Сім чудес України

Зміст

Вступ

1. Сім чудес України

1.1 Заповідник «Кам'янець»

1.2 Києво-Печерська лавра

1.3 Парк Софіївка

1.4 Софія Київська

1.5 Херсонес Таврійський

1.6 Національний заповідник-острів «Хортиця»

1.7 Хотинська фортеця Висновки Список використаної літератури

Вступ

Сім чудес України — сім історико-культурних пам’яток України, визначених всеукраїнським однойменним конкурсом. Список складено за версією оргкомітету всеукраїнської акції «Сім чудес України» 21 серпня 2007 року. Чудеса України були визначені за результатами інтернет-голосування (76 889 голосів) і опитування 100 експертів: учених, істориків, культурологів і фахівців у галузі туризму.

З березня 2007 року було оголошено про проведення в усіх регіонах України акції «7 чудес України», яка мала на меті привернути увагу громадян та засобів масової інформації до найбільш популярних пам’яток історії та культури нашої держави.

Ініціатором проведення акції став заступник Голови Верховної Ради України V скликання Микола Томенко, який і очолив Координаційну раду (Оргкомітет). Окрім нього до справи долучилися представники органів державної та місцевої влади, засобів масової інформації.

«7 чудес України» стали закономірним продовженням низки акцій, які проходять вже кілька років під гаслом «Пізнай Україну!» з метою відкриття України, її неповторних краєвидів та багатих на незабутні враження туристичних і відпочинкових можливостей.

Акція «7 чудес України» проходить у кілька етапів. Для участі в ній у кожному з регіонів держави створено обласні оргкомітети, які за висновками експертів, краєзнавців, культурологів та громадських обговорень до 30 травня 2007 року представили на загальноукраїнський розсуд історичні та архітектурні пам’ятки будь-якого періоду побудови, призначення та міри збереження зі свого регіону.

Наступним кроком було визначення експертами Ради до 7 липня 21 пам’ятки, які претендуватимуть на номінації семи чудес України. Оголошення переліку таких об'єктів відбулося на Івана Купала під час святкування «ЕтноЛіта» в Національному дендропарку «Софіївка» у м. Умань Черкаської області. Потім ці номінанти на звання семи чудес України були винесені на експертне та громадське обговорення за допомогою Інтернет-голосування на офіційному сайті акції www.7chudes.in.ua.

Підведення підсумків та оголошення семи чудес України відбулося у Києві на території Софії Київської 21 серпня 2007 року.

Переможці акції:

* Заповідник «Кам'янець"* Києво-Печерська лавра* Парк Софіївка* Софія Київська* Херсонес* Хортиця* Хотинська фортеця Також три об'єкти удостоїлися додатковій номінації:

* Лівадійський палац — пам’ятка новітньої історії* Острог — духовний пам’ятник* музей «Писанка» в Коломиї - пам’ятник сучасної України Керівники об'єктів-переможців у нагороду отримали статуетку із зеленого мармуру, матової сталі та золотистого дзеркального акрилу.

1. Сім чудес України

1.1 Заповідник «Кам'янець»

Рис 1. Кам’янець-Подільський Кам’янець-Подільський — місто, що зберегло дух середньовіччя. Своєрідність і унікальність його полягають у гармонійному поєднанні ландшафту з містобудівною структурою середньовічного міста, в якому військові інженери, використовуючи чудові природні властивості, створили фортифікаційну систему, що не має аналогів у Європі.

Кам’янець-Подільський хоч не є обласним центром, проте займає третє місце після Києва та Львова за кількістю пам’яток старовини і культури.

Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець» є одним із найстаріших на території України. Загальна площа заповідника сягає 121 га та налічує майже 200 пам’яток архітектури.

До творення неповторного архітектурного обличчя міста у різні періоди історії доклали майстерності своїх рук архітектори й скульптори з Італії, Нідерландів, Вірменії, Польщі, Франції, Туреччини та ін.

Архітектура Старого міста-заповідника зберегла зразки культур різних народів (українців, поляків, вірмен, турків і росіян) та релігій (православної, католицької, іудейської, мусульманської), а саме: Турецький мінарет 17 ст.; -турецький та вірменський бастіони 17 ст.; Миколаївська (вірменська) церква 14 ст.; дерев’яна Хрестовоздвиженська церква 18 ст.; монастирські комплекси 15−18 ст. орденів Домініканів, Францисканів.

Сьогодні чимало туристів висловлюють захоплення вдалим поєднанням потужних оборонних мурів міста, Старого замку (XII-XVIII ст.) та високих стрімких скель каньйону річки Смотрич. Не менш привабливий для любителів фортифікації і комплекс укріплень Нового замку, збудований у XVII ст., що є єдиним збереженим зразком такого типу споруд нідерландської школи.

Неабиякий інтерес викликає і унікальний Замковий міст, що сполучає Старе місто із Замковим комплексом. Досі існує немало суперечок щодо його походження. Деякі науковці стверджують, що міст було закладено ще римлянами у II ст. під час походу Траянового війська на Дакію.

До складу Кам’янецької фортеці входять одинадцять башт, кожна з яких має свою назву й історію. Так, наприклад, найвища башта названа Папською тому, що була збудована на кошти, виділені папою римським Юлієм II. Ще її називають Кармелюковою, бо в ній тричі був ув’язнений український народний герой Устим Кармелюк. У Чорній (кутовій) башті знаходиться криниця глибиною 40 м і в діаметрі 5 м, видовбана у скелі. Досі тут збереглося величезне дерев’яне колесо з пристроєм для підняття води на поверхню.

У підземеллях Замкового комплексу відкрито експозиції, що відтворюють сторінки його історії. У західному бастіоні реконструйовано оборону замку 1672 р. під час турецької навали. У східному бастіоні розміщено експозицію, присвячену історії легкої метальної зброї на Поділлі, де відвідувач може вистрілити з арбалета та відчути себе середньовічним воїном. До нашого часу збереглася система ходів і казематів.

Сьогодні за попередньою домовленістю можна стати учасником нічної театралізованої екскурсії по Старій фортеці. Екскурсію у вежах (баштах) і підземеллях фортеці проводить кам’янецький «староста» та його «свита», які цікавими розповідями, піснями, танцями не лише знайомлять екскурсантів з історією замку та озброєнням, а й створюють неповторне відчуття подорожі у часі.

Відвідувачі музею мають змогу також покататися на конях, постріляти з арбалетів та луків, власноруч викарбувати пам’ятну монету. За погодженням з адміністрацію на території можливе проведення корпоративних заходів: концертів, весіль, ювілеїв, офіційних вечерь, прийомів, конференцій, рекламних та доброчинних акцій тощо.

1.2 Києво-Печерська лавра

Свямто-Успемнська Кимєво-Печемрська ламвра — одна з найбільших православних святинь України, монастир Української православної церкви (Московського патріархату) зі статусом лаври.

Заснований у 1051 році, за князя Ярослава Володимировича монахом Антонієм як печерний монастир. Вважається одним з перших монастирів на Русі, що поклав початок руському чернецтву. Співзасновником монастиря вважається один з перших учнів Антонія — Теодосій, за ігуменства якого зведено багато наземних будівель і головний собор. Впродовж століть монастир був центром місіонерства та просвітництва.

Відіграючи значну роль в об'єднанні східних земель як духовний, соціальний, культурний та просвітницький центр, Києво-Печерська лавра мала заслужену славу не лише на території Київської Русі, а й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії та інших країнах…

Рис 2. Києво-Печерська лавра

Сьогодні Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник — найбільший музейний комплекс України, де зосереджено 144 споруди, 122 з яких — пам’ятки історії і культури. Серед них — 2 унікальних підземних комплекси, храми, пам’ятки архітектури XI-XIX ст., численні виставкові приміщення.

Також на території заповідника розміщені музеї: Музей книги і друкарства України, Музей українського народного декоративного мистецтва, Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Музей історичних коштовностей України. У музеях і фондах можна побачити рукописи старовинних книг, ікони, колекції тканин і вишивок, роботи з дорогоцінних металів, стародавні гравюри та витвори сучасних митців.

На території заповідника знаходиться і Києво-Печерська лавра — видатна пам’ятка не лише української, слов’янської, але й загальносвітової культури. Беручи до уваги винятковість архітектурного ансамблю, роль Лаври у розвитку вітчизняної та світової культури, науки й освіти, 14-та сесія міжнародного комітету ЮНЕСКО у 1990 р. внесла Києво-Печерську лавру до «Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО».

Києво-Печерська лавра — православний монастир, заснований у 1051 р. монахами Антонієм і Феодосієм поблизу Києва. В ХІ ст. монастир став центром розповсюдження і затвердження християнства у Київській Русі. У ХІІ ст. монастир отримав статус «лаври» — головного великого монастиря.

Назва лаври «Печерська» походить від слова «печери», бо саме у печерах на її території оселялись перші монахи. Частими відвідувачами печерного монастиря були князь Ізяслав, син Київського князя Ярослава Мудрого та київська знать, яка жертвувала кошти на будівництво наземного храму та келій.Монахи Києво-Печерської обителі і, насамперед, відлюдники, вирізнялися високою моральністю та подвижництвом. Це притягувало до Лаври освічених людей. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. Тільки до початку XIII ст. з числа його іноків у різні міста Київської Русі було призначено 50 єпископів.

Києво-Печерська лавра зіграла важливу роль у розвитку давньоруської культури, вона була центром літописання. Тут перекладалися на церковнослов’янську мову і переписувалися твори іноземних авторів. У лаврі працювали відомі літописціНестор, Никон, Сильвестр. У ХІІІ ст. було укладено «Києво-Печерський патерик» — важливе джерело історії Києва.

Протягом століть на території Києво-Печерської лаври здійснювалося масштабне будівництво. Наприкінці ХІІ ст. навколо Лаври було зведено оборонні стіни (у 1240 р. вони були зруйновані ордами Батия). У 1698—1701 рр. паралельно до них було споруджено нові фортечні стіни з бійницями і баштами. У 1731−1744 рр. зведено велику лаврську дзвіницю, висота якої - 96,52 м. Більшість лаврських споруд датується XVII-XVIII ст. і є прекрасними зразками українського бароко в архітектурі. З XII ст. збереглася майже у первозданному вигляді одна церква — Троїцька надбрамна церква над воротами головного входу в Лавру. Вона вистояла, незважаючи на численні війни, пожежі та інші нещастя, яких зазнавала Лавра впродовж своєї історії.

1.3 Парк Софіївка

Численним відвідувачам дендропарк «Софіївка» відомий як туристична перлина України, музей садово-паркового мистецтва, місце, де можна поринути у казковий романтичний світ природи, краси і кохання…

Уманський парк «Софіївка» є шедевром і зразком світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — початку XIX сторіч. Парк розкинувся на площі 154,7 гектарів на узбіччі старовинного міста Умань Черкаської області…

Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України (м. Умань Черкаської обл.) є одним з найвидатніших творінь світового садово-паркового мистецтва кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст. Заснував парк у 1796 р. польський магнат Станіслав Потоцький на честь своєї дружини красуні-гречанки Софії та подарував його у день її янгола, в травні 1802 р. Ідея створення парку в романтичному стилі з використанням римської і грецької міфологій належала самій Софії. Дивовижні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, водойми, каскади, фонтани, кам’яні гроти — все це гармонійно поєднується і створює неповторну атмосферу казки. Цей шедевр вражає відвідувачів своєю красою вже понад 210 років.

Рис 3. Парк Софіївка

Сучасна «Софіївка» поєднує в собі функції в першу чергу «Історичного саду», згідно з Флорентійською хартією, науково-дослідного інституту Національної академії наук України, центру інтродукції, мобілізації та акліматизації рослинного різноманіття Правобережного лісостепу України, навчально-виховної бази, туристичної установи, музею садово-паркового мистецтва.

Парк розкинувся на площі 154,7 гектарів на узбіччі старовинного міста Умань Черкаської області. Головна композиційна вісь парку проходить по річищу Кам’янки, де споруджено ряд штучних басейнів та ставів: Верхній став (понад 8 га), Нижній став (близько 1,5 га), водоспади (один з них 14 м висотою), шлюзи, каскади, підземну ріку Ахеронт (завдовжки 224 м), водограї (найбільший до 20 м) тощо.

Дивовижні пейзажі, екзотичні рослини, античні скульптури, водойми, каскади, фонтани, камінні гроти — все це можна побачити, відвідавши парк. Туристичний сезон в Умані триває весь рік. Потік відвідувачів не зменшується ні влітку, ні взимку.

Старовинними алеями парку бродили Олександр Пушкін і Тарас Шевченко, Іван Котляревський і Сергій Волконський, Павло Пестель і Михайло Бестужев-Рюмін, Володимир Сосюра и Максим Рильський. Сотні наших славних земляків далекого і близького минулого відвідували цей парк.

Багато легенд складено і про саму Умань, одне із старовинних міст України. Місто героїчної та багатостраждальної долі. Ним володіла польська шляхта, його палили й розгромлювали вщент татари і турки, але він знову й знову піднімався з попелу. В Умані до сих пір знаходять залишки підземельних ходів, які служили місцевим мешканцям сховищами і своєрідними укріпленнями.

Парк прикрашають штучні скелі (Левкадська Тарпейська й ін.), гроти (Венери, «Горішок», «Страху і сумнівів» та ін.), павільйони (Флори, Рожевий), альтанки, скульптури.

Завдяки компонуванню різних дерев’яних порід, поєднанню їх з водоймами, скелями й архітектурними спорудами, створено види й перспективи різних планів — Головна алея, Англійський парк, Єлисейські поля та інші.

Сьогодні, окрім екскурсій парком та музеєм, можна покататися на човні підземною річкою або на катамарані, проїхатися верхи або у кареті, у зимовий період — на лижах чи санчатах.

Багато щойно одружених уманчан обов’язково їдуть до парку. В павільйоні Флори навіть проводять розпис молодят, не тільки з Умані, а із інших міст України.

1.4 Софія Київська

Софія Київська пережила та побачила на своєму віку стільки, що про це можна говорити нескінченно. Софія — це справжня культурна скарбниця: тут і архітектура, і скульптура, і малярство, і ювелірне мистецтво зібрані в один потужний акорд…

Дивне відчуття охоплює кожного, хто переступає поріг славетної Софії Київської. Десь поза стінами залишається гомінливе сьогодення, віки розступаються, і постає далеке минуле…

Софійський собор — всесвітньо відома пам’ятка архітектури і монументального живопису ХI століття. Заснування собору згадується в літописах як під 1017 р., так і під 1037 р. Будівничим Cв. Софії літописці називають великого київського князя Ярослава Мудрого. Джерела свідчать, що в цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира — хрестителя Русі. Присвячений Премудрості Божій, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство.

Упродовж сторіч Софія Київська була головною святинею Русі-України — «митрополією руською». Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепінням Cв. Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, затвердження політичних угод.

При соборі велося літописання і були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа. На честь заснування Ярославом 1037 р. софійської бібліотеки перед входом до собору в 1969 р. було встановлено пам’ятний знак (скульптор І.Кавалерідзе).

Рис 4. Дзвіниця Софійського собору на Софійській площі

Софія — свідок й безпосередній учасник життя Києва протягом багатьох сторіч. Вона пережила навалу орд степових кочовиків у грізному 1240 році, періоди занепаду й відродження міста у XIV—XVI століттях, бачила національно-визвольну боротьбу українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького проти польсько-литовських феодалів у XVII столітті.

Великих збитків було завдано музею під час Великої Вітчизняної війни. Хоч сам Софійський собор не зазнав руйнування, однак були пограбовані архіви музею, вивезені цінні фрески XII століття з Михайлівського Золотоверхого монастиря, що зберігалися у храмі. Лише після війни їх повернули музею в пошкодженому вигляді.

Цінною реліквією собору є мармуровий саркофаг Ярослава Мудрого, в якому покояться останки князя. Саркофаг вагою 6 т оздоблений пишним різьбленням.

Собор зберігає художній спадок кількох поколінь. У XVII-XVIII ст. У приміщення давніх відкритих галерей вбудовані каплиця митрополита Петра Могили та капела гетьмана Івана Мазепи. Чудовими творами у стилі бароко є мідні позолочені двері початку XVIII ст. та різьблений позолочений іконостас (1747 р.).

Софія зберігає найбільший у світі ансамбль унікальних мозаїк і фресок першої чверті ХІ ст. — 260 м кв. мозаїк та 3000 м кв. фресок. Особливу цінність становлять мозаїки, які прикрашають головні частини храму — центральну баню і головний вівтар. Тут зображені основні персонажі християнського віровчення. Вони розташовані у суворому порядку, згідно з «небесною ієрархією». Усі мозаїки виконані на сяючому золотому тлі. Їм притаманні вишуканий малюнок, багатство барв, яскравість і насиченість тонів. Усього палітра мозаїк налічує 177 відтінків кольорів. На склепінні головного вівтаря — славетний мозаїчний образ Богоматері Оранти, руки якої здійняті в молитві. Віками її шанували як Нерушиму Стіну Києва — Єрусалиму землі Руської. Вона є символом вічності Києва — духовного осердя й столиці Русі-України. Давньоруські написи-графіті на фресках храму, що містять дати 1022, 1033 та 1036 рр., підтверджують заснування Софії Володимиром — хрестителем Русі. Присвячений Премудрості Божій, собор, за задумом творців, мав утверджувати на Русі християнство. Упродовж сторіч Софія Київська була головною святинею Русі-України. Собор, як головний храм держави, відігравав роль духовного, політичного та культурного центру. Під склепіннями Святої Софії відбувалися урочисті «посадження» на великокняжий престол, церковні собори, прийоми послів, укладання політичних угод. При соборі велося літописання і була створена перша відома на Русі бібліотека.

1.5 Херсонес Таврійський

Місто Херсонес було засноване древньогрецькими колоністами більше ніж 2500 років тому на південному заході Криму. Нині його руїни — одна з найвизначніших пам’яток Севастополя.

Це місто-держава мало довге життя — майже дві тисячі років — і його історія є частиною історії Древньої Греції, Древнього Риму та Візантії.

Околиці міста були заселені різноманітними племенами, мирними та ворожими, а в середні віки, коли Херсонес набуває статусу християнської столиці півострова, навколо нього з’являється безліч монастирів та скитів, а також знамениті печерні міста. В кінці XIV століття навала кочівників поклала кінець існуванню міста, а його руїни поховала земля.

Лише в 1827 році на цьому місці розпочалися розкопки, які майже відразу принесли Херсонесу ще одну назву — «Руська Троя». Масштаб досліджень та велика кількість археологічних пам’яток, що потребують збереження, спричинили до створення Національного заповідника «Херсонес Таврійський». Територія заповідника охоплює розташування стародавнього грецького міста — Херсонеса Таврійського, що виникло тут, на узбережжі Чорного моря, у 5 ст. до н. е.

Рис 5. Базиліка в Херсонесі

Місто було огороджене могутніми оборонними стінами і розплановане за схемою, поширеною тоді в грецькому та римському світі. До наших днів збереглося багато давніх споруд. Серед них елліністичний театр, римська цитадель, середньовічні християнські храми, житлові квартали, вулиці, гончарні майстерні, рибозасолованне обладнання, колодязі та ін.

Територія досліджується археологами уже 170 років. За цей час відкрито більше третини міста. Серед археологічних знахідок є унікальні предмети — присяга громадян Херсонеса, декрети, фрески, мозаїки, шиферні ікони християнських храмів, написи-присвяти, численні побутові предмети. Загалом музейні зібрання заповідника нараховують понад 200 тис. експонатів.

Херсонес виник наприкінці VI ст. до н.е. і проіснував до початку XV ст. н.е. Протягом двох тисячоліть, за часів розквіту стародавньої Греції, Риму та Візантії Херсонес був значним центром культури на Кримському півострові. Херсонес відіграв також особливу роль у взаємовідносинах між Візантією та Київською Руссю і був провідним центром розповсюдження християнства на східнослов'янських землях.

Херсонес та його сільськогосподарська округа (хора) насичені пам’ятками, які в унікальному автентичному стані збереглися до сьогодення тільки на цій території та є надбанням світової цивілізації.

Комплекс пам’яток, що входить до складу заповідника «Херсонес Таврійський», має не тільки національне значення, а і міжнародне.

Сьогодні Ви зможете провести у заповіднику цілий день, розглядаючи численні експонати або просто насолоджуючись прогулянкою по території стародавнього городища. Можна здійснити й віртуальну екскурсію, скориставшись картою, на якій позначені розкопані ділянки міської території. А ті, хто особисто бажає взяти участь у розкопках, можуть зробити це, попередньо домовившись з адміністрацією.

1.6 Національний заповідник-острів «Хортиця»

Острів «Хортиця» є найбільшим островом на Дніпрі, унікальність якого в рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних комплексів — цілинних степів, байрачних та плавневих лісів, наскальної рослинності, рідкісних та зникаючих видів рослин, пам’яток геології…

Актом, украй потрібної, проте дещо запізнілої, справедливості стало надання цій землі статусу пам’ятки природи місцевого значення (1958р.). Далі - пам’ятка природи республіканського значення (1963р.). Природна (разом із декоративними, на острові знайшли притулок більше 1000 видів рослин) та історична (тут зафіксовано близько сотні історико-археологічних об'єктів) винятковість Хортиці дала підстави для оголошення її Державним історико-культурним заповідником (1965р.). Нині увесь острів є Національним заповідником (з 1993р.). На Хортиці в мініатюрі представлені зразки усіх ландшафтних зон України. До новітніх часів степовим ділянкам поталанило зберегтися, насамперед, на східних схилах, уздовж узбережжя Старого Дніпра. Кількість видів рослин, що знайшли собі прихисток на прадавніх степових ділянках, перевищує 600 видів (для порівняння, в Асканійському степу близько 600 видів рослин, у Хомутівському — 528, на Кам’яних Могилах — 460, на Михайлівський цілині - 490). Балки та урочища, які помережили степові схили, теж ведуть свій іменний родовід од запорожців: Наумова, Костіна, Шанцева, Громушина, Музичина, Велика Молодняга, Корнієва, Ганнівка, Крутенька, Зміївка, Похмурий Яр…

Рис 6. Острів Хортиця

Дуже важливою та значущою є історична спадщина цього краю. Саме тут, за однією з версій, навесні 972 р. загинув Київський князь Святослав Ігоревич — одна з найяскравіших постатей давньої історії України. Вважається, що з Хортиці вирушали у козацькі походи проти поляків оспівані українським народом Северин Наливайко, Криштов Косинський, Іван Сулима. Бував тут і гетьман Петро Сагайдачний зі своїм військом. Саме на Хортиці Богдан Хмельницький отримав підтримку реєстрових козаків у часи Визвольної війни у 1648−1654 рр.

Розкопки, проведені археологами заповідника, дають підстави стверджувати, що один із прототипів Запорозької Січі, її предтеча, існувала на Хортиці біля плавневої частини. Саме тут виявлено військове поселення Х-ХІV ст., а окремі знахідки (зброя, кераміка) свідчать про те, що коріння цього унікального об'єкта сягає глибше на кілька століть. У п’яти досліджених «напівземлянках» (археологи називають їх «куренями») мешкали оборонці не лише Хортиці, а й частини південних рубежів тогочасної української держави.

Комплекс «Скіфський стан» нараховує одинадцять курганів — «живих», реконструйованих та стилізованих. Кургани (найстаріший із них споруджений представниками культур доби бронзи у ІІІ тисячолітті до н.е., а наймолодший — скіфами у ІІІ ст. до н.е.) розташовувалися кількома групами на узбіччі так званого Скіфського шляху, що колись проходив уздовж Хортиці її серединною, підвищеною частиною. Сьогодні на курганах установлено стародавні скульптури, людиноподібні стели, гармати, ступи, корита, жорна, скульптури, кам’яні стовпи та хрести — знайдені у навколишніх селах і привезені на Хортицю.

У Музеї історії запорозького козацтва, відкритому на території заповідника у 1983 р., зібрано понад 30 тис. експонатів, які охоплюють історичний період від палеоліту до ХІХ ст. н. е. Експозицію доповнюють чотири діорами. Переважна більшість експонатів знайдена саме на Хортиці. Це — кам’яні знаряддя праці, кераміка, зброя, якорі, фрагменти старовинних човнів, стовбур дуба, який був зрубаний кілька тисячоліть тому і стільки ж пролежав на Дніпровському дні.

Улітку 1843 р. 29-річний Тарас Шевченко, подорожуючи Україною, побував і на Хортиці. У травні 2005 р. з допомогою краєзнавців визначено маршрут, яким ходив по Хортиці поет, та оздоблено його сімома гранітними брилами. На брилах висічені рядки із творів Великого Кобзаря, де згадується Хортиця і «Великий луг запорозький». Таким чином виник меморіально-туристичний маршрут «Тарасова стежка», який полюбився запорожцям та гостям Хортиці.

1.7 Хотинська фортеця

Рис 7. Хотинська фортеця Хотинська фортеця — свідок численних війн та баталій. Протягом багатьох століть вона була центром розвитку ремесел і торгівлі, культури та економіки. Ця середньовічна красуня може багато розповісти і показати тому, хто побажає її вислухати…

Не випадково скелястий мис над Дністром наші предки називали «Хотінь». Назва міста походить від дієслова «хотіти», оскільки мис був бажаним та надійним місцем для давніх поселенців.

Археологічні дослідження поблизу Хотинської фортеці виявили на площі 20 га рештки жител кінця X — початку XI ст., що дало підстави науковцям твердити про існування на цій території значного поселення часів Київської Русі. Воно розвивалося як місто, на що вказує, зокрема, скарб брактеатів (односторонні тонкі срібні монети), закопаний близько 1230 р. Науковці вважають, що в той час місто могло існувати лише під захистом фортеці, що була розташована, ймовірно, на місці нинішньої.

Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які, в свою чергу, сприяли розквіту культури та економіки міста. Місто було важливим пунктом в європейсько-азійській торгівлі.

Розташований на основних транспортних магістралях, Хотин завжди привертав увагу завойовників. З метою захисту від них була споруджена фортеця, яка пережила століття і бачила під своїми мурами полчища воїнів Османської імперії, повстанців Мухи, народних месників Дитинки, вояків Дмитра Вишневецького (Байди), Петра Дорошенка. Під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти у Хотин двічі вступали війська Богдана Хмельницького.

Відома Хотинська фортеця і подіями Хотинської війни, яка проходила біля стін фортеці у вересні - на початку жовтня 1621 р. Ця війна прославила запорозьких козаків та їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала переломним моментом в історії Османської імперії. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос у світовій літературі. Однак, Хотинська битва виявилася для Петра Сагайдачного останньою: внаслідок тяжкого поранення він серйозно захворів і 10 квітня 1622 р. пішов з життя.

Упродовж XVII ст. Хотин переходив з рук у руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни у Хотині 1650−1653 рр. перебували війська Богдана Хмельницького. Тільки на початку XVIII ст. туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712−1718 рр. (за допомогою французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.

Хоча в ХVIII-ХІХ ст. фортеця поступово втрачала своє оборонне значення, під її мурами продовжували кипіти битви. У 1826 р. місту Хотину був наданий герб: на золотому фоні - срібна тривежева цитадель, — вгорі якої - срібний хрест над двома схрещеними шаблями — символами захисту краю від ворогів. На передній вежі - півмісяць на держаку, а на держаках крайніх веж — застромлені бунчуки.

У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох художніх фільмів, серед яких «Гадюка», «Захар Беркут», «Балада про доблесного лицаря Айвенго», «Три мушкетери», «Чорна стріла», «Стара фортеця», «Стріли Робін Гуда». Серед недавніх — екранізація твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика «Яса» та зйомки кінострічки «Запорозька Січ» за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

Сьогодні Хотин — одне з найбільших міст Чернівецької області, важливий промисловий, туристичний і культурний центр Буковини. У вересні 1991 р. під час свята з нагоди 370-річчя Хотинської битви було відкрито монумент на честь гетьмана України Петра Сагайдачного (скульптор І. Гамаль).

печерська лавра софіївка хортиця хотинська фортеця

Висновки

Акція «7 чудес України» виконала свою мету — привернула увагу мас-медіа та громадян до найбільш популярних пам’яток історії та культури України, і довела, що наша земля має чимало визначних місць, які можуть стати не лише предметом досліджень істориків, культурологів, краєзнавців, а й гідно представити свій край, привернути до нього увагу вітчизняних та закордонних туристів, сприяти їх ознайомленню з неповторним багатоманіттям української культури.

Подібні акції («7 природних чудес», «7 чудес України: замки, фортеці, палаци», «7 чудесних туристичних маршрутів України») є надзвичайно важливими, адже завдяки ним максимально просувається імідж сучасної України як країни з унікальною історією, культурою, архітектурою та надзвичайно великими туристичними можливостями.

Список використаної літератури

1.http://liveinternet.ru/

2.http://uk.wikipedia.org/

3.http://7chudes.in.ua/

4.http://tomenko.kiev.ua/

5.http://ru.wikipedia.org/

6.http://kenttour.at.ua/index/sofievskij_park_guman/0−19

7.http://www.panbazil.com/ru/panbazil/pg/831_s/