Онтологічне буття комунікативного мовчання (по мотивам англомовного художнього дискурсу)

Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет Гуманітарний факультет Кафедра германської філології

Курсова робота з філології

Онтологічне буття комунікативного мовчання

(по мотивам англомовного художнього дискурсу)

Виконала:

Яценко К.О.

Суми-2011

План

Вступ

І. Витоки мовчання

ІІ. Онтологічне буття комунікативного мовчання

2.1 Статус комунікативного мовчання

2.2 Графіка мовчання

2.3 Мовчання у прислів'ях та художніх текстах

Висновки

Використана література

Використані джерела

Умовні скорочення

Вступ комунікативне мовчання текст англомовний Мовчання — це невербальний семіотичний знак ситуативного походження, маркер когнітивно-рефлекторних та емоційно-експрссивних витоків. У домені мовчання виокремлюються метазнаки — індивідуальне, соціальне, рефлекторне, психологічне, реактивне, ритуальне, статусне, спонтанне, заплановане. Мовчання як силенціальний ефект є психологічно релевантним, семантично навантаженим та значущим для людського спілкування. [ 2; 57].

Мета полягає в тому, щоб розглянути витоки мовчання на мотивах прислів'їв та приказок та художніх текстах, чинники комунікативного силенціального ефекту та позначення його на письмі. Мета і завдання роботи зумовили вибір відповідних методів та прийомів дослідження: лінгвістичного спостереження, описового та порівняльного методів з метою осмислення природи графічних і вербальних засобів позначення мовчання, дискурсивного та когнітивного аналізу, компонентного аналізу метазнаків силенціального ефекту.

Актуальність проблеми. Питання комплементарності невербаліки та вербаліки є актуальним з огляду на тенденції сьогочасної лінгвістики до вивчення проблем комунікації. Актуальність обраної теми визначається потребою здійснення системного дослідження силенціального ефекту з урахуванням його індивідуально-психологічної та соціально-культурної природи, тенденцією до поглибленого вивчення вербальних та невербальних засобів спілкування. Хоча просодичним характеристикам паузації усного мовлення приділялася належна увага, силенціальний ефект як феномен невербальної комунікації в художньому англомовному дискурсі не був предметом спеціального аналізу.

Об'єкт дослідження — феномен комунікативного мовчання, предмет — його витоки, буття у текстах художніх жанрів (приказках, прислів'ях).

Ключові слова: силенціальний ефект, невербаліка, художній дискурс, графіка мовчання, поліфункціональність, поліаспектність, комунікативне мовчання.

Детально мовчання досліджується в роботах Т. Бруно (США), Д. Керзона (Ізраїль) і К. Унрат-Шарпенак (Чехія). Так, класифікація Д. Керзона включає інтенційне й неінтенційне (чи навмисне й ненавмисне) мовчання. Останнє має суто психологічну природу, не спрямоване на партнера по комунікації. Інтенційне мовчання Д. Керзон тлумачить як відмову від співробітництва (аналізуючи при цьому лише відповіді на питання) [9: 47].

Аналогічні види мовчання у термінології В. В. Богданова називаються комунікативно незначимим і комунікативно значимим мовчанням. Ми ж у своїх дослідженнях пропонуємо для останнього термін «прагматичне мовчання» (від грецького прагма — «дяння», «вчинок»), оскільки воно являє собою сплановану невербальну комунікативну дію, у якій хоча нічого й не вимовляється, все ж присутня певна інтенція (обіцянки, заперечення, застереження, погрози, прохання і т.д.)

I. Витоки мовчання На онтологічну суть мовчання, його витоки, типи семантизації та його ословлення фокусується увага учених з давніх давен. Л. Шварц у статті «Exploring Silence» нагадує, що ключовими у дослідженні концепту мовчання є питання функціонування та осмислення тиші [13: 184]. Тлумачення цього феномену не із легких, воно, як пісок, слизьке невловиме та загадкове. Розглянемо феномен комунікативного мовчання, його міфологічні витоки, а також перспективні вектори дослідження. Комунікація — це обмін інформацією, що охоплює продуцента та реципієнта, вербальне та невербальне повідомлення, код відправника та декодування отримувача. У сучасній лінгвістиці комунікація осмислюється у площині інтегральної тріади вербальності, паралінгвістики та невербальності

Мовчання — це мовленнєве, дискурсивне явище. Метазнак silence є об'ємним, гетерогенним за призначенням і потребує особливих інтерпретаційних зусиль. Загадковість, енігматичність мовчання має свої витоки у міфології. Л. Шварц виокремлює такі типи мовчання: пусте (empty) та наповнене (full): impure silence, empty silence, full silence [6;13]. Мовчання семантизується, має відповідне значення, декодується та є відкритим для тлумачення. Умовно мовчання ділиться на два типи. Перший тип мовчання (pure silence) маніфестує цілковиту тишу, яка позбавлена зовнішніх шумів, вона не підвладна людині [7; 8] буття всякої людини пов’язане з шумом. Пор. свист легенів під час дихання чи биття серця. Дослідники зосереджуються на відносному та абсолютному мовчанні (другий тип мовчання).

В архітектониці відносного мовчання виокремлюються полярні, активний та пасивний стани[13;97]. Мовчання позначено різновекторністю — енігматичністю, діалогічністю та інтерактивністю. За класифікацією Л. Шварц [13;143] виокремлюється гарпократійське (англ. harpocratic) та ларундійське (англ. larundic) мовчання. Мотивація цих термінів знаходить експлікацію у міфах про Гарпократа та Ларунду. Гарпократ (грец. Harpokrates) грецьке ім'я єгипетського бога Гора, сина богині Ізиди, що був народжений після смерті батька Озіріса. Образ Гарпократа був містичним та оповитим таємницею, але, в той самий час йому була притаманна простота та невигадливість. З огляду на це, він зображувався в образі дитини. В Ермонтському храмі, спорудженому за Птоломеїв статуя Гарпократа представляла собою немовля, що тримає палець у роті.

Як свідчать міфологічні витоки, німфа Ларунда (лат. Muta «німа», Tacita «мовчазна») була покарана Зевсом за надмірну балакучість. Вона розповіла дружині Зевса про його полюбовні справи. За це розгніваний Зевс вирвав у Ларунди язик та відправив її в царство мертвих — Аід, куди її супроводжував бог Гермес. З часом він навчився розуміти її безсловесну мову. Звідси метазнак герменевтика. Від латинського етимона походять англійські слова mute, taciturn. Якщо гарпократійське мовчання пов’язане з ритуальною поведінкою, то мовчання Ларунди представлено імпліцитними, скритими формами, що потребують коментування, тлумачення, ситуативного осмислення невимовленого[6; 81].

В релігійно-містичному аспекті мовчання представлено як необхідна умова спілкування з Богом. Мовчання вважається первісним станом всесвіту, яке у цій парадигмі наступить і після кінця світу. Таким чином мовчання символізує спілкування з космосом та Божеством. Безмов’я залишається у релігійному сенсі як підпорядкованість внутрішнім силам. Медитативний прийом мовчання притаманний ісіхазму — містичній, аскетичній течії східного християнства, в якому акцент фокусується на внутрішніх молитвах. М. Епштейн зауважив, що ісіхазм — це дисципліна про замовкання, що повністю вимикає зовнішнє мовлення.

Мовчання — специфічний ритуал, нормативна поведінка. Пор. «хвилина мовчання», була узаконена у Великій Британії в 1919 році. Н. Д. Арутюнова стверджує, що мовлення асоціюється з життям, а мовчання — зі смертю [1;65]. Гарпократійське мовчання має ефект дзеркала, яке примушує нас поглянути на себе, зібратися з думками, відрефлексувати душевний стан або стимулювати творчий пошук. Гарпократійська тиша є надійною платформою для створення відкриттів та витворів.

У східних культуремах прослідковується прихильне ставлення до інтимного, інтуїтивного сприйняття аспектів мовчання, до відсутності балаканини, марного говоріння. Пор. Поганий оратор — багатослівний оратор (Японське прислів'я); Знай — більше, говори — менше (Туркменське прислів'я); Якщо хочеш, щоб тебе поважали — не говори багато (Узбецьке прислів'я).

За культуремами слов’ян мовчання — відмова від спілкування асоціює з потойбічним світом та надприродними силами. Людина, що відмовляється від мовлення або ж нездібна говорити, сприймається як не-людина, як «чужа» [6:110]. Ця тенденція прослідковується в поведінці ряжених у зелений одяг у слов’янських обрядах.

Повний розрив соціальних зв’язків, відмова від норм мовленнєвої поведінки прослідковуються в південнослов'янських святах, коли ряженим на Русальному тижні приписується надприродна здатність виліковувати хворих та творити інші дива. Ряжені не тільки не вітаються, не прощаються і не розмовляють із зустрічними, але навіть не говорять один з одним. Згідно міфологічного світогляду слов’ян суворо заборонялося розмовляти на похоронних — поминальних обрядах, під час агонії страждучого. Це робилося, з метою не заважати душі розлучатися з тілом і не посилювати страждань вмираючого; у повному мовчанні проходить і поминальна вечеря, під час якої, за повір'ям, душі покійних присутні за столом [5,8]. Мовчання як атрибут «поведінки» виявляється і в інших обрядах життєвого циклу. Так, весільні обряди включали символічну смерть головної особи — нареченої, яка ні з ким не розмовляла, ні на кого не дивилася і була нерухомою.

II. Онтологічне буття комунікативного мовчання

2.1 Статус комунікативного мовчання У комунікативній поведінці особливе місце посідає силенціальний ефект — комунікативне мовчання, позначене антропоцентричністю, ситуативністю, гетерогенними та психологічними витоками.

Комунікативне мовчання позначається в англомовному художньому дискурсі експліцитно та імпліцитно монолексемними, різночастиномовними, синтаксичними, фразеологічними словосполученнями та пареміями. Однослівні позначення силенціального ефекту (іменники, прикметники) вказують на стан людини. Номінації-словосполучення вказують на витоки силенціального ефекту, його якісні та кількісні оцінки. Силенціальний ефект корелює із психічними та ментальними, негативними та позитивними емоціями мовців. Це — лінгвістико-дискурсивне явище, яке віддзеркалює поведінку людини. `I wouldn’t be much use if I couldn’t protect you, would I? It’s the whole point of this marriage, after all. I’m a refuge and you’re a front. I think it suits us both.'She watched him leave, saying nothing more because what was there to say? «С меня было бы немного пользы, если бы я не смог защитить тебя, не так ли? Ведь в этом и вся суть этого брака. Я пристанище, а ты под прикрытием. Я думаю это нам обоим подходит». Она смотрела, как он уходит, ничего больше не говоря ему, иначе, что было говорить?

Мовчання як силенціальний ефект є психологічно релевантним, семантично навантаженим та значущим для людського спілкування. Питання невербаліки та вербаліки є дуже актуальним з огляду на тенденції сьогочасної лінгвістики до вивчення проблем комунікації. Мовчання — це перерив у вербальній поведінці, субститут просодичних паузальних компонентів. Воно позначається ГЗ, прямими та дескриптивними вербалізаторами. Перспективним при цьому є осмислення феномена мовчання у різних дискурсах, ідентифікація його типів та адгерентних понять. М. не вирішує конфліктів, але воно завжди корелює з конфліктністю. Стилістична фігура апосіопеза тяжіє до табуювання (замовчування) шокуючих, вульгарних елементів. Як засіб криптивності апосіопеза позначена структурною та інтонаційною незакінченістю. Апосіопеза — це прерогатива адресанта, який розраховує на кмітливість адресата, його лінгвістичну та соціальну компетентність.

Серед графічних маркерів апосіопези виокремлюються поодинокі літери — замінники когнітивного дефіциту та пунктуаційні знаки.

2.2 Причини мовчання Мовчання у спілкуванні породжується різними причинами — небажанням розкрити секрет, назвати особу, зобразити хід думок, підказати можливі варіанти вирішення проблем. На письмі таке мовчання позначається в основному трьома крапками, які вказують на емоційно-психологічний стан комуніканта та актуалізацію вторинної, похідної функції ГЗ. Емоційність матеріалізується імперативами, інвективами, зоовокативами. Найсильніший емоційний стан супроводжується мовчанням [20: 10]. Пор.: I have one principle — Me. Me and Jane and the child… She stopped breathing heavily, momentarily exhausted [1:62].

Сучасні лінгвістичні дослідження характеризуються чітко вираженим антропоцентричним підходом до аналізу мовних явищ, за якого мову розглядають як засіб впливу на співрозмовника. Конкретні стратегії впливу залежать здебільшого від налаштованості партнерів по комунікації на співпрацю чи на конфлікт. Значну увагу в роботах А. Померанц та деяких інших філологів приділено застосуванню мовних ресурсів задля встановлення й підтримання дружніх стосунків між мовцями. Водночас дедалі більше вчених [3; 4] виявляють зацікавленість у дослідженні вербальної поведінки людини в умовах конфлікту, при реалізації вербальної агресії щодо співрозмовника чи захисту від неї. Інтерес лінгвістів, психологів, соціологів, філософів до конфліктної взаємодії не випадковий, адже конфлікти супроводжують людину від народження до самої смерті. За словами Ч. Ліксона, якщо у Вашому житті немає конфліктів, перевірте, чи є у Вас пульс [5,6]. Для якнайповнішого вираження цієї інтенції мовець може залучати й інші невербальні засоби комунікації, перш за все, кінетичні (жести, міміку, пози, рухи тіла). Малодослідженою, а тому привабливою для вченого є взаємодія прагматичного мовчання з іншими невербальними засобами вираження інтенції в діалозі.

В хвилини депресії, роздуму, емоційної кризи людина опускається до узагальнень, генералізації, вживає у своєму мовленні семантичні примітиви, використовує силенціальні знаки. Спектр мовчання екстрополюється на ввічливість, етикет, небажання вести бесіду. На питання Чому мовчиш? можна одержати різні відповіді: не хочу говорити, не знаю, що сказати, хочу й мовчу, слухаю, не погджуюсь.

Невербальна поведінка людини вказує на її психологічний стан, а мовчання як силенціальний знак є стратегічним компонентом поведінки [1 :81]. Відомо, що в усному спілкуванні прерогатива належить інтонації [21,24]. На письмі комунікативно-прагматичне навантаження має параграфеміка з її компонентами — графічна сегментація тексту, шрифтові та кольорові набори, іконічні засоби. Параграфеміка може порушувати у письмових текстах стандарти, відхилятися від норми. Лінгвовізуальні та іконічні елементи реалізують естетичну, символічну та емотивну функції.

Темпоральність мовчання позначається словосполученнями. В англомовному художньому дискурсі виокремлюються поодинокі слова-квантифікатори мовчання (a short pause, a long pause); ланцюжки слів (a very short pause); контактні (a short pause) та дистантні одиниці (a pause which lasted a second or two). Серед дистантних елементів виокремлюються одиниці локального (kept silent walking about the room) та темпорального характеру (paused for an hour).

Концепт мовчання є вельми значущим та актуальним, що об'єктивується широкою парадигмою міждисциплінарних досліджень його поліаспектності, полімодальності та поліфункціональності [1; 2]. Мовчання є універсальним явищем, про що свідчать типологічні терміни малих жанрів: прислів'я, висловлювання, фразеологічні словосполучення, наприклад: англ. Beware of a silent dog and still waters. — рос. Остерегайся молчащей собаки и тихой воды [3: 87]. Не cannot speak well that cannot hold his tongue — рос. Кто не может держать язык за зубами, тот хорошо говорить не может [3: 144]. The silence often of pure innocence persuades when speaking fails — рос. Невинность и молчанье порой сильней красивых слов [3: 364−365] рос. Пока я храню молчание, я не даю согласие (Штейнхаус); Молчание — невыносимая реплика (Гилберт Честертон); Не та собака кусает, что лает, а та, что молчит да хвостом виляет; И лишь молчание понятно говорит (В. Жуковский); Мысль изреченная есть ложь (Ф.Тютчев); укр. Дзвінка тиша, панувала тиша, мир і тиша; рос. А мне от пустой тишины, той между молчанием и речью; В церковной тишине (М. Цветаева); Мякиш тишины, розовая тишь (С. Есенин).(5,2)Стилістичний прийом умовчання використовується не лише в діалогічному дискурсі (1), але й для передачі емоційного стану мовця (2), при описах думок автора/персонажів (3) або відображення навколишнього світу (Богданов, 1997). Пор.:'Oh, Harry, I never meant…' (Greenwood, 1997, 46) In a minute he would draw it, and then I (Tolkien, 2002:111). The following day without saying a word, she walked me down the hill toward the village and turned at a path into a graveyard in the woods (5; 10). But she said nothing further to me.

Мовчання людини при виконанні певних обрядів і магічних дій нерідко розглядається як необхідна умова, для їх успішного завершення, досягнення бажаного результату. Мовчання передбачає обмеження в мовленнєвій поведінці, замовчування деяких феноменів, заборону на їх ословлення. Вічні універсальні мотиви емоцій лежать в основі когнітивної концептуалізації, наприклад, щастя, здивування, страху, гніву, страждання, презирства, інтересу, огидності тощо. Невербальні засоби їх позначення є прагматично релевантним .

В афективному стані людина затрудняється підібрати слова, вербально виразити свої думки. У цих ситуаціях людина від абстрактної аргументації переходить до конкретної, до вживання примітивів та невербальних засобів спілкування. Раціональне аргументація є атрибутом абстрактного мислення; емоційна аргументація корелює з відсутністю логічних постулатів, позначене хаотичним мисленням. Комунікант у стані афекту зосереджується на пошуці слів, невербальні знаки при цьому оживають, заповнюють нішу.Емоційність матеріалізується імперативами, інвективами, зоовокативами. Але найсильніший емоційний стан супроводжується мовчанням [20:10]. Пор.: I have one principle — Me. Me and Jane and the child… She stopped breathing heavily, momentarily exhausted [1: 62].

Поняття в словнику Швєдовой «Молчать — 1. Не произносить ничего, не издавать никаких звуков; [1;71] 2. Соблюдать что-нибудь в тайне, не рассказывать о чем-нибудь, не высказываться». В «Словаре русского языка» «Молчать — 1. Ничего не говорить, не издавать звуков голосом; 2. Не нарушать тишины, не производить звуков; [5;89] 3. Не рассказывать, не говорить о ком-, чем-либо, хранить в тайне что-либо; 4. Не проявляться, не давать о себе знать». В «Толковом словаре русских глаголов» «Молчать — не говорить ничего, не издавать звуков голосом"[7;8]. В «Кратком толковом словаре русского языка"Молчать — не говорить, не кричать».

2.3 Графіка мовчання В англомовному художньому дискурсі силенціальні знаки (здебільш три крапки та тире) вказують на емоційно-психологічний стан комуніканта. М. на письмі позначається знакам, які утворюють окрему групу метазнаків пунктуації - «графіка мовчання» [1,63].

" Графіка мовчання" для позначення силенціального ефекту охоплює, крім тире та трьох крапок, крапку в еліптичному реченні («рубленому синтаксисі»), редуплікацію знаків оклику, питання та крапок.

Маркерами емоційного стану виступають у реченні лексичні та графічні засоби: me (повтор), stopped breathing heavily, momentarity exhausted (вербальне позначення ситуації) та ГЗ — тире, три крапки (ГЗ). Тире вживається для уточнення, конкретизації тези. Три крапки як невербальні маркери мовчання семантизуються постпозитивними лексичними засобами. Мовчання як антипод вербальної комунікації має семантичну структуру [42: 60]. Це — неактуалізований мовленнєвий акт.

ГЗ розпочинали свою «активність» як синтаксичні маркери позначення границь слів та речень. Їх корпус та функціонування змінюються під впливом екстралінгвальних та лінгвальних факторів. Позиції ГЗ залежать від характеру членування. У середині речення вживається кома, крапка з комою, тире, дві крапки, три крапки. Парні ГЗ (кома, тире, лапки, дужки) співвідносяться із різними блоками. У кінці речення вживається крапка, знак оклику/ питання. Особливості ГЗ вивчаються у різних студіях [2, 3]. Членування тексту актуалізується за допомогою пропусків (рос. пробелы) та ГЗ. Графічні уточнення потребуються при позначенні прямої мови, переліку, цитування. Невербальні компоненти є невід'ємною частиною семіотики, комунікативної лінгвістики, психології та соціології. Свідомо або півсвідомо людина може виразити психологічну настанову за допомогою своєї поведінки. Спектр невербальних засобів досить широкий: це і різні допоміжні звукові елементи, що супроводжують мовлення, і жести, і міміка, і ситуації, які беруть участь у передачі інформації.

Розділові знаки позначені поліаспектністю та поліфункціональністю. Як і вербальні знаки, ГЗ можуть запозичуватися з інших семіотичних систем. У 19 ст., наприклад, англійські ГЗ проникають у східні мови. Поява нових жанрів, книгодрукування, стандартизація значно розширюють арсенал ГЗ, модифікують їх спеціалізацію. У 15 ст. для латиномовної писемності канонізується набір ГЗ та їх стандарти. Лотмон розробляє засади пунктуації в російській мові [16, 17]: The dreadful urge came to her to ask if she would do, and she bit her lips together as he got in beside her and started the smooth, powerful engine. For a while he said nothing, but as they sped on in smooth silence he glanced across at her. У нее появилось чудовищное желание спросить, что ей делать, но она сжала губы, как только он сел рядом с ней и завел тихий, мощный мотор. Некоторое время он молчал, но так как они ехали в мирной тишине, он мельком взглянул на нее."Нет. Мы жили в Хэмпшире, очень маленькой деревне. Но мы переехали после…". Она запнулась, так как поняла, что чуть не проболталась о разводе.

ГЗ притаманна не тільки поліфункціональність, але й поліаспектність. Тире в англійській мові може бути подвійне, подовжене, звичайне, вкорочене: знаходитися на початку, наприкінці речення та бути силенціальним знаком у межах репліки, напр.: Peggy — `No Daddy no no no- «(King); «Downstairs, in the drawing room — «(Rey). «It's late,» she says, then — unable to help herself — burst out, «Do you have any idea how badly you’ve hurt your mother?» (Griffith) «__or do I just kill you and take your place?» the stranger continued. «And if I kill you -» (Koontz). «They're going to open fire — (Crawford). У реченнях та інших комунікативних блоках, більших за речення, маркерами мовчання виступає також комбінація знаків питання та оклику з трьома крапками. Симультанне вживання знаків оклику та питання інтенсифікує емоційність висловлювання, напр.: `Silence … silence! `Even when the children had gone silent, he seemed unable to stop himself, and he continued on roaring, `SILENCE … DO YOU HEAR SILENCE?(5,7). But you say I should not have any trouble finding him ??? (5,3).

Мовчання позначено трьома імплікатурами — комунікативної, конвенціональної та стандартної [3:17]. Границі мовчання розмиті. Воно створює комунікативну афективність, пов’язану з негативною відповіддю, виходом з конфліктної ситуації Пор.: He pursed his lips and said nothing виконання іншої дії What indeed? de Feo lit another cigarette [1: 282]. Тире вживається для уточнення, конкретизації тези.

Три крапки як невербальні маркери мовчання семантизуються постпозитивними лексичними засобами. Вербалізатори мовчання інтегрують з графічними засобами його позначення. Вербальні та невербальні знаки інтегрують для усунення семантичної лакуни силенціального знаку. Конфліктна ситуація має вихід у мовчанні, яке закриває спілкування, імплікує незгоду, обриває речення. Пор.: He pursed his lip and said nothing; the answer was all too clear. Pursed lips — мімічна універсалія, яка позначає аксіологічну негативну оцінку. Мовленнєвий акт М. тут виступає як дисонанс, обривання комунікації. Позначення мовчання має сукцесивний вектор: 1 said nothing ГЗ (2;6) he answer was all to clear. 2 He turned her round when she made no answer, his eyes intently on her. Он повернул ее, когда она не ответила ему, вопрошающе глядя на нее.

Усне мовлення охоплює відрізки звучання та пауз. Останні на письмі передаються графічними знаками. Комунікативне мовчання на письмі відтворюється графічними знаками, які еволюціонували від синтаксичних пунктуаційних знаків та стали вторинними біфункціональними знаками.

Силенціальний ефект в англомовному художньому дискурсі представлений гетерогенною вербальною екстеріоризацією. Базовими є лексеми silence та pause. Прерогатива належить silence з огляду на її більш частотне вживання порівняно з pause (1), пріоритетний статус позначення силенціального ефекту (2), взаємозамінюваність із лексемою pause в окремих контекстах (3), семантизацію як короткого переривання в дії, так і пролонгованих зупинок.

Синтаксична функція ГЗ (роздільне позначення) слів історично була первинною. Роздільне написання позначалося пропусками та графічним знаками (кома, крапка і т.д.). З плином часу невербальні знаки (як і вербальні семантично модифікувалися. Розділові знаки поступово аугментували свої функції, стали поліфункціональними. Нестандартне вживання їх призвело до виникнення експресивних (графічних) засобів. Стабільними стають процеси капіталізації літер, нестандартна актуалізація курсиву [1:115−134], лапок, крапок тощо. Вживання трьох крапок (рос. многоточие) може вказувати на обривання тексту, скорочення його з огляду на економію зусиль/ засобів стосовно подальшої пролонгації. Традиційною для ГЗ є синтаксична функція роздільного позначення сегментів речення. Імпліцитність як універсальна категорія реалізується не тільки у мовчанні, але також і в замовчуванні фактів, артефактів, явищ, подій тощо. Маркерами замовчування є вербальні одиниці типу англ. and the like, лат. etc., укр. тощо, рос. и т. д. и т. п. Ці слова вживаються у постпозиції до списку одиниць переліку. У препозиції у зазначеній ситуації вживаються рос. типа, укр. типу. Проблема stone wall в англійській мові імплікує ланцюг лексичних одиниць зі структурою N1 + N2. Перелік потенційних словосполучень цього зразку є абсурдним. Словосполучення цього типу у повній представленості імплікуються, замовчуються, ховаються у лінгвістичній компетенції мовців. Латентність (скритність) спрацьовує і в ілюстративній емпірії з позначками: укр. Пор., напр; рос. Ср., напр; англ. Cf., e.g., for ex. Eкономна репрезентація фактів є очевидною в імпліцитному замовчуванні та лексичному нагадуванні про нерозгорнутий список номінацій.

Графічним знакам — як специфічним метазнакам невербального компонента мовчання — притаманні процеси термінологізації і детермінологізації. Первинні графічні знаки утворюються від нетермінів, але на виході з терміносистеми вторинні графічні знаки, трансформуючись, детермінологізуються. Наприклад: англ. Cross your t’s and dot your i’s, to put a question; to be or not to be — that’s a question.

Тире та три крапки, граматикалізовані маркери просодичних паузацій, семантизуючись, вживаються для позначення силенціального ефекту. `They died — a car accident. My sister was fifteen. 'He nodded. `So now you’re the head of the family.' `Yes'. She relapsed into silence, not quite sure how she had come to be telling him anything. 7,3].

Графічні засоби мають знакову природу, що дозволяє осмислити семіотичний код адекватно. Напр: «Нет». — Она нетерпеливо покачала головой, нетерпеливо из-за себя самой.-«Глупо было так говорить. Что я имела в виду, так это то, что этот дом очень похож на наш дом, на тот, в котором выросли мы с Тиной, и я так глубоко ушла в прошлое, что подумала …. То есть, я не ожидала …». Симультанне вживання декількох маркерів мовчання ілюструє дієвість закону семантичної атракції, сумісне використання вербальних та невербальних (графічних) засобів позначення мовчання, напр.: Silence. Nick didn’t say anything. There was no such thing as perfect silence, the complete absence of sound. There was always … something else. A sense of place, of boundaries and dimension. A signature. The silence on the line was familiar. It was the same silence Nick had heard after Doc was killed. The silence of someone listening. Waiting. Dead silence. Her voice trailed away and she looked resolutely out at the snowy night.

ГЗ у своїй вторинній функції позначають емоції, збільшують персуазивність семіотики, фокусують увагу комунікантів на семантизації окремих блоків, корелюють зі знаками різних рівнів. Функції пунктуації з часом розширюються у лінгвістиці. Зростає інтерес до осмислення нестандартного вживання ГЗ, їх семантичного навантаження, прагматично-комунікативної орієнтації. Семантичне навантаження пунктуації об'єктивується ситуацією та психологічним станом мовця. В усному спілкуванні хеджинг, мовчання обумовлюються станом інтерлокутора, його роздумом, пошуком слів, хвилюванням, нервовим стресом, здивуванням тощо. [7,25]. She stopped as she realised she had been going to tell him about the divorce

Мовчання у прислів'ях та худ. текстах. А які ж фактори впливають на тлумачення мовчання? К. Кнапп, пропонуючи шукати відповідь на це запитання в приказках і прислів'ях народу, робить припущення про традиційне переважно позитивне забарвлення мовчання. Як приклад дослідник наводить англійське прислів'я «Silence is golden», японське прислів'я, яке в перекладі означає «Всіляке зло виходить з рота» [6,2].

Керуючись таким підходом, обираємо матеріалом дослідження прислів'я та приказки, а також сучасні англомовні художні твори з тим, щоб перевірити припущення К. Кнаппа. 23, 76].

Прислів'я та приказки відображають історію народу, його світогляд, характер, звичаї. Англійський філософ та історик Томас Карлейль (1795−1881) вважав, що освіта повинна починатися з прислів'їв і приказок, а закінчуватися ідеями. Цю думку поділяв і Іван Франко, який стверджував, що прислів'я і приказки «містять у коротких ядерних висловах певні моральні судження, філософські погляди, практичні правила життєвої мудрості… Проте, порівнявши відповідні прислів'я різних народів, легко приходимо до переконання, що майже всі вони є спільними для майже всіх культурних народів і не мають нічого характерного для певного народу. Якщо вони є мудрістю, то очевидно мудрістю міжнародною, космополітичною. Для значної кількості тих прислів'їв ми навіть можемо виявити спільні, книжкові джерела (казання, уривки з стародавніх грецьких і римських письменників, середньовічні збірки і т. п.)» [10: 4−5].

Поділяючи погляди І. Франка, спробуємо дослідити ставлення до мовчання в прислів'ях і приказках давніх римлян, які (разом зі сталими виразами давніх греків) є найдавнішими, письмово зафіксованими в Європі. Через виняткову роль латинської мови в розвитку європейської культури в середні віки, в епоху Відродження та в пізніші часи латинські прислів'я і приказки активно проникали в західноєвропейські мови. Запозичення прислів'їв і приказок давніх римлян відбувалося книжним шляхом, оскільки в 476 р. н.е., після розпаду Римської імперії, римська держава разом зі своєю мовою перестала існувати.Опрацювавши понад 1800 найпоширеніших прислів'їв давньоримського й латиномовного походження, ми зафіксували 17 одиниць, які висвітлюють мовчання в позитивному ракурсі. Серед них:

— Прислів'я, в яких багатослівність асоціюється з дурістю і протиставляється мовчанню як чесноті: ex verbis fatuus, pulsu cognoscitur olla (дурня пізнають по словах, а горщик — по удару); stultus stultaoquitur (дурний дурне говорить); ex lingua stulta veniunt incommode multa (з дурного язика походить не одна біда, — пор.: язик мій — ворог мій); garruluc esse cavel qui garrit, ineptus habetur (остерігайся бути балакучим! хто ляпає язиком, вважається дурнем); melius est prudenter tacere, quam inaniter loqui (краще розумно мовчати, ніж нерозумно говорити);)[4;49]. si tacuisses, philosophus mansisses! (якби ти змовчав, то тебе вважали б філософом); taciturnitas stulto homini pro sapientia est (для дурної людини мовчазність заміняє мудрість.

— Пр., в яких слова трактуються як причина клопотів, а мовчання — як запорука спокою: vincula da linguae vel tibi vincla dabit (зв'яжи язик, бо він тебе зв’яже, — пор.: тримай язик за зубами); nulli tacuisse nocet, nocet esse locutum (нікому не шкодить те, що хтось промовчав, а шкодить, що сказав); saepius locutum, nunquam tacuisse poenitet (частіше доводиться шкодувати за тим, що говорив, ніколи — за тим, що промовчав); si cupias pacem, linguam compesce loquacem (якщо хочеш спокій мати, вмій язика за зубами тримати);

— Пр. про природність і користь мовчання: os unum natura duas formavit et aures, ut plus audiret quam loqueretur (природа дала один рот і два вуха, щоб більше слухати, ніж говорити); res est magna tacere! (велика справа — мовчання! Пор.: мовчання — золото); tacere est optimum et pro viribus sapere (найкраще — мовчати і бути мудрим в міру сил); silentium est domitor iracundiae (мовчання — приборкувач гніву); silendo nemo peccat (ніхто не грішить мовчанням, — пор.: у закритий рот муха не влізе); audi multa, loquere pauca (слухай багато, говори мало).

— Пр., які тлумачать мовчання як негативне явище і протиставляють його говорінню як більш бажаній дії, нами зафіксовано лише два: demissos animo ac tacitos vitare memento: qua flumen placidum est, illic latet altior unda (уникай похмурих і мовчазних людей: де тиха річка, там ховається глибінь, — пор.: у тихому болоті чорти водяться; тиха вода греблю рве); comes facundus in via pro vehiculo est (балакучий супутник у дорозі замінює віз, — пор.: тоді дорога спішна, коли розмова потішна).

Результати дослідження давніх римлян дозволяють зробити висновок про здебільшого позитивну оцінку мовчання як комунікативної дії в європейських культурах. Однак чи залишається це традиційне уявлення незмінним у процесі розвитку людської цивілізації? Для сучасної англійської мови типовими є словосполучення an uneasy silence, a strange silence, a threatening silence, an awkward silence, an eerie silence, a leaden silence, чого не можна сказати про одиниці типу не an exuberant silence, a happy silence [8;54].

Розглянемо, який образ створює за допомогою залучення опису мовчання сучасна американська письменниця Шерон Солвітц у своєму оповіданні «The Country of Herself» [11: 13−51]. В оповіданні йдеться про молоду жінку з єврейської родини, яка разом з чоловіком і новонародженим сином приїздить зі США до Іраку. Перші ж рядки твору переносять нас в атмосферу нетерпимості й неприхованої агресії: «The sidewalk is wide enough for four to walk abreast but the man passes so close his arm brushes her arm. .

The sensation lingers on the back of her arm like a bug bite. She says to her husband, 'Win, I am hating this place.'" Це враження підсилюється в описі міста: «The air over the street is hot and damp, too thick to breathe let alone talk through» ,(5,2) — тут, у Багдаді, звичні речі стають недосяжними. Тут їй не слід говорити, не слід оголювати руки, не слід торкатися тіла: «In Baghdad your skin isn’t yours, she feels, but the property of the insects and men about town who desire it. Wear long sleeves. Do not scratch no matter how bad the itch. Breathe lightly.» (3;1) Підтвердження думки про сприйняття мовчання як обмеження особистої свободи знаходимо в іншому фрагменті оповідання, де героїня, всупереч заборонам, піднімається на вершину мусульманської святині: «She yells down from the top of the ziggurat, not expecting any response, just to hear her own strong voice.» (2;6) І в цьому вчинку і бажанні почути власний голос відчувається рішучий протест і радість від подолання «мертвої» тиші. Сприйняття «неговоріння» як неволі та протиставлення його будь-яким знайомим звукам, які звучать для героїні оповідання як музика, доводить і наступний рядок цього уривка: «A dog is barking in the distance, a familiar, almost friendly sound.» (3;7).

В іншому контексті, підчас бесіди головної героїні з випадковим знайомим, мовчання (або відсутність вербально вираженої реакції) виражає незгоду з реплікою співрозмовника: «'A consecrated spot… holds much meaning in your religion.' 'What is my religion?' He whispers, 'You are one-half Jewish.' She laughs harshly, clutching the remains of her secret of being a hundred percent Jewish, grandparents on both sides.» Коли на одній із вулиць міста Двору з сином на руках і в супроводі чоловіка починає оточувати юрба іракських чоловіків, Уін (чоловік Двори) каже їй продовжувати йти в напрямку квартири та кладе їй на плечі руку, ніби беручи її під свій захист: «She is not scared; she’s looking for the words to shoo these people away. The words refuse to assemble, though; maybe she is nervous, a little.» (7,8). Неспроможність Двори добрати слова свідчить про безпорадність, знервованість. Схожого забарвлення, сповненого відчуття спустошеності й безпорадності, набуває фінальний епізод оповідання. Двора трагічно загинула, і ми бачимо її батьків, які приїздять відвідати Уіна з сином: «Next week when her parents visit (they come every Sunday, her father silent beyond weeping, her mother tremulous with presents for Isaac, carrier of the blood, the first grandchild and the last) he will talk to them about Dvora. Because he didn’t know her as he might have.» Нарешті, думка про безсилля людини в сучасному світі звучить фінальним акордом наприкінці оповідання, коли Уін шепоче синові «…that he’s brilliant, blessed, chosen to save the world from the beasts and idiots who are ripping it apart.

And hope he’ll find his way past schizophrenia to a place where there is no contradiction." Назву твору «The Country of Herself» також можна розглядати як символ того ідеального світу, без протиріч і безглуздя, який, можливо, вдасться знайти крихітному Айку.(5,8).

Поліфункціональність феномену мовчання знаходить відображення у народній мудрості, прислів`ях та приказках. Номінації мовчання на просторах паремій семантизують узагальнений когнітивний досвід, рекомендації [2;86]. Пор.: Слово не стріла, а глибоко ранить. Many words hurt more than swords (192); Осла знаєш по вухах, ведмедя по кігтях, а дурня — по болячках. The lion is known his claws (1;57); Порожня бочка гучить, а повна мовчить. Empty vessels make the most noise (1;71); Час говорити, час мовчати. There is time to speak, time to be silent (232); Язик мій — ворог мій. A still tongue makes a wise head (My tongue is my enemy) (2;49); І стіни вуха мають. The walls have ears (8;43); Коли зброя говорить, закони мовчать. In times of war the Muses are silent (9;4); Говоріння — срібло, мовчання — золото. Speech is silver, silence is golden (4;3); Мовчи, глуха, менше гріха. No wisdom like silence. Silence is golden (115); Не вір вухам, а вір очам. One eyewitness is worth ten eyewitnesses (128); Не до ладу сказати — краще змовчати. Speak fitly or be silent wisely (130); Говори мало, слухай багато, а думай ще більше. Be swift to hear, slow to speak (3,42);

Висновки

Мовчання — це перерив у вербальній поведінці, субститут просодичних паузальних компонентів. Воно позначається ГЗ, прямими та дескриптивними вербалізаторами. Мовчання — це універсальне невербальне явище, яке корелює та інтегрує з вербальними чинниками, комплементує їх та ситуативно детермінується. Феномен мовчання є поліаспектним, полімодальним та поліфункціональним.

Однослівні позначення силенціального ефекту (іменники, прикметники) вказують на стан людини. Номінації-словосполучення вказують на витоки силенціального ефекту, його якісні та кількісні оцінки. Серед невербальних засобів виокремлюється група графіки мовчання — семантизованих метазнаків пунктуації - три крапки, тире, комбінація знаків питання та оклику з трьома крапками, крапка в парцельованій репліці. Невеликому за обсягом корпусу графічних знаків властива потенційна адаптивна сила, яка виявляється в їх поліаспектності, в порізній та сумісній дієвості семантичних функцій.

Силенціальний ефект корелює із психічним та ментальним станом, негативними та позитивними емоціями мовців. Це — лінгвістико-дискурсивне явище, яке віддзеркалює мовленнєву поведінку людини.

Англомовному художньому дискурсу притаманні образні засоби позначення мовчання, серед яких — метафора, порівняння, метонімія, епітет, гіпербола, оксюморон. Полілексемні експресивно-емоційні засоби в основному актуалізуються в монологах, в блоках дескрипції персоніфікованих референтів (nature-silence). Незважаючи на певні зрушення в дослідженні явищ невербальної комунікації, досить актуальними залишаються проблеми комплементарності невербаліки та вербаліки, реалізації невербальних (графічних) та вербальних засобів комунікації в писемному англомовному художньому дискурсі.

Особливої уваги потребують питання екстеріоризації силенціального ефекту, системного аналізу комунікативного мовчання з урахуванням його індивідуально-психологічних та соціально-культурних аспектів, а також осмислення персоніфікації мовчання, його семантизації в конкретній мовній системі.

Список використаної літератури

1. Анохіна Т.О. Невербальні та вербальні засоби екстеріоризації силенціального ефекту в англомовному художньому дискурсі. // Автореферат канд. філол.наук/ Запорізький Національний Університет-Запоріжжя, 2006. — 18 с

2.Анохіна Т.О. Графічні позначення мовчання в англомовній художній прозі (ХП) // Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур: Матеріали другої міжвузівськ. наук. конф. молодих учених / Відп. ред. Каліущенко В.Д. — Донецьк: ДонНУ, 2004. — С. 19−21

3.Анохіна Т.О. Інтеграція вербальних та невербальних знаків (на матеріалі англійської мови) // Матеріали Всеукр. наук. конф. «Другі Каразінські читання: два століття Харківської лінгвістичної школи». — ХНУ ім. В. Каразіна, 2003. — С. 14−15.

4.Анохіна Т.О. Компліментарність вербального та невербального позначення мовчання в англомовному художньому дискурсі // Нова філологія. — Запоріжжя: ЗНУ, 2005. — № 1 (21). — С. 111−114.

5.Барсов СБ. На языке Шекспира. То be or not to be. Английские изречения. — М.: Центрополитграф. — 2007. — 447с.

7.Белова А. Д. Лингвистические аспекты аргументации. — К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003. — 307 с.

8.Богданов В. В. Функции вербальных и невербальных компонентов в речевом общении // Межвуз. Сб. науч. трудов. Языковое общение: единицы и регулятивы. — Калинин, 1987. — С. 18−25.

9.Безуглая Л. Р. Значимое молчание в системе прагматической импликации // Вісник ХНУ. — 2004. — № 636. — С. 47−49.

10. Виноградова Л. Н. Ритуалы // М. — 1993. — С. 24—30.

11. Даркевич В. П. Символы небесных светил в орнаменте Древней Руси. — М.: Сов. Археология. — 1960. — № 4.

12.Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. — Донецьк: ДонНУ, 2001. — 662 с.

13.Зобова М. Р. Молчание как одна из форм познания и осмысления действительности. // М 2002.-54 c.

14.Кобякова І.К. Креативи конструювання вторинних утворень в англомовному дискурсі. Nova Knyha 2007. 156 c.

15 Кобяков О. О. Міфологічні витоки мовчання. 2005р.

16.Кочерган М. П. Загальне мовознавство. — К.: Академія, 2009. — 368

17 Ликсон Ч. Конфликт. Семь шагов к миру. — СПб.: Питер, 1997. — 148 с.

18. Лотман Ю. М., Успенский // Труды по знаковым системам. — 1982. Вып. 18. — С. 110−121.

19. Науменко А. М. Мова і діалог культур // Вісник ХНУ. — 2004. — № 635. — С. 118−122.

20 .Швачко С. О., Анохіна Т.О. Лінгвістичний статус паузи (на матеріалі англомовних художніх текстів) // Вісник Сумського державного університету. — Серія філологічні науки. — 2002. — № 3 (36). — С. 116−121.с.

21.Pomerantz, A. & Fehr, B.J. Conversation Analysis: An Approach to the Study of Social Action as Sense Making Practices // Discourse as Social Interaction. — London: Sage Publications, 1997. — P. 64−91.

22.Kotthoff, H. Disagreement and concession in disputes: On the context sensitivity of preference structures // Language in Society. — 1993. — № 22. — P. 193−216.

23.Knapp K. Metaphorical and Interactional Uses of Silence // Intercultural Communication. — 1999. — № 3.

24.Kirra K.M. Finns in interaction with non-finns: problematic phenomena perceived as critical incidents // Intercultural Communication. — 2000. — № 3.

25.Solwitz Sh. Blood and Milk. — Louisville, Kentucky: Sarabande Books, 1997. — 236 p.

Список використаних джерел:

1. Барсов СБ. На языке Шекспира. То be or not to be. Английские изречения. — М.: Центрополитграф. — 2007. — 447с. .

2. Вісник СумДУ. Серія № 1. 2008

3. Гессе Г. Игра в бисер. — М., 1992 с.

4. Лифарь С. Страдные годы. — К., 1994.563 с.

5. Сабанеев Л. Скрябин. — М., 1923

6.Цимбалюк Ю. В. Латинські прислів'я і приказки. — К.: Вища школа, 1990. — 436 с.

7. Patricia Wilson. Perilous Refuge. Great Britain: Mills and Boon, 1991, 187 p.

8. WWW.LIBRAR.ORG.UA — Бібліотека України.

9. www.read.lib/.com.ua.

10. www.studiing.com.ua.

Умовні скорочення

Г.З — графічні знаки.

М — мовчання.

Пр — прислів'я