринах, формах організації, методах діяльності і так далі Американський соціолог П. Бергер зв’язує причини модернізації церкви перш за все з індустріалізацією суспільства, яке втілило в життя процес урбанізації і привело до зростання рівня мобільності населення, створення нових соціальних груп, до зміни умов соціалізації індивіда [4, с.5]. Сучасна людина звільняється від гніту традицій, вимогам часу стає така його діяльність, яка ґрунтується на вільному виборі. Людина, яка знаходиться в церкві, заснованій на традиції і авторитеті, може компенсувати недолік цього положення досвідом своєї внутрішньої свободи. Як підкреслює інший американський вчений Т. Лукман, що при кризі «церковно-орієнтованої релігії» позацерковна релігійність може зберігатися і навіть зростати. У сучасному секуляризованому суспільстві людина створює свою власну «приватну релігію», модернізуючи традиційний підхід. На суспільному рівні модернізаційні процеси в церкві знижують рівень інституалізованої свідомості віруючих людей, сприяючи його перетворенню на індивідуальне, персоніфіковане. Сучасна індивідуалізована людина релігійна більшості своєму, тому що з релігією вона безпосередньо зв’язує уявлення про своє фізичне і духовне здоров’я, безпеку і успішність. Наслідком плюралізації і зростаючого числа можливостей для індивіда реалізувати свої духовні потреби в сучасних умовах є те, що вся зростаюча кількість людей демонструватиме їх власну, приватну релігійну систему. Людське життя стає сегментованим в тій мірі, в якій сегментовано суспільство, і релігія, — є тільки одина з його сегментів. Один з наслідків приватизації релігії полягає в зниженні рівня однорідності. На думку Л. Хелмана і Т. Петтерсона ці процеси розвиватимуться у мірі зростання рівня міжнародного спілкування. Сьогодні створені умови вільного індивідуального вибору. Баптистська церква стимулює і розробляє всілякі засоби для свого впливу на суспільство. У сучасному баптизмі створюються якісно нові конфігурації релігійного простору. Євангельські організації стають активними лідерами у сфері розподілу світоглядів. На зміну традиційної релігійності приходить приватизована релігійність. Релігійна практика в українському суспільстві стає значною мірою приватною справою.

Процес секуляризації є одним з чинників трансформації соціуму в цілому. Модернізація віровчення, поява, зростання нових релігійних організацій — невід'ємні і характерні риси сучасної епохи [5, с.496]. Ряд євангельських організацій є аналогом транснаціональних корпорацій, що володіють політичним, фінансовим і культурним капіталом. У українському суспільстві традиційні конфесії не можуть претендувати на абсолютне лідерство. Українці знайшли можливість відкрито, не піддаючись державному і суспільному тиску сповідати віру за власним бажанням. У ХХІ столітті світоглядні орієнтації середнього українця мають досить розмитий характер. Фактично він по цілому ряду формальних ознак не може бути віднесений ні до однієї конкретної конфесії. Релігійність перестала бути властивою лише одній церкві. Приналежність до церковної общини стала лише особливим виглядом релігії. Та і в церковних общинах все більше з' являються нові форми релігійності. Бергер висуває ідею про те, що релігійний плюралізм веде до формування «релігійного ринку» [23, р.446−459].

Церква схильна до мирського впливу. Ситуація з плюралізмом породжує нову форму мирського впливу. Баптистські церкви в результаті трансформації свого стану виходять за кордони інституційного простору. Роль традиційних баптистських організацій, церков зменшується і збільшується значення і активність нових форм, до цього не пов’язаних з релігійною діяльністю.

Одним із зовнішніх чинників тих, що впливають на ситуацію в баптистських церквах є громадська думка, а також характер і спрямованість публікацій про баптистський рух. Роблять вплив на ситуацію в баптистських церквах процеси які відбуваються в соціально-економічній сфері, а також дія чинників міжнародного характеру. В результаті релігійна свобода в реальності виявилася не лише не здатною вирішити всі старі проблеми в баптистських церквах, але і принесла ряд нових. Не можна обійти увагою сучасний стан релігії в масштабах світового розвитку людства. Це перш за все глобалізація релігії, яка виявляється у формуванні теології, прийнятої для всього людства. Релігійні ідеї секуляризації отримали розвиток в європейській і американській церквах [9, с.134] Однією з особливостей розвитку світової спільноти є посилення впливу США на різні сторони життя світу. Цей вплив помітний в житті сучасного соціуму. Феномен американізації можна розглядати в рамках різних сфер світобачення, таких як, релігієзнавство, культурологія, соціологія і так далі. Американізація має форми, які виражаються в таких видах діяльності, як: місіонерська діяльність, матеріальна підтримка баптистського руху. У свою чергу американізація має свої специфічні риси: свобода релігії, визнання релігійного плюралізму. Діяльність американських місіонерів сприяє поширенню релігійної літератури, збудженню інтересу до Біблії і тому подібне разом з цим в процесі євангелізації відбувається навчання англійській мові і роботі з інформаційною технікою. Так само в ході місіонерської роботи підтримується добродійна діяльність, допомога слабким і незаможним. Для західних країн головним механізмом формування постсекулярного суспільства є повернення релігії в суспільну сферу, або інакше — деприватизація. 200 років тому в США зародилася альтернативна парадигма [14, с.5−14] Це означає підривання монополістичної церкви, що поширювала свою владу на всі сфери суспільства. У США ніколи не було монополії державної церкви. В умовах жорсткого змагання потрібно було інвестувати витрати часу, гроші талант, аби залучати все більше послідовників. Можливості вибору були безконечні, але вибір має на увазі як прийняття. Так і відхилення.

В результаті сформувався релігійний ландшафт США. Більш того, державна влада в США завжди була відділена від релігії, а свобода релігійного вибору завжди була цінністю, що охоронялася. Протестантизм і в т. ч. баптизм підірвав європейську монополію, що позитивно вплинуло на американський ринок і сформувало конкурсне середовище [1, с.560] США представили можливість для рівної конкуренції різним релігійним групам, що завжди сприяло високому рівню релігійної активності. Чим більше плюралістичний релігійний ринок, релігійне співтовариство удосконалюватиме своє служіння. Там, де релігійне співтовариство монопольне, духівництво може ігнорувати потреби прихожан. Існує відмінність між інституційним рівнем і рівнем індивідуальних потреб. Релігійна енергія останнього стимулюється високим рівнем релігійного плюралізму. Згідно теорії маркетингу, якщо присутній вибір релігійних пропозицій, індивід схильний знайти прийнятне лише для себе пропозицію. Навпаки, в умовах релігійної монополії існує вірогідність незадоволення, що збільшується. В даний час під впливом глобалізації і ринкових економічних процесів контакти між різними євангельськими групами не мають формальних кордонів. Тому жодне євангельське співтовариство не повинне мати привілейованого положення. У Європі в період благоденствування і процвітання сформувалася споживча культура, визначувана економічним інтересом і прагненням до матеріального благополуччя. У цих умовах все больш світським стає західний баптизм, в якому затвердився раціональний початок і ліберально-модерністські ідеї. При всій відмінності в більшості американських церков в ученні і богослужінні суспільства країни вважає, що вони дають опору для життя [24, р.284] Церква — один з важливих серед багатьох способів, за допомогою яких американці включені в життя своєї общини і суспільства в цілому. Церква — один з елементів структури приватного і прилюдного життя, а Сполучених Штатах. Для одних людей релігія — перш за все приватна справа, обмежена сім'єю і місцевою громадою. Для інших це засіб вияву цікавості до національних і навіть світових проблем переважна більшість американців вважає, що релігія повинна грати важливу роль в суспільній сфері. Американський варіант приватизації релігії прекрасно поєднується з релігійним плюралізмом. В умовах США релігійний плюралізм не породив чисто випадкового набору релігійних груп. Місцеві жителі чудово знають, хто до якої церкви належить. Кожна конгрегація підкреслює певну соціально-класову орієнтацію. Дослідники американської релігійності вказують на «обожнювання свободи і демократії», що перетворює протестантизм в «цивільну релігію» [12, с.60−71] Тому правомірно говорити не стільки про американський протестантизм, скільки про цивільну релігію по-американськи, в якій конфесійні особливості втрачають свою гостроту. При цьому формується релігійна терпимість, політкоректність у взаєминах між релігіями. Боротьба віруючих за мир, проти війни і інших погроз існуванню людства — одна з причин толерантності. Впродовж американської історії релігія часто грала важливу роль в суспільних рухах. Кажучи про можливості релігійних починів, слід пригадати один з найзначніших суспільних рухів останнім часом, що змінило характер американського суспільства. Очолюване Мартіном Лютером Кінгом рух за цивільні права афроамериканцев, направлене на перетворення соціальних і економічних інститутів, з тим аби створити справедливе національне співтовариство.

Фундаменталізм — це одна з форм реакції релігійних організацій на суспільні зміни. Існують фундаменталістські тенденції в баптистських організаціях України. У Америці до неї близька по духу Південна конвенція баптистів.

У діяльності сучасної баптистської церкви значну долю складає саме те, що пов’язане з сім'єю, одруженням, релігійним вихованням дітей і ін. Соціологічні дані підтверджують, що церковна діяльність більшою мірою звернена до жінок і дітей. Те, що ми називаємо сім'єю сьогодні, істотно відрізняється від того, що було сім'єю в древніх співтовариствах. Сім'я втратила багато в чому риси громадської (публічної) організації, якими була наділена у минулому, і стала більшою мірою справою приватного життя. Сьогодні в першу чергу багато залучають ті релігійні ритуали, які пов’язані з подіями родинного життя. Свою віру американець ототожнює перш за все з тим, що відбувається в його сім'ї. У суспільній свідомості сталася переоцінка значущості і необхідності ритуального супроводу таких подій як народження дитяти і смерть.

У сучасному суспільстві виникає розбіжність, якої раніше не існувало, що сучасна сім'я не є більше тією соціальною одиницею, яка мала сакральне значення [3, с.12]. Але треба відмітити, що норми родинних стосунків встановлювані в баптистському братерстві, роблять певний вплив на поведінку прибічників. Можна констатувати, що традиційні уявлення про божественне, небесне блаженство і пекло, покарання і спокутування втратили свою минулу дію на людей. В ході розвитку сучасного суспільства соціальний світ релігії скоротився. Все більше релігія перетворюється на особисте переконання. Релігія починає шукати опору в етиці, в етичному суб'єктивізмі емоційного відношення до світу [22, р.285].

Сучасне стан свідомості віруючого в церкві можна охарактеризувати двозначно. З одного боку, як релігійна свідомість, характерними рисами якої є відвертість, гнучкість, індивідуальність, демократичність, і тому подібне, а з іншої - таке, яке визначається духовною ентропією, невизначеністю, фрагментарністю, популізмом.

Як відзначає соціолог С. Кравченко «соціум став якісно іншим — складним. Настав „кінець визначеності“, в наше життя прийшли тенденції самоорганізації, нелінійності і альтернативності розвитку». У сучасній науковій картині світу чоловік є чужим, стороннім і чужорідним в метафізичному сенсі. Квантова фізика зажадала усвідомлення відносності гранично загального в науці абстрактного поняття елемент в описі станів фізичної реальності. Відносність поняття «елементу» відразу спричиняє за собою відносність концепції раціоналізму. Тут ми приходимо до логічного висновку про існування світу як неподіленого цілого. Будь-яка фізична система є не безліч, а одне. Перетворення людини з потойбічного в центральний пункт буття можна досягти в результаті корінного перевороту в розумінні картини світу. Узагальнений принцип додатковості Бора затверджує додатковість між раціональною і ірраціональною сторонами дійсності і її пізнання. В світлі викладеного отримання людиною вертикальної складової в структурі духовності не представляється неможливим [10, с.8].

Аж до ХІХ ст. у всіх існуючих суспільствах релігія служила фундаментом формування світогляду. Сьогодні характерною рисою сучасного суспільства є те, що традиційні релігійні символи і цінності не можуть виконувати функцію об'єднуючої суспільство сили і що у вирішенні проблем, що встали, визначальна роль належить науці і технології. Хоча наука не виключає релігію, вона в значній мірі позбавляє її значення як пояснення дійсності. Витоки цієї точки зору — в кантовському позитивізмі з його законом трьох стадій історії, згідно якому третя стадія, означає торжество науки і у мірі її розвитку відбувається витіснення релігії. Освічені люди все частіше розмежовують «церковність» і віддають перевагу позацерковним формам віри.

Оскільки світ може бути пояснений наукою, О’ді вважає, що відпадає потреба в зверненні до трансцендентного Бога. Йдеться, звичайно, не про «науку» у вузькоспеціальному сенсі слова, а про інтелектуальний багаж секулярного суспільства, в їх видах світського знання, його духовному багажі, представленому у філософії, етиці, етичному сприйнятті, соціальній думці. Одна з альтернатив релігії в секулярном суспільстві - світський гуманізм. Секуляризація — складний і ще не досить вивчений процес. Тим часом секуляризація розвивається в специфічних формах в кожному конкретному суспільстві. Поняття секуляризації дає досить міцну основу для аналізу ролі релігії у сучасному світі. Найбезпосереднішим чином на релігію впливають зміни в області моралі, науки, політичного життя, економіці. Питання про майбутнє релігії - один з аспектів питання про майбутнє людського суспільства. Представники позитивістського напряму в соціології вважали, що наука дає світу знання, здатна забезпечити щастя всім людям, і що головною перешкодою на дорозі використання наукового знання на благо людей є релігія. Але виявилось, що наука і релігія не схожі на сосуди: якщо наукових відкриттів стає більше, то це зовсім не означає, що вплив релігії стає або повинно ставати менше. Кант засумнівався в здатності науки замінити релігію. Суспільству необхідний ідеал, здатний спонукати до альтруїзму. Реакція на раціоналізм в масовій свідомості виражається в характерному для нашого часу зростанні попиту на ірраціоналізм. Всупереч прогнозам релігія збереглася. У ХХІ ст. значна частина світу, включаючи Україну, вступила під знаком релігійного відродження [6, с.233−244] Динаміку зростання баптистського руху населення України починаючи з 1989 року можна описати схематичним чином: швидке зростання — повільне зростання — стабілізація — повільне зростання. На Україні сформувалося ядро віруючих людей з відносно високими показниками релігійної поведінки і участі в релігійному житті. Це ядро оточує «периферія» — люди, в яких показники релігійної поведінки декілька нижче, проте, пов' язана з релігійними общинами. Вони вірять в безсмертя душі і вважають релігію важливою частиною своєї душі. Для інших релігія не основа світогляду. У цьому контексті на сучасному світі виникають рухи за «відродження» традиційних релігій, за «релігійне оновлення». Феномен «відродження релігійності» пов’язаний із зростаючою складністю життя, з пошуками стабільності в умовах виникнення проблем, що породжуються сучасним етапом суспільного розвитку, — це екологічна проблема, проблема, пов’язана з ломкою традиційних устроїв, втрата смысложизненных орієнтирів. З. Бауман визначає нинішню епоху як «епоху ідентичності». У сучасному суспільстві очевидна розбіжність між релігійною приналежністю і іншими соціальними ролями. Як один з соціальних інститутів, будучи частиною суспільства релігія змінюється разом із зміною соціальної системи. Перш за все релігія поєднується з суспільством сучасного типа, поміщається в його системі лише як приватна сфера життя. Це означає кінець традиційних форм релігії, традиційних образів Бога. Сьогодні змінилося суспільство і немає повернення до минулих історією форм суспільного життя. На зміну формам релігії, які вичерпали себе, приходять нові [11, с.250].

Релігія переживає період переосмислення старих понять і підходів. Одні провідні соціологи релігії зв’язують її розвиток перш за все з втратою того позитивного, конструктивного, що релігія несла суспільству. Інші вважають, що релігія навпаки переживає період якісних змін і знаходиться на підйомі. Ю.Ю. Синеліна відзначила наступні характерні риси релігійних змін в ХХ-ХХІ століттях: різноманітність релігій в умовах глобалізації, плюрализація релігійного життя, суб'єктивізація, поява нових релігійних інститутів. Принципи організації релігійних співтовариств піддалися трансформації. У людей з’являється можливість конструювати собі релігію з тих символічних систем, які представлені на «релігійному ринку», так звана «а la carte» або «клаптева релігія», або «бриколаш». Аналіз даних емпіричних досліджень дозволив доповнити цю парадоксальну картину релігійного життя тезою про те, що «сучасному суспільстві можуть йти раціональні процеси — секуляризація і десекуляризация, причому вони можуть спостерігатися на всіх рівнях: мікро-, мезо — і макро, тобто індивідуальному, на рівні організацій і на рівні соціальних інститутів. Релігія в цілому відроджується, а секуляризація має свої межі [17, с.89−99].

Тенденція пов’язувати проблеми секуляризації з проблемою існування релігії представлена в наступних основних теоріях: секуляризація як втрата «священного» (Лукман); витіснення релігії наукою, раціональним мисленням, світською етикою (О'ді); секуляризація як еволюція релігії і її видозміна (Бела) [16, с.832]. Оскільки релігія вимушена реагувати на виклики з боку соціуму, то в цьому контексті секуляризація може означати модернізацію, навіть трансформацію форм релігії. Можна погодитися з позицією, відносно якої секуляризація веде до зменшення її значення, яке лише по іншому виявляється. Для України початку 90-х років була характерна переконаність, що в суспільстві відбувається релігійне відродження. Це дає підставу деяким ученим стверджувати, що процес секуляризації має тенденцію скорочення свого впливу. Але фактом залишається те, що за останніх 30 років збільшення релігійної самоідентифікації, кількість релігійних організацій практично не змінилася. До причини спаду динаміки чисельного збільшення релігійних організацій можна віднести факт «насичення» складу цих організацій. О. Панков допускає, що релігійні організації вже «вибрали» своїх послідовників. О. Панков підтверджує, що пропаганда протестантських місіонерів розрахована, перш за все, на середній клас, який практично відсутній в структурі сучасного українського суспільства [15, с.99−103].

Слідує почеркнуть, що «перетікання» віруючих з одної конфесії в іншу є значним моментом в характеристиці релігійної ситуації в сучасній Україні. Однією з причин такого «перетікання» є чекання швидких позитивних результатів. Якщо цього не відбувається, то такий «претендент» продовжує свої пошуки в інших конфесіях. Найбільш достовірним поясненим зміни релігії є незадоволення людиною попередньою релігією.

Одній з тенденцій трансформації масової релігійності в сучасній Україні є формування імітативної релігійності, основу якої складає концепція «культурного інсценування» Л. Іоніна [8, с. 200]. Вирішальний етап «культурного інсценування» — засвоєння певного теоретичного ядра і створення відповідного морально-емоційного настрою. Як відзначає О. Панков, віруючі, які обійшли традиційний спосіб релігійності, у них відсутня цілісна уява про культурну парадигму, у межах якої їм слід бути. Соціологи визначають нездатність більшості сучасного духівництва впливати на засвоєння віруючими теоретичного ядра унаслідок украй низької теоретичної підготовки. Результатом є повільний процес зниження довіри до церкви до всяких форм традиційної релігійності.

Серед сучасної молоді спостерігається збільшення «заявленої» релігійності. У соціології релігії відносно молодіжної релігійності використовується термін «авангардна релігійність». Останнім часом спостерігається активна позаконфесіоналізація молодіжної релігійності, ознаками якої є високий рівень толерантності. Релігійність новонавернених віруючих в цілому позбавлена негативу, нетерпимості відносно інших вірувань. Отже, на індивідуальному рівні обрання конфесії або церкви має персональний характер. Можна погодитися з думкою Л. Філіпович, що не дивлячись на значне зростання релігійних общин, рівень релігійності на Україні в цілому виріс трохи, а відношення населення до релігії не зазнало кардинальних змін, тобто в свідомості більшої частини сучасних українців релігія не займає центральне або домінуюче місце [19, с.3−7].

Релігія вимушена в тій або іншій мірі реагувати на постійні виклики з боку соціуму. У цьому контексті секуляризація може означати модернізацію, трансформацію форм організації церков, що не обов’язково наводить до зменшення їх функціональності в суспільстві. Сьогодні традиційні релігійні символи цінності не можуть виконувати, як раніше функцію інтеграції суспільства. Віра стає особистою справою віруючих [21, р.219, 225−250].

Важливим способом впливу релігії на процеси життєдіяльності суспільства, в тому числі на його модернізацію, представляє світогляд віруючих. З виникненням соціального служіння починається процес взаємодії релігійної свідомості і держави. Необхідно виділити загальні риси, які зумовлюють трансформацію свідомості віруючих у наш час, — це нова соціокультурна реальність. У наслідок цих процесів змінюються традиції, вірування, ідеології, життєві стилі і форми. Церква стає і надалі повноправним учасником суспільного дискурсу. Унаслідок світової НТР, розвитку світового процесу формування єдиних інфраструктурних систем і мереж світ змінюється руйнуючи звичне і застаріле. Для задоволення своїх духовних потреб сучасний віруючий — практичний, такий, що раціоналізований, інтелектуалізований — трансформує свій світогляд, перетворює існуючі релігійні системи і створює свої власні. Людина з багатьох церковних традицій надає значення тій, яка для нього стає справою власного вибору і переконання. Відхід з церкви, яка заснована на традиції і авторитеті, може компенсуватися зверненням людини до свого релігійного досвіду. Проте можна переконатися в наступному: світогляд віруючих продовжує змінюватися, але релігійні цінності залишаються і орієнтують людину на вічне життя, смерть, сенс життя [7, с.781−787].

Трансформація є закономірним процесом з непередбачуваним результатом. На сучасному етапі трансформація суспільства на Україні відбувається в умовах одночасного кризисного стану всіх сфер життєдіяльності. Саме соціокультурний чинник є вирішальним на Україні через свою здатність зорієнтувати і створити ціннісно-моральну базу подальшої суспільної модернізації. Соціокультурна сфера допомагає зрозуміти і прогресивно вирішити конфлікти і економічні проблеми. У даній ситуації акцент зроблений на молодь як потенційного носія передової системи цінностей, на яку покладена надія цивільної активності. Соціокультурна трансформація здатна на базі інтеграції «вічних цінностей» і нових орієнтирів створити єдину парадигму модернізованого розвитку України. У українському суспільстві, яке трансформується, загострюються протиріччя між новими можливостям і традиційними звичками. Одним з найбільш значимих інструментів формування конфесійної самосвідомості є соціальна доктрина церкви, яка відображає трансформації конфесійних уявлень про місце і роль християнина в світі згідно «виклику часу». Це зумовлює необхідність вивчення соціальних доктрин християнських церков [13, с.599 601]. Оскільки соціальна концепція об'єктивно виражає найбільш істотні процеси, які відбуваються в релігійному комплексі, то її вивчення є необхідній складовій філософсько-релігієзнавчого дослідження. На відміну від чисто богословських праць, соціальні концепції церков є одній з поширених позицій богословської думки, вони динамічно пристосовуються до рівня віруючих, їх соціальних потреб і вимог. Аналіз соціальних концепцій християнських церков в контексті християнського модернізму вважається необхідній складовій сучасних досліджень світоглядних трансформацій. Аналіз змін тематики і форм побудови конфесійних концепцій дозволяє фіксувати зміни в системі ціннісних уявлень баптизму. Соціальна доктрина виконує функцію сполучної ланки між двома рівнями релігійної свідомості - буденним і теоретичним (богословським), є найбільш ефективним засобом дії на великі маси віруючих, одним з найавторитетніших джерел релігійної інформації. Соціальні доктрини є одними з основних каналів релігійної комунікації. Сьогодні необхідний аналіз основних тенденцій модернізації баптистських церков на Україні.

Так, аналіз соціальної концепції баптизму інтегрує в себе дві соціально-філософські парадигми:

модерністську і постмодерністську, які представляються в релігійній сфері двома генетично зв’язаними парадигмальними поняттями — релігійним модернізмом і релігійним постмодернізмом. Релігійний модернізм в цілому має на увазі взаємодію між релігією як духовно — соціальною підсистемою і суспільною системою, що модернизуется. Він представлений двома протилежними позиціями, які можуть бути представлені баптистською конфесією відносно соціальної модернізації: постмодерністською («аджорнаменто»,"обновленство") і контрмодерністською (традиціоналізм, фундаменталізм). Доведено, що загальною змістовною основою соціального учення пізнього протестантизму є теологічно обгрунтоване на основі біблейської антропологічної концепції бачення соціальних проблем. Пострадянська Україна в 1990;і роки пережила «релігійний ренесанс», що привів до значного зростання релігійних організацій самих різних напрямів. Набагато серйознішою проблемою є духовна криза в українському суспільстві, викликана втратою колишніх моделей соціокультурній ідентичності.

Сам модерн не статичний, а динамічний і неоднорідний, тому будь-яка категорична думка про нього буде в тій або іншій мірі однобічним. При цьому типовим для постмодерна є не лише «радикальний плюралізм», важливий для пізнього модерна, скільки глобальне затвердження тих цінностей, що мають пріоритет. Парадигма постмодерна виявляється в новому відношенні до класів і рас, до статі і природи, до війни і світу, а також вироблення «матеріалістичних» цінностей, переконань, норм і стосунків. Так, для модерна характерні уніфікація символів і реалій «життєвого світу», розколдування світу, суб'єктивність. Навпаки, постмодерну властиві: багатозначність символів і реалій. На цьому етапі зрілого постмодерна основним соціальним суб'єктом культурної репрезентації стає вже не стільки група, скільки індивід. Модерн зазвичай характеризується як епоха створення гіперреальності, вертуалізації і розвитку інформаційних технологій які розширюють можливості сучасної людини, так і є засобами дії на особу і суспільство. Будь-яка духовна зміна, що перетворює погляди людей на реальність, прагнутиме до зміни їх образу життя і тим самим виробить нову форму культури. Процеси трансформації релігії на сучасному світі не виключає очевидного факту впливу церкви на культуру і суспільство. Нова соціокультурна реальність означає розвиток інформаційних технологій, світовий обмін інформацією різних рівнів, діалог і взаємопроникнення різних культур.

Список використаних джерел

• 1. Американская социологическая мисль / Под. ред. В. И. Добренькова. — М.: Изд-во МГУ, 1994 — 560 с.
• 2. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество, опыт социального прогнозирования. / Д. Белл. — М.: «Acadеmia», 1999 — 783 с.
• 3. Белл Д. От священного к светскому / Д. Белл // Этическая мысль. — М.: Прогресс, 1990.
• 4. Бергер П. Релігія, що відродилася і світова політика / П. Бергер. — Вашингтон, 1999.
• 5. Бибихин В. Новый ренессанс / В. Бибихин. — М: Наука, 1998 — 496 с.
• 6. Грушева Т. Трансформація суспільно-політичних поглядів українських протестантів у ХХ столітті / Т. Грушева // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя: Просвіта, 2003. — Вип. ХУІ.
• 7. Грушева Т. Реакція українських пізньопротестантських церков на модернізацій ні процеси та суспільні трансформації ХХ ст. / Т. Грушева // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. — Львів, 2009. — Кн.1.
• 8. Ионин Л. Г. Социология культуры / Л. Г. Ионин. — М.: Логос, 1996. — 200 с.
• 9. Ковальчук С. Н. Протестантский модернизм в США / С. Н. Ковальчук. — М.: Наука, 1991. — 134 с.
• 10. Кравченко С. А. Нелинейная социокультурная динамика: играизационный поход / С. А. Кравченко. — М.: МГИМО — Университет, 2006.
• 11. Кюнг Г. Начало всех вещей: Естествознание и религия / Г. Кюнг. — М.: ББИ, 2007. — 250 с.
• 12. Легайда В. Современная религиозность: феномен гражданской религии США / В. Легайда // ЖМП. — 1997. — № 11.
• 13. Ломака І. Специфіка і тенденції модернізацій них процесів у релігійній сфері // Держава і право. — К., 2006. — Вип.33.
• 14. Лукман Т. Интервью с профессором / Т. Лукман // Журнал социологии и социальной антропологии. — № 4.
• 15. Панков А. А. Проблема воспроизводства религиозного знания в посттоталитарном обществе / А. А. Панов // Социология исследования. — 1995. — № 11.
• 16. Парсонс Т. О социальных системах / Т. Парсонс. — М.: Академический проект, 2005. — 832 с
• 17. Синелина Ю. Ю. О критериях определения религиозности населения / Ю. Ю. Синелина // Социологические исследования. — 2001. — № 7.
• 18. Синелина Ю. Ю. Религия в современном мире [Електронний ресурс] / Ю. Ю. Синелина. — Режим доступу: // expert/2013/01/religia — v — sovremennom — mire
• 19. Філіпович Л. Нетрадиційна релігіозність: Проблема вибору/Л. Філіпович // Сучасна релігіозність: Зміст, стан, тенденції: зб. м-лів. Всеукр. наук. конф., березень 2007. — Луцьк: [б. в.], 2007.
• 20. Єленський В. Релігійна свобода: українська реальність та світовий досвід / В. Єленський // Релігійна свобода і права людини: правничі аспекти: У 2 т. — т.2 — Львів: Свічаго, 2000.