Основа та особливостi організації проектних технологій в навчально-виховному процесі

ЗМІСТ

ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ ПРОЕКТІВ

1.1 Технологія проекту у дослідженнях зарубіжних та вітчизняних авторів

1.2 Зміст проектної технології. Класифікація проектів

1.3 Метод проектів

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЕКТНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

2.1 Основні етапи організації проектувальної діяльності школярів

2.2 Схема оформлення проекту

2.3 Оцінювання учнівського проекту

2.4 Роль педагога в організації проектної діяльності

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРАСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи обумовлена наступним. Формування та розвиток у дітей ключових компетентностей стало основним завданням початку XXI століття. Ця проблема набуває актуальності у зв’язку з тим, що сучасний світ характеризується стрімким соціальним, технологічним і політичним розвитком, який потребує від людини здатності робити духовно-моральний вибір, мобільності та відповідальності у прийнятті рішень, вміння ефективно спілкуватися та бути успішним. В свою чергу це потребує переосмислення освітніх стратегій, визначення пріоритетів, характеру та нового змісту освіти, яка була б спрямована на формування життєздатної особистості.

Стратегія сучасної освіти полягає в тому, щоб надати можливість всім, без винятку, учням виявити свої таланти, творчий потенціал та реалізувати свої особисті плани. Для цього необхідно розвивати освітній процес, спираючись на наступні дії: навчитися пізнавати (учитися); навчитися робити (працювати); навчитися жити разом; навчитися жити у злагоді з самим собою.

Як показує досвід, поряд із знаннями, вміннями та навичками, які учні отримують під час навчання у школі, набувають вагомості компетентності, оскільки саме вони є «тими індикаторами, які дозволяють визначити готовність учня-випускника до життя, його подальшого особистісного розвитку й до активної участі в житті суспільства». Тому в сучасних умовах, результатом роботи навчального закладу має стати переорієнтація навчально-виховного процесу на отримання учнями ключових компетентностей, які на думку І. Єрмакова «необхідні для розв’язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як індивідуального проекту» .

У зв’язку зі становленням парадигми особистісно-орієнтованої освіти технологія проектів переживає друге своє народження як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій, що сприяють становленню особистості учня як суб'єкта діяльності та соціальних відносин. Сьогодні очевидним є те, що реалізувати принципи особистісно-орієнтованого навчання при традиційному підході до освіти, традиційних засобах навчання, орієнтованих на класно-урочну форму занять, неможливо. Для включення кожного учня в активний пізнавальний процес, який застосовується на практиці повинно бути створено адекватне навчально-предметне середовище, яке забезпечувало б можливість вільного доступу до різних джерел інформації, спілкування з ровесниками, працювати разом під час вирішення різних проблем. Найбільш перспективним у цьому відношенні є технологія проектів.

Освітньо-виховний потенціал проектної технології полягає у можливості набуття учнями цілісних знань, у підвищенні мотивації школярів до здобуття додаткової інформації, опануванні найважливішими методами наукового пізнання (висунути та обґрунтувати задум, самостійно формулювати завдання проекту, знайти метод аналізу ситуації тощо), навиками пошуково-дослідницької роботи, а також рефлексії та інтерпретації результатів.

Метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ та особливостей організації проектних технологій в навчально-виховному процесі. Для досягнення поставленої мети дослідження в роботі вирішено такі наукові і практичні завдання:

проаналізовано технологію проектів у досліджені зарубіжних та вітчизняних авторів;

визначено зміст проектних технологій, класифікацію проектів, методи проектів;

досліджено основні етапи організації проектувальної діяльності школярів;

виявлено схему оформлення проекту, характеристики оцінювання учнівського проекту;

визначено роль педагога в організації проектної діяльності

Об'єктом дослідження є освітньо-виховний потенціал проектної технології у навчально-виховний процесі.

Предметом дослідження є використання проектних технологій.

У курсовій роботі використано такий метод дослідження:

Теоретичний — вивчення психолого-педагогічної літератури з питань технологій проекту, готовності педагога до творчої діяльності, оволодіння новітніми методиками навчання за допомогою технологій проекту, узагальнення одержаної інформації, вивчення навчально-методичної документації;

Проектна технологія в свою чергу забезпечує перехід від традиційних освітніх технологій до нового типу навчання. Вона посилює його розвивальний характер, передбачає спільну, обґрунтовану, — сплановану й усвідомлену діяльність партнерів, що вчаться. В свою чергу проектна технологія спрямована на формування в учнів певної системи інтелектуальних і практичних умінь, орієнтована на виконання соціальних ролей та удосконалення особистості.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТЕХНОЛОГІЇ ПРОЕКТІВ

1.1 Технологія проекту у дослідженнях зарубіжних та вітчизняних авторів

Запровадження компетентністного підходу у діяльність загальноосвітнього закладу передбачає організацію навчально-виховного процесу, який передбачає формування життєво компетентної особистості, готової і здатної до активної та успішної життєдіяльності у суспільстві. Це значною мірою залежить від педагогічних технологій, які використовуються педагогами для формування та розвитку особистості учня. Український дослідник освітніх технологій як педагогічного явища О. Пєхота вважає, що навчально-виховний процес має виконувати щонайменше дві функції: функцію підготовки учня до самостійного оволодіння знаннями, інформацією (навчити вчитися) і функцію формування вміння трансформувати набуті знання у важливу життєву компетентність [29, 8].

Однією із найбільш продуктивних педагогічних технологій, яка суттєво збагачує навчально-виховний процес та змінює традиційний підхід до навчання та виховання учнів є проектна діяльність. В її основі лежить інтеграція та безпосереднє застосування набутих знань учнів під час практичної діяльності.

Повертаючись до історії технології проекту слід зазначити, що проекти почали активно запроваджуватись у шкільну навчальну практику ще на початку XX століття. Значний внесок у педагогічну теорію та практику цього періоду вніс Дж. Д’юї, який вбачав необхідність подолання протиріччя між особистістю та суспільством, протиріччя «між тим, що той, хто вчить, хоче робити, і тим, що його примушують робити» .

Дж. Д’юї пропонував будувати навчання на активній основі, через практичну діяльність учня, що відповідає його особистій зацікавленості у певній ділянці знань. Відповідно до цього, увесь навчально-виховний процес організовується на основі самостійного вирішення дитиною завдань, які виникають у її практиці.

Особливої уваги заслуговують такі педагогічні ідеї вченого, котрі складають основу технології проектів, а саме: здібності дитини, закладені природою, а школа повинна створити умови для їх розкриття; знання мають слугувати пристосуванню учня до навколишнього життя і повинні мати практичне спрямування; залучення школярів до соціальних відносин є одночасно і способом, і результатом виховання; рефлексивне мислення як модель інтелектуального розвитку — найкорисніший засіб освіти для демократії.

Ці ідеї знайшли своє висвітлення у працях американських педагогів І. Кілпатріка та Ф. Паркера, котрі намагалися організувати активну пізнавальну діяльність учнів на основі їх спільної активної пошукової діяльності у процесі роботи над проектом, який спрямовано на розв’язання конкретної практичної проблеми (соціальної, побутової, виробничої). Основним мотивом такої діяльності для тих, хто вчиться, стає не стільки сам процес пізнання, скільки намагання розв’язати конкретну проблему, розробити необхідні рекомендації, що будуть використані на практиці. При цьому цінність проекту визначається його освітнім, розвивальним і виховним потенціалом, тобто можливістю залучити тих, хто вчиться, до найрізноманітніших видів діяльності, які забезпечують не лише розширення їхнього кругозору, життєвого досвіду, але й оволодіння різними способами творчої, дослідницької діяльності.

Технологія проектування активно та успішно впроваджувався у зарубіжній школі. Зокрема, у США, Великій Британії, Бельгії, Фінляндії, Німеччині, Італії та інших країнах технологія проектів здобула велику популярність завдяки раціональному поєднанню теоретичного знання та її практичного застосування для розв’язання конкретних проблем.

Вона також привернула увагу радянських педагогів (С. Шацького, В. Шульгіна, М. Крупеніної), які вважали, що ця технологія забезпечить розвиток ініціативи та творчої діяльності учнів і, таким чином, сприятиме безпосередньому зв’язку між здобуттям знань і навичок та їх застосуванням під час розв’язання практичних завдань. Вони проголосили проектну технологію єдиним засобом для перетворення «школи навчання» у «школу життя», де набуті знання реалізовуватимуться у ході практичної діяльності учнів.

У 1920;х роках минулого століття проектна технологія стає однією з найбільш популярних у вітчизняній освіті, однак закладені в ній педагогічні завдання часто спотворювались. Особливо яскраво всі достоїнства і недоліки застосування проектів знайшли своє відображення в ідеях та досвіді В.Н. Шульгіна. Зміст освіти визначався не стільки програмою, інтересами тих, хто вчиться, скільки потребами навколишньої життя. На думку В.Н. Шульгіна, «результати роботи за методом проектів повинні вимірятися не тільки освітньо-виховним ефектом, але й ступенем розв’язання тієї господарської, політичної, культурно-просвітницької роботи, яку як виконання промфінплану культурний заклад взяв на себе» [47, 3]. Заклади освіти виконували виробничі, культурно-побутові, політичні проекти.

Використання проектів змінювало форми навчальної роботи, переводило їх з класно-урочної на лабораторну і бригадну. Проекти могли бути груповими, бригадними, загальнодошкільними і навіть міжшкільними. Педагог у даній технології виступав насамперед як організатор середовища та умов, необхідних для розгортання педагогічного процесу, у якому безпосередня активна роль належала тим, хто вчиться. У процесі виконання різноманітних проектів ті, хто навчається, відчували потребу в певних знаннях і уміннях, які вони одержували в міру необхідності. Для цього створювалися спеціальні підручники, пристосовані до роботи за технологією проектів (підручник-газета, підручник-журнал), у яких містилася оперативна інформація.

Н.К. Крупська, зокрема, вважала, що метод проектів:

— розвиває ініціативу учнів;

— привчає до планової роботи;

— дає вміння зважувати всі обставини, враховуючи труднощі;

— вчить спостерігати, перевіряти себе в роботі;

— вчить правильній звітності;

— розвиває енергію, наполегливість у досягненні мети;

— привчає до самостійності;

— розширює сферу інтересів, обрії пізнання світу, реального й спілкування думками.

У зарубіжних школах Європи та Америки, Скандинавських країнах цей метод розвивався активно і досить успішно. Його популярність була обумовлена раціональним поєднанням теоретичних знань і практичного досвіду школярів для вирішення конкретних проблем.

На сучасному етапі реформування вітчизняної шкільної освіти, беручи до уваги незаперечну цінність проектної технології, виникла проблема її відродження у педагогічній теорії та практиці.

Визначаючи сутність поняття «проект», слід зазначити, що воно вперше з’явилось у XVII-XVIII століттях і служило синонімом словам «експеримент» у природничих науках і «розгляд справ» у юриспруденції. Пізніше, у XIX столітті були визначені ще дві моделі проектів, які використовуються і сьогодні. Перша, більш давня, модель Вудворта передбачає, що учні спочатку вивчають матеріал, набувають знань та навиків, які в подальшому знадобляться для конструювання проектів. Друга, більш сучасна, модель Ричардса передбачає «занурення» в проблему, її фундаментальне дослідження [26, 12].

О. Пометун вважає метод проектів системою навчання, за якою учні набувають знань, умінь і навичок у процесі планування й виконання практичних завдань, що постійно ускладнюються. Під час проектувальної діяльності, на її думку, чільне місце посідає самодіяльність учнів та їхня активність.

О. Пєхота вважає, що проект — практика особистісно-орієнтованого навчання у процесі конкретної праці учня, на основі його вільного вибору, з урахуванням його інтересів. Вона зазначає, що у свідомості учня це має такий вигляд: «Все, що я пізнаю, я знаю, для чого це мені треба і де я можу ці знання застосувати». Для педагога — це прагнення знайти розумний баланс між академічними знаннями, уміннями та навичками [29, 15].

В.Д. Симоненко під навчальним творчим проектом розуміє самостійно розроблені та виготовлені товари (послуги) від ідеї до її втілення, що має суб'єктну або об'єктну новизну і виконується під контролем та консультуванням учителя.

У свою чергу, російський науковець Є. Полат характеризує проекти як сукупність навчально-пізнавальних прийомів, за допомогою яких учні набувають знання та навички в процесі планування та самостійного виконання певних практичних завдань з обов’язковою презентацією результатів [34, 17].

За визначенням А.І. Лебедєва, проект — це сукупність певних дій, документів, попередніх текстів, задум для створення реального об'єкта, предмета, створення різного роду теоретичного продукту. Це завжди творча діяльність [27, 17].

Під навчальним проектом Є.С. Полат розуміє - об'єднану навчально-пізнавальну творчу діяльність учнів-партнерів, організовану на основі комп’ютерних телекомунікацій, які мають спільну проблему, мету, узгоджені методи, способи діяльності, спрямовані на досягнення загального результату сумісної діяльності [34, 3]. Він наводить таку типологію проектних робіт за домінуючим видом діяльності: дослідження, творчі, рольово-ігрові, інформаційні, практично-орієнтовані проекти; за предметно-змістовою галуззю: монопроекти та межпредметні проекти; за характером координації проекта: з відкритою, явною, прихованою координацією; за характером контактів: внутрішні, регіональні, міжнародні; за кількістю учасників проекту: особистісні, парні, групові; за довготривалістю: короткострокові та довгострокові [34, 4].

Отже, як відзначають вітчизняні дослідники, проект — це система навчання, за якою учні набувають знань, умінь і навичок у процесі планування та виконання практичних завдань-проектів, що постійно ускладнюються. Під час роботи за проектом чільне місце посідає самостійність учнів та їхня активність, ініціативність, захопленість. Проекти можуть мати індивідуальний, груповий чи колективний характер. В її основу покладено ідею здійснення навчання на активній основі, через самостійну і практичну діяльність учнів з урахуванням їхніх особистих інтересів.

Виходячи із вищевикладеного, слід зазначити, що для сучасної школи проектувальна діяльність є способом досягнення дидактичної мети, через детальну розробку проблеми (технологію), котра повинна завершитися цілком реальним, практичним результатом, оформленим тим чи іншим чином.

Особливістю проектувальної технології є діяльнісний підхід до освітньо-виховного процесу, що стало однією із причин зростання інтересу до цієї форми роботи з боку вітчизняної методичної школи. Проектувальні технології ґрунтуються на позиціях прогресивної педагогіки, що передбачає погляд на виховання як на постійну реконструкцію особистого досвіду учнів, а також відповідність змісту виховання інтересам та потребам учнів. Прихильники проектувальної педагогічної діяльності відстоюють принцип «навчання за допомогою діяльності, розглядаючи при цьому діяльність як різновид творчої роботи, де учень виступає її активним учасником. Тому в основі цього методу лежить не інформаційний підхід, зорієнтований на розвиток пам’яті учнів, а діяльнісний, спрямований на формування комплексу різноманітних вмінь та навичок, необхідних передусім для дослідницької діяльності.

Сьогодні технологія проекту стала предметом дослідження багатьох науковців, педагогів. Наукові дослідження присвячено теоретичним аспектам застосування проектів у сучасних умовах, її педагогічним функціям, психологічним аспектам проектної діяльності і обґрунтуванню умов їх реалізації та розробці методичних рекомендацій для їх впровадження.

Аналіз досліджень показав, що проекти застосовуються у навчально-виховному процесі при вивченні будь-якого предмету, курсу. Розвиваючий ефект проектної технології відчувається в активній допитливості, пізнавальному інтересі учнів, в оволодінні дослідницькими методами мислення; формуванні свідомого і творчого вибору оптимальних засобів перетворювальної діяльності; вмінні мислити системно і комплексно, самостійно виявляти потреби в інформаційному забезпеченні діяльності, беззупинно опановувати нові знання й застосовувати їх як засіб перетворювальної діяльності.

Останнім часом з’явилося багато публікацій щодо застосування навчальних проектів із географії [18], іноземної мови [2, 6], трудового навчання [21, 22] тощо. Цією технологією користуються в організації контролю та оцінювання досягнень як альтернативною формою, що отримала назву портфоліо — колекція, відбір, аналіз зразків і продуктів навчально-пізнавальної діяльності. Автори наголошують, що використання технології проектів дозволяє реалізувати діяльнісний підхід у навчанні, застосувати знання й уміння, набуті при вивченні дисциплін на різних етапах навчання, інтегрувати їх у процесі роботи над проектом.

Таким чином, проектна діяльність учнів забезпечує пріоритет надпредметних соціально значимих знань і умінь, що найбільше відповідає парадигмі особистісно-орієнтованої освіти, тому що саме ці знання і вміння дозволяють молоді упродовж життя успішно реалізуватися у професійній діяльності.

Отже, аналіз педагогічної літератури з цього питання дає можливість з’ясувати, що технологія проектів на сьогодні - одна з найбільш розповсюджених видів дослідницької роботи учнів. Вона розглядається як альтернатива класно-урочній системі в навчальних закладах, але вона зовсім не повинна витіснити її і стати панацеєю. Проектна технологія має бути використана як доповнення до інших видів прямого або непрямого навчання, як засіб прискореного росту і в особистому плані, і в академічному.

Сучасний проект учня — це дидактичний засіб активізації пізнавальної діяльності, розвитку креативності та одночасно формування певних особистісних якостей [47, 12]. Він орієнтований не на інтеграцію фактичних знань, а на їх застосування до набуття нових (інколи і шляхом самоосвіти). Активне залучення школяра до створення тих чи інших проектів дає йому можливість оволодівати новими засобами людської діяльності в соціокультурному середовищі, дозволяє формувати деякі особистісні якості, які розвиваються лише в діяльності і не можуть бути засвоєні вербально.

1.2 Зміст проектної технології. Класифікація проектів

Сьогодні в українській школі дедалі активніше використовується проектна технологія як одна з інноваційних технологій навчально-виховного процесу, сутність якої полягає у стимулюванні інтересу учнів до певних проблем, володінні певною сумою знань, умінь, навичок при її вирішенні та формуванні життєвих навичок особистості школяра. Головним елементом проектної технології є процес проектування учнівського пошуку — від моделювання тренувальних умінь до постановки навчальної проблеми та її дослідження, до конструювання й визначення оптимальних шляхів її розв’язання у вигляді проекту. Результатом впровадження проектної технології в навчальний заклад є інноваційно-розвивальне середовище, яке передбачає:

— мотивацію навчальної діяльності учнів;

— проблемно-креативну спрямованість;

— інтерактивну організацію освітньої діяльності колективу закладу;

— набуття учнями знань, умінь і навичок як самостійного, так і колективного пошуку, постійну актуалізацію їх застосування;

— формування нового досвіду та розвиток необхідних психологічних якостей;

— орієнтацію на особистісний та колективний успіх.

Технологія проектів передбачає постановку певної проблеми і наступне її розкриття, розв’язання, з обов’язковою наявністю ідеї та гіпотези розв’язування проблеми, чітким плануванням дій, розподілом (якщо розглядається групова робота) ролей, тобто наявністю завдань для кожного учасника за умов тісної взаємодії, відповідальності учасників проекту за свою частину роботи, регулярного обговорення проміжних кроків та результатів.

Вирішення певної навчальної чи виховної проблеми у ході проектної діяльності передбачає, з однієї сторони, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншої інтегрування знань, умінь, з різних галузей науки, техніки, творчості [29, 15].

Як зазначає О. Пехота, «результати виконання проектів повинні бути „відчутні“: якщо це теоретична проблема, то конкретне її вирішення, якщо практична — конкретний результат, готовий до впровадження».

За допомогою впровадження проектної технології у навчально-виховний процес можна навчити учнів:

— виявляти та визначали проблеми;

— проводити їх аналіз;

— знаходити шляхи їх розв’язання;

— розвивати вміння працювати з інформацією;

— знаходити необхідне джерело, наприклад, дані в довідковій літературі або в засобах масової інформації;

— застосовувати отриману інформацію з метою розв’язання поставлених завдань.

Технологія проектів є ефективною в тому випадку, коли в навчальному процесі поставлено певне дослідницьке, творче завдання, для розв’язування якого потрібні інтегровані знання з різних галузей, а також застосування дослідницьких методик (наприклад, дослідження демографічних чи економічних проблем у різних регіонах світу, створення серії репортажів з різних регіонів за однією з проблем, які б розкривали певну тему тощо).

Проекти по праву відносяться до числа нетрадиційних технологій навчання, оскільки вони спроможні забезпечити:

активність навіть тих учнів, які, як правило, віддають перевагу мовчанню;

розкриття учнями своїх здібностей, що формує у них впевненість в собі;

комфортність навчання для учнів, оскільки вони перестають боятися негативної оцінки;

удосконалення комунікативних навичок учнів, оскільки це дає змогу їм більше висловлюватись;

розвиток у учнів ряду здібностей (спільного прийняття рішень, творчого мислення тощо);

посилює позитивну мотивацію до навчання, бо проект вибирається та реалізується на основі власних інтересів, потреб та можливостей;

формує творче системне мислення;

сприяє формуванню культури ділового спілкування, умінню аргументовано захищати свої позиції;

посилює уяву, яка є значним стимулом для. народження нових ідей, пошуку альтернативних рішень, їх аналізу та синтезу, як основи інноваційного мислення;

формує внутрішній план дій та реалізує його на практиці тощо.

на думку вчених, проектне навчання стимулює і посилює позитивну мотивацію до навчання, тому що воно:

— особистісно-орієнтоване;

— активізує безліч дидактичних підходів — навчання у процесі діяльності, сумісне навчання, мозковий штурм, рольові ігри, евристичне та проблемне навчання, дискусія, командне навчання;

— самомотивуюче, що означає зростання інтересу та включення в роботу в міру її виконання;

— дозволяє вчитись на власному досвіді та досвіді інших безпосередньо в конкретній справі; приносить задоволення учням, які бачать продукт своєї власної праці. Основними принципами проектного навчання є:

— добровільність вибору виду діяльності кожним школярем;

— врахування інтересів та психологічних особливостей певної вікової групи учнів;

— посильність роботи, доведення її до логічного кінця;

— формування основ культури праці, якісне виготовлення та естетичне оформлення об'єктів;

— корисна значимість виконаних проектів.

Проектна діяльність також пов’язана з навчально-дослідницькою діяльністю школярів, але за низкою ознак вона відрізняється тим, що:

— по-перше, на відміну від останньої, проектна технологія має на меті всебічне тематичне дослідження проблеми і розробку конкретного кінцевого результату;

— по-друге, головним результатом навчально-дослідницької роботи є дослідження істини, тоді як робота над проектом передбачає, перш за все, отримання практичного результату;

— по-третє, проект є результатом передусім колективних зусиль виконавців, тому що на завершальному етапі діяльності передбачає рефлексію спільної роботи, аналіз її повноти, глибини, інформаційного забезпечення, творчого внеску кожного учасника.

Таким чином, якщо навчально-дослідницька діяльність є індивідуальною за своєю суттю і спрямована на отримання нових знань, то метою проектування є вихід за рамки окремого дослідження, розвиток почуття відповідальності, самодисципліни, здатностей до активної громадської участі й самоорганізації, вміння планувати свою роботу і час, бажання робити свою справу якісно, і вміння представити результати своєї роботи Такий процес здійснюється як у процесі навчання, так і в ході спеціально організованої позакласної та позашкільної діяльності учнів.

Заслуговує на увагу при організації проектної діяльності створення мотиваційної ситуації та підтримання її у процесі роботи. Відповідно до «теорії життєвого досвіду» Дж. Д’юї, дія яка виходить із власної ініціативи, приносить більше задоволення та значно підвищує ймовірність її повторення, а ніж дія, що виконується примусово. Таким чином, мотивація школяра є дуже важливою рисою проектної технології.

Формуючи мотивацію досягнення успіху в процесі проектувальної діяльності як основу для створення позитивної атмосфери, педагог може використовувати різні варіанти мотивації учнів для роботи над проектом, а саме: можливість здобути цікаву інформацію та самостійно виконати завдання; отримати повагу ровесників; бути кращим; усвідомити корисність власної діяльності для інших людей; знайомство з новими людьми.

Класифікація проектів Беручи за основу теоретичні положення та практичний досвід вітчизняної й зарубіжної педагогіки, розглянемо, питання класифікації типів проектів.

Значний внесок у розвиток теорії проектування робить російський дослідник Є. Полат. Його класифікація дослідницьких проектів здійснена відповідно до предметно-змістової спрямованості, виділяючи монопроекти, та міжпредметні проекти (таблицю1.1).

Класифікація проектів (за Є. Полат.)

Табл.1.1

А. Клименко та О. Подколзіна класифікують проекти відповідно до домінуючого методу чи діяльності (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Класифікація проектів (за Клименко А.)

Прикладні проекти, відрізняються чітко визначеним результатом діяльності його учасників (наприклад, проект закону, довідкові матеріали, словник, аргументоване пояснення будь-якого явища). Такі проекти, передбачають ґрунтовне осмислення структури, розподіл функцій між учасниками, оформлення результатів діяльності, їх подальшу презентацію та зовнішнє рецензування;

Дослідницькі проекти, що мають на меті організацію діяльності учнів, спрямовану на розв’язання творчих завдань із заздалегідь невідомим результатом та передбачають наявність певних етапів роботи (обґрунтування актуальності теми дослідження, предмету та об'єкту, визначення цілей та завдань, виявлення методів пошуку та джерел інформації, висунення гіпотези, визначення шляхів розв’язання проблеми, збір даних, їх аналіз та синтез, обговорення та оформлення отриманих результатів, виступ з повідомленням чи доповіддю, визначення нових проблем для подальшого аналізу);

Інформаційні проекти, котрі скеровані на вивчення характеристик будь-яких процесів, явищ, об'єктів і передбачають їх аналіз та узагальнення виявлених фактів; структура такого проекту схожа на структуру дослідницького, що часто є основою для їх поєднання;

Рольові проекти, в яких учасники виконують визначені ролі (літературних персонажів чи вигаданих героїв), зумовлені характерові і змістом проекту; імітують соціальні чи ділові відносини, ускладнені гіпотетичними ігровими ситуаціями; структура таких проектів лише окреслюється і залишається відкритою до завершення роботи. Такі проекти дозволяють не лише отримати нові знання, але й сприяють отриманню певного соціального досвіду. Відповідно до класифікації українського дослідника О. Пєхоти проекти розрізняють за певними критеріями (таблиця 1.2) [29, 15].

Проекти розрізняють за певними критеріями Табл. 1.2

— дослідницькі проекти — потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження для всіх учасників, соціальної значущості, продуманості методів, у тому числі експериментальних методів обробки результатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження і мають відповідну структуру: визначення теми дослідження, аргументація її актуальності, визначення предмета й об'єкта, завдань і методів, визначення методології дослідження, висунення гіпотез розв’язання проблеми і намічення шляхів її розв’язання.

— творчі проекти не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Вони заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення рукописний журнал, колективний колаж, відеофільм, свято, тощо. І тоді потрібні сценарій фільму, програма свята, макет журналу, альбому, газети.

— ігрові проекти — учасники беруть собі визначені ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості, імітуються їх соціальні і ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже високий, але домінуючим видом діяльності все-таки є гра.

— інформаційні проекти — спрямовані на збирання інформації про який-небудь об'єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції у ході роботи над проектом. Структуру такого проекту можна позначити таким чином: мета проекту, його актуальність; методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, у тому числі й електронні інтерв'ю, анкетування тощо) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); результат (стаття, доповідь, реферат, відеофільм); презентація (публікація, у тому числі в електронній мережі, обговорення у телеконференції). Такі проекти можуть бути органічною частиною дослідницьких проектів, їхнім модулем.

— практико-орієнтовані проекти — результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма, рекомендації, проект закону, словник, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливими є організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження у практику. Якщо короткотермінові проекти можуть виконуватися на уроках з одного предмету, то довготермінові проекти (від одного місяця до року) присвячені доволі великій або декільком пов’язаним проблемам, і відповідно є міждисциплінарними та аналізуються здебільшого в позаурочний час. У реальній практиці здебільшого застосовуються змішані типи проектів, де, наприклад, поєднуються ознаки як предметних так і міжпредметних.

Змістовий аспект проекту визначає тематичну спрямованість проектів.

Рис. 1.2 Змістовий аспект спрямованість проектів Залежно від ситуації добір тематики проектів може бути різним:

— в одних випадках ця тематика може формулюватися науковцями, які працюють у галузі освіти, в рамках затверджених навчальних програм;

— в других — ініціативно висуватися вчителями з врахуванням навчальної ситуації та стану викладання предмету, природних професійних інтересів, уподобань та здібностей учнів;

— в третіх — тематика проектів може пропонуватися й учнями, які природно орієнтуються на власні інтереси, не лише пізнавальні, а й творчі, прикладні.

Теми проектів найчастіше сьогодні стосуються конкретного практичного питання, що є актуальним для реального життя. Разом з тим, це вимагає залучення знань учнів не лише з одного предмету, але й з різних галузей, стимулює систематичне творче мислення, «вмикання» навичок дослідницької роботи. Саме таким чином досягається природна інтеграція знань.

1.3 Методи проектів

• Робота в парах, змінних і постійних

— «Обмін завданнями», «Передавання тем», «Обговорення проблем»

Організація роботи базується на тому, що один із партнерів є носієм інформації, знає шляхи вирішення завдань, зміст теми, може провести дослід, проаналізувати ситуацію, документ, уміє працювати з текстом. Він і передає цю інформацію іншому: розповідає, пояснює, відповідає на запитання, демонструє тощо. Партнер слухає, записує, дає запитання, обговорює почуте, висловлює сумнів тощо. У результаті такого навчання обидва партнери повинні бути готові відповідати на запитання вчителя, коментувати, аргументувати свою точку зору. Цей метод «працює» під час закріплення нового навчального матеріалу й передбачає створення пар з учнів, що різняться за рівнем знань. Родів парах обов’язково повинні змінюватися (розподіл залежить від учителя), а учні повинні мати чітку інструкцію для виконання завдання.

Методи колективного обговорення проблеми

— Мозковий штурм Це ефективний метод колективного обговорення, пошуку рішення, що здійснюється через вільне вираження поглядів усіх учасників. Цей метод дає змогу групі людей використовувати свої інтелектуальні можливості для швидкого та ефективного вирішення завдання.

Принцип мозкового штурму простий. Треба зібрати групу людей, сформулювати перед ними завдання й запропонувати учасникам обговорення висловити думку стосовно його вирішення. Як свідчить практика, через мозковий штурм за короткий час можна отримати багато нових ідей. Проте їх кількість не є самоціллю, а виступає лише основою для вироблення оптимального рішення. У мозковому штурмі без будь-якого тиску повинні взяти участь усі присутні. Успішним його можна вважати тоді, коли висловлені під час першого етапу ідеї стають базою для потенційного розв’язання проблеми.

— алгоритм проведення мозкового штурму такий:

— ведучий вибирає проблему та запрошує учасників до обговорення.

— він знайомить їх із правилами проведення такої форми роботи, ставить перед ними завдання; усі ідеї, які учасники вважають за потрібне висловити, будуть прийняті й записані.

— ведучий призначає секретаря, котрий записує всі запропоновані ідеї, а під час обговорення установлює порядок виступів, стежить за тим, аби всі учасники мали рівні можливості висловити свою думку (перший етап триває доти, доки виникають нові ідеї).

— після короткої перерви розпочинається другий етап, під час якого учасники групують та розвивають висловлені ідеї. Закінчивши процес класифікації ідей (список ідей доцільно роздрукувати та роздати учасникам), учасники аналізують їх, вибираючи лише ті, котрі дають можливість відповісти на поставлені запитання.

— підведення підсумку.

— Метод «Коло ідей»

Цей метод покликаний дати можливість учням (представникам від груп) висловити свою точку зору, позицію, ідею, подискутувати. Рекомендується його використовувати, коли всі групи мають виконувати однакові завдання.

Під час заняття необхідно вислухати кожного учня (або доповідача групи) з однією підготовленою позицією (ідеєю, пропозицією). Учасники сидять у колі. Усі відповіді слід «збирати» в колі по черзі до тих пір, поки вони не вичерпаються. Такий метод дозволяє кожній групі або окремій особі обмінятися результатами своєї роботи.

Проект (з латинської — вкинутий уперед") — це задум, план, праобраз передбачуваного або і можливого об'єкта; сукупність документів і розрахунків, необхідних для його створення. Це цільовий акт діяльності, в основі якого — інтереси учня

— Метод «Броунівський рух»

Цей метод дозволяє кожному учневі виступити в «ролі вчителя», передаючи свої знання однокласникам. Використання «броунівського руху» дає можливість багаторазового повторення одним учнем «своєї частини навчального матеріалу», ознайомлення з іншими й систематизації загальної картини теми.

Організація роботи має такі особливості:

— кожний учень повинен отримати свій «навчальний блок» із теми (абзац тексту на окремому листочку, окреме запитання чи завдання).

— протягом декількох хвилин учні читають інформацію. Важливо переконатися, чи розуміють вони прочитане.

— слід запропонувати їм ходити по класу і знайомити зі своєю інформацією інших однокласників.

— учень може одночасно спілкуватися тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїми знаннями й самому отримати інформацію від іншого учня. Упродовж відведеного часу треба забезпечити спілкування кожного учня з максимальною кількістю інших учнів для отримання якомога повнішої інформації з теми.

Після того, як учні завершать цю вправу, потрібно запропонувати їм відтворити отриману інформацію. Учитель аналізує та узагальнює отримані ними знання. Відповіді можуть записуватись на дошці.

— Метод «Джиг-со»

Метод дозволяє учням упродовж короткого проміжку часу опрацювати великий обсяг навчального матеріалу.

Для організації роботи необхідно:

— Підготувати навчальний матеріал для вивчення та розподілити його на окремі частини.

— учнів потрібно об'єднати у 3—5 груп, які називаються «домашніми».

— кожен учень повинен отримати свою порцію інформації для засвоєння, кожна група — свою. Завдання «домашніх» груп — опрацювати надану інформацію та опанувати її на рівні, достатньому для обміну цією інформацією з іншими.

— створити «експертні» групи, використовуючи кольорові позначки (цифри), що їх учитель попередньо роздав учням. У новостворених «експертних» групах має бути представник із кожної «домашньої» групи. Кожен у цій групі буде «вчителем» і «учнем».

— кожна «експертна» група повинна вислухати всіх представників «домашніх» груп і проаналізувати матеріал у цілому, провести його експертну оцінку за визначений час.

— після завершення роботи слід запропонувати учням повернутися «додому». Кожен учень має поділитися інформацією, отриманою в експертній групі, зі членами своєї «домашньої» групи.

— Метод вільних дебатів Вільні дебати у великих аудиторіях (декілька десятків учасників) дають змогу продемонструвати знання, поділитися досвідом, ідеями. Використання цієї форми дискусії має на меті навчити учнів висловлювати свої погляди спокійно, у товариській атмосфері. Учасники дискусії повинні вміти подати аргументи «за» чи «проти» ідеї, що її обговорюють; переконати опонентів у правильності своєї позиції за допомогою чіткої аргументації. Неприйнятними при цьому є будь-які агресивні випади в бік співрозмовників. Час виступу кожного учасника під час дебатів обмежений та однаковий для всіх.

Практика проведення дебатів показує, що для ефективного обговорення проблеми необхідно створити групу в складі двадцяти осіб і дати час до 45 хв. Обговорення повинен проводити грунтовно підготовлений, досвідчений керівник, який має авторитет серед учасників.

Методика проведення дебатів має такі особливості:

— під час підготовки дискусії її керівник має спланувати загальний хід бесіди й повідомити учасникам тему запланованої дискусії;

— відкриваючи дебати, учитель нагадує тему та представляє план проведення обговорення;

— він стежить за регламентом та обмежує виступи учасників (3—5 хв), прагне залучити до дискусії якомога більшу кількість учасників, надаючи їм слово;

— упродовж дискусії керівник виносить на обговорення наступні пункти плану та підводить підсумки кожного пункту.

Після закінчення обговорення керівник підбиває загальний підсумок обговорення або надає таку можливість одному з учасників, аналізуючи подібність та відмінність позицій із кожного питання. Підсумовуючи, доцільно використати таблицю, складену під час дискусії, накресливши її на великому аркуші паперу чи збільшивши її з допомогою проектора.

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОЕКТНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

2.1 Основні етапи організації проектувальної діяльності школярів

Аналіз організації проектувальної діяльності з учнівською молоддю дозволяє виділити основні етапи проектної технології: початковий, основний, завершальний.

На початковому, а іноді його називають пошуковому та аналітичному етапі важливо виробити в учнів мотивацію до дослідницької роботи, оскільки особистий інтерес учнів сприяє усвідомленому підходу до виконання проекту в цілому.

Етап підготовки до роботи над проектом передбачає:

— створення ініціативної групи — школярів, пошук чи вибір проблеми, низки питань, котрі потребують вирішення;

— визначення теми на предмет її необхідності, реальності здійснення, актуальності, суспільного значення; формулювання цілей та встановлення конкретних завдань;

— обговорення методів та засобів реалізації;

— збір необхідної початкової інформації;

— моделювання кінцевого результату; планування майбутньої діяльності;

— нормування робочих груп і визначення завдання для кожної;

— розробку критеріїв оцінювання проекту.

Принциповим є колективне обговорення учнями всіх рішень, що приймаються на снові узгодження їхніх інтересів, використовуючи різноманітні, методи групової роботи (мозковий штурм, загальне коло, виявлення альтернатив, вибір оптимального варіанту тощо).

Основний етап або практичний передбачає:

— збір та аналіз інформації, отриманої на основі спостережень, особистого досвіду;

— пошук оптимального способу досягнення цілі проекту, побудова алгоритму діяльності, планування роботи;

— взаємодії з компетентними спеціалістами, пошук свідчень, що містяться у друкованих виданнях, архівах, Інтернеті тощо;

— виконання запланованих кроків: спостереження, робота з літературою, анкетування експеримент тощо.

Результати обговорюються школярами в групах, після чого виробляються ідеї, версії, варіанти вирішення проблеми. Висунуті гіпотези перевіряються, зібрані матеріали готуються до захисту. Успіх проекту значною мірою залежить від оформлення його результатів.

Заключний етап або контрольний передбачає:

— аналіз результатів, формулювання висновків, їх коригування;

— оцінка якості проекту: групове обговорення, «мозкова атака», «круглий стіл» ;

— консультації з експертами, самостійна робота учнів, консультації з керівником проекту;

— узагальнення та класифікація зібраних матеріалів;

— подання результатів (лабораторна робота, творчий звіт, виготовлення ілюстративного матеріалу: схеми, альбому, сценарію, альманаху, газети, відеорепортажу, створення сайту тощо);

— презентація, захист проекту.

Під час усного захисту, що по формі нагадує процедуру обговорення наукової роботи, автори представляють, обґрунтовують актуальність, значення, новизну, і логіку свого проекту, відповідають на запитання слухачів та зауваження опонентів.

Проте роботу над проектом не можна вважати завершеною без аналізу учнями ходу та результатів своєї діяльності, тобто проведення рефлексії.

Основні етапи організації проектувальної діяльності школярів Табл.2.1

Деякі навчальні проекти можуть мати більше етапів, що визначається в кожному конкретному випадку.

Послідовність виконання проекту Таб.2.2.

2.2 Етапи оформлення проекту (за О.М. Піхотою)

І етап Вибір напряму і формування назви проекту: включає узагальнену назву проблеми, коло питань; визначення (виділення) загального напряму або пріоритетних (окремих) напрямів, оформлених у підпроекти.

Визначають напрям і формують назву проекту всі члени колективу спільно, включаючи педагогів та учнів. Наприклад: назва загального проекту «Формування громадянина демократичного суспільства, який знає свої права, вміє ними користуватися, поважає права інших людей».

Підпроекти (окремі напрями):

виховання в дусі миру;

права людини і права дитини;

мирне розв’язання конфліктів;

виховання у дусі толерантності;

вміння цивілізованого вести диспути, бесіди, суперечки.

II етап Написання проекту. Розділи проекту:

1. Актуальність, необхідність, значущість обраного напрямку (чому саме цей).

2. Мета і завдання проекту:

• довготривалі:

— створення чогось нового (за структурою, підходами, концепцією навчально-виховного процесу);

— нові технології, методики;

— можлива розробка дослідження за проектом;

— визначення очікуваних результатів;

— планування «продукту» в результаті виконання програми (посібника, сценарію, технології, плану, нової програми);

• короткодіюча мета, завдання— визначення конкретної мети, завдань на визначений період.

3. Визначення етапів реалізації проекту:

— зазначаються терміни початку і закінчення проекту;

— закінчення проекту визначається етапністю реалізації проекту;

— зазначаються часові інтервали кожного етапу: запису проекту, І етапу, II етапу тощо.

Механізм реалізації проекту. Пояснення — Як? Яким чином? За допомогою яких засобів буде реалізовувано проект? Плани апробації конкретних справ, акцій, заходів згідно з визначеними етапами.

Обов’язки та відповідальність учасників реалізації проекту:

— хто відповідає за проект?

— хто і за що відповідає всередині проекту?

— хто допомагає в реалізації проекту?

6. Очікувані результати:

— які конкретні результати ви очікуєте одержати на кожному етапі і після завершення проекту?

7. Оцінка й самооцінка проекту:

— коли та з якою періодичністю будуть оцінювати виконання проекту (один, два, три, чотири рази на рік). Хто візьме участь В; оцінюванні: самі учасники, експерти, управлінські структури. Форми контролю (самоконтролю) й оцінки (самооцінки). В якій формі буде подано інформацію про хід проекту (звіт, конкретні матеріали, сценарії, розробки, нові проекти тощо)?

8. Бюджет, ресурсне забезпечення (приблизний бюджет, ураховуючи всі види витрат, необхідних для успішної реалізації проекту).

2.3 Оцінювання учнівського проекту

Оцінювання результативності є обов’язковим елементом організації роботи над проектом. Результативність проекту полягає у співвідношенні запланованих очікуваннями з кінцевими результатами роботи. Як сказав П. С. Лернер «оцінювання творчості завжди драматичне та суперечливе. У всякому випадку не потрібно абсолютизувати правильність оцінювання». І як результат, оцінка проекту має бути також інтегрованою. Вона складається із оцінок етапів виконання проекту (починаючи від формулювання проблеми до отриманого результату), результатів контрольного тестування та результатів захисту проекту.

Показники та критерії за якими буде проводитись оцінювання мають бути простими та зрозумілими. Серед орієнтовних показників за якими відбувається оцінювання результативності проекту можуть бути: