Психологічні моделі відношення особистості

ВСТУП

Протягом XX століття була прийнята низка документів, що регламентують правову діяльність на міжнародному, світовому та європейському рівнях, в яких наголошується на необхідності ліквідації будь якої нерівності між чоловіками та жінками в суспільстві, але нажаль, руйнування будь якої гендерної дискримінації частіше зменшується лише на папері.

Для здійснення гендерної політики у всіх сферах суспільного життя в 2006 році була розроблена державна програма по затвердженню гендерної рівності в українському суспільстві та відповідний план заходів.

По даним ДКЗ МВС України на теперішній час в органах внутрішніх справ України проходить службу 176 тисяч чоловіків та 31 тисяча жінок, що становить більш 15% від загальної чисельності особового складу органів внутрішніх справ. Якщо порівняти роки минулого століття, то кількість жінок в органах внутрішніх справ сягала лише 8% особового складу. Причиною збільшення жінок в органах внутрішніх справ є соціально-економічні фактори.

Загалом жінки-правоохоронці в службовій діяльності виконують ті ж функціональні обов’язки, що і чоловіки, слід зазначити що більшість жінок має сім'ю, тому слід зазначити, що жінка має подвійне навантаження, що може стати джерелом додаткового стресу та рольових конфліктів.

В.М. Мясіщев визначає особистість як систему відношень індивіда з оточуючим середовищем, як цілісну, організовану систему активних, вибіркових, свідомих, соціальних зв’язків з реальною дійсністю. Психологічне відношення являє собою узагальнену внутрішню умову дій людини, що містить тенденцію певним чином реагувати на певні явища, факти, події, об'єкти. Важливого значення надавалося виявленню відношення працівників ОВС до соціально-професійної сфери життя. Психолог Мясіщев В.М. визначав відношення людини як основані на її суспільному досвіді зв’язки з різними сторонами дійсності, що характеризують особистість в її свідомій вибірковості, яка виражається як в окремих вчинках, так і в усій поведінці людини. Відношення, на думку Мясіщева В.М., характеризують людину як цілісність, а не ту чи іншу сторону її психіки. Про відношення судять за діями, оскільки дія й відношення являють собою єдність процесуального й потенціального. В.М. Мясіщев робить важливий висновок: «Однією з важливих задач виховання являється виробка правильного, тобто відповідного суспільним вимогам відношення до різних сторін дійсності». 5, с.154]

Професійно-психологічна підготовка працівників ОВС, а саме — розкриття і розвиток здібностей особистості фахівця, зростання його професіоналізму та працездатності, відношення до соціально-професійної сфери, зрештою, саме життя правоохоронця, є актуальним та, безперечно, перспективним напрямком роботи в юридичній психології. 28, с.295]

Разом з цим, дослідження відношення чоловіків та жінок працівників ОВС до себе як до особистості та до соціально-професійної сфери життя виявляє певні особливості.

Актуальність зазначеної проблеми, недостатнє її теоретичне й практичне вивчення й обумовило вибір теми наукового дослідження.

Об'єкт дослідження — система відношень.

Предмет дослідження — система відношень чоловіків та жінок-працівників ОВС.

Мета дослідження — аналіз сутності системи відношень та характеру мотивації професійної діяльності чоловіків та жінок працівників ОВС.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу з проблеми вивчення особливостей системи відношень та характеру мотивації професійної діяльності працівників органів внутрішніх справ.

2. Вивчити ставлення до діяльності чоловіків та жінок-працівників ОВС.

3. Виявити ставлення до себе чоловіків та жінок-працівників ОВС.

4. Дослідити ставлення до інших чоловіків та жінок-працівників ОВС.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань як основні методи дослідження використовувалися:

— теоретичні методи — аналіз основних підходів до вивчення системи відношень особистості у психології, порівняння, узагальнення, систематизація отриманих даних та їх інтерпретація;

— методи емпіричного дослідження — «Діагностика мотиваційної структури особистості» Е. Мільмана, Кольоровий тест відносин (були використані такі поняття: «Я сам», «Я сама», «Друзі», «Родина», «Робота», «Професіонал», «Чоловік», «Дружина», «Діти», «Дім»); діагностика міжособистісних відносин Т. Лірі; тест Куна «Хто Я?»;

— методи математичної статистики — t-критерій Фішера — Ст’юдента, цкритерій кутового перетворення Фішера.

У дослідженні взяли участь чоловіки працівники Лубенського МВ ГУ МВС України в Полтавській області віком від 23 до 50 років, у кількості 40 осіб, та жінки працівники ГУ МВС України в Полтавській області та Лубенського МВ ГУ МВС в Полтавській області віком від 21 до 50 років у кількості 40 осіб.

Методологічна основа дослідження. Загальнонаукову методологію дипломного дослідження визначили діалектичні ідеї про взаємозв'язок розвитку теорії й практики, системний підхід до вивчення особистості чоловіків та жінок працівників ОВС. Наукова методологія даного дослідження включає концептуальні положення теорій особистості, розроблених Ананьєвим Б. Г, Виготським Л. С., Мясіщевим В.М., Рубінштейном С.Л., теорії діяльності (Леонтьєв О.М., 1977), диференціальної психології (Ільїн Є.П., 1976), юридичної психології (Васильєв В.Л., 1991; Бандурка О. М., 2005.)

Крім того, методологічну й теоретичну основу дослідження склали:

— нормативні акти, що регламентують діяльність працівників ОВС МВС України;

— сучасні підходи й напрямки в області психологічного вивчення діяльності співробітників ОВС (Безносов С.П., 1989), (Мар'їн М.І., 2007), (Шаранов Ю.А., 1998), (Шестаков А.Г., 1985);

— принципи й теоретичні основи організації психологічної роботи в ОВД (Мар'їн М.І., Рибников В. Ю).

Наукова новизна дослідження полягає в наступному:

— вперше охарактеризована система відношень чоловіків та жінок працівників ОВС;

— показано, що чоловіки та жінки спрямовані на встановлення позитивних відносин в різних сферах соціальної взаємодії та реалізації своєї соціальної ролі.

Теоретичне значення дослідження полягає в комплексній характеристиці системи відношень особистості чоловіків та жінок працівників ОВС, розширенні наукові поняття про зміни у системі відношень особистості на різних стадіях професіоналізації. Розуміння особистості як системи відношень дозволили визначити специфіку міжособистісних відносин як чоловіків, так і жінок працівників ОВС.

Практичне значення дослідження визначається тим, що науково обґрунтовані знання про зміни у системі відношень особистості чоловіків та жінок працівників ОВС на різних стадіях професіоналізації дозволяють психологічно грамотно підходити до її формування та вдосконалення.

Структура та обсяг роботи зумовлені з метою та завданнями дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що налічує 45 найменувань та включає - 11 таблиць та 2 рисунка. Загальний обсяг дипломної роботи становить 76 сторінок друкованого тексту.

РОЗДІЛ 1 ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІ ТА ЕМПІРІЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИВЧЕННЯ СИСТЕМИ ВІДНОШЕНЬ ОСОБИСТОСТІ

1.1 Психологічні моделі відношення особистості

На сучасному етапі наукові основи психологічної корекції розвиваються на основі психології відношень, розробленої В.М.Мясіщевим. Хоча найбільш повне і послідовне вираження проблема особистості як системи відношень знайшла в працях В. Мясіщева та його учнів, тим не менше такий підхід характерний для вітчизняної психології в цілому. Так, В. Мерлін зазначає, що відмінною рисою дослідження особистості є відокремлення з усього різномаїття психічних якостей області відношень людини, яка має центральне значення для характеристики особистості. Значення категорії відношення для вивчення особистості неодноразово підкреслювалося ведучими психологами. Психологічна категорія відношення розуміється при цьому як внутрішні суб'єктивні відношення, що є відображенням об'єктивних суспільних відношень і формуються під їх впливом та впливом найрізноманітніших мікросоціальних впливів на основі психічних якостей людини як індивіда.

В.М. Мясіщев визначає особистість як систему відношень індивіда з оточуючим середовищем, як цілісну, організовану систему активних, вибіркових, свідомих, соціальних зв’язків з реальною дійсністю. Психологічне відношення являє собою узагальнену внутрішню умову дій людини, що містить тенденцію певним чином реагувати на певні явища, факти, події, об'єкти. Характеристики відношення, описаного В. Мясіщевим, вказують на наявність трьохкомпонентної структури відношення, що включає пізнавальний, емоціональний і поведінковий аспекти. Відношення, що певним чином поїзні між собою, створюють систему відношень з індивідуальною значущістю та ієрархізацією. Система відношень задає певні способи поведінки й відіграє в плані цілісної поведінки спрямовуючу й активізуючи роль, визначаючи таким чином соціальне функціонування та адаптацію особистості в самому широкому діапазоні, що і є її найважливішою функцією.

В.Мясіщев виділяє основні класи, або підсистеми відношень:

1) відношення до світу явищ і предметів:

2) відношення до інших людей:

3) відношення до себе.

Концепція особистості як системи відношень стала методологічною основою нашого дослідження. 23, с.360]

Порушення цілісності системи відношень може визначатися порушенням зв’язків між окремими відношеннями або блоками відношень; порушенням ієрархічної узгодженості окремих відношень; наявністю суперечливих відношень, однаково значущих для особистості. Порушення окремих відношень пов’язане, передусім, із неадекватністю окремих компонентів відношення (пізнавального, емоціонального й поведінкового) та їх дисбалансом. Так, неадекватність відношення стосовно до його об'єкту, що виявляється в поведінці й виникає або в процесі формування даного конкретного відношення, або в наслідок його ригідності, нездатності пластично змінюватися внаслідок змінення об'єкту відношення або реальної ситуації, може, зокрема, виражатися в переважанні характеристик суб'єкту над характеристиками об'єкту й розглядатися як результат дисбалансу між пізнавальним й емоціональним компонентами відношення або їх неадекватності.

Порушення системи відношень формуються в процесі індивідуального розвитку під впливом факторів найрізноманітнішої природи. Одначе, як для розуміння специфіки даного конкретного відношення, так і для розуміння причин його неадекватності найбільше значення мають мікросоціальні впливи, зокрема емоціонально-психологічні впливи в дитинстві та протягом всього подальшого життя людини. Система відношень, яка сформувалася під впливом несприятливих умов в основному психологічного порядку, характеризується наявністю неадекватних відношень або порушенням своєї структурної цілісності. В результаті цього система відношень стає неадекватною для вирішення задач забезпечення повноцінного функціонування особистості, адекватної саморегуляції поведінки, адаптації і подальшого розвитку. Чим більш значущі елементи системи відношень виявляються порушеними, тим більш інтенсивно порушується адекватне функціонування, що знаходить вираження в неспроможності людини конструктивним чином вирішувати свої внутрішні й зовнішні конфлікти. Але наявність конфлікту ще не свідчить про особистісне порушення. Самі по собі конфлікти, особливо внутрішні, можуть виступати як суттєві фактори розвитку особистості. У результаті підвищуються функціональні можливості, розвивається й удосконалюється система відношень. Тобто здійснюється процес самовиховання й самовдосконалення, спрямований на розвиток особистості та її більш повноцінне функціонування. 23, с.357]

Слід підкреслити особливе значення такої характеристики як відношення до себе. Формуючись у процесі діяльності, пізнання і спілкування, стаючи все більш точним і реалістичним, відношення до себе виступає як специфічна твірна самосвідомості, як важливий внутрішній фактор формування й повноцінності функціонування особистості, що забезпечує її цілісність і єдність.

Психологічний аспект дослідження проблеми самосвідомості передбачає розкриття специфіки самосвідомості як особливого процесу людської психіки, спрямованого на саморегуляцію особистістю своїх дій у сфері поведінки і діяльності на основі самопізнання й емоціонального ставлення до себе.

Як справедливо зазначає В. Столін, «…если когнитивный аспект „Я-образа“ понимать как восприятие любых свойств, качеств, достоинств, одновременно с представлением о должных качествах, свойствах, а эмоциональный аспект „Я-образа“ как самооценку или интеграцию этих самооценок (самоуважение), то неудивительно, что почти всё в поведении человека оказывается зависимым от этих глобальных параметров». 37, с.284] Автор, досліджуючи питання самосвідомості, наголошує, що структури самосвідомості можуть мотивувати, тобто спонукати до певної діяльності; можуть брати участь у створенні цілей; можуть забороняти ті чи інші вчинки, дії; можуть детермінувати відношення до оточення, а також стиль і характер спілкування з ним; можуть служити формою самоконтролю в діяльності людини.

Механізми соціальної детермінації поведінки особистості розкриваються в процесі дослідження впливу на особистість соціального вередо вища, мікросередовища, в аналізі зв’язків суспільних відношень зі структурою особистості при розгляді особистості як елементу конкретних соціальних структур, сукупності соціальних функцій і соціальних ролей, відокремлення і вивчення ціннісної орієнтації особистості.

Цікаві погляди з цього приводу формулював С. Рубінштейн: «Говоря о детерминированной жизни организмов и тем болем жизни и деятельности людей, надо различать внешние обстоятельства, среду, в которой протекает их жизнь и деятельность, и собственно условия жизни… Объективные отношения, в которые включается человек, определяют его субъетивное отношение к окружаю щему, выражающееся в его стремлениях, склонностях и т. д. Эти последние, сложившиеся под. воздействием внешних русловий, в свою очередь, опосрествуют зависимость поведения, деятельность людей от внешних русловий, от объективных отношений, в которых живёт человек». Вчений зазначив, що зовнішній вплив дає той чи інший психічний ефект, лише переломлюючись через психічний стан суб'єкта, через існуючий у нього склад думок і почуттів. «Зовнішні умови діють через внутрішні умови (які самі формуються в результаті зовнішніх впливів)» — таке перетвореня в психології формулює принцип детермінізму, подане С. Рубінштейном.

Формою зв’язку людини із зовнішнім світом, і відповідно, механізмом соціальної регуляції поведінки людини виступає її самосвідомість. Самосвідомість являє собою особливу форму свідомості. В самосвідомості особистість виступає як суб'єкт і об'єкт пізнання. В структурі самосвідомості містяться ті ж компоненти, що і в свідомості, — пізнавальний, емоціональний і дійовий. Але в самосвідомості ці компоненти отримують додаткову характеристику, яка виражає їх специфічну спрямованість. Пізнання в самосвідомості виступає як самопізнання, емоційно-ціннісне відношення — як відношення до себе, а дійово-вольова сфера — як саморегуляція. Найбільш повно і змістовно ці компоненти отримали своє тлумачення в монографії І.Чеснокової «Проблеми самосвідомості в психології». В реальній життєдіяльності особистості самосвідомість виявляється в нерозривній єдності своїх окремих внутрішніх процесів — самопізнання, емоційно-ціннісного відношення до себе і саморегуляції поведінки в найрізноманітніших формах взаємодії людей в суспільстві.

Такий підхід до розгляду самосвідомості в психології з виділенням її процесуальності відкриває більш широкі можливості для аналізу питання. По-перше, підкреслюється той факт, що самосвідомість в цілому — динамічне утворення психіки, вона знаходиться в постійному русі. Процесуальність самосвідомості виявляється як у динаміці її змістової сторони, так і в динамічних виявленнях способів її реалізації і, передусім, в процесі саморегулювання поведінки. По-друге, розгляд самосвідомості як процесу в системі психічної діяльності надає можливості зрозуміти реально діючи результати пізнання себе, емоційно-ціннісного відношення до себе і рівня саморегуляції. По-третє, за такого підходу враховується внутрішня динаміка процесу самосвідомості, різне співвіднесення її внутрішніх складових, яке також впливає на детермінацію поведінки.

Самопізнання — складний, багаторівневий процес, індивідуалізовано розгорнутий у часі. Дуже умовне і в самій загальній формі І. Чеснокова відокремлює два основних рівня. На першому рівні самопізнання здійснюється через різноманітні форми співвіднесення самого себе з іншими людьми. Тобто людина включає в порівняльний контекст з іншими. Основними внутрішніми прийомами такого самопізнання виступає само сприйняття і самоспостереження. На стадії більш або менш зрілого самопізнання специфічним є те, що співвідношення знання про себе відбувається не в межах «Я та інша людина», а в межах «Я і Я». Тут людина оперує вже готовими знання про себе, в якомусь ступені сформованими, отриманими в різний час, в різних ситуаціях. Ведучими внутрішніми прийомами даного рівня самопізнання виступають самоаналіз і самоусвідомлення, які, однак, необхідно спираються на самоспирйняття і самоспостереження. Сформоване на другому рівні поняття про себе не залишається назавжди застиглим. Йому характерний постійний внутрішній рух. Його зрілість, адекватність перевіряється й коректується практикою. Поняття про свою справжню сутність впливає на весь психічний склад, обумовлює основну лінію поведінки людини, навіть у складних життєвих умовах. 42, с.144]

Результати інтегративної роботи у сфері самопізнання, з одного боку, і у сфері емоційно-ціннісного самовідношенння — з іншого, об'єднуються в особливе утворення самосвідомості особливості - в її самооцінку. Питання про самооцінку найбільш досліджене у вітчизняній психології (Горбачова, Куніцина, Ліпкіна, Рибак, Савонько та ін.).

Завершальною ланкою цілісного процесу самосвідомості є саморегуляція особистістю складних психічних актів, які входять до вкладу діяльності й поведінки. Під саморегуляцією поведінки розуміється така форма саморегуляції поведінки, яка передбачає момент включеності до неї результатів самопізнання та емоційно-ціннісного відношення до себе. При чому ця включеність актуалізована на всіх етапах здійснення поведінкового акту — починаючи з мотивуючих компонентів і закінчуючи власною оцінкою досягнутого ефекту поведінки.

Дослідження системи відношень особистості має велике практичне значення. Мобілізація психічних резервів, оптимальне їх використання неминуче передбачає удосконалення форм саморегуляції поведінки.

1.2 Проблема відношень в професійній діяльності працівників ОВС

Важливого значення надавалося виявленню відношення працівників ОВС до соціально-професійної сфери життя. Психолог Мясіщев В.М. визначав відношення людини як основані на її суспільному досвіді зв’язки з різними сторонами дійсності, що характеризують особистість в її свідомій вибірковості, яка виражається як в окремих вчинках, так і в усій поведінці людини. Відношення, на думку Мясіщева В.М., характеризують людину як цілісність, а не ту чи іншу сторону її психіки. Про відношення судять за діями, оскільки дія й відношення являють собою єдність процесуального й потенціального. В.М. Мясіщев робить важливий висновок: «Однією із важливіших задач виховання являється… виробка правильного, тобто відповідповідного суспільним вимогам відношення до різних сторін реальності». 23, с.357]

Аналіз літератури свідчить, що проблема відношень в професійній діяльності міліціонерів практично не розглядалась. Тому ми вирішили розглянути сутність системи відношень працівників ОВС з точки зору становлення особистості як прфесіонала, проявів професійної деформації та особливостей мотиваційної сфери правоохоронців.

Питанням удосконалення професійної підготовки різних категорій фахівців в органах внутрішніх справ (дільничні інспектори, оперуповноважені, слідчі тощо) в науці приділяється значна увага. Напрацьовано значний теоретичний і практичний доробок, запропоновано шляхи і засоби вирішення означеної проблеми в окремих її напрямах. 28,396]

Формування професіоналізму високого рівня передбачає наявність певних загальних характеристик суб'єкта, на основі яких формуються особливі якості, важливі для специфічного виду діяльності. Рішення типових задач впродовж багатьох років не тільки удосконалює професійні знання, але й формує професійні звички, певний склад мислення, стиль спілкування.

Особливо це проявляється при виконанні задач, в професіях підвищеного ризику.

До професійно важливих якостей особистості, які проходять службу в збройних силах, відносять:

— загальні якості: патріотизм, професійний кругозір, дисциплінованість, старанність, завзятість, організованість, цілеспрямованість, самовладання та ін.;

— морально-бойові якості, необхідні для виконання службово-бойових завдань: духовність, моральність, порядність, активність, колективізм, витриманість, витривалість, винахідливість, рішучість, самоконтроль, упевненість в собі, в своїх силах;

— якості військової спеціалізації: працездатність, спостережливість, уважність, терпіння, стійка і оперативна пам’ять, компетентність, врівноваженість, точність, стійка швидкість розумових процесів, відданість професії;

— службово-посадові якості: ерудиція, працьовитість, справедливість, самостійність, почуття обов’язку, старанність, комунікабельність, гнучкість мислення, здатність брати на себе професіональну відповідальність.

Як бачимо, складність і різноманіття зв’язків особистості і діяльності обумовлені, з одного боку, особливостями психічної регуляції поведінки людини, характером структури особистісних рис конкретного індивіда і їх детермінуючої функції, у тих чи інших формах цілеспрямованої активності, а з іншого боку — специфікою діяльності, її операційних, просторово-часових та інших характеристик. Це робить систему особистісно-діяльнісних відносин досить динамічною, що виявляється у взаємному пристосуванні, адаптації компонентів особистісної і діяльнісної структур, компенсації найбільше чутливих, менш адекватних вимогам конкретних відносин окремих елементів цих структур. Даний процес супроводжується не тільки актуалізацією діяльнісно значимих психічних компонентів особистості, формуванням структур найбільш адекватного особистісного відображення і забезпечення цілей, задач і змісту діяльності, але також розвитком особистості, як окремих рис, якостей, так їхньої сукупності (цілісної осо бистості).

Процес розвитку особистості у зв’язку з характером діяльності розгортається, реалізується досить своєрідно, виходячи з особливостей цілого ряду особистісних і діяльнісних факторів. Слід зазначити, що цей розвиток має на меті забез печення досить надійного поводження індивіда в конкретній і типовій життєвій і професійній умовах, що визначає формування стійких рис особистості, специфічних зокрема для ведучого виду діяльності. 14, с.264]

Іншими словами, професіоналізація особистості є процесом динамічним, якому кожна стадія, фаза своєрідно детермінує розвиток особистості. Реалізація людиною свого професійного потенціалу в діяльності проходить на тлі, а точніше — при регулюючому впливі вже сформованої до даного моменту психолологічної організації особистості, результату вже пройдених особистістю стадії розвитку. 1, с.299]

Процес становлення професіонала представляється складним багатоплановим, але завжди індивідуальним проце сом розвитку і саморозвитку особистості в професійній діяльності. Особливо важливим стає самостійний пошук професійного шляху, вибір особистісної позиції, методів, стратегії і стилю діяльності, визначення конкретної сфери практичної діяльності, що виражає індивідуальну своєрідність кожного фахівця. Управління процесом становлення професіонала забезпечується комплексом умов, де в діалектичній єдності з навчанням виступають фактори саморозвитку особистості, недооцінка яких порушує її формування.

Індивідуальне становлення особистості професіонала є процесом, що сполучає риси безперервності і переривчастості у вирішенні протиріч, що виникають на різних структурних рівнях при порушенні рівноваги між вимогами діяльності, представленими у свідомості у вигляді конкретних знань, програм, методів, ідеальних уявлень про особистість професіонала, і реальними можливостями індивіда. Вирішення протиріч є або конструктивним, сприятливим становленню особистості професіонала і професійної діяльності, або деструктивним. Позитивному їх вирішенню сприяє: а) на соціально рівнінавчання, набуття професійних знань; б) на змістовно-особистісному — формування професійно важливих якостей і мотивацій; в) на формально-динамічному — формування індивідуального стилю діяльності. Цей процес регулюється як усвідомлено, так і несвідомо, як цілеспрямовано, так і стихійно.

У діяльності, з одного боку, формуються професійно важливі властивості особистості, з іншого, — конструювання самої діяльності відбувається відповідно до індивідуальних властивостей людини. У підсумку стає можливим досягнення однакових результатів різними людьми, що мають специфічні індивідуальні особливості, психологічно різними шляхами. Вибір цих шляхів залежить як від зовнішніх (навчання, виховання), так і від внутрішніх факторів (індивадуально-типові особливості особистості, емоційна і раціональна регуляція діяльності).

Діяльність працівника органів внутрішніх справ та умови, у яких вона протікає, — могутні двигуни безупинного розвитку кожного. Однак їхня дія не однозначна й у вирішальному ступені залежить від позиції особистості, її власних намірів, зусиль, активності, знань, умінь, дій чи протидій.У вітчизняній психології питання, що стосуються професіоналізму особистості, висвітлювалися О. О. Бодальовим, Л. С. Виготським, Є.О. Клімовим, Н.В. Кузьміною, О.М. Леонтьєвим, С.Л. Рубінштейном.

Явище професійної деформації працівників міліції характеризується певним набором проявів, або ознак. Під проявами (ознаками) професійної деформації співробітника міліції ми будемо розуміти певну сукупність особистісних характеристик, по яких можна довідатися розглянуте явище.

У науковій літературі можна знайти спроби класифікувати ці прояви. Деякі автори відзначають, що вони виділяються як мінімум на наступних рівнях: мотиваційному, функціональному й комунікативному. У першому випадку мова йде про зниження зацікавленості й умотивованості до професійної діяльності. У другому — про зниження рівня його працездатності. І в третьому випадку — про втрату вміння адекватно взаємодіяти з навколишніми. Залежно від частоти подібних проявів й їхньої стійкості автори пропонують говорити про часткову (мотиваційну, функціональну або комунікативну) професійному деформації або повної - при стійкому прояві всіх зазначених елементів.

В. А. Лазарєва вважає, що численні прояви професійної деформації поєднуються в специфічні комплекси (системи). До таких систем вона відносить процесуальний (правовий) нігілізм, психологічну нестійкість, обвинувальний ухил і психологічний захист. 17, с.146]

А. В. Буданов описує прояви професійної деформації в моральній сфері (наприклад, втрата подання про цивільний зміст своєї роботи, коли офіцер розділяє або навіть протиставляє себе й цивільної людини), в інтелектуальній сфері (зниження здатності до самостійного мислення й прийняття рішень, утруднення в прийнятті рішень у нестандартній ситуації, схильність до шаблона й догматизму, завищена самооцінка знань і здібностей), в емоційній сфері (звуження емоційної сфери особистості, ослаблення здатності контролювати й регулювати свої емоції й почуття, розвиток відчуття внутрішньої емоційної неврівноваженості, конфліктність, в інших випадках — апатія й наростаюче постійне почуття втоми) і в професійній сфері (наприклад, стереотипність професійних дій). 7, с.256]

Кожне з названих проявів професійної деформації представлено двома складовими — психічної й психологічною-психологічній-соціально-психологічної (поведінкової). На них увага акцентується особливо.

1. Тверді професійні стереотипи й установки, які в них виявляються.

Відзначимо, що в психологічній літературі говорять про різні стереотипи, наприклад, соціальних, етнічних, динамічних, стереотипах мислення й інших. У даному контексті маються на увазі професійні стереотипи, які є приватним варіантом стереотипів соціальних і формуються при засвоєнні професійного досвіду. Являючи собою приватний вид стереотипу соціального, професійний стереотип, або «шаблон оцінок», характеризується відносною стійкістю й спрощеністю й складається при наявності неповної інформації, що стосується професійної діяльності. Вироблені професійні стереотипи здатні забезпечити необхідну швидкість, точність й успішність діяльності. Однак, поряд із цим, закріплюються зайва трафаретність у підходах, спрощеність у поглядах на трудові проблеми, що може привести до зниження рівня професіоналізму і розвитку професійної деформації.

Стереотипи тісно пов’язані з такими особистісними утвореннями, як установки. Це виражається в тім, що установки виявляються в стереотипності сприйняття, мислення й поводження. Розглянуті в даній роботі стереотипи взаємодіють, зокрема, із професійною «Я-концепцією» — установкою співробітника міліції у відношенні себе як професіонала. З огляду на той факт, що установки проявляються в стереотипах, ми можемо припустити, що професійні стереотипи функціонують також, як установки, і містять у собі три компоненти — когнітивний, емоційний і поведінковий. Отже, професійні стереотипи виражаються, наприклад, в оцінці співробітником міліції своєї службової діяльності й професійної ролі, його емоційному відношенні до них і відповідному професійному поводженні. 4, с.34]

Розглянемо деякі професійні стереотипи й установки, що є проявом професійної деформації співробітника міліції.

" Обвинувальний ухил" являє собою схильність співробітника міліції займати позицію, що обвинувачує, стосовно людей, з якими доводиться зіштовхуватися в процесі виконання службових обов’язків. Тобто, коли представник підрозділу міліції часто в оцінці вчинків громадян обирає виправдувальному підходу обвинувальний.

В основі даного стереотипу оцінки можуть бути два явища. Перше являє собою специфічну професійну установку — готовність співробітника міліції обвинувачувати підозрюваного й діяти стосовно нього відповідним чином. Формується ця установка в процесі виконання професійної діяльності. Так постійне спілкування із самими різними людьми, у тому числі зі злочинцями, дослідження їхніх особистісних особливостей й обставин подій, що відбулися (наприклад, зроблених злочинів) може розвити надмірну підозрілість й упередженість. Ці риси особистості в сполученні з некритичним відношенням до будь-якої неперевіреної інформації, невмінням більш об'єктивно глянути на свої дії й на сформовану професійну ситуацію приводять до утворення обвинувальної установки .

Друге явище, що перебуває в основі «обвинувального ухилу» — це психологічний бар'єр, що заважає перебороти вже сформований у співробітника міліції погляд на професійну ситуацію й об'єкт професійної діяльності. 17, с.146] У другому випадку мова йде про психічний стан, що проявляється в неадекватній пасивності особистості й перешкоджаючому виконанню нею тих або інших дій. В основі виникнення психологічного бар'єра лежить посилення негативних переживань — почуття провини, страху, тривоги й низкою самооцінки. Наприклад, при встановленні психологічного контакту із правопорушником психологічний бар'єр може виникати через такі негативні емоції, випробовуваних співробітником міліції, як гнів, роздратування або навіть ненависть, недовіра й ворожість стосовно об'єкта праці.

Психологічні бар'єри в ситуаціях службової взаємодії можуть бути також викликані розходженнями в культурному й інтелектуальному рівні розвитку співробітника й об'єкта професійної діяльності. У цьому випадку психологічний бар'єр не має відносини до обвинувального ухилу" і проявам професійної деформації.

Приклад поведінкового прояву «обвинувального ухилу» — вживають співробітником дії, спрямовані на одержання в що б те не стало визнання людиною власної винності. Ці дії характерні, наприклад, для представників карного розшуку, які бувають спровоковані на застосування заборонених прийомів дізнання й наслідки.

Підкреслимо, що часто особа, яка являється підозрюваною, дійсно винна в здійсненні злочину. Як відзначає В.А. Лазарєва, після багаторазового повторення цієї обставини працівник міліції може втратити здатність бачити в собі безстороннього дослідника й звикає почувати себе обвинувачем. У результаті формується певний стереотип оцінки у формі «обвинувального ухилу» .

Упевненість у власній непогрішності при рішенні професійних питань. Її утворить професійна установка представників підрозділів міліції на відому, що не залежить від часу, місця й обставин, правильність чинених ними дій, висловлюваних оцінок, займаних позицій і висновків, що виносять, а також фіксована орієнтація на особистий професійний досвід і завищену оцінку ролі власних дій у рішенні професійних завдань. 20, с.15]

Таким чином, даний прояв професійної деформації полягає в завищеній самооцінці, упевненості в безпомилковості своїх думок, поглядів і вчинків, а іноді й у некритичному відношенні до протизаконних дій.

На поведінковому рівні впевненість у власній непогрішності може проявлятися у всіляких формах. Наприклад, у неадекватній і неконструктивній реакції на пропозицію доцільних рекомендацій з організації професійної діяльності. Або в прийнятті посадовими особами рішень протилежного характеру але тому самому питанню й небажанні ці рішення погоджувати.

Стереотип закритості ставиться до професійного стереотипу оцінки й полягає в монополізації певної інформації, схильності до «самозасекречування» для додання собі мнимої значущості й одержання можливості для різного роду маніпуляцій. На психічному рівні даний стереотип відбиває наявність у співробітника міліції завищеного самоконтролю, скутості й схильності до хвилювань.

Соціально-психологічний компонент цього стереотипу може проявлятися, наприклад, в агресивному поводженні співробітників у відповідь на критичні висловлення на їх адресу. Такі критичні зауваження можуть бути присутні відносно розголосу фактів винесення неправосудних вироків, здійснення незаконних арештів і затримок, примуса до дачі неправдивих свідчень, у небажанні співробітників міліції знайомити громадськість із допущеними ними грубими порушеннями закону й т.д. Як вважають ті ж автори, цей стереотип заважає системі МВС постійно вдосконалюватися.

У той же час, відзначимо, що існує інформація, що дійсно не можна оголошувати. Наприклад, у ситуації знешкодження злочинців, коли вони мають доступ до засобів масової комунікації й можуть скористатися надаваною щирою інформацією у своїх цілях. Нам здається, що в основі механізму виникнення даного стереотипу лежить процес адаптації співробітника до організаційно-управлінських, властиво професійним й іншим особливостям самої діяльності, зокрема, до роботи в умовах дотримання службової таємниці.

Уточнимо, що професійні стереотипи (не тільки оцінки, але й сприйняття, мислення) несуть дуже важливу функцію в оцінці людиною навколишнього світу: «прискорюють процес пізнання, скорочують час реагування на виниклу ситуацію» .

У починаючого фахівця в нашому випадку — представника підрозділів міліції, утворення стереотипів може бути корисним. Наприклад, деякі професійні стереотипи прискорюють ведення наслідку співробітником карного розшуку. Професійні стереотипи — є невід'ємне відбиття досягнутого високого рівня майстерності, тобто не тільки знань, але й цілком, що автоматизувалися вмінь, і навичок, керованих підсвідомими установками. Вони розвиваються, як правило, з тих якостей, які особливо корисні для даної професії. Однак, будь-який стереотип, що є щирим в одному випадку, в іншому може виявитися помилковим, у меншому ступені відповідающим конкретній професійній ситуації. Тобто він може бути ефективним для рішення одних професійних завдань і виконувати консервативну роль при рішенні інших. 19, с.256]

Якщо більша частка поводження будується на стереотипних діях, це несприятливо впливає на виконання функціональних обов’язків.

2. Перенос своєї службової ролі, професійних установок і стереотипів у позаслужбові взаємини також розглядається, як самостійний прояв професійної деформації особистості.

Здійснення професійної діяльності, особливо якщо вона особистісно важлива для індивіда й виконується тривалий час, як правило, приводить до засвоєння ним певної рольової позиції, прийнятої в даному професійному середовищі й до формування професійної адаптивності.

Однак, особистість є членом не тільки професійної, але й інших груп, у яких вона може виявитися дезадаптованою. Це відбувається, коли професійна роль й її адаптивні стратегії поширюються на позаслужбові сфери, де соціальні очікування й орієнтації можуть не збігатися зі професійними. При гарній адаптації в трудовому колективі особистість може бути дезадаптована, наприклад, у родині.

На психічному рівні стан дезадаптаціі викликає розвиток певних захисних механізмів особистості, про які піде мова нижче. Поводження ж людини на у цьому випадку стає неадекватним обстановці й спілкування з ним утрудняється.

Перенесення стилю службової діяльності й спілкування, окремих професійних методів і прийомів на позаслужбові сфери, спочатку здійснюється підсвідомо, а надалі має тенденцію до автоматизму.

3. Правовий нігілізм являє собою усвідомлене ігнорування вимог закону, що виключає, однак, злочинний задум. Названий прояв професійної деформації має кілька форм.

Правовий нігілізм як зневажливе відношення до вимог закону або неприйняття необхідних за законом заходів. При цьому на психічному рівні деякі процесуальні приписання оцінюються співробітником як формальний і другорядні, а принцип доцільності протиставляється принципу законності.

Правовий нігілізм може виражатися в поводженні як службова бездіяльність. Мова йде про ситуації, коли закон жадає від працівників міліції втручання, надання допомоги потерпілим, припинення злочинних дій і так далі, а вони цих вимог не виконують за різними причинами не злочинного характеру. Наприклад, через дефіцит часу, невміння, зайнятості й перевантажень у роботі.

Іншим поведінковим проявом цієї форми правового нігілізму служить формально-пасивне виконання обов’язків, пов’язане з розчаруванням у професійній діяльності й невір'ям у можливість досягнення її офіційних цілей.

Ігнорування вимог закону у формі псевдоактивності й «імітації бурхливої діяльності. Це прояв професійної деформації може виражатися в поводженні як залицяльник при розслідуванні кримінальних справ, підміна професійної діяльності складанням різного роду паперів, заперечення прав громадян під приводом їхнього власного блага, необґрунтоване залучення осіб до кримінальної відповідальності, брутальність стосовно громадян, особливо затриманим за здійснення правопорушень.

Психічної складової цієї ознаки професійної деформації можуть бути такі особливості особистості, як схильність до педантизму й стійкість афекту, що сполучаються з нестандартним мисленням і нонконформністью.

Довільне тлумачення закону. У його основі лежить таке поводження співробітника, коли він маніпулює правовими категоріями (винний, не винний й ін.) залежно від певних обставин, наприклад, від показників звітності. При цьому відбувається притуплення почуття професійного боргу, ріст егоїзму й егоцентризму. Таке поводження може бути зв’язане із прагненням співробітника міліції зневажати деякими етичними цінностями.

До форм правового нігілізму як прояву професійної деформації деякі автори відносять випадки злочинної діяльності самих працівників міліції. Є через загально карні злочини: убивства, крадіжки державного й особистого майна, розбійні напади, браконьєрство, хуліганство й ін. Сюди ж ставляться злочини нерозривно пов’язані із приналежністю до підрозділів міліції, наприклад, фальсифікація кримінальної справи, відмова в порушенні справи й ін. Уточнимо, що корінь криміногенного поводження (мотивація, якості особистості, особливості її характеру й т.д.) багато в чому зіставляються в періоди протікання онтогінетичного розвитку особистості, що передує зрілості. Тобто, схильність особистості до здійснення загально карних злочинів може сформуватися й до початку найбільш активної професійної діяльності. 29, с.112]

Перш ніж перейти до опису наступного прояву професійної деформації відзначимо, що згідно офіційним даним останнього років співробітниками міліції нерідко відбуваються порушення законності й службової дисципліни. Серед них — вживання спиртних напоїв на службі, брутальність і безтактність відносно громадян, незаконні адміністративні затримки, фальсифікація матеріалів, необґрунтовані відмови в порушенні справи, перекручування статистичної звітності та інші. Названі порушення ставляться до поведінкового (соціально-психологічним) проявам професійної деформації представників підрозділів міліції. У деяких випадках вони можуть бути показником дії захисних механізмів (психічного захисту), вироблених у процесі виконання професійної діяльності.

4. Прояви професійної деформації, до розвитку яких приводить дія неадаптивних захисних механізмів особистості співробітників міліції.

У науковій літературі під захисними механізмами маються на увазі спеціальні форми психічного захисту, вироблювані силами і застосовувані особистістю в конфлікті. Конфлікт може бути внутрішнім й являти собою внутрішнє напруження, що викликає тривогу, або зовнішньою, обумовленою реальною небезпекою, що йде із зовнішнього миру.

Результатом функціонування захисних механізмів є психологічний захист — регулятивна система стабілізації особистості, спрямована на усунення або відомість до мінімуму почуття тривоги, пов’язаного з усвідомленням конфлікту. Прийнято підрозділяти психологічний захист на успішну й неуспішну. Результатом успішного психологічного захисту є припинення імпульсів, що провокують тривогу. Неуспішна виявляється не в змозі припинити ці імпульси й тому викликає їхнє постійне повторення.

Також відзначимо, що захисні механізми виробляються в процесі адаптації й при цьому можуть бути адаптивними й не адаптивними. Використання адаптивних захисних механізмів особистості приводить, як правило, до професійного розвитку й ефективного рішення службових ситуацій. Постійне ж застосування не адаптивних захисних механізмів приводить до розвитку проявів професійної деформації особистості.

Необхідно відзначити, що в процесі виконання службової діяльності дійсно виникають об'єктивні труднощі й проблеми, а механізм раціоналізації виявляються одним з можливих способів рішення цих проблем.

Виміщення являє собою несвідому переорієнтацію імпульсу або почуття з одного об'єкта на іншій, більше доступний. У представників органів міліції виміщення може бути наслідком регулярного впливу на особистість співробітника специфічних умов несення служби, наприклад, фізичних і психічних перевантажень, можливої перенапруги, необхідності виконувати функціональні обов’язки в жорстко обмежені тимчасові рамки й пережитих, у зв’язку із цим, негативних емоцій. Розрядка останніх може виражатися, зокрема, у застосуванні співробітниками владних повноважень (мір припинення, фізичного й психічного примуса й ін.) тоді, коли в цьому немає об'єктивної необхідності; у використанні фізичної сили до осіб, що не зробили ніякого злочину; в образі затриманих і затриманні їх без законних підстав. 30, с.5]

Інша захисна техніка являє собою ізоляцію індивіда від якоїсь події, або перешкода тому, щоб воно стало частиною значимого для нього досвіду. У представників підрозділів міліції ізоляція може виражатися, наприклад, у скороченні спілкування з людьми інших професій, у звуженні комунікативних зв’язків у цілому й зниженні комунікативних здібностей. Використання цього захисного механізму викликано тим, що працівники часто відчувають на собі вплив родини й друзів, засноване на негативному іміджі органів внутрішніх справ, а також можливим станом дезадаптованості під час перебування поза системою і її специфічними традиціями. Вони нерідко стають об'єктом ненависті й нападок членів суспільства, яким покликані служити.

Працівник міліції нерідко зіштовхується зі смертю. Він прибуває до місця події першим і не може покинути його по власному розсуді. Працівник може піти додому й зняти форму, але не може піти від своїх почуттів.

Всі речі набувають нового сенсу — звичайні предмети здаються знаряддями смерті. У результаті в охоронців порядку з’являється тенденція до відчуження від суспільства. Самоізоляція використається при цьому як механізм, що усуває психологічний дискомфорт, викликаний зазначеними причинами.

Надалі застосування цього захисного механізму може привести до того, що професійні інтереси починають підкоряти собі всі інші. В.С. Медведєв відзначає, що коло інтересів і потреб, не пов’язаних із професійною діяльністю, звужується й спрощується аж до примітивізму. 20, с.15] Службова діяльність і все пов’язане з нею стає самодостатньої, єдино важливої для особистості сферою активності.

Що заміщає діяльність, зміст якої зводиться до того, щоб залишити колишнім, «законсервувати» сформоване внутрішнє протиріччя й пристосуватися до нього.

Одним з видів діяльності, що заміщає, є прагнення до так названого «символічного самодоповнення» застосовуваному особистістю в процесі самоствердження. В основі поводження, що само символізує, лежить компенсаторний принцип. Відчуття власної повноцінності й компетентності при цьому досягається за рахунок символів (словесних, поведінкових, матеріальних), які сигналізують суспільству, що людина заслужила той, щоб розглядати його як гарного спеціаліста.

У працівника міліції «помилковий-компенсаторний» механізм може, наприклад, проявлятися в перебільшеній увазі до зовнішньої атрибутики професійної діяльності, особливо атрибутиці влади й у зайвій регламентації своїх дій з боку керівництва. Матеріальні символи успіху звичайно розглядаються як більше важливі, чим духовна діяльність. Також може Вироблятися «обережне» поводження, що полягає у відсутності самокритичної позиції й зневазі перспективами колег.

Одним із проявів професійної деформації працівників міліції є орієнтація на жорсткість покарання як універсального й достатнього способу підвищення ефективності боротьби із правопорушеннями в суспільстві. Даний прояв ми також відносимо до компенсаторних механізмів особистості. Його дія призводить до розвитку таких особистісних якостей, як жорстокість, мстивість, дратівливість і нетерпимість стосовно навколишніх.

Без використання психологічного захисту в складних й екстремальних умовах діяльності неможливі саморегуляція й самозбереження особистості. Однак інтенсивне й постійне функціонування деяких захисних механізмів, вироблених у процесі несення служби, приводить, на наш погляд, до розвитку проявів професійної деформації. Але у міру збільшення стажу роботи й нагромадження негативної дії стресогенних факторів захисні можливості організму й психологічний потенціал захисту особистості в співробітника зменшуються й відбувається стрибок, різке збільшення захворюваності із частковими й повними проявами професійної деформації, а також ознаками непридатності до подальшого виконання ним функціональних обов’язків.

5. Деякі дослідники (Р.М. Грановська, В.С. Медведєв, й ін.) вважають особливими проявами професійної деформації такі якості особистості, як надмірна підозрілість співробітників міліції стосовно оточуючих людей і педантичність.

Так підозрілість розвивається із професійно важливої якості особистості - пильності.

У зв’язку з тим, що в процесі виконання службових обов’язків охоронець порядку часто зіштовхується з обманом, підступництвом і лицемірством, у нього можуть виробитися підвищена недовірливість і зайва пильність (психічна складова). Інтенсивний вплив професійного досвіду часом приводить до втрати віри в людей, готовності підозрювати навколишніх у здійсненні непорядних дій і злісному намірі, спонукує бачити в кожному запідозреному злочинця. Схильність до підозрілості, як правило, розвивається з таких особистісних характеристик, як реалістичність суджень і вчинків, скептицизм і нонконформність, які при помірній виразності визначають успішність у виконанні службових функцій. На поведінковому рівні надмірно виражена підозрілість приведе до тенденційності й шаблонності в професійній діяльності. 20, с.17]

Підозрілість може сполучатися з відособленістю позиції, критичним настроєм стосовно будь-яких думок, крім власної, надчутливістю до критичних зауважень у свою адресу. У цьому випадку професійна деформація підсилюється.

Попри певну розробленість теоретичних питань мотивації професійної діяльності, кар'єрного зростання, а також наявність низки прикладних досліджень професіоналізму в системі МВС України (Бандурка О.М., Бочарова С. П, Васильєв В.Л., Медведєв В. С, та інші), вивченню мотивації кар'єрних орієнтацій співробітників органів внутрішніх справ приділяється менше уваги, аніж того потребують кадрово-управлінські завдання цієї системи. У зв’язку з цим значний науковий і практичний інтерес становить вивчення мотивації кар'єрних орієнтацій слідчих.

Шлях до ефективної професійної діяльності людини пов’язаний з відповідною мотивацією. Тільки знаючи те, що рухає людиною, які мотиви лежать в основі її дій, можна розробити ефективну систему форм і методів управління. Для цього потрібно знати, як виникають ті чи інші мотиви, як та якими способами мотиви можуть бути приведені в дію, як здійснюється мотивування людей. Роль мотивів і мотивації у становленні та розвитку особистості досліджувало багато вчених. Це, зокрема, К. М. Гуревич, Е.П. Ільїн, О.М.Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, О. В. Петровський, Ш. Чхартишвілі, А. Маслоу та інші.

Будь-яка професійна діяльність ставить до людини певні вимоги, залежить від її мотивації та накладає своєрідний відбиток на особистість і спосіб життя. Характеристика мотиваційної сфери особистості працівника ОВС також залежить від особливостей професійного середовища. Професія слідчого передбачає певні стандарти, які зафіксовано професіограмою, етичними і моральними вимогами, тими загально-соціальними тенденціями, які впливають на його роль та імідж під час виконання професійних обов’язків. Адекватна мотивація впливає на успішність професійної діяльності. 17, с.149]

У процесі оволодіння професією, у ході навчання й трудової діяльності відбуваються розвиток і трансформація мотиваційної структури суб'єкта діяльності. Цей розвиток прямує за двома напрямками: по-перше, загальні мотиви особистості трансформуються у трудові; по-друге, у разі зміни рівня професіоналізації змінюється й система професійних мотивів. Під час професіоналізації особистість знаходить свій предмет у діяльності й, таким чином, відбувається формування структури професійних мотивів та їх усвідомлення. У результаті цього процесу встановлюється особистісний зміст діяльності (за О.М. Леонтьєвим) і окремих її аспектів. Усвідомлення особистісного змісту діяльності знаходить висвітлення у характері виконання окремих дій і діяльності в цілому. Якщо прийняття діяльності породжує прагнення виконати її певним чином, то встановлення особистісного змісту веде до її подальшого перетворення, що проявляється в установках на якість і продуктивність, у специфіці виконання діяльності, у її динаміці, напруженості та формуванні специфічної психологічної системи діяльності. Критичними моментами у генезисі мотивації є прийняття професії й розкриття особистісного змісту діяльності. Об'єктивні можливості задоволення потреб особистості, з яких складається діяльність, набувають індивідуального характеру і стають провідними залежно від етапів професіоналізації. 18, с.304]