Лексичні особливості перекладу французьких науково-технічних текстів

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МОВА І СТИЛЬ НАУКОВОГО ДИСКУРСУ

1.1 Поняття дискурсу. Науковий дискурс

1.2 Характеристики функціонального стиля наукової і технічної літератури

1.3 Науково-технічна термінологія як система

1.3.1 Термін як мовний засіб вираження спеціального поняття

1.3.2 Становлення терміносистем

1.4 Засоби науково-технічного термінотворення

1.4.1 Синтетичні засоби термінотворення

1.4.2 Аналітичні засоби термінотворення

1.5 Термінологічна ситуація в галузі альтенативних видів енергії

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. ДЕЯКІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДАЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Лексичні труднощі перекладу науково-технічних текстів з проблем альтернативних видів енергії

2.2 Особливості перекладу термінів у науково-технічних текстах

2.3 Прийоми перекладу термінів

2.3.1 Лексичні прийоми перекладу термінів

2.4 Граматичні труднощі перекладу текстів з проблем альтернативних видів енергії

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

РЕЗЮМЕ ФРАНЦУЗЬКОЮ МОВОЮ ЛІТЕРАТУРА

Вступ

Основне завдання науково-технічного перекладу полягає в гранично ясному і точному доведенні до читача інформації, яка повідомляється. Це досягається логічно обґрунтованим викладенням фактичного матеріалу, без яскраво вираженої емоційності. Стиль науково-технічної літератури характеризується формальністю та логічністю.

Науково-технічні тексти виявляють цілий ряд лексичних та граматичних особливостей. Найбільш типовою, приміром, лексичною ознакою науково-технічної літератури (НТЛ) є насиченість тексту термінами і термінологічними словосполученнями, а також наявність лексичних конструкцій, скорочень, абревіатур. У такій літературі особливе місце займають тексти, орієнтовані не стільки на носіїв певної мови, скільки на представників певної професійної групи. Але варто також відмітити, що хоча дана наукова робота присвячена перекладу науково-технічних текстів, матеріал на тему альтернативних видів енергії (АВЕ), підібраний для цієї роботи, можна було б скоріше охарактеризувати як такий, що належить не до суто наукового, а скоріше до науково-популярного стилю, хоча, безумовно, ми його можемо віднести до розряду науково-технічних текстів.

Актуальність подібного дослідження обумовлюється стрімким розвитком світової наукової думки, зокрема розвитком галузі альтернативних енергоресурсів; зростає потреба в міжнародному обміні науково-технічною інформацією, адже все частіше відбувається об'єднання зусиль різних країн для реалізації перспективних науково-технічних проектів.

Темою даної наукової роботи є «Лексичні особливості перекладу науково-технічних текстів (на матеріалі проблематики альтернативних видів енергії»).

Мета роботи полягає у дослідженні загальних закономірностей перекладацької діяльності у сфері науково-технічних матеріалів і зокрема у сфері інформаційних матеріалів на тему альтернативних видів енергії.

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

— проаналізувати поняття наукового дискурсу;

— встановити характеристики функціонального стилю НТЛ;

— описати роль терміна як мовного засобу вираження спеціального поняття;

— з'ясувати шляхи становлення терміносистеми АВЕ;

— виявити шляхи досягнення еквівалентності при перекладі досліджуваного матеріалу.

Об'єкт даної дипломної роботи — науково-технічні інформаційні матеріали французькою мовою на тему альтернативних видів енергії загальним обсягом 200 000 знаків та їх переклад, виконаний нами українською мовою.

Предметом дипломної роботи є лексичні особливості перекладу з французької мови на українську текстів науково-технічного спрямування, зокрема текстів, присвячених тематиці АВЕ.

Методи дослідження. Мета і завдання роботи зумовили використання зіставного аналізу текстів оригіналів та перекладів як основного методу дослідження. Лінгвостилістичний аналіз дискурсу використовувався при характеристиці функціонального стилю наукової прози, виділенні його жанрових різновидів. Структурно-лінгвістичний опис дискурсу спрямовувався на висвітлення власне текстових, змістових і формальних особливостей наукового спілкування.

За структурою дана наукова робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, резюме та списку використаних джерел. У вступі висвітлюється актуальність самої роботи, визначається її мета, об'єкт, предмет і методи дослідження. У першому розділі викладається теоретичне підґрунтя для дослідження, розкривається суть науково-технічної термінології як системи (зокрема у сфері обраної нами теми). Другий розділ насить практичний характер — на окремих прикладах ми дослідили лексичні особливості перекладу науково-технічних текстів, ґрунтуючись на матеріалах з галузі самовідновлювальних енергоресурсів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що аналіз лексичних особливостей перекладу науково-технічних текстів з французької мови на українську проводиться саме у контексті сучасної бази наукових матеріалів про альтернативні види енергії, яка поки що не піддавалась ґрунтовному дослідженню у перекладацькому аспекті обох мов.

Теоретичне значення роботи полягає у певному внеску авторів у принципи створення методики перекладацького аналізу наукових дискурсів загалом та матеріалів з проблематики АВЕ зокрема.

Дослідження має певну практичну цінність. Його результати можна використовувати при розгляді певних перекладацьких проблем, що стосуються тематики даної роботи, для методичних цілей при потребі певної перекладацької інформації з даної проблематики, при подальшому, більш глибокому та структурованому дослідженні даної теми тощо.

РОЗДІЛ 1. МОВА І СТИЛЬ НАУКОВОГО ДИСКУРСУ

1.1 Поняття дискурсу. Науковий дискурс

Поняття дискурсу є одним із основних понять сучасної прагматичної лінгвістики та лінгвістики тексту. Сучасні уявлення про дискурс віддзеркалюють увесь хід лінгвістичної науки. У першій половині ХХ ст. мовознавство протягом досить тривалого періоду було зосереджене на вивченні однієї з двох діалектично пов’язаних сторін мовної системи — слова, але, починаючи з другої половини 60-х рр., центр уваги лінгвістів переноситься на іншу сторону цієї діалектичної єдності - у мовленнєву діяльність та її продукт — дискурс, формальні характеристики якого були отримані у 1952 р. З. Херрісом. Цей складний соціолінгвістичний феномен сучасного комунікативного середовища має довгу і багату історію свого розвитку, проте як термін в лінгвістиці з’явився лише у 50-х рр. XX ст. Термін «дискурс» вперше вживається Ю. Хабермасом для позначення «виду мовленнєвої комунікації, що пропонує раціональний критичний розгляд цінностей, норм та правил, які знаходяться у соціальному житті».

Беручи до уваги вік дискурсу, що є не дуже довгим з точки зору лінгвістичної науки, і незважаючи на те, що вивченням даного поняття займалась невелика кількість науковців, на сучасному етапі дослідження проблема породження та функціонування дискурсу виступає одним з провідних напрямів світової лінгвістики. Сфера вживання терміну «дискурс» стає надзвичайно широкою, а дискурсивний аналіз текстів все частіше застосовується науковцями [16, c.21−22., 32, c.16].

Аналізуючи підходи до вивчення поняття «дискурс» вітчизняними та зарубіжними науковцями, ми можемо зробити наступний висновок: хоча теорія дискурсу вже опрацьовується з 50-х рр. XX ст., загальновизнаного підходу та універсального визначення поняття «дискурс» ще досі не існує. Дискурс розглядається з точки зору найрізноманітніших аспектів: і як комунікативний процес, і як текст, і як система, і як комунікативна подія. Але, незважаючи на те, що всі ці підходи базуються на різноманітних рисах та характеристиках, вони не виключають одне одного. Тому, ми вважаємо за доцільне дати узагальнене визначення дискурсу. Таке визначення сформульовано і ми цілком поділяємо його.

Тож, дискурс — це комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв'язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх [16, c. 23].

Завданням же, зокрема, наукового дискурсу є насамперед доведення певних положень, гіпотез, аргументування, точний і систематичний виклад наукових проблем з метою описати, визначити й пояснити явища природи і суспільного життя, передати суму знань, ґрунтовно викласти результати досліджень.

Знайомство з науковими текстами дало можливість виділити типи адресата:

— спеціаліст у вузькій області дисциплінарного знання (тексти вузькоспеціалізованого характеру);

— спеціаліст широкого профілю;

— масовий читач (науково-популярні тексти) [4, c.32].

Рольові відносини, які задаються і водночас формуються у процесі наукової комунікації, визначаються нами, перш за все, за типом адресата.

Функція комуніканта передбачає, що адресат декодує повідомлення на тих умовах і з тією ж метою, які є інтенційно задані адресатом цього повідомлення і визначаються даним типом дискурсу. На нашу думку, читацька аудиторія у науковій комунікації є досить однорідною, бо інтенційно заданими реціпієнтами наукових дискурсів є люди, які володіють науковими спеціалізованими знаннями, які об'єднують всіх отримувачів повідомлення у деяку спільність професійно параметризованих комунікантів, до якої входить і сам відправник повідомлення.

Проте, як і в будь-якій ситуації, є винятки із загального правила. І цим винятком у нашому випадку виступає своєрідний рецепієнт — перекладач науково-технічного тексту. Зазвичай це має бути філолог-перекладач, що спеціалізується на перекладах у окремих галузях знань. Насамперед для нього важливо ознайомитися із лексичним складом інформаційних матеріалів на обрану ним тематику, із закономірностями його функціонування у мові і особливостями його перекладу на іншу мову. Таким чином під дискурсом у даному дослідженні розуміється комунікативна подія, що обумовлюється взаємозв'язком між мовцем та слухачем і передбачається мовленнєвою поведінкою останніх.

Досліджуваний науковий дискурс — це дослідження лексичних особливостей перекладу на українську мову текстів французької мови, об'єднаних тематикою альтернативних видів енергії (АВЕ). Дана проблематика науково-технічних текстів є вельми актуальною на сучасному етапі розвитку суспільства, а науково-технічна співпраця між країнами набуває неабиякого значення для здобуття спільних цілей. У даному випадку ціллю є пошук і знаходження альтернативних джерел енергії у всьому світі задля виходу людської цивілізації на наступний рівень розвитку — більш прогресивний та свідомий. Отже, перекладачем науково-технічної літератури у подібному випадку є філолог-перекладач, добре обізнаний із основними поняттями досліджуваної ним науково-технічної теми, який може оперувати даними поняттями, є глибоко зацікавлений проблематикою, особливостями та перспективами розвитку даної області науково-технічних знань.

1.2 Характеристики функціонального стиля наукової і технічної літератури

У даному параграфі мова піде про основні ознаки функціонального стилю наукової та технічної літератури.

Функціональний стиль — це різновид мови, який обслуговує ту чи іншу сферу суспільно-мовної практики людей і характеризується сукупністю власних засобів [6, c.12].

У сучасному мовознавстві в межах літературної мови розрізняються стилі: розмовний і книжні, до останніх належать публіцистичний, офіційно-діловий та науковий. Окремо виділяють художній стиль. Питання про його місце у літературній мові викликає суперечки серед науковців. На думку окремих дослідників, він є функціональним стилем, інші мовознавці наділяють його особливим статусом, виходячи з того, що мова художньої літератури має «багатостильовий» характер, оскільки містить елементи всіх стилів, зокрема територіальні й соціальні діалекти. [13, c. 25]

Кожен із стилів виступає у певній соціально значущій сфері. Загалом науковий стиль обслуговує науку і виробничо-технічну сферу. Наявність стилів пов’язують також із різною функціональною спрямованістю мовних підсистем. Для розмовного стилю — це безпосереднє спілкування, для публіцистичного — політичний вплив, для наукового — обмін науковою інформацією, для офіційно-ділового — повідомлення фактів державного чи приватного значення, для художнього стилю — створення художніх образів.

У кожному із стилів, у свою чергу, можуть бути виділені кілька підстилів. Науковий стиль поділяється на підстилі:

— власне науковий;

— науково-навчальний;

— науково-популярний [20, c.11].

Кожен із функціональних стилів має свої особливості в лексиці, фонетиці, фразеології, морфології, синтаксисі, у використанні емоційно-оцінних та експресивних засобів, однак у будь-якому стилі переважають загальномовні, чи міжстильові норми — орфоепічні, орфографічні, лексичні, граматичні.

Для наукового стилю характерні попереднє обдумування висловлювання, його логічна стрункість, точність у поясненні фактів. Наукові роботи відзначаються монологічним характером. Лексика характеризується нейтральністю. Характерною рисою наукового стилю є наявність термінології.

Покажемо ці особливості на матеріалі текстів з проблем альтенативних видів енергії.

Приклад 1

Як бачимо із наведеного прикладу, в науково-технічних текстах часто зустрічається не лише специфічна термінологія, але і її абревіатурні позначення: французька абревіатура EPR є позначенням термінологічного поняття — Rйacteur Prйssurisй Europйen, хоч вона й записується на англійський манер (EPR - European Pressurized Reactor).

Приклад 2

На цьому прикладі ми можемо побачити, що тексти, які стосуються тематики альтернативних видів енергії, дуже часто наповнюються статистичними даними, точними датами, числами, часто вираженими у відсотках. Хоч це і не має важливого значення для лексичного аспекту письмового перекладу науково-технічних текстів, це має неабияке значення для усного перекладу, усної інтерпретації науково-технічних текстів, коли цифрами та датами необхідно оперувати швидко і точно. Крім того, можемо виділити тут поняття йnйrgie hidraulique - гідравлічна енергія, яке безпосередньо стосується тематики АВЕ, і має прямий відповідник в українській мові.

Приклад 3

Як бачимо, у текстах науково-технічного характеру дуже часто з’являються спеціальні поняття із певної галузі знань. У текстах на тему АВЕ, дуже часто, це — галузь хімії (le soufre — сірка, le dioxode d'azote — двоокис азоту), фізики, техніки (новітніх технічних розробок), але якщо казати загалом, то сюди ми можемо віднести більшість галузей знань, які стосується навколишнього природного середовища.

Специфіка стилю яскраво виявляється на морфологічному рівні, зокрема у таких особливостях:

— заміна особового займенника я авторським ми («Ми прийшли до висновку…» , " Ми пропонуємо таке вирішення проблеми…");

— абстраговане, «позачасове» вживання дієслівної категорії часу («Правопис охоплює орфографію і пунктуацію»; «Рекуператори використовуються в металургійній і хімічній промисловості» ; " З газосилікату виготовляють теплоі звукоізоляційні вироби" ;);

— використання типових сполучників і зворотів (залежно від того, що; після того, як).

Характерними для синтаксису наукового стилю є складні речення різних типів, відокремлені звороти, конструкції з однорідними членами речення, а також прямий порядок слів.

Проілюструймо зазначене вище прикладами з досліджуваного дискурсу.

Приклад 4

Як бачимо із уривку науково-технічного тексту, у науковому дискурсі майже завжди відбувається заміна особових займенників авторським ми, наші і т.д. Це типово для наукового стилю мовлення, адже наукові здобутки та відкриття дуже часто є результатом колективної праці науковців-однодумців.

Приклад 5

Окремої уваги заслуговує той факт, що у текстах наукового дискурсу нерідко можна зустріти «позачасове» вживання дієслівної категорії часу, констатацію «постійно діючої» істини, яку дуже важливо вірно передати при перекладі. Найчастіше це стосується наукових (фізичних, хімічних) законів або принципів функціонування того чи іншого технічного устаткування.

Приклад 6

Мова науково-технічних текстів оперує типовими для них сполучниками та зворотами (au totale — загалом, в цілому; selon — в залежності від тощо), які перекладачу важливо запам’ятати для подальшого легкого відтворення.

Таким чином, функціональний стиль — це різновид мови, який обслуговує ту чи іншу сферу суспільно-мовної практики людей і характеризується сукупністю власних засобів. Як ми вже згадували, науковий стиль поділяється на підстилі: 1) власне науковий; 2) науково-навчальний; 3) науково-популярний і обслуговує науку і виробничо-технічну сферу. Для наукового стилю загалом, і досліджуваному дискурсу з проблем альтернативних джерел енергії зокрема, характерні логічна стрункість, точність у поясненні фактів, монологічний характер. Специфіка стилю характеризується лексичною нейтральністю, вона яскраво виявляється на морфологічному та синтаксичному рівнях. Досліджуваний масив текстів слід розглядати як яскравий приклад, який допомагає нам наглядно проаналізувати особливості функціонування у французькій мові науково-технічного, і, зокрема, науково-популярного стилю, до якого ми відносимо тексти на тему АВЕ. Ці тексти є, по суті, матеріалом, на якому ми з практичної точки зору будуємо своє дослідження лексичних особливостей перекладу французької науково-технічної літератури на українську мову [31, c.53−54].

1.3 Науково-технічна термінологія як система

1.3.1 Термін як мовний засіб вираження спеціального поняття

Словниковий склад мови визначає можливості для позначення тих або інших понять чи предметів навколишньої дійсності. Відсутність у мові позначення відомого поняття є однією з найбільших перешкод для його передачі в мові. Це означає, що одна мова може не мати слова на позначення певного поняття (можливо, це поняття є новим і ще не встигло набрати форму слова в певній мові, або дане поняття є нетиповим для даної культури та мови і виступає у якості реалії для якоїсь окремої культури) і перекладачеві доводиться постати перед вибором лексеми, щоб найточніше виразити іншою мовою дане поняття чи ідею. Зазвичай ці перешкоди долаються шляхом створення нового слова чи його запозичення з іншої мови. Таке поповнення лексики відбувається постійно, кришталюючи в словах все те, що відклалося в суспільній свідомості [3, c.27].

В інтересах викладу тієї чи іншої теми, в першу чергу необхідно мати запас найменувань для тих понять, які входять до кола цієї теми. Це однаковою мірою стосується не тільки тем побутового характеру, а й тем спеціального чи наукового змісту. Очевидним є те, що, говорячи про альтернативні джерела енергії чи про будівельні матеріали, про зернові культури, або ж польові роботи, ми також потребуємо знання найменувать у цій сфері, так само як, розкриваючи яке-небудь питання з фізики чи граматики, повинні використовувати відповідну фізичну чи граматичну номенклатуру. Номенклатурою ж називається є система (сукупність) назв, термінів, специфічної лексики, які вживаються в певних галузях науки чи техніки. Кожна галузь життя й знання характеризується своїм колом найменувань, якими слід оволодіти кожному, хто має з цим справу. Необхідність найменувань являється елементарною умовою точності самої мови. Підкреслюючи важливість найменувань, слід звернутися до термінів. Терміни, як лексеми, які служать для точного визначення понять з області науки і техніки, є найвищим розрядом найменувань. Взагалі, терміном є слово або словосполучення, яке точно і однозначно визначає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери.

На відміну від слів загальної лексики, які часто є багатозначними та мають емоційний відтінок, терміни в межах сфери застосування є зазвичай однозначними і позбавлені авторської експресії [6, c.31−32].

Повноцінне функціонування національної мови в науково-технічній сфері великою мірою залежить від пізнавально-інформаційної досконалості термінології, а отже й від лінгвістично виваженого підходу до проблем термінотворення. Під термінологією ми розуміємо сукупність термінів, тобто слів та словосполучень, що виражають специфічні поняття певної галузі знань. Сучасна науково-технічна термінологія продовжує розвиватися, поновлюватися, вдосконалюватися відповідно до розвитку і вдосконалення науки й техніки. У системі науково-технічної термінології відбуваються різноманітні лексико-семантичні процеси. Системні термінологічні лексико-семантичні групи підтверджують усебічне відображення широкого кола наукових та технічних понять. У процесі науково-технічної комунікації терміни виступають когнітивно-інформаційними моделями, співвідносними з поняттєво-концептуальною і предметно-тематичною сферами відповідних галузей науки, техніки й виробництва. На цих екстралінгвальних чинниках — науковому знанні та його застосуванні в техніці та виробництві - й базується функціонування терміна.

Когнітивно-номінативний та структурно-лінгвістичний аспекти вивчення термінології, які ґрунтуються на принципі пріоритетності поняттєво-концептуального та предметно-практичного складника термінологічної лексики, сприяє усвідомленню специфіки науково-технічної сфери, її впливу на суспільну свідомість у цілому. Ця сфера становить одну з форм суспільної свідомості з відповідним видом діяльності і формою думки [11, c.46−47].

У наш час науково-технічна сфера впливає не лише на розвиток техніки і технології, а й на характер і спрямованість фундаментальних досліджень, на матеріальні умови суспільного та індивідуального буття, стиль мислення (не тільки професійного). Вивчення когнітивних та структурних особливостей сучасної термінології з урахуванням екстралінгвальних чинників сприяє підвищенню інформаційно-мовної культури в сучасному суспільстві.

Науково-технічний працівник, як правило, добре обізнаний і з теоретичним підґрунтям певних явищ і процесів, і з практичним призначенням механізмів, інструментів і пристроїв, створених на основі певних теоретичних знань. Він водночас усвідомлює і пізнавальні, і прагматичні характеристики терміна. Саме тому термін у науково-технічній сфері має бути універсальним — придатним і для когнітивної, і для практичної діяльності фахівців [18, c.51−52].

Термін є системним складником загальнолітературної лексики. Він, як і кожне повнозначне слово, є внутрішньою конструктивною єдністю лексичних і граматичних значень. У зв’язку зі стрімким зростанням кількості інформації, вимоги до систематизації термінології стають дедалі суворішими. Це пов’язано із залученням комп’ютерної техніки до пошуку, систематизації та зберігання знань. Системність науково-технічної термінології ґрунтується на позамовних чинниках — сукупності наукових і виробничих реалій, що їх обслуговують терміносистеми фундаментальних і технічних наук.

Термінологічний ярус сучасної літературної мови — самостійна, багаторівнева система ієрархічно і концептуально пов’язаних елементів, які забезпечують процеси номінації спеціальних наукових і технічних понять. З огляду на це, моделювання технічної терміносистеми на когнітивних засадах уможливлює ґрунтовне розуміння механізмів її організації [22, c.120−121].

Термінологія має бути лексично і морфологічно строго систематизованою, бути максимально парадигматичною у плані типових парадигм. Термін повинен відповідати словотвірним і синтаксичним законам мови. Ця багатоаспектність вимог до терміна пояснюється тим, що він виступає у подвійній ролі: відображає специфіку певної галузі науки чи техніки, а як елемент мови водночас підпорядковується загальномовним нормам словотвору, словозміни і слововживання. Системність термінів виявляється на рівні уніфікованості морфологічних лексико-синтаксичних моделей структурної організації технічної та природничої термінології.

У складі термінологічної лексики можна виділити декілька `"прошарків", які відрізняються сферою застосування, особливостями об'єкту, що позначається:

1. Перш за все це загальнонаукові терміни, які використовуються в різноманітних областях знань і належать науковому стилю мови в цілому. Наприклад такі терміни як: експеримент, реакція, еквівалент, прогнозувати, гіпотетичний і т.д. Такі терміни утворюють загальний поняттєвий фонд різних наук та мають найбільшу частоту застосування.

2. Розрізняються також і вузькоспеціальні терміни, які закріплені за певними науковими дисциплінами, галузями виробництва та техніки. Наприклад в лінгвістиці: підмет, присудок, займенник, прикметник; в медицині: рентген, хірургія, кардіологія і т.д. В цих термінологіях концентрується квінтесенція кожної науки [15, c.102−104].

Отже, із зростанням людських знань і розвитком ідей, а також їх зміною, зростає і кількість слів у мові. Кожне нове наукове відкриття потребує найменування як засобу вираження логічної уяви про поняття. Даний процес викликає також численні зміни значень існуючих слів. Технічна лексика вживається у галузях науки, хоча при цьому залучається значна частина загальновживаних слів. Науково-технічний вокабуляр — це засіб спілкування учених і фахівців, які намагаються користуватися ним точно і постійно. Технічні терміни мають спеціалізовані і окреслені значення. Незважаючи на те, що термінологія нараховує велику кількість одиниць, користується нею менша частина населення, а тому термінолексика у своїй більшості до загального словника мови не потрапляє. Через це терміни мають більшу стабільність і стійкість перед морфологічними і семантичними змінами, ніж загальновживана лексика.

В основі кожного терміна обов’язково лежить визначення (дефініція) реалії, яку він позначає, завдяки чому терміни представляють собою точну і в той же час стислу характеристику предмета чи явища. Кожна галузь знання оперує власними термінами, які й складають суть термінологічної системи даної науки.

При визначені терміна підкреслюють його функціонально-смисловий бік, бо термін за вимогами, що до нього визначаються, має стосуватися одного поняття, хоча на практиці так буває не завжди [9, c.23−25]

1.3.2 Становлення термінологічних систем

Становлення термінологічних систем української та французької мов відбувалося протягом століть. У науковій мові поступово складалася система науково-технічної термінології, зародження якої в українській мові почалося ще за часів Києво-Могилянської академії, у французькій мові приблизно у той самий час, тому що особливого розвитку термінологічна система набула за часів існування Французької Академії, заснованої у 1635 році.

Створення основних, системних елементів у термінотворенні бере початок від староукраїнської та старофранцузької лексики. Протягом усього історичного розвитку науково-технічна термінологія формувалася і вдосконалювалася через нормативні критерії, які регламентували її системність [19, c.15; 50].

За своїм складом науково-технічна термінологія неоднорідна. Одну частину її становлять власні терміни:

У. Мінливість, клітина, спадковість.

Ф. Isolation, chвssis, bureau.

Іншу групу в науково-технічній терміносистемі становлять запозичення з європейських мов:

У. Скелет (грецька мова), комбайн (англійська), купе (французька), крейда (німецька), піаніно (італійська).

Ф. Eolienne (grec), cellule (latin), tornade (espagnol), software (anglais).

В ідеалі запозичений термін природно й закономірно входить до складу національної термінології. Штучне насаджування запозичень, тим більше термінів, завжди невмотивоване і небажане.

Проаналізуємо походження деяких, наприклад, теплотехнічних термінів з галузі паливо та альтернативне паливо у французькій та українській мовах:

Biomasse (f) — французький термін, утворений за допомогою іменника masse та префікса bio— (українською мовою відповідно іменник маса та префікс біо-). Увійшов у широкий вжиток близько 1966 року. Український відповідник — термін біомаса.

Український термін паливо походить від слова палити, спалювати; у французькій мові має два відповідники — combustible та carburant (який частіше має значення рідке паливо). Combustible — термін французького походження, який у значенні паливо почав вживатися у ХVIII ст. Carburant - є також терміном французького походження, який набув поширення на початку ХХ ст.

Французький термін йthanol широкого вжитку набув на початку ХХ ст., має французьке походження. Його український відповідник — етанол є запозиченим терміном із французької мови.

Термін pйtrole, який увійшов у французьку лексику ще у XIII ст., походить від латинського слова petroleum (мінеральне масло). Українською мовою може перекладатися як нафта — від грецького слова nafda — чи гас.

Батарея — український технічний термін, походить від латинського слова battuere, потрапив в українську мову приблизно на початку XIX ст. через французький термін batterie, який почав вживатись у Франції у своєму «технічному» значенні саме у цей час [36; 48].

Отже, науково-технічна термінологія як система є самостійним лексичним утворенням кожної мови. Ця система є важливим рушійним інструментом для науки: учені і фахівці у своєму колі за допомогою мови, оперуючи спеціальними науково-технічними поняттями, описують свої наукові розробки, відкриття, дослідження які, таким чином, згодом стають доступними більш широкому загалу людей, але в уже дещо спрощеній лексичній формі.

Якщо ж говорити про науково-технічну літературу у перекладацькому аспекті, то, можливо, для перекладача найцікавішим тут є стадія, коли науково-технічна термінологічна система, якою учені у обмеженому колі фахівців користувались у своїй науковій роботі, переплітається із загальновживаною лексикою, тобто стає близькою до науково-популярного стилю, для того, щоб бути легше сприйнятою людьми, не надто обізнаними із специфічною термінологічною лексикою у певній області наукових знань. У такому випадку, коли відбувається цей синтез науково-технічної лексики із загальновживаною, для перекладача процес перекладу стає, у деякій мірі, більш різноманітним та цікавим, адже матеріал, який він перекладає, стає не таким сухим, яким він зазвичай є у чистому науковому вигляді, хоч, разом з тим, і не є таким «вільним» та експресивним, як художній стиль мови.

Системну організацію термінології забезпечують дериваційні засоби. Тож, перейдемо тепер до розгляду будови терміна [1, c.34−35].

1.4 Засоби науково-технічного термінотворення

При творенні термінів пріоритетним є структурно-когнітивний аспект — тут насамперед відштовхуються від поняття. Дві характеристики терміна — структурно-когнітивна (зв'язок з іншими поняттями певної галузі наукового знання) і лінгвопрагматична (забезпечення фахового спілкування) у науковій сфері виявляються по-різному в теоретичній і практичній ділянках технічної науки.

Акт термінологічного словотвору залежить від класифікації понять, у ряді яких перебуватиме утворений термін, причому терміни одного класифікаційного ряду в ідеалі повинні бути утворені за однією словотвірною моделлю. Терміни, утворені за допомогою різних дериваційних засобів, входять до певної терміносистеми, яка відзначається строгою логіко-семантичною організацією. Причому рівнева ієрархія поняттєвої структури термінології відображає логіко-поняттєву картину галузі, науки. Певна терміносистема, відображаючи взаємозв'язки між поняттями, не лише репрезентує, а й певною мірою моделює наукове знання і самі ж поняття [26, c.41, 45].

Будь-який текст у процесі комунікації виступає в єдності змістового і прагматичного планів, становлячи сукупність мотивів, цілей, завдань, які реалізуються за допомогою різноманітних мовних засобів. Належне використання термінів можливе лише за умови їхньої дериваційної досконалості. Причому специфіка науково-технічної сфери висуває до термінодеривації особливі вимоги. Це пов’язано з яскраво вираженою амбівалентністю науково-технічного терміна: з одного боку, він парадигматично пов’язаний із поняттєвою системою фундаментальних наук (а тому має своє місце у цій системі), а з другого — більшість науково-технічних термінів призначена забезпечувати оптимальне професійне спілкування у виробничій сфері (а тому відповідає вимогам практичного застосування — бути семантично прозорим, доцільно вмотивованим, унормованим тощо).

Дериваційні засоби науково-технічної термінології дають можливість усебічно поповнювати склад наукової терміносистеми. Сучасний стан науково-технічної термінології свідчить про її постійний розвиток, пов’язаний із загальним розвитком національної мови [22, c.85, 91].

1.4.1 Синтетичні засоби термінотворення

Префіксальні утворення у науково-технічній термінології представлені обмеженою кількістю морфем. Префікси надають термінодериватам певних семантичних відтінків. Так, українські терміни із префіксом:

над- називають поняття, які вказують на надмірність вияву певної ознаки:

надбудова, надприбуток, надгалактика;

під- мають відтінок значення «частина чогось» або називають прилади чи пристрої:

підалгебра, підвісок, підвода;

проти- вказують на протилежність того, що позначає твірне слово:

протитечія, протиотрута, протигаз;

без- мають семантичне значення відсутності тієї ознаки, на яку вказує твірна основа:

безбережжя, безбритвальна піч, безватний струм;

У французькій термінологічній лексиці застосовується свій набір префіксів. Досить часто, для утворення нових термінів у французькій мові застосовуються такі префікси як:

para-, який виражає ідею захисту і означає проти, від чогось:

paravent, parafoudre, parabol;

contre-, який виражає ідею опозиції протидії, протиставлення

contrepoids, contrepиterie, contretype;

re-, який означає повторення чогось, ще раз

ressources renouvelables, recharge, rйacteur;

de-, який має досить багато різних значеннєвих відтінків, таких, наприклад, як розбирати щось, приступати до роботи над чимось; позначає розподіл, відмежовування від чогось: dйchiffreur, dйfrichement, dйchets, dйcimale, dйclenche.

Окремо варто також відмітити вживання префікса біо- в українській мові та bio- у французькій. У текстах на тему альтернативних видів енергії слова із таким префіксом зустрічаються дуже часто:

biocarburant, biocombustible, biomasse, bioclimat, biodegradation, bioйnergie

Українською мовою французькі терміни із префіксом bio- ми перекладаємо за допомогою українських термінів-еквівалентів, які, зазвичай, також вживаються із префіксом біо-:

біопаливо (біопальне), біомаса, біоклімат, біорозкладання (біоліз), біоенергія

У науково-технічній термінології суфікси використовують при творенні термінів на позначення процесів, станів, властивостей:

У. Електрифікація,, вітряк, випаровування, місткість.

Ф. Codage, siglaison, mouture, indexation [27; 53]

Набір дериваційних засобів загальнолітературної мови можна розмежувати за сферами вживання на дві групи:

— у першу з них входять афікси (префікси і суфікси), активно застосовувані як у сфері загальнолітературного, так і спеціального термінологічного словотвору:

У. Без-, поза-, між-, під-, проти-, роз-, понад-; -ння, -к-, -ість, -изна, -ник, -ш (нульовий суфікс) і деякі інші: безодня, міжвладдя, противага, понадзвукова швидкість;, буріння, видимість, напівпровідник

Ф. Сontre-, dys-, homo-, sus-; -asse, -oir, -erie, -(s)sion, -ature, -is, -ence, -isme: Contre-poison, dysfonctionnement, homogreffe, suspension ; vinasse, fumoir, teinturerie, rйcession, ossature, mouchetis, latence, dirigisme.

У другій групі представлені в основному такі афікси:

У. а-, анти-, інтер-, суб-, супер-, ультра-; -аж, -ізм, -ія, -ізація, -фікація тощо: антиоксидант, субординація, ультрафіолет; бандаж, примітивізм, вібрація, механізація .

Ф. Aйro-, anti-, auto-, bi-, hypo-, ultra-; -xion, -ien, -escence, -eur, -aille, -tion: aйrotrain, antimatiиre, autorail, birйacteur, hypotension, ultraviolet; connexion, informaticien, coalescence, pelleteur, ferraille, йlйctrification.

Термінотворення другої групи утворюють переважно термінологічну лексику і за походженням є інтернаціональним.

Серед науково-технічних термінів є чимало абревіатур:

У. ЕОМ (електронно-обчислювальна машина), АЦП (Анамлого-цифровимй перетворювач), ГЕС (гідроелектростанція);

Ф. LGV (lignes, а grande vitesse), RFF (rйseau ferrй de France), Go (giga octet), EPR (rйacteur prйassurй europйen) [23; 49].

Особливу групу складних термінів становлять лексеми з інтернаціональними компонентами радіо-, теле-, авто-, фото-, мікро-, стерео-, електр-о, термо-, гідро-, моно; - граф, -скоп, -графія, -скопія, -лог, -логія:

У. Радіовипромінювання, автогенератор, мікроампер, електробур, гідроакустика; томограф, телескоп, електрографія, дактилоскопія.

Ф. Tйlйchargement, phototype, stйrйoagnosie, thermocopie, monochromie; bathyscaphe, pйriscope, йlectroscopie, traductologie.

Поряд із вербальними в сучасній термінології використовуються символічні засоби — цифри, позначки, графічні символи математичної, фізичної, хімічної та інших термінологій (х-подібні з'єднання, V-подібний манометр, а-частка, р-мезон, Ш-мезон, µ-мезон, г-фотон, б-, в-розпад, N-серія, IBM-сумісний, web-сторінка, pH-метр, p-електрон, р-зв’язки, ГЦК-гратка).

Для термінотворення властиве частотне вживання власних назв як твірної основи: ом, кулон, ампер, вольт, герц, рентген, генрі, джоуль, астраханіт, байкаліт, глінкіт, ломоносовіт.

У науково-технічних текстах вживаються складені терміни, утворені від сурядного словосполучення та на основі підрядного словосполучення:

У. Ампервольтометр, скловата, планшайба, електромеханіка, звукопоглинання;

Ф. Mиtre-kilogramme, kilowattheure, airbus, machine-transfert, outil-couteau.

Складні слова і словосполучення мають одночасно спільні і диференційні ознаки. Їх об'єднує семантична єдність, наприклад: азотодобування < добувати азот, формовиливання < виливати форму, дискоформування < формувати диски, чавунозаливання < заливати чавун, колономонтування < монтувати колони [8, c.32; 48].

Технічні терміни-композити виявляють різні форми деривації і служать повнішому виявленню значення дії, процесу, результату дії, ніби доповнюючи, а не дублюючи одне одного. При цьому композитні терміни функціонують на лексичному рівні як замінники дієслова, що корелюють зі словосполученнями, а не з окремими дієсловами: автомобілебудування (будувати автомобілі), листоштампування (штампувати листи), газопоглинання (поглинати гази), металоплавлення (плавити метал).

Таким чином, сукупність засобів термінотворення відображає сучасні тенденції розвитку мови. Наукові терміни є складниками і активними учасниками інформаційного процесу нового типу, здійснюваного на основі спілкування людини з комп’ютером. Найпродуктивнішим типом терміно-творення є суфіксація із залученням загальномовних суфіксів, які мають традиційну семантику і суфіксів, які мають спеціалізоване технічне чи наукове значення. Специфіку сучасної науково-технічної термінології зумовлює наявність у її системі термінів-композитів [2, c.51, 67].

1.4.2 Аналітичні засоби термінотворення

Значного поширення у системі науково-технічної термінології набула аналітична деривація. Багатокомпонентні терміни мають виразні систематизувальні властивості, ними легше передати ієрархічні відношення.

У науково-технічній термінології є й багатокомпонентні термінологічні сполуки. За кількістю членів вони можуть бути дво-, три-, чотириі багаточленними: магнітна головка, інтегрована прикладна система, оператор умовного переходу, електронна аналогова обчислювальна машина, автоматизована система управління технологічними процесами

Термінологічні словосполучення мають семантичну цілісність, але ступінь її залежить від характеру компонентів і семантичних відношень між ними. Термінологічні словосполучення часто є такими термінами-визначеннями, у яких внутрішня форма містить стисле наукове визначення. Такі словосполучення мають пряме співвідношення з глибоко пізнаними об'єктами навколишньої дійсності, у них яскраво виражені номінативна і когнітивна функції. Кожен із подальших компонентів конкретизує, увиразнює значення терміна. Це пояснюється способом пізнання: для того, щоб пізнати ще не пізнане, людина прагне зіставити його з відомим.

Процес диференціації понять технічної та природничої термінолексики є об'єктивною передумовою використання багатослівних термінів, що дає можливість якнайтонше і якнайточніше передати значення кожного терміна, тому що кожна одиниця складеного терміна виражає певні видові ознаки. Продуктивність багатокомпонентних термінів виражається в тому, що вони повністю покривають поняттєве коло досліджуваної термінологічної системи і разом із нагромадженням ознак можуть збільшувати склад компонентів [12, c.42, 93−95].

Отже, багатокомпонентні терміни поділяються на:

1) терміни-словосполучення серед них розрізняють:

а) вільні словосполучення (атомна електростанція, космічна швидкість, радіолокаційні установки і т.д.), де кожний з компонентів — термін, що може вступати в двосторонній зв’язок;

б) зв’язані словосполучення, де ізольовано взяті компоненти можуть/не можуть бути термінами, а в поєднанні вони утворюють термін-словосполучення: мертва вода, важка вода, радіоактивний йод, мислячий робот і т.д.);

2) багатокомпонентні терміни (такі терміни можуть бути три-, чотириі більше компонентними і представлені вони в значно меньшій кількості: відкритий розпад радіоактивних елементів, рівняння руху машин, діставати дози опромінювання.

Незалежно від того яким є термін — багатокомпонентним сполученням чи виступає в якості терміна-словосполучення чи терміна-слова, таке явище як омонімія поширюється на кожен з них. Так, наприклад, термін facteur, що являється терміном-словом, в економіці має значення фактор; коефіцієнт — в медицині, в математиці - множник. Термін-словосполучення onde courte (f) в одній і тій самій галузі (радіотехніці) має різні значення: «коротка хвиля», а також «короткохвильовий передавач». А от, наприклад, термін circuit d'absorption (m) має різні значення не в межах однієї, а в межах різних галузей: у фізиці - «коефіцієнт поглинання», а в фізіології - «швидкість засвоєння речовини».

Дещо важче зустріти омонімію в межах однієї чи різних галузей для багатокомпонентних термінологічних сполучень, адже багатокомпонентність значно звужує значення всього терміну, обмежуючи тим самим сферу його застосування. Але незважаючи на це омонімія багатокомпонентних термінологічних сполучень все ж таки зустрічається [28, c.31−32, 45].

1.5 Термінологічна ситуація в галузі альтенативних видів енергії

Успішна комунікація в науково-технічній сфері великою мірою залежить від того, наскільки чітко розмежовуються поняття, позначені термінами. Вимога поняттєвої точності зумовлена тим, що терміни виступають когнітивно-інформаційними моделями, на основі яких наукове знання закріплюється, а далі в процесі практичної діяльності матеріалізується у називанні реальних продуктів — машин, механізмів, пристроїв.

Системні ознаки термінологічного складу лексики є тією основною базою, яка забезпечує пізнавально-комунікативну досконалість наукового поняття. Вимога системності спричиняє наявність постійних дериваційних ланцюжків, тією чи іншою мірою заповнених реальними мовними одиницями (знаками), тобто термінами. Функціонально доцільними є такі мікросистеми термінів, які відображають усі можливі зв’язки пізнаних явищ, а також мають достатню дериваційну потенцію — можливість розширення терміносистеми у разі збільшення кількості знань про досліджуваний об'єкт.

У термінологічній базі галузі альтернативних видів енергії, наприклад, здатність до створення системи найповніше проявляється у іменників, які називають чи описують об'єкт наукового дослідження:

У. Колектор (частина генератора постійного струму), електромобіль, вітряк, біодизель, станція, етанол.

Ф. Hydrolienne, йolienne, bitume, autolib (voiturette йlectrique en libre-service urbain), йlectromoteur, cellule.