Психологічні особливості формування та становлення характеру у підлітковому віці

ПЛАН ВСТУП РОЗДІЛ 1. Теоретичний аналіз феномену характеру в психології

Визначення сутності поняття характеру Процес особистісного розвитку підлітка та специфіка формування характеру Акцентуації характеру у підлітковому віці

РОЗДІЛ 2. Аналіз методик діагностики характеру дітей підліткового віку Загальна характеристика методів Опитувальник характерологічних тенденцій Т. Лірі

Методика експрес-діагностики характеру (МРІтест Айзенка Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у підлітків (О.Є.ЛічкоС.І.Подмазін РОЗДІЛ 3. Психокорекція акцентуацій характеру у підлітковому віці

Загальні рекомендації щодо психокорекції акцентуацій характеру у підлітковому віці

Психокорекційні вправи для роботи з акцентуйованими підлітками ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ особистісний підліток характер акцентуація

ВСТУП Підлітковий вік пов’язаний з перебудовою всього організму дитини, що зумовлена насамперед статевим дозріванням. Активізація діяльності як статевих, так і інших залоз внутрішньої секреції спричинює інтенсивний психічний, фізичний і фізіологічний розвиток. Підлітковий період — надзвичайно складний етап психічного розвитку, при характеристиці якого слід мати на увазі ряд обставин: з одного боку, по рівню та особливостям свого психiчного розвитку підлітки ще не повністю вийшли з дитинства; з другого — вони вже стоять на порозі дорослого життя, в їх поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та ставлень.

Підлітковий період нестабільний, чутливий, важкий і виявляється, що він більше, ніж інші періоди життя, залежить від реальностей довкілля. У цьому віці визначаються основні джерела та базиси, що є передумовою всього подальшого становлення особистості. З’являється моральний кодекс, який диктує підліткам стиль поведінки і взаємин з ровесниками. Моральний розвиток набуває суттєвих змін саме у підлітковому віці. Інтелектуальні зміни дозволяють розвиватися власній ієрархії цінностей, яка починає впливати на поведінку підлітка. Розвиток ціннісних орієнтацій підлітка характеризується їх ускладненням, збільшенням лібералізації, зростанням особистісної незалежності. Ціннісні орієнтації починають складатися в складну і стійку систему, яка визначає становлення активної життєвої позиції.

Підлітковий період — сензитивний для розвитку уявлень про свої потреби, спрямованості особистості, оформлення ідеалів. Тому особливо важливим є вивчення даного віку і вироблення заходів для допомоги в розвитку особистості, зокрема характеру.

Спроби дослідження та побудови наукової типології характеру робилися неодноразово впродовж всієї історії психології. Ґрунтовну спробу такого роду зробив німецький психіатр і психолог Е. Кречмер. Його ідеї виявилися вельми плідними. Їх ефективно розвинули П. Б. Ганнушкін, Б. Шелдон, Е. Фромм, К. Леонгард, А.Е.Лічко та інші. Всі типології людських характерів виходили з ряду загальних ідей. Основні з них такі: характер людини формується досить рано в онтогенезі і впродовж решти його життя проявляє себе як більш-менш стійкий. Але розвиток характеру не завжди є рівномірним, спокійним та якісним процесом, тим паче у підлітків. На основі того, що соціальна ситуація дитини є нестійкою та значною мірою стресово впливає на формування особистості, в підлітковому віці мють місце часті прояви агресії, тривожності, конфліктності та протиправної поведінки. Практика виховання показує, що підлітки є найбільш складною для педагогічної роботи віковою групою. В більшості випадків це пов’язано з акцентуйованими рисами характеру.

У сучасних умовах доступні величезні обсяги інформації, які забезпечують майже невичерпні можливості для отримання стимульного матеріалу, методик дослідження характеру (бібліотеки, всілякі бази даних, інтернет). Ці дослідження можуть узгоджуватися з результатами аналогічних лабораторних та повторних досліджень, тим самим збільшуючи зовнішню валідність.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що діагностика характеру має велике практичне значення. Визначення особливостей характеру, наявності та причин формування акцентуацій є одним з основних орієнтирів для психолого-педагогічних рекомендацій, розробки корекційних програм, консультацій з питань сімейних відносин і професійної орієнтації, дозволяє попередити можливість прояву девіантної поведінки. В цей же час значно полегшує встановлення і налагоджування контактів з підлітками, вибір форм розвивальної чи корекційної роботи. Враховуючи все це важливо правильно підібрати та якісно провести діагностику та визначення особливостей формування та становлення характеру підлітків.

Об`єкт — характер у підлітковому віці

Предмет — особливості формування та становлення характеру в підлітковому віці

Мета роботи полягає у вивченні особливостей формування характеру в підлітковому віці, яскаво виражених рис характеру та акцентуацій.

Завданням роботи є:

Ознайомитися та опрацювати психологічну літературу по даній темі, визначити ступінь розробленості проблеми.

Підібрати методики діагностики характеру та його особливостей у підлітків.

Сформулювати методичні рекомендації щодо роботи з акцентуйованими підлітками.

РОЗДІЛ I. Теоретичний аналіз феномену характеру в психології

Визначення сутності поняття характеру Термін «характер» — грецького походження, він означає «риса», «ознака», «відбиток». Введений він для визначення властивостей людини Теофрастом. У «Характеристиках» він описав 31 тип людських характерів з погляду мораліста — людей хвалькуватих, балакучих, нещирих, нудних, улесливих тощо. Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх формування вважали особливості будови тіла, функції людського організму, моральні засади людських стосунків або їх розумові здібності і досвід.

Характер — це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе.

Характер не є вродженим і розвивається під впливом суспільства, батьківського виховання. Також він «дає основу для пристосування індивіда до суспільства. Він формується протягом всього життя людини і визначається певним образом мислення, складом певних рис, потреб, інтересів, переконань, дій людини. Характер дитини — це зліпок з характеру його вихователів, він розвивається у відповідь на їх поведінку та методи виховання. А методи виховання дитини в свою чергу залежать від соціальної структури та культури.

Характер найбільш тісно пов’язаний з темпераментом, що, як відомо, визначає зовнішню, динамічну форму вираження сутності людини. Людина — носій характеру. Риси її характеру впливають на діяльність, стосунки, способи дій у найширшому їх розумінні - в родині, трудовому колективі, в управлінні виробництвом, державою.

Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює фон для індивідуальних виявів рис характеру, а вияв невластивих більшості членів певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, осуд. Особливості типового характеру виявляють позитивне або негативне ставлення: 1) до праці, 2) до інших людей, 3) до самої себе, 4) до предметів та явищ дійсності. [5]

Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Його виявляє повага до праці, працелюбність або ж зневага до праці та працівників. Важливі риси ставлення до праці — акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість.

Ставлення до інших людей виникає в контактах між особистостями і зумовлюється суспільними умовами життя, які складаються історично і виявляються в колективі. Рисам характеру, які виявляють ставлення особистості до інших людей, властиві значна варіативність змісту і форми, залежність від рівня культурного розвитку народу та духовного багатства особистості.

Ставлення до інших людей має оцінний характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. Оцінне ставлення до людей виражається в різному змісті рис характеру та різній формі їх вияву. Схвалення й осуд, підтримка і заперечення можуть бути висловлені у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо. Ставлення до інших людей виявляється залежно від обставин і характеру оцінювання вчинків як в позитивних, так і в негативних рисах характеру. Серед позитивних рис характеру, притаманних культурній людині, є справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. В їх основі лежать гуманістичні моральні якості людей, ідейні переконання, прогресивні прагнення. До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гордість, схильність до безпідставного кепкування та глузування, прискіпливість, схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять позитивному спілкуванню людей, їхньому прагненню до спільної боротьби з несправедливістю, спілкуванню в праці. Так або інакше ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси характеру за аналогією або протиставленням. [7]

Ставлення до самої себе — позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку самосвідомості, здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, схильність віддавати всі свої сили колективу, державі, свідчать про високий рівень розвитку самосвідомості особистості. Разом з тим деяким людям у ставленні до себе притаманні негативні риси — нескромність, хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість, безпринципна покора, безпідставна зневага або знецінювання себе тощо.

Серед рис характеру особливо помітні ті, які визначають ставлення людей до речей, до природи. Ощадливість, дбайливість, акуратність, бережливість, дбайливе ставлення до природи підносять особистість.

Характер виявляє себе у зовнішності, в тому числі виразі обличчя. Риси характеру віддзеркалюються у посмішці, у жестах, у одязі… Він повно описує і узагальнює нас, як людей. Часто характер є визначальним у виборі партнера, прийомі на роботу чи просто співбесідника для проведення спільного часу. Риси характеру можна виховувати відповідно до наших потреб чи бажань, але, коли він вже сформувався, для цього треба прикласти чимало вольових зусиль.

Процес особистісного розвитку підлітка та специфіка формування характеру

Формування характеру — це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки. Формування характеру відбувається в різних за своїми особливостями та рівнем розвитку групах (родина, дружня компанія, клас, спортивна команда, трудовий колектив та ін.) У залежності від того, яка група є для особистості референтною, які цінності підтримує і культивує ця група, у людини розвиваються відповідні риси характеру. [19]

У підлітковому віці починають складатися і вже закріплюватися риси характеру. Зрозуміло, формування характеру не починається і не закінчується в цьому віці. Відомо, що характер формується і змінюється протягом всього життя людини. Ще в дошкільному віці намічаються перші контури майбутнього характеру людини, складаються ті чи інші звичні способи і форми поведінки. З іншого боку, і в старшому шкільному віці, віці ранньої юності, триває досить інтенсивне формування характеру. Тим не менше, підлітковий вік, на відміну від дошкільного та молодшого шкільного віку, — це вік, коли формування характеру набуває помітне місце в загальному процесі розвитку.

Однією з найбільш характерних особливостей підлітка, пов’язаних із зростанням його самосвідомісті є яскраво виражене прагнення до самостійності, прагнення показати свою «дорослість». Підліток має деякі підстави вважати, що він вже не маленька дитина. Він відчуває загальне наростання своїх сил і енергії, бачить як швидко збільшується його зростання, витривалість, зауважує появ у себе вторинних статевих ознак, відчуває себе фізично зрілим. Нарешті, підліток відчуває, що його участь у житті дорослих людей стає значно більшою, ніж у молодшому шкільному віці, він надає значну допомогу батькам, часто несе досить відповідальні обов’язки в сім'ї. Значно підвищується участь підлітків суспільному житті. Переоцінюючи значення своїх зростаючих можливостей, підлітки приходять до переконання, що вони по суті вже нічим (або майже нічим) не відрізняються від дорослих людей. Звідси прагнення підлітків до самостійності і відомої «незалежності», звідси — їх хворобливе самолюбство і уразливість, гостра реакція на спроби дорослих недооцінити їх права та інтереси. Здавалось би корисне прагнення до самостійності у підлітків часто ускладнюється, може прийняти негативні форми опору чужому впливу, невизнання авторитету дорослих, ігнорування висунутих до них вимог.

Значний розвиток у підлітковому віці набувають вольові риси характеру. Під впливом підвищених вимог, що пред’являються підліткові, все більш ускладнюється навчальна та трудова діяльності, у нього розвивається здатність тривало переслідувати свідомо поставлені цілі, вміння долати перешкоди і труднощі на цьому шляху. У регуляції поведінки підлітка велика роль належить свідомості, великі значення набувають свідомі вольові зусилля, свідоме керування своєю поведінкою, своїми емоціями. Підліток здатний не тільки до окремих вольових актів, а й до вольової діяльності. Підліток значно частіше сам ставить перед собою певні цілі, сам планує свою діяльність і нерідко виявляє значну наполегливість, витримку, рішучість і навіть мужність у процесі досягнення цих цілей.

Визначеного та стійкого уявлення про себе підлітки часто ще не мають. Саме цим і пояснюється підвищена чутливість оцінці їх вчинків та результатів діяльності з боку старших, до своїх успіхів і невдач. Тому навіть окремі невдачі чи негативні оцінки з боку оточуючих можуть викликати у підлітка невпевненість у своїх силах, нерішучість і сором’язливість, уявлення про власну неповноцінність. Так само і випадковий успіх, похвала, позитивний відгук можуть призвести до переоцінки своїх сил і можливостей, сумнівної самовпевненості.

Для підлітків характерна невичерпна жага діяльності, велика рухливість, прагнення активно брати у всьому участь, інтерес до всього що відбувається. Якщо його енергія, активність не знаходить правильного виходу, то вона виявляється у вигляді пустощів, витівок, ігнорування правил, метушні, нерідко призводить до більш важких випадків порушення дисципліни. Слід зазначити характерну для підліткового віку підвищену збудливість, деяку неврівноваженість характеру, порівняно часті, швидкі і різкі зміни настроїв, форм поведінки. Сміливість і рішучість може швидко зміниться у підлітка боязкістю, сором'язливістю; невпевненість у собі, у своїх силах періодично змінюється переоцінкою своїх сил і навпаки. Підліток то веселий, рухливий і прагне спілкування, то задумливий і замкнутий, то м’який, привітний, ласкавий і ніжний, то різкий, нешанобливий. Без будь-якої серйозної причини він може «зірватися», нагрубити, проявити прискіпливість, зарозумілість, нетерпимість, без будь-яких об`єктивних причин, глибокий, активний, дієвий інтерес може тимчасово поступитися місцем млявості, апатії, байдужості.

Мабуть, ці особливості характеру підлітка багато в чому визначаються тим «внутрішнім переломом», тими змінами в його організмі і, зокрема, в нервовій системі, які пов’язані із статевим дозріванням. Наприклад, у підлітків часто посилюється діяльність щитовидної залози, гормони якої підвищують збудливість нервової системи, має значення нерівномірне кровопостачання мозку, отже, частково можна пояснити підвищену дратівливість та нестриманість підлітка.

У добре організованих колективах, у тому числі у сімейних, з правильним режимом праці та відпочинку, доброзичливими відносинами і твердими вимогами, період статевого дозрівання і пов’язаних з ним змін в організмі підлітків проходить безболісно. Неминуча внутрішня перебудова організму в цих умовах відбувається спокійніше, а її зовнішні зміни малопомітні і несуттєві.

Слід зазначити, що характер не є застиглим утворенням, а формується і трансформується протягом усього життєвого шляху людини. Характер не є фатально зумовленим. Хоча він і обумовлений об'єктивними обставинами життєвого шляху людини, самі ці обставини змінюються під впливом вчинків людини. Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних заходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадськості.

Акцентуації характеру у підлітковому віці

Саме у підлітковому віці підсилюються акцентуації, які вказують на слабкі сторони характеру, створюють передумови для формування у підлітків девіантної поведінки. Акцентуація характеру, за визначенням К. Леонгарда, О.Є. Лічко та ін., — це дисгармонійність розвитку характеру, підвищена виразність окремих його рис, які зумовлюють вразливість особистості щодо певного виду впливів та ускладнює її адаптацію у деяких специфічних ситуаціях.

У підлітковому віці від типу акцентуацій характеру значною мірою залежать особливості поведінки в різноманітних умовах і під впливом різних ситуацій. Опираючись на знання того чи іншого типу, можна прогнозувати поведінку в певних ситуаціях. Можна передбачити ті психологічні фактори, які швидше всього здатні призвести до саморуйнівної поведінки, а також ті форми, в які вона може перевтілитися.

Класифікація А.Е. Лічко характеризує акцентуації характеру підлітків.

1. Гіпертимний тип. Відрізняється рухливістю, схильністю до пустунства, товариськістю. Дуже галасливі, завжди мають добрий настрій. За хороших загальних здібностей одночасно існує велика непосидючість, тому і навчаються нерівномірно. Часто можуть конфліктувати з дорослими. У них багато захоплень, хобі, але вони дуже недовготривалі (поверхневі). Часто такі підлітки переоцінюють свої можливості, занадто впевнені в собі. Для гіпертимного типу акцентуацій об'єктивно саморуйнівною може стати схильність до пригод і ризику, до гострих відчуттів, до незвичайних переживань. Подібна поведінка є саморуйнівною, коли це стосується, наприклад, вибору небезпечної професії. Нерідко зустрічаються прояви адитивної поведінки. Також гіпертими мають схильність до наркоманії.

2. Циклоїдний тип. Для них характерна висока дратівливість, схильність до апатії, перевага віддається самотності. Тяжко переживають навіть незначні невдачі, дуже дратуються у відповідь на критику, зауваження. Настрій час від часу змінюється від піднесеного до подавленого з періодами приблизно 2−3 тижня. Особливості саморуйнівної поведінки залежать від фази. В гіпертимній фазі вона нічим не відрізняється від гіпертимів. У субдепресивній фазі можлива суїцидальна поведінка. Суїцидальні дії зазвичай здійснюються в стані афекту, особливо коли зі всіх сторін «сипляться» докори, зауваження. Ще одним проявом саморуйнівної поведінки може бути делінквентний еквівалент субдепресивних фаз. При цьому вони перестають вчитися, включаються в асоціальні компанії тощо.

3. Лабільний тип. Характерний вкрай змінливий настрій. Приводом для цього може послугувати навіть незначне — слово, погляд… Поведінка майже повністю залежить від хвилинного настрою. Такі підлітки добре розуміють і відчувають відношення оточуючих до них. Афективна суїцидальна поведінка відзначається швидким прийняттям рішення і доволі швидким (завжди в той же день) його виконанням. Лабільні підлітки у компаніях найчастіше шукають емоційної підтримки. Емоційне відштовхування з боку близьких і значущих осіб є для них найважчим ударом і найчастіше підштовхує до саморуйнівної поведінки.

4. Астено-невротичний тип. Характерна висока капризність, схильний всіх та у всьому підозрювати. Такі підлітки швидко втомлюються, особливо при виконанні розумової праці, часто бувають роздратовані.

5. Сензитивний тип. Цей тип характеризується високою чутливістю до всього: і того що втішає, і того, що засмучує. Такі підлітки не люблять великих компаній, веселих ігор. Найчастіше вони сором’язливі і несміливі при сторонніх, а відкритими і товариськими вони бувають тільки з добре знайомими людьми. Віддають перевагу спілкуванню з молодшими і дорослими, ніж з ровесниками. Дуже слухняні і прив’язані до батьків. Дуже рано формується почуття відповідальності, високі моральні вимоги до себе й оточуючих.

6. Психастенічний тип. Цей тип характеризується прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань до самоаналізу і оцінці поведінки інших. Психастенічна акцентуація не спричинює саморуйнівну поведінку. Однак, притаманна таким підліткам нерішучість і страх відповідальності здатні заподіяти шкоду майбутньому соціальному статусу.

7. Шизоїдний тип. Головна риса — замкнутість (надання переваги самотності). Підлітки дуже часто демонструють зовнішню байдужість до оточуючих людей, погано розуміють стан інших, їх почуття. Їх дуже важко зрозуміти оточуючим, особливо однолітками, через це їх, як правило, не дуже люблять. Шизоїдні підлітки схильні до адиктивної поведінки, що має для них певну небезпеку. Можуть здійснювати вчинки, які відверто завдають шкоди їх соціальному статусу (наприклад, крадіжки).

8. Епілептоїдний тип. Дуже часто плачуть, особливо в ранньому віці. Такі діти люблять мучити тварин, ображати меншого, в компаніях дітей поводять себе як диктатори. Їх риси — жорстокість, власність, егоїзм. Епілептоїдна акцентуація сама по собі передбачає ризик саморуйнівної поведінки. Індивідам з цією акцентуацією притаманні суїцидальні вчинки. Дуже часто зустрічається демонстративна суїцидальна поведінка. Однак, коли демонстративно задумані дії здійснюються на фоні сильного афекту, то це може закінчитися трагічним нещасним випадком. Афективні реакції найчастіше бувають агресивними, спрямованими на зовнішній світ, але на самоті або у безвихідній ситуації агресія може обернутися на самого себе.

9. Істероїдний тип. Найбільш характерна риса цього типу — егоцентризм, прагнення до постійної уваги до своєї особи. Головне для них — привертати до себе увагу оточуючих, вислуховувати у свою адресу захоплення і похвалу. Істероїдна акцентуація з властивими їй демонстративністю та претензійністю цими ж якостями впливає на саморуйнівну поведінку. Тобто, цьому типу акцентуації притаманні демонстративні суїцидальні дії.

10. Нестійкий тип. Іноді про нього говорять як про слабовільного, котрий пливе за течією. Таких підлітків дуже приваблюють розваги, ледарство, святковість. Відсутні будь-які серйозні (в тому числі професійні) інтереси, майже зовсім не думають про майбутнє. При нестійкому типі акцентуацій навмисна саморуйнівна поведінка не є характерною. Проте представники цього типу складають контингент високого ризику для розвитку алкоголізму і наркоманії.

11. Конформний тип. Цей тип демонструє бездумність, а часто просто підпорядкування будь-яким авторитетам, групі. Це тип пристосування. Дуже рідко діагностується. Саморуйнівна поведінка у представників цього типу можлива як співучасть у групових діях «своєї компанії». Діапазон вчинків доволі великий — від витівки до дуже рідкісних суїцидальних дій. [17]

Існує також ряд факторів та причин, що впливають на формування акцентуацій у підлітків. На основі систематики формування психопатій П.Б.Ганнушкіна, можна систематизувати і чинники, що впливають на виникнення і розвиток акцентуації характеру у підлітків, а надалі, можливо, і на появу психопатій. Серед біологічних чинників, що приводять до акцентуації характеру, виділяють:

1. Дії пренатальних, натальних і ранніх постнатальних впливів на мозок, що формується в ранньому онтогенезі. До таких причин можна віднести важкий токсикоз вагітності, родові травми, внутрішньоутробні і ранні мозкові інфекції, що важкі виснажують соматичні захворювання.

2. Несприятлива спадковість, яка включає певний тип ВНД, алкоголізм батьків, що зумовлює тип акцентуації характеру.

3. Органічні пошкодження головного мозку, тобто черепно-мозкові травми, мозкові інфекції і т.п.

4. «Пубертатна криза" — нерівномірність розвитку серцево-судинної і кістково-м'язової системи, ендокринної системи і «гормональна буря».

До соціально-психологічних чинників слід віднести:

1. Порушення виховання підлітка в сім'ї. Вплив сімейного середовища на формування особистості є найважливішим внаслідок того, що сім'я служить основним суспільним інститутом соціалізації особистості .

2. Шкільну дезадаптацію. У підлітковому віці падає інтерес до навчання через зміну провідного виду діяльності .

3. Підліткову кризу. У 12 -14 років в психологічному розвитку наступає переломний момент — «підліткова криза». Це пік «перехідного періоду від дитинства до дорослого», відбувається «криза ідентичності. В цей період процесу пізнання самого себе надається глобальне значення. Саме цей процес, а не чинники навколишнього середовища, розглядаються як першоджерело всіх труднощів та порушень у підлітків. У них розвивається самосвідомість, прагнення до самоутвердження; їх не влаштовує відношення до себе як до дітей, що приводить до афектних спалахів і конфліктів, які можуть бути як міжособистісними, так і внутрішньоособистісними.

4. Психічну травму. Психосоціальну дезадаптацію можуть викликати окремі психічні порушення, спровоковані різними психотравмуючими обставинами (конфлікти з батьками, друзями, вчителями, неконтрольоване емоційне вигорання, викликане закоханістю, переживанням сімейних розладів і т.п.). [23]

Хоча в цілому питання про динаміку акцентуації розроблено ще недостатньо, можна безумовно говорити про загострення рис акцентуації вдачі в підлітковому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а також перехід явної акцентуації в приховані. Акцентуйована особа не синонімічна патологічній. Інакше нормою було б слід рахувати тільки середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. Поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох чинників, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і інше.

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз методик діагностики характеру дітей підліткового віку Загальна характеристика методів дослідження Характерологічні особливості людини, що визначають структуру особистості, можуть бути визначені за допомогою особистісних тестів. До особистісних тестів додаються психодіагностичні методики, спрямовані на оцінку емоційно-вольових компонентів психічної діяльності індивіда (відносин, мотивації, інтересів, особливостей поведінки і т. п.) в певній соціальній ситуації. За допомогою таких тестів виявляються стійкі індивідуальні особливості людини, що визначають її вчинки та поведінку.

Умовно особистісні тести за предметом і метою діагностування можуть бути розділені на три основні групи.

До першої групи відносяться багатофакторні особистісні опитувальники, що дають різноманітну комплексну оцінку ступеня розвиненості психічних властивостей особистості. До цієї групи належать 16-факторний особистісний опитувальник Р. Кеттелла (16РЕ), Мінесотський багатофакторний (багатопрофільний) опитувальник (ММР1), деякі особистісні опитувальники Г. Айзенка та інші.

До другої групи належать проективні методики, що розробляються на основі певних стимулів. Випробуваним пропонується інтерпретувати, доповнювати, розвивати ці стимули. Приміром, інтерпретувати зміст сюжетних картинок, завершити незакінчені пропозиції, дати тлумачення невизначеним контурах чорнильних плям і т. п.

До третьої групи відносяться тестові методики, що виявляють окремі стійкі особливості особистості (темперамент, окремі характерологічні риси, наприклад агресивність, тривожність, емоційні прояви).

Діагностика особистісних особливостей та типів акцентуації нерідко є нелегкою задачею. До цієї проблеми потрібно підходити комплексно, використовуючи декілька методик, для отримання достовірних, більш розширених даних про особистість досліджуваних. Щоб уникнути помилок у визначенні тієї чи іншої риси характеру або акцентуації, застосування лише діагностичних методик недостатнє. Більш об'єктивну інформацію можна отримати додатково із соціально-педагогічних спостережень, використовуючи для цього щоденник, а також аналізуючи особливості спілкування підлітка, спрямованість його інтересів, захоплень, поведінки.

Важливо зібрати загальні дані про підлітка, виявити короткі біографічні відомості, в якій сім'ї він народився і як проходив його психічний та фізичний розвиток в попередніх вікових періодах. Оцінюються характерологічні особливості: відношення до себе, до інших людей, до праці, до шкільних та особистих речей; ініціативність, самокритичність, скромність, самостійність, самовпевненість, рішучість і т.д.; здібності та рівень їх розвитку; звички, в тому числі й шкідливі; перенесені фізичні та психічні травми та інші пошкодження.

Біографічні дані та інформація, отримана в результаті проходження методик, повинні звертатися в тісному зв’язку з тими соціально-побутовими умовами, в яких проходило реальне життя підлітка, з врахуванням складу, віку, занять членів сім'ї, матеріального стану, житлово-побутових умов, соціальної ситуації тощо.

Опитувальник характерологічних тенденцій Т. Лірі

Основні риси характеру особистості виявляються у його стосунках з оточуючими. Важливо об`єктивно скласти психологічний портрет іншої людини, уявлення про неї як члена колективу, виявити переважаючий тип відношення до людей. При дослідженні міжособистісних відносин найчастіше виділяються два фактори: домінування — підкорення та дружелюбністьагресивність. Саме ці фактори визначають загальне враження про людину в процесах міжособистісного сприйняття. Поведінка члена групи оцінюється за двома змінними, аналіз яких здійснюється в тривимірному просторі, утвореному трьома осями: домінування — підкорення, дружелюбність — недружелюбність, емоційність — аналітичність.

Опитувальник Томаса Лірі включає 128 характерологічних тверджень. Він дає опис характеру людини і призначений для вимірювання ступеня вираженості властивостей, що виявляються в міжособистісному спілкуванні: домінантність, упевненість в собі, незалежність, залежність, чуйність, товариськість. Ця методика дозволяє вирішувати одночасно три завдання: встановити ступінь вираженості властивостей характеру; описати зони потенційного внутрішнього конфлікту; вивчити психологічну сумісність людей, проаналізувши причини конфлікту, переваги та очікування.

Методика може бути подана респонденту або списком (за абекою чи у випадковому порядку), або на окремих картках. Йому пропонується вказати ті твердження, які відповідають його уявленню про себе, а потім виділити те, що відносяться до бажаного або його ідеалу.

Але існує більш цікавий та достовірніший спосіб проведення даного дослідження. Воно включає в себе два етапи. На першому етапі використовується методика самооцінки досліджуваним особистісних властивостей, на другому — методика взаємооцінки. Тому до дослідницької групи входять експериментатор і двоє досліджуваних, бажано тих, які знають один одного не менше 1,5−2 місяці.

Методики дослідження можуть використовуватись послідовно то одним, то іншим досліджуваним, або одночасно; важливо, щоб досліджувані були розташовані не ближче, ніж за 2 м один від одного (для запобігання «списування»). Кожен із них отримує список із 128 рис, реєстраційний бланк та олівець. Експериментатор знайомить їх з інструкцією і при одночасній роботі обох досліджуваних стежить за дотриманням самостійності. При цьому першому досліджуваному необхідно провести самооцінку рис характеру, обрати ті риси, які він може з впевненістю віднести до себе. Другий досліджуваний має виконати взаємооцінку. Йому необхідно обрати ті риси характеру, які підходять першому досліджуваному. Варто також наголосити на тому, що досліджувані мають бути максимально щирими та об`єктивними.

Метою дослідження є отримання індексів восьми характерологічних тенденцій (домінантність, впевненість у собі, вимогливість, скептицизм, поступливість, довірливість, добросердечність, готовність прийти на допомогу) і на їх основі підрахувати показники двох основних тенденцій: домінування та товариськість. Результати опрацьовуються за допомогою спеціального ключа та формули. (Додаток 1)

Методика експрес-діагностики характеру (MPIтест Айзенка) Особистісний опитувальник був опублікований Г. Айзенком в 1956році. Він призначений для діагностики нейротизму та екстраверсії-інтроверсії. MPI складається з 70 питань, 24 з яких направлено на діагностику екстраверсії, 24 — на діагностику нейротизму, 2 питання — маскувальні, вони не дають ніякої інформації про випробуваному. А решта (20 запитань) утворюють так звану «шкалу неправди», їхнє основне завдання — дати інформацію про достовірність відповідей досліджуваного за шкалами екстраверсії і нейротизму. Досліджуваному потрібно відповісти «так» чи «ні» на питання опитувальника. Передбачений випадок, коли обстежуваний може відповісти невизначено («?»). За відповідь, що співпадає з «ключем», дається 2 бали, за невизначеність («?») — 1 балл.

Г. Айзенк приводить характеристику досліджуваних якостей:

Екстраверсія — інтроверсія. Типовий екстраверт характеризується товариськістю, широким кругом знайомств, необхідністю в контактах. Діє під впливом моменту, імпульсний, запальний. Він безтурботний, оптимістичний, добродушний, веселий. Віддає перевагу руху і дії, має тенденцію до агресивності. Відчуття і емоції не мають строгого контролю, схильний до ризикованих вчинків. На нього не завжди можна покладатися. Типовий інтроверт — це спокійна, сором’язлива людина, схильна до самоаналізу. Стримана і віддалена від всіх, окрім близьких людей. Планує і обдумує свої дії наперед, не довіряє раптовим стимулам, серйозно відноситься до ухвалення рішень, любить у всьому порядок. Контролює свої відчуття, його нелегко вивести з себе. Володіє песимістичним поглядом на життя, високо цінує етичні норми.

Нейротизм — емоційна стійкість. Характеризує емоційну стійкість або нестійкість (емоційна стабільність або нестабільність). Нейротизм за деякими даними пов’язаний з показниками лабільності нервової системи. Нейротизм виражається в надзвичайній нервовості, нестійкості, поганої адаптації, схильності до швидкої зміни настроїв (лабільності), відчуття провини, стурбованості, заклопотаності, депресивних реакцій, неуважності, нестійкості в стресових ситуаціях. Нейротизму відповідає емоційність, імпульсивність, нервовість в контактах з людьми, мінливість інтересів, невпевненість в собі, виражена чутливість, вразливість, схильність до дратівливості. Нейротична особистість характеризується неадекватно сильними реакціями по відношенню до зухвалих їх стимулів. У осіб з високими показниками за шкалою нейротизму в несприятливих стресових ситуаціях може розвиватися невроз.

Коефіцієнт надійності MPI для шкали нейротизму складає 0,85−0,90, для шкали екстраверсії-інтроверсії - 0,75−0,85. Валідність обох шкал MPI встановлювали способами, які визнані багатьма дослідниками методично неспроможними, тому вона не доведена. Виявлена кореляція між шкалами екстраверсії-інтроверсії і нейротизму з коефіцієнтом 0,15−0,40, що суперечить вихідному становищу Г. Айзенка про незалежність даних вимірювань особистості. Практичне використання MPI показало значні розбіжності між отриманими даними і теоретичними прогнозами автора (особливо в клінічних групах). Г. Айзенк не зміг переконливо спростувати висловлені в багатьох зарубіжних роботах зауваження, однак, незважаючи на критику, MPI довгий час застосовували в зарубіжних психодіагностичних дослідженнях. (Додаток 2)

Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у підлітків (О.Є.ЛічкоС.І.Подмазін)

Модифікований опитувальник для ідентифікації типів акцентуацій характеру у підлітків (МПДО) був розроблений з метою створення портативний тесту, який би легко застосовувався в груповій діагностиці. В його основі лежить Патохарактерологічний діагностичний опитувальник А. Лічко (ПДО).

Існує ряд відмінностей, що сприяють мобільному використанню МПДО та визначають його специфіку.

По-перше, в текст опитувальника включені тільки діагностичні питання, що дозволило різко зменшити його обсяг (з 351 до 143 питань), і, зберігши поширену в середовищі шкільних психологів типологію акцентуацій, розроблену А. Лічко, зробити процедуру використання опитувальника близькою до таких зручних методик, як опитувальники Леонгарда, Ліхт-Шмішека та ін По-друге, діагностично значущими вважаються тільки відповіді «Так», що дозволяє провести обстеження в один прийом (а не в два, як в ПДО, де після вибору «Так» випробовуваний повинен, вибравши нетипові для нього твердження, позначити їх індексом «Ні»).

По-третє, важливою перевагою МПДО є те, що значна частина обробки результатів тесту може проводиться самими досліджуваними: підрахунок балів на бланку відповідей полягає у виділенні шкал з найбільшою сумою відповідей «Так». Процедура обстеження спрощена настільки, що учні 9 — 11 класів, спираючись на інструкцію до тесту, можуть здійснити самостійне тестування в ході індивідуальної консультації в кабінеті психолога. Зрозуміло, що в обов’язках психолога залишиться роз’яснення отриманих результатів, бесіда з досліджуваним на основі цих результатів (тобто власне психологічне консультування). У середньому час обстеження однієї людини становить 30 — 35 хвилин. Також тест зручний для використання і в груповому варіанті.

По-четверте, модифікація торкнулася і змісту опитувальника. Так, деякі запитання в змісті були отримані шляхом аналізу великої кількості проекцій акцентуйованих підлітків за допомогою методики незакінчених речень. Наприклад, дуже поширена серед інтровертованих підлітків проекція: «Я часто боюся, що в майбутньому залишуся самотнім». Цей і цілий ряд інших тверджень не входять інші опитувальники.

Змістовна валідність МПДО перевірялася двома способами: перший полягав у перевірці по кореляції діагнозів, отриманих за домопогою МПДО, з діагнозами, отриманими за ПДО. Збіги у відповідях за всіма типами акцентуацій в сукупності склали 76%.

По-друге, перевірялася кореляція діагнозів отриманих по МПДО з експертними оцінками класних керівників. Були відібрані педагоги, які мали досвід роботи з даним класом не менше трьох років і відповідально відносяться до своїх обов’язків. Експерти відповідним чином готувалися, зокрема, отримали теоретичну підготовку з феноменології акцентуацій характеру на лекціях і семінарах, які проводились автором. Експерти отримували діагностичний лист на учнів свого класу, на якому по вертикалі зліва розташовувалися найменування типів і короткий опис їх провідних рис, а по горизонталі вгорі розташовувався список учнів класу. Завдання експерта полягала в наступному — необхідно було оцінити за десятибальною шкалою прояв у кожного учня класу того чи іншого симптомокомплексу.

Збіг діагнозів, отриманих по МПДО, з діагнозами, виставленими експертами на підставі «шкільної клініки», склало 87%. Якщо врахувати, що за даними А.Є.Лічко, збіг діагнозів по ПДО з експертними оцінками щодо деяких типів (шизоїдний, збудливий, псіхастенічний) становить трохи більше 70%, то зазначений показник можна вважати задовільним.

Слід відзначити особливу складність ідентифікації (як по опитувальникам, так і за допомогою експертних оцінок) циклоїдного, астено-невротичного і сенситивного типів. За допомогою додаткових даних, отриманих шляхом спостережень за поведінкою учнів, індивідуальних бесід з підлітками та їх батьками, застосуванням таких методик, як діагностика узагальнених установок, опитувальник Айзенка та ін, були виявлені досить часті випадки «маскування» зазначених типів. Наприклад, циклоїдний і астено-невротичний типи часто маскуються під лабільний. Сентизивний тип взагалі рідко зустрічається в підлітковому віці, хоча іноді проявляється практично в чистому вигляді вже в 5 класі.

Надійність опитувальника перевірялася методом повторного тестування через два тижні. Підтвердилося 94% діагнозів. МПДО апробований на 316 акцентуйованих підлітків 8 -11 класів. 16]

Якщо характеризувати загальний вигляд, то опитувальник включає в себе 143 твердження, що становлять 10 діагностичних і одну контрольну шкалу (шкалу брехні). У кожній шкалі по 13 тверджень. Твердження в тексті опитувальника розташовані у випадковому порядку. Діагностується гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сенситивний, тривожно-педантичний, інтровертованний, збудливий, демонстративний і нестійкий типи.

Перед проведенням методики для досліджуваних проводиться інструкція, яка полягає в інформуванні дітей про проходження тесту на виявлення особливостей їх характеру, визначення його типу. Досліджуваним пропонується аркуш запитань і аркуш відповідей. Прочитавши у аркуші відповідей кожне запитання-твердження, вирішити: чи типове і характерне це для них, чи ні. Якщо так, то необхідно обвести кружечком номер цього запитання на аркуші відповідей, якщо ні, то просто пропустити цей номер. Важливо наголосити, що чим точніші і щирішими будуть вибори — тим більше і точніше вони дізнаються про свій характер. (Додаток 3)

РОЗДІЛ III. Психокорекція акцентуацій характеру у підлітковому віці

Цілями застосування корекції є оптимізація, виправлення та приведення до норми відхилень психічних функцій клієнта, приведення до оптимального рівня його індивідуально — психологічних особливостей та здібностей. Корекція несе в собі вироблення нових, психологічно адекватних та корисних для клієнта схем поведінки та від реагування у процесі спеціально розроблених тренінгових програм. Головним способом зміни та психологічної допомоги є процес навчання ефективному прийняттю себе і реальності, а не філософське осмислення свого місця, своїх можливостей та здібностей.

У психології корекції відхилень поведінки найдоцільніше використовувати тренінги: аутотренінг, або тренінг саморегуляції, бихевіоральну терапію, психодраму, трансактний аналіз (Е. Берн), психологічне консультування.

При роботі з підлітками, які мають відхилення поведінки, акцентуації, в ході корекційної роботи рекомендовано провести соціально-психологічний тренінг, метою якого виступає розвиток комунікативних навичок у підлітків.

Загальні рекомендації щодо психокорекції акцентуацій характеру у підлітковому віці

Варто відзначити, що навіть ті діти, які живуть у гармонійній родині, у підлітковому віці можуть стати соціально дезадаптованими за рахунок проявів психопатичного розвитку або декомпенсації деяких акцентуацій характеру.

У цьому випадку, незважаючи на те, що у підлітка є бажання поводитися належним чином, він через різноманітні обставини, пов’язані з міжособистісними стосунками, зробити цього не може. За неправильного підходу негативні прояви посилюються. Якщо ж до акцентуйованого підлітка застосовується правильний педагогічний підхід, його загострені риси характеру згладжуються, компенсуються.

У будь-якому випадку, неможливо запропонувати єдину програму психокорекції для всіх підлітків з акцентуаціями характеру. Необхідно враховувати особливості умов розвитку та виховання підлітка, визначати актуальні та потенційно можливі проблеми (найбільш типові для акцентуацій певного типу). Розглядати загальні засади корекційної роботи з підлітками, представниками різних типів акцентуацій. Складаючи психокорекційну програму, слід орієнтуватись на найважчу, основну психологічну проблему підлітка з тим чи іншим типом акцентуації характеру, яка вимагає першочергової корекції. Після цього слід конкретизувати цілі та завдання роботи, визначити умови ефективної психокорекції, орієнтуючись на емоційні особливості підлітка, його здатність до адаптації та специфіку механізмів психологічного захисту.

Підліток з нестійкою акцентуацією характеру потребує постійного контролю, вимогливості, дисципліни. Наприклад, у навчальному закладі армійського типу (суворівське, авіаційне, танкове училище) такий підліток підкорюватиметься вимогам порядку вже за рахунок того, що йому притаманна навіюваність, наслідування того, як поводяться однолітки, що його оточують. Таким чином, у сприятливому мікросередовищі, де прикладом для наслідування є позитивні лідери, а норми поведінки не суперечать соціально схвалюваним, підліток з нестійкою акцентуацією буде мало чим відрізнятися від оточуючих. За умов контролю з боку батьків він може добре навчатися та нормально поводитися.

Гіпертимний підліток, навпаки, не витримає чіткої регламентації поведінки та постійного контролю. Для нього такі умови будуть згубними, оскільки необхідність підкорятися, пригнічувати свою активність є для нього психотравмуючим чинником. Необхідно шукати інший засіб впливу, що дає можливість спрямувати енергію гіпертима в правильне русло. Таких підлітків слід заохочувати до діяльності, яка потребує кмітливості, рішучості, наполегливості. Це можуть бути, наприклад, організація дискотек або інших шкільних вечорів, туристичних походів, спортивних змагань, різноманітних заходів, де потрібно проявити активність, уміння швидко орієнтуватися, де можна задовольнити прагнення до лідерства, новаторства. Головне — урізноманітнити його діяльність, зацікавити новими завданнями, які він повинен розв’язувати добровільно й самостійно.

Складніше знайти шляхи корекції поведінки підлітків зі збуджуваним типом акцентуації характеру. Тут основна умова — індивідуалізація свідомості, її інтелектуалізація, окультурення. Тільки розвиток духовності такого підлітка, особистісна зрілість, прищеплення йому стійких моральних переконань можуть спонукати його до самовиховання. Підліток повинен, перш за все, зрозуміти особливості свого характеру і сам поставити перед собою мету навчитися контролювати свої спалахи гніву. Під час психокорекційної роботи бажано проводити індивідуальні бесіди та тренінги, спрямовані на зменшення агресії, посилення самоконтролю та пошук ефективних шляхів досягнення лідерства. Задачею психолога є заспокоїти підлітка, переконати його в тому, що він зможе керувати своїм емоційним станом і що цього можна навчитися. Необхідно формувати індивідуальний механізм, який би переривав спалах роздратування та злості: зосередження на реальних зорових враженнях, відчуття напружень у тілі, зміна пози, внутрішнє промовляння заспокійливої фрази тощо. Підлітку треба підказати прийоми, за допомогою яких він зуміє відслідкувати в собі момент зародження афективного спалаху та спробувати переключити увагу на інші почуття чи об'єкти, не даючи можливості своєму роздратуванню блокувати мислення.

Треба також навчити збудливого підлітка соціально схвалюваним засобам розрядки агресивного стану.

Епілептоїдам у силу їхньої інертності та педантичності дуже допомагають заняття, які вимагають монотонності, точності, посидючості. Це перш за все різьблення, мозаїка, граверні роботи. Слід заохотити підлітків до цих видів діяльності, допомогти їм досягти успіху в них, підказати, що, коли їх охоплює почуття туги й злобного настрою, найкраще зайнятися улюбленою справою. Потреба епілептоїдів у владі над іншими людьми, їхні садистські схильності можна переключити на альтернативні види діяльності, наприклад, спортивні ігри, єдиноборства, де можна «взяти верх» над супротивником.

Істероїдні підлітки повністю можуть задовольнити свою потребу бути в центрі уваги, беручи участь у художній самодіяльності, виступах молодіжних естрадних ансамблів, виконуючи обов’язки в школі на дискотеках, екскурсовода в шкільному музеї тощо. Слід підкреслити, що такі підлітки охоче беруть участь у групових психокорекційних заняттях і їхнє включення в будь-яку групу значно полегшує працю психолога: вони демонструють несподівані засоби спілкування, оригінальні шляхи виходу з конфліктних ситуацій, створюють цікаві сюжети оповідання. Бажано тільки, щоб вони під час занять вчилися слухати й розуміти інших, допомагати їм, співпрацювати, а не сприймати іншу людину як засіб для досягнення своїх цілей. В індивідуальній роботі з такими підлітками необхідно поступово уточнювати реальні цілі їхньої діяльності, навчати їх довгострокового прогнозу та різноманітних засобів досягнення своїх цілей, без втручання в межі особистості іншої людини.

В основі декомпенсацій психопатій і тимчасових дезадаптацій акцентуацій характеру полягає вразливість підлітків з відхиленнями в характерологічному розвитку щодо певних ситуацій. Так, у випадку відхилення характеру за гіпертимним типом це будуть ситуації, що вимагають від підлітка уміння стримувати прояви своєї бурхливої енергії. Наприклад, їм украй важко сумлінно виконувати монотонну роботу.

При істероїдному відхиленні в розвитку характеру найскладніша для підлітка ситуація, коли він відчуває нестачу уваги до себе. При нестійкому типу акцентуації — ситуація, у якій необхідно проявити свої вольові якості; при епілептоїдному і збуджуваному — ситуація ворожих і конфліктних ставлень; при психастенічному — необхідність прийняти рішення, зробити вибір тощо. У всіх випадках причиною соціальне дезадаптованої поведінки підлітка з характерологічними відхиленнями є зіткнення підлітка з певною типовою ситуацією, яку йому важко розв’язати. [18]

Суть психокорекційної роботи з підлітками групи ризику, яким властиві патохарактерологічні відхилення, полягає в тому, щоб надати можливість кожному з них пережити під час гри патогенну для його характеру ситуацію та знайти шляхи підвищення здатності в її розв’язанні. З цією метою застосовується метод психодрами. Підліток за допомогою особливих психологічних прийомів уводиться в ситуації, що з різних причин є важкими для нього, загрожують небезпекою «зриву», тобто декомпенсації. Розігрування такої ситуації надає можливість нібито «знеболити» психотравмуючі моменти, пережити психологічні конфлікти й відреагувати на них, досягти розуміння своїх внутрішніх проблем і засобів їхнього розв’язання.

Психокорекційні вправи для роботи з акцентуйованими підлітками Знаючи тип акцентуації, психолог може порекомендувати батькам змінити чи оптимізувати тактику сімейного виховання, дати рекомендації педагогам по виключення з педагогічної практики тих чи інших провокуючих впливів на підлітка тощо. Консультуючи самих підлітків, можна запропонувати їм вправи для самотренування. Але найбільш ефективною є індивідуальна або ж групова взаємодія безпосередньо з психологом у вигляді різноманітних ігор та вправ.

1. Релаксаційний комплекс «Контраст»