Методичні підґрунтя планування і проведення моніторингу

інформація дослідження документ спостереження МЕТОДИЧНІ ПІДҐРУНТЯ ПЛАНУВАННЯ І ПРОВЕДЕННЯ МОНІТОРИНГУ

Інформація та аналіз інформації. Термін «інформація» вже більш як півстоліття використовується в соціальній роботі, де і виступає центральною, найбільш вагомою категорією. Крім того, математичні методи теорії інформації використовуються у фізиці, хімії, географії, геології та в інших науках про неживу природу. Інформаційні ідеї застосовуються в біології. Особливе місце поняття «інформація» займає в довгому ряду соціальних наук: теорії управління, економіці, політиці, соціології, соціальній роботі тощо.

У науковому світі визначають два підходи до природи інформації — атрибутивний і функціональний. Прихильники першого розглядають інформацію як об'єктивну властивість усіх матеріальних об'єктів (інформація атрибут матерії); прихильники другого стверджують, що інформація є умовою і результатом спрямованої активності, а тому вона виникає лише на соціально свідомому рівні. На наш погляд, інформація — це певне нове знання, яке передається від джерела до приймача інформації.

Говорячи про інформацію у суспільстві, не можна обминути поняття соціальної інформації. Вона виникла разом із суспільством. Спочатку людина сприймала інформацію безпосередньо, «з перших рук», потім виникли різноманітні пристосування для передачі інформації (барабани, вогнища тощо). Поступово людство з розвитком цивілізації стало відчувати гостру потребу в інформації, яку здобули інші члени суспільства, причому часто дуже далеко від безпосереднього користувача інформації. Це було поштовхом для розвитку засобів зв’язку. Людство відчувало потребу в знаннях, що їх набули попередні покоління, а повністю передати його лише у вигляді усного мовлення було неможливо. Саме соціальну інформацію можна визначити як повідомлення, передані будь-яким зрозумілим людині кодом і які містять у собі відомості про процеси функціонування суспільства, а також все те, що стосується і може вплинути на ці процеси. Таке визначення, на наш погляд, повно та чітко обмежує соціальну інформацію.

Соціальна інформація — орієнтуючі знання про стан соціальної системи, процес забезпечення інформаційних потреб через використання інформаційних технологій. Потрібно акцептувати увагу на тому, що інформація — це інфраструктура інтелектуальної власності, бо інтелектуальна власність бере свій початок від інформації як фундаментальної бази. Особливо великим є значення інформації (процес її збору; збереження; обробки та використання) в управлінні суспільними справами, соціальними процесами, у вирішенні соціальних проблем.

Інформація, яка використовується в управлінні суспільством, за своєю природою є соціальною. Відображаючи суспільні відносин (в широкому розумінні), відносини і процесі будь-якого рівня та типу, вона є найбільш складним та багатогранним типом інформації. Використання соціальної інформації пов’язане з найвищим типом доцільності - свідомої доцільності, яка притаманна тільки людині думаючій, свідомо діючій. Зміст соціальної інформації-це логічне мислення. Його матеріальний носій — почуте або побачене слово, знак, мова, які і є вищими типами сигналів («сигнал сигналів»).

Інформація класифікується за різними підставами, а саме:

· сферами суспільного життя (економічна, соціальна, політична, духовно культурна);

· джерелами отримання (зовнішня, внутрішня);

· носіями (паперові, електронні);

· форматами носіїв (радіо, телебачення, книги, журнали, проекти, плани тощо);

· періодами використання (довідкова, нормативна, оперативні дані тощо);

· видами основних функцій (прогнозна, регуляторна, рекомендаційна, організаційна тощо);

· характерами представлення (кількісна, якісна).

Соціальна інформація характеризується багатьма властивостями, а саме: повнота; відсутність неприпустимих «шумів» та об'єктивність; достовірність; оперативність; прозорість; репрезентативність; економічність витрат для збору, збереження, передачі тощо.

Можна погодитися з тим, що соціальна інформація має ще одну важливу якість: вона ніколи не буває нейтральною. Інформація, яка передається засобами масової комунікації, об'єктивно впливає на людей. Проводилося досить багато досліджень, метою яких було довести, що можна виконати американські настанови «News not views» (новини без поглядів), але дослідження щоразу показували, що навіть без поглядів, без коментарів, через добір новин, інформація свідомо чи підсвідомо все одно впливала на аудиторію (читач, слухач).

Соціальна інформація являє собою взаємодію різних інформаційних потоків:

· вихідна інформація, яка потрібна, наприклад, для підготовки актуальності соціального проекту;

· інформаційна команда або управлінська інформація;

· регулююча інформація, наприклад, різного роду параметри, нормативи, технологічні процеси або картки;

· оперативна інформація, наприклад, інформація, яка має поступати в процесі виконання соціального проекту;

· контрольно-облікова інформація.

В соціальному проекті також можна виділити два потоки інформації: зовнішня інформація (інформація, яка циркулює між проектом та зовнішньою середою, вибудовується за функціональними зв’язками); внутрішня інформація (інформація в нутрі проекту, інформація, яка циркулює між компонентами, а також спеціалістами проекту). Основне завдання соціальної інформації - це відбиття дійсності. Причому тут грає роль не тільки об'єкт, а й суб'єкт відбиття. Тобто, зміст інформації залежить не тільки від об'єктивної реальності, а й від того, на яку аудиторію спрямована ця інформація.

Оптимальними є інформаційні потоки, які при своєму об'єктивному мінімумі приносять максимум корисності, чим і забезпечують ефективне функціонування, наприклад: соціального проекту. Вирішити завдання оптимальності інформації досить важко, оскільки соціальні системи (в тому числі і соціальний проект) через властиву їм багато компонентність, багатоваріантність внутрішніх та зовнішніх взаємодій представляють мережу альтернатив, при цьому не стільки рівноваріантну, скільки різноваріантну. Крім того, потрібно враховувати, що частина інформації, яка поступає від об'єкта до суб'єкта, частково втрачається через різні «шуми» психологічного, технічного походження, залежить від досвіду людини, її знань, психологічних особливостей, бо власне цією людиною сприймається у відповідній суб'єктивній формі. Ось чому для оптимальної інформації особливу увагу потрібно звернути на методи, техніку збору даних, їх репрезентативність, надійність, високу пропускну спроможність, методики та техніки прийому та обробки інформації.

Важливим елементом інформації є тексти. Всі тексти можна об'єднати за їх метою. Ця мета — передача інформації. Причому, треба зняти обмеження на усне мовлення. Через те, що мета створення тексту досягається мовними засобами, при його вивченні не обійтись без лінгвістики. Аналізуючи тексти, не можна також забувати про психологічний момент, адже автор тексту завжди людина зі своїми звичками та установками. Важливим є також історичний контекст, бо як казав Карлейль, ми зараз жодного слова Гомера не розуміємо так, як його розумів сам автор. Історичні обставини, мовні паралелі, цілком зрозумілі сучасникам, можуть поставити у глухий кут дослідника з іншого часу чи регіону.

Під час аналізу тексту важливою є тема, тобто той аспект соціальної дійсності, який знайшов відбиття у цьому конкретному тексті. Крім того, безумовно важливим є те, якими каналами комунікації передаються конкретні тексти. Специфіка каналу безпосередньо відбивається на специфіці тексту. Різними також є тексти і в жанровому плані, не кажучи вже про такі моменти, як індивідуальний авторський стиль.

Таким чином, головне джерело моніторингової діяльності — це інформація. Зауважимо, що сьогоденні сформовані наступні основні канали інформації, що характеризують соціальний розвиток: державна статистика; відомча статистика; соціологічні дослідження; внутрішня інформація організацій соціальної сфери; маркетингові дослідження; інші джерела інформації (наприклад, дані міжнародних, громадських організацій, політичних партій, товариств, фондових ринків тощо).

Спостереження як метод збирання інформації здавна використовується в різних видах наукової і практичної діяльності людини. Спостереження — це відносно тривала цілеспрямована і планомірна реєстрація ситуацій, подій і явищ оточуючої реальності. Підчас спостереження суспільних явищ дослідник (експерт — виконавець моніторингу) стикається з об'єктивними і суб'єктивними труднощами, які можуть спричинити перекручення. До об'єктивних труднощів можна віднести те, що суспільні науки мають справу з такими ситуаціями чи явищами соціального життя, що їх, як правило, не можна точно відтворити. До того ж спостереження не є пасивним актом фотографічного відображення реальності дослідником, оскільки все, що бачить і чує дослідник, проходить крізь його свідомість. Уподобання, припущення, звичні способи сприйняття, установки і стереотипи дослідника можуть «програмувати» дослідження, фокусуючи увагу дослідника лише на певних фрагментах спостережуваного явища.

Оскільки моніторинг здійснюють у практичних цілях, то, щоб уникнути можливих перекручень, дотримуються таких правил спостереження:

· керуються конкретною метою і чітко сформульованими завданнями;

· проводять спостереження планомірно, систематично, за заздалегідь обміркованою процедурою (інструментарій моніторингу);

· постійно контролюють надійність і точність спостережень;

· первинні дані фіксують за певною системою та перевіряють на обґрунтованість.

У програмі спостереження визначається:

· об'єкт моніторингу;

· предмет моніторингу — сукупність властивостей (ознак) об'єкта, які цікавлять дослідника (експерт — виконавець моніторингу);

· категорії моніторингу, тобто конкретні ознаки, які є значущими для розв’язання завдання дослідження і які операціоналізовані (тобто для них віднайдені емпіричні індикатори міри);

· умови спостереження, тобто ті вимоги до ситуації, за наявності яких спостереження робити можна (або не можна).

Перед проведенням моніторингу варто прояснити загальні характеристики об'єкта:

· сфера діяльності об'єкта моніторингу, її особливості; правила і норми (формальні і неформальні), які регулюють стан об'єкта в цілому; ступінь саморегуляції об'єкта (якою мірою його стан визначається зовнішніми факторами і внутрішніми причинами);

· типовість конкретного об'єкта моніторингу стосовно певного класу (типу) досліджуваних об'єктів;

· загальна характеристика соціальної ситуації під час проведення спостереження (суспільна, економічна і політична атмосфера; стан суспільної свідомості тощо);

· класифікація учасників соціальних подій: за демографічними і соціальними ознаками; за змістом діяльності (характер праці, сфера занять тощо); за статусом (керівник колективу, підлеглий, власник, спонсор, політичний діяч тощо); за офіційними функціями на досліджуваному об'єкті (обов'язки, права, реальні можливості їх здійснення; правила, яким підкоряються і які зневажають тощо); за неофіційними відносинами і функціями (дружба, зв’язки, неформальне лідерство, авторитет, страх утратити роботу тощо);

· мета діяльності і соціальні інтереси суб'єктів і груп (загальні і групові цілі й інтереси — офіційні і неформальні, схвалювані і не схвалювані в даному середовищі; погодженість інтересів і цілей);

· характеристики функціонування: зовнішні спонукання (г і и мули), внутрішні усвідомлені наміри (мотиви), засоби досягнення цілей (зміст засобів і їх моральна оцінка); інтенсивність діяльності (продуктивна, непродуктивна; напружена, спокійна) та її практичні результати (матеріальні і духовні продукти);

· регулярність і частота спостережуваних подій.

Попереднє спостереження за таким планом дає змогу добре розібратися в об'єктові моніторингу. Після попереднього спостереження окремі явища, події, форми поведінки людей можна вже інтерпретувати і використати як індикатори певних загальніших властивостей чи дій. За зібраними попередніми даними можна уточнити гіпотези (завдання моніторингу), провести операціоналізацію категорій і перейти у стадію більш формалізованого дослідження.

Для підвищення валідності (правильності, відповідності) отриманих первинних даних, використовують такі правила:

· треба максимально докладно класифікувати елементи спостережуваних подій, користуючись чіткими індикаторами, надійність яких перевірена у попередніх спостереженнях;

· треба використовувати єдину техніку ведення записів, а також треба зіставляти враження різних спостерігачів і погоджувати їхні оцінки та інтерпретації спостережуваних подій;

· якщо спостереження виконує одна людина, треба стежити за обґрунтованістю інтерпретації нею даних і перевіряти її висновки за допомогою інших можливих інтерпретацій;

· той самий об'єкт варто спостерігати в різних ситуаціях (нормальних і стресових, стандартних і незвичних), що дає змогу побачити його з різних сторін;

· треба чітко розрізняти і реєструвати зміст, форми прояву спостережуваних подій та їхні кількісні характеристики (інтенсивність, регулярність, періодичність, частоту);

· важливо стежити за тим, щоб опис подій не змішувався з їх інтерпретацією.

Процедура спостереження за конкретним соціальним об'єктом є достатньо трудомісткою. Складність обумовлена тим, що об'єктом та суб'єктом спостереження є люди. Це вносить в інформацію суб'єктивізм та нерідко виступає фактором «деформації» даних. Не завжди ті процеси, які цікавлять монітора, експерта, розгортаються у відповідності з його очікуваннями: часто для того, щоб спостерігати певні події, необхідно їх спровокувати, чи напевно знати, коли вони відбудуться. В соціальній роботі ні перший, ні другий варіанти не є прийнятними. Іншій недолік: неможливість досліджувати об'єкт у динаміці змін, яких постійно зазнає досліджуваний об'єкт. Крім того, спостереження не дозволяє аналізувати події минулого, так як відбувається у «часі реальному» і в чому не абияке значення має для моніторингу.

Монітори та експерти часто звертаються до методу спостереження, а властиві йому «недоліки» компенсуються за рахунок сполучення в моніторинговій діяльності різних методів отримання інформації.

Аналіз повідомлення. Оцінювання даних спостереження — це насамперед аналіз змісту вміщених у них повідомлень. Для цього можна використовувати:

· неформалізовані (якісні) методи аналізу текстів — літературознавчі, лінгвістичні, психолінгвістичні;

· формалізований (кількісний) метод аналізу документальної інформації — контент-аналіз;

· експертні опитування;

· анкетні опитування.

До аналізу змісту текстів можна підходити по-різному. Можна традиційно визначати тему й ідею, аналізувати образи, жанри, оцінювати використані автором стилістичні засоби тощо.

Психіатричний аналіз зіставляє текст із характеристиками осіб, що мають ту чи іншу акцентуацію (переважну спрямованість) — параноїдну, демонстративну (істероїдну), депресивну, збудливу, гіпертимну. Так, психіатричний аналіз художньої літератури дав можливість російському психолінгвістові В. Бєляніну виділити кілька типів текстів: «світлі» (параноїдна акцентуація), «темні» (епілептоїдна акцентуація), «красиві» (демонстративна акцентуація), «веселі» (маніакальна акцентуація), «сумні» (депресивна акцентуація). Логічно припустити, що вибір людиною тих чи інших лексичних і граматичних варіантів залежить від психологічних особливостей цієї людини. Отже, проаналізувавши текст, можна реконструювати картину світу автора і більш-менш точно визначити його психологічний тип.

Психоаналітичний аналіз передбачає оцінку наявних у тексті слів, які належать до сексуальної символіки, до прихованої агресивності тощо. Мотиваційний аналіз визначає вираження у тексті предикатів мотивації за чотирма групами мотивів: фізіологічний, влади, особистих досягнень і приналежності. Емоційний аналіз дає змогу оцінити емоційну насиченість тексту, структуру оцінки за найбільш значущими емоційно-оцінними критеріями. Фоноі кольоросемантичний аналіз виявляє неусвідомлювані фонетичні, ритмічні, колірні, асоціативні та інші емоційні компоненти тексту. Разом усі зазначені підходи являють собою набір універсальних семантичних ознак.

Оскільки мета аналізу текстових повідомлень — це формалізація змісту і засобів його вираження, потрібна адекватна мова опису, адекватний інструментарій. Нині найпридатнішим інструментарієм для формалізації змісту вважається контент-аналіз. Завдяки контент-аналізові можна отримати достатньо об'єктивний результат, а крім того, зробити зміст тексту «вимірюваним» і придатним для статистичної обробки.

Експертні опитування. Дослідження соціальних процесів не можна цілком формалізувати. Саме тому дослідники звертаються до евристичних методів і процедур, зокрема, до експертних оцінок. Для оцінювання ставлення людей до досліджуваних процесів, до управлінських дій з регулювання цими процесами недостатньо самих лише кількісних статистичних даних, отриманих під час моніторингу. Тому в процесі ухвалення рішень активну роль відіграють знання і досвід фахівців-експертів, які можуть відповідно проаналізувати й інтерпретувати дані моніторингу, розробити різні сценарії подальших дій та обрати серед них оптимальний з урахуванням наявних супутніх обставин.

В сучасних умовах активно формується специфічний вид праці — консультативна праця. Для світового простору характерним є функціонування організацій, які формують експертні оцінки та проводять відповідні консультації з керівниками. В структурі всіх європейських асоціацій спеціалістів соціальної роботи чи в об'єднаннях організацій соціальної сфери наявні informal man, так звані незалежні експерти, яким не надана влада, які не несуть відповідальності за будь-який сектор роботи, але які оцінюють стан справ з позицій тактики та стратегії розвитку соціальної роботи. Умови для зазначеної праці не пов’язані з рутиною оперативної діяльності, на цій праці не лежить тягар попередніх «традицій» та помилок, ця праця не обмежується рамками службової ієрархії. Від незалежних експертів вимагається об'єктивність оцінок, «сміливі» рекомендації для керівників (в т.ч. грантодавців), які суттєво впливатимуть на стан справ.

В українській сфері соціальної роботи та соціального пізнання, експертом вважають особу, яка має спеціальні знання у певній галузі людської діяльності. Як правило, це досвідчені і кваліфіковані фахівці, здатні оцінити і спрогнозувати ті чи інші події. Але не всякий фахівець може брати участь в експертному опитуванні. Основною вимогою до добору експертів є те, що вони не повинні працювати в управлінських структурах і брати участь у прийнятті рішень стосовно об'єкта моніторингу. Тільки в цьому випадку можна гарантувати об'єктивність їхніх оцінок. Хоча треба враховувати, що сприйняття експертом об'єкта моніторингу (наприклад, конкретної соціальної програми) завжди матиме певний відсоток суб'єктивності, попри всі його намагання бути об'єктивним.

Крім правил добору експертів, є ще правила оптимізації їхньої роботи і правила обробки результатів експертного опитування. Для підвищення надійності експертних оцінок розроблено спеціальні вимоги до процесу опитування експертів:

· щодо кожного досліджуваного питання треба зібрати думки не менше десяти експертів;

· експерт повинен мати можливість спостерігати за оцінюваним об'єктом достатньо тривалий час;

· оцінювані характеристики треба визначати в термінах, які не мають емоційного забарвлення;

· експерти мають оцінювати досліджуваний об'єкт за однією характеристикою протягом одного разу. Наприклад, не варто оцінювати один соціальний проект відразу за всім комплексом характеристик. Замість цього експертові пропонують упорядкувати групу соціальних проектів за однією ознакою. В інший день, коли експерт уже забув про попередній порядок розташування, йому дають завдання оцінити ці самі соціальні проекти за іншою рисою і так далі.

Опитування експертів може бути очним, заочним, або проведеним у вигляді дискусії на задану тему (за типом «круглого столу»).

За допомогою експертів можна виявити глибинні тенденції розвитку того чи іншого явища. Метод експертних оцінок ґрунтується на неформалізованих, смислових судженнях експертів з різних аспектів досліджуваної проблеми. Звичайно, думка кожного експерта є його суб'єктивною думкою. Тому достовірність експертизи залежить від загальної кількості опитаних експертів; процентного співвідношення різних фахівців; особистісних характеристик експертів (компетентність, креативність, конформність, аналогічність і широта мислення, самокритичність); методики одержання експертних оцінок.

Коли треба врахувати не індивідуальні, а колективні переваги, доцільно застосовувати групові експертні оцінки, які віддзеркалюють колективні чи суспільні інтереси. Ефективним способом збирання інформації про групові переваги експертів є метод Дельфі. Згідно з цим методом, проводиться серія письмових опитувань експертів. При цьому експертів не збирають разом у певний час в одному приміщенні, а просто розсилають їм анкети, які експерти повертають у визначений термін. Дослідники аналізують і узагальнюють дані анкет. Установлюється спільна думка групи стосовно досліджуваного питання.

Експертиза здійснюється в кілька етапів. Після кожного етапу учасникам (експертам) повідомляють результати проведеного опитування, а саме: усереднену «спільну» думку і певний інтервал думок, близьких до усередненої. Експерти, думки яких випадають за межі цього інтервалу (тобто помітно відрізняються від усередненої думки), додатково обґрунтовують правомірність своїх суджень. Поетапна процедура уточнення суджень експертів здійснюється доти, доки не будуть зведені до мінімуму крайні оцінки. Перевагою методу Дельфі є несуттєвість таких чинників, як вплив експертів один на одного і пристосування до думки більшості, що може бути в інших методах групових опитувань. Для забезпечення валідності експертних оцінок, крім правильного добору експертів, дуже важливою є операціоналізація обговорюваних понять — понятійна однозначність досліджуваних категорій, використання всіма експертами спільної термінології (у складних випадках навіть роблять спеціальний словник, де розтлумачують значення деяких понять), а також розробка чітких індикаторів, які дають змогу вимірювати судження експертів.

Знання, якими володіють експерти, складають інтелектуальний капітал країни. Тому останніми роками у світі приділяють велику увагу інтеграції знань експертів у єдину базу знань та забезпеченню ефективного доступу до неї всіх учасників процесу вироблення управлінських рішень. Для опису аналітичної процедури визначення тих чи інших характеристик об'єкта іноді використовують термін контроль. Наприклад, «проведено контроль кількості і змісту публікації в пресі про реалізацію соціального проекту». Тут «проведено контроль» вжито в значенні підраховано або проаналізовано. Принагідно нагадаємо, що контроль за організаціями соціальної сфери здійснюється відповідними органами згідно з законами України, які стосуються діяльності різних типів організацій (в тому числі і соціальної сфери). Тому, щоб запобігти плутанини, варто використовувати термін контроль лише стосовно діяльності, яка передбачає вживання активних регулювальних заходів.

Аналіз документів та їх текстів. Контент-аналіз. У науці та практиці про соціальну роботу до цього часу не закріплено матеріальну субстанцію, яка б могла складати об'єкт дослідження. Об'єктами були, виходячи з ситуації, соціальні історії, проекти, програми тощо. Однак така розкиданість заважає повному дослідженню, бо втрачається те спільне, що є в будь-яких носіях комунікації. На наш погляд, доцільно об'єднати такі носії поняттям «документ», як це зроблено в соціології. Але і там це поняття недостатньо розроблене. А між тим саме воно містить у собі центральну ланку в процесі комунікації — його зміст.

Прийшов час розширити сферу аналізу документів до аналізу всієї інформації. Фактично такий аналіз уже тривалий час здійснюється у різних науках з використанням соціологічних (та аналогічних їм) методів. При цьому погляд на документ як на певний вид інформації, розміщений на деяких заздалегідь обумовлених носіях, уже застарів і сучасна наука таких обмежень не визнає. Створювати ж окремі методи аналізу джерел теж недоцільно, бо вони по суті будуть дублювати вже існуючі соціологічні методи. Розібратися з цим питанням дуже важливо, оскільки методи аналізу документів складають одну з великих та головних груп методів, поряд із спостереженням, опитуванням, експериментом.

Класичні, традиційні методи аналізу — це сукупність операцій, яка дозволяє інтерпретувати текст в цілях дослідника. Справа втому, що всякий документ створюється зі своєю, особливою метою, яка часто не збігається з цілями дослідження. Інтерпретація тексту в ході будь-якого традиційного аналізу дає змогу проникнути в сутність документа і виявити все, що цікавить дослідника, глибинні замисли та мотиви того, хто формує інформацію (комунікатор), очікуваний ефект від повідомлення, особливості того історичного моменту, коли створювався документ тощо.

В принципі, здавалося б, не треба шукати чогось кращого і застосовувати формалізовані методи, але традиційні методи мають одну велику ваду, яка може звести нанівець всю працю дослідника в очах людей з іншими поглядами і підходами до проблеми, що розглядається. Це суб'єктивізм класичних методів аналізу. Дійсно, на відміну від контент-аналізу тут інтерпретація документа чи документів повністю залежить від тих настанов, з якими дослідник підходить до опрацювання матеріалу. Тому часто-густо в дослідженнях традиційними методами, які здійснюються різними дослідниками з однаковою метою, на базі тих самих документів, висновки досить різні, іноді бувають навіть протилежні. Але в традиційних методах є і багато корисного. Вони можуть виконуватися на матеріалах одного чи кількох документів, тоді як контент-аналіз обов’язково потребує великої сукупності даних. При традиційних методах аналізу, що не менш важливо, не втрачаються особливі риси, оригінальність документа.

Різні підходи до аналізу текстів (і це закономірно, бо дослідження здійснюються з різними цілями) спостерігаються і в роботах російських дослідників. Так, санкт-петербурзький психолог В.Є. Семенов вважає, що види аналізу документів мають бути «дедуктивними (експериментального типу), коли дослідника цікавить тільки перевірка цілковито визначеної гіпотези (гіпотез)… і індуктивними (орієнтовного та описового типу), коли дослідника цікавить визначений тип повідомлень і він намагається охопити всі елементи змісту, часто маючи тільки дуже узагальнені приблизні гіпотези». Інший поділ пропонує московський лінгвіст Т.М. Дрідзе. Вона виділяє інформаційно-цільовий підхід до аналізу текстів, який спрямований на відтворення «відповідної замислу спілкування його змістовно-смислової структури, на прогнозування його можливих смислових інтерпретацій». Такий аналіз відповідає на запитання: «Чому і для чого в тексті взагалі щось говориться? Навіщо? Заради чого?» Таким чином з’ясовується мотив і мета комунікації, а вже потім на базі цього вивчається тема, на якій цей мотив реалізується.

Традиційні методи базуються на аналізі та синтезі, порівнянні, оцінюванні, осмисленні. Ці методи дуже сильно залежать від інтуїції дослідника, від його психологічних особливостей (стійкості уваги, пам’яті, втоми), підсвідомих реакцій захисту (виділення «приємних» та пропуск «неприємних» моментів в документі).

Класичних методів аналізу документів чимало, але в сучасній соціології виділено кілька моментів, які обов’язково є в кожному дослідженні, яке ведеться за допомогою цих методів. Дослідник, отримавши документ, насамперед має скласти загальне уявлення про нього, подивитися, який контекст документа, з якою метою він був створений, виявити надійність та достовірність зафіксованих у документі даних, дізнатися, який резонанс мав цей документ, який його фактичний та оціночний зміст тощо.

В аналізі традиційними методами можна виділити зовнішній та внутрішній аналіз. Зовнішній аналіз дає можливість зробити висновки щодо історичних обставин, у яких створювався документ, його справжніх мотивів, дає змогу перевірити надійність та достовірність документа, тобто зовнішній аналіз розглядає документ як елемент у системі суспільних відносин, і з його допомогою можна зробити висновки щодо того, наскільки важливий той елемент та яку роль він відіграв.

Внутрішній аналіз — це аналіз самого змісту документа. Він допомагає за особливостями стилю знайти його автора, якщо це треба, вивчити співвідношення різних елементів тексту, модальність документа, ставлення його автора до теми та ін.

Деякі дослідники виділяють загальні класичні методи (розуміння, інтуїція, осмислення) та спеціальні (журналістський, юридичний, біографічний тощо).

Розглянемо кілька традиційних методів аналізу документів. Біографічний метод. За допомогою цього методу досліджується розвиток соціуму і людини на прикладі конкретних життєписів. Об'єктом у таких дослідженнях є не тільки біографії чи автобіографії, а всі матеріали, за якими можна дослідити життєвий шлях людини. За допомогою цього методу вивчають установки, мотиви поведінки особистості, роль різних соціальних прошарків у функціонуванні того чи іншого суспільства. Цей метод знайшов не тільки прихильників, а і противників. Наприклад, американський дослідник Х. Блумер, критикуючи роботу У. Томаса і Ф. Знанецького, вважав, що зібраний ними матеріал суто ілюстративний і на його основі не можна робити висновків. Після критики Х. Блумера Експертна комісія Національної ради із соціальних досліджень (США) створила спеціальний комітет, який мав дослідити методологічні проблеми використання особистих документів у соціологічних дослідженнях. А. Аллпорт виділив 13 груп мотивів написання особистих документів. Це: 1) самовиправдання; 2) намагання відкрити свій внутрішній світ; 3) намагання впорядкувати думки та вчинки; 4) літературне покликання; 5) оформлення особистих планів; 6) зняття внутрішнього конфлікту; 7) грошова винагорода; 8) формальний обов’язок; 9) психотерапевтична мета; 10) бажання сповіді; 11) наукова мета; 12) суспільна користь; 13) прагнення до безсмертя. Л. Готтшальк виділив умови, за якими дослідник може довіряти особистим документам. Це: 1) коли викладені факти не зачіпають особистих інтересів автора; 2) коли вони можуть зашкодити авторові; 3) якщо автор повідомляє дещо загальновідоме в момент написання; 4) коли дослідник бере другорядні моменти документа, які даються в ньому фоном; 5) при конфлікті повідомлення з установками автора.

Цікаві експерименти ставилися за кордоном. Наприклад, у 1962р. М. Сімен та Дж. Еванс досліджували на пацієнтах туберкульозної лікарні зв’язок між локус-контролем та інформаційно-пошуковою поведінкою людей. Локус-контроль розроблено Дж. Роттером згідно з його теорією соціального навчання. Локус-контроль поділявся на зовнішній (коли людина була схильна вважати, що події відбуваються скоріш випадково, ніж внаслідок її власних дій) та внутрішній (навпаки, власні дії вирішували хід подій). З’ясувалося, що інтернали потребують більше інформації про свою хворобу та більше знають про неї, вони хочуть поставити хід подій під свій контроль. Екстернали відрізнялися більшою поступливістю перед джерелами інформації.

Крім згаданих, існують ще психологічний, юридичний, соціологічний методи класичного аналізу офіційних документів та багато інших.

В цілому, класичні методи аналізу дуже схожі між собою. Вони дають змогу, не втрачаючи оригінальних рис документа, глибоко проникати в його сутність. Тому використання таких методів найбільш вдале, коли дослідник має справу з унікальними документами. Але слід ще раз підкреслити, що в цих методів є значна вада. Вони суб'єктивні. Подолати цю ваду, зробити висновки дослідження більш об'єктивними і переконливими дає можливість формалізований метод вивчення документів — контент-аналіз.

А.І. Верховська вважає, що сутність контент-аналізу «полягає у класифікації тексту, у виділенні в ньому тих чи інших смислових одиниць і кількісному співвідношенні їх між собою та із загальним обсягом тексту». А ось як визначив з точки зору процедури контент-аналіз В.Є.Семенов: «спеціальний достатньо строгий метод якісно-кількісного аналізу змісту документів, які розуміються у широкому сенсі… Сутність методу полягає у систематичній і надійній фіксації певних одиниць досліджуваного змісту, а також у квантифікації здобутих даних». Більш детально визначення дається у «Робочій книзі соціолога»: «Сутність цих (контент-аналітичних) методів зводиться до того, щоб знайти такі ознаки, риси, якості документа (наприклад, така ознака, як частота вживання визначених термінів), які легко підрахувати і в яких з необхідністю відбивалися б сутнісні сторони змісту… Контент-аналіз — це техніка виведення висновку, виробленого завдяки об'єктивному і систематичному виявленню відповідних завданням дослідження характеристик тексту». Погляд на контент-аналіз як на різновид моделювання висловлює у своїй роботі «Порівняння підходів до контент аналізу в радянський і західній соціології» В.С. Коробейніков: «Контент аналіз можна розглядати як один з видів моделювання. Створення моделі, як відомо, залежить від уявлень про модельований об'єкт та від мсти, яку ставить собі творець моделі». Найбільш узагальнено процес контент-аналізу визначили А.Н. Алексєєв і В. С. Дудченко: контент-аналіз — це «комплекс дослідницьких дій, який включає в себе ланцюжок від формування об'єкта і формулювання завдань до інтерпретації результатів формалізованого спостереження та статистичних операцій». В іншій своїй роботі А.Н. Алексєєв обґрунтовує свою думку детальніше: «До складу поняття контент-аналіз (КА) входить ряд інгредієнтів, з яких зазначимо головні:

1) КА — метод соціології і служить опису, поясненню і прогнозу загальних явищ;

КА має своїм об'єктом зовнішньо виражений, об'єктивований у знаках зміст комунікації чи знакову об'єктивацію змісту;

КА має справу з масовими сукупностями текстів., використовуючи при цьому типові соціологічні процедури суцільного чи вибіркового обстеження, з дотриманням вимог репрезентативності;

КА припускає структурування, сегментацію, розчленування текстів чи вичленовування з них смислових інваріантів, які повторюються в усіх чи у ряді текстів, котрі належать до дослідницької масової сукупності;

5) розчленування чи вичленовування повинно бути однотипним

для кожного з належних до дослідницької сукупності текстів;

для забезпечення такої однотипності сегментації і вичленовування інваріантів КА припускає високий рівень формалізації, застосування строгих операціональних правил та формальних алгоритмів у здійсненні процедур КА;

КА — аналітико-синтетична процедура, оскільки передбачається формалізований «розділ» цілісних текстів чи вичленовування окремих їхніх елементів для подальшого «збирання» цих інваріантних елементів у великі «однорідні маси», обсяг і тип яких характеризує як певну цілісність уже всю сукупність текстів;

8) КА передбачає використання якісних, статистичних методів, причому, вказані інваріантні елементи з їхніми ознаками виступають одиницями спостереження і підрахунку.

9) взагалі, у КА має місце перекодування соціальної інформації;

10) КА є спосіб пізнання соціальної дійсності через вивчення умов виробництва і споживання відповідних текстів шляхом описаних процедур аналізу самих цих текстів (їх сукупностей)".

Якщо не розглядати проблему так детально, то можна сказати, що контент-аналіз — це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження.

Взагалі, контент-аналіз вимагає дуже небагато принципових умов. По-перше, об'єкт дослідження має бути «неформалізованим», тобто, допускати різні варіанти інтерпретації, по-друге, матеріали контент-аналізу повинні репрезентувати якесь соціальне явище чи сукупність документів, по-третє, для проведення справжнього контент-аналітичного дослідження треба намагатися зменшувати вплив суб'єктивного фактора (зокрема, думок тих, хто узагальнює) на процес аналізу і виробити точну його процедуру, якої всі причетні до дослідження мають суворо дотримуватись, і, по-четверте, підчас інтерпретації результатів дослідження треба пам’ятати, що контент-аналіз — не всемогутній метод і його висновки ґрунтуються тільки на тому змісті, який заклали у документи комунікатори.

Головним принципом контент-аналізу є розчленування, певним чином анатомування суцільного масиву тексту так, щоб найдрібніша одиниця аналізу несла у собі властивості цілого, і на підставі переваги тих чи інших тверджень виявлення тенденцій розвитку. Крім того, можна виділити строгість (тобто обґрунтованість і відтворюваність), повне охоплення всіх досліджуваних джерел, системність і об'єктивність. Говорячи про мету та завдання контент-аналізу, треба зауважити, що оскільки контент-аналіз — це не лише соціологічний метод, то інтерпретація результатів має бути у дусі тієї науки, представники якої проводять дослідження. Застосовуючи контент-аналіз, можливо вивчати будь-яке документальне джерело і не лише текстове. Аналізу підлягають як зміст, так і форма документа.

У контент-аналізі вже тривалий час існують кілька напрямків розвитку. Основні з них — це утилітарно-прагматичний і психолінгвістичний. При дослідженні за допомогою методик першого напрямку має велике значення не лише те, яка частота появи тієї чи іншої категорії, а взагалі є вона у досліджуваному тексті, чи її немає. Таким чином, у контент-аналізі якісним буде не тільки момент вибору категорій і одиниць дослідження, а й увесь процес аналізу. Кількісний і якісний контент-аналіз тут доповнюють один одного. Кількісний підрахунок дає змогу зробити об'єктивні висновки щодо спрямованості матеріалів за кількістю уживань одиниць аналізу в досліджуваних текстах. Якісний аналіз робить те саме, але черг і вивчення того, чи зустрічається і в якому контексті якась важлива оригінальна категорія взагалі. При психолінгвістичному напрямку увагу звертають на поєднанні різних категорій аналізу між собою.

Валідність висновків дослідження також залежить від репрезентованості вибірки. Обрані для аналізу тексти повніші достатньо повно репрезентувати всю сукупність. Для досягнення високої валідності велике значення має правильний добір одиниць дослідження. Вони повинні бути обрані так, щоб у результаті квантифікацій-них процедур висновки являли собою повний зріз змісту на дану тему. Значну проблему у плані досягнення достовірності дослідження становить інтерпретація висновків. Справді, з тих самих результатів різні люди роблять часто цілком протилежні висновки. Тому тут завжди слід враховувати установки дослідника. Великий ефект для об'єктивної інтерпретації висновків дослідження дає порівняння результатів контент-аналізу з вивченням тієї самої проблеми іншими методами.