Вплив фемінізму на сім'ю у сучасному суспільстві

Курсова робота На тему:

" Вплив фемінізму на сім'ю у сучасному суспільстві"

Зміст Вступ

1. Фемінізм, як соціальне явище

1.1 Фемінізм, як соціальна проблема: історія становлення

1.2 Вплив фемінізму на розвиток сучасного суспільства

1.3 Феміністичний погляд на сім'ю Висновок до 1 розділу

2. Фемінізація сім'ї у сучасному суспільстві

2.1 Місце сім'ї у сучасному суспільстві

2.2 Трансформація традиційної сім'ї

2.3 Вплив фемінізму на сучасну сім'ю Висновок до 2 розділу

3. Статус жінки в сучасній сім'ї: крізь призму фемінізму Висновок до 3 розділу Загальний висновок Список використаної літератури

Вступ Фемінізм — теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок. Суттю феміністичних переконань є думка, що жінка зазнає суспільної дискримінації, насамперед через приналежність до своєї статі.

Фемінізм в принципі змінює моральні і політичні теорії, що показують жінку як певний інструмент для здійснення інтересів чоловіків та маскулінних інститутів таких як держава‚ сім'я та інших.

Фемінізм почав розвиватися ще у XVIII столітті, він пройшов довгий і складний шлях розвитку та переосмислення. Погляди‚ що поділяли феміністки різних часів були зумовлені тогочасними історичними особливостями розвитку суспільства і зачіпали найбільш гострі питання.

Сім'я будучи одним із найважливіших суспільних інститутів‚ адже саме в сім'ї людина починає своє суспільне життя‚ саме тут ми засвоюємо норми і цінності, традиції і ритуали суспільства в якому ми живемо‚ без сім'ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій‚ саме рівень розвитку сім'ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов‚ не могла залишитись без уваги з боку феміністичного руху.

Актуальність теми впливу фемінізму на сім'ю полягає в тому‚ що фемінізм за час свого існування здійснив вагомий вплив на все суспільство‚ сучасне покоління кожного дня стикається з появами фемінізму У своїх працях проблеми фемінізму розглядали: Д. Емдін, Ш. Банч, Н. Шведова, Г. А. Брандт, А. Ландер, Л. Тіррел, Т. А. Ладикіна, А. А. Костікова, Л. Ерохіна, О. А. Доманов, Н. Л. Пушкарьова, С. Сененко, О. Кісь, В. Гайденко, П. Залевський, С. Павличко‚ проблемою сучасної сім'ї займалися такі вчені як: Голод С. І., Антонов А. І., Гурко Т. А., Медков В. М., Амджадин Л.

Об'єктом курсової роботи виступає вплив фемінізму на сучасну сім'ю.

Предметом курсової роботи постають особливості впливу фемінізму на сім'ю в сучасному суспільстві.

Метою курсової роботи є висвітлення понятть фемінізм та сім'я‚ вивчення особливостей впливу фемінізму на сучасну сім?ю.

Для цього необхідно виконати ряд завдань:

1. З’ясувати історичні уявлення про фемінізм;

2. Описати фемінізм, як соціальне явище;

3. Описати вплив фемінізму на сучасне суспільство;

4. Висвітлити поняття сім'я;

5. Визначити місце сім'ї у сучасному суспільстві;

6. Прослідкувати‚ як трансформувалася сім'я у сучасному суспільстві;

7. Показати‚ як вплинув фемінізм на сучасну сім'ю;

Методологічна основа та методи дослідження.

Теоретичну та методологічну основу курсової роботи складатимуть наукові праці як українських, так і зарубіжних вчених‚ які розглядали у своїх роботах проблеми фемінізму та сім'ї.

У даній курсовій роботі будуть використовуватись загальнонаукові методи дослідження, а також метод анкетування, узагальнені результати якого ми можемо розповсюджувати на всю сукупність і узагальнено говорити про певне суспільство.

У цій роботи ми працюватимемо на стику наступних соціологічних парадигм: символічний інтеракціонізм‚ що дозволить вивчити вплив фемінізму на сім'ю через взаємодію людей‚ спільні дії; теорія соціологічного обміну, дозволить нам розглянути проблему впливу фемінізму на сім'ю через процеси обмінку між людьми.

1. Фемінізм, як соціальне явище

1.1 Фемінізм, як соціальна проблема: історія становлення

… досягнення повної свободи для жінок (всіх, а не лише привілейованої

групи) передбачає здійснення таких глибоких економічних, соціальних та політичних змін, внаслідок яких, де б не відбувався відповідний процес

історичного розвитку, не лишалося б жодного місця для існування сучасних

status quo.

Естер Айзнштайн (XVII ст.)

Фемінізм — теорія рівності двох статей, яка творить ідейну основу організованого руху жінок. Суттю феміністичних переконань є думка, що жінка зазнає суспільної дискримінації, насамперед через приналежність до своєї статі.

Феміністичний рух набув свого найвагомішого значення наприкінці 1960;х років. Основним його завданням стало фактичне набуття рівності прав двох статей. Відтоді фемінізм став впливовим чинником змін у всьому світі. [8‚ ст. 452 ]

Сьогоднішні феміністичні рухи спрямовані на набагато ширше коло проблем порівняно з минулим. Фемінізм зробив великий поступ у інтелектуальній діяльності, порівняно з попередніми роками. Наприклад, у царині суспільних наук автори-феміністки форсували переосмислення усталених понять та теорій. Багато досліджень, проведених останнім часом, що мали на меті визначити історичні й культурні чинники впливу на становище жінок і загалом гендерні відносини, були підказані сучасним фемінізмом.

Історично фемінізм розділяють на ряд течії: ліберальний, радикальний, психоаналітичний, антирасиський, марксиський, постмодерський та культурний.

Проте деякі дослідники‚ розділяють фемінізм на лише на дві течії: ліберальний та радикальний, а психоаналітичний, антирасиський, марксиський, постмодерський вважають лише напрямками радикального фемінізму. К. Райт] Інші дослідники віддають перевагу лише тим напрямкам фемінізму‚ які склалися у 60-х роках XX століття — це ліберальний, радикальний та марксистський (соціалістичний). [ 8‚ ст. 425 ]

На нашу думку, варто розглянути всі течії фемінізму адже всі вони скалалися історично і мають свої відмінності хоч і об'єднані однією ціллю.

Радикальний фемінізм (з'явився у кінці 1960;х років) — основний ворог радикалок — патріархат, який повинен бути знищений. При цьому жінки захоплять усі засоби репродукції, у тому числі виховання дітей, тому що чоловіки, допомагаючи виховувати дітей, роблять з синів майбутніх гнобителів жінок. Основним завданням вони бачать побудову нового, постпартріархального суспільства, де роль лідерів буде належати жінкам. [17‚ ст. 2 ]

Ліберальний фемінізм — є найпоширенішим серед всіх напрямків фемінізму. Основні вимоги його — ліквідація дискримінації жінок, законів, що обмежують їх права. Ліберальні феміністки прагнуть до рівності прав між чоловіками і жінками. Нерівність жінок є наслідком упередженості та неосвіченості, що можна подолати розвитком освіти та спеціально зорієнтованими урядовими реформами.

Марксистський фемінізм — вбачає розбіжність між статями у степені доступності до суспільних ресурсів. Його прихильники стверджують, що дискримінація жінок вигідна капіталізму. Марксиські феміністки висловлюють ідею здобуття рівності через вихід на ринок праці. Вони аргументують це як звільнення від ролі домогосподарки яка підкоряється чоловіку і здобуття незалежності. [1‚ ст. 162 ]

Антирасистський фемінізм — в його основі лежить уявлення‚ що життя «кольорових» жінок є надзвичайно складним, вони змушені кидати виклик расизму‚ сексизму і гнобленню закладеному у «білій культурі». Основною думкою цієї течії є те що фемінізм має базуватись на антирасистських ідеях, а не лише на боротьбі за права жінок.

Психоаналітичний фемінізм — став популярний у 70-х роках XX сторіччя. Вбачає всі проблеми пов’язані з дискримінацією у вихованні. Представниці звернулися до доедіпального періоду життя дитини. Вихованням дитини займається в основному мати, що поступово призводить до формування у чоловіків підсвідомого прагнення не тільки позбутись залежності від жінки та відчуття страху перед всемогучою жінкою-матір'ю, а й підкорити собі жінку, забезпечити свою домінацію.

Постмодерніський фемінізм — основною метою є руйнування стереотипів і відділення фізіологічних рис від соціальних. Він виник в наслідок критики класичного фемінізму і його ідеї. Перетворив фемінізм в методологію, яка критикує попередню наукову раціональність і об'єктивність та заявляє, що вони обслуговують тільки суто чоловічу науку. Він також порушує проблему обмеженості знання, представленого в соціальній теорії виключно чоловіками, їх системою цінностей, чоловічим поглядом на світ.

Культурний фемінізм — приділяє особливу увагу розходженням між жінками й чоловіками й підкреслює достоїнства жінок. Базовою ідеєю є матріархальний погляд на суспільство. Культурний фемінізм не зосереджений на політичній дії для досягнення рівних прав або знищення класового придушення жінок, вона спрямований на Індивідуальну самореалізацію за допомогою створення альтернативного стилю життя. Вважають жіночу культуру джерелом їхнього достоїнств, що ставить їх вище чоловіків, вони вважають‚ що можуть змінити суспільство, відтворивши цю культуру, замінивши агресивні цінності патріархату виховними цінностями жінок. [18‚ ст. 25]

Спільним для всіх напрямів є зосередження на проблемі пригнічення жінок, а відмінним — підхід до з’ясування причин такого становища та бачення шляхів його подолання.

Актуалізація фемінізму стала опосередкованою реакцією на масове залучення жінок до виробничого, політичного і духовного життя сучасного суспільства. Питання про статус жінки в постіндустріальному суспільстві, який пропонується жінці в цьому суспільстві або може бути запропонований, став одним з центральних питань і адекватну відповідь на нього дав саме фемінізм.

В Україні феміністичний рух бере свій початок з XIX століття‚ він був зорієнтований не на цінності‚ які пропагував західноєвропейський Рух‚ а на національне визволення і підпорядкування жіночих вимог власне національній та державній ідеї. Проте після встановлення більшовицького режиму в Україні український жіночий рух не мав можливостей для свого розвитку. Незважаючи на це‚ розв’язання проблеми суспільного рівноправ'я жінок і чоловіків у радянський період характеризувалося підвищенням їхнього освітнього та професійного рівня жінок‚ їхньою активною участю у науковому, літературно-мистецькому житті країни.

У сучасній Україні фемінізм‚ як виразилася Світлана Сененко у своїй статті «Лики українського фемінізму» ‚ існує - приблизно так само і на тих же засадах, що й український середній клас. Більше того, як показує історія західної демократії, фемінізм є «природною» ідеологією саме середнього класу. Принаймні і фемінізм, і гендерна проблематика, і розмови про те, що жінка відчуває і мислить інакше, аніж чоловік, і, відповідно, у жінки має бути право на її прямий голос, на артикуляцію свого внутрішнього світу в культурі, у реальності, у суспільстві, у владі, нарешті… — усі ці питання виникають тоді, коли суспільство вже задоволене первинними потребами, коли закінчується етап виживання, дарвінівської боротьби за існування і починається власне життя. 14.]

В кінці XX століття все ж український жіночий рух почав активізуватись: великими тиражами виходили жіночі газети та журнали, активно розвивалися жіночі організації‚ почали набувати поширення жіночі гендерні студії. Сучасний жіночий рух залишаєть розрізненим‚ не допомагають тут ні жіночі організації‚ ні розвиток феміністичних журналів‚ але позитивні зміни стають все помітнішими — дедалі більше починає поєднувати цілі жіночого руху з феміністськими завданнями розвитку жіночого самовизначення, індивідуальності, жіночої реалізації в сучасному світі. 10‚ ст. 10]

Фемінізм пройшов доволі довгий та складний шлях свого розвитку та становлення. Погляди, що розділяли феміністки різних часів були зумовлені тогочасним станом суспільства та його історичним розвитком та зачіпали найбільш гострі питання свого часу. Головною метою фемінізму‚ як і раніше так і тепер залишається знищення обмежень та рамок, що накладаються суспільством на носіїв певних фізіологічних особливостей.

Отже, сучасний фемінізм — це плюралізм ідей та поглядів, що охоплюють широке коло різноманітних питань, які далеко виходять за межі тих ідей, які відстоювались раніше. Це і боротьба за розширення основних прав людини та фундаментальних цінностей, це і протистояння расизму і сексизму, це пропаганда політичної активності і економічної незалежності, особистого звільнення, свободи від пригноблення структур і жорстких стереотипів.

1.2 Вплив фемінізму на сучасне суспільство Становлення постіндустріального суспільства тісно пов’язане не лише з економічними і соціальними трансформаціями колишньої індустріальної системи, але і із зміною типу міжособистісних відносин і відносин між людиною і соціумом. Особисті риси стають однією з основних домінант соціального прогресу, а розвиток людини як унікального творчого суб'єкта і його здібностей виявляється ставати джерелом найбільш серйозних суспільних перетворень.

Сучасне суспільство, як і будь-яке інше внутрішньо класифіковане або стратифіковане. В рамках індустріальної суспільної структури такі критерії, як походження, стать, расова і етнічна приналежність, політична лояльність визначали соціальний статус людини. Доступ до матеріальних благ і послуг, досягнення в процесі економічного виробництва задавали соціальну мобільність, тобто переміщення в системі стратифікації по вертикалі в двох напрямках.

Соціальна організація постіндустріального суспільства заснована на домінуючій ролі знань у всіх сферах життя. Рівень освіти став визначальним двигуном вертикальної мобільності.

Домінуюча роль інформації та знань призвела до серйозних змін в суспільній структурі‚ одним з яких стала зміна соціального статусу жінок, що мають не тільки формальні, але і фактично рівні права на здобування вищої освіти, отже мають в своєму розпорядженні паритетне представництво у сфері науки, освіти, інженерно-технічній діяльності і інших інформаційних сферах, що розвиваються за допомогою особистої творчої активності.

Фемінізм, який здійснив значний вплив на політику в області вищої освіти, сприяв розробці і впровадженню антидискримінаційних програм, що включають наступні вимоги: збільшення представництва жінок у сфері науки; сприяння жінкам, що працюють у сфері вищої освіти і науки; рівні права чоловіків і жінок при прийомі на роботу у вузи; організація контрольних комісій, що вивчають положення жінок; створення програм підвищення кваліфікації жінок та інше. 13‚ ст. 27.]

Зростання освітнього рівня жінок, збільшення числа працюючих жінок, зменшення частки часу, що витрачається жінками на турботу про дітей і сім'ю в цілому, спричинило за собою посилення участі жінок в політичній сфері життя суспільства. Політична роль жінок в сучасному суспільстві виявляється як на індивідуальному рівні пересічних громадян, так і на рівні політичної еліти, представленості в системі органів державного управління і в ролі організованої політичної сили.

Під впливом теорії і практики фемінізму в розвинених постіндустріальних країнах участь жінок в управлінні державними справами розглядається, як важлива складова частина демократичної моделі державного устрою. Активізація жіночих рухів привела до істотного зростання представленості жінок в законодавчій, державній і судовій гілках влади, на рівні місцевого і центрального управління.

Змінився сам зміст політики: проблеми, що мають пріоритетне значення для жінок, наприклад, практика створення дитячих дошкільних установ, політика в області дитячої допомоги та інші, інакше кажучи, ті сфери, де жінки традиційно прикладають свою соціальну енергію, залучаються до політичного дискурсу. Зрештою політика набуває рис універсального засобу, що задовольняє потреби, як чоловіків, так і жінок, тобто стає гендерно-нейтральною сферою, що базується на загальнолюдських цінностях. Відомий вираз «політика — не жіноча справа», що є, по суті, негативним визначенням політики, зникає, коли жінки приходять у владу.

Крім того, відзначимо, що вже в даний момент абсолютно очевидно, як багато проблем і труднощів, що стосуються жінок, що раніше знаходилися поза рамками політики, стають об'єктом уваги політиків, центральними питаннями сучасних політичних дебатів. Підтримка державних програм які зачіпають інтереси працюючих жінок, сім'ї, материнства, дитинства, заходи по стимулюванню ділової активності жінок виявляються одним з пріоритетних напрямів внутрішньої політики постіндустріального суспільства.

Феміністичний соціальний філософ і політолог Керол Пейтман вважає, що оскільки жінки були відсунуті на узбіччя світової політики, вони можуть запропонувати своє бачення світу і, зокрема, політики з позицій тих, що виходять за рамки традиційних державно-центристських відносин.

Значні зміни ролі жінок відбуваються не тільки в політичній сфері суспільства, але і в економічній, де для них також склалися дійсні можливості самореалізації.

Особиста активність, що виражається в професійному самовизначенні, змінила положення жінки в політичній і економічній сфері, трансформувала такий соціальний інститут як сім'я і, як наслідок, роль жінки в ньому. Жінки стають впливовішими в сім'ї завдяки підвищенню свого соціального статусу в суспільстві в цілому.

У постіндустріальному суспільстві змінюються базові «сімейні» цінності і ідеали. Патріархальний гендерний контракт або договір: ведення домашнього господарства і турбота про чоловіка і дітей для жінки, і забезпечення матеріального достатку сім'ї для чоловіка, витісняється гендерним контрактом рівного статусу двох партнерів, відповідно до якого на зміну жорсткої ієрархії приходить вирівнювання положення, прав, можливостей чоловіків і жінок в публічній і приватній сферах. [18‚ ст. 37 ]

Жінки в рамках сучасної культури фактично володіють рівними правами з чоловіками і готові приймати переважно рівні партнерські відносини з ними.

Як підсумок можна констатувати, що під впливом фемінізму змінилося становище жінок в соціумі стрімко міняється: подвійна зайнятість, гіпертрофована відповідальність за дітей, заборони на багато престижних видів діяльності, сегрегація в малооплачуваних сферах зайнятості, відчуження від процесу управління на всіх рівнях йдуть в минуле. Тому можна сказати, що фемінізм здійснив серйозний вплив на сучасне суспільство змінивши не лише статус жінки в суспільстві але і саме ставлення до жінки, суб'єкта суспільної діяльності.

1.3 Феміністичний погляд на сім'ю Останніми роками в феміністичному таборі постійно робляться спроби переосмислити історію боротьби за політичне рівноправ'я жінок, переглянути теоретичні передумови у зв’язку з реалізацією цілей, досягненням рівних прав і свобод. У фокусі уваги вже не утиск жінок, а ступінь жіночого впливу на соціальне оточення.

У XIX столітті у феміністському русі відбувся розкол з таких питань, як переоцінка жіночої сексуальності, вільної любові і трудового законодавства. Число активістів руху скоротилося, оскільки для багатьох отримання права голосу на виборах стало вирішальним чинником в подоланні нерівності статей. Тому у фемінізмі акцент змістився на прославлення жіночої сексуальності в рамках рівних шлюбів.

Науково-технічний прогрес докорінно змінив суть домашньої роботи. У зв’язку з цим традиційні домашні ролі жінки могли б набути ореол гідності і пошани. Але такий стан речей не влаштовував активістів фемінізму. В протилежність феміністкам XIX століття‚ нові феміністки виражали своє вільнодумство інакше — через прагнення до сексуальних і соціальних свобод, до більшої незалежності в рівних шлюбах, до усунутості від легітимного шлюбу і від багатофункціональної сім'ї.

Фактично, поширення в XX столітті рівних шлюбів означало підвищення поваги до матерів і дружин. При цьому виникала нова сімейна ситуація, коли чоловіки повинні були заслужити повагу своїх дружин і дітей. Цей настрій є добре видимим в назвах статей в журналах того часу: «Ідеальний поживний бульйон для розлучень», «Виховання батьків», «Коли батько допомагає наводити чистоту». Феміністки постаралися вичавити все з цієї ситуації, звеличивши достоїнства жінок, вимагаючи більшої самостійності і все більшого контролю над сім'єю, що логічно не могло не вести до закріплення тенденції до відтиснення чоловіків, до зниження ролі батьків і чоловіків (що власне і виявилося у фемінізмі 90-х рр.). 18‚ ст.17]

Цілий ряд феміністично орієнтованих коментаторів відзначили що, вплив жінок, що посилюється, в сім'ї разом з новими можливостями для освіти, стимулювали індивідуалістичні вимоги на грунті зміни відношення дружин до сімейних обов’язків.

Промислова революція значною мірою полегшила і скоротила обсяг домашньої роботи, що у свою чергу понизило в громадській думці престиж домашньої праці, оскільки професійна робота добре оплачувалася. В теорії кризи сім'ї цей перехід деяких сімейних функцій до інших соціальних інститутів отримав назву «перехоплення» функцій сім'ї. Спочатку ентузіасти домашньої економіки вважали, що суть переоцінки домашньої праці полягає в розвитку індустрії професійного домоведення. Хоча рух за домашню економіку в цілому провалився, конкретним результатом його було підвищення рівня побутового споживання, а саме розповсюдження останніх досягнень побутової техніки, що у свою чергу привело до подальшої девальвації домашньої праці, оскільки будь-яка людина тепер могла займатися цим зі все зростаючою легкістю і без зайвої витрати часу. 3‚ ст. 95]

Цікаво, що хоча учені минулого описували всі зміни в шлюбний-сімейному житті як руйнівні, феміністки робили з цього, проте, свій висновок — що, мов, сім'я існувала і продовжує існувати всупереч прогнозам про її занепад.

Складність положення сім'ї і проблеми, що виникають при поєднанні сімейних і професійних ролей, сприяли конфліктам між жіночими організаціями. Виникли розбіжності, що стосувалися ідеології, а також тактики досягнення мети. Одним із поширених поглядів був, що жінкам потрібний захист‚ і що жінки в корені відрізняються від чоловіків, оскільки виховують дітей‚ і несуть основну відповідальність за сім'ю. Проте існував і альтернативний погляд — чоловіки і жінки по суті нічим не відрізняються, тому до жінки потрібно звертатися в першу чергу як до людини, і лише в другу чергу — як до жінки. Нову жінку слід визнати «як людину, яка хоче належати всьому людству, а не тільки товариству допомоги жінкам». У теоретичній сфері взялося під сумнів положення про унікальність чоловіків і жінок. Результати феміністських досліджень, зрозуміло, підтвердили інтелектуальні здібності жінок і легалізували саме вивчення жіночої сексуальності як спеціального феномена. Визнання в теорії схожості між підлогами дозволило обґрунтувати право жінок на сексуальне самовираження. 10‚ ст. 13]

Особиста активність, що виражається в професійному самовизначенні, змінила положення жінки в політичній і економічній сфері, трансформувала такий соціальний інститут як сім'я і, як наслідок, роль жінки в ньому.

У традиційних нефеміністичних дослідженнях сім'я визначалася як «притулок в безсердечному світі», де переважають фундаментально інші соціальні відносини, ніж в публічній сфері. У них також передбачалося, що економіка і політика мають невеликий і непрямий вплив на взаємини в сім'ях і на їх життєдіяльність. Проте соціальна реальність сучасного суспільства доводить інше і навіть прямо протилежне твердження, підкреслюване феміністично орієнтованими соціальними філософами, відповідно до якого сім'я повністю інтегрована в політичну і економічну системи, будучи їх складовою частиною. Сімейні відносини залежать від соціальних, економічних умов життя суспільства і схильні мінятися разом з ними.

Постмодерністська соціальна реальність зживає традиційний розподіл праці, більшість жінок зайняті поза межами дому, сфера професійної самореалізації для них така ж значуща, як і сімейна, приватна. Еволюція соціальних ролей чоловіків і жінок, направлена на розширення соціально-професійних ролей жінок, їх економічній незалежності, змінює характер взаємин між чоловіками і жінками в сім'ї, коли жінки по-новому оцінюють власні можливості і потреби. Інакше кажучи, маючи високу самооцінку, вони по-новому оцінюють чоловіка як свого партнера, пред’являють йому нові вимоги.

На думку феміністичного соціального філософа Сьюзен Окин сім'я рівноправ'я в сім'ї означає для неї справедливий розподіл роботи по будинку і догляду за дітьми між дружинами і чоловіками, чоловіки повинні навчитися догляду і турботи про інших, що допоможе їм навчитися вставати на точку зору іншого і, головне, навчить бути справедливими.

Подібна ситуація не руйнує інститут сім'ї як такий, як це іноді проголошується, але свідчить про кризу зростання сім'ї, коли раніше існуючі уявлення і цінності ставляться під сумнів. Криза сім'ї, таким чином, виражає завершення цілої епохи нерівноправних відносин статей, відносин панування і підпорядкування. Більш менш гармонійне існування чоловіків і жінок в сім'ї‚ пов’язане виключно з рівноправним стилем взаємодії. Безумовно, під цим не розуміється стирання граней між статями, фемінізм не закликає до нівеляції відмінностей. Сучасне суспільство, як і будь-яке інше диференційоване, але ця диференціація виключає дискримінацію за ознакою статі, включає право на відмінність, право на задоволення потреб в самореалізації, в прояві своєї індивідуальності, тобто прославляє жінку, створює дійсні можливості для особистого зростання. [ 12, ст. 5] Крім того, необхідно підкреслити, що сім'я робить величезний вплив на формування людини, будучи транслятором соціальних норм і традицій. У ній закладаються основні гендерні стереотипи.

На прикладі батьків діти навчаються ролям, характеру і статусу, відповідним їхній статі. З іншого боку, наскільки неминучою не здавалася б передача гендерних стереотипів в сім'ї, саме тут закладені величезні можливості для формування благополучнішої і збалансованої в гендерному відношенні особи. Приклади паритетних відносин між подружжям, заснованих на взаєморозумінні і взаємній підтримці вже не будуть основою для соціалізації, відтворюючої гендерну асиметрію, тобто джерело пригноблення жінок в суспільстві. Отже‚ загальний сенс змін сім'ї, а разом з нею і ролі жінки в соціумі полягає в тому, що на даному етапі відбувається пошук нової рівноваги і гармонії між особою, приватною і публічною сферою, які, по суті, є ознаками ширших змін в культурі і суспільстві.

Висновок до 1 розділу Фемінізм не зводиться до виключно суспільно-політичної або академічної діяльності, а є широким теоретичним напрямом, який часто критично оцінює реальні перспективи розвитку і трансформації суспільства і пропонує свої соціальні проекти майбутнього.

Якщо раніше зміна положення жінки була всього лише своєрідною ілюстрацією або другорядним доповненням до різного роду соціальних концепцій, то в даний час‚ ситуація буквально «перекинулася»: масштаби залученості жінок в економічне і політичне життя суспільства, відносність гендерний ролей, самостійність ідентифікації, поява і розвиток людини нової, сучасної формації, здатної пережити кризу і створити нове суспільство і т. ін., все це стає могутнім стимулом теоретичного дослідження сучасного суспільства.

2. Фемінізація сім'ї у сучасному суспільстві

2.1 Місце сім'ї у сучасному суспільстві

фемінізм сім'я жінка родина У 20-ті роки XX ст. американські соціологи дійшли висновку про зниження ролі сім'ї у життєдіяльності суспільства, ґрунтувався насамперед на підставі зниження дітонародження і зростання злочинності. Здавалося, що сім'я перестала належно виконувати свої функції, особливо репродуктивну і виховну. У 60-ті роки за так званої «сексуальної революції», коли значно збільшилась кількість розлучень, стали говорити навіть про агонію сім'ї‚ як соціального інституту. Все це‚ давало підстави говорити про дезорганізацію сім'ї. Дещо пізніше аналогічні явища спостерігалися і в нашому суспільстві. [6‚ ст. 2]

Фундаментальне значення сім'ї здавна полягало у її посередницькій функції, яка з'єднувала окрему людину із соціальною структурою суспільства. Так тривало аж до XX ст. Однак поступове відособлення, диференціація і спеціалізація діяльності соціальних інститутів започаткували процес ослаблення посередницької ролі сім'ї, звуження кола її функцій. Це було зумовлено частковою співучастю у реалізації сімейних функцій, перехопленням їх іншими соціальними інститутами, переміщенням за межі сім'ї важливих видів діяльності, які традиційно їй належали. Так, сім'я перестала бути виробничим осередком, члени сім'ї часто харчуються за межами дому, все частіше вдаються до сфери послуг тощо, значну відповідальність за виховання дітей взяла на себе школа. [ 7‚ ст. 1 ]

Помітно вплинуло на дезорганізацію сім'ї промислове машинне виробництво, усунувши сімейне виробництво і залучивши членів сім'ї до сфери найманої праці. Цим було завершено руйнацію посередницької ролі сім'ї. В умовах індустріального способу виробництва благополуччя людини стало залежати не від сім'ї, а від індивідуальних досягнень особи в інших соціальних інститутах. За попередніх умов людині було важче прожити поза сім'єю. Це стосувалось не тільки матеріальної, а й інших сфер життя, наприклад, сексуальної. У доіндустріальний період люди здебільшого мешкали у порівняно невеликих поселеннях, де позашлюбні сексуальні контакти легко виявлялися й осуджувалися. Паралельний процес поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя і розвитку охорони здоров’я значно знизив смертність, радикально трансформував структуру захворювань, які спричиняли смерть. З цього часу потреба в постійно високій народжуваності і багатодітності, які б компенсували високу смертність, стала не такою актуальною для самозбереження людства. Пом’якшилося ставлення до дошлюбних і позашлюбних стосунків, процедури розлучення тощо. В індивідуальних уявленнях про сім'ю починає переважати орієнтація на сексуальне партнерство, товаришування, на домашню кооперацію співіснування. Бажання стати матір'ю (батьком) відійшло на задній план, народження однієї дитини стало даниною одруженню, побутовому конформізму, оскільки жити «як усі» передбачало й народження дитини. Одночасно розростаються позасімейні орієнтації, розширюються можливості для мінімізації кількості дітей у сім'ї аж до бездітності. [12‚ ст. 3]

Скорочення кількості дітей у сім'ї зумовлено не стільки матеріальними труднощами, як конфліктом цінностей у суспільстві, конкуренцією пріоритетів, де цінність сім'ї та дітей девальвується, а перевагу отримують цілком інші інтереси, що роз'єднують сім'ю, руйнують сімейне «Ми» і збільшують «вартість» позасімейного «Я». Ослаблення почуття сімейного обов’язку в усіх членів сім'ї — у батьків перед дітьми, молодших перед старшими, у подружжя одне перед одним. Усе це постає у центрі сімейної дезорганізації і супроводжується ізоляцією кожного її члена. Зникають форми власне сімейного життя, його способу, замінюючись формами одиноко-комунального співіснування. Сім'я сприймається‚ як зосередження безлічі справ, які вимагають сил, часу, нервів. Все частіше це призводить до її розпаду або формування неповної сім'ї з одним із батьків, адже у зазначених випадках мінімізуються затрати життєвої енергії індивідів. Неповна сім'я з 1—2 дітьми, але з постійною відсутністю батька, матері, дітей вдома у зв’язку з перебуванням батьків на роботі, а дітей у дитячих закладах стають формами особистої свободи. Наявність трьох і більше дітей у сім'ї спричиняють відчуження від самого себе. Орієнтованість індивідуальних систем цінностей на позасімейні сфери діяльності все частіше асоціюється з перешкодою до особистого успіху. У радянському суспільстві названі процеси відбувалися взагалі у дуже несприятливих для сім'ї умовах: авральні «соціалістична індустріалізація», «колективізація» сільського господарства, ліквідація приватної власності та різних дрібних господарств, урбанізація породжували або посилювали кризові явища в сім'ї‚ що не могло не відбитися на сучасній українській сім'ї. Сучасні українські сім`ї дуже відрізняються від сімей початку минулого століття. За короткий час змінилося дуже багато: сімейні цінності, пріоритети. Багато сімей розпадається. Експерти та соціологи запевняють, що нині модель української сім`ї наближається до європейської та американської. Особливо це стосується шлюбного віку, який зростає. Молоді люди не поспішають одружуватись. Середній вік одруження чоловіків становить 30 років, жінок- 27. Стало «модно» не реєструвати шлюби, як кажуть у народі, жити на віру. Щоправда, така «мода» зовсім не відповідає українській традиції, але коли вже є таке, то головне знаходити спільну мову та любити один одного, тоді і добробут та щастя буде. Громадянський шлюб не зменшує ступінь переживань і болю від розлучення. Радше, збільшує. Оскільки людей, по суті, нічого не зв’язує, немає за що зачепитися. Людина почувається непотрібною. Стереотипне уявлення про повну сім'ю — мама, тато, син і дочка. Проте реальність сучасного світу інакша. Ще на початку 60-х років і протягом двадцяти років українська родина в середньому складалася з чотирьох чоловік — батько, мати, двоє дітей. У 90-х цей показник почав невблаганно падати і сучасні українські сім'ї дуже різні. Вже тільки перелік їхніх назв — «благополучна», «проблемна», «молода», «неповна», «багатодітна», «заможна», або «малозабезпечена» , — яскраве тому підтвердження. Нині в Україні більшість сімей — неповні. Статистика каже, що понад два мільйони з них складається переважно з матері (їх понад 76,3 відсотка) і в таких сім'ях виховується 1,5 мільйона дітей. У надзвичайно складному становищі опинилися багатодітні й неповні сім'ї, а також сім'ї з дітьми або батьками-інвалідами. Отже‚ втративши національні сімейні традиції, сучасне українське подружжя намагається копіювати американський спосіб життя — з його прагматичними зв’язками, повною матеріальною незалежністю її членів тощо. Споконвіку в основі української сім'ї були взаємоповага, підтримка, взаєморозуміння. Шлюби укладалися один раз і на все життя. А нині щороку в Україні реєструється близько 400 тисяч шлюбів. А близько 200 тисяч пар — розлучається. Третина сімей розпадається протягом перших чотирьох років шлюбу, а ще через п’ять років розбігаються 30% сімей. І дуже рідко в основі цих розлучень — невирішувані проблеми. Найчастіше це просто небажання зрозуміти та прийняти думку іншого, поступитися, неготовність взяти на себе відповідальність за майбутнє та будувати рівноправні відносини з обранцем, надто висока вимогливість (але чомусь не до себе, а до партнера по шлюбу), звичайні побутові суперечки. Саме об це розбивається сьогодні більшість шлюбів. І, звичайно, не лише в Україні, а в усьому світі.

2.2 Трансформація традиційної сім'ї

" … патриархальная семья все еще сохраняет большое значение, хотя сомнительно, что так будет продолжаться долго" .

Б. Рассел Сім'я — це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства.

Сім'я — це історична форма організації життя людей. Її форми і функції змінюються із розвитком виробництва, техніки, технології, суспільних відносин, культури в цілому. Розвиток сім'ї - одна із найважливіших складових розвитку суспільства та його культури.

Сім'я — це група людей, об'єднаних подружньо — родинними зв’язками, які спільно здійснюють відтворення населення, забезпечують спадкоємність поколінь, а також соціалізацію дітей, і підтримують один одного. [ 3‚ ст. 27]

Без сім'ї неможливе відтворення населення, його соціалізація і, нарешті, неможливе утворення всіх інших соціальних інституцій. Саме рівень розвитку сім'ї разом з характером праці зумовлюють суспільний порядок, за яким живуть люди в різних державах, за різних історичних умов.

Починаючи з 1960;х років дослідники у багатьох країнах світу виражають стурбованість кризовим станом сучасної сім'ї, ставлячи це явище в пряму залежність від глобальних соціальних трансформацій. Між іншим інститут сім'ї - про що свідчить його багатовікова історія — виявився найбільш стабільною спільністю.

Впродовж всього минулого століття в науковій літературі посилаються на одні і ті ж соціальні чинники‚ які лежать на поверхні: збільшується число самотніх чоловіків і жінок росте кількість розлучень знижується рівень народжуваності стає більше «неповних» сімей‚ наростає кількість «повторних» шлюбів інтенсифікувалися сексуальні відносини зовні інституту шлюбу та інше. У справедливості цих тенденцій неможливо засумніватися: на їхній стороні більш чим сторічна статистика. Та все ж статистичні дані, наскільки б значними вони не були фіксують лише даність не пояснених глибинних соціальних перетворень. Очевидно, звідси спираючись на тотожні показники наприклад, народжуваності або «послідовній полігамії», так назвав цей феномен американський соціолог П. Лендіс одні фахівці інтерпретують їх як криза моногамії [4‚ ст. 33]; інші - як її трансформацію у бік акцентування особової своєрідності кожного з членів цього союзу, тобто відстоюють ідею модернізації інституту сім'ї.

Пов’язуючи все це із зростаючими у суспільстві тенденціями індивідуалізму і раціоналізму, учені стали говорити про другий демографічний перехід. В середині 1980;х р. про нього першими заговорили Дірк ван де Каа і Рон Лестіг, а декілька пізніше Каа стисло сформулював перелік характерних змін в стані сім'ї: від пари «дитина-король з батька» ‚ до «пари королів з дитиною»; від контрацепції в цілях оберігання‚ до контрацепції як самовираженню; від однорідного господарства‚ до плюралістичних типів сім'ї і домашнього господарства Причини згаданих змін продовжують обговорюватися ученими причому трактуються вони неоднаково. Мабуть має рацію А. Вишнєвський стверджуючи, що тільки економічна реформа, спад економіки і навіть криза не могли б обусловити демографічне положення, що склалося, яке виявилося також і в помітному зниженні народжуваності. Подібним же чином міркує і А. Романюк, який вважає, що коріння проблеми материнства — не у фінансовій сфері, а у зміні ціннісних орієнтацій [ 14‚ ст. 3].

Американська дослідниця Арлі Хохшілд відома своїми відкриттями нових соціальних фактів і феноменів, що впливають на глибинні емоційні зв’язки між людьми. У своїх книгах вона показує, що в сучасному суспільстві, що украй раціоналізовано, пронизаному ідеологією ринку, сім'я і будинок витісняються на периферію, стають маргінальним утворенням. Люди приділяють їм менше часу і сил, оскільки стрижнем їх життя стає робота, що вимагає все більше часу і постійній концентрації зусиль. «Час для емоцій» стає розкішшю, доступною небагатьом, а отже, сім'я починає сприйматися як тягар. Постійний брак часу і сил для виконання сімейних обов’язків викликає постійне відчуття провини (особливо властиве жінкам), роздратування, що веде до зростання конфліктів.

А. Хохшілд стверджує, що пресінг сучасного життя все глибше «заштовхує» чоловіків і жінок «в роботу» і «в супермаркет». У повсякденній реальності сім'я і близькі нам люди‚ все менш здатні залишатися центром життєвого світу, проте для більшості людей вони тим самим набувають вищої цінності, чим раніше. «Ми оберігаємо і леліємо в глибині душі ідею заповітної сім'ї, і ми відокремлюємо цей ідеал від практики. Ми не зв’язуємо те, про що ми думаємо, з тим, що ми робимо» , — пояснює цей парадокс А. Хохшілд. [ 12. ]

Якщо «традиційна сім'я» (батько-годувальник і мати-домогосподарка, що прожили в шлюбі з юності до старості і виростили декілька дітей) визначала долю людини, то сучасна сім'я є одним з проектів, які людина здійснює протягом життя. На думку відомого англійського соціолога Ентоні Гідденса, це зв’язано із зміною ролі традиції в житті сучасної людини, а у сфері інтимного життя виражається зміною ідеалу любові. «Романтичний» ідеал, що припускав збереження подружніх відносин впродовж всього життя і економічну залежність жінки від чоловіка, поступово змінявся ідеалом «чистих відносин». У них на перше місце виходить цінність інтимності, яка припускає емоційну відвертість один одному і рівний «обмін» емоціями. «Чисті відносини» на відміну від романтичних, в принципі, не будуються з метою шлюбу або навіть співжиття. Засноване на таких відносинах сумісне життя продовжується лише до тих пір, поки зберігається взаємне, емоційне задоволення, відвертість і довіра один одному. 5‚ ст. 66]

Більшість дослідників сходяться на думці, що сьогодні немає єдиної, нормативної моделі сім'ї. В останні півтора-два десятиліття більш менш єдину для всіх верств населення сімейну модель («працююча мати») змінив вибір сімейних моделей. Люди, особливо молоді, більше готові до експериментування в особистому житті. З’явилися і навіть набувають популярності гостьові і екстериторіальні союзи (їх ще називають «шлюбами вихідного дня»). Подружжя проживає в різних квартирах (іноді по сусідству), бачиться раз-два в тиждень, найчастіше на вихідних. Вважається, що такі союзи укладають зайняті роботою, матеріально забезпечені люди, які особливо цінують особисту незалежність, автономію і бояться рутини повсякденності. Подібні союзи можуть тривати декілька років і навіть десятиліть, а можуть або швидко закінчитися розривом, або перетворитися на звичайний шлюб. Ще рідкісніші і екзотичні форми відносин — «відкриті» шлюби, коли кожний з подружжя користується повною сексуальною свободою, а також групові шлюби — приналежність молодіжної культури. У них об'єднуються декілька пар, які живуть «комуною» протягом двох-трьох років. У такі союзи частіше вступають люди, що тимчасово живуть і працюють у великих містах.

Для сучасної сім'ї характерна невизначеність гендерних і батьківсько-дитячих відносин. Центральний пункт суперечностей в ній — наявність сильних відцентрових тенденцій. Кожний з членів сім'ї прагне задовольняти свої індивідуальні прагнення, при цьому стають все розмитішими скріплюючі відносини норми, які були чітко прописані в традиційній сім'ї. Такі норми визначали, що економічний внесок чоловіка-батька — основа його сімейного верховенства і обов’язок жінки-матері - вести домашнє господарство і доглядати за дітьми. У сучасній сім'ї, навпаки, все є об'єктом обговорення — батьківство, сексуальність, розподіл домашньої роботи, фінанси. Це робить відносини крихкішими і конфліктними. У міру того як чоловіки, жінки і діти перестають орієнтуватися на патріархальну субординацію, на перший план висуваються їх емоційні потреби і індивідуальні прагнення.

У дев’яності роки XX століття посилилося економічне значення сім'ї, а сімейні відносини або відносини за типом сімейних в ще більшому ступені, ніж за радянських часів, стали сприйматися‚ як єдиний захист в нестабільному і ворожому зовнішньому світі. Сім'я перетворилася на головну гарантію виживання не тільки для «традиційних» і «нових» бідних, але і для забезпечених громадян. [ 20. ]

У пострадянську епоху сім'я — свого роду буфер, пом’якшуючий соціальну напругу в суспільстві. Вона стала резервом для неоплаченого і економічно неврахованої праці, компенсуючої провали в економіці. Разом з тим, гендерні відносини усередині домашніх господарств, в основному, будуються за схемою «чоловік — здобувач сім'ї», а жінки вважаються працівниками «другорядної значущості». У них обмежені можливості добитися кар'єрного зростання, і вони як і раніше несуть подвійний тягар професійної зайнятості і домашніх обов’язків.здравомислова В пострадянському суспільстві існують два фундаментальні обмеження, що служать для більшості чоловіків і жінок простором особистого вибору. По-перше, це ризик бідності - результат обвального соціального розшарування, що почалося в 90-і роки. По-друге, невирішений конфлікт традиційних і модерністських цінностей — результат того, що не дивлячись на пережитий в ХХ столітті досвід радянського рівноправ'я, зростання освіченості серед жінок, їх конкурентоспроможність в професії, суспільство багато в чому залишається патріархальним. Про це свідчать суперечливі норми, які регулюють гендерні відносини в більшості російських сімей. [ 2‚ ст. 5]

Більшість чоловіків і жінок впевнено у тому, що верховенство в сім'ї не залежить від економічного внеску подружжя, і, як правило, саме жінка розпоряджається грошима. Дружина може мати не тільки власні професійні інтереси, але і прагнути до кар'єри, але материнські обов’язки вважаються безумовним пріоритетом для жінки-матері, яка винна на невизначений час залишити роботу і навіть думки про кар'єру. Сімейні обов’язки розглядаються як центр життя жінки, але не чоловіка, у якого інше призначення. Проте побутові обов’язки дружини повинні ділити порівну, оскільки признається, що ведення домашнього господарства — важка робота, а брак повинен ґрунтуватися на взаємній пошані подружжя, довірі і підтримці.

У пострадянській російській сім'ї вважається нормою, що діти не бояться батька, що батьки пояснюють їм свої рішення, що дитина розвивається вільно, а не так, як йому наказують батьки: вони контролюють круг спілкування дитини, а він, у свою чергу, погоджує з батьками, як, наприклад, витрачати зароблені гроші. Батьки повинні допомагати своїм дорослим дітям, а ті, збираючись одружуватися, повинні дістати схвалення батьків.

Багато вітчизняних досліджень показують, що жінки виступають за збереження основ рівноправної сім'ї радянського типу, додаючи до цього вимогу, що заробляти зобов’язаний чоловік. Жінка в такій сім'ї може працювати і навіть робити кар'єру, хоча основна відповідальність за сім'ю і дітей теж лежить на ній. Створюється враження, що жінки хотіли б зняти з себе відповідальність за економічну сторону сімейного життя, але при цьому не готові прийняти роль хатньої господарки і хочуть зберегти контроль над чоловіком і дітьми усередині сім'ї.

Чоловіки, перш за все молоді, мислять себе не інакше, як в ролі розділу сім'ї, і хотіли б побудувати подружні відносини по традиційному зразку, а батьківський-дитячі - по модернізованому, ослабивши батьківський контроль і опіку. Проте більшість чоловіків все-таки визнають, що кар'єра дружини так само важлива, як і кар'єра чоловіка, і подружжя повинне ділити між собою обов’язки по будинку. [ 12. ]

Залишилися майже не зачіпленими традиційні гендерні межі, які встановлюють відмінності між «справжнім чоловіком» і «справжньою жінкою», визначають уявлення про норму і відхилення в поведінці чоловіків і жінок. Проте, вважаючи такі межі природно заданими і непорушними, жінки і чоловіки часто виявляються дезорієнтованими перед лицем швидких змін, які вторгаються в їх повсякденне життя. Виграють ті, хто готовий переглядати колишні межі і встановлювати нові, менш жорсткі, міняючи тим самим умови «договору». Не йдеться, зрозуміло, про юридичний документ, регулюючий має рацію і обов’язки чоловіка і жінки в сім'ї. Внутрішньо сімейний гендерний договір — це непрописане правило взаємодії, що склалися в сім'ї. Вони визначають сфери компетенції чоловіка і жінки, міру відповідальності кожного за сім'ю і за збереження відносин, а також межі, порушення яких може привести до їх розриву. Такий договір грунтується на гендерній асиметрії, яка склалися в суспільстві, але, кінець кінцем, він визначається повсякденною практикою відносин чоловіка і жінки в сім'ї. [13. 41 ст.]

2.3 Вплив фемінізму на сучасну сім'ю Жіночий рух починався з боротьби за рівні права. Ця боротьба за виборче право, за право власності і за свободу зробила величезний вплив на суспільне життя. Від результатів цієї боротьби виграли не тільки жінки, але і цивілізація в цілому.

Фемінізм перебільшив значущість рівної оплати за рівну працю, і продивився необхідність сімейної зарплати для підтримки дітей. Жінки завжди грали одну з найважливіших ролей в суспільстві, забезпечуючи спадкоємність поколінь і «етичну економіку», іншими словами, відтворення соціального порядку. Статевий розподіл праці і взаємодоповнювана тендерних ролей служили, з одного боку, підвищенню чоловічої самооцінки, запобіганню асоціальній поведінці, а з іншої - зміцненню гідності жінок. Сприймаючи себе частиною сімейного цілого, жінки задовольнялися роллю домогосподарки, а чоловіки — роллю годувальників, стаючи ближчим один до одного і розділяючи сумісну відповідальність за сім'ю. При цьому домінування на ринку праці допомагало чоловікам пригнічувати свої гірші риси. Фемінізм боровся за рівні можливості в працевлаштуванні і за державну підтримку матерів-одинаків, а в результаті чоловіків виштовхували не тільки з ринку праці, але і з сім'ї, позбавляючи їх ролі годувальника.

Безперечна ключова роль жінки в здійсненні найосновніших функцій цивілізованого суспільства, і, перш за все, в духовному аспекті, що є дійсним базисом суспільства. Всупереч феміністським атакам на релігію церква вважала жінок більш духовними і добродійними, ніж чоловіків. Незамінна також роль жінок як перші етичні наставниці своїх дітей — якщо держава задумає замінити жінок мережею агентств по вихованню і моральному навчанню дітей, то така мережа ляже непосильним податковим тягарем навіть на багаті нації. [18‚ ст. 65]

У 80 і 90-і роки минулого століття фемінізм концентрувався на правах жінок в збиток їх обов’язкам, тобто відмовився визнати відповідальність одних по відношенню до інших людей. У цьому пункті виявляється обмеження прав людини і прав жінок зокрема, що перешкоджає встановленню дійсної рівності статей. Слід підкреслити, що має рацію і обов’язки чоловіків і жінок не роздільні один від одного у зв’язку з взаємною доповнюваністю і єдністю тендерних ролей, що досягається завдяки посередництву сім'ї. Разом з тим, суперечність між правами, з одного боку, і обов’язками, з іншою, є дуже важливою проблемою як для індивіда, прагнучого до самореалізації, так і для суспільства, прагнучого до стабільності. Для будь-якого суспільства дуже важливо знайти правильний баланс між правами і обов’язками. Ключовим інститутом, що допомагає збалансувати має рацію і обов’язки, досягти не тільки самореалізації індивіда, але і сприйнятливості особи до запитів суспільства, є сім'я.

Саме у сім'ї чоловік дізнається, що індивідуальні права і свободи повинні бути співвіднесені з вимогами інших в рамках багатообразних зв’язків, які встановлюються в сім'ї як первинній соціальній системі. Впродовж всієї історії в самих різних культурах жінка грала найважливішу роль перш за все як мати в справі етичної освіти і соціалізації дітей. Нездатність феміністок визнати обов’язки жінок‚ як матерів і дружин є чинником, що провокує самоізоляцію фемінізму від контексту загальнолюдських цінностей.

Сім'я є ключовою соціальною одиницею, оскільки від правильного функціонування сім'ї залежить ефективна діяльність решти всіх суспільних інститутів. Наприклад, рольова поведінка, якій дитина вчиться в сім'ї, стає моделлю або прототипом поведінки в решті сегментів соціальної сфери. Усередині сім'ї зміст соціалізації забезпечується культурною традицією всього суспільства. Таким чином, сім'я, в якійсь мірі, є інструментом суспільства і, якщо вона функціонує неадекватно, то цілі і завдання всього суспільства не можуть бути досягнуті. Саме завдяки посередництву сім'ї суспільство здатне отримати індивідуумів, сприйнятливих до суспільного блага. А сім'я у свою чергу може існувати тільки тоді, коли її підтримує все суспільство.