Семантико-функціональна характеристика екзотичної лексики в романі «Роксолана»

Зміст Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи досліджуваної проблеми

1.1 Словниковий склад мови

1.2 Лексика запозичена з інших мов

1.3 Екзотизми як різновид запозиченої лексики Розділ 2. Стилістичні функції екзотизмів в романі Павла Загребельного «Роксолана»

2.1 Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення

Вступ лексика мова екзотизм загребельний Коли говорять про місце письменника в історії національної мови, насамперед мають на увазі взаємозв'язок між загальнонародною мовою і мовою його творів. Художнє мовлення двобічний процес. З одного боку, загально вживана мова є основною, будівельним матеріалом творчості письменника, а з другого талановитий майстер збагачує літературну мову новими знаннями чи відтінками значень слів, новими запозиченнями слів, новими словосполученнями.

Таким помітним явищем в історії української літературної мови є творчість Павла Загребельного. Цвіт літературної і народної мови та подих історичної доби поєднався у ній. Це мова глибоко народні і разом з тим дуже сучасна, найновіші слова нинішньої епохи, різноманітні запозичені слова, серед яких численні екзотизми, взаємодіють у ній. Досить прочитати кілька сторінок, наприклад з роману «Роксолана», щоб відчути поєднання цих мовних стихій. Характерною ознакою стилю П. Загребельного є поєднання різноманітних лексичних одиниць, які характеризують описувану письменником добу, країну, її характерні ознаки життя і побуту.

Об'єкт дослідження екзотизми як різновид запозичених слів.

Предмет дослідження семантико-функціональна характеристика екзотичної лексики в романі «Роксолана».

Мета дослідження полягає у тому, щоб в першу чергу, виписати приклади екзотичної лексики з роману «Роксолана», по групувати її за семантикою, по-друге, вивчити цю групу лексики, яке місце вона займає у складі слів іншомовного походження і яку стилістичну роль виконують екзотизми в романі «Роксолана» П. Загребельного.

Відповідно до мети визначаємо такі завдання:

1. Дослідити, як висвітлене питання про екзотизми у наукових лінгвістичних дослідженнях.

2. З’ясувати місце екзотичної лексики у словниковому складі сучасної української мови.

3. Висвітлити питання про запозичену лексику.

4. Обгрунтувати поняття екзотизмів як різновиду запозиченої лексики.

5. Визначити екзотизми в романі П. Загребельного «Роксолана», зробити їх семантико-тематичну класифікацію.

6. Визначити стилістичні функції екзотичної лексики у романі «Роксолана».

Дослідження складається з двох частин теоретичної та практичної, висновків, бібліографії та карток з прикладами екзотичної лексики, що має місце в романі П. Загребельного «Роксолана».

У дослідженні використано методи аналізу, синтезу, порівняння, зіставлення та узагальнення.

Матеріал контрольної роботи може бути використаний у практичній роботі спеціаліста за напрямом «Журналістика. Видавнича справа та редагування».

Розділ 1. Теоретичні основи досліджуваної проблеми

1.1 Словниковий склад мови Прослідкуємо, як розкривають питання про словниковий склад мови дослідники проблеми М. Муравицька та Л. Паламарчук [2, c.213].

Переважну частину основного лексичного фонду української літературної мови становлять слова, що з’явились у ній давно, пережили довгі віки і продовжують жити й тепер. За походженням це слова спільнослов'янські, спільно-східнослов'янські, або давньоруські, а також власне українські. За семантичними ознаками вони поділяться загалом на такі тематичні групи:

1. Назви спорідненості, свояцтва, родинних стосунків людей: батько, брат, дід, дядько, зовиця, зять, муж небіж, отець, племінник, свекруха, теща, чоловік.

2. Назви частин організму людини і тварини: голова, лоб, ніготь, палець, серце, рука, ребро, чоло, шия, нога, груди, долоня.

3. Назви свійських тварин і широко відомих диких звірів: бобер, ведмідь, вепр, заєць, кінь, олень, теля, тигр, тур, ягня, корова.

4. Назви свійських і широко відомих диких птахів: ворон, голуб, деркач, кулик, ластівка, орел, синиця, чайка, яструб.

5. Назви риб: вугор, карась, лин, окунь, щука.

6. назви дерев, кущів, рослин, хлібних злаків: береза, верба, горіх, дерево, калина, липа, осика, слива, терен, черешня, явір, льон, мак, ожина.

7. Назви різноманітних явищ і предметів природи: вітер, грім, дим, жар, земля, камінь, ліс, мороз, озеро, ріка, сніг, хмара.

8. Назви понять часу і календаря: весна, вересень, зима, літо, ніч, осінь.

9. Назви знарядь праці і засобів пересування: бороня, граблі, молоток, пилка, весло, віз, колесо, човен.

10. Назви жител та їх частин: вікно, двері, дім, піч, стеля, стіни, хата, хижа.

11. Назви предметів і процесів харчування: борошно, вино, масло, мед, сир, тісто, жувати, їсти, пити.

12. Назви одягу взуття: кожух, сорочка, черевики, чоботи, хустка, шапка.

13. Назви господарських предметів, хатнього начиння: відро, лава, ложка, ліжко, миска, постіль, стіл, чашка.

14. Назви почуттів людини та її психічного стану: біль, гнів, жаль, нудьга, сон, спокій, сум, щастя, туга.

15. Назви трудових процесів, дій: бити, бігти, брати, їхати, копати, мити, нести, рубати, сіяти, читати.

16. Назви кольору, смаку, розміру, та інших властивостей предметів: білий, блідий, гіркий, кислий, м’який, теплий, добрий, злий, здоровий, чистий, чужий.

17. Назви загальновідомих військових понять і зброї: битва, бомба, військо, гармати, дружина, наступ, вояка, полк.

18. Назви широковідомих понять і предметів культури, мистецтва: музика, співи, танок, книга, олівець, учитель, школа.

19. Назви понять, пов’язаних із суспільними об'єднаннями і виробничими відносинами людей: держава, народ, селянин, хазяїн.

20. Назви числових понять: один, два, п’ять, сто, тисяча, п’ятий, десятий.

21. Усі займенники та службові слова: я, ти, він, хто; а, до, на, над, по, при [10, c.107].

Ці всі групи слів належать належать до мовного лексичного фонду мови, вони мають загальнонародне значення, зрозумілі кожній людині. Цей найстійкіший шар лексики використовується для творення нових, похідних слів переважно за допомогою афіксації та словоскладання Але в словниковому складі мови є багато слів, які перебувають поза основним фондом. Серед них можна виділити такі лексичні групи:

1. Вузьковживані слова-терміни з тієї чи іншої галузі: гелій, клівер, позитрон, протон, синус, ямб.

2. Професіоналізми: болванка, затискач, оранка, обкатка, косовиця.

3. Різні типи фразеологізмів: горгонія (жоржина), кресаня (капелюх), най (нехай), файно (красиво), гура (купа), докіль (доки).

4. Окремі назви предметів, якими користується обмежене коло людей: боа, манто, плахта, віскі, мер, чурек, піала, аул.

5. Усі застарілі слова, в тому числі історизми: жупан, намітка, кріпак, челядь, гривня, шеляг.

6. Неологізми, що не набули поширення в мові, не стали загальновживаними: брунькоцвіт, вечорінь, златозар, цвітінь, золотінь.

7. Емоційні синоніми до стилістично-нейтральних літературних слів: говорити базікати, варнякати, верзти, молоти, плескати, вуркотати.

8. Всі жаргонізми й арготизми: барахло, буза, кореш, пацан, шпана, шамати [10, c.123].

Отже, слова, що перебувають на периферії лексичного фонду мови, характеризуються меншою стійкістю, ніж ті, що входять до його основного ядра.

Поповнення лексичного запасу мови новими словами відбувається словотворчими засобами, що є основним процесом у розвитку мови, в її постійному збагаченні й удосконаленні.

Разом з тим у мові весь час відбувається й процес усунення з ужитку слів, що виявились зайвими, стали непотрібними для спілкування людей. Це тривалий і поступовий процес. Нові слова набувають поширення не одразу, а протягом певного часу. Які це слова, які їх джерела виникнення, ми розглянемо у наступному питанні нашого дослідження.

1.2 Лексика, запозичена з інших мов Крім корінних українських слів, у лексичному складі сучасної української мови певне місце займають запозичення з інших мов. Запозичена лексика в сучасній українській мові становить приблизно 15% усього її словникового складу. У світі немає жодної мови, на думку І. Білодіда, у лексиці якої не було б запозичень з інших мов, тому що ні один народ, носій і творець своєї мови не живе ізольовано, відокремлено від інших народів [1, c.121].

Процес засвоєння слів якоюсь мовою з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення її словникового складу, робить її гнучкішою, виразнішою. Слова, запозичені з інших мов, завжди відповідним чином пристосовуються до законів фонетики, граматики, словотворчих моделей та семантичної моделі тієї мови, до лексичного складу якої вони ввійшли.

Запозичатися можуть як цілі слова та вирази, так і окремі їх елементи (морфема, структура, семантика). Серед лексичних елементів, запозичених з інших мов, слід розрізняти:

а) ті, що з’явилися внаслідок прямого запозичення з інших мов, якими є слова та вирази;

б)ті, що ввійшли за посередництвом слів (таким шляхом засвоюються іншомовні морфеми);

в) ті, що потрапили в мову внаслідок калькування, причому розрізняють кальки структурні й семантичні.

Іншомовні слова та вирази, а разом з ними й морфеми, входили в систему лексики протягом усієї її історії в зв’язку з економічними, політичними, культурними контактами між українським та іншими народами. Давніші мовні запозичення належать ще до періоду Київської Русі, а пізніші до часів формування української мови. Ранні запозичення проникали переважно усним шляхом, а пізніші засвоювалися і за допомогою усного спілкування, і через літературні джерела, причому як безпосередньо, так і посередництво інших мов, зокрема російської та польської [6, c.79].

Практично не завжди легко встановити між своїм корінним словом і запозиченним. Це зумовлюється, по-перше, тим, що етимологія багатьох давніх слів досі ще остаточно не з’ясована; по-друге, навіть при відомій етимології слова іноді важко визначити чи воно запозичене, чи створене на власному мовному грунті. В енциклопедії української мови зазначимо, що слово ліфтер є спільним східнослов'янським новотвором радянського часу, виникло на основі англійського кореня liftі французького суфіксаeur. Проте саме слово ліфтер не відоме ні в англійській, ні французькій мовах. Аналогічним шляхом на основі іншомовних елементів виникли в нашій мові й такі слова, диригент, радіоп'єса, кіно програма тощо [19, c.244].

Визначити походження таких слів допомагає лише докладне вивчення їх етимології та історії. Існує в українській мові чимало слів, утворених шляхом поєднання іншомовного кореня з українським афіксом (аліментник, антирадянський, контрзаходи) або навпаки українського кореня з іншомовним афіксом (значкист, побутовізм), чи одного слова іншомовного, а другого українського (кінозніманя, телеглядач). Тому, незважаючи на іншомовні морфеми в подібних лексичних новотворах, їх треба кваліфікувати як слова власне українські або спільно східнослов'янські.

Своєрідним різновидом запозичень є калька. Це слово або зворот мови повністю або частинами перекладений з іншої мови. Наприклад, українське є калькою з німецького Halbinsel (нім. halb пів, аinsel острів), українське літописець це калька з грецької chronographos, українське предмет калька з латинського objectum, українське медовий місяць калька з французького lalunedemielта ін. Крім лексичних, в українській мові існують і семантичні кальки, які виникають тоді, коли на якесь корінне українське слово переноситься з іншої мови певне значення. Наприклад, слово блискучий (успіх) стало семантичною калькою під впливом французького brilliant, риса (характеру) під впливом французького trait [19, с. 247]

До найдавніших лексичних запозичень, як і морфемних, належать старослов’янізми, грецизми, латинізми, тюркізми та слова старогерманського походження. Оскільки запозичення раннього періоду відбувались в основному усним шляхом, асимілювалися мовами східних слов’ян, що тепер носіями цих мов не сприймається як запозичення, іншомовний лексичний компонент.

Лексичні елементи з тюркських мов проникали до східнослов'янських в де з найдавніших часів, але найбільше їх припадає на 12−17 століття, коли посилились різні контакти насамперед торгово-економічного і воєнного характеру східних слов’ян із тюркськими народами, зазначає Білодід [1, c.122].

Із тематичного погляду лексичні запозичення з тюркських мов не становлять якої сьєдності. Їх можна розділити на такі тематичні групи:

1. назви речей домашнього в житку, побутового оточення тощо: диван, казан, тапчан, чубук;

2. назви військових з'єднань, чинів, видів зброї: аркан, кинджал, орда, сачайдак, табір;

3. назви представників соціальних груп: бай, бек, паша, султан, хан, дехкан;

4. назви фінансово-економічних та адміністративних понять: казна, аршин, базар, ярлик;

5. назви рослин і плодів: айва, ізюм, інжир, кавун, кизил, кавун, кизил, тютюн;

6. назви предметів харчування та питва: балик, кумис, халва, шашлик, урюк;

7. назви будівель і поселень: амбар, аул, мечеть, сарай, кишлак;

8. назви одягу і взуття: халат, чалма, башлик;

9. назви явищ природи: бархан, туман, буран;

З історико-етимологічного погляду в тюркських словах можна виділити афікси: -ак, -як, -ан, -лик, -ук, -ча, баш.

Наприклад: башлик, баштан, парча, табун, гайдук, балик, тапчан, козак.

Однією з фонетичних рис лексичних тюркізмів є сингармонізм голосних. Ця риса часто реалізується у вигляді повторення того самого голосного, наприклад: барабан, сазан, бунчук, сундук [17,с. 56].

До давніх лексичних запозичень у східнослов'янські мови відносять і слова арабського та іранського походження. Як відомо, арабська мова у 8−12 столітті мала міжнародне значення: у країнах Близького Сходу нею довго користувалися як мовою науки і художньої літератури. У зв’язку з цим до багатьох мов світу проникла низка наукових термінів і слів, що позначають суспільно-побутові поняття, властиві східним народам. Східнослов'янські мови засвоїли їх, головним чином, через посередництво тюркських мов. Це такі слова, як азимут, алкоголь, атлас, візир, гарем, іслам, кумач, мечеть, мечеть, могорич, халат. Всі вони вживаються й у сучасній українській мові як лексичний шар екзотичної лексики.

1.3 Екзотизми як різновид запозиченої лексики Абсолютна більшість запозичених слів в українській мові лексично засвоєна. Лексично засвоєним вважається таке іншомовне слово, що називає предмет, явище, властиве нашій дійсності, і в значенні якого немає найменшої вказівки на його іншомовне походження. Так, слово спортукраїнсько. мовою повністю лексично засвоєне. Лексично цілком засвоєні слова німецького походження: бухгалтер, локон, майстер, проба, рубанок, слюсар.; французького багаж, балет, інвалід, костюм, пальто, ресторан, сезон; англійського біфштекс, волейбол, клумба, комбайн, мітинг та ін. Особливо міцно увійшли з тюркських мов (базар, батіг, гарбуз, халва), класичних (граматика, адвокат, агроном, клас, корабель, партія), сусідніх слов’янських (булка, кишеня, завод, мислитель).На їх основі за допомогою різних словотворчих засобів утворилося багато похідних слів: грамотний, грамотність; агронавчання, агрономія; партієць, партійний; опікун, опікунство; Усі ці слова засвоєні найширшими масами й увійшли не тільки літературно-писемну мову, але й в усно-розмовну.

Крім лексично засвоєних іншомовних слів, в українській мові існують ще так звані екзотичні слова, або екзотизми. Вони позначають назви предметів та явищ неукраїнської дійсності, у їх семантиці відображені поняття з життя інших народів. До екзотизмів в українській мові належать такі слова, як леді, лорд, полісмен, сер, спікер, шилінг, що пов’язані з життям Англії; бундесвер, вермахт, ерзац, пфеніг, фрац, шнапс пов’язані з життям Німеччни; кюре, сантим пов’язані з життям Франції; акин, аул, бай, кишлак, чайхана з життям тюркських народів і т.д. Звичайно, провести якусь чітку межу між іншомовними словами, лексично засвоєними українською мовою, та екзотизмами не можна, бо іноді важко буває визначити на певному етапі розвитку мови ступінь лексичного засвоєння деяких із них (ром, женьшень, шашлик) Серед екзотизмів, уживаних в українській мові, можна виділити кілька тематичних груп, а саме:

1. назви установ та організацій: асфалія (грецьк.), бундесрат (нім.), меджліс (турецьк.), сейм (польск.), стортинг (норв.), хунта (іспан.), хурал (монгол.)

2. назви посад, звань, професій: гідальго, кельнер, клерк, ксьондз, кюре, мер, чичеронг, шериф;

3. назви грошових одиниць: злотий,ієна, крона, лев, ліра, марка, песо, талер, юань;

4. назви житла: сакля, кишлак;

5. назви страв і напоїв: джин, лаваш, чача, чурек;

6. назви одягу: бешмет, кімоно, чадра, чалма;

7. назви танців і музичних інструментів: джига, зурна, кантеле, тамтам;

Розрізняються в лексиціекзотизми вузькі, пов’язані з життям однієї країни чи одного народу (бундестаг парламент Німеччини, мафія таємне товариство гангстерів Італії), і широкі, що відображають явища, властиві для життя кількох країн (полісмен поліцай в Англії та Америці, паранджа старовинний одяг, до поповненням якого є густа сітка з кінського волосу, що закриває обличчя; носять його в країнах, де поширений іслам; піала чашка в деяких народів Середньої Азії). Одні з них перекладаються українською мовою (аллах бог, клерк писар, містер пан, фрейлен панночка), інші ж залишаються неперекладними (долар, чалма, тамтам).

Екзотизми вживаються переважно у художній літературі зі стилістичною метою головним чином для характеристики життя інших народів, але досить часто трапляються вони й у газетах та журналах, у науковій літературі з географії, етнографії, історії [19, с. 127].

Від екзотизмів слід відрізняти варваризми, тобто слова, які не входять до лексичного складу української мови, хочі ноді й уживаються в ній, украплюються в тексти українського мовлення. У писемній мові вони здебільшого оформлюються засобами іншого алфавіту. До варваризмів належать такі слова та словосполуки, що трапляються в українських текстах: фр. tete-a-tete (удвох), лат. almamater (мати-годувальниця, старовинна студентська назва університету), ergo (отже), cito (терміново). До варваризмів належать назви закордонних газет, деяких підприємств, організацій («Дейліуоркер», «Таймс», «Юманіте»), привітання на сторінках газет та журналів закордонним делегаціям: «Віва, Куба», «Фройндшафт» і под.

Щодо використання іншомовних слів, зазначає Білодід, учені, письменники та політичні діячі ставилися по-різному: одні з них російський письменник О. Сумароков, відомий учений-філолог В. Даль рішуче виступали проти будь-якого їх уживання, пропонуючи замінити всі іншомовні слова своїми власними; інші В. Бєлінський, О. Горький виступали як проти невиправданого, надмірного вживання іншомовних слів, так і проти намагань усунути з мови в і іншомовні слова незалежно від їх значення та ступеня засвоєння. Цікаві з цього приводу думки відомого українського вченого А. Кримського, який писав, що «не варто сперечатися про те, звідки взяли слово», а намагання усунути такі іншомовні слова, які вже міцно ввійшли до української мови, вважав він просто зайвим, бо тут «нашої філологічної заборони ніхто не послухає» [1, с. 149].

Не може бути сумніву, що будь-який безоглядний мовний пуризм, крім збіднення лексичного складу мови, обмеження її виражальних засобів, нічого іншого не дає; отже, він завжди шкідливий, як і прагнення будь-що вживати іншомовне слово замість власного, національного Таким чином, використання іншомовних слів, зокрема екзотизмів, не є явищем негативним, навпаки, воно збагачує лексику мови, отже, розширює її виражально-стилістичні можливості.

Розділ 2. Стилістичні функції екзотизмів в романі Павла Загребельного «Роксолана»

2.1 Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення

Працюючи над мовою роману П. Загребельного «Роксолана», нами зафіксовано різні тематичні групи запозиченої лексики.

Численну групу серед них складають слова на позначення назв осіб за професією чи видом діяльності. Це в основному вузькі екзотизми, пов’язані з життям однієї країни, одного народу: к’ях’я староста, джелаби султанша, реіс-ус-савахіль наглядачі, сераскер посада, ансари прибічники, шах-заде наступник престолу, мулла особа, кадій священник, сіпехсалар зброєносець, падишах правитель, бей, паж, капіджей військові, візир довірена особа султана, аджем учень.

Лексичне значення екзотизмів розкривається у контексті речень. Наведемо деякі із тих, які подаємо у додатку № 1:

«Малим хлопчиком його віддали в анджеми яничарські учні».

«Віддай падишахові його хутину».

«Розглядаю тебе для самого падишаха».

«З цим іменем мала вона стати незабаром перед всемогутньою валіде».

«І це мала побачити Настя, приведена сюди чорними, як ніч євнухами».

«Стрічати султаншу вийшли місцевий кадій і к’ях’я».

«Призначивши Мустафу-пашу сераскером Сулейман віддав йому дружиною свою сестру Хафізу».

До екзотичної лексики належать слова, що позначають назви установ та організацій. У романі «Роксолана» нами зафіксовано порівняно менша кількість таких слів. Це шаріат, диван, мінарет.

«Але це податки звичайні, згідно з законом шаріату, харадж, ушр, і джизьє».

«Сулейман не скликав дивану, не радився, не казав проти кого війна».

«Одноманітність мечетей, мінаретів, водограїв викликали якесь дивне дрижання цього міста».

Значну групу екзотичної лексики в романі представляють слова на позначення назв споруд, приміщень, будівель: сераль, кйошк, імарет, соуклук, хамам, джамія, тюрбе, мабейн, гарем.

До екзотичної лексики традиційно відносять назви грошових одиниць. У романі Павла Загребельного рідше вживаються такі слова. Ми зафіксували такі слова: дукат, кесе.

До екзотичної лексики, що характеризує побут певного народу, ми віднесли і слова: амбра, мускус, герань, дирлики, калим, чадир, ятаган, фірман, карафа.

Таким чином, мова твору П. Загребельного «Роксолана» багата на використання екзотичної лексики, в якій представлено всі її можливі тематичні групи, що яскраво характеризують побут, устрій, культуру країни, та епохи, яку описує автор.