Система вищої освіти в країнах Європи та Америки

Міністерство освіти та науки України Реферат на тему:

«Система вищої освіти в країнах Європи та Америки»

Рівне — 2006

Зміст

Вступ

1. Вища освіта у Великій Британії

1.1.Загальні відомості

1.2 Ступеневість освіти

1.3 Доступність вищої освіти

2. Вища освіта у Франції

2.1 Основні відомості

2.2 Принципи організації

3. Вища освіта у Польщі

3.1 Загальні відомості

Висновок Література

Вступ

Процес європейської інтеграції дедалі помітніше впливає на всі сфери життя держави, не оминув він і вищої освіти. Відтак, Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній та науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності у контексті європейських вимог, щораз наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

У 1997 році під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, які існують у системі вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких згодом сформулювали і принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність та вагомість різноманітних освітніх систем і має на меті створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма перевагами і здобутками національних систем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.

Через рік чотири країни — Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейського простору вищої освіти, який має стати більш конкурентоспроможним на світовому ринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів — двоступенева структура вищої освіти, використання системи кредитів (ЕСТS), міжнародне визнання бакалавра як рівня вищої освіти, що надає право продовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положень Лісабонської угоди.

Так поступово створювалися умови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн. Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізації вищої освіти України аналогічні загальноєвропейським підходам. Принципи Болонської декларації в повному обсязі мають бути впроваджені у 2010 році, а 2005;й рік визначено як проміжний етап моніторингу досягнутого.

Основним завданням на цей період окреслено реалізацію передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів, аналогічної ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме її розглядають як засіб підвищення мобільності студентів під час переходу з однієї навчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТS стане багатоцільовим інструментом визнання та мобільності, засобом реформування навчальних програм, а також сприятиме передачі кредитів вищим навчальним закладам інших країн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи — можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадах тощо.

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента має стати основою для вирішення ще однієї, задекларованої в Болоньї, мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників теренами Європи.

Обов’язковою вважається також наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю за якістю освіти.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є якість підготовки фахівців; зміцнення довіри між суб'єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та після-вузівському етапах підготовки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

1. Вища освіта у Великій Британії

1.1 Загальні відомості

Університетська система Великобританії бере початок у XII ст., коли були членовані Оксфордський і Кембриджський університети. До початку XIX ст. інших університетів в Англії не було. Однак заснувалися університети в Шотландії - наприклад, у Сент-Ендрюсі (1411р.), Глазго (1451 p.), Абердині (1495 р.) і Единбурзі (15S3 p.).

В XIX ст. були засновані: Лондонський університет (1836 p.), університети у Манчестері - (1851 р.), у Бірмінгемі - (1900 р.), у Ліверпулі - (1903 p.), у Брістолі - (1909 p.), у Редінгу — (1926 p.).

Століття технічного і технологічного прогресу, XX століття продиктувало свої вимоги. Після Другої світової війни в країні були засновані університети в Ноттикгеьгі (1948 p.), Ексетері (1922 р.), Суссексі, Ворвіку, Кенті і Ессексі (60-і роки).

У 1992 р. на базі 33 політехнікумів було створено ряд університетів. Розходження між старими і новими університетами поступово стираються, але усе ще існують. Нові університети, тісно пов’язані з промисловими і торговельними підприємствами, прагнуть сформувати свої навчальні програми, виходячи з запитів роботодавців. Старі університети також виходять на цей шлях, намагаючись налагодити зв’язки з місцевою і національною економікою. Проте в них і понині, переважають теоретичні дисципліни — філософія, літературознавство, Історія, природничі науки. Старі університети завжди запрошували до себе Іноземних студентів, саме тому вони добре відомі у нас, чого не скажеш про нові. Тепер ця тенденція змінюється.

Як і у інших розвинених країнах світу, методика викладання у Великобританії така, що відповідальність за успіх навчання багато в чому покладається на студента. Уся дослідницька робота, ще складає левову частку університетського курсу, виконується самостійно, а отже, потрібно багато працювати.

1.2 Ступеневість освіти

Учені ступені у Великій Британії присвоюються студентам, що успішно завершили курс навчання. Формально однакові ступені, отримані в різних університетах, нічим не відрізняються один від одного, але на практиці їх «вага» визначається репутацією університету, Система учених ступенів увібрала в себе багато традицій. Приміром, слово «бакалавр» (англійською це ще і «холостяк») ведеться з тих днів, коли в університетах навчалися тільки юнаки. Мабуть усі вони були неодружені, оскільки мати родину підчас навчання було занадто обтяжливо.

От деякі з учених ступенів першої ступеня, присвоюванні університетами Англії й Уельсу: ВА — бакалавр гуманітарних наук; BEd — бакалавр педагогічних наук; BEng — бакалавр технічних наук; BSc — бакалавр природничих наук; LLB — бакалавр права; BMus — бакалавр музики; ВМ — бакалавр медицини.

Назви ступенів у різних університетах часом різні, існують і виключення з правил. У деяких шотландських університетах власник першого ступеня в гуманітарних науках — магістр (МА), а не бакалавр (ВА). У деяких університетах, включаючи Оксфорд і Кембридж, ВА присвоюється з гуманітарних і природничих науках, однак кваліфікації бакалавра природничих наук (BSc) у Кембриджі та в Оксфорді є вищим ступенем.

Щоб отримати ступінь бакалавра, необхідно вчитися три (Англія й Уельс) або чотири (Шотландія) роки. Однак є ступені, для одержання яких необхідний ще і досвід практичної роботи, а термін навчання відповідно зростає. Майбутнім дизайнерам, наприклад, потрібно пройти підготовчий курс, а потім — основний трирічний. Для одержання ступеня в галузі медицини, стоматології та архітектури потрібно навчатися до 7 років.

1.3 Доступність вищої освіти

Британська система вищої освіти передбачає широкий доступ як громадян країни та і іноземців. Переважає державна форма навчання. Лише у 1973 р. було створено перший (і останній) приватний університету Великобританії: Університет Бекінгема. Цей єдиний вуз, ідо не одержує державного фінансування, спеціалізується на курсах фінансового менеджменту і бізнесу-адміністрування. До недержавних вузів, крім Університету Бекінгема, належать приватні бізнес-школи (найвідоміша з них — Ріджент Бізнес Скул, що спеціалізуються на програмах МВА. Однак вони не складають суттєвого сегменту британської системи вищої освіти.

Для вступу до британського університету абітурієнту необхідно здати іспити початкового рівня («A-levels»). Згідно з даними Британської Ради, стандартні кваліфікаційні вимоги полягають у наступному:

Свідоцтво про здачу трьох Іспитів «A-levels» GCE і чотирьох іспитів GCSE (з мінімальною оцінкою «З») або прирівняне до цього свідоцтво закордонного зразка. (У залежності від навчального курсу ці вимоги можуть варіювати.

У Великобританії є заклади, що пропонують навчальні курси, ло закінченні яких видається свідоцтво 1 В, визнане університетами Великобританії й усього світу як альтернатива «A-levels» .

Учні-британці подають анкету-заяву. ще навчаючись у школі, звичайно за рік до вступу в університет і, як правило, на попередній основі, ще до результатів іспитів «A-levels», одержують місце в університеті. Заяви, складені на основі характеристик, виданих викладачами, і передбачуваних екзаменаційних оцінок, що стануть відомі тільки в серпні, подаються через централізовану систему UCAS — національну Службу прийому до університетів і коледжів. Цим каналом повинні користуватися й іноземні абітурієнти.

Вступник заповнює аплікаційну форму UCAS, де вказує до шести варіантів бажаних для нього навчальних закладів (при бажанні вивчати медицину або стоматологію — до п’яти). UCAS надає абітурієнтові докладні рекомендації щодо системи прийому, включаючи надання інформації, що цікавить приймальну комісію.

2. Вища освіта у Франції

2.1 Основні відомості

Франція завжди пишалася своєю системою освіти з її багатовіковими традиціями. Батьківщина Вольтера і Руссо вважає цю систему одним з найважливіших демократичних завоювань нації і частішою французького внеску у світову цивілізацію. Знаменита Сорбонна вже майже 800 років б очах усього світу залишається символом класичної європейського освіти.

Основні принципи системи освіти у Франції мають столітню історію, і були закладені, в 1880−90-х роках. Освіта здебільшого безкоштовна, не має релігійного змісту и обов’язкова для дітей від 6 до 16 років. У Франції співіснують приватна і державна системи освіти. У приватних навчальних закладах навчається близько 20% всіх учнів Франції. Держава затверджує всі шкільні програми для приватних і державних шкіл, організує конкурси $ іспити. Тільки держава має право на видачу дипломів до рівня бакалавра (baccalaureat).

З часу прийняття закону Дебре від 1959 року приватна освіта одержує допомогу від держави (contrat d’association) — саме держава оплачує працю викладачів і бере участь у витратах на навчання (8 з 9-ти закладів освіти користуються цією допомогою).

Чи є система освіти Франції ефективною? З погляду самих французів, вона усе ще є занадто теоретизованою, а технічна освіта слабо розвинена. Умови навчання також мають свої недоліки: перевантажені аудиторії, недостача викладацького складу і матеріалів для навчання, занадто швидка зміна програм і методів навчання, деградація іміджу і ролі викладача в суспільстві тощо. Існує також соціальна нерівність.

Уряд країни намагається реформувати систему освіти (зі змінним успіхом) і збільшити дотації на її розвиток. Незважаючи на всі наявні складності, ця система освіти вважається однією з кращих у Європі.

Прийом іноземних студентів — одна з найдавніших традицій, для збереження якої французи зараз прикладають великі зусилля. Франція займає третє місце у світі з прийому учнів-іноземців, левину частку яких складають студенти з франкомовних країн Африки. Навчання кожного з них обходиться скарбниці в 35 тис. франків у рік, однак на знак поваги принципів рівності І братерства громадян інших країн зараховують у державні навчальні заклади на тих самих умовах, що і власних. Тобто іноземець платить за навчання в університеті близько 3.500 франків у рік. Звичайно, де не поширюється на приватні навчальні заклади тішу відомої бізнес-школи INSEAD. Зате «приватники» пропонують популярні й актуальні програмами для іноземців англійською мовою.

2.2 Принципи організації

Система з 80 французьких університетів і близько 300 вищих шкіл і дослідних центрів дозволяє набути практично будь-яку спеціальність.

Французька система освіти має різні форми: «короткий» і «довгий» цикли, навчання у вищих школах (Grandes ecoles) та університетах. Так званий «короткий» цикл вищої освіти доступний тільки при наявності ступеня бакалавра.

«Короткий» цикл вищого освіти триває зазвичай два роки і тому користується попитом у суспільстві, оскільки дає можливість реального і швидкого працевлаштування.

Існують наступні види освітніх установ «короткого» циклу:

Відділення вищої технічної освіти в ліцеях. Вони готують доодержання BTS (brevel de technicien superieur) — диплома про вищу технічну освіту.

Університетські технологічні інститути (Institut universitaire detechnologie) існують при університетах і провадять до одержання DUT (diplome universitaire de technologic) — університетського технологічного диплому).

* Спеціалізовані школи готують на протязі 2 або 3 років за медичними спеціальностями і для соціальних служб: акушерок, медсестер, масажистів-кінезіотерапевтів тощо.

Університети «довгого» циклу є єдиними установами, що приймають усіх кандидатів без попереднього добору (хоча негласно і нелегально існує добір за оцінками на ступінь бакалавра) і саме тому в університетах часто виявляються студенти, що просто не вступили в інші школи.

Більше половини бакалаврів вступають в університет, але близько 40% залишають навчання протягом першого року.

Можливий вступ в університет без наявності ступеня бакалавра, шляхом здачі спеціального іспиту в університет (ESEU), але це можливо тільки в обмеженій кількості випадків і тільки для досвідчених фахівців, що мають великий стаж практичної роботи.

Практично всі університети є державними, за винятком декількох конфесіональних.

Університетська освіти має три цикли. Перший цикл на протязі 2 років готує до одержання DEUG (диплом про загальну університетську освіту), але цей диплом не має практичної цінності на ринку праці. Другий цикл готує до ліцензії (licence) протягом одного року після DEUG і maitise (рік після licence). Недавно була також створена можливість професійного освіти: MST (inaitrises des sciences et techniques) і магістратура (les raagisteres), у якій навчаються три роки. Третій цикл поділяється на дві філії:

*DESS (диплом вищої спеціалізованої освіти), що є професійним дипломом, підготовка до якого триває протягом 1 року після одержання стулена raaitrise і містить у собі навчання і практику.

*DEA (диплом поглибленого вивчення) це навчання дослідницькій роботі.

Після одержання DEA (протягом одного року) можна підготувати наукову працю (these), мінімально протягом двох років. Вивчення медицини і фармацевтики є особливим розділом освіти. Воно проходить у CEU (госпітальних університетських центрах), при цьому університет забезпечує теоретичне навчання, а лікарня — практичні навички.

Вивчення медицини продовжується від двох до десяти років. Наприкінці першого року студенти здають дуже складний іспит, і тільки здавиш його можуть продовжувати навчання. Після шести років навчання студенти проходять конкурс у спеціалізовану інтернатуру, що дозволяє стати лікарем-фахівцем після чотирьох або п’яти років навчання, або одержати диплом з «загальної медицини» за конкурсом після двох років навчання.

Навчання на диплом DESS прирівнюється до третього, останнього циклу вищої освіти (аналог нашої аспірантури і кандидатського ступеня). DESS одержують не тільки студенти, але і співробітники компаній, що уклали зі своїм підприємством угоди про підвищення кваліфікації. При вступі проводиться відбірковий тест-співбесіда (concours d’entre, конкурс буває 4−5 чоловік на місце). Обов’язкова умова для вступ — вища освіта (диплом Maitrise), Не менш (а іноді і більш) важливий досвід управлінської роботи. В окремих випадках цей досвід може бути зарахований як перші чотири університетських курси. Подібні питання вирішує комісія з еквівалентності. Вона ж займається визнанням отриманих кваліфікацій в закордонному вузі. Для всіх іноземців є ще одна загальна вимога — гарне володіння французькою мовою. Як підтвердження цього факту приймається документ про успішну здачу іспиту DELF.

3. Вища освіта у Польщі

3.1 Загальні відомості

В Польщі існують державні вищі навчальні заклади, а також створені після 1990 року приватні. Після 1998 року створено групу професійних ВНЗ. Важливим елементом приготування випускників до практичної діяльності є проведення обов’язкових практик на протязі 15 тижнів.

Навчання має денну, вечірню, заочну та екстернатну форми.

Вступати до ВНЗ мають право особи, що отримали «свідоцтво зрілості», Принципи відбору до ВНЗ визначаються кожним навчальним закладом окремо. Форми відбору: вступні екзамени, конкурс «свідоцтв зрілості», запис бажаючих.

Ступневість освіти та кваліфікації у Польській вищій освіті мають свою специфіку:

ліцензіат — кваліфікація, що присвоюється після закінчення професійного (фахового) ВНЗ після 3−3,5 років навчання.

інженер — кваліфікація, що присвоюється випускникам професійних ВНЗ за технічними напрямами, за винятком напряму Архітектура і урбаністика, на сільськогосподарських, лісових напрямах тощо.

інженер-архітектор — кваліфікація, що присвоюється за напрямом Архітектура і урбаністика.

магістр, а також магістр мистецтв, магістр інженер, магістр інженер архітектор, лікар, лікар-стоматолог, ветеринарний лікар тощо — присвоюються після закінчення 4−6 річних магістерських програм.

Кваліфікацію магістра можна також отримати після закінчення 2−2,5 річних додаткових магістерських курсів на базі ліцензіата та інженера.

Щоб отримати вищевказані кваліфікації студенти повинні виконати навчальні плани, захистити дипломні роботи, скласти фаховий іспит.

Висновок

Уже більше п’яти років європейське освітнє співтовариство живе під знаком так званого Болонського процесу. Його суть полягає у формуванні на перспективу загальноєвропейської системи вищої освіти, названої Зоною європейської вищої освіти, яка ґрунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування. Із 1998 по 2003 рік у рамках Болонського процесу відбулося багато різнорівневих зустрічей, робочих нарад, конференцій тощо.

Пропозиції, які розглянуто і які виконуються в рамках Болонського процесу, зводяться в основному до шести таких ключових позицій:

1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується ввести два цикли навчання: 1-й _ до одержання першого академічного ступеня і 2-й _ після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років. Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1−2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7−8 років).

2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти ECTS, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя».

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних агентств, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники. Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти.

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається істотний розвиток мобільності студентів. Окрім того, ставиться питання про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення європейським досвідом. Передбачається зміна національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонського процесу є орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання кваліфікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань, що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної нагромаджувальної системи, легко доступних кваліфікацій тощо, сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти.

Метою цього видання є ознайомлення українського освітнього співтовариства з основними документами, прийнятими в рамках Болонського процесу. Знання цих документів дозволить українським вищим навчальним закладам оцінити свої можливості щодо вжиття окремих заходів, спрямованих на унормування структур і дій, прийнятих і/або тих, що приймаються європейським освітнім співтовариством.

Література

1. Болонський процес у фактах і документах/ Упорядники Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубіянко В.В., Бабин І.І. Київ — Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім.В.Гнатюка, 2003. — 52 с. (http://www.tspu.edu.ua/).

2. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документи і матеріали 2003 — 2004 рр.)/ За ред. В. Г. Кременя, авт. кол.: Степко М. Ф., Болюбаш Я. Я., Шинкарук В. Д., Грубіянко В.В., Бабин І.І. — Київ — Тернопіль: Вид-во ТДПУ, 2004. — 147 с. (www.tspu.edu.ua).

3. Ван дер Венде М. К. Болонская декларация: расширение доступности и повышение конкурентоспособности высшего образования в Европе // Высшее образование в Европе. -2000. — Том XXV.-№ 3.

4. Долженко О. В. Сорбонская и Болонская декларации: Информация к размышлению… // Вестник высшей школы: Alma mater. -2000. -№ 6.

5. Журавський В. С., Згуровський М. З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. — К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2003. — 200 с.

6. Кремень В. Г. Болонский процесс: сближение, а не унификация//Зеркало недели. — № 48(473). -13−19 декабря 2003.

7. Лукичев Г. А. Интеграция и эффективность — цели реформ в высшем образовании стран Европы // Научный вестник Московского государственного технического университета гражданской авиации. -2000. -№ 26. -С.13−18.

8. Матеріали науково-практичного семінару «Кредитно-модульна система підготовки фахівців у контексті Болонської декларації». Львів, 21−23 листопада 2003. — Львів: «Львівська політехніка». — 111 с.

9. Barblan A. The Sorbonne Declaration — Follow-Up and Implications: A Personal View. -Geneva: AEU/CRE, 1999. {Сорбонська декларація — реалізація і значення: особистий погляд}.

10. Haug Guy. The Follow-up Process to the Bologna Declaration / «From Bologna to Prague» — Reform of Study Programmes and Structures in Germany. -Bonn, HRK, 2000.-P.47−56 {Процес виконання Болонської декларації}.

11. Haug Guy. Trends and Issues in Learning Structures in Higher Education in Europe. -Bonn, HRK, 2000. — 77 p. {Перспективи і проблеми навчальних закладів вищої освіти Європи}.

12. Prodi, R. Idea dell' Europa. -Rome: Il Mulino, 1999. {Європейська ідея}.

13. Recognition Issues in the Bologna Process: Final Report of the Working Party on Recognition Issues in the Bologna Process / News of the Recognition Field: Background Information for the ACE Track, 13th Annual Conference of the European Association for International Education (EAIE) 5 to 8 December, 2001, Tampere, Finland. -Riga: EAIE+Latvian ENIC/NARIC, 2001. -60 pp. {Визнання, що витікає із Болонського процесу: заключний звіт Робочої групи з процедури визнання документів про освіту за принципами Болонського процесу}.

14. Trends in Learning Structures in Higher Education (II): Follow-up Report prepared for the Salamanca and Prague Conferences of March/May 2001. — Helsinki: National Board of Education, 2001. — 63 pp. {Перспективи навчальних закладів вищої освіти (II): Повідомлення, підготовлене до конференції в Саламанці і Празі у березні/травні 2001 року}.

15. www. accreditation-council.de/

16. www.bologna-berlin2003.de/pdf/bologna_declaration.pdf/

17. www.bologna-bergen_2005.no/

18. www eua. de/

19. www coe.int/

20. www enga.net/

21. www.europa.eu.int/comm/education/recognition/

22. www.europa.eu.int/comm/socrates/ects.html#cl/

23. www.mon.gov.ua/

24. www.tspu.edu.ua/ресурси/кредитно-модульна система