Ку-лихоманка

РЕФЕРАТ на тему:

Ку-лихоманка ПЛАН Вступ.

1. Етіологія та епідеміологія.

2. Патогенез та клінічна картина.

3. Діагноз, лікування та профілактика Висновок Список використаної літератури Вступ Ку-лихоманка (Q — скорочене англійське query невизначений, неяснийсинонім: австралійський Ку-ріккетсіоз, квінслендська лихоманка, лихоманка боєнь, середньоазіатська лихоманка, коксієллез, Деріка — Бернета хвороба) — інфекційна хвороба, яка характеризується лихоманкою, інтоксикацією, враженням легень, гепатолієнальним синдромом. Є одним з найбільш розповсюджених зоонозних ріккетсіозів у країнах СНД і в більшості інших регіонів світу (Австралія, Європа, Америка, Азія).

1. Етіологія та епідеміологія Збудник Coxiella burnetii відноситься до мікроорганізмів, незвичайно стійким до навколишнього середовища, а також до різних фізичних і хімічних впливів, у тому числі до дезинфікуючих засобів. При хлоруванні води і кип’ятінні протягом 10 хв збудник гине.

Розрізняють сільськогосподарські і природні вогнища хвороби. У сільсько-господарських вогнищах джерелами збудника інфекції є велика і дрібна рогата худоба, коні, свині, собаки, домашні птахи, гризуниу природних вогнищах — дикі копитні і дрібні ссавці тварини, в основному гризуни, птахи. Основне епідеміологічне значення мають ссавці - велика і дрібна рогата худоба, свині й ін., що виділяють ріккетсії з випорожненнями, сечею, молоком, навколоплідними водами.

Зараження людей у сільсько-господарських вогнищах відбувається повітряно-пиловим шляхом при обробці забруднених тваринами вовни, пуху, хутра, щетини, шкірихарчовим шляхом при вживанні в їжу забрудненого молока і молочних продуктів, через забруднені рукипри контакті з інфікованими тваринами під час відходу за ними, їхньому забої й обробленні туш.

У природних вогнищах збудники передаються трансміссивним шляхом — кліщами, в основному іксодовими, у меншій мірі аргасовими, гамазовими, червонотілковими.

Ріккетсії здатні довгостроково зберігатися в організмі іксодових і аргасових кліщів і передаються трансоваріаційно і трансфазово (яйце, личинка, німфа, дорослий кліщ), що дозволяє вважати цих кліщів не тільки переносниками, але і резервуаром збудника лихоманки.

Захворюваність переважно спорадична, реєструється серед груп професійного ризику (тваринники), серед сільських жителів, в основному у весняно-літньо-осінній час року. Можливі й епідемічні спалахи. Зараження від хворої людини відбувається рідко — через інфіковане мокротиння і молоко жінок, що годують.

2. Патогенез та клінічна картина В організм людини збудники проникають через дихальні шляхи, кишечник, шкіру, потім вони попадають у кров і фіксуються в клітках системи мононуклеарних фагоцитів. У тканинах розвивається доброякісний ретикулоендотеліоз. Імунітет після перенесеного захворювання, як правило, стійкий і тривалий.

Інкубаційний період від 3 до 32 днів, частіше 12−19 днів. У більшості випадків хвороба починається гостро. Скарги різноманітні: головний біль, болі в попереку, м’язах, суглобах, почуття розбитості, сухий кашель, пітливість, втрата апетиту, порушення сну.

При огляді виявляються гіперемія обличчя, ін'єкція судин склер, гіперемія зева. У більшості хворих рано з’являється гепатолиенальний синдром. Температура — 39−40°, температурна крива різноманітна — постійна, ремиттирующая, хвилеподібна, неправильна.

Тривалість лихоманки частіше в межах 2 неділь, однак можливі рецидиви, затяжна субфебрильна лихоманка.

У частини хворих виявляються пневмонія, трахеобронхіт (при повітряно-пиловому шляху зараженні). Картина крові мало характерначастіше відзначаються лейкоі нейтропенія, відносний лымфоцитоз, помірне збільшення СОЕ. Виділяють гостру (до 2−3 неділі), підгостру (до 1 місяця) і хронічну (до 1 року) форми, а також стерту форму, що діагностується лише у вогнищах при лабораторному обстеженні. Ускладнення рідкі.

3. Діагноз, лікування та профілактика Діагноз ґрунтується на клінічній картині, даних епідеміологічного анамнезу (облік професії і ендемічності хвороби) і результатах лабораторних досліджень (використовуються реакції зв’язування комплементу, аглютинації, непрямий іммунофлюоресценції, шкірна алергійна проба).

Лікування проводиться в умовах стаціонару. Найбільш ефективні антибіотики тетрациклінового ряду в звичайних дозуваннях. У зв’язку з можливістю рецидивів лікування продовжується протягом 7−10 діб.

Гостру Ку-лихоманку успішно лікують доксицикліном, 100 мг усередину 2 рази в добу протягом 14 діб. Ефективні і фторхінолони.

При хронічній Ку-лихоманці потрібно використовувати як мінімум два різних антибіотики, активних в отнохении Coxiella burnetii. Гарні результати дає сполучення рифампицина і доксициклина. При цьому доксициклин призначають по 100 мг усередину 2 рази в добу, а рифампицин — по 300 мг усередину 1 раз у добу.

Оптимальна тривалість лікування залишається під сумнівом. Звичайно рекомендують продовжувати прийом антибіотиків як мінімум протягом 3 років. Припиняти лікування можна тоді, коли титр IgA-антитіл до антигену фази I не перевищує 1:50, а титр IgG-антитіл до нього не перевищує 1:200.

Випробується й інша комбінація — доксициклін, 100 мг усередину 2 рази в добу, і гідроксихлорохин, 600 мг усередину 1 раз у добу. In vitro додавання гідроксихлорохіну в концентрації 1 мг/мол додає доксицикліну бактерицидні властивості в отнохенії Coxiella burnetii .

Розроблено вакцину проти Ку-лихоманки. В Австралії її успішно застосовують для вакцинації працівників боєнь.

Термін виписки визначається індивідуально.

Прогноз сприятливий.

Профілактика полягає в проведенні комплексу санітарно-ветеринарних і санітарно-профілактичних заходів. Вони спрямовані на запобігання замету інфекції у тваринницькі господарства і включають огляд і обстеження знову надходять у господарство тварин, ізоляцію і лікування хворих тварин, знезаражування їхніх випорожнень і навколоплідних вод, а також приміщень (стійла, годівниці і т.п.) 3−5% розчином чи креоліну 10−20% розчином хлорного вапна.

При роботі з хворими тваринами (відхід, лікування) варто дотримувати міри особистої профілактики — користатися спеціальним одягом (гумовими чоботями, рукавичками, фартухами, марлевими респіраторами з дезінфекцією їх після роботи). Молоко з неблагополучних господарств обов’язково стерилізують, готування кефіру, сиру, олії й ін. з некип’яченого молока неприпустимо.

В епідеміологічному вогнищі Ку-лихоманки проводять поточну і заключну дезинфекцию, за епідемічними показниками — вакцинацію людей. Важливе значення має гігієнічне виховання населення у відношенні профілактики Ку-лихоманки.

Висновок Отже, Ку-лихоманка — інфекційне захворювання людини і тварин, яке викликане ріккетсіями Бернета, із множинними шляхами зараження. Виникає в епідемічних вогнищах, характеризується симптомами інтоксикації, поразкою ендотелия кровоносних судин, легеньпри поліорганних поразках має схильність до затяжного плину. При вживанні в їжу заражених молочних продуктів, водипри вдиханні з чи пилом при влученні на ушкоджену шкіру і слизуваті оболонки сухих фекалій і сечі заражених тварин і кліщів, рідкопри укусах кліщів.

При влученні в організм людини ріккетсії зі струмом лімфи і крові впроваджуються в ендотеліальні клітки судин, частково захоплюються фагоцитами, розмножуються, знову попадають у кров разом зі своїми токсинами і заносяться в різні органи, у яких формують вогнища інфекції. У результаті алергійної перебудови організму і формування імунітету, збудник виводиться з організму. У випадку неповного знищення (переварювання) збудника в макрофагах (фагоцитах), ріккетсії знову надходять у кров, що сприяє розвитку затяжних і хронічних форм інфекції і розвитку поліорганних поразок (печінки, серця, суглобів, легень).

Інкубаційний період складає 3−32 дня. Звичайно початок захворювання гострий: висока температура, слабість, головний біль, болі в суглобах і м’язах. З’являється сухий хворобливий кашель. Обличчя хворого червоне, судини склер розширені, у зеве також червоність і іноді сип на м’якому небі. У частини хворих розвиваються бронхіти, трахеїти, запалення легень, в основному при повітряно-пиловому шляху зараження. Пневмонія часто розпізнається лише при рентгеноскопії легень. За рахунок спазму гладкої мускулатури кишечнику бувають болю в животі. При поразці нервової системи турбують головні і м’язові болі, біль при русі очей, безсоння, можуть розвитися галюцинації, чи порушення, навпаки, стан гноблення і пригніченості. Іноді можливий розвиток менингиальних симптомів. Затяжні і хронічні форми характеризуються тривалим плином і рецидивами хвороби з поразкою легень, серцевого м’яза й інших органів. Смертельні исходи спостерігаються рідко.

Через поліморфні прояви захворювання клінічно поставити діагноз важко. Підтвердити діагноз можна за допомогою лабораторних методів дослідження. Виділяють риккетсии з крові, мокротиння, грудного молока і сечі на спеціальних тканевих чи середовищах шляхом зараження лабораторних тварин. Застосовують серологические методи дослідження і внутрішкірну алергійну діагностичну пробу. Визначене значення має інформація про перебування у вогнищі захворювання і професії хворого (обличчя, що працюють із тваринами, мисливці), а також дані інструментальних методів дослідження (ультразвук, рентгеноскопія легень, електрокардіографія).

При лікуванні застосовують антибіотики (тетрациклін, левоміцетин). При важкому протіканні варто призначати гормони, антигістамінні препарати, внутрівенно або внутрікрапельно вводити сольові і колоїдні розчини, а також використовувати лікарські засоби за показниками. Для попередження зараження Ку-лихоманкою основне значення має проведення ветеринарних заходів щодо виявлення хворих тварин, використання при роботі з тваринами захисних пристосувань (маски, рукавички), дотримання правил термічної обробки молока і молочних продуктів, проведення дезінфекції. Застосовується вакцина, що забезпечує імунітет на 2 роки.

Список використаної літератури.

1. 1.Касаткіна І. Л., Ку-лихоманка. — М., 1993.

2. 2.Лобань К. М. Лихоманка Ку. — М., 1987.

3. 3.Посібник з інфекційних хвороб / Під ред. В.І.Покровського, К. М. Лобаня. — М., 1986.

4. 4.Федорова Н. И., Епідеміологія і профілактика Куріккетсіозу. — М., 1998.