Гендерні особливості професійної мотивації працівників слідчих підрозділів

Вступ

У комплексі проблем особистості проблема мотивації, рушійних сил поведінки залишається на сьогодні однією з найважливіших. До цієї проблеми звертається все більше число наук, так чи інакше пов’язаних з людиною. В даний час мотивація як психічне явище трактується по-різному. В одному випадку — як сукупність чинників, що підтримують і направляють, тобто визначають поведінку, в іншому випадку — як сукупність мотивів, у третьому — як спонукання, що викликає активність організму і визначає її спрямованість. Крім того, мотивація розглядається як процес психічної регуляції конкретної діяльності, як процес дії мотиву і як механізм, що визначає виникнення, напрямок і способи здійснення конкретних форм діяльності, як сукупна система процесів, що відповідають за спонукання і діяльність. Дослідження проблеми мотивації здійснювалося у працях таких вчених як А. Маслоу, Х. Хекхаузен, В.А. Іванников, Д. Аткінсон, Є.П. Ільїн, О.М. Леонтьєв, В.І. Ковальов, І.А. Джидар’ян та інших.

Шлях до ефективної професійної діяльності людини лежить через розуміння її мотивації. Тільки знаючи те, що рухає людиною, що спонукає її до діяльності, які мотиви лежать в основі її дій, можна розробити ефективну систему форм і методів управління нею. Для цього потрібно знати, як виникають або викликаються ті або інші мотиви, як і якими способами мотиви можуть бути приведені в дію, як здійснюється мотивування людей.

Суспільна поведінка людей, в тому числі й така її форма, як професійна мотивація, представляє собою складне соціальне явище, що детерміновано багаточисельними факторами (соціально-економічні та соціально-психологічні чинники, особистісні якості, цінності людини тощо). Професійна мотивація — це дія конкретних мотивів, які обумовлюють вибір професії і тривале виконання обов’язків, пов’язаних з нею, вибір місця роботи, бажання звільнитися і т.д. Професійна мотивація формується під впливом факторів навколишньої дійсності, роботи з профорієнтації.

Усвідомленість вибору професії, процесу навчання та самої діяльності пов’язана з тим, якого особистісного сенсу набувають для людини професійні цілі, зміст діяльності, вимоги професійного та етичного характеру. Крім того, сам процес становлення особистості як спеціаліста теж залежить від професійної мотивації. Виявлення та розвиток професійної мотивації дозволяє забезпечити скоріше становлення спеціаліста, керівника, організатора, підвищити ефективність професійної підготовки працівників.

Більшість науковців відмічає що, ефективність діяльності працівника ОВС залежить як від різноманітних об'єктивних факторів (організаційних, соціально-психологічних та інш.), так і від суб'єктивних (стійкої мотивації до обраної професії та наявності комплексу здібностей до неї). Тільки сполучення цих двох взаємопов'язаних факторів забезпечує успішну службову діяльність [23, с.3−4].

Таким чином, дослідження професійної мотивації та її розвитку є необхідним як для більш повного теоретичного вивчення даної проблеми, так і для формування мотиваційної сфери особистості спеціаліста.

Серед юридичних спеціальностей професія слідчого посідає важливе місце. Цей вид діяльності пов’язаний із проведенням процесу дізнання та розслідування злочинів. Діяльність слідчого реалізується в намаганні розкрити злочин і полягає у зборі початкової інформації з метою вирішення професійних завдань. Слідчою діяльністю в системі органів внутрішніх справ України займаються дізнавачі та слідчі штатних підрозділів дізнання і слідчих підрозділів.

У процесі професійної діяльності слідчому доводиться: керувати слідчо-оперативною групою на місці події, приймати рішення про порушення або відмову у порушенні кримінальних справ, здійснювати передбачені кримінально-процесуальним законодавством заходи для усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, організовувати взаємодію зі службами кримінальної міліції і міліції громадської безпеки з метою затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочинів, припиняти і закінчувати попереднє слідство. Ці досить складні професійні завдання потребують великого професіоналізму слідчих.

Професіоналізм — це системне явище, яке складається з досконалого володіння спеціальними знаннями про цілі, зміст, об'єкти, засоби праці, з володіння спеціальними вміннями на всіх етапах професійної діяльності, а також спеціальними якостями особистості, які дозволяють людині ефективно виконувати процес діяльності і отримувати необхідні результати. Загальноприйнятим є виділення двох складових професіоналізму: мотиваційної та операційної. Мотиваційна складова створює у людини готовність до діяльності, підтримує інтерес до неї в ході її виконання, а операційна сфера здійснює її виконавчу частину, забезпечує отримання необхідного результату.

В дослідженні професійної мотивації чималий інтерес займає проблема гендерних відмінностей. В психології поняття «гендер» визначається як соціально-біологічна характеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям «чоловік» і «жінка». Оскільки стать (sex) є біологічною категорією, соціальні психологи часто посилаються на гендерні відмінності, які обґрунтовані біологічно, як на «статеві» [37,с.21]. Гендерна рівність посідає важливе місце у забезпеченні розвитку здорового суспільства та знаходиться в центрі економічного та соціального прогресу. Вона передбачає однаковий статус для чоловіків та жінок й означає, що чоловіки та жінки мають однакові умови для реалізації своїх людських прав та однаковий потенціал для здійснення свого внеску у національний, політичний, економічний, соціальний та культурний розвиток, а також рівні права на користування результатами цього розвитку.

В органах внутрішніх справ проблема гендерної рівності вирішується досить серйозно та методично. У 2008 році в Україні прийнято Державну програму затвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року. Програма ґрунтується на засадах соціально-демократичного підходу, що передбачає надання рівних можливостей для усіх, а також на відповідних положеннях ст. 1 Конституції України, яка проголошує Україну демократичною та соціальною державою.

Цілями реалізації цієї програми є: розбудова суспільства гендерної рівності; досягнення паритетного становища жінок і чоловіків у системі ОВС шляхом правового забезпечення їх прав та можливостей; ліквідація проявів дискримінації за ознакою статі; розробка спеціальних механізмів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків. Однак, наукові дослідження гендерної проблематики в ОВС, в тому числі розробка їх психологічного аспекту, тільки розпочинаються. Це стосується і працівників слідчих підрозділів, серед яких значну частину посідають жінки.

Актуальність зазначеної проблеми, недостатнє її теоретичне та практичне вивчення й обумовило вибір теми наукового дослідження.

Об'єкт дослідження — мотиваційна сфера особистості.

Предмет дослідження — професійна мотивація.

Мета дослідження — дослідити гендерні особливості професійної мотивації працівників слідчих підрозділів.

Завдання:

1. Надати теоретико-психологічний аналіз проблеми мотивації, професійної мотивації.

2. Визначити типи професійної мотивації жінок та чоловіків — слідчих.

3. Вивчити систему професійних мотивів жінок та чоловіків — слідчих.

4. Визначити ступінь задоволеності основних потреб працівників слідчих підрозділів з урахуванням гендерного аспекту.

5. Дослідити гендерні особливості мотиваційної структури особистості працівників слідчих підрозділів.

Вибірка: 74 працівника слідчих підрозділів, з них 37 чоловіків і 37 жінок.

Методи дослідження. Для виконання поставлених завдань використано комплекс методів:

— теоретичні — аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація отриманої інформації та її інтерпретація;

— емпіричні - анкета «Вивчення професійної мотивації кандидатів на службу в органи внутрішніх справ» А. П. Москаленка, методика вивчення структури мотивації особистості В.Є. Мільмана, методика професійної діяльності К. Замфіра в модифікації А. Реана, методика діагностики ступеню задоволеності основних потреб;

— методи математичної статистики — t-критерій Стьюдента, ц-критерій кутового перетворення Фішера.

Методологічною і теоретичною основою дослідження виступили:

— загальні положення гендерної психології (Ш. Берн, С. Айвазова, Т. Бендас, О. Вороніна та інші);

— роботи в галузі психології мотивації (А. Маслоу, Х. Хекхаузен, В.А. Іванников, Д. Аткінсон, Є.П. Ільїн, О.М. Леонтьєв, В.І. Ковальов, І.А. Джидар’ян та інші);

— положення сучасної юридичної психології про особливості професійної мотивації працівників ОВС (В. Васильєв, О. Бандурка, О. Землянська, О. Столяренко, М. Єнікєєв, В. Романов та інші).

Практичне значення отриманих результатів визначається тим, що науково обґрунтовані знання про гендерні особливості професійної мотивації працівників слідчих підрозділів дозволяють психологічно грамотно та диференційовано підходити до професійно-психологічної підготовки жінок та чоловіків-слідчих, з урахуваннях їх основних потреб та професійних мотивів.

Структура та обсяг роботи зумовлені метою та завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 40 найменувань та включає - 7 таблиць. Загальний обсяг дипломної роботи становить 74 сторінки тексту.

Розділ 1. Проблема мотивації в психології

1.1 Поняття про мотивацію і мотив

Поняття «мотивація» є одним із основних в психологічній науці. Вперше цей термін вжив Шопенгауер А. у статті «Чотири принципи достатньої причини» [7, с. 65 ]. Потім поняття «мотивація» міцно увійшло в психологічний побут для пояснення причин поведінки людини і тварин.

Поняття мотивації використовується дуже широко і з різним змістом та значенням, й далеко не завжди носить визначений характер. Нині багато психологів підкреслюють велике значення вивчення мотивації для поглибленого розуміння психіки людини та її суті.

На сьогодні мотивація як психічне явище трактується по-різному. У одному випадку — як сукупність чинників, що підтримують і направляють, тобто що визначають поведінку; в іншому випадку — як сукупність мотивів; в третьому — як спонукання, що викликає активність організму і що визначає її направленість. Крім того, мотивація розглядається як процес психічної регуляції конкретної діяльності, як процес дії мотиву і як механізм, що визначає виникнення, напрямок і способи здійснення конкретних форм діяльності, як сукупна система процесів, що відповідають за спонукання і діяльність. Мотивація є пояснюючим конструктом, який використовується для пояснення психологічних причин поведінки людей (того, чому вони поводяться так, а не інакше), її спрямованості та механізмів здійснення.

Ільїн Є.П. всі визначення мотивації розділив на два напрямки. Перший розглядає мотивацію із структурних позицій, як сукупність чинників або мотивів. Другий напрямок розглядає мотивацію не як статичне, а як динамічне утворення, як процес, механізм. Більш за те, в другому випадку мотивація виступає як засіб або механізм реалізації вже наявних мотивів: виникла ситуація, що дозволяє реалізувати наявний мотив, з’являється і мотивація, тобто процес регуляції діяльності за допомогою мотиву. Наприклад, Іванников В.А. вважає, що процес мотивації починається з актуалізації мотиву. Таке трактування мотивації обумовлене тим, що мотив розуміється як предмет задоволення потреби, тобто мотив дається людині як би готовим. Його не треба формувати, а треба просто актуалізувати (викликати в свідомості людини його образ).

Пілоян Р.А. пише, що мотивація і мотив — взаємозв'язані, взаємообумовлені психічні категорії і що мотиви дії формуються на базі певної мотивації (тобто мотиви вторинні). І в той же час він стверджує, що через вироблення окремих мотивів ми можемо впливати на мотивацію в цілому (тобто вже мотивація залежить від мотивів, які стають первинними).

У багатьох випадках психологи (а біологи і фізіологи — постійно) під мотивацією розуміють детермінацію поведінки, і тому виділяють зовнішню і внутрішню мотивацію. Зовнішня мотивація (екстенсивна) — це мотивація, яка не пов’язана зі змістом певної діяльності, але обумовлена зовнішніми по відношенню до суб'єкта обставинами. Внутрішня мотивація (інтренсивна) — мотивація, пов’язана не з зовнішніми обставинами, а з самим змістом діяльності. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, направленої на досягнення певної цілі. Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, являється його стійкою особистісною властивістю, з середини спонукаючи до певних дій.

У психологічному словнику «мотив» (від латин. movere — рухати, штовхати) означає спонукання до діяльності, що пов’язані із задоволенням потреб суб'єкта; сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, які викликають активність суб'єкта і що визначають її спрямованість. Мотив — це рушійні сили поведінки людини. Мотиви — це усвідомлені потреби, вербалізовані, достатньо аргументовані і з’ясовні. Мотиви формуються бажаннями і неусвідомленими потребами, які часто виступають у вигляді важкопояснюючих потягів.

Мотиви можуть бути різні: інтерес до змісту і процесу діяльності, обов’язок перед суспільством, самовираження і т.д.

Мотиви — це те, заради чого виконується діяльність (наприклад, заради самовираження, грошей і так далі). Джерелом спонукальної сили мотиву і відповідного спонукання до діяльності виступають актуальні потреби. Мотив визначається як предмет, що відповідає потребі. Діяльність завжди має мотив («невмотивована» діяльність — це така діяльність, мотив якої прихований від самого суб'єкта і зовнішнього спостерігача).

Годфруа Ж. пише, що «мотив» — це міркування, за яким суб'єкт повинен діяти. Леонтьєв О.М. так визначає мотив: «У самому потребовому стані суб'єкта предмет, що здатний задовольнити потребу, жорстко не записаний. До свого першого задоволення потреба „не знає“ свого предмета, він ще має бути виявленим. Тільки в результаті такого виявлення потреба здобуває свою предметність, а мислимий (що уявляється) предмет — свою спонукальну і направляючу діяльність функцію, тобто стає мотивом». Хекхаузен X. говорить, що мотив — це лише «конструкт мислення», тобто теоретична побудова, а не реально існуючий психологічний феномен. Він пише, що в дійсності ніяких «мотивів» не існує, вони не спостережні безпосередньо і тому не можуть бути представлені як факти дійсності. Вони лише умовні, полегшують розуміння, це допоміжні конструкти нашого мислення, що вставляються в схему пояснення дії між спостерігаючими вихідними обставинами і подальшими актами поведінки.

У радянській психології в якості загального механізму виникнення мотиву розглядається реалізація потреб в ході пошукової активності і тим самим перетворення її об'єктів на мотив. Звідси витікає центральна закономірність: розвиток мотиву відбувається через зміну і розширення кола діяльностей, що перетворюють предметну дійсність. У людини джерелом розвитку мотиву є процес суспільного виробництва матеріальних і духовних цінностей, що не має меж. В якості таких потенційних мотивів в онтогенезі виступають властиві даному суспільству об'єктивні цінності, інтереси та ідеали, які у разі їх інтеріоризації особистістю можуть набути спонукальної сили і стати мотивами, що реально діють. Ці мотиви виконують функцію сенсоутворення, тобто надають відбиваній в індивідуальній свідомості дійсності особистісний зміст. Функція сенсоутворення пов’язана з контролем загальної спрямованості діяльності особистості. Функція контролю здійснюється мотивами не безпосередньо, а через механізм «емоційної корекції» поведінки: емоції оцінюють особистісний зміст подій, що відбуваються, і у разі невідповідності цього змісту мотиви змінюють загальну спрямованість діяльності особистості. Динаміка мотиву в конкретних ситуаціях обумовлена активністю, що приводить до постановки особистістю надзадач і появи нових мотивів діяльності.

Мотиви є відносно стійкими утвореннями особистості, однак мотивація включає не лише мотиви, але і ситуативні чинники (вплив різних людей, специфіку діяльності і ситуації). Такі ситуативні чинники, як складність завдання, вимоги керівництва, установки навколишніх людей, сильно впливають на мотивацію людини в деякий проміжок часу. Ситуативні чинники динамічні, легко змінюються, тому існують можливості впливати на них і на активність в цілому. Інтенсивність актуальної (що діє «тут і тепер») мотивації складається з сили мотиву і інтенсивності ситуативних детермінант мотивації (вимог і впливу інших людей, складності завдань, тощо).

Джидар’ян І.А. пише, що на відміну від мотивації, мотив має вужче значення. У ньому фіксується власне психологічний зміст, а саме той внутрішній фон, на якому розгортається процес мотивації поведінки в цілому. Саме мотив скеровує дії людини на кожен момент часу [6, с.145−169].

Хекхаузен Х. виділив 8 основних проблем мотиву і мотивації [35, с.34−35]:

1. Існує стільки різних мотивів, скільки існує змістовно еквівалентних класів стосунків «індивід-середовище». Ці класи можна розмежувати, ґрунтуючись на характерних цільових станах, прагнення до яких часто спостерігається у людей.

2. Мотиви формуються в процесі індивідуального розвитку як відносно стійкі оцінні диспозиції.

3. Люди розрізняються за індивідуальними проявами (характером і силою) тих або інших мотивів. У різних людей можливі різні ієрархії мотивів.

4. Поведінка людини в певний момент часу мотивується не будь-якими або всіма можливими її мотивами, а тим з найвищих мотивів в ієрархії (тобто з найсильніших), який за даних умов ближче за всіх пов’язаний з перспективою досягнення відповідного цільового стану або, навпаки, досягнення якого поставлене під сумнів. Такий мотив активується, стає дієвим.

5. Мотив залишається дієвим, тобто бере участь у мотивації поведінки до тих пір, поки не буде досягнуто цільового стану відповідного відношення «індивід-середовище», або індивід до нього не наблизиться, наскільки дозволять умови ситуації, або цільовий стан не перестане загрозливо віддалятися, або умови ситуації, що змінилися, не зроблять інший мотив більш насущним, внаслідок чого останній активується і стає домінуючим. Дія, як і мотив, нерідко уривається до досягнення бажаного стану або розпадається на розкидані в часі частини; в останньому випадку вона через певний час поновлюється.

6. Спонукання до дії певним мотивом позначається як мотивація. Мотивація мислиться як процес вибору між різними можливими діями, процес, регулюючий, направляючий дію на досягнення специфічних для даного мотиву цільових станів і такий, що підтримує цю спрямованість. Тобто мотивація пояснює цілеспрямованість дії.

7. Мотивація безумовно не є єдиним процесом, що рівномірно від початку і до кінця пронизує поведінковий акт. Вона, скоріше, складається з різнорідних процесів, що здійснюють функцію саморегуляції на окремих фазах поведінкового акту, перш за все до і після виконання дії. Так, спочатку працює процес зважування можливих результатів дії, оцінювання їх наслідків.

8. Діяльність мотивована, тобто направлена на досягнення мети (мотиву), однак її не слід змішувати з мотивацією. Діяльність складається з окремих функціональних компонентів сприйняття, мислення, відтворення знань, мови або моторної активності, а вони володіють власним накопиченим в ході життя запасом можливостей (умінь, навичок, знань), якими психологія мотивації не займається, приймаючи їх як дане. Від мотивації залежить, як і в якому напрямі будуть використані різні функціональні здібності. Мотивацією також пояснюється вибір між різними можливими діями, між різними варіантами сприйняття і можливим змістом мислення, крім того, нею пояснюється інтенсивність і завзятість в здійсненні вибраної дії і досягненні її результатів.

Таким чином, термін «мотивація» є більш широким поняттям, ніж термін «мотив». Слово «мотивація» використовується в сучасній психології у двоякому сенсі: позначає систему факторів, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато чого іншого), і як характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, являється його стійкою особистісною властивістю, з середини спонукаючи до певних дій.

1.2 Мотиваційна сфера особистості

У психологічних роботах часто можна зустріти поняття «мотиваційна сфера особистості». На відміну від спрямованості особистості, яка пов’язана з домінуючими потребами та інтересами, під мотиваційною сферою особистості розуміють всю сукупність мотиваційних утворень, що є у даної людини: диспозицій (мотивів), потреб і цілей, атитюдів, поведінкових патерів, інтересів. Мотиваційна сфера — ядро особистості. Вона закладається у ранньому віці та розвивається протягом всього життя. Мріючи, мала дитина вчиться працювати з мотивацією. З віком мрія-фантазія повинна переростати у мрію-план, тобто в мотиваційну установку. Турбота про мотивування приносить свої плоди, позбавляє від витрат у самоорганізації, заряджає енергією, спонукає до досягнення.

Мотиваційна сфера особистості є складним структурним утворенням, психологічний механізм, якої визначається характером використовуваної системи психологічних умов і засобів. В змісті його основи можна виділити наступні блоки: гуманістичний, мотиваційний, аналітичної діяльності і розумових здібностей, емоційно — вольовий, самосвідомість. Рівень розвитку мотиваційної сфери особистості залежить від таких способів, умов і засобів як діалогічність, усвідомлення власного сенсу, предметно — рефлексивного ставлення. Якісні особливості розвитку мотиваційної сфери особистості визначаються ідентифікацією образу «Я», образу майбутньої професійної діяльності, самооцінки і рефлексії.

Мотиваційну сферу людини з точки зору її розвиненості можна оцінювати по наступним параметрам:

ь широта;

ь гнучкість;

ь ієрархованість.

Під широтою мотиваційної сфери розуміється якісна різноманітність мотиваційних факторів — диспозицій (мотивів), потреб і цілей, представлених на кожному з рівнів. Чим більше у людини всіляких мотивів, потреб і цілей, тим більше розвиненою є її мотиваційна сфера.

Гнучкість мотиваційної, сфери характеризує процес мотивації таким чином. Гнучкішою вважається така мотиваційна сфера, в якій для задоволення мотиваційного спонукання більш загального характеру (більш високого рівня) може бути використано більше різноманітних мотиваційних спонукачів нижчого рівня. Наприклад, гнучкішою є мотиваційна сфера людини, яка залежно від обставин задоволення одного і того ж мотиву може використовувати різноманітні засоби, ніж інша людина.

Ієрархованість мотиваційної сфери — це віддзеркалення в свідомості людини значущості тієї або іншої потреби, мотиваційної установки, інших мотиваційних диспозицій, відповідно до чого одні мають домінуюче значення при формуванні мотиву, а інші — підпорядковане, другорядне; одні використовуються частіше, інші — рідше [7, с.182−183].

Крім того, мотиваційну сферу як підструктуру особистості (за В.І. Ковальовим) складають не стільки актуальні потреби і мотиви, скільки стійкі латентні мотиваційні утворення: спрямованість особистості, інтереси, мотиваційні установки, бажання. Тобто, мотиваційна сфера особистості сама є латентним утворенням, в якій конкретні мотиви як тимчасові функціональні утворення з’являються лише епізодично, постійно змінюючи один одного.

Цілеспрямоване формування мотиваційної сфери особистості — це, по суті, формування самої особистості, тобто, в основному, педагогічне завдання по вихованню моральності, формуванню інтересів, звичок.

Мотиваційна сфера як сукупність всіх мотивів особистості виконує такі ж самім функції, що й мотиви:

ь спонукання — мотиваційна сфера спонукає цілеспрямовану активність особистості, її поведінку і діяльність. Реалізація цієї функції залежить, передусім, від сили мотивів;

ь регулювання поведінки і діяльності. Реалізація цієї функції пов’язана, перш за все, з ієрархією мотивів в структурі мотиваційної сфери особистості.

Мотиваційна сфера особистості є структурованою і ієрархованою сукупністю мотивів. В сукупності мотивів можна виділити ряд підсистем: наприклад, в мотивах професійної діяльності виділяють як мотиви праці взагалі (що виявляються в бажанні працювати), так і мотиви праці по даній професії і спеціальності.

Все це свідчить про те, що мотиваційна сфера має досить складну структуру, що поєднує безліч груп мотивів. При цьому мотиви не лише «вишиковуються» в певну ієрархію всередині кожного виду діяльності, але і відбувається ранжирування мотивів різних видів діяльності.

Мотиваційна сфера особистості оцінюється на основі всіх параметрів, використовуваних для оцінки як окремого мотиву, так і мотивації в цілому. При цьому передбачається аналіз, перш за все, ієрархічності мотивів всіх основних видів діяльності. Оцінка мотивації дуже складна. Разом з тим вона необхідна для визначення ефективності діяльності особистості в майбутньому.

В психологічній літературі з кінця ХІХ століття обговорюється питання про «боротьбу мотивів». Вундт В. пов’язував боротьбу мотивів з процесом вибору, а Штерн В. — з проявом людиною рішучості. Лазурський А. Ф. писав, що збудником боротьби мотивів можна вважати такий збіг обставин, при якому у людини поряд з одним якимось бажанням або потягом, що відрізняється значною силою і прагнуть перейти в дію, виникають інші бажання, протилежні першому, затрудняючи його здійснення (наприклад, зіткнення між почуттям обов’язку і любов’ю до близьких, між бажанням досягти будь-якої цілі і страхом перед небезпекою і т. д.).

Лазурський А. Ф. говорить, що боротьбу мотивів як один із проявів психічної затримки. Він підкреслював, що внутрішня боротьба — це такий процес, в якому всі найважливіші запити і потреби людини виступають нерідко з надзвичайною яскравістю. Очевидно, для нього це мало принципове значення, бо він пише: «Насправді те, що прийнято називати „боротьбою мотивів“, завжди є внутрішньою боротьбою чи конфліктом особистості. Це не мотиви борються, а людина напружено роздумує, зіставляючи різні мотиви, вона бореться сам з собою. Ця внутрішня боротьба завжди відображає зовнішні, об'єктивно дані протиріччя, конфлікти». Є й інші погляди на боротьбу мотивів. Файзулаєв А.А. говорить про блокування особистістю прийняття мотиву, Дьомін М.В. — про боротьбу різних потягів і тенденцій в мотиві. Все це свідчить, що «борються» у людині різні доводи, установки, бажання, потяги, тобто різні компоненти мотиву, а не мотиви в цілому. Боротьба йде в процесі мотивації, коли мотив ще не сформований. Коли ж він сформований, то боротися вже немає потреби, його треба реалізовувати, запускати в дію. «Переможені» мотиватори (доводи, аргументи, установки) йдуть з поля свідомості, витісняються як непотрібні в даній ситуації. Якщо ж їх витіснити не вдається, то людина, реалізуючи намір, продовжує сумніватися в правильності своїх дій, і при появі обставин, що підсилюють сумнів, може перервати виконання задуманого.

Є очевидним, що справжня боротьба мотивів можлива тільки тоді, коли протиборствують наміри двох і більше людей, що, наприклад, зустрічається в спорті, в наукових колективах (де вирішення однієї і тієї ж проблеми пропонується різними вченими з різних позицій, різними способами). Таким чином, внутрішня боротьба пов’язана з прийняттям рішення не тільки про те, що робити, але і коли робити, в який момент почати дію за наявності протилежного бажання, гальмуючого ініціацію (запуск) потрібного дії [7, с.135−139].

Таким чином, під мотиваційною сферою особистості розуміють всю сукупність мотиваційних утворень, що є у даної людини: диспозицій (мотивів), потреб і цілей, атитюдів, поведінкових патернів, інтересів. Її оцінюють по таким параметрам як ієрархованість, гнучкість та широта. Мотиваційна сфера — це соціальне ядро особистості. Вона закладається у ранньому віці та розвивається протягом усього життя.

1.3 Теорії мотивації

Проблема мотивації поведінки людини привертала увагу вчених з незапам’ятних років. Численні теорії мотивації стали з’являтися ще в роботах древніх філософів, а нині таких теорій налічується вже декілька десятків. Точка зору на походження мотивації людини в процесі розвитку людства і науки неодноразово змінювалася. Однак більшість наукових підходів завжди розташовувалися між двома філософськими течіями: раціоналізмом і ірраціоналізмом. Згідно раціоналістичної позиції, а вона особливо виразно виступала в роботах філософів і теологів аж до середини XІX ст., чоловік є унікальною істотою особливого роду, який не має нічого спільного з тваринами. Вважалося, що тільки людина наділена розумом, мисленням і свідомістю, володіє волею і свободою вибору дій, а мотиваційне джерело людської поведінки убачалося виключно в розумі, свідомості та волі людини.

Ірраціоналізм як вчення в основному розглядав поведінку тварин. Прибічники даного вчення виходили з твердження, що поведінка тварини на відміну від людини скована, безрозсудна, управляється темними, неусвідомлюваними силами, що мають свої витоки в органічних потребах [18, с.469−471].

Психоаналітична теорія мотивації. Основоположником психоаналітичної теорії мотивів був Зігмунд Фрейд. Одним з центральних положень в теорії З. Фрейда є переконання, що будь-яка поведінка людини хоч би частково обумовлена несвідомими імпульсами. Основою мотивації поведінки, на думку Фрейда, є прагнення задовольнити вроджені інстинкти. Індивід прагне повернутися в деякий вихідний стан, який було порушено народженням і подальшим розвитком, аж до небуття. Основними інстинктами по Фрейду є: інстинкт Лібідо (життя) і Танатос (смерті). Інстинкт життя має дві форми: відтворення собі подібних і підтримка життя індивіда. Слід зазначити, що енергія життя грає в теорії Фрейда дуже значиму роль. Інстинкт смерті є протилежним до інстинкту життя, виражається в мазохізмі, самозвинуваченні і самоприниженні. Для філософських переконань Фрейда був характерний психологічний дуалізм: підкреслення боротьби і протистояння двох протилежних початків. Динаміка цієї боротьби є основою розвитку і функціонування як окремого індивіда, так і суспільства в цілому. Все у Всесвіті прагне до неминучого розпаду, зникнення, і життя як спосіб організації, об'єднання, є тільки той крайній проміжок часу, коли індивід отримує перемогу над цим розпадом. Якщо в стані напруження якої-небудь потреби, немає можливості задовольнити дану потребу. Наприклад: немає можливості задоволення сексуальної потреби, сексуальна енергія сублімується і прямує в інше русло.

Основні положення:

ь Потяги можуть проявляти себе по-різному. Якщо при великій інтенсивності потягу відсутній об'єкт, необхідний для його задоволення, то нездійснені бажання входять у свідомість у вигляді уявлень про перше задоволення потягу. Потяги можуть зміщуватися на інші об'єкти, вони можуть сублімувати і, нарешті, витіснятися. В останньому випадку вони надають прихований вплив на переживання (проявляється у змісті сновидінь) або на поведінку (проявлятися в помилкові дії або невротичних порушення).

ь У теоретичних побудовах Фрейда душевне життя, що розуміється як постійний конфлікт суперечливих тенденцій усередині особистості, постає у вигляді ієрархії трьох механізмів. Пошуку задоволення (Воно) протистоїть моральний контроль (Над-Я), а примиренням їх через досягнення компромісу займається механізм пристосування до реальності (Я).

ь Доросла особистість є результат історії потягів, причому особливе значення має дитинство. Перешкоди, що виникають на шляху задоволення потягів, особливо в ранньому дитинстві, мають серйозні наслідки і завдають сильної шкоди здатності людини працювати і любити. За допомогою психоаналітичних терапевтичних прийомів причини порушень розвитку, що кореняться в ранньому дитинстві, можуть бути виявлені і в якійсь мірі усунені.

ь Розвиток потягів проходить кілька психосексуальних фаз у відповідності зі зміною так званих ерогенних зон (чутливих ділянок шкіри навколо різних отворів на тілі). На кожній з фаз домінує певна ерогенна зона, її роздратування доставляє максимальне чуттєве задоволення. Порядок зміни ерогенних зон наступний: рот (оральна фаза: сосання, ковтання, кусання), задній прохід (анальна фаза: виділення кишечнику), статеві органи (фалічна і генітальна фази: мастурбація, гомосексуальні і гетеросексуальні статеві зв’язки). Розвиток потягу може затриматися на одній з фаз (явище фіксації). Травматичні переживання можуть відкинути розвиток на більш ранні стадії (регрес).

ь Хід розвитку потягів подібний до розвитку дії в драматичною п'єсою для трьох персонажів: подружньої пари і коханця. У ролі останнього виступає дитина, яка прагне до сексуальних відносин з батьком протилежної статі (едипів комплекс) і наштовхується при цьому на опір і загрози з боку батька однієї з ним статі. При нормальному розвитку конфлікт вирішується шляхом ідентифікації з батьком однієї з дитиною статі. Цей дозвіл веде до засвоєння вже в ранньому дитинстві моральних норм, персонифицируемая з одним із батьків, і тим самим у освіті совісті (Над-Я) як механізму, що контролює поведінки особистості.

Теорія мотивації А. Маслоу. Маслоу вважав, що люди мотивовані для пошуку особистих цілей, і це робить їх життя значним і осмисленим. Він описав людину як «істоту, що бажає», яка рідко досягає стану повного, завершеного задоволення. Повна відсутність бажань і потреб, коли (і якщо) вона існує, в кращому разі не довговічно. Життя людини характеризується тим, що люди майже завжди чогось бажають.

Маслоу припускав, що всі потреби людини природжені, або інстинктивні, і що вони організовані в ієрархічну систему пріоритету або домінування. Він виділяв наступні потреби в порядку їх черговості:

1. фізіологічні потреби — сильні і невідкладні із всіх людських потреб, вони є суттєвими для фізичного виживання. У цю групу включаються потреби: у їжі, кисні, у фізичній активності, сні, захисту від екстремальних температур і в сенсорній стимуляції. Ці потреби безпосередньо стосуються біологічного виживання людини і мають бути задоволені на якомусь мінімальному рівні перш, ніж будь-які потреби більш високого рівня стануть актуальними.

2. потреби безпеки і захисту — це потреби в організації, стабільності, в законі і порядку, в передбачуваності подій і в свободі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх і хаос. Таким чином, ці потреби відображають зацікавленість в довготривалому виживанні.

3. потреби приналежності і любові - це потреби які починають діяти, коли фізіологічні потреби і потреби безпеки і захисту задоволені. На цьому рівні люди прагнуть встановлювати стосунки прихильності з іншими, в своїй сім'ї і в групі. Групова приналежність стає домінуючою метою для людини. Отже, людина гостро відчуватиме муки самотності, відсутність дружби і знедоленості, особливо коли вони викликані відсутністю друзів і коханих. Потреби приналежності і любові грають значну роль в нашому житті.

4. потреби самоповаги — коли наша потреба кохати інших і бути ними коханими достатньо задоволена, ступінь її впливу на поведінку зменшується, відкриваючи дорогу потребам самоповаги. Маслоу розділив їх на два основні типи: самоповага і повага іншими. Перший тип включає такі поняття, як компетентність, упевненість, досягнення, незалежність і свобода. Людині потрібно знати, що вона гідна людина, може справлятися із завданнями і вимогами, які пред’являє життя. Повага іншими включає такі поняття, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка і прийняття. В цьому випадку людині потрібно знати, що те, що вона робить, признається і оцінюється значимими іншими. Задоволення потреб самоповаги породжує відчуття упевненості в собі, гідність і усвідомлення того, що ви корисні і необхідні в світі.

5. Потреби самоактуалізації, або потреби особистого вдосконалення — якщо всі вищезазначені потреби в достатній мірі задоволені, на передній план виступають потреби самоактуалізації. Маслоу охарактеризував самоактуалізацію як бажання людини стати тим, ким вона може стати. Людина, що досягла цього вищого рівня, добивається повного застосування своїх талантів, здібностей і можливостей своєї особистості. Самоактуалізуватися — означає стати тією людиною, якою ми можемо стати, досягти вершини своїх можливостей.

В основі цієї ієрархії лежить допущення, що домінуючі потреби, розташовані внизу, мають бути більш менш задоволені до того, як людина може усвідомити наявність і бути мотивованою потребами, розташованими вгорі. Отже, потреби одного типу мають бути задоволені повністю перш, ніж інша, розташована вище, потреба виявиться і стане такою, що діє [37, с.487−495].

«Теорія Х і Y» Мак-Грегора. Теорія складається з двох частин, кожна з яких відображає полярні погляди на людину. Багато що з теорії і практики управління Мак-Грегор вважав віддзеркаленням погляду на людину, характерну для теорії X, а саме:

1. Середня людина від природи ледача — вона працює якомога менше.

2. Їй бракує честолюбства, вона не любить відповідальності, вважає за краще, щоб нею керували.

3. Вона від природи егоцентрична, байдужа до потреб організації.

4. Вона від природи опирається змінам.

5. Вона довірлива, не дуже кмітлива — легка здобич для шарлатана і демагога.

Такий погляд на людину відбивається в політиці батога (загроза безробіття) і пряника (гроші).

Теорія Y дотримується наступного погляду на людину:

1. Люди не є від природи пасивними і не протидіють цілям організації. Вони стали такими в результаті роботи в організації.

2. Мотивація, можливість розвитку, здатність брати на себе відповідальність, готовність направляти свою поведінку на досягнення цілей організації - все це є в людях, а не вкладається в них управлінням. Обов’язок управління — допомогти людям усвідомити і розвинути в собі ці людські якості.

3. Важлива задача управління полягає в тому, щоб створити такі умови в організації і застосовувати такі методи роботи, аби люди могли досягати своїх власних цілей якнайкраще лише за умови направлення своїх зусиль на досягнення цілей організації [11, с.152−153].

Класифікація мотивів на основі стосунків «індивід — середовище» Г.Мюрея. Мюрея перш за все цікавило тлумачення і вимірювання мотивів людини, протилежних до інших аспектів особистості, таким як характерні риси, звички або уміння. Мюрей розумів, що якщо особистісні риси (наприклад, наполегливість) мають на увазі певний тип поведінки незалежно від індивідуальних відмінностей, то один і той же мотив нерідко призводить до різних варіантів поведінки різних людей. Скажімо, прагнення до влади може виявлятися в перегляді наповнених сексом і насильством фільмів, в конфліктах з іншими або в приєднанні до якої-небудь організації (заради здобуття вищого соціального статусу). Мюррей, відзначав що вивчення мотивів необхідне для пояснення особистісних відмінностей, а дослідження особистісних рис для пояснення схожості.

Цілеспрямованість поведінки Мюррей намагається пояснити, виходячи з уявлення про саморозвиток ланцюжка епізодичних стосунків «індивід — середовище» як рівнодіючою безперервною взаємодією особистісних і ситуаційних факторів. Тим самим ним був подоланий чисто теоретично-особистісний підхід до мотивації, при якому вся поведінка виводиться з особистісних диспозицій. Центральними поняттями, що співвідносяться один з одним, виступають потреба, з боку особистості, і тиск, з боку ситуації. Зміст поняття «потреба» визначається через бажане цільове стояння відношення «індивід — середовище», «тиск» — через цільове стояння ситуації, на яке можна надіятися або якого потрібно побоюватися. Потреба і тиск змістовно відповідають один одному: тиск актуалізує відповідну потребу, потреба шукає відповідний їй тиск. Поняття «потреба» використовується Мюррєєм в значенні як дизпозиційною, так і функціональною змінною. Як мотиваційні диспозиції «потреби» можна класифікувати по різних підставах. По-перше, можна виділити первинні (вісцерогенні) потреби (наприклад, у воді, їжі і ін.) і вторинні (психогенні) потреби (наприклад, приниження, афіліації, ігри і ін.). По-друге, потреби можна поділити на позитивні (пошук) і негативні (уникнення). У певних ситуаціях окремі потреби можуть об'єднуватися в мотивації поведінки, або конфліктувати один з одним, або підкорятися одна інший і так далі. По-третє, потреби поділяються на явні та латентні. Явні потреби вільно і об'єктивно виражаються в зовнішній повединці, латентні виявляються або в ігрових діях (напівоб'єктивовано), або в фантазіях (суб'єктивовано). У певних ситуаціях окремі потреби можуть об'єднаються в мотивації поведінки, або конфліктувати один з одним, або підпорядковуватися одна одній і т. д.

Тиск визначається як деяка дія, що впливає на суб'єкта об'єктом або ситуацією і зазвичай сприймане ним як скороминущий набір стимулів, що набирають вигляду загрози або користі для організму. При визначенні тиску Г. Мюрей розрізнює: альфа-тиск — це актуально існуючий тиск, який можна встановити науковими методами, і бета-тиск, що являє собою інтерпретацію суб'єктом феноменів, які ним сприймаються [35, с.109−112].

Теорія мотиваційних потреб Д.Мак-Клелланда. Девід Мак-Клелланд вважав, що людям властиві три потреби: влада, успіх і причетність.

Потреба влади виражається в бажанні керувати, впливати на інших людей. Люди з потребою влади найчастіше проявляють себе як відверті і енергійні люди, що сміливо йдуть на конфлікт і прагнуть відстоювати свої погляди на те, що відбувається. Дуже часто це хороші оратори, що вимагають до себе підвищеної уваги з боку тих, що оточують. Процес управління приваблює людей з потребою влади, оскільки вона дає безліч можливостей проявити і реалізувати себе.

Люди з потребою влади — це кар'єристи, що далеко не завжди рвуться у вищі ешелони управління, в негативному сенсі цього слова. Проводячи аналіз способів задоволення потреби влади, Мак-Клелланд помітив, що у тих людей, в яких найвищою є потреба влади і відсутня схильність до авантюризму або тиранству, а основною є потреба до прояву свого впливу, треба завчасно готувати до заняття вищих керівних посад.

Потреба успіху знаходиться між потребою в повазі і потребою в самовираженні. Вона задовольняється в результаті доведення праці до свого логічного завершення. Люди з високорозвиненою потребою успіху якщо і ризикують, то роблять це, знаючи міру, і люблять ситуації, коли вони в змозі узяти на себе особисту відповідальність за пошук вирішення проблеми, що склалася, і сподіваються на заохочення за досягнуті ними результати.

Отже, якщо необхідно мотивувати людей з потребою успіху, то необхідно ставити перед ними завдання з помірним ступенем ризику або можливістю невдачі, а також делегувати їм повноваження, регулярно заохочуючи їх відповідно до результатів роботи.

Мотивація на підставі потреби в причетності по Мак-Клелланду дуже схожа з соціальною потребою по Маслоу. Для цих людей важливе спілкування в колективі, налагодження дружніх взаємин, надання підтримки і допомоги. Людина з потребою причетності буде захоплена такою роботою, яка здатна дати їй широкі можливості соціального спілкування.

Мотиваційно-гігієнічна (двофакторна) теорія мотивації Ф. Герцберга. Фредерік Гepцбepг в другій половині 50-х рр. ХХ ст. розробив модель мотивації, засновану на потребі. У цій моделі він виділив дві великі категорії, назвавши їх «гігієнічні фактори» і «мотивація».

Гігієнічні фактори за Гepцбepгом:

ь політика фірми і адміністрації;

ь умови роботи;

ь заробіток;

ь міжособистісні стосунки начальників з підлеглими;

ь ступінь безпосереднього контролю за роботою.

Мотивація по Гepцбepгy:

ь успіх;

ь просування по службі;

ь визнання і схвалення результатів роботи;

ь висока ступінь відповідальності;

ь можливості творчого і ділового зростання.

Гігієнічні фактори пов’язані з довкіллям, в якому здійснюється робота, а мотивація пов’язана з самим характером і суттю роботи.

На думку Гepцбepгa, за відсутності або недостатньому ступені гігієнічних факторів у людини настає незадоволення власною роботою. Але якщо вони достатні, то самі по собі не викликають задоволення роботою і не здатні мотивувати людину на що-небудь.

Ці фактори відповідають фізіологічним потребам, потребам в безпеці А. Мacлoy, тобто його мотивації порівнянні з потребами вищих рівнів. Проте Мacлoy розглядав гігієнічні фактори як те, що викликає певну стратегію поведінки [11, с.105−108].

Загальна теорія мотивації Аткінсона. Теорія Аткінсона виходить з того, що поведінка працівника є результатом взаємодії індивідуальних якостей особистості і ситуації, її сприйняття. Кожна людина прагне до успіху, уникає невдач, і має два відповідні мотиви: мотив успіху (Му) і мотив, спонукаючий уникати невдачі (Мн). Ці мотиви достатньо стабільні і формуються в процесі навчання і роботи. У них виявляється прагнення людини до певного рівня задоволення потреб.

Окрім особистих якостей, що виражаються в двох вказаних мотивах, на поведінку людини впливають дві ситуативні змінні: вірогідність успіху, з якою працівник чекає завершення своєї діяльності (Ву) і привабливість успіху (цінність стимулу) для індивіда (Пу). При цьому привабливість успіху прямо пов’язана з вірогідністю успіху по формулі Пу = 1 — Ву. Це означає, що чим вище вірогідність успіху, тим нижче його привабливість. Наприклад, якщо співробітник упевнений, що його відділ виконає завдання незалежно від його власних зусиль, і він разом зі всіма отримає винагороду, то привабливість виконання завдання буде для нього мінімальною.

Вираження сили мотивації прагнення до успіху (Су) можна зобразити наступною формулою:

Су = Му (Ву * Пу) Згідно даній формулі, прагнення до успіху буде максимальним при вірогідності успіху 0,5, оскільки добуток Ву * Пу в даному випадку максимальний. Звичайно, визначаючи прагнення до успіху, необхідно враховувати і мотив успіху, який у різних співробітників виражений неоднаково.

Будь-яка конкретна ситуація активізує мотив успіху і одночасно мотив, спонукаючий уникати невдачі (Мн). При цьому сума вірогідності очікування успіху (Ву) і вірогідність невдачі (Вн) дорівнює 1. (Оскільки, якщо, наприклад, має місце повний успіх, тобто він дорівнює 1, то вірогідність невдачі дорівнює нулю.) Відповідно вірогідність невдачі виражається формулою:

Вн = 1 — Ву Згідно теорії Аткінсона, особистості, більшою мірою орієнтовані на успіх (Му * Мн), віддають перевагу завданням середньої складності, тому що в цьому випадку нижче ступінь ризику, хоча і менше привабливість успіху. В той же час працівники, які приймають невдачу заради високої привабливості можливого досягнення мети, віддають перевагу екстремальним завданням за принципом «пан або пропав». Подібні працівники відносяться до так званого «ризикового» типу особистості.

Теорія трудової мотивації Аткінсона має важне значення для розуміння і обліку в практиці керівництва персоналом фактору прагнення до успіху.

Таким чином, в більшості теорій мотивації розглядається роль мотивів в розвитку та становленні особистості, аналізується мотивація в контексті проблеми ефективності професійної діяльності, вирішуються питання класифікації та динаміки мотивів.

1.4 Розвиток мотивації

Для аналізу механізмів розвитку мотивації людини велике значення має попереднє уточнення питання про те, якою мірою вони є специфічно людськими і в якій зберігають схожість з механізмами, що склалися в біологічній еволюції. На відміну від біологічної мотивації, за якою стоять потреби індивіда і виду, власне людська мотивація зрештою відповідає потребам суспільства. Таким її походженням пояснюється як її різноманітність, мінливість, історичність, так і той факт, що вона в онтогенезі розвивається не спонтанно, а в результаті спеціально направлених формуючих дій, які складають основний зміст виховання людини. Інший важливий фактор, що визначає специфіку мотивації людини, — це її опосередкованість інтелектом, мовою, свідомістю, вольовими процесами. З цим пов’язана стійкість, надситуативність, функціональна автономність людської мотивації від станів організму, направленість на віддалені життєвої цілі, не гомеостатичний характер, «нескінченність», трансагресивність.

Зараз в сучасній психології існує ряд досліджень, присвячених проблемі розвитку і формування мотивації. Проте питання про можливості та шляхи розвитку або формування мотиваційних процесів до теперішнього часу є спірним.

Неоднозначне вживання терміну «розвиток» мотивації приводить до різних підходів в описі цього процесу. Великий інтерес представляє робота X. Хекхаузена, що описує вікові показники розвитку мотивації [34,с.231]. Він відзначає, що основа поведінки, спрямованої на досягнення, складається між 3 і 13 роками. Аналізуючи зв’язок між діяльністю і мотивом досягнення, X. Хекхаузен виділяє три групи показників загального вікового розвитку мотивації, що відповідні трьом мотиваційним детермінантам діяльності досягнення:

1. Привабливість успіху і невдачі.

2. Особовий стандарт.

3. Тип атрибуції.

Перша і раніше всього спостережувана група показників пов’язана з реакцією на результат власної діяльності. Ці показники формують когнітивні передумови переживання успіху і невдачі, і тим самим привабливості обох подій, що додається їм каузальною атрибуцією. Друга група показників розвитку мотивації досягнення пов’язана з когнітивними передумовами формування особистісних стандартів в сенсі формування збалансованого рівня домагань. Третя група показників розвитку мотивації досягнення створює когнітивні передумови для формування типу атрибуції.