Основні категорії юнології

Реферат на тему:

Основні категорії юнології.

ПЛАН

1. Поняття «молоді» .

2. Молодіжна свідомість та її типи.

3. Поняття дітей та культурні відмінності у їхньому вихованні.

4. Підліток — маргінальна людина.

1. Поняття «молоді» .

В Україні на сьогоднішній день налічується понад 11 млн. молодих людей, що становить 22,6% населення країни, незважаючи на велику чисельність і очевидні специфічні особливості представників молодого покоління ця категорія населення ще недостатньо визначена та вивчена. Поняття «молодь» трактується та досліджується різними соціально-гуманітарними науками, зокрема: демографією, політологією, соціологією, філософією, педагогікою, психологією. На сьогоднішній день перед науковцями постала проблема виділення окремої галузі, яка б досліджувала проблеми та питання, що пов’язані із соціальною верствою населення — молоддю. У розумінні М. Ф. Головатого, Н. Черниш, Ю. Г. Волкова цей предмет — «соціологія молоді» — В. В. Павловський схиляється до думки про те, що це має бути комплексна інтегративна наука про молодь під загальною назвою «ювентологія». Враховуючи той аспект, що чимало часу ми присвятимо дослідженню організованого молодіжного руху — дисципліна носитиме назву «юнологія». Таким чином, «юнологія» за визначенням В. Головенька, — це наука, що займається вивченням молоді та її фундацій.

Насамперед з’ясуємо дефініцію поняття «молоді». Воно є доволі дискусійним. Цей термін досліджувало чимало видатних вчених, зупинимося на деяких точках зору. В античній філософії проблеми молоді досліджували: Платон, Аристотель. Вони розглядали питання виховання і навчання молоді, її служіння батькам, державі, збереження традицій, виконання свого обов’язку перед богом і людьми. Піфагор вважав, що молодий вік — це період весни в житті людини, який охоплює дитинство і юність та триває 20 років. Самий мудрий із древніх греків Сократ (470−399р. до н.е.) досить недружелюбно відзивався про молодь: «у них погані манери, немає ніякої поваги до старших. Вони весь час спорять з батьками…» .

У середні віки підходи до цієї категорії населення дещо змінилися, зокрема англійський статут щодо ремісників 1563 року визначав, що молода людина лише досягнувши 24 років і закінчивши період учнівського навчання могла одружуватися і завести власну справу — тобто молодість закінчувалася при досягненні двох умов: 24 роки, закінчення навчання. Сьогодні початок самостійного трудового життя, завершення освіти, отримання професії, матеріальна незалежність змінили віковий ценз категорії «молодь». Звідси і дискусії хронологічних, абсолютних вікових меж. Порізному їх визначають міжнародні організації та окремі країни. У статистиці ООН та ЮНЕСКО, молодь — це люди у віці від 15 до 24 років включно. На Кубі вік молоді значно довший до 30 років.

На початку ХХ ст. «молодь» розглядається в політичному аспекті, як кожне нове покоління, що засвоїло і продовжує традиції своїх попередніх поколінь. В 20−30 роках В.І. Ленін дав таке визначення соціальної групи населення молоді: це є суб'єкт історичної діяльності, вона є неоднозначною у ній спостерігаються соціальні групи, які відбивають соціальну структуру суспільства. Перше у післявоєнний період наукове визначення молоді знаходимо у В. Лисовського. «молодь — це покоління людей, які проходять стадію соціалізації, засвоюють загальноосвітні, професійні і культурні функції і готуються суспільством до засвоєння і виконання соціальних ролей». Ще один дослідник дефініції «молодь» В. Голофаст прийшов до висновку, що молодою можна вважати таку людину, основною соціальною функцією якої є підготовка до статусу дорослого члена суспільства. Такий процес включає в себе закінчення «біологічного» дозрівання, досягнення «психологічної зрілості» і засвоєння деякого об'єму соціального досвіду, який властивий дорослим. У радянський період молодь визначалася, як соціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення, соціально-психологічних якостей.

Дещо інший підхід до цього терміну спостерігаємо у І. Слепенкова «молодь — це соціально-демографічна група суспільства, яка характеризується здійсненням діяльності, яка пов’язана з підготовкою та включенням в самостійне життя». Відомий біолог І. Мечников вказував на дві важливих риси молодого покоління. По-перше в молодості при нормальних умовах життя інстинкт самозбереження недостатньо розвинутий, тому молоді люди часто ризикують життям із-за дрібниць, не турбуючись про наслідки своїх вчинків.

Молодість це вік не тільки безкорисних жертв, але і різноманітних зловживань. По-друге молодості властива деяка природна дисгармонія, через це у декого із молодих людей розвивається скептицизм. Психологи зауважують, що для молоді властиве тонке сприйняття, сильне бажання до ідеальних переживань. У молоді завжди є бажання до самопожертви, вони щирі та великі правдолюбці.

Стосовно вікового цензу, то соціологи різних країн визначають по-різному. Зокрема, у США період молодості виділяють з 12 до 24 років, при цьому розділяють на «юність» (12−18 років) та «молодих дорослих» (18−24 роки). В українському законодавстві (закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р.) вказано, що «молодь, молоді громадяни України віком від 14 до 28 років». Ряд відомих вітчизняних вчених (І. Кон, В. Боряз) вважають, що вікові рамки молоді на сьогоднішній день зазнали деяких змін, а саме: людину віком від 16 до 30 років слід вважати молодою, причому на думку цих вчених, нижня межа повинна досягнути навіть 35 років. В основі цього лежить висловлене деякими науковцями міркування про «пролонгацію» (продовження часу молодості).

2. Молодіжна свідомість та її типи.

Одним із провідних питань є проблема дослідження молодіжної свідомості. При її дослідженні варто виходити з того, що свідомість молоді - це різновид масової свідомості, що проявляється на таких трьох рівнях: когнітивному (або теоретико-пізнавальному), емоційно-чуттєвому, конативному (або поведінковому).

Когнітивний рівень включає в себе систематизовані наукові погляди і знання, які служать основою для формування наукового світогляду й твердих переконань, сукупності моральних норм і принципів, що визначають духовне багатство та поведінку молодої людини, здатність об'єктивно й адекватно оцінювати дійсність.

Емоційний рівень становить взаємодія емоцій, духовних станів, почуттів особистості в їх єдності та цілісності. Він має бути тісно взаємопов'язаним зі змістом конгіктивного рівня і перебувати у певній залежності від нього, інакше головна особливість молодіжної свідомості - надмірна емоційність — загрожує перетворитися на ваду.

Конативний рівень містить у собі соціальні установки, а також волю, прагнення і вміння здійснювати свою діяльність якісно.

Свідомість молоді, як наголошує Н. Черниш, є цілісним діалектичним поєднанням всіх складових рівнів, які ми вичленували суто із міркувань теоретичного характеру та з метою полегшення процесу соціологічного дослідження. Цілісність усіх складових свідомості молоді не виключає наявності суперечностей і всередині кожного рівня, і в їх взаємодії, що і є джерелом духовного розвитку особистості, дає можливість для подальшого вдосконалення. Однак внутрішня суперечливість духовного світу молоді повинна мати свою межу, тому що роздвоєність знань і переконань, емоцій, почуттів та соціальних установок може призвести до руйнування «цілісності особи», її дисгармонії, духовного дискомфорту. Такі явища у молодіжному середовищі отримали назву соціальної незрілості, інфантилізму.

3. Поняття дітей та культурні відмінності у їх вихованні.

Діти єдина категорія населення, яка немає соціальних статусів і соціальних ролей, якщо не рахувати статусу «дитина», «син-дочка», «племінник», «внук», які вони в повній мірі не осмислюють. Це відбувається в, основному, на думку науковців через те, що діти не виробляють матеріальні блага і не відносяться до категорії економічно самостійного населення, у них не може бути професійних, економічних, політичних статусів. Вони не знають, що таке відповідальність, соціальні норми. Дитина проходить складний шлях пізнання світу, формування особистості, стикається із зовнішніми перепонами (труднощами), обмеженням своєї активності із сторони дорослих, власною безпорадністю, з невмінням висловити свої почуття та емоції.

Дитинство із соціологічного погляду включає три стадії:

Перше дитинство починається із появи дитини на світ і триває до 3 років, його називають періодом розвитку функціональної незалежності та мови. Між 8 та 12 місяцями з’являється прив’язаність дитини до батьків, в першу чергу до матері. З перших годин життя розпочинається процес соціалізації. Надання імені, хрещення, навчання мові, речовому етикету, словесні інструктажі, «проповіді», повчання, тілесні покарання, система винагороди відносяться до соціокультурних процедур соціалізації.

Друге дитинство охоплює період з 3 до 6 років і характеризується розвитком особистості дитини. У трирічному віці починається період заперечень. Це час розвитку «Я». Дитина вчиться відрізняти себе від інших. 4 роки — це період нарцисизма, коли дитина прагне виставити себе у вигідному світлі. 5 років увага, яку дитина проявляє до себе самого і оточуючого світу приводить до копіювання, під час якого дитина вчиться грати роль і придумувати собі образ героя.

Трете дитинство триває з 6 до 12 років, тобто відповідає шкільному віці і включенню дитини в соціальну групу. З 6 років починається «навчальна стадія». Мислення дитини стає більш об'єктивним, що сприяє поглибленню його знань про речі, їх властивості і застосування. Дитина знайомиться із категоріями не тільки предметів, але й різних форм активності (в школі, вдома, під час гри). Початок статевого дозрівання означає закінчення дитинства і вступ дитини у юність.

В історичному аспекті тривалість дитинства суттєво зросла. Чим вище піднімалося людство по еволюційній драбині, тим більшою кількістю знань необхідно було оволодіти, очевидно для цього знадобилося збільшення тривалості стадії дитинства. З біологічної точки зору, збільшення об'єму мозку призводить до збільшення час, який необхідний на те, щоб навчитися ним користуватися. В людській історії на збільшення тривалості дитинства впливає перехід від одного господарського укладу до іншого. Наступний фактор збільшення тривалості дитинства — виникнення сім'ї. Поява моногамії - тривалого шлюбного союзу між чоловіком та жінкою. З переходом від первіснообщинного ладу до сьогоднішніх днів відбулося суттєве продовження зразу двох важливих періодів життя людини: дитинства — періоду первинного навчання і соціалізаціїстарості - заключного етапу життя, періоду найбільш ефективної передачі накопичених знань і досвіду.

Тривалість, функції і способи виховання дітей відмінні у різних народів, соціальних класів. Зокрема, виховання дітей у сім'ях вищого та середнього класу було більш тривалим, ніж у робітничому середовищі.

Порівнюючи національні стилі виховання дітей за степенем їх суворості, співвідношення покарань і винагород, соціологи виділяють два протилежних стилі: японський і англійський.

В Японії виховувати означає не сварити за те, що вже зроблено погано, а передбачаючи погане, навчити правильній поведінці. Навіть при явному порушенню правил поведінки батьки найчастіше не використовують пряме осудження, вважаючи, що цим вони принизять дитину. Техніка виховання полягає у застосуванні замість покарань — системи винагород та похвал. Японці вважають, що надмірний тиск, який спрямований на досягнення сіюмінутного послуху у майбутньому може дати негативний результат. З європейської точки зору дітей в Японії неймовірно балують. Їм нічого не забороняють, позбавляючи тим самим поводу заплакати. Дорослі японці зовсім не реагують на погану поведінку дітей, ніби не помічаючи її. Перші заборони вводяться в шкільні рок, але їх вводять поступово. Дитина починає подавляти в собі пориви, які в ранньому дитинстві ніхто не обмежував, вчиться поводити себе належним чином, поважати старших, розвиває дуже цінне вміння — відданість своїй сім'ї. По мірі дорослішання жорсткість регламентації у японському суспільстві сильно зростає.

В Англії притримуються дещо інших методів. Англійці вважають, що надмірний прояв батьківської любові і ніжності приносить значну шкоду дитині. У їхніх традиціях ставлення до дитини є стриманим і навіть холодним. М’якість і ніжність вони проявляють значно більше до домашніх тварин (котів, собак) ніж до власних дітей. Дисциплінуючий вплив здійснюють із самого дитинства. Якщо дитина мордує тварину, ображає старших, наносить шкоду чужому майну — її чекає суворе і навіть жорстоке покарання. Наказувати дітей у Британії - це не тільки право, але й обов’язок батьків. Балувати їх це означає руйнувати їхнє майбутнє. З раннього дитинства англійці привчають своїх чад до самостійності та відповідальності за свої вчинки. Вважається, що діти родяться готовими дорослими, і для переходу в світ дорослих їх не потрібно готувати спеціально. Свідомо відмежовуючись від дітей, батьки готують їх до труднощів дорослого життя.

Ідея дитинства, як і багато інших сторін сучасного життя з’явилася лише ІІІ століття назад. Французький історик Ф. Арьє стверджував, що «дитинства», як особливої стадії розвитку в середні віки просто не існувало. На середньовікових полотнах діти зображуються як маленькі дорослі, з дорослими обличчями, вдягнуті по типу дорослих. Діти приймали участь у тій же роботі і в тих же розвагах, що і дорослі. В ту історичну епоху діти не мали особливих іграшок, які ми сьогодні сприймаємо, як необхідність.

Відсутність поваги до дітей, яка була поширена в багатьох народів древності, пов’язана насамперед об'єктивними факторами. В часи, коли людей народжувалося значно більше аніж виживало, дитинство цінилося невисоко. Сам по собі факт народження зовсім не означав, що сім'я поповниться працездатним членом. При відсутності належних санітарно-гігієнічних умов помирало більше половини дітей, крім того, їх необхідно годувати, а при умові недостатності харчів, їх в першу чергу отримували ті, хто їх сам добував. Врезультаті діти сприймалися з подвійним почуттям: як ноша (тягар) і як майбутні годувальники. Вже в глибокій древності дітей, судячи по історичним джерелам, вбивали, кидали на призволяще, продавали в рабство, калічили, тероризували, і насилували власні батьки. Подібні вчинки виправдовували самі відомі діячі.

Древньогрецький філософ Аристотель вважав, що дітей-калік годувати взагалі не обов’язково, а Сенека пропонував топити слабих і вродливих новонароджених. Древні спартанці розправу над фізично слабкими новонародженими возвели в ранг державної політики. Задовго до них первіснообщинні племена звільнялися від дітей в період засухи, голоду та недоїдання. Фізичне знищення дітей отримало спеціальну назву — інфантицид. Середньовіччя має чимало письмових згадок про побої, знущання, батьківський деспотизм і байдужість до своїх дітей. Руський «Домострой» збірник законодавчих правил ХVІ століття проникнутий духом рабської покори дітей своїм батькам. Наприклад, згідно «Домострою» у 1649 році дітям відмовлено у праві скаржитися властям на своїх батьків. Вбивство дитини каралося позбавленням волі терміном на один рік, а вбивство батьків — смертною карою.

Навіть сьогодні поняття дитинства несе в собі ідею підкорення і залежності. Таким чином, повага до дитинства порівняно пізнє утворення, що знаменує появу гуманізму сучасної цивілізації. Згідно українського законодавства, діти — особи віком до 18 років, якщо згідно із законодавством, застосованим до цієї особи, вона не набуває права повнолітньої особи раніше. Відмінність між дітьми і молоддю: молодь може змінювати суспільство, впливаючи на нього, а діти не мають на це право і можливостей. Діти — це є соціально-демографічна група, яка має специфічні потреби, інтереси, права і охоплює межі встановлені законом.

4. Підліток — маргінальна людина.

Підлітковий період — це відрізок життя між дитинством і зрілістю. В античності та середньо вічності він був доволі коротким, а сьогодні під впливом науково-технічного прогресу і збільшення термінів навчання він постійно розтягується. Не існує чітких підходів до визначення його тривалості, більшість дослідників схиляються до думки про те, що це вік із 13 до 19 років. Їх думки однозначні стосовно того, що це проміжна стадія між дитинством і дорослим життям. Причому проходять її по-різному, але в кінці кінців, більшість підлітків стає дорослими. Цей час цікавий, але і водночас дуже драматичний. Драматизм підлітків полягає у тому, що зміни в організмі то відстають то випереджують духовний розвиток. Ламаються характери, світогляд, формуються нові погляди та ідеї.

Відомо, що підлітковий період — «важкий вік» — перш за все це криза, яка проявляється як на біологічному, так і на психологічному рівні. Вагомі гормональні і вегетативні зміни потрясають організм підлітка, він швидко втомлюється, стає дуже дратівливим, а нерідко і агресивним. Низький тонус, невпевненість у собі, висока тривожність на фоні загального недомагання — часті супутники підліткового періоду. До всіх описаних бід можна добавити також і невизначеність соціального становища: ще не дорослий, але вже й не дитина, майже не школяр, але й ще не студентбатьки з кожним днем все більше віддаляються, а своя сім'я ще нескоро з’явиться.

Розглянемо юридичні границі підліткового віку. Під визначення тінейджер попадають тільки ті, кому від 13 до 19, проте дівчатка часто в 13 років вже дозрівають фізично, тому 11-літня дівчинка, може виглядати і вести себе як тінейджер, а 15-літній хлопець, якщо він не досягнув статевої зрілості, може виглядати і вести себе як дитина. Само по собі слово тінейджер порівняно нове. Вперше воно з’явилося у випуску «Читацького путівника по періодичній літературі» за 1943;1945 роки, пізніше воно міцно увійшло в словниковий запас повсякденного спілкування. Поряд із цим терміном вживається і термін підліток.

У США підлітковий період розділяють на дві складові: ранній підлітковий вік (11 — 14 р.) і старший підлітковий вік (15 -19 р.). На теренах СНД (Україна, Росія) в підлітковий вік включають дві категорії людей — малолітніх і неповнолітніх. Малолітніми наш закон вважає дітей у віці від 6 до 14 років. З 10 років думці дитини придається юридичний зміст. Наприклад, вибрати школу для дитини або змінити його прізвище батьки не можуть без його участі. З 14 років за захистом своїх прав малолітній може звернутися в суд.

Неповнолітні - особи віком від 14 до 18 років. Цей термін найчастіше використовується у юриспруденції: ним визначають осіб, які не досягнули віку, з яким пов’язане настання дієздатності. Законні інтереси неповнолітніх здійснюють батьки або інші законні представники, опікуни. Закон передбачає ряд мір, які спеціально охороняють трудові, громадянські та інші права неповнолітніх. У кримінальному процесі встановлено особливий порядок розгляду справ про неповнолітніх, який забезпечує найбільш кропітке розслідування та розгляд. Кримінальна відповідальність у нашій країні наступає з 16 років. (По кримінальному праву Ірландії з 7 років, Португалії - з12 років). Це не означає, що злочин, який здійснений у більш юному віці є без наказаним. З 14 років наступає відповідальність за цілий ряд проступків.

Підліток — це маргінал. Маргіналами називають тих, хто має невизначене соціальне положення: підліток частково належить до групи дітей, а частково до дорослих. Підліток належить до групи, яку можна розглядати як область перетину груп дітей і дорослих, або як область, що стоїть між ними і не включає жодну із них. На основі цього психологи вважають, що підліток є маргінальною людиною. Маргінальність підлітка виражається в тому, що інколи він діє як дитина, особливо коли хоче уникнути відповідальності, а інколи як дорослий, претендуючи на права дорослого. Він прагне швидше стати дорослим, але вирішувати складні і відповідальні завдання він ще не вміє. Для отримання статусу дорослого (прав і обов’язків) потрібно не тільки відокремитися від батьків, але й прийняти на себе нову соціальну відповідальність. Якраз те, що підліток і не вміє.

Про маргінальний стан підлітків говорять сьогодні також і провідні педагоги. Джорж Добсон стверджує: «вони ще не можуть користуватися тими перевагами, які дають людині статус дорослого, але вже втратили ті переваги, які у них були в дитинстві. Подивіться в якому важкому становищі знаходиться звичайний підліток у віці 14−15 років. Із-за того, що він є дуже молодий, для нього заборонені всі привілеї, задоволення та радості дорослих, які так широко рекламуються. Підлітку заборонено водити машину, женитися, випивати, курити, поступати на службу, іти з дому… Йому відмовлено у задоволенні його сексуальних бажань, в той час як вони його прямо-таки розпирають. Єдине, що йому дозволено — „торчати“ в школі і зубрити нудні підручники» .

Тінейджери, можливо найбільш неврівноважена категорія людей. Вони можуть не вірити дорослим, але разом з тим схильні довіряти свої ровесникам. Якщо дорослі говорять «наркотики — зло», а друзі «наркотики — це кайф», то дуже висока гарантія, що підліток повірить другим. Підлітки можуть дивитися на майбутнє свого суспільства з великим песимізмом, а разом з тим на своє майбутнє з великою надією та оптимізмом. Як правило тінейджери вважають, що якщо щось погане станеться то не з ними.

У підлітків швидко змінюється не тільки духовний світ, але й фізичні властивості - ріст, вага, пропорції тіла. Хлопці і дівчата, у яких статеве дозрівання почалось рано, ставши дорослими, як правило, стають нижчими ростом, ніж ті, хто почав дозрівати пізніше. Наукові дані свідчать про те, що процеси росту людей значно пришвидшилися. Сучасні діти і підлітки раніше вступають у період швидкого росту, ростуть швидше, виростають вищими і припиняють рости значно раніше, ніж діти і підлітки 60 і 70 років тому назад. Нормальна здорова дівчинка на 2−3 см вище ростом від своєї матері. У ХІХ — ХХ столітті дівчатка припиняли рости в 18−19 років, а сьогодні в 16 років. За останні 100 років ріст дорослого чоловіка збільшився на 6−9 см. В 1880 р. чоловіки досягали свого кінцевого росту тільки у віці 23−25 років. На сьогоднішній день вони досягають його вже до 18 років.

Для підлітків характерна нерівномірність у їхньому розвиткові. Деякі випереджують всій вік по розвиткові, інші навпаки відстають. Будь-яке відхилення, як правило, створює чимало додаткових проблем. Раннє дозрівання у хлопців пов’язане із позитивною самооцінкою, а у дівчаток відбувається зворотній процес. Рано дозрівши хлопці виглядають старшими від свої років, краще розвинута м’язова система. Батьки бачать у них свої помічників, довіряючи їм розв’язання дорослих проблем. Фізична перевага дозволяє їм ставати лідерами, перемагати у бійках. Перерости володіють більш складними соціальними інтересами, вони проявляють підвищений інтерес до дівчат. В цілому рано дозрівши хлопчики проявляють більш позитивні особисті риси. Вони, як правило, більш зрівноважені, добродушні. Хлопці, які пізніше дозрівають потерпають від почуття неповноцінності. Вони непривабливі і непопулярні серед ровесників, більш тривожні, люблять командувати, противляться волі свої батьків. Багато з них стають замкнутими. Такі підлітки ухиляються від спортивних змагань, але із задоволенням приймають участь у інтелектуальних іграх.

Дівчатка, які дозрівають швидше (5−6 класи) навпаки почувають себе дискомфортно. Порівняно із однокласниками вони вище ростом, більше розвинуті фізично, і часто цього встидаються. Такі дівчатка можуть бути об'єктом тайної заздрості з боку свої подружок. Однокласниці заздрять її, через те, що вона починає подобатися старшим хлопцям. Коли дівчатка-переростки досягають 17-літнього віку у них, у порівнянні із пізньодозрівшими ровесницями, в цілому самооцінка є значно вищою, краще входження в соціальне середовище, гармонічні особисті взаємовідносини. Пізно дозріваючі дівчатка є у досить невигідному стані. Вони виглядають як маленькі дівчатка. Вони заздрять більш розвинутим ровесницям, проте, вони знаходяться на одному рівні із нормально дозріваючими ровесниками в статевому плані хлопцями, тому мають з ними багато спільного і часто товаришують з ними.

Література:

1. 1.Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П., Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. — Ростов-н /Д.: Феникс, 2001.

2. 2.Головатый Н. Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. — К., 1999.

3. 3.Головенько В. А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. — К., 1997.

4. 4.Кравченко А. И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. — М. Издательский центр «Академия», 2002.

5. 5.Павловский В. В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. — М.: Академический Проект, 2001.

6. 6.Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України.

7. 7.Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. — Львів: Кальварія, 2003.